ПАРК, ДЕ... ПОМИРАЮТЬ ДЕРЕВА
Під час цієї поїздки в заповідні території волинського лісу не один раз виникало порівняння з Чорнобилем. Саме він став символом руйнації не лише будівель, а й природи. Бо побачене зовсім недалеко від Луцька в ще молодому лісі викликало саме такі асоціації. Але колеги, які бували на екскурсії в Чорнобильській зоні, кажуть, що там дерева і кущі, які густо заснували покинуті будівлі в Прип’яті, навпаки — ростуть, як із води, і зеленіють. Тут же, ступи кілька метрів від лісової дороги, і бачиш моторошну картину: дерева, які вже загинули, з них облізла кора, з ялин і сосен осипалася хвоя, і ці дерева цілком СУХІ. Багато дерев уже повалених, із вивернутим корінням, є і похилені, що скоро впадуть. Картина доволі моторошна.
Цей лісовий масив, який має назву «Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Першотравневий» Луцького району, розташований зовсім неподалік від Луцька. Поряд село Боголюби, житловий масив, який назвали колись «царським селом», і один з корпусів Волинської обласної клінічної лікарні. В дорадянські часи ця лікарня була «особливою», називалася «цеелковською», обслуговувала партійних чиновників та їхні родини, така собі «волинська Феофанія». Для її пацієнтів 1977 року і влаштували рекреаційну зону, назвавши парком «Першотравневим». Лісівники пригадують, що спочатку тут були і алейки для прогулянок, територію доглядали, тут росте чимало екзотичних дерев (навіть тюльпанове дерево), а згодом цей масив отримав статус природно-заповідного фонду. З благородною метою: задля охорони та збереження різновиду дерев і кущів. Що на практиці означає часткову чи навіть повну заборону тут усіляких рубок, зокрема й санітарних. Зрубати навіть хворе дерево непросто, а фактично й неможливо. Тому й отримали вже не парк, не рекреаційну зону, а полігон для різного роду шкідників, які поїдають дерева, ліс, який поступово перетворюється на джунглі. Навіть після своєї природної загибелі (інша річ, що часто й передчасної) ці цурпалки продовжують, так би мовити, охоронятися законом.
ПЛОЩІ ВСИХАНЬ У ЗАПОВІДНИХ ЛІСАХ СТРІМКО ЗРОСТАЮТЬ
Торік чимало лісових масивів на Волині (та й загалом в Україні) потерпали від жука-короїда, поширенню якого сприяла посуха (за останнє десятиріччя всихання сосни внаслідок пошкодження верхівковим короїдом зареєстровані в Білорусі, Польщі, Італії, Німеччині та навіть у скандинавських країнах — Фінляндії й Швеції). Та якщо в так званих експлуатаційних лісах, де рубки дозволені, зі всиханням сосни (а вона найбільше постраждала від короїда) вдалося боротися, вилучаючи хворі дерева, то в заповідних зонах для бензопилки — зась. «У Колківському лісгоспі маємо два лісові масиви, які через дорогу. Один — експлуатаційний, інший — заповідний. То шкідники спокійно перебираються з заповідного в експлуатаційний, і знищують вже і його», — каже Світлана ДУМСЬКА, прес-секретар Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства. Ділиться враженнями про побачене під час міжнародної науково-практичної конференції «Соснові ліси: сучасний стан, існуючі проблеми та шляхи їх вирішення» в лісах під Києвом та Житомиром, де вже цілі гектари заповідних територій суціль перетворилися на сухі примари...
На Волині площі всихань у заповідних зонах також стрімко зростають. Крім пам’ятки садово-паркового мистецтва «Першотравневий», під час прес-туру журналістам показали і заповідне урочище «Садівська дача» (територія Луцького та Локачинського районів). Місцевість горбиста, ліси не так, як на волинському Поліссі, масивами, а латками (тут родючі землі, які використовують для сільського господарства). І ото піднімаєшся на горбок, а ліс вдалині... як марево, не зелений уже, а зі шматками всохлих дерев... Нагадує апокаліпсис.
20 відсотків волинських лісів, які у віданні Держлісагентства, це саме заповідні території. Саме лісівники їх і створюють, і за останні два роки на Волині в системі «Волиньлісу» створено чотири природно-охоронні об’єкти територією 165 гектарів. На Волині є природний заповідник міжнародного значення «Черемський», три національні природні парки загальнодержавного значення,14 заказників, кілька сотень рекреаційних пунктів, створених самими лісівниками (бо держава тим не переймається і не фінансує).
Але коли бачиш подібні квартали, як у тій самій «Садівській дачі», де до повного всихання хвойних дерев який рік, бачиш ліси, які поступово стають мертвими, задаєшся питанням: навіщо створювати, якщо при забороні тут потрібних рубок це вже буде не ліс, а «заповідні» джунглі?.. «Ці місця на Волині (та ще понад сотня схожих!) колись заповідалися насамперед із рекреаційною метою. Але так сталося, що ми їх втрачаємо, надміру оберігаючи... Про рекреаційне призначення унікальної місцини уже навіть не йдеться, — печалиться Світлана Думська. — Це ще один доказ того, навіщо в лісі люди і наскільки важливою є праця лісівників, яку навіть перестали помічати. Адже це наче в гарної господині вдома: її працю оцінять лише тоді, коли вона перестане виконувати ту геть не помітну і безкінечну роботу. Парк зовсім недалеко від Луцька. Він міг би бути чудовим місцем для відпочинку. Як і було. Колись. До надання статусу заповідності. Хай як би прикро це звучало. Вам сьогодні навряд чи захочеться туди піти. Не переконана, що там комфортно й лісовим мешканцям. Хіба жукам-шкідникам... Страшно, але факт. Заповідні урочища стають місцями, де тихо помирають дерева..».
«Тут уже і пташки не буде!», — додає лісничий Коритницького лісництва ДП «Горохівське ЛМГ» Петро ЗАВАДСЬКИЙ, який обвозив журналістів горбами-долинами до своїх лісів, аби показати квартали, де вже ціла біда зі всиханням.
І ЩО РОБИТИ?
Завідувач сектору охорони і захисту лісів Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства Віталій Півовар каже, що за даними останнього моніторингу, який систематично проводять працівники державної лісової охорони, через всихання уже фактично втратили понад 14 тисяч га територій природно-заповідного фонду області (а це — 12% від загальної кількості на Волині). Тому в словосполученні «рубати не можна», кому все ж треба було б ставити (після побаченого) після слова «рубати». Рубати вчасно, на законних підставах, з дотриманнях усіх вимог. Щоб не втратити більшого. Для цього треба змінювати законодавство. Бо вже й селяни не хочуть брати всохлих дерев навіть на дрова: тепла вони не дадуть. Всохле, померле можна лише перебити на тирсу, але знову ж, затрати себе не окуплять.
І це не суто волинська проблема. Відомо, що з боку Польщі в Біловезькій Пущі загинула вся ялина. А білоруси зі свого боку її вберегли. Вони хворі дерева зрізають, гілки спалюють, деревину вивозять на переробку. І в такий спосіб зменшують популяцію жуків-шкідників.
