Питання охорони лісів від пожеж є одним із найважливіших з усіх завдань, які вирішуються лісогосподарськими підприємствами Держлісагентства. На цьому наголосив Голова Державного агентства лісових ресурсів України Андрій Заблоцький.
Він розповів, що на сьогодні в лісовій галузі створена і функціонує відомча пожежна охорона, основою якої є лісові пожежні станції.
«Охорону лісів від пожеж забезпечують 307 державних лісогосподарських та лісомисливських підприємств, у складі яких функціонує понад 1,7 тис. лісництв та 273 лісові пожежні станції. Чисельність відомчої пожежної охорони складає більше 13 тис. осіб. У лісах створена мережа із 502 пожежно-спостережних веж, з яких 337 обладнано сучасними телевізійними системами спостереження», - зазначив Голова Держлісагентства.
Також він поінформував, що державні лісогосподарські підприємства мають 644 пожежні автомобілі, 467 лісопожежних модулів на повноприводному шассі, 1,7 тис. тракторів з ґрунтообробним обладнанням, 1,1 тис. мотопомп, 8, 9 тис. ранцевих лісових оприскувачів та інші технічні засоби. Майже 80% пожежної техніки має вік 30-40 років і потребує оновлення.
«З метою оперативного виявлення та моніторингу загорянь в лісових насадженнях широко використовуються безпілотні літальні апарати. На сьогодні таких квадрокоптерів вже придбано за рахунок власних коштів 42 одиниці», - написав Андрій Заблоцький.
Окрім того, Голова Держлісагентства повідомив, що у І кварталі 2020 року державними підприємствами, що належать до сфери управління Держлісагентства, влаштовано: 11,8 тис. км нових мінералізованих смуг, проведено догляд за ними в обсязі 27,7 тис. км; 2,3 км додатково нових протипожежних розривів, заслонів, бар`єрів; перекрито 10 тис. позапланових лісових доріг. У лісах вздовж доріг загального користування та у місцях відпочинку населення встановлено 8,1 тис. аншлагів, бігбордів, панно, плакатів на протипожежну тематику.
«Всі придбання та заходи лісгоспи переважно здійснюють за власний кошт. Так, у 2019 році на всі протипожежні заходи у лісах (мінсмуги, бар’єри, догляд за ними, утримання лісопожежних станцій, наглядачів, гасіня лісових пожеж, придбання протипожежних засобів та ін.) було витрачено 176 млн грн, а з бюджету було виділено 42 млн грн лише для південно-східних областей України», - зазначив він, додавши, що у країнах Європи на протипожежні заходи виділяються значні кошти з державних бюджетів, діє комплексна підтримка лісокористувачів. «Впевнений, що потрібно розробити і затвердити нову комплексну систему протипожежних заходів у лісах. Таких заходів повинні дотримуватися абсолютні всі лісокористувачі – починаючи від державних підприємств, і закінчуючи комунальними та військовими лісгоспами, природно-заповідним фондом і приватними лісокористувачами. Ми вже над цим активно працюємо», - підкреслив Андрій Заблоцький.
Влада збирається переглянути стратегію розвитку лісового комплексу. Наприклад, повертається державна лісова охорона. Про це повідомила заступник голови уряду РФ Вікторія Абрамченко на нараді, присвяченій розвитку лісового комплексу. А прем'єр-міністр Михайло Мішустін заявив: «Галузь пора повернути в легальне поле».
Наламали дров
У сфері лісокористування нормативно-правові питання регулюються Лісовим кодексом. Його нова редакція, прийнята в 2006 році, багато разів піддавалася різкій критиці з боку експертів і фахівців за те, що переклала всі лісогосподарські і протипожежні функції на регіони і орендарів. У регіонів же немає коштів, а у орендарів - бажання займатися цією діяльністю. Була зруйнована існувала до того система, лісгоспи практично перестали існувати.
Наведемо лише один факт: з 83 тисяч співробітників держлісохорони було залишено 680 лісових інспекторів. Мабуть, напівкримінальний бізнес «чорних лісорубів», нещадно вирубують тайгу, а також палахкотять з року в рік на мільйонах гектарів пожежі змусили федеральна влада задуматися. Настав час повернути в ліс господаря. Адже надії на орендарів-інвесторів зазнали краху, глибока переробка деревини до сих пір не пріоритет їх діяльності. Поки ми можемо «пишатися» лише тим, що Росія - лідер з експорту круглого лісу (15 відсотків світового ринку).
Чорних лісорубів видно з космосу
Для Башкирії проблеми лісової галузі мають особливе значення. Близько 40 відсотків території республіки покрито лісами. Як же ми розпоряджаємося цим багатством? У минулому році в Караідельском районі відбувся лісової форум, де відкрито обговорювали проблеми, що накопичилися. Які зміни відбулися з тих пір? Їх чимало, але почнемо з використання нових технологій. У 2019 дистанційним космічним моніторингом було охоплено сім лісництв на загальній площі 1,5 млн гектарів - майже 30 відсотків башкирських лісів.
- Ефект від космомоніторінга є - з 98 випадків незаконної вирубки, виявлених системою, 79 підтвердилися, - зазначив міністр лісового господарства Марат Шарафутдинов на колегії відомства. - В цьому році моніторимо вже 10 лісництв на площі 2,1 млн гектарів (майже 40 відсотків).
Мінлісгосп регіону самостійно визначає територію спостереження, вибираючи ділянки з найбільш інтенсивної лесозаготовкой і райони з криміногенною, з точки зору незаконної вирубки, обстановкою. В результаті кількість таких вирубок за рік зменшилася на чверть.
Наша газета вже писала, що за допомогою космічного моніторингу лісів було встановлено навіть кількість всіх дерев на Землі - близько 3,5 трильйона. Ось до чого дійшов прогрес! Зараз через смартфон можна перевірити, чи законно рубають ліс.
Останнім часом активно закуповується нова техніка, що не спостерігалося добрих два десятки років. За підтримки уряду РБ і у відповідності зі стратегією розвитку лісопромислового комплексу на виділені кошти - це 320 млн рублів за минулий рік - придбано 58 одиниць лісовозної і лісозаготівельної техніки, а також 98 одиниць обладнання. У башкирських лісах з'явилися харвестери-форвардери - лісові «комбайни», які легко замінюють півсотні лісників з бензопилами. В результаті оновлення техніки збільшуються виробництво, надходження від лісового фонду.
У 2019 року в консолідований бюджет РФ і РБ направлено близько 580 млн рублів (532 млн рублів в 2018 році). З них 76 відсотків припадає на продаж деревини, 13 - це рекреаційна діяльність - організація відпочинку, туризму, фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи. За оцінкою експертів, лісовому відомству в найближчі роки цілком під силу суттєво збільшити надходження. Адже частка лісової промисловості в загальній структурі економіки Башкортостану становить один-два відсотки. Це мізерна сума для нашого краю.
Що стосується заготівлі деревини, щорічний максимально допустимий обсяг рубки також збільшився на 700 тис. Кубометрів, розрахункова лісосіка досягла 10,3 млн кубометрів. Збільшення пов'язане з проведенням лісовпорядкування в 2019 році в Караідельском і Туймазінському лісництвах. Розрахункова лісосіка в минулому році освоєна на 28,7 відсотка від допустимого обсягу рубки (в 2018 році - 30,5 відсотка). Якщо враховувати, що в наших лісах з кожним роком збільшується кількість перестійних дерев, то необхідно в рази збільшити заготівлю і вивезення деревини.
Хто ж вирубує наш ліс? Половина обсягу заготівлі доводиться на орендарів, чверть відпускається населенню, 15 відсотків припадає на частку підприємців, які виграли тендер на аукціонах. Сумно, але факт: незважаючи на те, що у орендарів в користуванні знаходиться третина розрахункової лісосіки - 3,3 млн кубометрів, освоюється ними навіть не половина, а 45 відсотків, і то в основному цінна хвойна деревина. Міністерство лісового господарства в минулому році розірвало 24 договору з недобросовісними орендарями, але залишилося ще багато роботи по залученню лісів в господарський оборот.
Де взяти зруб для будинку?
На лісовому форумі в Караідельском районі було сказано, що однією з наболілих проблем є довгі черги на деревину для будівництва житла, хтось чекає і по сім-вісім років. Через рік ситуація особливо не змінилася. У Зауралля, де найбільші черги, громадянам потрібні хвойні породи, але величезні лісові масиви в основному знаходяться в руках орендарів, які розлучаються з цими ділянками дуже неохоче. У минулому році населенню надали 721 тис. Кубометрів, 45 відсотків з яких - для будівництва житла. Міністр Марат Шарафутдинов вважає, що ця цифра буде збільшуватися в зв'язку з прийняттям рішення на рівні уряду РФ про введення з нинішнього року сільській іпотеки.
Вирубав одне дерево - посади інше
Башкортостан - лідер в Приволзькому федеральному окрузі по посадці лісу. У 2019 лісовідновлювальні заходи проведені на площі 14,9 тис. Гектарів - це 110 відсотків до плану, в тому числі штучне лісовідновлення - на площі 7,3 тис. Гектарів. Головний упор робиться тепер на приживлюваність. З огляду на ситуацію, що склалася, в цьому році лісгоспам збільшили фінансування по госзаданіе на догляд за лісовими культурами в 3,5 рази.
За федеральним проекту «Збереження лісів» поставлено завдання - до 2024 року повинні відновлювати кожен вирубаний гектар лісу. Поки ж вирубується більше. На минулому днями з'їзді бджолярів республіки практично кожен виступаючий з болем говорив про варварське знищення липи. Для виробництва заводу «Кроношпан» необхідна велика кількість сировини, якого в наших перестійних лісах вистачає. Але лісозаготівельникам вигідна суцільна рубка, ось і йде під сокиру основний медонос регіону. На з'їзді бджолярі з цифрами в руках доводили: будь-яка ділова деревина після глибокої переробки дасть не більше 25 тис. Рублів доходу, а від однієї липи протягом півсотні років можна отримати меду на суму близько 700 тис. Рублів! Чи не буде її, не стане нашого бренду - башкирського меду.
Ось поле діяльності для депутатів Державної Думи РФ від республіки, активних громадських діячів. Адже відомо, що половина всієї липи країни росте на території Башкортостану, це наше національне надбання, яке потрібно берегти всіма доступними засобами. Але практично весь ліс відноситься до федеральної власності, представники інших регіонів навряд чи до кінця розуміють цю проблему. Бджолярі сподіваються, що новий Лісовий кодекс дасть більше повноважень регіонам, а республіканським владі вдасться знайти такі рішення, які задовольнять і лісопромисловців, і бджолярів, і екологів.
Останні рік-два в лісовому господарстві відбувається багато позитивних змін: реально запрацювали федеральні проекти, закуповується нова техніка, а регіональне лісове відомство по багатьом основним показникам в числі лідерів в ПФО. Але проблем теж предостатньо. Багато з них можна буде вирішити, коли в ліс повернеться господар, озброєний сучасними технологіями і наділений достатніми повноваженнями. І тоді хоча б частиною свого лісу ми зможемо розпоряджатися самі.
Лісові та водні господарства віддадуть громадам, але за виконанням законів стежитимуть
Мабуть, немає в Україні зараз теми більш неоднозначної, аніж земельна реформа . Деякі питання реформи, зокрема участь іноземців в покупці ділянок, передбачається вирішувати всенародним голосуванням на референдумі. Але є питання, які на референдум виносити не будуть, але які від цього не стають менш важливими. Наприклад – що буде з лісами і пляжними зонами? Чи можна буде отримати їх у власність? Ці питання сайт "Сьогодні" поставив уповноваженому президента з питань землі Роману Лещенко .
"Щодо води і лісу буде окреме законодавче регулювання, тому що "прихватизація" прибережних смуг і неконтрольована вирубка лісів вже вийшли за рамки здорового глузду. Поки триває інвентаризація. Але основна ідея – що лісові та водні ресурси будуть також передані громадам, які будуть визначати режим володіння і користування. Але це не означає, що громада може йти на порушення закону і, наприклад, віддавати прибережні смуги під вирощування кукурудзи або під приватний пляж", – пояснює Лещенко.
При цьому, за його словами, буде і коригування законодавства на рівні держави. Тому що без спеціального регулювання порядок навести не вдасться. А лісові та водні ресурси – це питання національної безпеки.
Варто відзначити, що лісові і прибережні ділянки в Україні із завидною регулярністю потрапляють в гучні скандали. Так, одного разу в Одеській області віддали в оренду на 49 років понад 500 гектарів землі – там збиралися будувати котеджне місто.
В высших эшелонах региональной власти в ближайшее время ожидается серьезная реорганизация.
Избранный губернатор начинает строительство своей системы управления. Изменения в структуре правительства области будут вынесены на ближайшее Законодательное собрание. И если парламентарии их одобрят, то появится вот что получится.
Перестанут существовать: департамент информационных технологий, министерство лесного и охотничьего хозяйства, министерство внутреннего государственного финансового контроля.
Однако, появится три новых ведомства: министерство цифровой экономики, министерство региональной и информационной политики, министерство промышленности и энергетики.
У министерства культуры отберут внешние связи, а у министерства спорта – туризм. Эти направления перейдут в ведение министерства экономического развития.
Транспорт будет курировать министерство строительства, ЖКХ и дорожного хозяйства.
В Москве вновь появится закрытое в 2017 году представительство Оренбурогской области.
Так же в ближайшее время станет известно, кто из действующих и.о. руководителей ведомств сохранит свои позиции, а кто покинет свои посты.
После расформирования Минагрополитики и продовольствия, а несколькими годами ранее — Министерства промышленной политики, МИНЭКОНОМИКИ СТАНОВИТСЯ СУПЕРВЕДОМСТВОМ.
Под названием Министерство развития экономики, торговли и сельского хозяйства (МРЭТСХ) Украины.
Так можно? Можно. И ничего плохого само по себе для отдельных секторов экономики это не означает. Например, есть немало примеров стран, где отраслевых ведомств нет, а само Минэкономики «сидит» под Минфином.
Украина ведь обходится без Министерства по делам заробитчан?! А их взнос в отечественную экономику сравним с аграркой.
Какие вызовы стоят перед МРЭТСХ на нынешнем экономическом этапе?
1. Общее стратегирование и планирование.
Действительно важнейший вопрос, учитывая, мягко говоря, лакуны программы победившей партии — а какую экономику мы строим? Формирование стратегии устойчивого экономического роста, безусловно, является главнейшей и самой скорой задачей Минэкономики. Где объединять функции межотраслевых балансов, единых макромоделей — ответ также очевиден. А учитывая переход на трёхлетнее бюджетное планирование, прогнозирование стоит перевести на 4-летний цикл (текущий год + 3 последующих). При этом в обществе существует иллюзия о том, что министерства — это десятки тысяч госслужащих. Нет, предельная численность сотрудников МЭРТ — 930 человек, Минагрополитики — 360.
2. Экономизация госмашины. Об этом вести речь стоит в иной плоскости. Во многих центральных органах исполнительной власти есть одни и те же структурные подразделения, чьи функции дублируются в социальной политике, промышленности, сельском хозяйстве, транспорте, строительстве... Разные люди часто считают одно и то же, собирают схожие данные. А ещё тьма согласовательно-совещательных органов. Иногда они действительно «дурадчі». Когда периодически вспыхивает вопрос о сокращении числа госчиновников, речь как раз идёт о минимизации такого дублирования, а также сервисных непрофильных подразделений. В данном случае «конвергенция» осложняется тем, что у Минагро целых 4 подчинённых органа (у МЭРТ — 3): агентство лесных ресурсов, агентство рыбного хозяйства, служба безопасности пищевых продуктов и служба по вопросам геодезии и кадастра. В этих службах тысячи людей. И да, теперь за вырубку лесов, получается, отвечает министр экономики.
3. Аспекты собственности. Государство постепенно созревает торговать землей сельхозназначения. Кроме того, после национализации и укрупнения капитала госбанков, а также взыскания залогов частного бизнеса, государство вновь становится основным владельцем активов в стране. Не берусь судить, это возврат в 1995-й, 2000-й или 2005-й, но возврат. И на повестке дня вновь остро будет стоять приватизация. МРЭТСХ станет главным координирующим стратегическим органом по разгосударствлению, при всём уважении к Фонду госимущества, которое всё же лишь специальное ведомство. Похоже, неслучайно земельный кадастр оказался под Минэкономики.
4. Стимулирование импортозамещения и инвестиций. МЭРТ изначально был и должен оставаться центром, который реализует стратегию макроразвития, стимулирует создание рабочих мест, координирует госпрограммы экономического прорыва (их, понятное дело, должно быть точечно мало, а не тысячи). И эти точки прорыва есть персонально министерская ответственность, да ещё лично премьерская.
5. Дерегуляция и высвобождение экономических стимулов. Первая часть этой функции в последние годы была у МЭРТ явно приоритетной. Учитывая большое количество выходцев из BRDO в новом правительстве, нет сомнений, что этот курс продолжится. Вопрос, пожалуй, в том, как помимо Doing Business, стремиться к достижению других целей, прежде всего, в глобальных индексах конкурентоспособности.
6. Продвижение экспорта. Эти функции изначально были в составе Минэкономики после поглощения Министерства внешнеэкономических связей и торговли (было в прошлом веке и такое), хотя, очевидно, что стратегия экспорта требует коррекции в сторону минимизации вывоза сырья и товаров с низкой добавленной стоимостью. В противном случае будем постоянно получать экономический кризис, как только будет обваливаться сырьё на мировых рынках.
А ещё есть статистика, стандарты и метрология, матрезерв, региональная политика, подчинённые госпредприятия...
Справится ли с этим всем одно мегаминистерство? Теоретически способно, но для этого, на мой взгляд, потребуется удовлетворение трёх условий: (1) изначальное прописывание и следование соответствующей стратегии, чтобы избежать шатания и дисфункции колосса, (2) реформирование оплаты труда госслужащих и усиление привязки их работы к критериям эффективности, (3) формирование крупных управленческих блоков и функциональных микрокоманд.
Времени, боюсь, это заберёт много. Возможно, непростительно много. А учитывая долю валового накопления основного капитала в ВВП, его у нас совсем немного.
Під час першого засідання членів Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, що відбулося у п’ятницю, були розглянути організаційні та проблемні питання роботи комітету.
Народний депутат України Анжеліка Лабунська запропонувала колегам розглянути два питання, які на її погляд дуже важливі для розбудови екологічної безпеки в Україні.
Анжеліка Лабунська запропонувала депутатам рекомендувати Верховній Раді зупинити ліквідацію Міністерства екології України. На думку Лабунської це рішення може погіршити ситуацію з екологічними проблемами в Україні, бо саме Міністерство виступало координатором реалізації природоохоронних та інших заходів за рахунок державного бюджету. Тож потрібно спочатку провести аудит роботи Міністерства екології України, потім проаналізувати результати, що були чи не були досягнені, встановити причини негараздів та вирішити – це системна проблема, чи міністерство потрібно реформувати під нові виклики і завдання.
«В той час, коли Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерреш заявив, що у світі спостерігається надзвичайна кліматична ситуація: льодовики тануть, а рівень вуглекислого газу зростає, Україна ліквідовує Міністерство екології. Це помилкове рішення», – заявила Анжеліка Лабунська під час дискусії.
Але колеги, більшість яких в Комітеті представляють політичну партію «Слуга народу», не підтримали пропозицію Анжеліки Лабунської і відмовились пропонувати Верховній Раді зупинити ліквідацію Міністерства екології України.
Але її пропозиція провести повний аудит Міністерства екології України була підтримана – було прийняте рішення членів Комітету звернутись до Кабміну з відповідним зверненням про аудит.
У пересічного громадянина України присутнє враження, що природоохоронець України – це або манірний веган з буряковим смузі, екоторбою та фоточками в інстаграмі, або навіжена тітонька з 40 котиками у квартирі, або якийсь грантоїд, який займається незрозумілою фігнею, а скоріше за все, нічим корисним.
Також є така точка зору, що Міністерство екології та природних ресурсів – це корупційна та ледача організація, яка займається бозна чим, і у кращому випадку просто краде людські гроші, а у гіршому – встромляє палки у колеса чесному бізнесу регуляцією, ліцензуванням, вимогами платити за забруднення і тому подібне. А за ліси, річки, атмосферне повітря не бореться, звалища не регламентує, бурштинокопачів не ганяє, природу не рятує, і навіть котиків з дерев знімає волонтерська Київська група порятунку тварин, а не чиновники-дармоїди з міністерства.
На жаль, не можна сказати, що природоохоронна спільнота, Міністерство та інші державні інституції, які опікуються охороною довкілля, багато зробили для комунікації та пояснення, що в Україні робиться з охороною природи, які функції міністерства, держекоінспекції, Державної агенції лісових ресурсів, які групи та природоохоронні спільноти в Україні працюють, яким лобіюванням вони займаються, які проблеми накопичилися роками, а які – нарешті почали вирішуватися.
Так, справа дуже непроста. Розібратися в цьому «з вулиці» - практично нереально. І на це є причини.
Законодавча.
В Україні існує безліч різної нормативки, яка регулює охорону природи і довкілля, поводження з ресурсами і дотичні питання. Це рамкові закони, такі, як «Про охорону навколишнього природнього середовища», «Про тваринний світ», більш конкретні «Про мисливство та мисливське господарство», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону надр», «Про Червону Книгу України» тощо, Кодекси – Водний, Лісовий, купа постанов КМУ та Стратегій, і так далі. Окрім того, є купа міжнародних природоохоронних конвенцій, які України підписала, і положення яких зобов’язана імплементувати.
Щось з цієї нормативки добре, щось абсолютно застаріле, щось просто не працює у нинішніх умовах, а щось є дуже корисною та поки що беззаперечною перемогою, такою, як прийнятий нещодавно Закон «Про оцінку впливу на довкілля». На цю нормативку впливають різні стейкхолдери різного рівня та ресурсу.
По-перше, Україна згідно Асоціації з ЄС має імплементувати близько 20 різних Директив, пов’язаних з охороною природи, у національне законодавство, та змусити це запрацювати. На це виділялися та виділяються кошти міжнародних донорів, ми маємо це робити, подобається нам чи ні. Робота в Міністерстві тут йде по-різному, щось краще, щось гірше, але так-сяк йде. Злиття з Міненергоресурсів відкине нас у цьому процесі дуже далеко назад, і донорам це не сподобається.
По-друге, є нормативка, яка «пробивається» знизу, руками різних, часто дуже контроверсійних, природоохороних груп та НГО. Серед таких документів можна загадати Закон «Про жорстоке поводження с тваринами», багато різної нормативки нижчого рівня, пов’язаного з об’єктами природно-заповідного фонду тощо.
По-третє, є нормативка, яку з різним успіхом штовхають представники економічно зацікавлених груп, починаючи від законопроекту на звільнення від мита ввозу водовідмивних помп для потреб бурштинодобувного бізнесу (так десь і валяється у надрах Комітету з митної політики), закінчуючи всією купою паперу, що регулює «зелений тариф». Тут виступають великі гравці, це бізнес, великі кошти та інтереси «великих дядь».
Давайте зіллємо всю нормативку виключно під цих «великих дядь», це так допоможе берегти природу України та виконувати наші міжнародні зобов’язання! Чи ні?
Дотична до законотворчої інша причина непорозумінь навколо природоохорони:
Політична.
Частина природоохорони не цікава нікому, крім купки людей-ентузіастів з обмеженим ресурсом, наприклад питання реабілітації диких тварин, дельфінарії, контактні зоопарки, зообізнес. І вона - той Невловимий Джо, який нікому не потрібен. Інша частина цікавить дуже впливових хлопців – надра, альтернативна енергетика, риба, земля, ліси.
А є ще інтереси місцевих громад, на які до децентралізації взагалі ніхто не зважав, і які як можуть не хотіти у себе на гірській річці мініГЕС, так і не хотіти під боком національний парк. А ще вони бажають рубити ліс, копати бурштин, а також аби заводи, поряд з якими вони живуть, встановлювали фільтри на свої труби з викидами. Дуже різного бажають, якщо чесно.
І от той самий прийнятий Закон «Про оцінку впливу на довкілля» таки дав громадам у руки потужний робочий інструмент, що дозволяє безпосередньо вплинути на побудову поруч свиноферми на мільйон голів, хімічного заводу чи полігону для зберігання ртутних ламп. Або ГЕС чи ТЕС, так :). І перше, що зробить новостворене «гібридне» міністерство – це буде намагатися цей Закон поховати. Бо на відміну від непрацюючого інституту громадських слухань чи паперового Закону «Про відходи», цей таки працює, і громада, за допомогою НГО чи експертних середовищ має можливість захистити себе. Вже захищає.
Багато років об’єднання під одним дахом дуже різних моментів, інтересів, ресурсів та гравців призводило до того, що міністерство завжди було «розмінною монетою» у політичних торгах різних партій та політсил, що приходили до влади. Воно не вважалося настільки «жирним», як податки, МВД чи енергетика, які намагалася контролювати умовна «партія влади», але і не таким «гробиком», як Мінсоц і Мінздрав. Корупційна спритна людина могла там розвернутися, тому міністри мінялися та летіли з посад, як листя восени, разом з різними каденціями уряду і не тільки. Це не дуже сприяло розбудові зрозумілої стратегії відомства.
І це підводить нас до третьої причини.
Інституційної.
Ви думаєте, у нас тільки Мінеко? Та в нас також є Державна агенція з лісових ресурсів, яка донедавна знаходилась під Мінагро. Вони планують рубки, більшість зрубаних лісів - це не кляті браконьєри, вони абсолютно легальні. З 2016 року Мінеко нарешті почало масово відмовляти лісникам у погодженні таких рубок. А тепер його прихлопнули. Думаю, у новому бізнес-міністерстві всі все швиденько погодять. Так що якщо вам дуже захочеться закричати: «А де та клята природоохорона-дармоїди, коли у нас ліси рубають?», то ваші претензії треба адресувати до вже ліквідованого Мінагро, який наразі став Мінекономіки.
З Державним агентством рибного господарства України теж не дуже зрозуміло.
Об’єктами прородно-заповідного фонду, окрім Мінеко, окремо керувало ще Мінагро через ДАЛРУ, а також незалежна Національна Академія наук України.
Так, у нас було 7 няньок, у яких місцями дитина була трішки без ока. Але тепер нам замість цього пропонують одну «няньку-людожера», яка дитинку просто культурно з’їсть, правда, оченят будуть два, на місці. Роками природоохоронні ініціативи «знизу» вміло лавірували між цими різними інституціями та їх ролями та інтересами, пробиваючи захист природи, здоров’я громадян і так далі. Десь там вирішили, що це все занадто складно, а грошиків з надр та енергетики хочеться. Інституційно зараз нам буде з природоохороною майже так весело, як за часів Овоча, а може, й веселіше. Це підводить до четвертого моменту
Суспільне.
Природоохоронні ініціативи, волонтерські спільноти та організації – це дуже складне дивне мереживо та конгломерат. Тут є і свідки глобального потепління, і адепти правильного поводження з побутовими відходами, і представники міжнародних організацій типу WWF, і науковці (дуже багато!), і місцеві локальні ініціативи з боротьби з забрудненням води чи повітря, менші об’єднання людей, яка намагаються не дати забудувати свій сквер або парк, борці з жорстоким поводженням з тваринами, великі НГО з історією, які роками освоювали міжнародні гранти та дотації – тобто ім’я їм легіон.
Купа цих людей активно працює, робить багато корисного, часто має складі стосунки між собою та між своїми організаціями. Є конструктивна природоохорона, яка за діалог, є радикали (і це не робить їх неефективними – сюрприз!), є прикриття чиїхось інтересів. Пересічний громадянин це все називає єдиним словом «природоохорона», поєднуючи разом людей, які проти одягу з хутра, людей, які проти мініГЕС у Карпатах, людей, які просто постять у ФБ «Врятуй амазонські ліси!», а також людей, які забирають з вулиці котиків та собачок.
Як пересічному громадянину не заплутатись у цьому всьому? Чи існує у нас природоохорона? Що це? Хто це? Якщо читати когось на ФБ, то кого? Чи ефективні державні інституції, чи просто крадуть? Якщо ефективні, то які? Чи проводили у нас якісь реформи бодай у якихось природоохоронних та дотичних сферах ?
Відсутність відповіді на ці всі питання з року в рік призвела до того, що купа народу не розуміє, чому, наприклад, зливати Мінеко та Міненерго в єдиного монстра – це небезпечно, непрофесійно, корупційно і просто тупо.
Цей текст – спроба пояснити, чому так сталося. Бо можна скільки завгодно скоординованими зусиллями 5 років пояснювати, навіщо Україні наука і чи жива вона, - але все одно знаходяться ті, хто вважає, що вона забагато жере та замало молока дає.
А природоохоронна справа у державі – штука набагато складніша.
Новій владі варто переглянути доцільність мораторію на експорт необробленої деревини (лісу-кругляку), тому що у поточному вигляді він не виконує задекларованих цілей – щодо захисту лісів і підтримки української деревообробної промисловості. Таку основну тезу висловили експерти під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.
За результатами дослідження Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, мораторій сприяв певному зростанню української деревообробки, але, насамперед, за рахунок розвитку лісопильної галузі. Лише за перші 6 місяців цього року, порівняно з відповідним періодом попереднього року, лісопильна галузь зросла на близько 14%. При цьому, уся переробна промисловість за цей же період показала зростання близько 1%. У лісопильній галузі зросла кількість підприємств, за останні кілька років подвоїлися прямі іноземні інвестиції.
«Завдяки лісопильній галузі ми досягли рекордних темпів зростання експорту цієї продукції: кожного року приблизно на третину за останні кілька років. Але тут виникає головне запитання – чи це те, чого ми хотіли: чи ми хотіли заборонити експорт лісу-кругляку і замінити його на експорт розпиляного кругляку», – зазначає Євген Ангел.
При цьому, мораторій ніяк не зменшив обсяги вирубки лісів – тому що він не забороняв заготівлю деревини, лише експорт необробленої. Оцінити вплив мораторію на незаконну заготівлю неможливо, оскільки про це немає надійної інформації.
«Мораторій – це, в першу чергу,питання економічне, і коли спекулюють мораторієм у природоохоронних цілях – вас просто обманюють. У довгостроковій перспективі мораторій, з точки зору охорони лісу, є взагалі шкідливим: починає розвиватися деревообробка при лісгоспах, починає збільшуватися кількість лісопильних підприємств і посилюється лоббі деревообробників. І якщо ми як екологічна організація хотіли б, щоб Україна перейшла на ставлення до лісів як у США, коли ліси виконують переважно екологічні функції – ми зіткнемося із ще більшим лоббі деревообробників та лісівників», – зазначає Петро Тєстов, аналітик МБО «Екологія-Право-Людина».
«Мораторій був лише одним елементом у змінах, які повинні були відбутися в управлінні лісами України [за коаліційною угодою]. На жаль, крім мораторію,жодних інших змін досягти не вдалося. Держлісагентство і далі очолювали люди, які продовжували корупційні схеми. Деревина, дозволена для експорту, продавалася також не на конкурентних засадах, а через корупційні схеми. Що я би пропонував новому українському парламенту і новому українському уряду – запровадити (до відміни мораторію – якщо вона буде), конкурентні і прозорі правила роботи ринку української деревини – чи це експорт, чи це внутрішній ринок. І провести інституційну реформу лісового господарства», – зазначив народний депутат України Остап Єднак.
За словами Петра Тєстова, перший указ нового президента щодо незаконних рубок і ведення обліку деревини принципово не змінює ситуацію. «Безперечно, облік деревини треба вводити, з незаконними рубками треба боротися. Але, по-перше, вже існуюча система обліку в системі Держлісагентства – я не бачу жодної ефективності від її роботи, тому що інформація недоступна онлайн, частину інформації можна підробляти. По-друге, більшість фото вирубаних Карпат, які знімають з дронів – ці рубки не є незаконними. Вони можуть бути з порушенням природоохоронного законодавства, але на них є усі необхідні документи. Відповідно, введення цього указу жодним чином не поліпшує ситуацію з тими рубками, які викликають найбільше обурення громадян. Першочергові кроки – це те, що було закладено у коаліційній угоді попереднього парламенту – провести реформу Держлісагентства», – каже експерт.
Щоб зменшити корупційні ризики і зловживання у лісовій галузі, потрібна комплексна реформа Державного агентства лісових ресурсів: розділити господарчі функції, контрольні функції та функції розробки політики, які зараз об’єднані у межах цього відомства. Також слід переглянути підхід до фінансування роботи лісгоспів – деякі, розташовані на Півдні та Сході, не можуть бути самоокупними через те, що природного лісу у цих регіонах фактично немає.
За словами учасників дискусії, розробити концепцію реформи лісогосподарської галузі можливо упродовж цієї осені. Ініціювати початок реформи має уряд. Головні відповідальні за розробку концепції реформи – Мінагрополітики та Мінекології, спільно з профільними комітетами Верховної Ради з екологічної політики та аграрної політики.
Петро Тєстов нагадав, що ще у 2012 році у рамках проектів Світового банку підготували якісну аналітику і пропозиції щодо необхідних змін. Їх можна оновити та взяти за основу.
Менеджмент державних лісогосподарських підприємств має отримати більше повноважень щодо вибору контрагентів та диверсифікації виробничо-господарської діяльності
9 липня 2019 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ «Про деякі заходи щодо збереження лісів та раціонального використання лісових ресурсів», що фактично означає початок трансформації національної лісової політики вже в умовах нового політичного циклу. Цим Указом гарант продемонстрував, що лісове господарство не буде на другорядному плані в спектрі пріоритетів державної політики.
Для Поліського (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська та Чернігівська області) та Карпатського (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області) економічних районів лісовий сектор економіки, який охоплює лісове господарство та деревообробку, виступає одним з основних видів діяльності, який за суттєвого збільшення інвестиційних вливань здатен забезпечити принципово іншу якість соціально-економічного розвитку.
Передумовою для цього є те, що за період 2010-2017 рр. в цілому спостерігається збільшення обсягів заготівлі деревини. Якщо у 2010 році лісогосподарські підприємства перерахованих економічних районів заготовляли 18,1 млн. куб. м., у 2014 – 20,7 млн. куб. м., то у 2017 – 21,9 млн. куб. м. (рис. 1).
Однак розвиток лісового господарства та деревообробне виробництво поки не відіграють домінуючу роль у створенні валового регіонального продукту. Зокрема у 2010 році питома вага лісового господарства у валовій доданій вартості областей Карпатського та Поліського економічних районів становила 1,36%, а у 2017 році – 1,41%. Натомість питома вага деревообробного виробництва відповідно була рівна 5,76 та 6,48%.
Рис. 1. Заготівля деревини і питома вага лісового господарства та деревообробки у валовій доданій вартості областей Карпатського та Поліського економічних районів. Розраховано European Analytical Centre за даними Державного агентства лісових ресурсів України Потенційно питома вага лісового господарства та деревообробки у валовій доданій вартості найбільш лісозабезпечених регіонів може бути на порядок збільшена за умови формування принципово іншого середовища діяльності суб’єктів лісогосподарського та деревообробного підприємництва, а також здійснення інвестиційної діяльності у лісовому секторі в цілому.
Менеджмент державних лісогосподарських підприємств має отримати більше повноважень щодо вибору контрагентів та диверсифікації виробничо-господарської діяльності, що дозволить збільшити обсяги виробництва продукції з високою доданою вартістю.
Держава повинна також закласти стимули для суб’єктів великого бізнесу стосовно диверсифікації виробництва за рахунок впровадження деревообробних потужностей, що дасть можливість на порядок збільшити попит на лісосировину та сконцентрувати в рамках конкретного регіону всі фази лісопродуктового ланцюга.
Тема реформи державного управління завжди здавалася непідйомною.
Про неї говорили прем'єри і президенти, її здіймали на прапор депутати різних мастей і калібрів, створювалися ради, писалися програми… Усі розуміли, що основний інструмент, за допомогою якого можна успішно керувати державою, має бути бездоганним і працювати як годинник. Розуміли, але не квапилися його налагоджувати, продовжуючи ловити рибу в каламутній воді державного апарату.
Однак 2016 року було зроблено ще один реальний крок — ухвалено Закон про державну службу. Цей крок постмайданного парламенту істотно підпсував стару схему "риболовлі" чиновникам і політикам. Однак так і не змоделював і не закріпив нової і прозорої матриці держуправління. Закон про держслужбу став певним правильним зовнішнім "привітом" для ЄС, що відкрив для України багатомільйонний і багатотраншовий потік євро на реформу. Однак не став реальним внутрішнім планом дій для владної команди Порошенка — Гройсмана, що вже відходить. Політичної волі вистачило виключно на декларації та зручний паліятив, але не на повну імплементацію закону.
Прихід на Банкову нового президента Володимира Зеленського, а також цілком реальна перспектива "Слуги народу" створити коаліцію в майбутньому парламенті й сформувати новий Кабмін — ще один глобальний сигнал у нашій історії. І звучить він приблизно так: "А ми взагалі нічо не знаємо ні про яке державне управління. А тим більше — про його реформу". "Експертний" склад АП Зеленського, а також якість партійного списку говорять про будь-що: про новий вітер, нових людей і нові наміри, та тільки не про розуміння того, як правильно користуватися державною машиною, а тим більше — мовчать про те, як продовжити її ремонт і модернізацію. За ці місяці від жодного члена команди Зеленського я не почула ні слова про реформу держуправління, держслужби або про децентралізацію, які є невід'ємною частиною глобального перетворення системи управління. Що ж, хороша нагода відсвяткувати День державної служби.
З Андрієм Вишневським ми знайомі понад десять років. Це великий успіх для журналіста — знайти фахівця, який у твоїй темі на сто відсотків. І як професіонал, і як порядна людина. Професіоналізм завжди забезпечить якість оцінки будь-якої ситуації і процесу, а порядність — ніколи не дозволить маніпулювати інформацією і людьми. Його особиста й професійна історія (Вишневський стояв біля витоків реформи держслужби, а два роки тому його гучно "пішли" з посади заступника міністра юстиції) ґрунтовно доповнить картинку того, як насправді "реформується" Україна, яка "прагне" до Європи.
— Іноді для того, щоб зрозуміти, що з тобою відбувається, чи туди ти йдеш, варто взяти паузу і подивитися на себе збоку. Андрію, твоя пауза триває вже два роки. Що, точніше — кого бачиш тепер з цієї своєї точки рівноваги?
— Бачу одночасно і порушника звичних засад, і творця нового порядку — людину, яка одна виходила в чисте поле і починала робити те, що на той момент викликало несприйняття і спротив більшості. Те, що часто-густо туго сприймалося навіть у колі однодумців, поєднаних спільним завданням і, що важливіше — спільними цінностями. Мені пощастило: неодноразово у моїх руках виявлявся карт-бланш на побудову нових інституцій, надійна команда і підтримка розсудливих політиків у владі. Не менш важливим ресурсом була власна репутація і повага професійних і порядних колег-бюрократів, представників громадянського суспільства, міжнародних партнерів. Це безцінний досвід. А підсумковий результат — предмет, смію сподіватися, небезпідставної гордости.
— Давай тепер по пунктах про результати побудови.
— Перше — це робота над проєктом нового закону про держслужбу в команді Тимофія Мотренка. Вісім років віддано цій темі. Наш варіянт, уперше ухвалений 2011 року, ліг в основу наново ухваленого за п'ять років і нині чинного закону про держслужбу. На 90% це один і той самий текст.
Друге — підготовка наших державних органів до реалізації майбутнього Договору про асоціяцію між Україною і ЄС. Пам'ятаєш дивні слова — Twinning, TAIEX і SIGMA? 2006 року вони мало кому були відомі в Україні, а в ЄС ці інструменти ще з середини 90-х активно використовувалися для реформування систем державного управління країн — кандидатів на вступ до ЄС. Польща, Латвія, Литва, Естонія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія і Болгарія провели фундаментальні зміни в держсекторі завдяки впровадженню цих інструментів і успішно інтегрувалися до так званого європейського адміністративного простору. У 2005—2008 роках вони стали доступними й для України. І мені випала честь у рамках роботи над реформою держуправління в той час стати першою у країні офіційною особою, відповідальною за запуск і реалізацію цих програм в Україні.
Третє — створення мережі з 550 державних офісів надання безоплатної правової допомоги, що покрила всю територію України. Шість років роботи над цим проєктом — і сьогодні щорічно до мільйона соціяльно вразливих людей по всій країні можуть отримати юридичні консультації та професійний захист своїх прав у суді адвокатом.
Однак цей етап моєї професійної кар'єри, справді, завершився. І зараз я перебуваю на етапі переосмислення власного досвіду. Саме час будувати нову довгострокову стратегію.
— У команді нового президента Зеленського фахівців глобального рівня розуміння системи державного управління немає. Натомість у нас є великий ризик разом зі старими корупційними політичними елітами викинути на смітник і дві ключові реформи — реформу державного управління і децентралізацію, розпочаті під тиском ЄС. На жаль, через відсутність політичної волі в команди Порошенка—Гройсмана багато позицій цих реформ завалено, і точки неповернення не пройдено. Ідеологи децентралізації Анатолій Ткачук і Юрій Ганущак у якийсь момент дозволили собі політичні ставки, автоматично відрізавши можливість контактів з новою владою. Міністр Кабміну Олександр Саєнко і голова Нацагентства держслужби Костянтин Ващенко, які всі ці роки вели реформу держуправління, — люди Гройсмана, з його мінімальними шансами на проходження до парламенту. Ти ось два роки, як, по суті, викинутий з системи Мін'юсту "будувати власну довгострокову стратегію". Звучить гарно, тільки чому так сумно? Дуже кепська насправді ситуація. Не інституціональна. Хто і що на державній лінії будуватиме?
— Давай по черзі. Почнімо з децентралізації, яку я вважаю основоположною і життєво необхідною реформою для України. Це ключ для вирішення дуже багатьох проблем, у тому числі — ментальних, пов'язаних з відновленням політичної і правової культури. Працювати над цим доведеться довгі десятиліття. Насправді ми стали свідками справжнього подвигу професіоналів, які цю реформу готували довгі роки, а потім допомагали урядам останніх років її імплементувати. Я дуже добре пам'ятаю провал віцепрем'єра Романа Безсмертного на цьому терені, коли (з досі незрозумілих причин) не вдалося навіть розпочати повноцінну дискусію з громадами на цю тему. А зараз нарешті відбулася фінансова децентралізація, з'явилися ресурсні можливості для розвитку територіяльних громад. Цю реформу потрібно продовжувати й завершувати, щоб до смаку управляти додалася ще й усвідомлена відповідальність.
— Однак незважаючи на те, що реформа пішла, у неї є досить багато противників. Головний аргумент — навіть не війна, а створення кримінальних феодальних латифундій у регіонах. У результаті — Херсон, Харків, розправи над журналістами й громадськими активістами. Плюс — відцентрові процеси можуть вийти з берегів, аж до сепаратизму в Західній Україні. Остання соціологія настроїв жителів цього регіону досить тривожна.
— Я не погоджуся з цією точкою зору. Свавілля нереформованих правоохоронних органів — поліції та прокуратури — і місцевих держадміністрацій, апогеєм якого стала трагічна загибель Каті Гандзюк, — це, швидше, сигнал про те, що децентралізація не закінчена, більше того — активно саботується місцевим криміналом, який проріс у владу. Прогнилі залишки пострадянського державного механізму, центральної влади у тому вигляді, в якому вона зараз представлена на місцях, якраз і створюють основні ризики для перезапуску в Україні життєздатної демократичної держави.
Якщо ж ми проаналізуємо стан справ в об'єднаних територіяльних громадах, то побачимо якісну зміну персонального складу їхніх голів, партійного складу місцевих рад, підвищення ступеня залучення самої громади до вирішення проблем. Зміни торкнулися й підконтрольности органів місцевого самоврядування, а також того, наскільки прозоріше й з урахуванням волі самих громад зараз використовуються "обважнілі" місцеві бюджети. Маємо й чимало інших позитивних тенденцій.
Насправді проведення таких масштабних системних реформ завжди "не на часі". Завжди можна знайти безліч причин їх не проводити. Але саме зараз, коли суспільство поляризоване, коли ми маємо стільки проблем і з агресією РФ на Донбасі, і з анексією нею українського Криму, тільки децентралізація може зміцнити країну і зробити стійкішою. Я не вірю в "сильну руку" — це точно не для України. Тільки через відновлення громадянської відповідальности кожного члена територіяльної громади ми можемо виплекати почуття "власности" і відданости українців стосовно своєї держави.
Василь Артюшенко, DT.UA
— Очевидно, що реформа місцевих органів державної влади в рамках децентралізації — це третій, завершальний етап комплексної реформи державного управління в цілому. Після Кабміну й центральних органів виконавчої державної влади.
— Усе, про що ми говоримо, це, у глобальному сенсі, реформа системи держуправління. Провести децентралізацію — і не реформувати Кабмін і держслужбу, або навпаки — це поставити державу під удар. На сьогодні реформа центральних органів виконавчої влади й держслужби значно відстає від темпів децентралізації. Наявний певний дисбаланс. Актуальними є питання щодо внесення змін до Конституції України, без яких завершити реформу державного управління навряд чи вдасться. Я жодною мірою не є прибічником того, щоб часто змінювати Конституцію, але є деякі системні недоліки, без яких неможливо рухатися вперед.
— Про що йдеться?
— Про фрагментованість виконавчої влади, а фактично — про двовладдя у ній. Я веду мову про те, що Кабмін разом з іншими центральними органами виконавчої влади дуже обмежений у реалізації своїх повноважень на регіональному рівні. Причина одна: голів місцевих державних адміністрацій призначає президент, і це записано в Основному Законі. Але й це ще не найгірше. Тому що сьогодні жоден керівник центрального органу виконавчої влади не може призначити керівника територіяльного відділення цього органу без погодження з головою обласної державної адміністрації. Це дуже шкідлива норма закону про центральні органи виконавчої влади.
— Зміну якої за п'ять років реформи ніхто не спромігся пролобіювати в парламенті. Немає нічого гіршого за паліятив.
— Так, тому що багато і довго говорили про запровадження відкритих конкурсів на всі посади, ухвалили закон про держслужбу, запровадили врешті ці конкурси, а змінити норму в законі, яка їх повністю нівелює на рівні регіонів, наче забули.
— Тобто "лапа" президента у нас як і раніше лежить на шиї прем'єра. Новий, щоправда, із цим іще не розібрався. А от старий — зробив усе що міг для закріплення традиції. Це ж зручніше, ніж запроваджувати опцію якогось там європейського префекта, який чесно пильнуватиме, щоб місцеві органи влади, ухвалюючи ті чи інші рішення, залишалися в рамках закону. А створення при президентові різноманітних рад з питань реформ тощо — хіба не прямий тиск на Кабмін?
— Прямий. Адже у президента насправді достатньо конституційних повноважень, щоб здійснювати свою владу. Це право законодавчої ініціятиви, право вето, а також можливість призупиняти акти Кабміну з одночасним їх оскарженням до Конституційного суду. Лише цих трьох важелів цілком достатньо для того, щоб у рамках своїх конституційних повноважень, не втручаючись у діяльність Кабміну безпосередньо, впливати на державну політику. Для цього не треба привласнювати якісь додаткові функції і заводити дорадчі органи з амбіцією підміняти функції уряду, а потрібно всього лише мати професійну адміністрацію президента і політичну волю.
У той самий час, якщо повернутися знову ж таки на регіональний рівень, місцеві державні адміністрації досі залишаються громіздкими і зашкарублими структурами. Але вони в рамках логіки децентралізації за фактом давно втратили функції, покладені на них іще в середині 90-х. Саме тому вони якраз мають і час, і ресурси, щоб займатися різними незаконними практиками. Досвід Франції та впровадження в Україні аналога інституту префекта — оптимальна модель для того, щоб вирішити наші управлінські проблеми.
Очевидно, що коли децентралізацію буде доведено до кінця й об'єднані територіяльні громади отримають максимум повноважень і відповідальности для вирішення своїх проблем, треба буде контролювати, щоб діяльність місцевих громад відбувалася у правовому полі держави. Уже сьогодні в результаті правильної за суттю, але ще лише частково втіленої реформи прокуратури (вона нарешті втратила горезвісні функції загального нагляду) тут утворилася певна лакуна. Крім того, префект має відповідати за питання розвитку регіональної інфраструктури, а також громадської безпеки — оперативного реагування на різного роду природні й техногенні надзвичайні ситуації, де слово центральної влади має бути ключовим.
Щодо Кабінету Міністрів варто сказати, що він досі не став центром формування державної політики. Кабмін як і раніше перевантажений не властивими йому, але такими ласими функціями, від яких і постмайданній владі виявилось важко відмовитись. Ідеться про управління державним майном. Зокрема державними підприємствами, про призначення їхніх керівників, затвердження фінансових планів… Усі ці насправді технічні функції виглядають для прем'єрів набагато привабливішими за нудне довгострокове стратегічне планування державної політики.
— У сфері реформи держуправління політика теж не визначена?
— Чому ж ні? Є урядова стратегія реформи держуправління, де прописано і цілі, і заходи, і критерії досягнення результату. Є навіть політична особа — міністр "без портфеля", на якого покладено відповідальність за проведення реформи держуправління. Створено відповідні генеральні директорати в структурі міністерств, є офіс реформ в урядовому секретаріяті…
— І проміжна оцінка SIGMA за наші успіхи "три з мінусом". Та й то тільки завдяки адекватним змінам на лінії публічних послуг громадянам. Усе інше — провалено. Хоча вже те, що експертів SIGMA пустили на територію реформи, і те, що результатів її моніторингу не приховали, — само по собі велике досягнення.
— Але, на жаль, політичної волі йти далі і глибше — немає. Ні нинішній прем'єр Володимир Гройсман, ні його попередник Арсеній Яценюк не виявили належної особистої політичної зацікавлености у просуванні реформи. А без цього ключового фактора неможливо було зламати опір реформі з боку міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Усі міністерства потребують радикального реформування, вони за три роки реформи мали стати компактними і займатися виключно розробкою державної політики.
— Створення директоратів при низці міністерств — ноу-хау цієї команди влади. Але навіщо було впроваджувати вочевидь провальну опцію?
— Мені важко припустити, звідки взагалі взялася ця ідея, але намагатися реформувати тільки половину наявних міністерств — велика помилка. Кабмін і всі його міністерства мають функціонувати як єдине ціле, як єдиний механізм формування і реалізації державної політики. Але навіть у цих десяти пілотних міністерствах нові генеральні директорати запроваджувалися поруч і паралельно з нереформованою оргструктурою. Однак займаючись виключно виробленням політики, новостворені гендиректорати мали тісно працювати з юридичною службою міністерств, з бюджетно-фінансовим підрозділом. Адже нова політика—це завжди юридично правильне оформлення і правильне фінансове обчислення її реалізації. У нашому випадку всі ці ключові структурні підрозділи залишилися нереформованими, а нові генеральні директорати — ізольованими від процесів і місць реального ухвалення рішень.
— Тобто від початку було закладено бомбу між новим і старим у рамках одного міністерства.
— Так. І цю загрозу збільшує ще й значна різниця в заробітній платі "нових" і "старих". У результаті створено потенційно конфліктний ґрунт, що підштовхує до ворожнечі у стосунках між різними підрозділами в рамках одного міністерства. Де тут взагалі місце для ефективного співробітництва і якогось позитивного результату? Це ж звична людська психологія!
— Однією з базових основ реформи держслужби був перехід до збільшення частки окладу в структурі заробітної плати чиновників до 70—80 відсотків, що перестало б давати привід їхнім політичним начальникам маніпулювати надбавками.
— У чинному законі про держслужбу ці базові норми — класифікацію посад і систему оплати держслужбовців — погано прописано. Тож нема чого дивуватися з того, що проблема досі не вирішена.
— Андрію, ти взагалі не згадуєш про держсекретарів. Тобі настільки дискомфортно від того, що й друга спроба запровадити цей інститут в Україні виявилася невдалою? Ну не можемо ми відокремити політику від держави! Крапка?
— Держсекретарі — це найболючіше питання. Розмежування політичних та адміністративних посад відбулося на папері, але державні секретарі так і не знайшли свого місця ні в системі управління державною службою в міністерствах, ні в процесі формування державної політики. Але ж саме державні секретарі мали стати основними організаторами вироблення державної політики у міністерствах, стати головними професійними радниками міністра як політичної фігури з усіх питань у сфері його або її відповідальності. Саме тому в законі виписано норму про призначення держсекретаря на п'ять років. І звільнення держсекретаря не може бути пов'язане зі звільненням міністра. Навпаки — держсекретар має передавати справи і готувати новопризначеного міністра до вступу на посаду, вводити його чи її в курс справ. Проблема в тому, що державні секретарі опинилися в становищі сиріт.
Як єдиним вищим корпусом державної служби ними ніхто не займається. А за нашою первісною ідеєю, саме державні секретарі мали стати основним двигуном усіх реформ. Однак від них ніхто нічого не очікує, і ніхто їх ні до чого не готує. Прем'єр не поставив конкретного завдання імплементувати цей новий інститут ні перед собою, ні перед міністрами, ні перед Нацагенством держслужби, ні перед самими держсекретарями. Тому всерйоз говорити про школу вищого корпусу державної служби як про інституцію, що повинна плекати цей корпус та інтелектуально живити реформи, поки що взагалі немає можливості. Ту однойменну установу, яку було створено нами 2008 року, ліквідували 2016-го. Я дивуюся і ніяк не можу для себе пояснити цю обставину. Як і подальше створення радянського до мозку кісток і безглуздого за своєю суттю Всеукраїнського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців, діяльність якого має дуже слабкий стосунок до реальних потреб держслужби.
— Очевидно, що ухвалення закону про держслужбу та декларації влади про реформу держуправління стали більше зовнішнім сигналом для ЄС, який виділяє величезні транші на реформу, ніж реальним внутрішнім планом дій для влади. Виконавчої влади, яка продовжує саботувати заявлену реформу.
— Ну, не думаю, що це відвертий саботаж, швидше, спроба робити гарну міну при поганій грі: а саме—за відсутности політичної волі цю реформу проводити. Історія ж з фінансуванням реформи Європейським Союзом взагалі дуже цікава. Перші спроби сприяти тому, щоб ЄС включив Україну у свій фінансовий порядок денний, ми почали робити 2005 року. Спочатку про підтримку нашої реформи в Європейській комісії і чути ніхто не хотів. Це не було серед їх пріоритетів в Україні. Але коли наша команда 2011 року йшла з держслужби, мова вже була про конкретну суму в 70 мільйонів євро бюджетної підтримки, яка фігурувала в офіційному листуванні. І основною умовою надання цієї фінансової допомоги було ухвалення закону про держслужбу. Нині розміри вже реальної допомоги, що виділяється ЄС, зросли в десяток разів. І, звичайно, є конкретні зобов'язання України перед донором у рамках цієї програми. Моніторинг результатів здійснює SIGMA, про оцінки якої ми вже згадували.
— Можна припустити, що європейські експерти стурбувалися доцільністю використання коштів своїх платників податків, коли провели такий масштабний моніторинг нашої реформи.
— Уся річ у тому, що коли сторони вже перебувають у такому тісному співробітництві, то їм обом доводиться зберігати обличчя. Українська сторона при цьому користується прийомами художньої гіперболи, описуючи хід реформи, а європейська — вдає, що їй вірить. Інакше буде дуже багато запитань і в донорів, і до самих донорів — з боку їхніх платників податків і виборців.
Та я однаково вважаю, що краще рухатися косо й криво, ніж стояти на місці. Навіть при такому розкладі в ухваленому законі про державну службу, за всіх його недоліків, цілісний план реформи закладено. І якщо його повністю реалізувати, реформа пройде точку неповернення. І аби не виглядати довершеним критиканом, скажу більше: серйозною перемогою стало запровадження конкурсів на всі посади держслужбовців, включно з вищими посадами категорії "А". Так, ці конкурси не завжди проходять досконало, але реалізовано фундаментальну, основоположну зміну, життєво важливу для побудови професійної політично нейтральної держслужби. Адже коли ми тільки починали готувати цю реформу в 2004—2005 роках, про конкурси навіть на посади середньої ланки, не кажучи вже про вищу, ніхто й чути не хотів.
Сьогодні цей інститут запроваджено, і він здобув таку громадську підтримку, що вже навряд чи хтось ризикне відмовитися від цієї процедури. На жаль, не було проведено навчання керівників держслужби та служб управління персоналом державних органів тому, як правильно цією процедурою користуватися. Не виписано як слід кваліфікаційних вимог, критеріїв оцінювання результатів професійної діяльності чиновників.
— Та попри все конкурси відкрили шлюз для потрапляння якості в надра державної служби. І скільки, на твій погляд, у відсотковому співвідношенні по-справжньому нових людей, які успішно через цей шлюз проходять?
— Мені не відомо про будь-які дослідження на цей рахунок, і я не хотів би гадати. Але це залежить від дуже багатьох чинників. Навіть якщо процедура недосконала, а комісія упереджена, участь достатньої кількости підготовлених і конкурентоспроможних кандидатів мінімізує шанси для проходження непрофесійних і непорядних людей "за домовленістю". Я можу про це стверджувати на власному прикладі. Торік я брав участь у конкурсі на посаду категорії "А" — голови Національної служби здоров'я. Відчував, що мені стане компетенцій побудувати цю службу з нуля, бо це дуже схожа історія з досвідом створення системи безоплатної правової допомоги. Плюс, як одному з ідеологів реформи держслужби і апологета конкурсу на всі адміністративні посади, я прагнув на практиці подивитися, що і як відбувається вже у реальності проведення цих конкурсів.
Інтерес же до цієї посади був досить великий, особливо у представників фармацевтичного бізнесу. Але в цьому конкурсі брали участь кілька досить підготовлених фахівців. У тому числі Олег Петренко, який згодом за результатами конкурсу й зайняв цю посаду. Я опинився на другому місці з відстроченим правом зайняти цю посаду протягом року у разі, якщо вона стане вакантною. Отже, сам факт участі сильних конкурентів не залишав жодних шансів "своїм" людям, рівень професійної підготовки яких був очевидно нижчим. При цьому я побачив і мінуси процедури. По-перше, надто велика вага частки співбесіди у загальному результаті, що дозволяє комісії когось штучно підняти, а когось опустити в рейтингу. По-друге, скорочена шкала оцінки від 0 до 2 балів. За 0,5 бала хоча б від одного члена комісії — кандидат автоматично відсівається. Це надто велика дискреція й суб'єктивізм. Мені відомо, що значну частину цих недоліків уже виправлено, і процедуру вдосконалено. У кожному разі я за те, щоб завжди і все оцінювати об'єктивно, за заслугами. У тому числі й роботу твоїх попередників. Оце добре зроблено, а це — погано. Це варто розвивати далі, а ось від цього краще відмовитися. Тоді зберігається вектор прогресивного розвитку, і втілені зміни не виявляються замком на піску.
— Ну, на такому принципі базується інституціональна пам'ять. Без якої будь-яка державна машина не інструмент — імітація.
— Я би зараз найменше хотів виглядати людиною, яка стверджує, ніби все, що робила його команда, — це добре, а робота команд, що прийшли після нього — погано. Це як з оцінкою роботи "папєрєдніків", тільки навпаки. Якщо правильно визначено ціннісні установки, функції, повноваження та відповідальність, правильно побудовано організаційну структуру і виписано процедуру, то зламати таку інституцію важко, а керувати нею, надихати і розвивати — легко. Хай навіть це випадає робити новим людям, що прийшли. Сенс роботи професійної бюрократії — у наступності. Тому що реалізація таких системних реформ, які необхідні Україні — це питання десятиліть і кількох поколінь. І у цьому зв'язку ми просто не в праві нехтувати будь-якими, нехай навіть скільки завгодно малими досягненнями. І я зараз скажу одну річ, яку мені заборонили б говорити піарники, якби я був політиком. Але я, на щастя, не політик, і в мене немає піарників: можу дозволити собі говорити те, що думаю.
Отже, ухвалений 2016 року закон про державну службу — це на 90 відсотків Закон №4050 від 17 листопада 2011 року. Проєкт цього закону тричі вносився до парламенту з 2008 по 2011 рік. І всі три рази — увага! — Януковичем. Спершу як народним депутатом, потім як прем'єрміністром і, нарешті, як президентом. І це зовсім не тому, що Віктор Федорович був великим прибічником реформи державної служби, — повірте, не був. І не "тому що послідовий". А тому, що іще за кілька років до першої спроби цієї законодавчої ініціативи одна і та сама згуртована команда професіоналів на держслужбі почала готувати та адвокатувати законопроект. І продовжувала це наполегливо робити аж до ухвалення закону 2011 року — не важить, в результаті (хай і формальної) реалізації чийого права законодавчої ініціативи. І лише по іще п'яти роках, після Революції Гідності, нарешті прийшов час цього закону, і вперше з'явилась реальна можливість його впровадження. Нові парламент і уряд змогли доопрацювати на основі загаданого Закону № 4050 і ухвалити новий Закон "Про державну службу", що наразі діє та імплементується.
Ось приклад того, що не можна зупинити ідею, час якої настав. За однієї умови: якщо для цього була інституціональна основа. І не має значення, хто персонально був у тій команді першопрохідців: на нашому місці могли б бути зовсім інші люди. У досягнутому успіхові важливо інше: президенти, склад парламенту і урядів змінювались, але вісім років поспіль у стабільної групи експертів була можливість послідовно розвивати, захищати і просувати комплекс ідей, якість опрацювання яких і досягнутий рівень суспільно-політичного консенсусу навколо яких уже були настільки високими, що ці ідеї просто не могли піти у забуття після Революції Гідності. Навіть попри те, що їх формальним ініціатором була людина, яка згодом обрала шлях державного зрадника.
Ось чому необхідно кожній новій політичній команді при владі об'єктивно відокремлювати важливе від неважливого, правильно зроблене від неправильного. Не можна перекреслювати чужий цінний результат на догоду короткостроковим вимогам політичної доцільности.
— Я стовідсотково розумію, про що ти, бо спостерігала за роботою не тільки вашої команди, а й за роботою децентралізаторів Анатолія Ткачука і Юрія Ганущака. І якщо ви з Мотренком стабільно довбали стіну при владі, то вони, що називається, збоку. Іноді, щоправда, заходячи в Кабмін на запрошення нових прем'єрів. Перше заходження було при Тимошенко, потім при Гройсмані. І те, що Володимир Борисович не дав експертам технологічно очолити проведення реформи, звісно, мінус, але те, що не заважав консультувати і супроводжувати діяльність міністра Зубка, — незаперечний плюс.
— Ніколи не соромно стати гумусом у благородній справі. Їй завжди необхідний поживний ґрунт.
— Наявність такого гумусу колись забезпечила Польщі майбутнє. Я ніколи не забуду розповіді поляків, як Валенса з представниками "Солідарности" прийшли до Ярузельського з вимогою його відставки, виклавши на стіл пакет ключових економічних реформ і програму децентралізації. У нас усе пізніше якось, і ми досі не можемо вилізти з ідеології. Однак давай зовсім до практики. Як оцінюєш формування нової команди АП? З погляду компетенцій і подальшої перспективи в'їхати в ситуацію і забезпечити все те, про що ми тут говоримо? Адже буде ще Кабмін і, судячи з рейтингу "Слуги народу", на його склад Зеленський і його оточення можуть вплинути. Але не завжди те, що молодо, те блищить.
— Олександр Данилюк, Руслан Рябошапка — люди, які мають досвід і цілком конкретне уявлення про держуправління, і це — плюс. Для старту. Залучення ейчарагентств для підбору кандидатів на посади голів ОДА — теж плюс. А от формування АП на основі бізнеспартнерів, друзів і знайомих — мінус. Однак тут є нюанси. Основне завдання патронатної служби, якою по суті є значна частина АП, — створення правильних фільтрів для інформації, яка надходитиме до президента. Для будь-якого президента найбільший ризик, з одного боку, — інформаційно "залялькуватися" і стати жертвою маніпуляцій оточення. З іншого — потонути і розчинитися у величезному потоці й обсязі інформації. Тому для формування будь-якої патронатної служби основний критерій — особиста довіра. Призначення подібного роду несуть свої ризики, але лише час покаже, наскільки вони ефективні чи навпаки.
— Безумовно, фільтри мають бути надійні, але — ще й підходити для конкретних шкідливих компонентів води. Ставка виключно на довіру говорить про те, що в команді президента поняття не мають, про що ми тут із тобою вже другу годину розмовляємо. А "захист від дурня" у нас як завжди відсутній?
— Тільки інституції, їхні чітко визначені завдання, процедури роботи та професійні навички конкретних функціонерів, які повинні ці завдання виконувати за встановленою процедурою, можуть бути таким захистом. На всіх рівнях державної машини. Звісно, основна інституція — це державна служба, а окрім того важливі система ухвалення рішень у виконавчій владі, системи управління публічними фінансами та публічними закупівлями, внутрішнього контролю (аудиту). Що встигли створити, на тому, власне, й поїдемо. Президент і його офіс у цій історії — це якраз найбільш гнучкі й лабільні структури, тому що адміністрація президента як патронатна служба приходить і йде з главою держави. І, безумовно, президент повинен зрозуміти, що тільки на довірі та особистій відданості у цій історії далеко не заїдеш. Потрібно звертатися до експертних кіл, професійних асоціяцій, громадських організацій та активістів. Простіше кажучи, диверсифікувати джерела інформації та ідей, а політику будувати, виходячи з об'єктивних даних, а не суб'єктивних упереджень.
— Ось ти кажеш, інституції та їхні професійні кадри врятують поки що недосвідченого президента від необачних кроків. Добре, припустимо, прийшов друг президента, хороший такий хлопець Іван Баканов, керувати СБУ. Так професійні кадри йому такий захист організують, що він якщо відсотків на тридцять буде допущений у надра служби, то це — вже велика перемога.
— Складне питання. І особливо воно актуальне щодо спецслужб та правоохоронних органів, де людина не з системи не зможе охопити всієї специфіки і навіть отримати доступ до всіх рівнів інформації. Але водночас я переконаний, що й консервувати такі структури в собі категорично не можна. Необхідно застосовувати змішаний підхід. Тому що реформувати або побудувати будь-яку нову систему завжди легше людині ззовні. Вона може всього не знати, але вона не обтяжена застарілими традиціями, стереотипами, корпоративними і етичними зобов'язаннями. Не піддалася професійній деформації. Тобто завжди потрібно шукати баланс між свіжим і досвідченим поглядом. Свіжий забезпечить рішучість і наполегливість, а досвідчений окреслить ризики і допоможе з ними впоратися.
— Після того як ваша команда пішла з Головного управління держслужби, ти опинився в Мін'юсті. А потім створив з нуля систему гарантованої державою юридичної допомоги, якою тепер пишаєшся. Який головний висновок з усієї твоєї державної ретроспективи?
— Створювати з нуля систему в умовах не надто якісного закону і активного спротиву основних гравців на полі — це випробування. Адвокатура була категорично проти, а без її участи проєкт за визначенням не міг відбутися. Але сьогодні в системі безоплатної правової допомоги соціяльно незахищеним громадянам працює майже сім тисяч адвокатів. Їх усіх потрібно було переконати в тому, що їм варто зайнятися цим проєктом. І це вдалося. Національна поліція (на той час іще міліція) і прокуратура теж були не в захваті від цієї ідеї. А насправді отримали запобіжник, який їх же й захищає від можливих порушень і допомагає досягати цілей справедливого правосуддя. У результаті я зрозумів, що навіть у недружньому середовищі можна збудувати нову інституцію. А якщо вона будується ще й на основі цінностей, а не тільки завдань і норм, то за її стабільну роботу можна не хвилюватись. За будь-якого керівника. Я не хочу зараз заглиблюватися в історію мого виходу з цього проєкту. Про мою позицію і позицію міністра щодо цього ЗМІ вже достатньо написали.
Однак є ще один несподіваний для мене самого висновок: краще будувати нову інституцію з чистого аркуша, ніж реформувати стару. Раніше я дотримувався іншої думки. Ну, а якщо щось і реформувати, то краще все й відразу, а не рубати змії хвіст шматками.
— Про змію — це про владу? Що ти взагалі про неї зрозумів?
— Що влада — це щось протилежне особистій свободі. Я знаю, яким є смак влади, і точно не належу до людей, які її жадають. Знаю, які загрози несе влада для особистости, які ставить перед нею виклики й етичні дилеми. Що більше влади, то менше особистої свободи. І тому похід у владу завжди має бути усвідомленим вибором. Тому мені дуже важко зрозуміти людей, які кажуть: "Я хочу бути народним депутатом" або "Я хочу бути міністром". А навіщо? Часто вони або взагалі не розуміють, про що говорять, або їхні мотиви не мають нічого спільного з державотворенням і служінням суспільному благу. Влада — це інструмент. І ти маєш чітко усвідомлювати свою місію, розуміти свої цілі, завдання, межі, які ти готовий утримувати, і випробування, які тобі доведеться витримувати. При цьому не варто плутати правдиву місію з уявним месіанством.
— Андрію, ось якщо так глобально подивитися на нашу країну, то в якій сфері, на твою думку, потрібно докласти основних зусиль, щоб пройти точку неповернення і все-таки стати європейською країною? Не за формою — за суттю.
— Право. Ця точка неповернення називається — повага до права. У нас абсолютно дикунський рівень правової культури як у владі, так і в суспільстві. Я це особливо ясно відчув, коли працював над створенням системи безоплатної правової допомоги. Поки ми не дійдемо суспільного консенсусу стосовно того, що таке справедливість, у нас немає можливості вести мову про новий суспільний договір. Та в нас і старого-то, у класичному розумінні цього слова, наразі немає. У нас була заснована російськими більшовиками УРСР, тепер є олігархічний консенсус, і є умовний негласний договір "про взаємний ненапад" між олігархами і рештою суспільства, що спирається на корумповану систему правосуддя, яка ревно його захищає. А правдивого суспільного договору, необхідного для побудови демократичної держави, у нас — немає. Як немає й загальновизнаних моральних рамок, порівнянних з конструкцією європейської цивілізації, до інтеграції до якої ми на словах так прагнемо.
— Яким має бути механізм створення нового суспільного договору та реінтеграції в європейську сім'ю?
— Це, напевно, один з найскладніших з усіх існуючих механізмів, на створення якого піде не одне десятиліття. Це освіта. З неї потрібно починати. З виховання у дітей критичного мислення, поваги до права, поваги до іншої особистости, розуміння справедливости, готовности і вміння довіряти, чесно домовлятися і конкурувати з іншими людьми. Це на перший погляд абстрактні речі, однак насправді вони — фундамент політичної нації. Не змінивши себе докорінно у цих питаннях, ми ніколи не розв'яжемо навіть малої дрібки тих проблем, про які вели мову у цьому інтерв'ю.
детальна ілюстрована інструкція де можна знайти інформацію про плановані санітарні рубки, як визначити місце розташування конкретних призначених в рубку ділянок лісу, як з'ясувати їх додаткові характеристики, і як отримати відомості про стан цих ділянок за космічними знімками
