Зберегти довкілля. План дій - за тиждень до звільнення

© 

Нині весь світ переживає складні часи, і Україна не виняток. На президента Зеленського, парламент і уряд лягли тяжкі випробування. Не слід забувати і про внутрішні проблеми: війна, корупція та зруйновані інституції як спадок від попередніх президентів і урядів.

Особливо актуальною зараз стане проблема навколишнього середовища. Масштабні пожежі, засуха, спад ґрунтових вод, пилові бурі, смог у столиці — ці проблеми стають дедалі відчутнішими для нас. Це вже не теоретичні наукові дослідження або прогнозування, це вже наша нова реальність. І, можливо, — тільки початок. Чи готові ми? І чи є якісь адекватні й ефективні рішення? Точної відповіді не має ніхто, але це не привід нічого не робити. Навпаки, саме тепер варто починати пристосовуватися до нових умов.

Тому наведу список ТОП-проблем, вирішення яких не просто назріло, а є абсолютно невідкладним. Спробую пояснити, що це за проблеми і чому їх вирішення таке важливе для довкілля.

1. Реформа екологічного контролю.

Наразі законодавство, що стосується екологічного контролю, є неефективним. Проблеми з допуском на підприємства, дрібні штрафи за порушення природоохоронного законодавства, відсутність системи моніторингу — ті речі, які не дозволяють державі отримувати повну інформацію про стан довкілля, а контролюючим органам — важелі впливу на порушників. За останніх пів року вдалося вийти на перевірки ТОП-забруднювачів і накласти чималі штрафи (ММК ім. Ілліча сплатив 10 млн грн, Ладижинська ТЕС — 4 млн, а "Укртатнафта" — 2 млн грн). Рівень стягнень до бюджету зріс на 100%, система зазнала значного оновлення, але це все "ручний режим". Без реальної реформи відкіт назад буде дуже стрімким. Хочу нагадати: заробітна плата інспекторів залишається в межах 6–8 тис. грн, що не дає можливості повністю нівелювати корупцію у структурі. Штрафи за недопуск до перевірки — все ще жалюгідних 750 грн. Рішення вже є — законопроєкт "Про Державний екологічний контроль" №3091, над яким ми працювали спільно з профільним комітетом ВРУ, громадськими організаціями, запропонувавши сотні поправок. Законопроєкт зареєстрований на сайті ВР, і я сподіваюся, що його буде прийнято вже цього літа.

2. Прийняття закону про відходи.

Кожен може легко пересвідчитися, що країна тоне у смітті. Досить лише уважно дивитись у вікно під час поїздки будь-куди. Упродовж 2019 року ДЕІ вийшла на 21 тисячу перевірок стосовно засмічення земельних ресурсів. Збитки, нараховані за цей період, становлять трохи більше мільярда гривень. Найпоширеніші питання, які трапляються у зверненнях громадян, — повідомлення про виявлення несанкціонованих сміттєзвалищ. У нас досі немає ринку, механізму і правил для сміттєпереробних та сміттєспалювальних підприємств. І як наслідок — гори сміття, тисячі нелегальних звалищ. Цю ситуацію треба вирішувати, прикладів, як це робити, — безліч, і не треба нічого вигадувати. Закон має запустити ринок, щоб за сміття як за ресурс почали змагатися переробники. Тоді воно зникне з вулиць і зі звалищ. Це варто зробити якомога швидше.

3. Сучасна система моніторингу стану довкілля.

Тільки побачивши реальний рівень забруднення повітря на певній території та порівнявши його з кількістю легеневих захворювань, можна зрозуміти рівень промислового навантаження на організм людини. І, відштовхуючись від цього, можна змінювати екологічну політику. Обмежувати викиди, підштовхувати підприємства до модернізації або іншим чином зменшувати шкоду довкіллю. Без інформації робити це вкрай важко і навіть неможливо. Наведу один простий, але важливий приклад. Майже в усьому світі на великих підприємствах встановлено сучасні системи моніторингу. Вони дозволяють у режимі онлайн відстежувати кількість викидів. Яка ситуація в нас? Щоб дізнатися, скільки шкідливих речовин утворило підприємство, треба звернутися до органів статистики: саме туди стікається ця інформація, і раз на рік формується звіт. І все б нічого, але цей звіт формується на підставі даних, які надають самі підприємства-забруднювачі. І ніхто в країні не перевіряє ці дані! Чи можна розраховувати на їх достовірність? Звичайно, ні. Законодавча база з цього питання активно напрацьовується. Для прикладу можна навести такі законопроєкти: "Про державний моніторинг довкілля", розроблений ГО "Екологія—Право—Людина", а також недавно відкликаний — "Про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення".

4. Підвищення відповідальності за шкоду довкіллю.

Нещодавно було підвищено штрафи за спалювання сухостою. Це правильний крок, але покарання за інші порушення залишаються низькими і не змінювалися десятиліттями. Наприклад, штраф за такі серйозні порушення, як викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноваженого органу або перевищення гранично допустимих викидів забруднюючих речовин, — 85–136 грн. За відсутність дозволу на спеціальне водокористування — 136 грн. Тоді як штраф за перебування у громадському місці без маски становить 17 тис. грн. Працювати без повітряного фільтра або скидати отруту в річку має бути дуже дорого. Так є у всьому світі. Так має бути і в нашій країні, і навіть жорсткіше, аж до кримінальної відповідальності.

5. Проведення аудиту дозволів на викиди (скиди).

У нашій країні працює система державного нормування забруднення. Умовно кажучи, держава перевіряє кожного забруднювача і встановлює йому норму допустимого забруднення. Ця норма ретельно прораховується і не повинна шкодити організмові людини, якщо відстань від джерела забруднення досить велика. Але, на жаль, у нашій країні дуже часто труби заводів і вікна дитячих садочків розділені лише парканом. І всі ці ретельно прораховані норми, навіть якби їх і дотримувалися, — не працюють. Підприємства в гонитві за прибутками знаходять "мотивацію" і корумпують дозвільні органи. Тоді ми отримуємо не "нормування", а катування, насамперед людей, яким не пощастило жити поруч із підприємством. Варто провести аудит дозволів хоча б для ТОП-100 підприємств-забруднювачів, і, я впевнений, там можна знайти багато цікавого. Для прикладу візьмімо сміттєспалювальний завод "Енергія", якому норму викидів збільшили вдвічі порівняно з попереднім дозволом. Завод розміщений поруч із житловим масивом, і скарги на викиди ми отримуємо щотижня. Отже, приведення дозволів до адекватного рівня викидів у рази зменшить промислове навантаження на довкілля.

6. Оновлення методик нарахування збитків за забруднення довкілля.

Саме методики є базою для нарахування мільйонних збитків підприємствам-забруднювачам. Так сталося, що наразі методика розрахунку збитків за забруднення повітря не працює. Ця методика встановлювала єдині на території України правила визначення розмірів відшкодування і стягнення збитків у результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. 2 серпня 2018 року Окружний адміністративний суд м. Києва визнав наказ, яким було затверджено методику, протиправним і не чинним. Для її поновлення треба видати новий наказ і провести його реєстрацію в Міністерстві юстиції. Хоч як дивно, але цей процес триває вже понад рік. І понад рік інспекція не може розраховувати, накладати і стягувати збитки за забруднення атмосферного повітря. Така ситуація — неприпустима, адже безкарність породжує нехтування екологічними нормами.

7. Оновлення і осучаснення лабораторій.

Новітні лабораторії — це база для захисту навколишнього природного середовища. На підставі лабораторних даних ідуть подальші розрахунки збитків і, взагалі, встановлюється вина того чи іншого підприємства. Лабораторії навмисне розвалювали й недофінансовували, адже коли немає лабораторії, то неможливо зафіксувати порушення. Це справді так: коли є скарга громадянина на певне підприємство, але немає приладу, який би виміряв рівень забруднення, — не буде й штрафу. Я не розкриватиму тут усього стану ситуації, але вона на межі катастрофи.

8. Перевірка підприємств, які мають справу з особливо шкідливими речовинами.

Є певні види діяльності, які підлягають ліцензуванню. В екологічній сфері — це діяльність, яка несе великі ризики. Тобто видача ліцензії — це така собі перевірка і гарантія того, що така ризикова діяльність точно в надійних руках. Простий приклад: саме зараз, під час пандемії коронавірусу, утворюються медичні відходи. Це дуже небезпечні відходи, і їх потрібно утилізувати. Для цього є певні компанії і відповідна ліцензія. Як ви вже здогадуєтеся, в цій начебто простій ситуації є певні нюанси. А полягають вони в тому, що ліцензії отримали компанії, які замість утилізації вивозять небезпечні відходи на смітник, або скидають у ліс, або залишають у полі. Бо так дешевше, бо так зручніше, бо це недоброчесна конкуренція. Натомість ті компанії, які реально можуть утилізувати відходи за протоколом, залишаються без замовлень. Програють тендери тим, хто везе на смітник. Держава має втрутитись і навести лад у цій сфері. Зробити це досить просто — перевірити всіх ліцензіатів і відсіяти "липових".

Перелік проблем я міг би продовжувати довго, адже їх справді багато. Але я хотів сфокусувати увагу на основних, або тих, які потребують негайного вирішення. Варто включити турборежим, визначити їх як пріоритетні й невідкладні. Багато рішень уже підготовлено, варто лише їх впровадити і контролювати. Є й ті, над якими ще треба попрацювати. Але найголовніше те, що всі ці проблеми потребують негайного вирішення. Якщо ж продовжувати їх ігнорувати, ми зіштовхнемося ще з однією дуже серйозною кризою, що, як і коронавірус, зачепить кожного. Адже криза довкілля — це набагато страшніше, від неї вакцини не буде, й самоізоляція тут не допоможе. Про це варто подумати вже сьогодні.

• 

АВТОР

• Єгор ФірсовТимчасово виконуючий обов'язки голови Державної екологічної інспекції

Усі статті Єгора Фірсова читайте тут.

#Єгор Фірсов
7 травня, 11:30
https://dt.ua/ECOLOGY/zberegti-dovkillya-plan-diy-346952_.html

Далі...

В Держлісагентстві оцінили обсяг незаконних рубок лісів в Україні

З початку року в суди передано 616 справ про незаконну рубку лісу.

В Україні планують ввести покарання за купівлю "дерева без бірки"© Василь Артюшенко, DT.UA

Обсяг незаконних рубок лісів в I кварталі 2020 року, порівняно з аналогічним періодом минулого року, зменшився на 34%. Про це розповів голова Державного агентства лісових ресурсів Андрій Заблоцький, інформує прес-служба відомства.

За його словами, в соцмережах і на деяких сайтах зараз активно поширюють фейкові публікації про нібито збільшення незаконних рубок в Україні.

"Знову почали розганяти дані дворічної давнини звіту британської громадської організації Earthsight, або поширюють фото і відео рубок, де деревина їде через кордон вантажними авто в інші країни. Ця інформація не відповідає тому стану речей, який є в галузі", - переконаний Заблоцький.

Він повідомив, що в минулому році за три місяці незаконний обсяг склав 43,3 тис. кубометрів деревини, а за I квартал 2020 - 28,5 тис. Працівники державної лісової охорони передали в органи поліції і суди 616 справ. Це вдалося досягти завдяки комплексним заходам, а саме:

збільшення з початку цього року спільних заходів МВС, Держлісагентства та Держекоінспекції щодо попередження та виявлення незаконних рубок в лісах і посилення контролю при транспортуванні автомобілями необроблених лісоматеріалів;

впровадження механізму реалізації необробленої деревини виключно на електронних аукціонах;

підключенню до системи електронного обліку деревини постійних лісокористувачів, які не підпорядковані Держлісагентству (комунальні, військові лісгоспи, підприємства сфери природно-заповідного фонду).

"Зараз готується законопроект, який, зокрема, запровадить відповідальність за купівлю "дерева без бірки" і сертифікацію виробів з деревини", - додав глава Держлісагентства.

Раніше експерти Всесвітнього фонду дикої природи (World Wide Fund forNature – WWF) заявили про те, що кількість рубок лісу в Україні значно зросла за останні 30 років через прогалини в лісовому законодавстві, яке потребує термінового реформування.

Читайте також: Незаконна вирубка лісу порушує тиху ізоляцію Чорнобиля – New York Times

Кабмін України затвердив Державну програму розвитку регіону українських Карпат на 2020-2022 років. Мова йде про Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську та Чернівецьку області.

Як писало ZN.UA, під час дії мораторію на вирубку лісу, в обхід не тільки національного законодавства, але і регламентів та сертифікацій ЄС, український ліс рубають і вивозять такими темпами, що за чотири роки його експорт у країни ЄС зріс на 75%, перевищивши позначку в мільярд євро в 2017 р. І за оцінками дослідників, 40% цього лісу були вирубані або продані незаконно.

Детальніше про контрабанду лісу читайте у матеріалі Юлії Самаєвої "Озеленення" Європи" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".

https://dt.ua/UKRAINE/v-derzhlisagentstvi-ocinili-obsyag-nezakonnih-rubok-lisiv-v-ukrayini-347731_.html

Далі...

Рятувальників нагородили за ліквідацію лісових пожеж у Чорнобильській зоні: фоторепортаж

Державними нагородами відзначили 22 пожежних.

Пожежників, які задіяні в гасінні лісових пожеж у Житомирській області і Чорнобильській зоні, відзначили державними нагородами, повідомляє пресслужба Міністерства внутрішніх справ.

22 рятувальники Державної служби з надзвичайних ситуація м отримали ордени "За мужність", "Данила Галицького", медалі "За бездоганну службу" і "За працю і звитягу".

Церемонія нагородження проходила в зоні відчуження у неділю, 26 квітня, - у 34-ту річницю катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції.

Нагороди рятувальникам вручали президент Володимир Зеленський, прем'єр-міністр Денис Шмигаль і голова МВС Арсен Аваков.

Також зону відчуження відвідали голова ДСНС Микола Чечоткін і в. о. міністра енергетики та захисту навколишнього середовища Ольга Буславець.

Президент і члени урядової делегації на вертольоті облетіли ділянку лісу, що постраждала від пожежі, а також ознайомилися з роботою мобільного логістичного пункту ДСНС.

Керівництво ДСНС і МВС ознайомило Зеленського з ходом ліквідації лісових пожеж.

З 4 квітня рятувальники борються з лісовими пожежами в Чорнобильській зоні, а 16 квітня вогонь охопив ліси в Житомирській області.

Пожежі знищив понад 30% туристичних об'єктів у зоні відчуження,зокрема покинуті села.

На Київщині та Житомирщині неодноразово ловили паліїв, які підпалювали як траву, так і ліс. З 20 квітня Національна гвардія проводить антидиверсыйну операцію в зоні відчуження.

На тлі лісових пожеж Верховна Рада суттєво збільшила штрафи за порушення протипожежної безпеки, забруднення атмосфери та знищення рослинності.

Детальніше про пожежі і проблеми організації охорони лісів на державному рівні читайте в статті Світлани Ісаченко "На згарищі" у ZN.UA.

26 квітня, 21:11

https://dt.ua/UKRAINE/ryatuvalnikiv-nagorodili-za-likvidaciyu-lisovih-pozhezh-u-chornobilskiy-zoni-fotoreportazh-345870_.html

Далі...

Податок на землю

Чому законопроєкт №3131 може взагалі зірвати земельну реформу в Україні.

Земельне питання історично є одним із ключових і найбільш болючих у нашій країні. Земельні відносини ставали або поштовхом до розвитку, або джерелом протистоянь і катастроф. Нарешті з'явилося відчуття, що запуск ринку землі таки відбудеться. У справу особисто втрутився президент Зеленський. Але чомусь саме у цей особливий момент 37 депутатів з його фракції у парламенті подають іще один законопроєкт, що логічно пов'язаний з аграрним питанням, — №3131 про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо детінізації виробництва сільськогосподарської продукції. Його суть — зобов'язати всіх власників і користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення безумовно сплачувати податки з землі на рівні не нижчому, ніж мінімальний розрахунковий податок (так зване поставлене податкове зобов'язання, далі — ЗППЗ).

Останнім часом будь-який нормативний документ, що містить у назві слово "детінізація", вже сам по собі рефлекторно викликає занепокоєння бізнесу та громадян, бо нічого принципово корисного нести не може. На жаль, не є винятком і цей папірець. Законопроєкт №3131 є дуже небезпечним з погляду зростання "каральності" податкового законодавства і в разі його ухвалення може спричинити посилення адміністративного та податкового навантаження. Автори проєкту цього навіть не приховують і зазначають, що він "призведе до збільшення сплати податків до бюджетів всіх рівнів", — потенційно з власників і користувачів землі можуть додатково зібрати до бюджету від 6 до 22 млрд грн на рік.

Кілька слів про ключові новації та наслідки законопроєкту.

1. Значно збільшуються обсяги податкової звітності.

Передбачається подання до річної податкової декларації додатку з розрахунком ЗППЗ. При цьому частина даних, що підлягають відображенню у новій звітності, вже є доступною для державних органів, тобто збиратиметься з платників податків повторно. Зокрема йдеться про такі дані: нормативна грошова оцінка земельних ділянок та їх площа; сума сплачених за податковий (звітний) рік податків та інших платежів, пов'язаних з виробництвом і реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або орендою земельних ділянок; кадастрові номери земельних ділянок.

2. Зростатиме обтяжливість, вартість і складність адміністрування податків із земельних ділянок.

У разі отримання доходів лише від податкових агентів ЗППЗ визначається контролюючим органом, що призведе до необхідності проведення звірок і, своєю чергою, створить підстави для судових позовів. Отже, неузгодженостей і спорів буде ще більше, а складність і непередбачуваність законодавства для інвесторів і платників податків збільшаться.

3. Значно зростатимуть витрати часу й коштів на дотримання нових процедур адміністрування для окремих категорій платників податків.

Нові процедури передбачають подання додаткової звітності, вимагають проводити розрахунок ЗППЗ і перерахунок податкового зобов'язання, а також, за необхідності, здійснювати додаткові звірки з контролюючими органами та доплату податку, що особливо для фізосіб і суб'єктів малого та мікробізнесу, зокрема платників єдиного податку, є вкрай обтяжливим і створює умови для прихованого їх вичавлювання з ринку землі.

4. І наостанок, удвічі звужується пільга з ПДФО для доходів від ведення особистого селянського господарства, — згідно з проєктом звільняються від оподаткування доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, вироблена та оброблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, розмір яких перебуває лише в межах одного гектара, хоча чинна норма — "не перевищує 2 гектари".

Отже, головними можливими наслідками законопроєкту №3131 будуть такі:

— перерозподіл ринку земель сільськогосподарського призначення на користь великих гравців, які зможуть собі дозволити дотримуватися всіх нових вимог законодавства;

— зростання у більшості випадків податкового та адміністративного навантаження на власників і користувачів земельних ділянок сільськогосподарського призначення — представників малого бізнесу і населення, що виглядає категорично неприйнятним на тлі розвитку нової світової економічної кризи та дає підстави для соціального обурення й посилення протестних настроїв у суспільстві;

— враховуючи зазначені вище наслідки, існує потенціал або загальмувати розвиток галузі, яка є одним із базових драйверів економічного зростання, або взагалі зірвати земельну реформу в Україні.

Запитання "хто до цього готовий і кому це вигідно?" є риторичним.

23 березня, 16:51
https://dt.ua/ariculture/podatok-na-zemlyu-342406_.html

• 

АВТОР

• В’ячеслав Черкашинстарший аналітик Інституту соціально-економічної трансформації

СТАТТІ АВТОРА

• За все заплатять прості українціПісля карантину нас очікують або вищі податки, або небачені заходи жорсткої економії.
• Концепція "внутрішнього ворога"Замість повноцінного розбору польотів за провалу фіскальної політики держави карають непричетних.
• Українці перестали бути нацією економічних лузерів: податкова система 2025 рокуВізія — це мрія, це образ держави й нації в майбутньому. Яскравий образ майбутнього дозволяє діяти тепер....

Далі...

На згарищі

На державному рівні відсутня адекватна міжвідомча система охорони лісів, торфовищ, інших природних ландшафтів від великого вогню.

Великий вогонь має в часі дві складові — займання і пожежу. У займання може бути сто причин — від блискавки і паління сухої трави до техногенних аварій і зумисних підпалів. У пожежі причина, по суті, одна: нездатність пожежників приборкати полум'я.

За щойно опублікованими висновками Регіонального східноєвропейського центру моніторингу пожеж (REEFMC), саме через відсутність на державному рівні адекватної міжвідомчої системи охорони лісів, торф'яників, інших природних ландшафтів від великого вогню на суцільне згарище перетворилися тисячі гектарів житомирських, київських, чорнобильських лісів, а також розміщені в них села — з тяжкими екологічними, соціальними і матеріальними збитками людям і країні.

Горіла сосна, палала

"У 2007 році через зміну клімату на посуху Україною прокотилася вогняна хвиля на 10 тисячах гектарах лісфонду, переважно поліського. Відтоді ми живемо в умовах пожежної небезпеки високого рівня (хоча офіційно цього не визнали) і поповнили список країн з потенційним періодичним виникненням катастрофічних природних пожеж. Але досі не навчилися реагувати на нові загрозливі виклики. За це й розплачуємося тепер", — переконаний керівник REEFMC, професор Національного університету біоресурсів і природокористування України Сергій Зібцев.

З 4 квітня на Житомирщині і в Чорнобильській зоні відчуження не вщухають лісові пожежі. За інформацією Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС), під вогонь потрапило більше 30 тисяч гектарів лісів, згоріло більше 40 будинків у лісових селах. Неймовірними зусиллями пожежних бригад з багатьох областей вдалося не допустити переходу вогню на територію Білорусі, відвернути його від чорнобильського сховища відпрацьованого ядерного палива.

До гасіння пожежі безпрецедентних досі масштабів залучили майже 2,5 тисячі пожежників, лісівників і нацгвардійців, понад 450 одиниць техніки, з пожежною авіацією включно. З державного бюджету на боротьбу з вогняною стихією додатково виділено 100 мільйонів гривень. Збитки ще підраховують.

Багато хто підтримує версію пожежі від незадовільного стану лісової екосистеми, де переважають легкозаймисті сосни, ще й із суцільним сухостоєм, який треба було давно прибрати лісівничими заходами. Але рудий ліс 30-кілометрової зони має статус природно-заповідного фонду у складі Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Екологи наполягли залишити природу в первозданному дикому стані. В результаті — там ні доріг, ні вишок спостереження за лісами.

Від чого ж, врешті, палали сухі сосни? Однозначної відповіді немає. Міністр МВС Арсен Аваков наполягає на спланованій диверсії як причині загоряння. Нацгвардія проводить антидиверсійну операцію і повідомляє про затримання кількох груп паліїв. На Рівненщині (а там також досить значні лісові пожежі, як і в Черкаській, Волинській, Полтавській областях) усі випадки загоряння в лісах правоохоронці кваліфікували як зумисні підпали. Те саме оголосили їхні колеги в Білорусі, де активно горять болота і заплави Прип'яті.

До диверсійної діяльності вже майже прирівняли паління аграріями сухої трави та чагарників на сільгоспугіддях, звідки вогонь легко перекидається на лісові угіддя. Істотно підвищено штрафи за порушення вимог пожежної безпеки в лісах та випалювання рослинності на полях і городах.

Дроти і шквали

Але, схоже, влада не має наміру особливо заглиблюватися у причини нинішніх пожеж, що накрили Київ густим смогом, і з'ясовувати, чому вогонь охопив як ніколи величезну територію. Голові Житомирської ОДА Віталію Бунечку, який представляє в області власника лісового ресурсу, до вподоби версія "підпалу через пошкодження електродротів, на які впали дерева в густій (?!) ділянці лісу". Голову Державного агентства лісових ресурсів України (ДАЛРУ) Андрія Заблоцького, який представляє лісокористувачів на рівні всієї країни і відповідає за лісову політику, дуже влаштовує ідея звалити все на "шквальні вітри, яких не було останні 8 років і які сприяли швидкому поширенню вогню".

Такі заяви відверто обурили спеціалістів лісового господарства, екологів, громадськість.
"Основна причина великої пожежі — в нездатності влади мобілізувати, координувати, керувати протипожежними заходами, в банальній відсутності напрацьованих навиків та алгоритмів, у тотальному падінні професійного рівня, знань та розуміння проблем регіону", — заявив в одному з інтерв'ю заступник директора з наукових питань Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоекології Сергій Гащак.

"Упродовж останніх років, внаслідок безвідповідальної лісової політики, державна система забезпечення охорони лісів від пожеж в Україні була зруйнована, — розповідає керівник Регіонального східноєвропейського центру моніторингу пожеж Сергій Зібцев. — Ліквідовані або перебувають на ліквідації ключові галузеві лісопожежні установи: ДП "УкрДіпроліс", на якому розробляли проєкти протипожежного облаштування, Українська державна база авіаційної охорони лісів, що забезпечувала оперативне інформування лісогосподарських підприємств про рівень пожежної небезпеки. Зруйновано централізовану систему авіаційного патрулювання лісів. Припинено підготовку авіаційних спостерігачів та лісових пожежних десантників. Натомість не запропоновано лісгоспам єдиного нового та сучаснішого підходу в профілактиці й гасінні лісових пожеж. Української методики та нормативів проведення протипожежного облаштування лісогосподарських підприємств не затверджено".

Винних не знаходили і не карали

Проте лісові пожежі не є проблемою лише лісівників. Лісогосподарська галузь залишилася сьогодні навіть без метеорологічної підтримки держави: 7 квітня, коли в чорнобильській зоні вже лютували пожежі, Гідрометцентр заявляє, що "погодні умови не несуть загрози". Лісопожежні служби галузевих підприємств були дезорієнтовані й не забезпечили рівня готовності, що відповідав би реальній небезпеці. Дорогоцінний час було втрачено. В зоні відчуження існуюча шкала пожежної небезпеки взагалі занижує реальну пожежну небезпеку, щонайменше, на один клас.

За інформацією REEFMC, у країні не функціонує система достовірного національного обліку кількості та площі природних пожеж. Наприклад, у квітні 2015 року вогонь спалив 9,8 тисячі гектарів у Луб'янському лісництві Чорнобильської зони, але в даних ДСНС та в національній статистиці це відображено як пожежа з площею до 600 гектарів. І таких прикладів багато.
"Викривлення пожежної статистики не дозволяє оцінити масштаб проблеми і прийняти на урядовому рівні відповідні національні лісополітичні та управлінські рішення, — наголошує професор Зібцев. — Більше того, через брехливу статистику в міжнародній базі даних природних пожеж ситуація в нас не виглядає критичною, а отже Україна не може розраховувати на відповідну технічну допомогу ЄС".

Численних пожеж, особливо великих (більше 200 га, у тому числі пожежі площею 9 тис. га, яку особисто гасив третій президент України Віктор Ющенко в Херсоні), не розслідують належно, причин не встановлюють, громадян або посадових осіб, винних у допущенні великих пожеж, не притягують до відповідальності, каже Сергій Зібцев. Це також не сприяє наведенню в країні протипожежного порядку.

Чи буде засвоєно всі уроки нинішньої катастрофи і зроблено належні висновки, зокрема щодо організації державної системи охорони лісів, культурних та природних ландшафтів від пожеж у контексті нових ризиків та викликів, а також щодо становлення повноцінної міжвідомчої системи гасіння великих пожеж, у тому числі з оперативною мобілізацією всіх сил та засобів?
Ці питання зараз на порядку денному спільних нарад уряду з ДСНС, ДАЛРУ, органами місцевої виконавчої та представницької влади. Випалена земля, обгорілі пеньки і згорілі заживо лісові звірі, згарища поліських сіл не дадуть цим нарадам стати черговими пустопорожніми розмовами.

24 квітня, 19:30
dt.ua

• 

АВТОР

• Світлана Ісаченко

СТАТТІ АВТОРА

• Нев'їзніЧерез карантинні заходи, запроваджені Анкарою на турецькому кордоні з Болгарією і Грузією, опинилися...
• Нянька для інвестораЗа ухвалення потрібного рішення Чернівецької обласної ради щодо санаторію "Брусниця" від інвестора вимагали...
• Під чиїм "дахом" працюють "чорні" лісорубиРоман Олійник: "Я ламав корупційні схеми і відновлював у лісовій галузі силу закону".

Далі...

В зоні відчуження триває робота з локалізації пожежі

Наразі на території трьох лісництв відбувається тління лісового настилу.

На останньому засідання Кабмін підтримав проєкт закону про внесення змін до Адміністративного кодексу, які стосуються збільшення розмірів штрафів за підпал сухої трави© Прес-служба ДСНС України у Київській області

Станом на ранок, 9 квітня, на території Чорнобильської АЕС тривають заходи з локалізації пожежі. Зокрема, вогонь не вдається погасити до кінця у трьох місцях - на території Корогодського Денисовецького та Котовського лісництва, повідомляє ДСНС.

Відомо, що зараз в цих місцях спостерігається лише тління лісового настилу, та розповсюдження пожежі не зафіксовано.

"Всього до гасіння пожеж у зоні відчуження залучено 310 осіб та 90 одиниць техніки... 8 квітня авіацією ДСНС здійснено 61 скид (248 тонн води)", – повідомили рятувальники.

Читайте також: Надзвичайники розповіли про масштабні пожежі по всій Україні

Нагадаємо, що на останньому засідання Кабмін підтримав проєкт закону про внесення змін до Адміністративного кодексу, які стосуються збільшення розмірів штрафів за підпал сухої трави. Нова пеня становитиме від 42 до 102 тисяч гривень.

Відомо, що ініціаторами даного проєкту є представники Львівської ОДА. Вони пропонують збільшити розмір штрафів: від 42 тисяч гривень для звичайних людей та від 84 тисячі для посадовців, найбільший штраф для керівників – 102 тисячі гривень. Також серед пропозицій – дозвіл представникам ДСНС складати адміністративні протоколи просто на місці виявлення правопорушення. Це ж стосується поліції та спеціальних уповноважених від виконкому місцевих рад.

4 квітня в зоні відчуження ЧАЕС загорівся ліс. Вогонь охопив 20 га в Котовському лісництві. Повідомлялося також про підвищення радіаційного фону, але на наступний день він нормалізувався.

Державна служба з надзвичайних ситуацій для гасіння пожежі залучили авіацію. В операції з ліквідації загоряння залучено два пожежних літаки Ан-32П і вертоліт Мі-8.

В ДСНС також нагадали, що досі горить трав'яний настил у Чорнобильській зоні. Станом на 7:00 7 квітня у на території горить близько десяти гектарів землі. Рятувальники запевняють, що ситуація "повністю контрольована", а радіаційний фон у Києві та Київській області в межах норми.

Про задимленість та масовий підпал трави у Києві також зазначив міський голова столиці Віталій Кличко. За його словами, за останні два тижні в столиці 131 раз виїжджали на гасіння пожеж, а за минулу добу зафіксували близько 40 пожеж. Кличко звернувся до киян і закликав їх повідомляти поліції про паліїв.

https://dt.ua/UKRAINE/v-zoni-vidchuzhennya-trivaye-robota-z-lokalizaciyi-pozhezhi-344132_.html9 квітня, 10:24

Далі...

Про собак, котів і…корупцію

Як зміниться Закон "Про мисливське господарство та полювання" і чому це стосується не лише мисливців.



У Верховній Раді зареєстровано одразу два законопроєкти, що пропонують зміни до Закону "Про мисливське господарство та полювання" (№2448 і 2232). Їх обговорення йде нелегко.

Суперечки навколо законопроєктів не на жарт роздмухали давнє протистояння мисливців і зооактивістів. Борці за права тварин починають викладати свої погляди з того, що називають мисливців убивцями. Ті ж, своєю чергою, погрожують привести під Верховну Раду 15 тисяч озброєних людей.

За таких "аргументів" важко до когось пристати, тому спробуємо поглянути на реформу мисливського законодавства об'єктивно і неупереджено. Мисливська галузь, на відміну від браконьєрства, стоїть на трьох стовпах: екології, економіці та традиціях.

Із першим стовпом усе зрозуміло: не можна експлуатувати природні ресурси, нехтуючи їх закономірностями. При видачі дозволів на полювання необхідно чітко уявляти динаміку чисельності різних видів та їх вплив на довкілля.

Другий — економічна складова — також важливий. Кожне господарство орієнтоване на отримання прибутків, у тому числі й мисливське. Слід зауважити, що за продуманого менеджменту користь мають не лише люди, а й екосистеми. Адже коли територія приносить прибуток завдяки полюванню, це може вберегти її від вирубування, перетворення на поле або й просто на "громадську зону відпочинку", тобто на смітник.

Традиції — третій стовп — задають напрям розвитку мисливської галузі, чому є багато прикладів. За традицією у мусульманських країнах мисливців не цікавлять кабани. Так склалося, що в Балтійських країнах об'єктом полювання є ворони, а у Франції мисливським видом вважаються кроти. Утім, варто пам'ятати, що традиції можна змінити, тоді як закони природи чи економіки непідвладні людським бажанням.

На жаль, мисливське господарство України не стоїть на трьох стовпах, а підперте патичками хилитається на всі боки. Значною мірою це зумовлено невдалим Законом "Про мисливське господарство та полювання", текст якого переписано з радянського документа з поправками в інтересах бізнесменів буремних 1990-х років.

Ще 2015 року Робоча група з реформування лісової галузі при Державному агентстві лісових ресурсів України звернула увагу на необхідність змінити статтю 24, де встановлено розміри плати за оренду мисливського угіддя. Згідно з цією статтею "розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначаються у договорі між користувачем мисливських угідь та власником земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя". Власником земельних ділянок зазвичай є місцева селищна рада, тож домовлятися про ціну варто з головою сільради.

Часом буває і так, що успішний бізнесмен районного масштабу, бажаючи орендувати угіддя, приходить до голови сільради і каже: "Тату, а яку ціну назначить селищна рада?". Бо дуже часто місцевий бізнесмен і голова сільради — родичі, куми, друзі тощо.

В українських реаліях мисливські угіддя в оренду можна взяти за безцінь. І якщо ваш бізнес із продажу цукрових буряків приносить непогані прибутки, то чому б не виділити певної суми на мисливське господарство? Не для комерційного зиску, а щоб було де з друзями випити.

Звісно, описана ситуація стосується не всіх орендарів, але і таке буває нерідко. Тому оптимізацію мисливської галузі, за рекомендацією згаданої Робочої групи, варто було б розпочати з "уточнення порядку визначення розміру плати за користування мисливськими угіддями". Однак її висновки так і залишилися на папері, не викликавши найменшого резонансу в суспільстві.

Чого не скажеш про законопроєкти №2232 і №2448, які зараз включено до порядку денного сесії. Вони привернули до себе увагу (що й зрозуміло), адже цього разу йдеться не про економічний аспект мисливської галузі, а про те, що близьке багатьом: про собак, котів і... корупцію.

Значна частина законопроєкту №2232 стосується питання, яке давно потребувало обговорення: тренування мисливських собак. Пропонується заборонити використовувати інших тварин (як диких, так і домашніх) при підготовці собак до полювання. Звичайно, якщо зміни буде прийнято, це погіршить мисливські якості собак. Але, з іншого боку, в Україні, як і в більшості цивілізованих країн, заборонені собачі та півнячі бої. Отже, поточна версія вітчизняного законодавства дещо нелогічна: заборонено виставляти на бій собаку проти собаки чи півня проти півня, але дозволено цькувати собаку на лисицю чи фазана. Утримаюсь від остаточної оцінки — до обговорення проблеми необхідно залучити широке коло фахівців. Але зазначу, що ця частина законодавства дійсно потребує перегляду, хоч і викличе спротив мисливців.

Власники собак стверджують, що заборона тренування на тваринах буде знищенням традицій. Однак сформовані традиції полювання наявні переважно в країнах Європи як відлуння ритуалізованих розваг аристократії. Наш народ за десятиліття "будівництва комунізму" втратив чимало традицій. Вітчизняні мисливські традиції зводяться переважно до такого:"дід полював, батько полював і я полюватиму".

Понад те, навіть у країнах, де збереглися мисливські звичаї, від них можуть відмовлятися. Зокрема, парфорсне полювання на лисиць було складовою англійської культури, відомою не менше за вечірнє чаювання. Дійство виглядало шляхетно: вершники вбрані в червоні жакети, породисті гончаки… Та кульмінацією було шматування лисиці собаками. У цей момент кожен з учасників полювання мав спробувати першим схопити шматочок хутра загнаного звіра. Не дивно, що в ХХІ столітті в Англії, Уельсі та Шотландії, не зважаючи на данину традиції, заборонили парфорсне полювання.

Втім, якщо початок законопроєкту №2232 викликає заперечення лише з боку мисливців, то його кінцівка не до вподоби й екологам. Згідно з чинним законодавством, користувачі мисливських угідь можуть здійснювати відстріл вовків, ворон, бродячих собак і котів. У законопроєкті пропонується скасувати це право. Звісно, що собаки та коти подобаються багатьом (у тому числі й мені), але варто пам'ятати, що вони спроможні завдати чимало шкоди навколишньому середовищу.

У 2013 році в знаному науковому журналі Nature було опубліковано результати дослідження, згідно з якими бродячі коти щороку вбивають більш як 1,3 мільярда птахів у світі. Причому роблять це не заради утамування голоду, а керуючись інстинктом. Не краща ситуація і з собаками. Влітку вони полюють на дрібноту. Але взимку зграя дворняжок легко наздоганяє навіть козулю чи оленя, адже копитні тварини провалюються в сніг, по якому собака у змозі бігти.

В ідеальному світі домашні тварини жили б удома, а дикі — у природі. Але в реальності проблема існує, і її необхідно вирішувати різними способами: підвищенням свідомості власників тварин, контролем народжуваності домашніх тощо. На жаль, коли безпритульні собаки та коти проникають у природу (де їх без сприяння людини не було б), доводиться вдаватися до радикальних заходів. Не заради знищення собак і котів, а заради порятунку диких видів.

Ще гірша ситуація із законопроектом №2448, в якому йдеться про посилення відповідальності користувачів мисливських угідь за облік чисельності тварин. Сама пропозиція слушна. Проте законопроєктом також передбачено так званий громадський контроль обліку чисельності із можливістю серйозних санкцій щодо користувачів угідь. При цьому не сказано про якусь відповідальність самого "громадського контролю". Отже, приїхавши на облік, "контролери" можуть нарахувати стільки тварин, скільки ляже на душу. Або на банківську картку.

Попри те, що в кожному із законопроєктів наявні фрагменти варті уваги, їх прийняття породить ситуацію "Лебедя, Рака та Щуки". На сьогодні в мисливській галузі є важлива проблема — відсутність чітких цін на оренду угідь. Замість вирішення однієї проблеми пропонується додати ще дві: зростання чисельності бродячих тварин і безвідповідальний тиск із боку "громадського контролю". В такому разі полювання стоятиме не на стовпах екології, економіки і традицій, а буде покладено на фундамент корупції. Втім, то вже буде не полювання, а браконьєрство.

https://dt.ua/internal/pro-sobak-kotiv-i-korupciyu-339947_.html

• 

АВТОР

• Леонід ГоробецьДоктор біологічних наук, старший науковий співробітник Національного науково-природничого музею НАНУ

Далі...

Ринок землі: що отримають регіони?

Парламент повертається до розгляду законопроєкту про ринок землі. Його відкриття однозначно вплине на місцеві громади, для яких землі — суттєве джерело наповнення бюджетів. Утім, чи стануть вони заможнішими?
© Pixabay

Поки у Верховній Раді точаться гострі дискусії щодо запровадження ринку землі в Україні, поза увагою залишається питання оподаткування земель в умовах ринку. Але запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення однозначно матиме вплив на структуру надходжень місцевих бюджетів від плати за землю до податку на доходи фізичних осіб, єдиного податку. І всі можливі ризики варто врахувати вже зараз, у процесі впровадження реформи.

Земельні ресурси є значним джерелом наповнення місцевих бюджетів, які територіальними громадами спрямовуються на вирішення питань місцевого значення: благоустрій, житлово-комунальне господарство, освіту, охорону здоров'я, соціальні допомоги. Загальна сума надходжень місцевих бюджетів від плати за землю становила 2018 року 27,3 мільярда гривень, а 2019-го — 32,9 мільярда (див. табл. 1). У загальному обсязі доходів місцевих бюджетів (без державних субвенцій і дотацій) на плату за землю припадає майже 11%.


Однак надходження місцевих бюджетів від землі не обмежуються лише земельним податком та орендною платою за неї. Є ще єдиний податок з сільськогосподарських товаровиробників (див. табл. 2), податок на доходи фізичних осіб, який сплачується сільськогосподарськими підприємствами, з виплаченої орендної плати за приватні земельні ділянки (паї), надходження від продажу земельних ділянок.




Обсяг єдиного податку з сільськогосподарських товаровиробників залежить від нормативної грошової оцінки земель сільгосппризначення. Агрохолдинги, які наразі є основними вигодонабувачами відкриття земельного ринку, уже чотири роки поспіль успішно адвокатують податкові пільги для себе, зокрема шляхом незастосування коефіцієнтів інфляції до нормативної грошової оцінки земель. Для прикладу, розмір єдиного податку, який вони сплачують, залишається з року в рік однаковим. За нашими підрахунками, у такий спосіб великі сільськогосподарські виробники "економлять" на несплаті податків до місцевих бюджетів близько одного мільярда гривень щороку.

Частка земель територіальних громад (комунальної власності) є незначною і не перевищує, за нашими оцінками, 7% площі земель України. До 2018 року земельний фонд комунальної власності в основному був обмежений територіями населених пунктів. Заяви керівництва держави протягом останніх п'яти років про необхідність розширити повноваження територіальних громад та їх органів місцевого самоврядування у земельній сфері залишилися декларативними. Відповідних змін до законодавства так і не було прийнято. Наразі у Верховній Раді України дев'ятого скликання також зареєстровано законопроєкт, за яким частину земель державної власності буде передано територіальним громадам (законопроєкт №2194). Усього в перспективі у комунальну власність може бути передано близько 10 мільйонів гектарів земель, у тому числі і землі водного фонду, промисловості, лісові землі.

Протягом 2018–2019 років територіальні громади поповнили свій земельний банк на 1,7 мільйона гектарів земель сільськогосподарського призначення за рахунок їх передачі із державної власності. Це стало можливим у рамках реалізації реформи місцевого самоврядування та підтримки процесів об'єднання територіальних громад. 2020 року практика передачі "в ручному режимі" земель від Держгеокадастру до територіальних громад припинилася.

Варто зазначити, що, попри незначні обсяги земель у комунальній власності, територіальні громади є більш активними учасниками ринку землі порівняно з державою. В основному органи місцевого самоврядування продають несільськогосподарські земельні ділянки для комерційних і промислових потреб у межах населених пунктів. Земельні ділянки для товарного сільськогосподарського використання наразі перебувають під дією мораторію та не можуть продаватися територіальними громадами у приватну власність. Надходження місцевих бюджетів від продажу земельних ділянок 2018 року становили 1,4 мільярда гривень, а 2019-го — вже 1,9 мільярда. Такі надходження зараховуються до бюджету розвитку місцевих бюджетів, тобто можуть бути використані виключно на капітальні видатки.

Також на конкурентних засадах місцеві ради продають право оренди на земельні ділянки. 2018 року на таких засадах було передано 1260 ділянок комунальної власності, з них майже половину — 585 ділянок — для сільськогосподарського використання. Кожна громада самостійно вирішує, що робити з вільними земельними ділянками: продати у приватну власність чи передати в оренду. Продаж у власність — це значний одноразовий платіж для місцевого бюджету, а передача в оренду — стабільні надходження протягом тривалого часу.

На жаль, ринкова ціна на земельні ділянки або права на них спотворюється через наявну у законодавстві можливість для громад отримати безоплатно земельні ділянки у приватну власність. Водночас це ще й корупційні ризики — навіщо платити на аукціоні, якщо можна "вирішити" питання в інший спосіб.

Впровадження ринку землі однозначно вплине на надходження місцевих бюджетів. Відповідно, реформа має відбуватися за участі територіальних громад та органів місцевого самоврядування. Їх вплив на процеси повинен зрости, аби їхні бюджети не почали скорочуватися. Йдеться насамперед про збільшення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування за рахунок передачі земель з державної у комунальну власність, про перегляд процедур та умов безоплатної передачі земель у приватну власність і залучення місцевих громад у процес продажу земельних ділянок приватної власності.

Територіальні громади мають бути активними учасниками впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, адже земля — це не лише фінансовий ресурс для вирішення питань місцевого значення, а й територіальний базис для їх розвитку.

18 лютого, 08:30

https://dt.ua/macrolevel/rinok-zemli-scho-otrimayut-regioni-338889_.html

• 

АВТОР

• Ярослав Рабошукдиректор Аналітичного центру Асоціації міст України

Далі...

Реформа науки 1.0: недоліки дизайну чи впровадження?

Чому більшість змін залишилися на папері і чому є надія на краще.

© Василь Артюшенко, DT.UA


16 січня 2016 року набув чинності Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Відтоді минуло чотири роки. Життя науковців за цей час не покращилося, а їх самих стало менше. Професійна реалізація в науці в Україні є ще менш імовірною, а повноцінне використання можливостей Європейського дослідницького простору та міжнародної співпраці залишається нездійсненним.

Працювати над текстом нової редакції закону про наукову і науково-технічну діяльність почали ще 2015-го. То був час гарячих дискусій і цікавої роботи. Чотири альтернативні законопроєкти, більш як два місяці роботи в комітеті над текстом до другого читання, і нарешті закон ухвалено. Потім — пауза. Чинний на той момент президент не підписав закону у відведений час, і ми, науковці, підготували електронну петицію. Тоді ж, наприкінці 2015 року, відбулися акції молодих учених Національної академії наук України за підписання та повноцінну реалізацію закону на противагу ініціативам щодо швидкої "оптимізації" науки. Прес-конференції та широке обговорення. Петиція до президента набрала тоді понад 15 тисяч голосів. І президент закон підписав.

Після цього мала б на повну запрацювати урядова машина, принаймні у країні з налагодженою роботою державних інституцій. Природно було очікувати, що реформа науки — запропонована урядом і схвалена парламентом — стане якщо не пріоритетом Кабміну, то щонайменше впроваджуватиметься у передбачені законом терміни.

Що саме мало бути зроблено?

Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність" передбачає реалізацію трьох типів норм для його впровадження.

Перший — детальний опис окремих завдань, зокрема з побудови нових інституцій.

СтворенняНаціональної ради з питань розвитку науки і технологій та Національного фонду досліджень у законі прописано дуже детально. З одного боку, в його розробників було цілковите розуміння, що деталі дійсно важливі (а їх бачення було і є суттєво відмінним у різних гравців), з іншого — було бажання максимально алгоритмізувати їх створення, щоб вони запрацювали швидко і якісно.

Національну раду з питань розвитку науки і технологій мали створити до кінця 2016 року. Але реально перше її засідання відбулося через два роки з набуття чинності Законом "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Більш того, говорити всерйоз про залученість попередніх урядів до роботи Нацради насправді складно. Адже за два роки вона збиралася лише тричі. Натомість закон передбачає не менш як чотири засідання на рік. Та й питань для обговорення не бракувало.

Та чи можна сказати, що робота Нацради є провальною? Загалом-то, може, й так. За рахунок відсутності політичного лідерства щодо науки в попередніх урядах Нацрада як ціле фактично не працювала. Ефективною вона почала бути за чинного уряду, адже, окрім оперативно проведеного засідання, було вперше створено її робочі групи, поставлено чіткі дедлайни і взято політичні зобов'язання. Далі побачимо.

Разом з тим робота наукового комітету Нацради точно на висоті: десятки розглянутих проєктів нормативно-правових актів, залученість його членів до робочих груп Міністерства освіти і науки, активна робота зі створення Національного фонду досліджень.

Однак чи зросла якість нормативно-правових актів Кабміну щодо науки? Так, але здебільшого лише там, де посадовці справді дослухалися до рекомендацій наукового комітету. А раніше це бувало не так часто. Більш того, якщо врахувати наявні у цього комітету ресурси (фінансові, адміністративні тощо), а точніше, їх фактичну відсутність, то його ефективність прямує до нескінченності.

Національний фонд досліджень повинен був узяти на себе головний удар із забезпечення найбільш спроможних науковців на час, поки вдасться перезапустити надання базового фінансування та здійснити структурні реформи. Якби він запрацював 2017 року, як це передбачалося законом, то за ці роки сума близько одного мільярда гривень уже могла б піти на фінансування науковців. Це суттєво не змінило б ситуації в сфері, але, напевне, стало б тим якорем, який утримав би певну кількість справжніх науковців, дав би їм можливість залучити молодь, нарощувати дослідницьку інфраструктуру та розвивати свої наукові напрями. Але через зволікання із запуском Нацради, а потім — через труднощі із скликанням її засідань більшу частину роботи зі створення керівних органів фонду було виконано лише 2019 року.

Що ми маємо сьогодні? Національний фонд досліджень повинен оголосити конкурси з 1 квітня 2020 року. І тільки наприкінці року можна буде робити перші висновки. Отож можна сказати, що цей інструмент навіть ще не запрацював. З огляду на велику роботу, виконану науковим комітетом і науковою радою фонду, а також на залучення уряду до вирішення завдання запуску фонду можна сподіватися, що невдовзі отримаємо історію успіху. Хоча задля того, щоб зробити цей інструмент ефективним, потрібно чимало попрацювати.

Другий тип норм для реалізації закону про наукову діяльність — створення нормативно-правової бази на рівні Кабміну.

Станом на сьогодні ряд актів Кабінету міністрів відсутні або потребують суттєвого доопрацювання. Проблема насамперед у практиці життя, коли конкретний учений мусить вигадувати якісь хитромудрі способи, щоб реалізувати свої права та обов'язки, використати можливості для професійного розвитку понад ті дуже скромні, що їх надає держава.

Ще з початку 2016 року слід було проводити консультації з науковцями та фахівцями, які відповідають за адміністрування та регулювання відповідних процесів. Сідати за один стіл і у відкритій дискусії формувати життєздатні рішення: від наукових стажувань до адміністрування міжнародних грантів. І вкладати ці рішення в бачення архітектури всієї системи, щоб було розуміння, яким чином буде досягнуто синергії запропонованих інструментів.

Так, по багатьох із цих питань нарешті йде інтенсивна робота, але чому треба було чекати кінця 2019 року?

Третій тип норм— положення-декларації, які уряд може розгортати в довільній формі.

До рамкових положень, які зафіксовано у законі про наукову і науково-технічну діяльність, належить перш за все те, що держава забезпечує інтеграцію національного дослідницького простору у Європейський дослідницький простір (ЄДП) шляхом реалізації його пріоритетів. Це питання, яке за час нашого членства в ЄДП, тобто з 2015 року, майже не зрушило з місця. А рамкова програма Євросоюзу з досліджень "Горизонт-2020", завдяки асоційованій участі в якій ми й отримали низку можливостей, вже добігає кінця. Результати незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та інновацій, здійсненого із використанням одного з численних інструментів Європейської комісії 2016 року, не було належним чином проаналізовано та використано. Перелік втрачених можливостей можна продовжувати.

Знову ж таки, слід сподіватися на системну роботу в цьому напрямі робочої групи Національної ради з питань розвитку науки і технологій, наукового комітету і МОН, а також на політичну підтримку цьому пріоритету з боку уряду. Новими викликами є приєднання України до наступної рамкової програми "Горизонт Європа" та низка дій з узгодження наших політик у сфері науки з тими, що діють чи розробляються в ЄС. Але дуже прикро, що 2020-го ми починаємо нову сторінку, не маючи надійного фундаменту результатів системних дій з 2016 року.

Ще одне положення закону, яке так і залишилося декларацією, — про те, що держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менш як 1,7% ВВП (з поступовим збільшенням з 1 січня 2017 року). Так, це великі гроші. Але це й питання пріоритетів, а також чесної відповіді на низку запитань. Якою держава бачить роль науки в розбудові України? В розвитку економіки та суспільства? Заодно стане зрозумілим, як відповідати на необхідність виконувати норму закону про 3% ВВП на науку з 2025 року за рахунок усіх джерел.

Так, немає довіри до системи, яка за багатьма науковими напрямами нездатна забезпечити самоочищення. Але це означає, що потрібно створювати інструменти і формати збільшення фінансування, які будуть підкріплювати правильну поведінку і робити мімікрію чи псевдонауку максимально невигідними. Це було б справедливо й ефективно.

Отже, науковцям стало жити гірше, але чи внаслідок реформи? Ні, адже велика частина суттєвих новацій залишилася наразі лише на папері або почала впроваджуватися лише протягом останніх року-півтора.

Скоріше, стало гірше через бездіяльність або недостатньо якісне виконання урядами своїх обов'язків у 2016–2019 роках. А також через інертність наукової системи в цілому, що у поєднанні з недостатньою спроможністю держави виконувати закони і браком фінансування призводить до стагнації наукової сфери. Це історія і про відсутність політичного лідерства щодо науки протягом тривалого часу, і про те, що реформи не зробити безоплатно. На трансформацію системи потрібні ресурси. Ентузіазму десятка небайдужих для зміни державної системи та багаторічних практик недостатньо.

З іншого боку, реальність 2020 року разом із втраченими роками та можливостями, але й із набутим досвідом і його аналізом потребує одночасного запуску і реформи науки 2.0. Ідеться про структурні реформи — реформу галузевих академій наук та еволюційні зміни в Національній академії наук. Про інтенсивну розбудову інфраструктури для збору даних про наукову сферу для їх подальшого аналізу та використання всіма зацікавленими сторонами. Про нарощування фінансування, але не лише грантовими інструментами, а й на основі базового фінансування, прив'язаного до показників якості наукової діяльності за попередній період.

Ці зміни вже напрацьовуються, визрівають і можуть (мають!) бути запущені паралельно. Від їхньої якості та швидкості впровадження залежить направду багато. Якщо не все.

16 лютого, 10:00

https://dt.ua/SCIENCE/reforma-nauki-1-0-nedoliki-dizaynu-chi-vprovadzhennya-338719_.html

• 

АВТОР

• Юлія Безвершенкокандидат фізико-математичних наук, м.н.с. Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України,...

Далі...

Як мертвому поправки

Як змінився закон про обіг землі до другого читання і чи вистачить голосів для його прийняття.


Розгляд законопроєкту про ринок землі у другому читанні очікується в прийдешній четвер. Теоретично в цьому питанні може бути поставлена крапка, а реформи дано старт. Практично все буде залежати від голосування за так званий законопроєкт "про неповернення Приватбанку". Власне "неповерненню" цей проєкт не запобігає, проте істотно його ускладнює, що безумовно не подобається ані І.Коломойському, ані його людям в парламенті. Земля, в даному випадку – розмінна монета. Якщо "приватівський" закон буде прийнятий, то фракція "Слуга народу" відразу позбудеться близько 30 голосів при прийнятті "земельного" проєкту. Знайти резерви теж буде непросто, з найбільш вірогідних – депутатська група "Довіра" і "Голос".
Втім, радіти їх успішним переговорам і голосуванню не варто – аж надто неоднозначний проєкт закону про обіг землі. Все, що треба було змінити у законопроєкті до другого читання, не змінено, зате нові ризики створено. Враховуючи, що попереду ще не менш буремна практична реалізація реформи, вочевидь, успішною вона не буде.

Загалом комітет з питань аграрної та земельної політики начебто розглянув 4018 поправок: для початку "механічно" скоротив їх до 2385, прибравши повтори, а потім — лише до дев'яти, викинувши решту, без будь-яких обговорень. Більшість із зазначених дев'яти поправок — суто технічні.

Для прикладу, перша з поправок уже по суті — це зміна назви законопроєкту. "Щодо обігу земель" замінили на "щодо умов обігу земель". Суттєва новація, особливо зважаючи на те, що земля в обігу взагалі перебувати не може, можливий лише обіг прав на землю.

Друга із суттєвих — більш принципова, бо стосується змін до Земельного кодексу, власне визначаючи, хто може купувати українську землю та в якій кількості концентрувати її. Ця поправка в існуючому вигляді була створена безпосередньо у профільному комітеті, отримавши позначку "враховано редакційно".

Головна стаття Земельного кодексу, до якої вносяться зміни, — про набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення.

Наразі набувачами прав власності на такі земельні ділянки можуть бути громадяни України, юридичні особи України, територіальні громади, держава. Також право власності на ці земельні ділянки може набуватися банками та кредитними установами у процесі стягнення заставного майна.

Відповідно до запропонованої поправки, іноземцям, особам без громадянства та юридичним особам заборонено набувати частки у статутному (складеному) капіталі, акції, паї, членство в юридичних особах (крім банків і кредитних установ), які є власниками земель сільськогосподарського призначення. Але така заборона дійсна лише до дня оголошення рішення референдуму про надання права іноземцям набувати права власності на землю. А як там далі — невідомо.

Звісно, законотворці надають вичерпний перелік тих, кому українська земля не дістанеться у жодному разі. Тут і агресори, і окупанти, і терористи, і невідомі бенефіціари, чи то під українськими санкціями, чи то під контролем FATF. Але всі ми розуміємо, наскільки легко у сучасному світі іноземним бенефіціарам, навіть за цілковитої заборони, відкрити в Україні українську компанію із підставним українським бенефіціаром, який не підпаде під жодні санкції та обмеження. Насправді ніякого захисту від набуття у власність землі іноземцями не існує, — кінцеву бенефіціарність можливо довести тільки тоді, якщо іноземець чи будь-яка особа володіє в юридичній особі часткою більш як 25%, а всіх, хто менше, то гостинно запрошуємо у власники української землі.

Цікавим є те, що за запропонованими поправками до статті 130 не допускається набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення за відплатними договорами у разі відсутності у набувача права власності документів, які підтверджують джерела походження коштів або інших активів, за рахунок яких набувається таке право. Тобто за невідплатним договором, як подарунок наприклад, землю можна отримати без жодних підтверджень походження коштів?

Також не зовсім зрозуміло, на якому ґрунті поправками визначається максимально допустимий обсяг концентрації землі в "одних руках". Як і декларував президент, ідеться про 10 тисяч гектарів. Сукупно як через безпосереднє право власності, так і через участь у юридичній особі.

Змін зазнали також статті 143 і 145 кодексу. Суть змін полягає в тому, що земельні ділянки буде конфісковано у разі, якщо особа, яка відповідно до законодавства зобов'язана відчужити земельну ділянку, не зробила цього у визначений законом строк. Раніше змінами передбачалося примусове припинення права власності на земельні ділянки, а не конфіскація. Конфісковані ділянки продаватимуться на торгах, а отримані гроші виплачуватимуться колишньому власнику за вирахуванням витрат, пов'язаних з їх продажем.

Розуміючи абсолютну спроможність доступу іноземців до української землі, поправками було скасовано пункт 14 перехідних положень Земельного кодексу, який надавав можливість українським юридичним особам за участі іноземців набувати у власність земельні ділянки у разі користування такою юридичною особою земельними ділянками на правах оренди чи емфітевзису та існування юридичної особи не менше трьох років. Зокрема, до 1 січня 2024 року не допускається набуття юрособами, бенефіціарним власником (контролером) яких є іноземці, права власності на сільськогосподарські земельні ділянки. Але вимоги цього пункту не поширюються на випадки набуття у власність земель, які використовують на правах оренди, емфітевзису, за умови, що з моменту державної реєстрації юрособи — набувача права власності минуло не менш як три роки.

Інші поправки мають технічний характер, окрім поправки №3937 стосовно перехідних положень до проєкту закону №2178-10, якою передбачено, що уряд у тримісячний строк з дня опублікування закону повинен розробити та подати парламенту законопроєкт про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо створення Фонду розвитку сільських територій. Фінансуватиметься фонд у тому числі за рахунок частини коштів від продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності. А його кошти спрямовуватимуться на видатки розвитку: інфраструктури, енергозбереження, освіти та медицини у сільській місцевості та реалізацію державних програм розвитку малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників.

Також у тримісячний строк уряд повинен буде розробити та затвердити порядок здійснення фінансової підтримки громадян і юридичних осіб (у тому числі фермерських господарств) для придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Зауважте, не лише дрібних фермерів, як було раніше, а всіх — і фізичних осіб, і підприємців, незалежно від розміру.

Загалом, проаналізувавши законопроєкт №2178-10 до другого читання, можна зробити висновок про відсутність у ньому стратегії розвитку аграрної галузі, відновлення та зростання економіки країни, про відсутність національних пріоритетів, про порушення і підміну норм Конституції України.

Навряд чи цей законопроєкт влаштовує українських малих чи середніх виробників, більшість українців чи легальних іноземних інвесторів. Утім, він однозначно влаштовує все те ж вузьке коло осіб, які мають і статки, і відпрацьовані механізми, чекаючи на розпродаж земель. Саме вони на колінах писали цей законопроєкт.

Шансів на його ухвалення без запеклих обговорень насправді небагато з низки причин. По-перше, цей законопроєкт не задовольняє представників іноземних партнерів України, які пильнують за кожним кроком так званої земельної реформи і багато яких запропоновані зміни дивують. По-друге, він не задовольняє мажоритарників "Слуги народу" із політичними амбіціями, адже після його прийняття їм ще доведеться повертатися на малі батьківщини та пояснювати виборцям, як же таке могло статися. По-третє, не голосуватимуть за проєкт і парламентарії — представники іноземних інвесторів, зацікавлених не просто у купівлі української землі абияк через підставні шараги та за офшорні кошти, адже є й такі.

4 лютого, 13:54

https://dt.ua/macrolevel/yak-mertvomu-popravki-337565_.html

• 

АВТОР

• Роман Головін

Далі...

"Дерев'яні" реформи та їх наслідки

Благими намірами — до скасування мораторію на експорт кругляку.


За дорученням уряду, з 1 лютого 2020 року започатковується централізований облік деревини. З раціональністю цього заходу важко не погодитись, адже насправді у централізованому обліку є серйозні прогалини, певна частка лісів не має постійних лісокористувачів, а в багатьох регіонах існують лише орієнтовні дані про облік деревини. Здається, що в уряді нарешті почули про наявність гострих проблем у лісовому господарстві та деревообробній галузі. Та попри те, що запровадження обліку деревини є абсолютно логічним, цей крок може наблизити уряд до скасування мораторію на експорт лісу-кругляку. Про що абсолютно однозначно можна почути як від самого прем'єра, так і від його заступника Дмитра Кулеби, а також торгового представника України Тараса Качки та інших.
Для того щоб більш детально розібратись у цій проблематиці, мною було проведено низку кабінетних і польових досліджень, результати яких наведено в цьому матеріалі.

Деревообробна галузь залишається однією з небагатьох галузей вітчизняної промисловості, яка змогла пройти крізь усі кризи та рецесії останніх років, значно наростивши обсяги виробництва.

Порівняно з докризовим 2012 роком деревообробне виробництво України за підсумками 2019-го зросло на 25,9%. Тоді як індустріальне виробництво в цілому за цей період знизилося на 21,5%. У жахливому стані перебувають більшість секторів вітчизняного машинобудування, зокрема виробництво залізничних вагонів і легкових автомобілів, яке скоротилося майже на 80% порівняно з 2012 роком. Ніяк не можуть вийти з рецесії харчова і легка промисловості (обсяги виробництва в них досі нижчі, ніж 2012-го, на 14,6 і 9,5% відповідно).

Відтак, активний розвиток деревообробної галузі в умовах тривалої стагнації всього промислового сектору України аж ніяк не випадковий. Модернізація та розвиток галузі зумовлені виключно своєчасними заходами державної політики, основою якої стало запровадження 2015 року мораторію на експорт лісу-кругляку.

Запровадження цього мораторію у поєднанні із криміналізацією відповідальності за незаконні рубки та експорт лісу суттєво обмежило відплив цінної сировини за кордон. У результаті отримання доступу до сировини вітчизняні виробники змогли активізувати переробку всередині країни. Така державна політика стала сигналом також і для європейських інвесторів, що почали розглядати галузь як потенційну сферу для запуску нового бізнесу в Україні.

Так, мораторій почав діяти 1 листопада 2015-го, а вже у 2016–2017 роках капітальні інвестиції в галузь зросли в 1,5 разу. Станом на 1 жовтня 2019-го в деревообробну галузь у цілому надійшло 414,8 мільйона доларів прямих іноземних інвестицій, що на 36,3% більше, ніж на кінець 2016 року, тоді як сукупний приплив ПІІ за цей період становив лише 11,1%.

Відповідно, галузь почала стрімко відновлювати свої позиції на внутрішньому ринку. Зокрема, частка вітчизняних меблів у структурі роздрібного товарообороту протягом 2015–2018 років зросла з 42,1 до 48,3%, тоді як загалом частка непродовольчих товарів знизилася з 39,3 до 31,7%.

Принципово слід зазначити, що всі мита на продукцію деревообробки в Україні встановлено на нульовому рівні, доступ на внутрішній ринок абсолютно відкритий для іноземних конкурентів. А отже, за умови стабільних поставок сировини вітчизняні деревообробники здатні виробляти якісну й висококонкурентну продукцію не гірше за своїх іноземних конкурентів.

Більш того, ця продукція може конкурувати і на зовнішніх ринках. Експорт товарів деревообробної промисловості у 2015–2018 роках зріс з 1,1 до 1,5 мільярда доларів. Наразі галузь забезпечує 3,2% експортної виручки та має додатне сальдо торгівлі у понад 1 мільярд доларів. У структурі експорту на заміну необробленим лісоматеріалам чільні місця посіли листи для облицювання, шпон, різні столярні й теслярські вироби, ДВП, ДСП, фанера тощо.

Також варто зазначити, що наведені показники могли би бути значно кращими. Адже гучні заяви політиканів про можливе скасування мораторію й досі суттєво стримують амбіції інвесторів, а подекуди заганяють у глухий кут. У тому числі йдеться і про європейських інвесторів, які прийшли в нашу країну виключно із розрахунку на наявність мораторію, тобто сировини в межах України.

Також не останню роль відіграла корупція на митниці, через яку, на жаль, і досі існує можливість експортувати деяку кількість необробленої деревини під виглядом паливних дров.

Ще одним підривним фактором є діяльність лісгоспів, які від самого початку штучно ініціювали затоварювання на складах деревини, мотивуючи цим необхідність скасувати мораторій. Адже на "сірому" експорті кругляку наближені до влади особи значно поліпшили свої статки. Втім, посилення мораторію кримінальною відповідальністю за незаконний експорт підштовхнуло лісгоспи до творення — на їх базах почали з'являтися деревообробні підприємства.

На перший погляд, розвиток деревообробки в структурі лісгоспу виглядає дуже позитивно — залучаються інвестиції в обладнання, деревина обробляється, реалізується готова продукція тощо. Втім, така діяльність лісгоспів стала черговим бар'єром у доступі приватних деревообробних підприємств до сировини. Зловживаючи владними повноваженнями та посиливши свої позиції скасуванням наказу Мінагрополітики, що визначав порядок реалізації лісоматеріалів, лісгоспи створили для себе всі умови для отримання або взагалі не облікованої сировини, або за собівартістю. На сьогодні лісгосп виписує собі сировину найвищої якості в середньому по 600–800 гривень за кубометр. Тоді як на ринок постачається не завжди якісна сировина за ціною 2–3 тисячі гривень за кубометр.

Зрозуміло, що в умовах відсутності законодавчого забезпечення процесу реалізації лісоматеріалів на цьому ринку панують хаос, суцільний схематоз і корупція. А центральна влада, напевно маючи з цього зиск, робить вигляд, що нічого не відбувається, вбачаючи ключовою реформою галузі запровадження механізму реалізації деревини через систему ProZorro. При цьому доводи бізнесу про банальну відсутність Інтернету в лісі, де переважно, і це цілком логічно, розташовуються деревообробні підприємства, — не аргумент. Крім того, вартість доступу до сервісу цієї системи, за інформацією чиновників, є вищою за звичайні аукціони чи прямі договори.

Водночас, крім внутрішніх несприятливих факторів із доступом до сировини, на сьогодні існують ще й певні зовнішні виклики.

Такі виклики в основному зумовлені гострою реакцією Європейського Союзу на запровадження Україною мораторію на експорт лісу-кругляку. Мотивація ЄС є цілком зрозумілою, — європейський бізнес обмежили у доступі до сировини. І для оскарження цього рішення начебто є підстави.

По-перше, мораторій було запроваджено фактично на зорі укладання всеосяжної Угоди про асоціацію та створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.

По-друге, суперечливі та непослідовні заяви українських посадових осіб щодо можливості скасувати мораторій сформували люфт для маніпуляцій європейських дипломатів. Зрозуміло, що як тодішнім, так і нинішнім урядовцям, вирощеним на грантах, зручніше і комфортніше говорити з донорами так званої технічної допомоги про успішне виконання поставлених завдань, аніж відстоювати певні позиції в інтересах держави.

У цьому контексті хочу нагадати, що запровадження в Україні мораторію на експорт лісу-кругляку не є поодиноким та унікальним кейсом. На сьогодні аналогічні заходи діють у понад 30 країнах, і ця кількість найближчим часом, ймовірно, збільшиться. Яскравим прикладом є Канада, де починаючи з 1906 року діє заборона на експорт лісу. При цьому дуже показовим є факт збереження Канадою цієї заборони навіть у рамках угод про вільну торгівлі. У тому числі з Україною! Не менш цікавим є факт наявності в Румунії заборони експорту необробленої деревини навіть у рамках ЄС.

Тож можна стверджувати, що норми міжнародного права передбачають таку можливість. Зокрема, системою угод Світової організації торгівлі — ключовою нормативно-правовою базою регулювання міжнародної торгівлі — прямо передбачені відповідні винятки із правил. Насамперед йдеться про те, що у разі настання надзвичайних обставин у будь-якій країні влада на власний розсуд може запроваджувати будь-які заходи для подолання кризових явищ і захисту суттєвих інтересів своєї безпеки.

Обмежувальні заходи в торгівлі можуть бути запроваджені з метою захисту як економічних, так і екологічних інтересів держави, моралі та культурних цінностей. Також це можуть бути заходи, що застосовуються під час війни чи за інших надзвичайних обставин у міжнародних відносинах. Аналогічні норми закладаються й у всіх інших міжнародних торговельних договорах. Включаючи й угоду про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС.

Діючому уряду варто знати та пам'ятати, що мораторій на експорт лісу-кругляку в Україні запроваджувався в умовах анексії Криму та загострення бойових дій на Сході країни. А ключовими мотивами його запровадження стало шалене збільшення неконтрольованих рубок та експорту лісу.

Також очевидним є факт, що слідом за лісом-кругляком країну залишали профільні фахівці деревообробної галузі. Адже, як відомо з економічної теорії та практики, концентрація трудових ресурсів відбувається безпосередньо в місцях концентрації промислового виробництва. Якщо в Україні відбувалися лише рубки та експорт, а подальшою переробкою займалися у країнах ЄС, то кадровий ресурс, природно, теж переміщався.

Відповідно, з появою сировини в межах країни, навіть за умови наявності інвестицій у деревообробну промисловість, й досі відчувається гострий кадровий дефіцит.

Говорячи про сучасний державний менеджмент, хочу вкотре наголосити, що успіхи будь-якої галузі економіки напряму залежать від ефективності державної політики. Кейс із розвитком деревообробної галузі на тлі загальноекономічного спаду є яскравим свідченням цього.

Тож вважаю доцільним на сьогодні насамперед зупинити ганебні наміри уряду скасувати мораторій на експорт лісу-кругляку та посилити державну політику такими заходами:

1. Зосередити зусилля дипломатії та вищого політичного керівництва країни на переконуванні міжнародних партнерів у правомірності та економічній й екологічній доцільності збереження цього заходу.

2. Законодавчо забезпечити ринок лісоматеріалів, зокрема в частині формування ціни та механізму реалізації. Щодо останнього вважаю оптимальним досвід ЄС, що передбачає першочергове та максимальне забезпечення сировиною діючих деревообробних підприємств за прямими довгостроковими договорами. А для нових підприємств і задоволення зростаючих потреб існуючих — постійно діючі аукціони. При цьому лісгоспи, на мою особисту думку, мають бути рівноцінним учасником ринку, тобто отримувати сировину для власної переробки за ринковими цінами.

3. Вдосконалити навчальну базу підготовки фахівців деревообробної та лісогосподарської галузей. Зокрема через поширення державно-приватного партнерства в частині приватного замовлення на підготовку відповідних фахівців із подальшим їх працевлаштуванням.

4. Посилити державні програми стимулювання виробництва деревообробного обладнання.

5. Як на мене, ключове — забезпечити висадку понад 100 тисяч гектарів нових дерев.

За оцінками Державного науково-дослідного інституту інформатизації та моделювання економіки, підготовленими з використанням всесвітньо визнаної американської системи економічного аналізу GTAP, реалізація комплексу зазначених заходів у середньостроковій перспективі забезпечить:

— скорочення промислової вирубки лісів в Україні на 18,3%;

— здешевлення вітчизняної лісосировини на внутрішньому ринку на 20%;

— збільшення обсягів виробництва української продукції деревообробної та меблевої галузей на 13,1%, а експорту — на 22,6%;

— зростання обсягів податкових надходжень до державного і місцевих бюджетів на 0,02%;

— збільшення ВВП України на 0,05 відсоткового пункту;

— створення близько 11,5 тисячі нових робочих місць.

1 лютого, 14:20

dt.ua

• 

АВТОР

• Ігор Гужвадоктор економічних наук, експерт CMD-Ukraine (Center for market development economy)

Далі...