Земельний податок має збагачувати громади

РЕЗЕРВИ. Нинішній стан лісокористування обкрадає гірські села, через що не поповнюються місцеві бюджети

За чинним законодавством той, хто працює на землі і має з неї економічний зиск, зобов’язаний сплачувати земельний податок у місцевий бюджет.

Світлана ІСАЧЕНКО, «Урядовий кур' єр»

У країні набули чинності закони про земельний кадастр, реєстрацію прав власності і постійного користування землею (без такої реєстрації залучення землі у господарську діяльність вважається самозахопленням).

Держгеокадастр (колишній Держкомзем/Держзем-агенція), уповноважений регулювати земельні питання, зобов'язаний був забезпечити порядок з реєстрацією земельних ділянок, документально засвідчити їхні межі, площі, власників і користувачів. Натомість об’єднаним територіальним громадам доводиться мало не з нуля вирішувати питання, зокрема інвентаризації земель усіх форм власності та категорій для того, щоб визначитися зі своїм основним джерелом фінансової самостійності — податком на землю.
Економічний базису повітрі

Земля — головна цінність тергромади. Закон, захищаючи інтереси кожного міста і села, вимагає обов’язкову сплату за землю у місцеві скарбниці з кожної ділянки, задіяної у підприємництві (безоплатне та не засвідчене документально використання землі межує з криміналом). Громада навіть може суттєво збільшувати ставки податку та оренди залежно від економічної привабливості конкретної ділянки, вираженій у її нормативно-грошовому оцінюванні.

Тож реформа місцевого самоврядування, мета якої — фінансово спроможні громади, мала б починатися з економічного аналізу земельних ресурсів та ревізії ефективності їх використання бізнес-структурами з максимальним зиском для громад. Але... провести такий аналіз неможливо: більшості земель запасу, водного та лісового фондів юридично не існує. Бізнес-структури різних форм власності ведуть на них активну господарську діяльність, але в поле зору податківців (а також правоохоронців) не потрапляють: оскільки земельні ділянки не сформовані і не задекларованы, документів землеустрою на них немає, матеріально-грошове оцінювання не проведено. Приміром, з точки зору Державного кадастру, землі Путильського району Буковини — безлюдна пустеля, куди не ступала нога підприємця. Немас реєстрації ділянки — нема й бюджетних відрахувань. І ніхто за це не відповідає.

Розчинений платіж

У високогірній Путилі ліси вкривають дві третини площі району. Із земель лісогосподарського призначення лісгоспи, національні природні парки, інші землекористувачі вилучають і продають високоцінну деревину, отримуючи неабиякі прибутки. Але земельний податок вони не сплачують — місцеві громади не отримують свого основного бюджетного надходження.

— Ми не проти платити земельний податок — це наш обов’язок перед громадами, на землях яких ведемо господарську діяльність, — каже депутат Чернівецької обласної ради, директор Путильського держлісгоспу Петро Фрей. — Це питання потрібно законодавчо врегулювати, відокремивши податок на землю від ренти за ліс.

Річ у тім, що хитро сформований Податковий кодекс звільнив цілу галузь народного господарства (лісову) від сплати земельного податку. Цей вид обов’язкового місцевого платежу законодавці «розчинили» в іншому податку — рентній платі за спецвикористання лісових ресурсів, яку справляють на користь держбюджету з кубометра заготовленої деревини. При цьому в лісовій ренті «забули» визначити частку земельних відрахувань з автоматичним розщепленням певної суми на рахунки сільських і селищних рад. Лише останній рік-другий громади почали отримувати за свої лісові землі незначні відрахування з низькосортної деревини рубок проміжного користування.

— Земельний податок і рента — абсолютно різні податкові зобов'язання, — пояснює юрист Денис Дадукевич. — Перший спрямований на фінансове забезпечення місцевої громади, а друга — це компенсація вартості природного ресурсу його конституційному власнику — народові України.

Через такі податкові виверти оточені багатими лісами села Карпат (як і Полісся) — депресивні й чи не найбідніші у країні, вони вимушені чекати від центру фінансових подачок. Тож керівникам органів місцевого самоврядування слід активніше захищати права своїх громад.
У це важко повірити, але головам сільрад Путильщини земельний податок виявися непотрібним. «Навіщо міняти сталу схему користування лісовими землями? — дивується керівництво Усть-Путильської об’єднаної територіальної громади, в якої, окрім лісових земель, більше нічого й немає.

— Хай лісгоспи платять собі ренту в держбюджет, а звідти центральна влада потім надасть дотацію на школи, лікарні, дороги. Нас це влаштовує».

Народного депутата Івана Рибака, який представляє у Верховній Раді інтереси гірських районів Буковини, здивувало порушене питання про те, що користувачі лісових угідь мають платити земельний податок. А тому не бачить жодного сенсу скасовувати в Податковому кодексі нечувану пільгу для лісокористува-чів. Хоча за чинним законодавством той, хто працює на землі і має з неї економічний зиск, зобов'язаний сплачувати земельний податок у місцевий бюджет.

ПРЯМА МОВА                                                                             

«Лісгоспи — це землекористувачі»

Віталій УСИК, заступник голови Чернівецької ОДА, голова постійної комісії облради із земельних питань:

— Нинішній стан земле- і лісокористування обкрадає гірські села. Лісові угіддя мають збагачувати насамперед бюджети тергромад. Нині неможливо визначити земельний податок для постійних лісокористувачів через брак у них земельної документації. Хоча Лісовий кодекс чітко зазначає: право постійного користування лісами посвідчується відповідним держактом. А Земельний кодекс підтверджує: право користування землею виникає з моменту його держреєстрації. Тим, хто посилається на прикінцеві положення Лісового кодексу і вважає матеріали лісовпорядкування правовстановлюючим документом на землю, нагадаю: за галузевими нормами такі матеріали виготовляють на основі землевпорядної документації. Щоб покласти край таким казусам, а також забезпечити громадам можливість ефективно розпоряджатися своєю землею, необхідно відновити зруйновану систему держконтролю за використанням і охороною земель усіх категорій.

Треба змінювати систему перерозподілу коштів

Богдан СТОРОЩУК, доцент кафедри економічної теорії, менеджменту та адміністрування Чернівецького нацуніверситету:

— Єдиний ресурс оподаткування, чітко і невід’ємно прив’язаний до тергромад. — це земля. Єдиний податок, на який можуть впливати органи місцевого самоврядування, — це податок на землю. З ним треба навести лад. Тільки тоді зможемо реально оцінити спроможність чи неспроможність кожної громади.

Нині кажуть: 70% місцевих громад неспроможні. Справді? А звідки тоді взялися гроші у державному бюджеті? їх сплатили ці громади. Тому треба змінювати систему перерозподілу коштів, бо фінансова самостійність громади не може визначатися дотаціями з держбюджету чи тимчасово встановленим на користь місцевої скарбниці певним відсотком з акцизу.

Для об’єктивного обрахування земельного податку необхідна суцільна інвентаризація земель. Наступний крок — надати сільським і селищним радам можливість визначати ставку податку за ринковою вартістю земельної ділянки: що більший на неї попит — то й більший податок. А от на лісових землях варто податок зменшувати для тих підприємств, які розвивають на них види діяльності, відмінні від заготівлі деревини. Бо ліс — це не тільки пеньки і колоди.
Місцеві громади якраз найбільше зацікавлені у його збереженні, у розвитку на цих землях агровиробництва, туризму і рекреації.

Урядовий кур'єр, 26 квіиня,, 6 сторінка