Люди протестуют против неконтролируемой вырубки лесов Карпат
Жители села Либохора, Сколевского района на Львовщине перекрыли дорогу и не пропустили в лес лесозаготовительные бригады с лесовозами, работающие в заповедном урочище Магура. Об этом написал местный предприниматель и активист Василий Курий в Facebook.
В понедельник, 18 мая рано утром около 30 жителей села провели протестную акции с перекрытием дороги и выдвинули свои требования:
4) восстановить дороги, поврежденные в том числе лесовозами;
5) построить подпорную стенку у склона, который в случае обвала отрежет часть села.
На место события приехал председатель Славской ОТГ Владимир Бега с заместителем и лесничие лесных хозяйств.
"Были обсуждены данные вопросы и пути их решения, но после долгой дискуссии все острые вопросы так и остались открытыми", – сообщил в Facebook староста села Василий Глюдз.
Сегодня, 19 мая, акция должна была быть продолжена, написало издание "Твоя Сколевщина".
Василий Курий резюмировал, что местные жители не имеют никаких полномочий для того, чтобы влиять на процессы, происходящие в их в лесу, а "лесная мафия" при поддержке руководства лесхозов продолжает вырубки.
Как ранее сообщал Фокус:
В июле прошлого года президент Владимир Зеленский поручил Кабмину до 1 ноября 2019 года ввести обязательный электронный учет древесины, а также разработать и внести в парламент законопроект о порядке ее реализации на конкурсной основе.
У долині Сіверського Дінця збереглися цінні соснові бори
Лосі на території майбутнього парку. Фото Валерія Ловчиновського
Фахівці пропонують заповідати 26 тисяч гектарів унікальних степових лісів в Ізюмському районі Харківської області
«Зараз іде активна переписка ініціативної групи зі створення парку з профільним департаментом Мінекоенерго, фахівці міністерства надають рекомендації щодо оформлення наукового обґрунтування, підготовки інших документів. Активно підключилася Українська природоохоронна група, за що їм велика подяка. Але поки що, на жаль, ця справа залишається ділом ентузіастів. Сподіваюсь, що ми зможемо зацікавити усе ж державні органи і організації, адже Харківщина посідає одне з останніх місць за площею заповідних територій, хоча ми маємо багато цінної природи»,
- розповів GreenPost харківський екоактивіст Валерій Ловчиновський.
Місцина називається «Ізюмська лука» і відзначається великим біологічним різноманіттям.
«Розмаїття рослинності вражає: мішані та соснові ліси; березово-вільхово-осикові гаї; заболочені чорновільхові ліси у притерасних пониззях заплави; дубові, берестові, дубово-ясенево-кленові ліси заплави; чагарникові верби, сфагнові мохи, осокові та очеретово-рогозові болота; вербово-тополеві галереї вздовж річища Сіверського Дінця; рослинність континентальних основних скельних кліфів (обривів берега або заплавних терас – ред.), петрофітних (петрофітні види – це ті види рослин, що ростуть на камінні та скелях. Вони сприяють механічному і хімічному руйнуванню гірських порід, в результаті чого утворюється первинний ґрунт - ред.) степів, північних лучно-злакових степів; рослинність глинистих та мергелевих (ме́ргель — осадова гірська порода, яка представлена переважно вапняком та глинами – ред.) відслонень; байрачні та нагірні діброви, в т.ч. дубові ліси на крейді та мергелі»,
- із захватом змалював GreenPost картину майбутнього парку кандидат біологічних наук Станіслав Вітер.
Як ми вже повідомляли, на межі двох природних зон – Степу та Лісостепу, росте один з найбільших і точно найкраще збережений степовий ліс – 26 тисяч гектарів. Він розкинувся у заплаві та на піщаній терасі долини Сіверського Дінця у Балаклійському та Ізюмському районах Харківської області.
Заплавна частина р. Оскіл на території
НПП «Дворічанський»
Весна 2020 року вже відзначилася великою кількістю пожеж. Площі палаючих природних ландшафтів просто жахають. Палає все: городи, заплави річок, останні залишки степів, пасовища тощо. При цьому, на жаль, багато хто продовжує вважати спалювання сухої рослинності такою собі «панацеєю» аби дати життя новій, свіжій траві.
А як складається ситуація з пожежами на природоохоронних територіях?
Одним із головних і перших обов’язків природно-заповідних установ України є збереження цінних природних комплексів та об’єктів. І над цим працюють всі підрозділи установи: відділ охорони займається безпосередньо контролем за дотриманням відповідного режиму на території, відділ науки вивчає сучасний стан і надає рекомендації для збереження, рекреаційна діяльність забезпечує розвиток туризму і відпочинку без шкоди для природи, а еколого-освітній сектор поширює інформацію про важливість збереження природних комплексів серед широких верств населення. Всі ланки так чи інакше забезпечують збереження ввіреного їм природного надбання.
НПП «Дворічанський» є найменшим національним парком України. Його площа складає всього 3131 га. Більша частина території – відкриті степові та лучні ділянки.
Як ця природно-заповідна установа справляється з пожежами на своїй території, і яка зараз «пожежна» ситуація там, ми намагалися дізнатись - у відповідь на наш інформаційний запит керівництво НПП повідомило, що за весняний період, до 12 квітня за запитом, на території парку сталось 3 пожежі, а площа пошкоджених вогнем природних ділянок склала 10,5 га.
Аби ідентифікувати місця пожеж, отриману інформацію нами було співставлено з даними супутникових знімків Planet. Перевагою цих знімків є те, що вони знімають майже кожного дня, і до всіх знімків є доступ за реєстрацією (тут наведений інший приклад, як можна проводити такі оцінки).
Тепер детальніше. І спочатку про інформацію від НПП.
Першу пожежу було зафіксовано 2 квітня 2020 р. поблизу с. Красне, а саме ось тут: 49.934909, 37.778551. Пошкоджена вогнем площа склала 1,5 га. Загальна шкода склала 5 500 грн. І незважаючи на те, що частина пожежі відбувалась у заповідній зоні, цінні комплекси, за інформацією паркістів, сильно не постраждали. Виглядає дуже дивно і це стане видно далі.
Другу пожежу було зафіксовано 6 квітня в околицях с. Піски, це тут: 49.987651, 37.903795. Від вогню постраждало 2,5 га, а розмір шкоди склав 6 875 грн.
Третя пожежа відбулась 11 квітня - теж поблизу с. Красне, поруч із першою, це тут: 49.938877, 37.788956. Знищена вогнем площа - 6 га, розмір шкоди - 16 500 грн.
Підсумуємо. Загалом, весною 2020 року пожежами було пошкоджено чи знищено 10,5 га території парку, загальна шкода від них склала 28 875 грн. З відповідями парківців можна ознайомитись тут. А ще відмітимо, що з першого разу парківці не спромоглись надати повну відповідь, тому довелося запитували вдруге.
А тепер реальність.
Перша пожежа на території парку сталась ще 24 березня, тобто на 10 днів раніше, ніж повідомляє парк! І саме цю пожежу, поблизу с. Красне, працівники парку виявили лише 2 квітня! За даними ДЗЗ (дистанційного зондування Землі) на тій території з 24 березня по 2 квітня більше пожеж не було. Це може кожний перевірити за відкритими даними супутника.
Чи означає це, що служба державної охорони парку взагалі не буває на території і за дотриманням режиму ніхто не слідкує?
Але найбільш вражає, що працівниками невірно оцінено пошкоджені площі. Ми бачимо, що лише за приблизними оцінками від вогню постраждало близько 13 га, а це аж ніяк не 2 га, як повідомляють працівники НПП. Тобто, і розмір шкоди парківцями встановлено невірно. Не кажучи вже про їх коментар щодо незначного пошкодження заповідних природних комплексів, в реальність якого за таких умов віриться слабо. Відповідно до зонування території парку, саме заповідна зона з цінними рослинними комплексами крейдяних відшарувань, найбільш постраждала від вогню. Саме ці землі через специфічність ландшафту відрізняються від інших тим, що кількість та щільність видів рослин з числа занесених до Червоної книги України тут б’є всі рекорди.
Друга пожежа на території парку відбулась того ж дня, 24 березня. Про цей випадок керівництво парку навіть не знає (а може приховує?), але супутник чітко це демонструє. В цій пожежі було пошкоджено майже 4,5 га території парку.
Наступна, третя за рахунком, пожежа для працівників парку теж залишилась «невідомою». Сталась вона між 27 та 29 березня 2020 р. у заплаві неподалік від с. Піски і на знімках від 29 березня вже добре видна. Тут вогнем було знищено 7 га луків.
Наступні дві пожежі відбулись одним днем 6 квітня і знов поблизу с. Піски. Цього разу вогонь знищив понад 40 га луків на території національного парку. З цих двох пожеж працівники парку виявили лише одну, хоча вони були поруч, а пошкоджені площі оцінили всього у 2,5 га, тобто в 16 разів занизили реальний стан речей!
Остання, третя відома для парківців (а по факту 7) пожежа відбулась або пізно ввечері 11 квітня, або вже 12 квітня поблизу с. Красне. На денних знімках 11 квітня її ще нема, а от на знімках 12 квітня її вже добре помітно. Тут вогонь знищив 6 га лучних земель території парку. Дивно, але оцінені нами площі цього разу збігаються із наведеними парківцями.
А тепер підсумуємо все разом.
У період між 20 березня та 12 квітня на території національного парку «Дворічанський» насправді сталось 7 пожеж, а не 3, як стверджує парк. Загальна площа пошкоджених та знищених вогнем земель складає близько 72 га.
Таким чином, парківці в 7 разів занизили реальну знищену пожежами площу. А відтак, їх розрахунки завданої шкоди, оцінені у майже 30 тис. грн., за нашими даними слід помножити, щонайменш, на 7. І тут слід зазначити, що обчислена парківцями шкода жодним чином не враховує знищені чи пошкоджені об’єкти рослинного світу, включені до Червоної книги України і для яких є окремий механізм оцінки шкоди.
Що у залишку?
Керівництво НПП «Дворічанський» дійсно не в змозі організувати якісну охорону ввіреної їм території:
- внаслідок відсутності працівників служби охорони на території парку пожежі виявляються несвоєчасно, а в деяких випадках і зовсім залишаються невідомими;
- звісно, що в такій ситуації розраховані парком збитки не відповідають дійсності і сильно занижені порівняно з реальними показниками;
- ефективність виявлення пожеж службою охорони парку нижче 40%. Також, ми припускаємо, що дрібні вогнища ми могли не помітити;
- ігнорування службою державної охорони діючих нормативно-правових актів, які застосовуються при обчисленні збитків, завданих внаслідок пошкодження чи знищення цінних природних комплексів та об’єктів.
Окремо зазначимо, що ми не підіймали питання про ефективність протидії СДО пожежам. Зрозуміло, що забезпечення установ ПЗФ на вкрай низькому рівні. Але надання інформації про те, що сталось на території парку, та подальші дії працівників парку – установи в змозі робити якісно. Тож, хто має рятувати природно-заповідну установу та опікуватись нею, якщо не співробітники?
Ну а ми і далі продовжуємо слідкувати за роботою природно-заповідних установ.
Підготовлено за підтримки SCGIS Ukraine.
Депутати облради хочуть полювати на територіях природно-заповідного фонду
Депутати Львівської облради теж хочуть полювати у заповідних об’єктах. На цю ініціативу звернув увагу еколог Максим Яковлєв після прочитання на нашому порталі статті «З рушницею у дитсадок», у якій йдеться про законопроект нардепа Сергія Литвиненка щодо дозволів полювати у нацпарках.
«Намагання відновити полювання на територіях природно-заповідного фонду зараз ідуть з самих різних сторін. Львівська обласна рада на сесії ще одинадцятого лютого 2020 року прийняла таке звернення до Президента України, Кабінету Міністрів та Верховної Ради щодо внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України», – розповів GreenPost Максим Яковлєв.
Згідно з дорученням Офісу президента України від 20.03.2020 року і Секретаріату КМУ від 16.03.2020 це звернення направлено в Львівську облдержадміністрацію, Держлісагентство та в Національну і Аграрну академії наук.
«У зверненні йдеться не лише про бажання полювати на території об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, а й у регіональних ландшафтних парках та господарських зонах національних природних парків. Зараз зацікавлені особи намагаються прискорити відповіді на ці звернення, всі дуже поспішають отримати позитивну відповідь», – повідомляє фахівець.
Він наводить приклад Одещини.
«За останні 10 років зграя людей з рушницями приватизувала у вигляді мисливських угідь всю територію Причорномор'я. Це як ракова пухлина. Але хазяйнують там геть погано. Нехай вони зроблять плани ведення мисливського господарства на ці мисливські угіддя як належить за законом, а потім треба перевірити ці плани на місцевості. Там нічого живого немає – ні зайця, ні куріпки, ні перепілки», – додає еколог.
Як ми вже повідомляли, нардеп Сергій Литвиненко хоче дозволити пропаганду мисливства у закладах освіти та полювання у національних парках.
На Житомирщині створили лісовий заказник місцевого значення «Миропільський» на териториії, де ростуть дубові ліси віком 90-120 років та рослини, занесені до Червоної книги.
Рішення про створення заказника ухвалили на сесії депутати Житомирської обласної ради,― повідомляє ukrinform.ua.
«Територія заказника охоплює правий берег р. Случ північніше смт Миропіль та представлена дубовими лісами 90-120-річного віку природного походження», - йдеться у рішенні облради.
Зазначається, що пріоритетом охорони у заказнику є рослини, занесені до Червоної книги України, серед яких черемша, підсніжник білосніжний, лілія лісова, коручка морозниковидна, зозулині сльози, гніздівка звичайна, любка дволиста.
Крім того, ці старі дубові ліси з домінуванням трав’янистої цибулі ведмежої входять у Зелену книгу України (офіційний державний документ про природні рослинні угрупування, які потребують захисту і охорони, наразі таких 126 - ред.).
Заказник «Миропільський» займає площу 265 га і розташований на території державного підприємства «Бердичівське лісове господарство».
Заповідна справа, а це на даний час природно-заповідна та історико-культурна складові (тобто природна та культурна спадщина), потребує єдиного управління, окремого державного органу.
Фахівці, які займаються заповідною справою, досі не виробили єдиного визначення поняття заповідна справа. Одні розглядають її як сферу практичної діяльності, інші — наукової та практичної діяльності зі збереження первинної природи.
У широкому розумінні заповідна справа як галузь соціально-економічної діяльності людини мала б включати дві субгалузі: охорону й збереження природної спадщини (природно-заповідна справа) та культурної спадщини (культурно-заповідна справа). Мова загалом йтиме про природно-заповідну субгалузь, пов'язану з раціональним і оптимальним використанням природного ресурсу заповідних територій.
Основний зміст природно-заповідної справи становлять питання, пов'язані з матеріальними територіями та об'єктами. Однак такі ідеальні феномени, як сакральна, естетична та інші гуманістичні цінності живої і неживої природи, соціальне (зокрема національно-етнічне) значення заповідних ландшафтів, їх символізм тощо, є також об'єктами природного середовища, на які спрямована природно-заповідна справа.
Та все ж головне — збереження біотичного і ландшафтного різноманіття, сталий розвиток районів, репрезентованих заповідними територіями. На превеликий жаль, не всі розуміють, що виснаження ресурсів біорізноманіття обов'язково призведе до значного погіршення якості життя нинішнього і майбутніх поколінь.
Територія моралі
За час, що минув від Конференції ООН зі сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, червень 1992 р.), міжнародній спільноті не вдалося загальмувати катастрофічний процес збіднення природи, в т. ч. елімінації (зникнення) біологічних видів. Втрата біологічних видів, викликана техногенними чинниками, перевищує природні темпи елімінації десь у 500 разів. За даними американських вчених Е. Майєра та В. Андерсона, у світі щодня зникає біологічний вид (включаючи найпростіших), а на формування підвиду шляхом еволюції природі необхідно до 15—16 тис. років. Відтак природне різноманіття планети на межі катастрофічного збіднення.
Знищення дикої природи в ім'я її «освоєння» обходиться у грошовому еквіваленті до 250 млрд. дол. США на рік. Призупинити темпи втрат біорізноманіття можна лише шляхом створення репрезентативних, біологічно стійких і ефективно керованих природоохоронних територіальних систем.
Для України проблема природного різноманіття особливо актуальна: на нашій території збереглася тільки третина природної рослинності, до того ж у трансформованому вигляді. Абсолютно не змінених господарською діяльністю ландшафтів в Україні не залишилося. Мало змінені ландшафти становлять 12,6% території: вторинні ліси, заболочені ділянки, природно-заповідні та інші природоохоронні території.
Біота України налічує понад 25 тис. видів рослин і 45 тис. видів тварин, з яких до останнього (третього) видання Червоної книги внесено відповідно 826 і 542 види. Як правило, місцем зростання і проживання цих видів є переважно природно-заповідні території.
Вочевидь, що кожний вид природного ландшафту (а тим більше ландшафтна область як найбільш орографічно (у рельєфі) виражений регіональний природний комплекс) з часом повинен бути репрезентований висококатегорійним природно-заповідним об'єктом. Заповідну справу можна вважати найбільш моральною державною діяльністю: вона спрямована на збереження тих матеріальних та ідеальних цінностей, які вже стали надзвичайною рідкістю.
Нині моральні норми, якими завжди вимірювались поведінка людей, державні, соціальні цінності, поступово втрачають свою актуальність, почасти нівелюються або навіть перетворюються на свою протилежність.
Особливо це загострилося тепер, коли різко зросла ціна управлінських рішень, а отже — відповідальність менеджера. Тому прерогативою діяльності органів державної влади мусить стати висока ефективність управління на підставі глибокого освоєння його теорії та практики. При цьому значущими стають особистісні риси державних управлінців.
Відповідно до ст. 11 закону «Про природно-заповідний фонд України» спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди), а після об'єднання міністерств екології та природних ресурсів і енергетики — Міністерство енергетики та охорони довкілля (Мінекоенергетики). Однак чи стане заповідна справа для цього відомства пріоритетною?
Спільна безвідповідальність
З історії управління природно-заповідною справою відомо, що з 26 лютого 1940 р. (з перервою на час війни) до серпня 1951-го (коли сталінською постановою в СРСР було ліквідовано 88 заповідників) існував окремий урядовий орган — Главк по заповідниках при Раді Міністрів УРСР. Першим його начальником був Леонід Мартинюк.
А ще раніше роль всеукраїнського органу, який координував заповідну справу, виконувала з 1919 р. секція, а з 1924-го — комісія з охорони природи Сільськогосподарського наукового комітету УРСР під керівництвом Олександра Янати. До початку 30-х управління заповідниками здійснювали переважно два відомства: Народний комісаріат освіти та Наркомзем.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р. №1000 урядовим органом державного управління у складі Мінприроди визначено Державну службу заповідної справи. Остання була наступницею Головного управління національних природних парків і заповідної справи, створеного 13 березня 1995 р.
Президентським указом від 15 вересня 2003 р. № 1039 «Про заходи щодо підвищення ефективності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів» Державна служба заповідної справи була віднесена до складу новоствореного Державного комітету природних ресурсів України, що внесло дезорганізацію у її роботу. І указом від 6 березня 2004 р. №317 «Про внесення змін до указів Президента України» Державна служба заповідної справи була повернута до складу Мінприроди.
Однак у результаті т. зв. удосконалення системи органів центральної виконавчої влади у 2009—2012 рр. Мінприроди ліквідувало Держслужбу заповідної справи, територіальні органи, науково-методичні центри розвитку заповідної справи. Було скорочено на 85% кадровий склад. Держава практично втратила систему державного управління розвитком заповідної галузі. Зараз управління заповідною справою здійснюється сімома (!) уповноваженими органами.
Спроба підпорядкування всіх біосферних і природних заповідників, національних природних парків одному урядовому органу була у перші роки незалежності. Так, постановою ВР «Про впорядкування управління заповідниками та національними природними парками» від 23 грудня 1993 р. визначалося «уважати за необхідне заповідники та національні природні парки, що створюються, підпорядковувати Міністерству охорони навколишнього природного середовища України». Та, як кажуть, віз і далі там. Бо створені після цієї постанови Рівненський (1999 р.) та Черемський (2001 р.) природні заповідники, НПП «Сколівські Бескиди» (1999 р.), Галицький (2004 р.) і «Гомільшанські ліси» (2004 р.) залишаються у підпорядкуванні Державного агентства лісового господарства України. А Державне управління справами (т. зв. ДУСя) й досі (таємне рішення Кабінету Міністрів від 06.04.2000 р. №165-р) розпоряджається Азово-Сиваським національним природним парком.
Із 76 існуючих нині установ природно-заповідного фонду, що мають високий ранг заповідання (біосферні та природні заповідники, національні природні парки), 47 підпорядковані Мінекоенергетики, решта 29 — органам виконавчої влади, вищим навчальним закладам, державним науковим організаціям (Міністерство освіти і науки, Державне агентство лісового господарства, НАНУ, Українська академія аграрних наук, Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Мінекоенергетики з 52 національних природних парків у своєму віданні має 40, з п'яти біосферних заповідників — лише один (Карпатський), а з 19 природних заповідників йому підпорядковано тільки шість.
Підпорядкування однакових за правовим статусом заповідних територій та об'єктів різним державним структурам можна пояснити в кращому випадку галузевими інтересами, в гіршому — відсутністю здорового глузду.
Одна з основних причин такої ситуації у заповідній справі — відсутність врегулювання цього питання правовими нормами права: немає нормативно-правового документа, який би вичерпно визначав процедури управління природно-заповідним фондом.
На часі розроблення моделі інтегрованого управління заповідною справою як галуззю і створення єдиного центру управління заповідною справою — Державного агентства заповідної справи (далі — Держагентство).
Адже відомча розпорошеність установ ПЗФ не дозволяє проводити ефективну фінансову політику. Відсутність єдиного головного розпорядника коштів унеможливлює планування бюджетних коштів на розв'язання першочергових проблем у цій галузі, здійснення фінансового контролю за ефективним використанням цих коштів.
Головні розпорядники коштів, у віданні яких перебувають установи ПЗФ, планують їм видатки за залишковим принципом. Відсутність єдиної державної системи матеріального стимулювання, добору, підготовки кадрів, їх навчання з кожним роком загострює кадрову проблему. Можна навести ще низку об'єктивних чинників, що аргументують необхідність єдиної системи управління заповідною справою: державна реєстрація Мін'юстом нормативно-правових актів; забезпечення установ ПЗФ формою, зброєю; облік і контроль за здійсненням рекреаційної діяльності тощо. В результаті, за попередніми розрахунками, держава втрачає близько 300 млрд. грн. на рік лише через неможливість надання різних екологічних послуг у межах цих територій.
Злиття міністерств-антиподів — Міненерго та Мінприроди — ситуацію ще більш ускладнило. В умовах земельної реформи, децентралізації органів влади, лібералізації соціально-економічних відносин держава може назавжди втратити національне природне надбання як фундаментальну основу свого сталого розвитку. Призупинити подальшу деградацію природно-заповідного фонду можливо шляхом корінної перебудови та створення ефективної системи державного управління заповідною галуззю.
Рятівна централізація
Подібну ситуацію спостерігаємо і в історико-культурній сфері. Постановою Кабінету Міністрів від 30.03.2002 р. №446 у складі Мінкультури була створена як урядовий орган державного управління Державна служба охорони культурної спадщини (пізніше — Державна служба з питань національної культурної спадщини).
Так, з 65 історико-культурних заповідників Міністерству культури, молоді та спорту (Мінкультури) підпорядковано 25, решта 40 перебувають у віданні інших державних структур, переважно місцевих органів державної влади. І Мінкультури навіть не відає (а це мало б бути його пріоритетом), що робиться у цих заповідних установах, якими фахівцями вони укомплектовані тощо.
Філософське розуміння сучасного феномену ландшафту як цілісної природно-культурної системи, що знаходить все більше прибічників серед природознавців і гуманітаріїв, дозволяє говорити про територіальну та ідеологічну сумісність нашої природної і культурної спадщини.
У сучасному ландшафті поряд із природними елементами співіснують історико-культурні, включаючи сліди життєдіяльності людини (городища, кургани, ділянки історичного культурного шару тощо). У ньому закарбувалася пам'ять про минуле, у ньому живі добро, мораль, інтелект. Тобто сучасні ландшафти можна трактувати як системи асоціативні, інтегральні й водночас історичні, в основі своїй — природні.
Матеріальне і духовне життя людини як біоістоти та соціуму невіддільні. Відтак, виходячи з ідеї про нерозривність природного та історичного середовищ, інтерференції (накладання) у багатьох випадках територій та об'єктів природної і культурної спадщини, доречно ставити питання про створення спеціально уповноваженого органу державного управління в галузі організації, охорони та використання природної та культурної спадщини (з підпорядкуванням йому всіх відповідних установ).
Втім, це питання також має своє історичне підґрунтя. Так, 16 червня 1926 р. ВУЦВК і РНК УРСР затвердили «Положення про пам'ятники культури і природи», яке стало визначальним у розвитку законодавчого забезпечення заповідної справи. Згідно з цим положенням всі пам'ятки культури і природи перебували на той час у загальному віданні Укрнауки НКО УРСР та його місцевих органів.
Тобто в 1920—1930 рр. на території України існували у віданні Наркомату освіти два види заповідників — природні та історико-культурні. З часом історико-культурні заповідники відійшли до Міністерства культури, а природні підібрали різні відомства.
Cтворити систему держуправління заповідною справою реально в межах коштів, передбачених у державному бюджеті для їх головних розпорядників. А кошти на невеликий штат Держагентства можна віднайти за рахунок удосконалення структури адміністрацій заповідників і національних парків. Наприклад, перегляд чисельності бухгалтерій, планово-фінансових, наукових відділів у регіонах з метою їх об'єднання. Держагентство має розробити основні принципи і процедури оцінки видатків на управління заповідними установами та підготувати національний план їх стабільного фінансування.
Одним із шляхів практичної реалізації зазначених вище пропозицій може бути президентський указ «Про Державне агентство заповідної справи». А також підготовка законопроекту «Про національний природний парк України», де необхідно визначити, якою має бути інтегрована модель управління парком.
В Департаменте экологии и природных ресурсов ДонОГА рассказали, почему важно создать заказники на территории области.
Об этом сообщает ВВ со ссылкой на Восточный проект.
Самый крупный из проектов новых заказников «Карачун» расположен на территории Ясногорского поссовета и охватывает степной участок, а также небольшую балку. Три остальных появятся в районе Городещино и охватят участки байрачного леса, которые относятся к Славянскому лесхозу.
Об этом сообщил главный специалист отдела природно-заповедных территорий, лесного хозяйства и биоресурсов департамента экологии и природных ресурсов Донецкой ОГА Георгий Мосин:
«Идея организовать данные заказники появилась со стороны общественности несколько лет назад. В 2017 году департамент экологии и природных ресурсов Донецкой ОГА исследовал данные территории на наличие редких и охраняемых видов флоры и фауны. В 2018 году проект не поддержал Краматорский городской совет, поэтому надеемся, что теперь будет принято решение и нам удастся сохранить участки, на которых произрастают редкие растения. На территории заказников обнаружены ареалы произрастания тюльпана дубравного, тюльпана змеелистного, рябчика русского. Все они занесены в Красную книгу Украины».
Также, по словам Георгия Мосина, на данный момент существует примерно 10 различных нереализованных проектов по созданию природоохранных объектов на территории Краматорского горсовета.
Как сообщают в департаменте экологии и природных ресурсов Донецкой ОГА, за два последних года в области появилось 50 новых территорий и объектов природно-заповедного фонда. Преимущественно это заказники и памятники природы, число которых продолжает возрастать.
Начало проекту по увеличению природоохранных территорий дала Государственная стратегия регионального развития Украины до 2020 года, в рамках которой все регионы должны были увеличить показатели заповедных площадей. Донецкой области предписано довести площадь природно-заповедного фонда до 8,9% от площади области. На начало 2020 года этот показатель составлял всего лишь 3,5%. А средняя норма по Украине — 15%.
Ранее сообщалось, что в Краматорске под заказники согласуют выделение 200 га земли
🔹Міністр Олексій Оржель звернувся до правоохоронних органів з проханням покласти край незаконним схемам у національному парку Ужанський 🔹
🔹У листі до Міністра Арсена Авакова, Міністр Олексій Оржель просить взяти під особистий контроль розслідування щодо систематичного порушення вимог природоохоронного законодавства у національному парку Ужанський.
🔹“Національні природні парки створені для збереження природних ресурсів. Проте з аналізу матеріалів щодо 40-а парків, які входять до сфери управління Мінекоенерго, складається враження, що всі попередні роки вони використовувались заінтересованими особами для власного збагачення", - зазначає Міністр енергетики та захисту довкілля Олексій Оржель. - Попереднє керівництво Ужанського парку всіма можливими методами наполегливо намагається втриматися на своєму місці. Але я як Міністр енергетики та захисту довкілля заявляю: у природоохоронних структурах не буде жодної людини, яка ставить собі іншу мету, ніж захист природи! Ми уже вдосталь знищили наше природне багатство. Прийшов час зберігати та відновлювати ресурси для наших майбутніх поколінь. Стосовно кожної посадової особи, яка не дотримується природоохоронного законодавства, незалежно від посади, рангу і від того, за кого її було призначено, будуть подаватися відповідні заяви до правоохоронних органів і відкриті відповідні провадження!”
Працівники Ужанського національного парку не пускають на робоче місце нового голову після того, як Міністерство енергетики та захисту довкілля звільнило попереднього через завдання 2,3 мільйона гривень збитків незаконними рубками дерев.
«З 2016 по 2018 рік, коли директором парку був Віктор Биркович, Державною екологічною інспекцією України проведено три планові та шість позапланових перевірок, у результаті яких зафіксовано низку порушень на загальну суму 2 мільйони 319 тисяч 630 гривень збитків. Зокрема, було виявлено незатверджені ліміти вирубування дерев, незаконні суцільні рубки, незаліснення щойно вирубаних ділянок та невідповідність площ та контурів ділянок», — повідомили у Міненерго.
Там зазначають, контракт з Віктором Бирковичем через порушення закону продовжувати не стали та призначили нового керівника природного парку. Однак працівники заповідника не пускають його на робоче місце.
«Проте, працівники парку не допускають до робочого місця нового керівника Василя Пацканя, про що була складена відповідна заява у поліцію. Мінекоенерго буде вжито всіх необхідних заходів для забезпечення порядку в Ужанському національному парку та недопущення знищення довкілля та розкрадання природних ресурсів», — йдеться у повідомленні міністерства.
Там зазначають, що Ужанський природний парк — унікальний, адже це перший у світі заповідник, який розташований на кордонах трьох держав: України, Польщі та Словаччини. Крім цього, природжений парк внесено до переліку ЮНЕСКО через старовікові ліси та букові праліси, які там ростуть.
КИЇВ. 11 січня. УНН. Щорічно 11 січня святкується Всесвітній день заповідників, яких в Україні налічується 23, повідомляє УНН.
Так, наразі, на території країни діє 4 біосферних та 19 природних заповідників. Також для туристів відкриті більш 40 національних і 45 ландшафтних парків, 3000 пам'яток природи, 616 ботанічних садів, дендропарків та подібних об'єктів. Понад 8000 територій охороняються фондом. Їх загальна площа становить 6% від усієї території України.
Проте екологи б’ють тривогу, адже ці заповідники стає все важче захистити через забруднення повітря та варварське використання природних багатства.
"Ми стоїмо на порозі загроз від глобального потепління, яке викличе незворотні процеси в природі і призведе до масового вимирання багатьох видів тварин, птахів, риб, комах, рослин ... Процес потепління загрожує маловоддям, корозією і вивітрюванням родючого шару грунту. Все це вимагає нових підходів до охорони навколишнього природного середовища та до природокористування. Тільки в найближчі три роки в Україні може зникнути більше 15 видів птахів і тварин, а так само 4 види риби", - зазначають у пресслужбі Національної Екологічної Ради України.
Так, пам'ятати потрібно і про пережиту країною Чорнобильську катастрофу, тому необхідно уважно ставитись до проблем екології в Україні.
Саме тому, на думку експертів, Україна давно вже потребує розробки нової екологічної політики.
Цього дня відбулись засідання постійних комісій обласної ради з питань екології, охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів і з гуманітарних питань.
Участь у роботі профільних комісій взяли заступники голови обласної ради Сергій Крамаренко та Максим Вілівчук.
Під час «екологічної» комісії депутати погодили створення двох ландшафтних заказників місцевого значення. Зокрема, «Урочище біля трьох дубів» на території ДП «Новоград-Волинське досвідне лісомисливське господарство» та «Яроповицький» на території Андрушівського району. Також профільна комісія дозволила розширити межі ландшафтного заказника місцевого значення «Пилипівка» на 37,8 га і встановила його загальну площу у розмірі 92,7 га, що розташований на території ДП «Житомирське лісове господарство».
З-поміж іншого постійна комісія дозволила зарезервувати на території ДП «Пулинський лісгосп АПК» Іршанське водосховище площею понад 691 га та захисні ліси площею 102 га, які виконують водоохоронну функцію. Такі заходи з резервування вживаються, аби не допустити знищення чи руйнування в результаті господарської діяльності територій та об’єктів, що є цінними для природно - заповідного фонду.
Оскільки водосховище та лісові масиви утворюють єдиний мальовничий ландшафтний комплекс, тому на цій зарезервованій території охоронятимуться види рослин, занесені у Червону книгу України, та рослинні угруповання, занесені у Зелену книгу України.
Території, що резервуються, залишаються у віданні їхніх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням, але з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначаються рішеннями про резервування.
На засіданні «гуманітарної» комісії депутати погодили внесення змін до регіональних програм і розглянули низку кадрових питань, зокрема погодження штатної чисельності комунальних закладів та призначення директора Житомирського обласного краєзнавчого музею. Згідно з рішенням конкурсної комісії, яка відбулась 11 грудня, на посаду директора музею погоджено кандидатуру Романа Насонова.
На обох комісіях депутати опрацювали обласний бюджет на 2020 рік, Програму економічного і соціального розвитку Житомирської області на 2020 рік, Стратегію розвитку області на період до 2027 року та План заходів на 2021 – 2023 роки з її реалізації тощо.
Перспективи розвитку рекреаційної мережі у Шацькому національному природному парку.
Особливістю Шацького НПП є його транскордонне розташування та унікальне поєднання лісових, озерних, болотних і дюнних комплексів. Стан збереженості біологічного і ландшафтного різноманіття території став підставою для включення Шацьких озер до Списку Рамсарських угідь (1995 рік) та надання Шацькому національному природному парку статусу біосферного резервату за програмою МАБ ЮНЕСКО.
Шацький національний природний парк створений у 1983 році. Нині його площа становить 49 тис. га. Це одна із ключових природних екосистем Західно-Поліського регіону, яка розташована на Головному вододілі басейнів Чорного і Балтійського морів.
У 2012 році парк увійшов у міжнародний тристоронній біосферний резерват «Західне Полісся» (Польща-Україна-Білорусь). Це другий в Європі і третій у світі тристоронній Транскордонний біосферний резерват. Статус транскордонного біосферного резервату ЮНЕСКО підтверджує виняткові природні цінності та значення цієї території у збереженні і підтримці біорізноманіття в Європі і світі.
Візитівкою Шацького НПП є природні озера, яких тут налічується 23 загальною площею близько 7 тис. га з надзвичайно прозорою і чистою водою. Це одна з найбільших озерних груп Східної Європи.
Вода в озерах гідрокарбонатно-кальцієва з невисокою мінералізацією. Найбільше озеро – Світязь, площа якого становить понад 2,7 тис. га з максимальною глибиною – 58,4 м. Вода тут настільки чиста і прозора, що при восьмиметровій глибині проглядається дно. «Вода з озера Світязь може використовуватись як питна – аналогів їй в Україні не знайдено» – такий є основний висновок досліджень, проведених у 2004 році академіком І.Р. Юхновським. У 2008 році озеро Світязь визнано переможцем у номінації «7 природних чудес України».
Завдяки мальовничим природним ландшафтам, теплому та м’якому клімату, територія Шацького національного природного парку має високий рекреаційний потенціал для організації відпочинку, туризму і санаторного лікування.
На сьогодні у зоні стаціонарної рекреації озер Світязь і Пісочне сконцентровано 62 бази відпочинку, шість спортивно-оздоровчих та дитячих таборів, сім стаціонарів наукових установ, функціонують санаторій «Лісова пісня» та пансіонат «Шацькі озера». Одночасно у цих закладах можуть відпочивати близько семи тисяч осіб, ще понад три тисячі рекреантів розташовуються на відпочинок у приватному секторі та наметових містечках. На території парку створено та діє Візит-центр, обладнано еколого-пізнавальні стежки «Лісова пісня», «Три озера», «Світязянка» та три рекреаційні пункти для короткотермінового відпочинку автотуристів.
Для любителів відпочинку в наметах обладнані три наметові містечка «Гряда», «Незабудка» та «Запісочне».
Розроблені та діють водні, велосипедні та піші туристичні маршрути.
Великою популярністю серед відвідувачів національного парку користується як літня, так і зимова риболовля. Любителів рибальства місцеві жителі, за необхідності, забезпечать усім необхідним: знаряддями лову, човнами, покажуть рибні місця, а новачків навчать тонкощам рибальської справи.
Ліси парку щедро обдаровують багатствами «Тихого полювання». Впродовж літньо-осіннього сезону тут дозрівають різноманітні ягоди: чорниця, малина, лохина, брусниця, журавлина.
Грибний сезон починається у серпні-вересні і триває до листопада. У лісових масивах зростає близько 70 видів їстівних грибів, однак найбільшою популярністю користуються білі гриби, підосичники, підберезовики, маслюки, лисички.
Цікавим буде ознайомлення із пам’ятками природи, що розташовані у межах природоохоронної установи, такими як: ботанічний заказник «Втенський», лісові заказники «Ялинник» та «Ростанський», іхтіологічний заказник «Соминець», гідрологічні заказники «Пулемецький» і «Піщанський», а також з ботанічними пам’ятками природи «Дуб-велетень» та «Сосна і дуб-1», «Сосна і дуб-2».
У першій декаді липня є можливість відвідати Польську сторону Транскордонного біосферного резервату «Західне Полісся» пішохідним переходом через річку Західний Буг, який щороку облаштовують у рамках проведення Європейських днів Добросусідства між Гміною Воля Угрузька та Шацьким районом.
Перебуваючи на відпочинку в Шацьку, можна ознайомитись з територією Білоруської частини тристороннього біосферного резервату, відвідавши Республіканський заказник «Прибузьке Полісся», ліси якого межують із землями Шацького національного природного парку.
Пам’ятники архітектури на території національного парку представлені церквами ХІХ століття.
З 2010 року при Петропавлівській церкві (1846 р.) у селі Світязь започаткував свою діяльність чоловічий монастир. Всі бажаючі можуть відвідати цю сакральну споруду і помолитись Почаївській Божій Матері, ікона якої розташована у храмі Петра і Павла. Для поціновувачів історико-культурної спадщини екскурсійними бюро у період відпочинкового сезону організовуються екскурсії до міста Володимира-Волинського з відвідуванням Зимненського жіночого монастиря, до села Колодяжне, де є музей-садиба Лесі Українки, до замку Любарта у місті Луцьку та Брестської фортеці у місті Бресті (Республіка Білорусь).
Шацький національний природний парк перспективний з огляду подальшого розвитку рекреаційної мережі та туристично-спортивних заходів, спрямованих на відпочинок та гармонійний розвиток особистості. Однак, вирішення питань розвитку туристичної та рекреаційної інфраструктури, а також будівництво нових санаторіїв та будинків відпочинку потребує вирішення ряду завдань, зокрема: 1. Виділення державного фінансування на проектування та будівництво каналізаційної мережі у селах Світязь, Мельники та Пульмо. 2. Проектування та будівництва полігонів твердих побутових відходів у селах району, відкриття піщаних кар’єрів для задоволення потреб місцевого населення, а також вирішення питання вторинної переробки пластикової тари. 3. Освоєння нових зон відпочинку біля інших озер національного парку, зокрема, таких як: Пулемецьке, Люцимир, Соминець, що передбачено «Проектом організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів та об’єктів Шацького НПП».
Ліси Шацького НПП
Ще однією важливою і великою проблемою є розробка Хотиславського кар’єру в Білорусі. Кар’єр розташований у безпосередній близькості до кордону і, зокрема, до Шацького НПП – до межі парку – 17 км, до озера Світязь – 26 км. Тому, на сьогодні існує загроза впливу кар’єру на природні аквальні комплекси Шацького НПП. Подальше поглиблення кар’єру може призвести до пониження рівнів вод і обміління Шацьких озер та спричинить зміни рослинного світу, збіднення біорізноманіття, замулення колодязів тощо.
Болото з формацією пухівки
Також існує проблема збільшення адвентивних видів фауни, зокрема, бобрів та бакланів, які чинять значний вплив на екосистеми парку. Потребує вирішення питання отримання дозволів на лісівничі заходи, у зв’язку з проблемою всихання соснових насаджень.
На сьогодні парк є не тільки природоохоронним об’єктом, а й одночасно науково-дослідною установою, де науковим відділом парку спільно з фахівцями інших наукових установ проводяться дослідження для забезпечення стабільності екологічних процесів, оптимізації порушених природних екосистем, а також удосконалення рекреаційного використання території.
ДОВІДКОВО
ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД У ЛІСАХ ДЕРЖЛІСАГЕНТСТВА
Лісові ландшафти у структурі природно-заповідного фонду України займають провідне місце.
У лісах, що належать до сфери управління Держлісагентства, станом на 01.01.2016 р. створено майже 3,3 тис. територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею близько 1,3 млн га. Заповідність підпорядкованих лісів становить 16%. Практично в усіх регіонах заповідність у лісах вища, ніж загальнодержавна.
З 1991 року площа природно-заповідного фонду у лісах Держлісагентства зросла майже вдвічі, і це не враховуючи площі лісів, які були вилучені під об’єкти ПЗФ та надані у постійне користування установам Мінприроди.
До сфери управління Держлісагентства належать 13 природоохоронних установ (на площі 0,2 млн га), серед яких: шість природних заповідників, шість національних природних парків і одне господарство-парк.
Охорона та утримання установ ПЗФ забезпечується спеціальними адміністраціями за рахунок коштів держбюджету, а на решті територій ПЗФ (заказники, заповідні урочища тощо) охорона та збереження природних комплексів покладається на підприємства, у віданні яких вони перебувають.
Під час формування територій ПЗФ Держлісагентство дотримується принципів сталого розвитку та враховує комплекс екологічних, економічних і соціальних чинників: – недопустимо, щоб при подальшому заповіданні лісів лісове господарство втратило основну ознаку галузі виробництва – здатність задовольняти потреби суспільства у лісових ресурсах; – через бюрократизм в організації виконання господарських заходів заповідані ліси не повинні бути джерелами інфекцій, інвазій та пожежної небезпеки для суміжних територій; – ініціатори створення нових територій ПЗФ повинні враховувати загострення соціального розвитку регіонів після їх створення (скорочення виробництва, ліквідація робочих місць, бюрократизм в організації виконання господарських заходів), а також специфіку лісовирощування; – недостатньо виділяється коштів з держбюджету на утримання і розвиток інфраструктури заповідних об’єктів; – мінімізувати розпорошення лісів між відомствами, зокрема, під час створення природоохоронних установ, враховуючи комплексний характер заходів щодо охорони від пожеж, захисту та відтворення лісів.
Заготівля деревини на територіях природоохоронних територій здійснюється винятково в порядку проведення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів унаслідок антропогенного впливу, збереження та відновлення рослинних угруповань, здійснення протипожежних і санітарних заходів, ліквідації наслідків стихійних лих.
ПРО АВТОРА
ЗАХАРКО Володимир Володимирович – директор Шацького НПП.
У 1985 році закінчив Львівський лісотехнічний інститут за фахом інженер лісового господарства.
З 1977 по 1984 рр. працював у галузі лісового господарства на інженерних посадах у Шацькому навчально-досвідному держлісгоспі.
З перших днів функціонування (1984 р.) Шацького національного природного парку очолив Мельниківське лісництво, де на посаді лісничого пропрацював 15 років.
У 1999–2001 рр. – директор Шацького навчально-досвідного держлісгоспу, директор Шацького національного природного парку.
Впродовж восьми років працював в органах місцевого самоврядування Шацького району.
У 2014 році Захарко Володимир Володимирович знову очолив Шацький НПП.
Закон забороняє планові рубки для господарських потреб в національних природних парках та заказниках. Він стане чинним після підпису президента.
Ми поїхали у Вижницький національний природний парк, аби подивитись, як там контролюють вирубку зараз.
10 листопада учасники «Карпатської екологічної варти» зафіксували 12 пеньків на території Вижницького національного природного парку. Вони не мали маркування, їх зрізали під корінь та присипали гіллям. Представник організації Василь Іванчук каже, ділову деревину, тобто, кругляк, забирають, непотрібну – залишають у лісі.
Заступник директора національного парку Валерій Яремчук каже, 12 зрізаних дерев зафіксував також майстер лісу. За його словами, дерева вирубують постійно, майстри не встигають проводити рейди.
На території парку використовують гусеничну техніку, яка знищує молоді дерева, каже Василь Іванчук. Мораторій забороняв її використання, однак новий законопроект про заборону суцільної вирубки ялицево-букових лісів це дозволяє.
30 жовтня Верховна Рада підтримала законопроект про заборону суцільної вирубки ялицево-букових лісів Карпат. Юрист Анатолій Павленко каже, законопроект практично дублює мораторій, який діяв з 2000 до 2011 року. Згідно з законопроектом, вирубку для господарських потреб заборонили на території національних парків та заказників. Втім, її можна проводити у господарських зонах природозаповідного фонду.
За пів року представники «Карпатсько-екологічної варти» 10 разів зверталися до поліції, аби зафіксували порушення у Вижницькому національному парку.
Прокуратура розпочала кримінальне провадження стосовно осіб, через дії яких з державної власності вибули землі Національного природного парку "Гомільшанські ліси".
Деталі: Прокуратурою Харківської області розпочато кримінальне провадження за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ГУ Держгеокадастру у Харківській області ( ч.2 ст. 364 КК України).
Дослівно: "За даними прокуратури, службові особи ГУ Держгеокадастру у Харківській області протягом 2015-2017 років під виглядом земель сільськогосподарського призначення незаконно безоплатно передали у власність громадян 406 земельних ділянок загальною площею близько 200 га та оціночною вартістю понад 200 млн грн.
Зазначені земельні ділянки знаходяться у межах Національного природного парку "Гомільшанські ліси" та належать до категорії земель природно-заповідного фонду, зміна їхнього цільового призначення можлива лише у виключних випадках для суспільних потреб за погодженням з Кабінетом міністрів України".
ФОТО З САЙТУ ГПУ
Деталі: Наразі тривають першочергові слідчі дії з метою встановлення всіх винних осіб.
Прокуратурою області також вирішується питання про пред’явлення позовних заяв в інтересах держави з метою скасування незаконних наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області, якими передано у власність громадян земельні вказані ділянки, та повернення особливо цінних земель до державної власності.
Больше года люди пытаются отстоять своё место жительства, а также права на него. Речь идёт об установлении границ особо охраняемых природных территорий, то есть заповедников, заказников и национальных парков. В 2018 году Минприроды РФ заявила, что границы нацпарков России должны быть расширены. В ответ на это администрация Прибайкальского нацпарка, пересмотрев свою территорию, решила включить в неё не леса или другие природные местности, а населенные пункты.
В итоге в Иркутской области и Республике Бурятия возникли серьёзные проблемы. Так как нахождение в нацпарке подразумевает выполнение огромного списка запретов. В том числе запрет на любые строительные работы (домов, гаражей, дорог, линий электропередачи, жилья и хозяйственных объектов). Исключений нет даже для детских садов, библиотек, кладбищ. Ни для чего и ни для кого.
В частности, проблемы коснулись жителей нацпарков «Прибайкальский» и «Тункинский», а это около 100 населенных пунктов.
Например, в посёлке Хужире, который находится на острове Ольхон, не могут реконструировать детский сад, которому давно нужен ремонт. При том, что деньги в бюджете на это есть, но проект реконструкции предполагает возведение пристройки, а это уже формально считается строительством. По этой же причине местный музей не может построить туалет.
Поэтому местные жители выступают против включения их в нацпарк. Долгое время они пытались спорить, отстаивать свои права с администрацией Прибайкальского нацпарка, с региональным министерством природы, с природоохранной прокуратурой. Но диалог никак не строился. Люди оставались неуслышанными.
Но 12 ноября 2019 года ситуация изменилась. Стало известно, что генпрокуратура РФ провела совещание с представителями прокуратуры Бурятии, природной прокуратуры, руководителями федеральных и региональных органов исполнительной власти, директорами нацпарков.
«Установленные запреты являются существенным фактором повышения социальной напряженности в регионе, поскольку являются препятствием нормальной жизнедеятельности населенных пунктов», - отмечает ведомство.
Гепрокуратура поддерживает людей. Первый заместитель Буксман уже направил министру экологии РФ Кобылкину письмо с предложением вывести населенные пункты из особо охраняемых природных территорий.
Найбільша природоохоронна територія України, майже третина заповідних лісів якої - всесвітня спадщина ЮНЕСКО. Тут поруч з червонокнижними тваринами і рослинами стежки ділять браконьєри і контрабандисти, а будівництво гірськолижних підйомників погоджують брату директора.
Карпатський біосферний заповідник (далі - КБЗ) - це понад 58 тис. гектарів, що лежать в межах 4 районів Закарпаття. Майже 21 тис. га - це букові праліси, що входять до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Шістдесят чотири види рослин і сімдесят два види тварин, які ростуть і живуть заповіднику, віднесені до Червоної книги України, а також до Європейського Червоного списку.
Але існує і інша сторона медалі: незаконна лісозаготівля, конфлікт інтересів, браконьєрство та контрабанда – землі заповідника через Тису межують з румунським кордоном.
Обраним і тим, хто готовий платити, тут влаштують ще й екстремальні розваги: «царські полювання» і джип-тури гірськими хребтами. В самому заповіднику випадки порушень не заперечують, проте кажуть, що проконтролювати все не мають можливості.
До цих порушень причетні також і працівники самого заповідника. Деякі з них - родичі директора Миколи Рибака. Природоохоронці навіть після гучного скандалу залишаються там працювати або ж заново приймаються на посади після недовгого звільнення.
Державно-приватне партнерство між КБЗ і місцевими супроводжується конфліктом інтересів, адже партнерами заповідника виступають підприємці і юрособи, пов’язані з братом директора Василем Рибаком.
У червні 2018 року Віталій Морочило, на той час іще начальник Мармороського природоохоронного науково-дослідного відділення (далі - ПНДВ), заявив про незаконну рубку дерев у заповіднику. За словами Віталія, після надання розголосу в його відділення завітала перевірка ініційована керівництвом. Інспектори знайшли 10 пнів без маркування, які свідчили про самовільно зрубані дерева. Лісівнику дали догану і звільнили з роботи.
Після цього ще одну перевірку в Марамороському ПНДВ провело СБУ, яке зреагувало на переданий в поліцію акт. За рік розслідування правоохоронці підрахували, що збитки нанесені державі від незаконної рубки становлять півмільйона гривень. У відкритій кримінальній справі фігурує колишній лісівник Віталій Морочило.
Родинний «підряд» на лісозаготівлю
Лісівник Віталій Морочило стверджував, дозволи видаються на вирубку здорових дерев, а до заготівлі причетний родич директора Василь Шемота, начальник сусіднього Трибушанського ПНДВ. Найбільше чоловіка обурило що підприємці замість обіцянки зробити дорогу і мости, зруйнували туристичну стежку і забруднили річку.
«Реакції на наші звернення (про незаконну вирубку – ред.) не було ніякої, тому ми думаєм, що керівництво КБЗ зацікавлено в тому, щоби це прикривати», - переконував чоловік.
Василь Шемота, як і його батько Микола Шемота, двоюрідний брат директора, працюють в КБЗ. Останній в листопаді 2017 року відмітився своєю причетністю до браконьєрського скандалу в заповіднику: будучи інспектором державної охорони в Мармороському ПНДВ, він, ймовірно, вполював червонокнижного бурого ведмедя.
В заповіднику кажуть, що на ділянках про які заявив Віталій Морочило працювали законно: розробляли вітровал 2017 року. До розробки лісосік долучили працівників інших відділень, а лісозаготівлю віддали двом підприємцям – Василю Дерді та Михайлу Шемоті. Останній дійсно доводиться родичем начальнику Трибушанського ПНДВ, що підтвердив сам Василь Шемота.
За даними з сайту «Прозоро», Михайло Шемота працює із заповідником щонайменше три роки і надає послуги із заготівлі, розпиловки та перевезення лісопродукції. Загальна сума, яку заплатили в КБЗ за послуги майже 144 тис. гривень.
Ще донедавна Михайло Шемота орендував лісопереробний цех у Рахові за адресою вул. Київська, 129, який колись входив до складу Рахівського ліскомбінату. Будівля і земля під нею ще станом на початок жовтня були у власності рідного брата директора КБЗ Василя Рибака.
Після того, як журналісти поцікавились таким збігом у заповіднику, підприємець Михайло Шемота за кілька днів викупив ці цех та землю.
Вирубка на межі об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО
Розробка вітровалів у заповіднику привернула увагу випадкових туристів, що йшли маршрутом від Богдана на Піп Іван Мармороський. Дерева зрізали у підніжжі Петроса, у так званій буферній зоні на самій межі з буковими пралісами, що внесені до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» як біосферний резерват.
Роман Якубовський, турист який зафіксував вирубку, стверджує, що про буревій, який пронісся територією заповідника чув, але випадково виявлена їхньою групою деревина не схожа на вітровальну, зрубана під корінь, добротна і не менше 20 метрів завдовжки.
Вирубка в заповіднику на межі буферної зони і Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси» виявлена у вересні 2019 року випадковими туристами
В КБЗ пояснюють, що в буферній зоні вели вибірково-санітарну рубку: розробляли вітровал 2017 року, який пошкодив більше 17 тис. кубометрів лісу.
«Це тисячі дерев. І це тільки там, де ми можемо забрати ці дерева - в буферній зоні та зоні антропогенних ландшафтів. Де закон забороняє нам втручатись, ми не чіпаємо. Там дерева просто гниють, - каже директор заповідника Микола Рибак. - Чому ми маємо виправдовуватись за цілком законні дії?»
Погоджені ліміти дозволили заповіднику зрубати вибірково-санітарною рубкою 12,4 тис. кубометрів деревини у 2017 та 14,6 тис. у 2018 році. На 2019 рік ліміт становить 10,4 тис. кубометрів. Переважна більшість зрубаної деревини, ха словами керівництва заповідника, йде на дрова місцевому населенню.
К.б.н. Богдан Проць, завідувач відділу ДПМ НАН України та член науково-технічної ради КБЗ каже, що питання природоохоронного менеджменту в буферній зоні територій спадщини ЮНЕСКО давно потребує вирішення, а подібні конфліктні ситуації в питанні провокуються не один рік.
Минулого місяця у Відні Комітетом Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» було прийнято рішення про поділ буферних зон територій спадщини. Ці зміни будуть закріплені проектами організації природоохоронних територій у межах яких знаходяться об’єкти спадщини. Торкнуться вони і КБЗ.
«В майбутньому науково-технічна рада природоохоронної установи сама буде затверджувати ті 50%, де будь-які лісогосподарські заходи будуть заборонені й ті, де вибірково-санітарні вирубки будуть дозволені. Це буде зроблено для того, щоб зменшити конфліктність й покращити стосунки із місцевими громадами, межі яких прилягають до територій буферних зон спадщини», - коментує науковець.
Червнонокнижні вбивства
Незаконні вирубки - не єдине природоохоронне порушення, до якого причетні працівники заповідника. Встигли вони відмітитись і у браконєрських скандалах, після яких залишились працювати в природоохоронній установі.
В листопаді 2017 році працівник державної служби охорони Мармоського ПНДВ Микола Шемота та майстер з охорони природи цього ж відділення Василь Сухан, ймовірно, вполювали червонокнижного бурого ведмедя. Слідство правоохоронці в цій справі ведуть вже два роки, доказів того, що вилучене ними м’ясо насправді належало червонокнижній тварині, а знайдені речі працівникам КБЗ - немає.
Ймовірна здобич Миколи Шемоти і Василя Сухана (фото з соцмережі Фейсбук)
На час проведення службового розслідування Миколу Шемоту Василя Сухана усунули від виконання служби, а пізніше звільнили за невиконання службових обов’язків. Обидва працівники під час звільнення були на лікарняному і після виходу на роботу подали заяви на звільнення за власним бажанням.
За кілька місяців їх знову прийняли на роботу. Директор заповідника Микола Рибак пояснив це нестачею в КБЗ кваліфікованих працівників держохорони та відсутністю вироку суду, яке б визнавало Шемоту і Сухана браконьєрами. Обидва природоохоронці сьогодні займають попередні посади.
Микола Шемота разом із Сином Василем, начальником Трибушанського ПНДВ, входять до складу районного товариства мисливців і рибалок «Грінвуд», якому в 2009 році Закарпатська облрада без жодних погоджень із заповідником віддала в користування на 25 років для ведення мисливського господарства понад 19,5 тис. га у Рахівському держлісгоспі. З них майже 2 тис. належать КБЗ. Рішення депутатів обласна прокуратура безуспішно оскаржувала в суді.
«Царські полювання»
Ще одна кримінальна історія трапилась у Мармороському ПНДВ у 2009 році. Штатний фотограф КБЗ Мирослав Обладанюк випадково натрапив в лісі на інспектора з охорони природи Петра Папаригу, котрий організував «царські полювання» в заповіднику для працівників правоохоронних органів і суду. Записавши розмову з природоохоронцем на диктофон, чоловік викликав службу держохорони КБЗ. Прибувші за викликом інспектори дійсно зустріли там Папаригу, але вже як супроводжуючого силовиків у рейді проти браконєрів.
За кілька днів рахівські правоохоронці провели спецоперацію із затримання фотографа Мирослава за розповсюдження відеопродукції на лазерних дисках. Переодягнені у штатське, вони замовили у нього кілька фільмів про заповідник, а при отриманні - пред’явили звинувачення.
Після інциденту через тиск з боку правоохоронів та зіпсовану репутацію чоловік покинув роботу в заповіднику, а згодом і Закарпаття.
Петра Папаригу із заповідника звільнили у 2010 році. В 2013 ухвалою тоді ще діючого Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (після Судової реформи 2016 року Касаційний цивільний суд - ред.) інспектора з охорони природи Мармороського ПНДВ поновили на роботі та відшкодували вимушений прогул.
«А що ми можемо зробити, якщо на роботі його (Папаригу - ред.) поновив суд? Мусимо виконувати рішення», - коментує директор КБЗ Микола Рибак причетність свого працівника до браконьєрства.
Журналістам вдалося знайти Мирослава Обладанюка та поспілкуватись з ним. Подію десятирічної давнини він підтвердив.
«Від серйозних проблем мене врятував той диктофонний запис. Проведені експертизи підтвердили присутність високопосадовців на полюванні в заповіднику. Тому зробити мені не могли нічого. Залишалось змусити мене поїхати. Щодо замовленого відео на лазерних дисках, то я заплатив штраф за адмінпорушення. Щось близько біля 100 грн», - розповів Мирослав.
Мирослав Обладанюк каже, що «царські полювання» в заповіднику організовують і сьогодні. В неофіційній розмові з журналістами любов високопосадовців з правоохоронних органів і суду до полювання на червонокнижних тварин в заповіднику підтверджують в КБЗ і місцеві мисливці, проте називати якісь конкретні прізвища - відмовляються.
Стежками контрабандистів
Через Мармороське ПНДВ заповідника проходить один з маршрутів переміщення контрабанди сигарет до Румунії. Згідно даних Держприкордонслужби за останні три роки з цих територій було попереджено 116 спроб переміщення біля 390 тис. пачок контрабандних цигарок.
Працівники заповідника кажуть, що з контрабандистами в лісах зустрічаються.
«Буває бачать їх в лісі. Впізнають, звісно, хто чий. Але якщо в них немає з собою рушниці, як у потенційних браконьєрів, то їх не чіпають», - розповідають джерела в заповіднику.
Останній гучний випадок трапився у травні цього року, коли Держприкордонслужба та фіскали в одному з лісових будиночків під полониною Струнги виявили 73 пакунки сигарет з понад 36 тис. пачок цигарок. Охороняв товар 18-ти річний місцевий мешканець.
Голова села Ділове Андрій Панасюк каже, що ці будиночки - прихисток для пастухів і мисливців. Також інформацію про них можна знайти на Google-картах. Там вони позначені як 12-ти місний хостел на туристичному марштурі до Мармороського хребта. Є тут і сауна. Ніч обійдеться в 300 гривень на одну людину.
Лісові будиночки під полониною Струнги, за які за меморандумом відповідає діловчанин Роман Мендришора і у яких прикордонники знайшли контрабанду цигарок (фото з Мережі)
Схованка місцевих сигаретчиків
В 2016 році між КБЗ, сільрадою Ділового та громадою в особі Романа Мендришори був підписаний меморандум про співпрацю. Селяни, яким передали в користування виділи 16 і 17 20-ого кварталу Трибушанського ПНДВ, мали забезпечувати збереження полонинської культури та розвиток рекреації на території КБЗ. Згідно умов, прописаних в цьому Меморандумі, капітальні будівлі їм зводити не дозволялось.
Тому поява лісових будиночків спричинила конфлікт: у заповіднику хочуть аби їх передали на баланс установи. В КБЗ запевняють, що доступу туди не мають:
«Скільки разів не намагалися потрапити, то завжди нас зустрічав замок на дверях. Чи могли пронести ящики з цигарками? Могли, як бачите. Вони не завжди ходять повз нашу охорону».
Роман Мендришора, за ким би мали бути закріплені будиночки під Струнгами, каже, що належать вони громаді Ділового і він сам не знає достеменно, як вона ними розпоряджається. За словами чоловіка, влітку разом з братом вони тримають на тих землях буйволів.
На питання як туди могла потрапити пакунки з контрабандними цигарками багато не відповідає: «Нічого про це не знаю. Лише так, як і Ви - по чутках. Користуються ними всі. Може хто і проніс».
Ще один меморандум підписаний з іншим діловчанином – Василем Йосипчуком. Чоловік користується полониною Лисича. Тут теж є недобудовані лісові будиночки, доступ до яких закритий.
Недобудований лісовий будиночок під полониною Лисича, за який за меморандумом відповідає діловчанин Василь Йосипчук і де, як стверджують місцеві, знаходиться ще один перевалочний пункт місцевих контрабандистів
Жителі Ділового розповідають, що весь контрабандний бізнес в селі пов’язаний з головою Андрієм Панасюком та Романом Мендришорою.
«Йосипчук теж в «бізнесі». Там, на полонині, у них була перевалочна база», - каже діловчанин, який попросив не називати його імені.
Андрій Панасюк на питання причетності Мендришори відповідає, що не знає. Як і те, хто саме з жителів Ділового причетний до цього бізнесу:
«Ви самі подумайте, що у них (у прикордонників - ред.) всюди КПП. Чи можливо пройти тут непоміченими? Ні. Чи ходять тут тільки наші? Теж ні».
Для репутації самого заповідника питання про знайдену контрабанду незручне: землю в користування вони віддали самі, а зі слів Романа Мендришори про будівництво їм було відомо з самого початку. Жодних звернень чи заяв з боку КБЗ у правоохоронні органи на сьогодні не було.
Родинне сусідство з «Драгобратом»
Найвисокогірніший курорт України Драгобрат знаходиться в безпосередній близькості до заповідника. Готелі, гірськолижні витяги та приватні земельні ділянки щільно прилягають до його меж або ж знаходяться в заповідному фонді. Частина чих ділянок ще досі має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.
У підніжжі гори Жандарм на Свидовецькому заповідному масиві стоїть кафе (земельна ділянка 2123683500:05:002:0047), а на схилі видніється недобудований гірськолижний витяг (земельна ділянка 2123683500:05:002:0048). Земля належить підприємцю з Ясіня Василю Маркульчаку. Чоловік отримав землю у 2016 році, а в 2018 році за його ініціативи ділянку розділили на дві. Цільове призначення не змінили.
Свидовецький заповідний масив має найвищу природоохоронну категорію Міжнародного союзу охорони природи - Іа. Також входить до складу Смарагдової мережі Європи і охороняється законодавством ЄС, а також як частина «Букових пралісів і давніх лісів Карпат та інших регіонів Європи» до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Кафе (зліва) і початок витягу (справа) біля підніжжя Жандарма
Закінчення витягу під вершиною Жандарму
І хоча в майбутньому цей витяг може вести до нових лижних трас на об’єкті ЮНЕСКО, в КБЗ кажуть, що претензій до такого сусідства не мають, адже витяг не порушує їхні межі.
Юрист МБО «Екологія-Право-Людина» Софія Шутяк пояснює, що дії підприємця суперечать статті 20, 38, 50 та 208 Земельного Кодексу України, так як ділянка для ведення сільського господарства не передбачає будівництво кафе чи витягів. Тому перед будівництвом потрібно було змінювати цільове призначення.
Юрист зазначає, що за такі дії власники можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності відповідно до статті 53 Кодексу про адмінпорушення і оштрафовані на суму від п’яти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У випадку, якщо власники посадові особи - від п’ятнадцяти до тридцяти мінімумів.
Витяг для брата
Ще один витяг-«сусід» належить підприємцю з Рахівщини Петру Грапенюку. Нещодавно ТОВ «ОАЗА», яке на Драгобраті має готель, заклад харчування та витяг, отримало від заповідника погодження на будівництво ще одного витягу на території Ківелівського ПНДВ в зоні антропогенних ландшафтів у підніжжя Свидовецького заповідного масиву.
400 метрів витягу будуть побудовані в самому заповіднику, ще 600 - за його межами. Третина «ОАЗИ» знаходиться у власності Василя Рибака - рідного брата директора заповідника Миколи Рибака. Окрім туристичного комплексу «ОАЗА», бізнес-партнерам належить спа-комплекс «Трембіта» у Велятині Хустського району. Також раніше в їхній власності був ще один туристичний комплекс в цьому ж селі - «Теплі Води».
На самій межі із заповідником на Драгобраті підприємцям належить щонайменше 12 ділянок розміщених поряд сумарною площею біля 1,5 га. Майже всі вони призначені для рекреації та туризму.
Ділянки Грапинюків-Рибака
1 - 2123656200:08:001:0036, Грапенюк Петро Петрович; 2 - 2123656200:08:001:0114, Грапенюк Петро Петрович; 3 - 2123656200:08:001:0037, Грапенюк Петро Петрович; 4 - 2123656200:08:001:0045, Грапенюк Семен Петрович; 5 - 2123656200:08:001:0043, Рибак Василь Петрович; 6 - 2123656200:08:001:0044, Грапенюк Секмен Петрович; 7 - 2123656200:08:001:0421, Грапенюк Надія Василівна; 8 - 2123656200:08:001:0038, ТОВ «ОАЗА»; 9 - 2123656200:08:001:0035, Грапенюк Петро Петрович; 10 - 2123656200:08:001:0422, Грапенюк Надія Василівна; 11 - 2123656200:08:001:0041, Рибак Василь Петрович; 12 - 2123656200:08:001:0042, Рибак Василь Петрович; 13 - 2123656200:12:001:0020, Карпатський Біосферний Заповідник.
Директор КБЗ Микола Рибак конфлікту інтересів у виділенні землі в заповіднику під підйомник не вбачає. Каже, що будівництво розвиває державно-приватне партнерство і рекреацію в природних умовах, а також забезпечує сталий розвиток територій, прилеглих до спадщини ЮНЕСКО.
За словами природоохоронця, після підготовки документів витяг перейде у власність КБЗ, а вже підприємство («ОАЗА» - ред.) через Фонд держмайна візьме його в оренду у заповідника, що дозволить останньому отримувати додаткові кошти в свій бюджет.
«По суті підприємець будує витяг для нас. Це перший випадок, який ми пробуємо реалізувати і це дуже добре для нас. По цьому варіанту можна робити і для інших випадків, коли треба збудувати, наприклад, для полонинського господарства. Але з обов’язковою передачею на баланс заповідника», - переконує природоохоронець.
Джип-тури через заповідник
Ще один наслідок від сусідства Драгобрата і заповідника - це вплив від джипінгу. Маршрути пропонованих джип-турів по Свидовецькому масиву пролягають через Велику і Малу Близницю, Перший і Другий Жандарм. Вершини входять до складу Свидовецького заповідного масиву. Жодних КПП чи попереджень, що починається заповідна територія на хребті немає.
Автомобільшу екскурсію на Драгобрат і Свидовець пропонують як місцеві власники позашляховиків і радянських УАЗів в Ясінях чи Рахові, так і на туристичних сайтах. Вартість коливається від 400 грн за годину катання 3-4 пасажирів у місцевих до 2600 гривень за машину при заповненні онлайн-заявки.
Водій на горі Другий Жандарм в очікуванні туристів з Близниці, 20.10.2019 року
Директор заповідника Микола Рибак каже, що за цю проблему знає, але відслідкувати на полонині за водіями на Драгобраті важко, а тим паче притягнути їх до відповідальності в заповіднику можливості немає:
«На всіх наших КПП є жорстка вказівка не пропускати джипи. Але вони заїжджають за межами заповідника, з території Ясінянського держлісгоспу. Озеро Герешаска зараз дуже в поганому стані через джипінг, але воно не включене в заповідник».
Сьогодні в службі державної охорони Карпатського біосферного заповідника працює 141 людина. Це безпосередньо ті, хто мають виявляти і попереджувати порушення природоохоронного законодавства на заповідній території. Однак систематичні факти порушень, за які в Україні призначена кримінальна і адміністративна відповідальність, показують, що службовці не справляються.
Еколог ГО «Екосфера» Оксана Станкевич-Волосянчук переконана, що охорона у межах будь-якого об’єкту та території природно-заповідного фонду в Україні неефективна через недосконале і вже застаріле законодавство: «У ПЗФі випадки браконьєрства не рідкість. Джипінг взагалі став символом варварського туризму у горах, який офіційно рекламують в Інтернеті, пропонуючи свої послуги підприємці. Лісова охорона, яка повинна миттєво реагувати на правопорушення, немає ні засобів для швидкого реагування, ні відповідних повноважень».
Фахівець приводить приклад США чи Польщі, де лісова охорона фактично є підрозділами поліції, або ж наділені повноваженнями поліції та мають право здійснювати арешт правопорушника.
«Сфера охорони природи потребує реформування за західним зразком. Адміністрації заповідників та національних парків не повинні бути переобтяжені величезним штатом працівників, як це є сьогодні. При цьому служба охорони повинна мати повноваження поліції й бути добре технічно оснащеною. Підпорядковуватись та фінансуватись ця служба охорони повинна центральному органу, а не адміністраціям ПЗФу на місцях», - додає експерт.
Не зважаючи на неефективну боротьбу з лісовими порушеннями, сьогодні в заповіднику продовжують нарощувати території фонду за рахунок, здебільшого, лісу. В той же час більш вразливі до впливу людини території, такі як озера Свидовця і сам хребет, чомусь залишаються поза увагою установи, а відтак - і в небезпеці повного зникнення разом з червонокнижними видами.
детальна ілюстрована інструкція де можна знайти інформацію про плановані санітарні рубки, як визначити місце розташування конкретних призначених в рубку ділянок лісу, як з'ясувати їх додаткові характеристики, і як отримати відомості про стан цих ділянок за космічними знімками
.jpg)
