ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

Показ дописів із міткою ДЕРЖСЛУЖБА. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою ДЕРЖСЛУЖБА. Показати всі дописи

08 квітня 2020

Щодо припинення державної служби окремих державних службовців

НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ

від 31.03.2020 р. N 90-р/з

Щодо припинення державної служби окремих державних службовців, які перебувають поза штатом державного органу, після завершення визначеного граничного строку

Законом України від 19 вересня 2019 року N 117 "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" внесено зміни до Закону України "Про державну службу" (далі - Закон), якими, зокрема, передбачено додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб'єкта призначення.
Звільнення державного службовця з посади державної служби категорії "А" на підставі частини першої статті 871 Закону передбачає одночасне зарахування такого державного службовця за штат відповідного державного органу. При цьому частина друга цієї статті встановлює граничний строк такого перебування поза штатом - шість місяців з дня звільнення з посади.
Законом передбачено ряд гарантій для таких державних службовців, зокрема, можливість переведення на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії "Б" у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу. Відповідні посади надаються на розгляд державним службовцям за пропозицією НАДС.
Згідно з частиною п'ятою статті 871 Закону якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державному службовцю не запропоновано переведення відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою.
Відповідно до частини шостої вказаної статті Закону якщо протягом строку, визначеного частиною другою цієї статті, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду відповідно до частини четвертої цієї статті, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги.
Враховуючи викладене, виплата вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою здійснюється державному службовцю, звільненому з посади державної служби категорії "А" на підставі частини першої статті 871 Закону, при звільненні з державної служби лише у разі якщо йому жодного разу не було запропоновано переведення на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії "Б" у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України. Звільнення на підставі частини п'ятої статті 871 Закону з виплатою вихідної допомоги відбувається в останній день граничного строку його перебування поза штатом державного органу.
Водночас у випадку звільнення або переведення такого державного службовця до завершення граничного строку перебування за штатом державного органу, виплата вихідної допомоги не здійснюється.
Якщо такий державний службовець тричі відмовився від переведення на запропоновану вакантну посаду державної служби, його звільнення відбувається на підставі частини шостої статті 871 Закону без виплати вихідної допомоги у день отримання третьої відмови.
У разі якщо такому державному службовцю запропонували принаймні одну вакантну посаду державної служби, однак до завершення граничного строку перебування поза штатом державного органу його не було звільнено у зв'язку з переведенням до іншого державного органу (у тому числі коли державний службовець не висловив своєї позиції щодо переведення на запропоновану посаду, один раз або двічі відмовився від переведення, погодився на переведення, однак наказ про звільнення у зв'язку з переведенням не оформлено), то такий державний службовець підлягає звільненню на підставі частини другої статті 871 Закону без виплати вихідної допомоги в останній день граничного строку його перебування поза штатом державного органу.
Звертаємо увагу, що положення статті 871 Закону не передбачають можливості продовження перебування на державній службі державних службовців, звільнених з посад державної служби категорії "А" та зарахованих поза штат відповідного державного органу, більше шести місяців з дня такого звільнення. Також Закон не містить обмежень щодо звільнення державного службовця, зокрема відповідно до статті 871, в період його тимчасової непрацездатності та у період перебування у відпустці.

В. о. Голови
В. Купрій
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN060289.html

02 квітня 2020

Карантин: чи може працівник відмовитись від службового відрядження


Роз'яснює Головне управління Держпраці у Херсонській області

Чи може працівник відмовитись від службового відрядження під час карантину, роз'яснюють фахівці ГУ Держпраці у Херсонській області.

Законодавство не передбачає особливий порядок направлення у відрядження працівників під час карантину, тому такий порядок відбувається за загальною процедурою, встановленою Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон та Кодексом законів про працю.

Згідно з абз. 1 п. 1 розд. І Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - установа), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю установи.

Згідно зі статтею 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником та установою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а установа зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Тож службове відрядження, у яке працівника направляють за розпорядженням керівника установи для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, є обов'язковим для працівника. Водночас, як установлено статтею 31 КЗпП, керівник установи не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Відмова працівника без поважних причин поїхати у відрядження для виконання роботи, обумовленої трудовим договором, може розглядатись як порушення трудової дисципліни.

Фахівці ГУ Держпраці у Херсонській області зазначили, що згідно зі:

- ст. 176 КЗпП забороняється направлення у відрядження вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років;

- ст. 177 КЗпП жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей з інвалідністю, не можуть направлятись у відрядження без їх згоди;

- ст. 186-1 КЗпП гарантії, встановлені ст. ст. 176 - 177 КЗпП, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.

Зауважено, що в даний момент і в будь-який інший термін працівник, що знаходиться при виконанні трудових обов'язків, має право на безпечні умови праці відповідно до законодавства (ст. 6 Закону «Про охорону праці»).

Разом з тим урядовою постановою № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також жодним законом чи підзаконним нормативним актом, постановою Кабміну або Указом Президента необхідність утриматись працівникам від виробничих відряджень як обов'язкова вимога не визначена.

При цьому на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам повинні видаватися безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.

Роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування (ст. 8 Закону «Про охорону праці»).


Читайте також:



01 квітня 2020

Щодо впровадження змін до Правил внутрішнього службового розпорядку в органі державної влади (для виконання завдань за посадою віддалено)

НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ

від 20.03.2020 р. N 87-р/з

Щодо впровадження змін до Правил внутрішнього службового розпорядку в органі державної влади (для виконання завдань за посадою віддалено)

Наказом НАДС від 13 березня 2020 року N 39-20, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 березня 2020 року за N 277/34560, (оприлюднений у газеті "Урядовий кур'єр" від 18 березня 2020 року N 51) внесено зміни до Типових правил внутрішнього службового розпорядку, які надають можливість державним службовцям виконувати завдання віддалено.
Оновлені Типові правила містять умови і порядок визначення завдань за посадою для виконання за межами адміністративної будівлі державного органу. Відтак, державний службовець може виконувати віддалено завдання за посадою, якщо їх якісне, ефективне та результативне виконання не потребує:
- використання інформації з обмеженим доступом;
- доступу до комп'ютерного, телекомунікаційного та/або програмного забезпечення, яке функціонує лише у межах приміщення державного органу;
- обов'язкового перебування в приміщенні державного органу (залучення інших працівників державного органу, проведення консультацій, нарад тощо).
Окремо звертаємо увагу, що за потреби наведений перелік умов може бути розширений залежно від особливостей реалізації функцій і завдань державного органу.
Для впровадження зазначених змін керівник державної служби в державному органі має вжити таких заходів:
- надати доручення службі управління персоналом підготувати зміни до Правил внутрішнього службового розпорядку відповідного державного органу;
- забезпечити ознайомлення трудового колективу із зазначеними змінами та їх затвердження згідно зі статтею 47 Закону України "Про державну службу";
- довести оновлені Правила внутрішнього службового розпорядку до відома всіх державних службовців цього державного органу під підпис.
З огляду на встановлені обмеження в умовах карантину, затвердження змін до Правил внутрішнього службового розпорядку, відповідно до згаданої статті, можливо здійснити, зокрема, одним із таких способів:
1) державним службовцям на електронну пошту направляються підготовлені зміни до Правил внутрішнього службового розпорядку та проєкт протоколу загальних зборів державних службовців державного органу. Державні службовці ознайомлюються із надісланими документами та направляють електронною поштою свою позицію - "за" / "проти" / "утримався";
2) загальні збори державних службовців державного органу проводяться шляхом відеоконференції засобами телекомунікаційного зв'язку (можливе використання програм WhatsApp, Skype, Viber, Zoom та інших, які доступні більшості державних службовців цього державного органу).
Служба управління персоналом узагальнює результати голосування, оформлює відповідний протокол та забезпечує ознайомлення під підпис (кваліфікований електронний підпис або власноручний підпис) державних службовців з оновленими Правилами внутрішнього службового розпорядку.
За наявності у державному органі системи електронного документообігу та можливості віддаленого доступу користувачів до неї, зазначені дії можна здійснити за допомогою такої системи.
Державний службовець, який має потребу виконувати завдання за посадою віддалено і таке виконання відповідає встановленим умовам, має дотриматись наступної послідовності дій:
- усно узгодити виконання завдань віддалено з безпосереднім керівником та керівником самостійного структурного підрозділу (за наявності);
- підготувати перелік завдань для віддаленої роботи з термінами їх виконання (обсяг таких завдань повинен визначатись з урахуванням тривалості робочого часу);
- письмово погодити такі завдання з безпосереднім керівником та керівником самостійного структурного підрозділу (за наявності) шляхом підписання, затвердження, накладання резолюції або інших видів погодження з використанням засобів телекомунікаційного зв'язку (наприклад, відповідь електронною поштою).
НАДС наголошує на відповідальності безпосереднього керівника та керівника самостійного структурного підрозділу за здійсненням контролю за виконанням доручених завдань, а також відповідальності державних службовців за сумлінне і професійне виконання своїх посадових обов'язків в тому числі за межами адміністративної будівлі державного органу.

В. о. Голови
В. Купрій
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN060125.html

31 березня 2020

Щодо застосування положень Кодексу законів про працю України під час припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення

НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

РОЗ'ЯСНЕННЯ

від 06.02.2020 р. N 85р/з

Щодо застосування положень Кодексу законів про працю України під час припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення

Стаття 87 Закону визначає підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, такими підставами є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Водночас порядок вивільнення державних службовців положеннями Закону не врегульовано.
Разом з тим відповідно до частини третьої статті 5 Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Наразі відповідно до частини шостої статті 492 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, при вивільненні державних службовців державного органу відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону мають застосовуватися положення статті 492 КЗпП України з урахуванням змін, внесених Законом України від 12 грудня 2019 року N 378-IX "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", а саме:
державні службовці повідомляються про наступне вивільнення за 30 календарних днів;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо таких звільнень.
Крім того, під час вивільнення державних службовців державного органу згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону не застосовуються положення частини другої статті 40 КЗпП України (звільнення з підстав, зазначених у пунктах 12 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу).
Окремо повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз'яснювальний (інформаційний) характер і не встановлюють правових норм.

Голова
О. Стародубцев
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN059059.html

24 березня 2020

Держслужбовцям встановили умови переходу на дистанційну роботу під час карантину | БУХГАЛТЕР.UA



Як відомо, коронавірусний карантин змусив багатьох роботодавців змінити умови праці, обираючи нові форми її здійснення. Чимало працівників переведено на дистанційну (надомну) роботу, про що ми розповіли у нашій аналітиці. А як бути з працівниками владних органів?

Тепер вже відомо: для дистанційної (надомної) роботи під час карантину держслужбовець повинен подати керівництву заяву про намір виконувати свої функції за межами адмінбудівлі. А також погодити (у тому числі - електронноою поштою чи іншим неусним способом) свої завдання та строки їх виконання. Додаткові умови дистанційки для держслужбовці можуть визначити правила внутрішнього службового розпорядку в державному органі. Про це йдеться у наказі Національного агентства України з питань державної служби від 13.03.2020 р. № 39-20, який вніс відповідні зміни до Типових правил внутрішнього службового розпорядку.

Отже, головна новація - дозволили виконання державним службовцем завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу. Це можливе за ініціативою держслужбовця і згодою його безпосереднього керівника та керівника самостійного структурного підрозділу (за наявності). Для цього державний службовець повинен погодити у письмовій формі, зокрема засобами телекомунікаційного зв'язку, перелік відповідних завдань та строки їх виконання з безпосереднім керівником та керівником самостійного структурного підрозділу (за наявності). Обсяг завдань за посадою за межами адмінбудівлі повинен визначатись з урахуванням тривалості його робочого часу.

Водночас Наказ № 39-20 зазначив умови, коли виконання обовязків за межами адмінбудівлі держоргану неможливе. Йдеться про ситуації, коли таке виконання потребує:

- використання інформації з обмеженим доступом;

- доступу до комп'ютерного, телекомунікаційного та/або програмного забезпечення, яке функціонує лише у межах приміщення державного органу;

- обов'язкового перебування в приміщенні державного органу (залучення інших працівників державного органу, проведення консультацій, нарад тощо).

Також переписали норму щодо обліку робочого часу у державному органі. Раніше йшлося про відповідну фіксацію у журналі обліку робочого часу/табелі робочого часу або за допомогою відповідної електронної програми. Зрозуміло, що при дистанційній роботі це неможливо, тому закріпили: організація обліку робочого часу державних службовців у державному органі покладається на керівників структурних підрозділів цього державного органу. Облік ведеться відповідальною особою, на яку покладено такі функції, та подається до служби управління персоналом державного органу у формі табеля обліку робочого часу. Організацію обліку в органі, штатна чисельність якого становить менше 20 осіб, може бути покладено на службу управління персоналом цього державного органу. При цьому час виконання державним службовцем завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу обліковується як робочий час.

Також держслужбовців звільнили від обов'язку повідомляти керівника про відсутність на робочому місці під час виконання ними завдань за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу.

Радимо ознайомитися з наступними актуальними новинами:

- Порядок заповнення антикорупційних декларацій за 2019 рік неочікувано змінили;

- Держпраці зазначила, як організувати під час карантину роботу працівників, яких не можна перевести на дистанційну роботу;

- Як роботодавцю подати заяву на оплату лікарняних під час карантину - ФСС;

- Відмова працівників виходити на роботу під час карантину - не форс-мажор;

- Директора чекає штраф або тюрма за звільнення під час карантину - МВС.

Джерело

https://buh.ligazakon.net/ua/news/193974_derzhsluzhbovtsyam-vstanovili-umovi-perekhodu-na-distantsynu-robotu-pd-chas-karantinu

14 березня 2020

Брак кадрів чи навичок? Як допомогти реформі держслужби

Днями набуло чинності урядове положення про дуальну форму здобуття профосвіти. Це перший крок до співпраці освітян та бізнесу. На прикладі пілотного "дуального" проекту для ВНЗ розповідаємо, що таке дуальна освіта і чому її впровадження важливе для України.



© Василь Артюшенко, DT.UA

В Україні триває реформа системи органів державного управління. Керівники HR-служб центральних органів виконавчої влади перевантажені роботою. Масштабна переатестація кадрів і пов'язана із цим розробка положень і вимог, численні багаторівневі конкурси на заміщення вакантних посад в умовах дефіциту пропозиції кваліфікованих кадрів. Усе це потребує значних витрат часу та праці.

Часто буває, що ці титанічні зусилля обертаються нульовим або близьким до нуля результатом. Адже інколи на державних посадах трапляються випадкові люди, непоодинокими є випадки збереження недоброчесних кадрів, які через непрозорі та штучні конкурси отримують своєрідну індульгенцію. Все це загальновідомо, тому мова не про проблеми, а про можливості і перспективи.

На початку поточного року набули чинності зміни до Закону України "Про вищу освіту", якими запроваджено нову форму здобуття вищої освіти — дуальну. Вона передбачає навчання на робочому місці на підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації обсягом від 25 до 60% загального обсягу освітньої програми на основі договору між вищим навчальним закладом, роботодавцем і здобувачем.

Головна перевага цієї форми навчання полягає у тому, що студенти отримують безпосередньо ті знання, які їм потрібні для виконання своїх функціональних обов'язків. Крім того, скорочується, а фактично сходить нанівець час на адаптацію працівника на робочому місці. На цьому, власне, весь час наполягали роботодавці, висуваючи свої вимоги до закладів освіти. Те, про що так довго говорили, нарешті відбулося. Роботодавці мають бути задоволені, адже в умовах постійного відпливу робочої сили за кордон гостро відчувається дефіцит робочих рук і мізків не лише в корпоративному, а й у державному секторах економіки.

На мою думку, саме таку форму навчання слід було запроваджувати давно, адже попит на неї був від голосного замовника — студентства. МОН кілька років вивчало міжнародний досвід (в основному орієнтуючись на Німеччину), який дійсно в цьому плані є передовим. На мою думку, чиновники трохи затягнули з упровадженням цієї форми навчання, але насправді це некритично. Головне, що напрям руху обрано правильно, і за це респект!

Працюючи на посаді декана, спілкуючись постійно із студентами та колегами з інших ВНЗ України, помітив тенденцію, характерну для багатьох вишів Україні. Молоді цілеспрямовані люди, які приходять до вишів учитися, а не гаяти час, на третьому-четвертому курсах бакалаврату оформлюють індивідуальні графіки навчання та йдуть працювати. У магістратурі та сама історія, тільки в іще більших масштабах. Дуже часто молодь працює не за тією спеціальністю, яку опановує в вишах. Але це не проблема, адже, наприклад, студент, що працює офіціантом, навіть у благополучних країнах світу є нормою. Дуальна освіта дає можливість молодій людині набути навички за фахом, а це гарантоване оплачуване робоче місце, і в цьому її основна перевага для молоді.

Для потенційного і реального роботодавця в цій формі навчання так само вбачаються лише позитивні моменти, адже мінімізується час на адаптацію молодого спеціаліста на робочому місці, теоретичні знання, отримані в аудиторії, тут же закріплюються на практиці. Як то кажуть, теорія без практики мертва. І це правда.

Що цікаво, незважаючи на зменшення обсягів аудиторних занять і (лише на перший погляд) роботи для викладачів, особисто я вбачаю в цій формі навчання велику перевагу і для вишів, адже вивільнений час сучасний викладач має використовувати на проведення наукових досліджень, підвищення своєї кваліфікації, як того справедливо вимагає МОН. Аудиторне навантаження трансформується в різні форми дистанційного навчання і контролю знань здобувачів освіти. Виші, аби бути конкурентоспроможними на ринку праці, аби на їхніх випускників був попит, повинні переглянути свої навчальні плани у бік їхнього максимального наближення до практичної складової знань і компетенцій.

Не секрет, що сьогодні в навчальних планах багатьох ВНЗ є купа зайвих, абсолютно не потрібних дисциплін, яких навчають за принципом: викладач розповідає те, що він знає і засвоїв двадцять років тому, а не те, що потрібно молодій людині сьогодні, а краще — в майбутньому. Це демотивує студентів, зупиняє в розвитку викладачів. Тож маємо абсолютно непотрібні трудовитрати і витрати неоціненного, згаяного для обох сторін часу, що врешті-решт обертається щонайменше непродуктивними втратами для економіки і суспільства. Передбачаю, що на цей аргумент одразу почую зауваження на кшталт: а як же фундаментальні знання, що їх має надавати саме вища школа? Відповідь очевидна. По-перше і на жаль, у більшості наших вишів ви давно таких знань не отримаєте. По-друге, термін навчання на бакалавраті, наприклад, абсолютно безболісно можна зменшити до трьох, максимум трьох з половиною років, — стверджую це як декан, що знається на справі. При цьому потрібно залишити в навчальних планах достатній обсяг фундаментальних для світогляду сучасної людини дисциплін. Просто must have — це математика, теорія ймовірностей і статистика. Без цього наукового фундаменту навіть гуманітаріям сьогодні не вижити. Соціологія, політологія, критичне мислення також, на мою думку, обов'язкові. Все це за рахунок усунення дисциплін, що зайві для прямих фахових компетенцій майбутнього спеціаліста. Дозволю собі не перелічувати їх, адже ризикую (хоча не боюся) наразитися на непродуктивну дискусію зі звинуваченнями та образами. Такі зайві, але не непотрібні дисципліни мають залишитися в навчальних планах як вибіркові або навіть додаткові, що забезпечує така сучасна форма навчання, до речі, також внесена останніми змінами до Закону України "Про вищу освіту", як неформальна.

Дуальна освіта дає змогу вирішити таку нагальну на сьогодні для абсолютної більшості вітчизняних вишів проблему, як акредитація освітніх програм, що ризикує також стати паперовою і суто бюрократичною процедурою, судячи з того, що особисто мені вже довелося побачити і почути від колег, які проходили її за новими стандартами Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Адже як для вишу, так і для цього Нацагентства основний критерій якості освіти — це думка роботодавця щодо компетенцій випускників ВНЗ, а не обсяг затвердженої навчально-методичної документації чи види "професійної активності" викладачів із групи забезпечення. Бо, якщо їх застосовувати, то в аудиторію до студентів згідно з чинним законодавством не може зайти людина без наукового ступеня. Купив цей ступінь, то заходь, а найкращий практик, цікавий наставник — не може, не дозволено! У цьому розумінні дуальна освіта точно має бути, що називається, evidence and merit based education.

З огляду на це дозволю читачам нагадати, що у вересні минулого року в Університеті ДФС України стартував перший у нашій державі пілотний проєкт дуальної форми навчання на рівні магістратури для державних службовців, які станом на сьогодні працюють у головному управлінні ДПС України м. Києва. Цей проєкт став можливим завдяки співпраці з новою Державною податковою службою України, Київською школою економіки за підтримки німецького проєкту "GIZ Україна" з метою сприяння реформі публічних фінансів в Україні та підвищення ефективності функціонування державної служби. Більш детально основні цілі та переваги проєкту було викладено мною на шпальтах DT.UA (https://dt.ua/finances/reforma-dfs-yak-otrimati-bilshe-vid-podilu-na-dva-317253_.html). Оскільки пілот триває, то зарано робити якісь висновки, але не можу не похвалитися, стукаючи по дереву, що перші враження всіх стейкхолдерів начебто позитивні. Саме тому є підстави цей досвід поширювати й надалі, зокрема, цього року планується запустити подібний проєкт з Державною митною службою.

Здавалося б, нові правила гри створюють нові можливості, в тому числі і в сфері підтримки реформи державної служби, але на цьому шляху постійно виникають непорозуміння, які створюють абсолютно штучні перешкоди. Зокрема, МОН чомусь вбачає можливість застосування дуальної форми навчання лише для так званих робітничих професій. Державна служба для неї нібито не підходить. Моя ж думка тут абсолютно протилежна, що, власне, засвідчує досвід як тієї самої Німеччини, так і вітчизняний. Зокрема, визнано, що першим і потужним кроком на шляху реформи державної служби в Україні було запровадження директоратів у десяти міністерствах. Наступний крок, який доповнює перший, — це якраз застосування можливостей дуальної форми навчання для масштабування і пришвидшення процесу цих перетворень, набуття стану незворотності. В іншому разі ризики продовжити бігти по колу залишаються великими!

Наостанок хочу зазначити таке. Іронія долі, точніше, нашого законодавства, полягає у тому, що вітчизняні виші, дякуючи реформам МОН, мають достатній ступінь автономності, аби впроваджувати нові форми навчання, незважаючи на позицію центрального органу виконавчої влади, відповідального за формування і реалізацію державної політики в сфері освіти і науки. Тому думка окремих керівників МОН не дуже то й важлива, ми робимо свою справу, от тільки залишилося Національне агентство України з питань державної служби переконати.

Всі статті автора читайте тут.

11 березня, 13:09

06 лютого 2020

Щодо виплати вихідної допомоги при ліквідації держоргану

НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

ЛИСТ

від 26.12.2019 р. N 9838/13-19

Щодо виплати вихідної допомоги при ліквідації держоргану

НАДС в межах повноважень розглянуло <...> запит <...>.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"(далі - Закон) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є ліквідація державного органу.
Частиною четвертою статті 87 Закону передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Отже, вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати виплачується державному службовцю у разі його звільнення тільки з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону. У разі звільнення державного службовця у зв'язку з ліквідацією державного органу не передбачено виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Окремо повідомляємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз'яснювальний (інформаційний) характер і не встановлюють правових норм.

Голова
О. Стародубцев
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN059054.html

28 січня 2020

Кабмін скасував безглузду подачу паперових декларацій держслужбовців у податкову

Про це на своїй сторінці в Facebook написав міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет, передає Цензор.НЕТ.

"Нагадаю, вже кілька років кадрові служби всіх державних органів готують пакет паперових документів щодо кожного держслужбовця і відправляють у податкову службу. І щоразу податкова їм відповідає, що вони не можуть дати відповідь. І так кожного разу. Кадрова завжди знає, яка буде відповідь. Податкова знає, що їм зараз прийде запит, на який вони не можуть відповісти. Кілька років поспіль. Чистий Кафка", - написав Дубілет.

За його словами, цей кейс є класичним прикладом того, наскільки безглуздими можуть бути процеси в українських державних органах.

"Ми, нарешті, скасували цю дивну процедуру", - резюмував міністр.

Читайте також: "Ось чому в цій єб#чій армії служить ніхто не хоче - дивіться на безліч паперової хєрні, ліса на це йдуть", - військовослужбовець ЗСУ показує стоси журналів обліку, які має вести офіцер. ВIДЕО


21 січня 2020

Ответят за теть и дедов. Чиновников проверят до седьмого колена



Перечень "близких лиц", которых нужно указывать в декларации, весьма расширился

Теперь по декларациям чиновников за прошлый год можно будет узнать не только об их жизни, но и о жизни родственников. Причем даже весьма дальних. Придется отчитываться даже о доходах тещи, свекрови, бабушки и кузенов, вписав в документ их имущество. Цель очевидна: вскрыть схемы, при которых на родню оформляются недвижимость и авто. Но гарантирует ли новый подход честность и прозрачность, выясняли "Вести".
Богатые родственники бедных чиновников

Еще в октябре минувшего года вступил в силу закон, расширивший перечень "близких лиц", которых надо вносить в декларацию. И список получился довольно внушительным: муж, жена, отец, мать, отчим, мачеха, сын, дочь, пасынок, падчерица, родные и двоюродные братья, родные и двоюродные сестры, родной брат и сестра жены (мужа), племянник, племянница, родной дядя, родная тетя, дед, бабка, прадед, прабабушка, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невестка, тесть, теща, свекор, свекровь, усыновитель или усыновленный, опекун или попечитель, лицо, находящееся под опекой или попечительством... К слову, гражданского супруга или супругу тоже надо вносить в декларацию, если декларант проживает под одной крышей.

А подтолкнуло расширить список "близких лиц" и узнать об их материальном положении то, что у большинства госслужащих неожиданно появлялись слишком богатые дальние родственники и родители супругов.

К примеру, став премьер-министром, Владимир Гройсман переселился из Винницы в апартаменты столичного элитного комплекса "Новопечерские Липки". Сначала чиновник говорил, что арендует квартиру в Киеве. Но позже выяснилось, что жилье принадлежит Алине Бурлаке — теще Гройсмана.

Согласно выписке из Государственного реестра прав на недвижимость, она владеет двумя соседними квартирами в "Новопечерских Липках" площадью 183 и 59 кв. м, а также двумя парко-местами. Алина Ипполитовна приобрела эту элитную недвижимость 20 января 2015 года — именно эту дату указывает Гройсман в строке "Дата приобретения права пользования".

Аналогичная история у нардепа Юлии Тимошенко. Согласно декларации, она до сих пор не имеет собственной недвижимости. Вместе с мужем Юлия Тимошенко арендует у двоюродной сестры Татьяны Шараповой жилой дом площадью 588 кв. м в селе Козин в элитной Конча-Заспе. Также у Шараповой Тимошенко снимает два земельных участка общей площадью 3362 кв. м и еще 2744 кв. м — у родной тети Антонины Уляхиной.

Экс-секретарь СНБО Александр Турчинов в декларации за 2015 год указал, что его теща Тамара Белиба стала владелицей особняка площадью более 1000 кв. м в поселке Белогородка (Киевская обл.). Кроме имения у тещи и тестя появилась масса офисных площадей. Например, 6000 квадратов в здании на просп. Королева. А согласно данным из Госреестра прав на недвижимость, тесть Турчинова стал владельцем нежилых помещений в доме на ул. Коновальца, где расположен ресторан Montecchi Capuleti, совладельцем которого он же и является.

Не волнуйте тетю…


Переписав имущество на всех существующих родственников, можно было его спрятать. А значит и не объяснять, откуда взялись квартиры, дома и машины при относительно скромных официальных доходах. Но с другой стороны, теперь возникает довольно сложная проблема: если захотел быть чиновником или народным депутатом, то для подачи декларации придется "перешерстить" всю семью в поисках их имущества и доходов. Особенно не повезет тем, у кого большие семьи.


"У меня небольшая семья, и почти все родственники живут в Одессе. Но если представить себе, что у кого-то найдется с десяток дядь и теть, племянников и племянниц, да еще и живущих где-то за границей, — это же как их всех найти, если связь прервана, да еще и узнать об их имущественном состоянии?! А если они не хотят общаться и не считают нужным рассказывать о своем благосостоянии?! Это глупо включать в перечень всех родственников. Из личного опыта могу сказать, что собрать детально информацию — нереально. Когда я первый раз заполнял е-декларацию, то наделал много ошибок — не все сразу вспомнил, позже пришлось дополнять. Если еще и включать всех родственников без разбора, вероятность технических ошибок велика. А это влечет наказание", — рассказывает "Вестям" народный депутат Николай Скорик.

А вот экс-нардеп Сергей Каплин считает, что в целях борьбы с коррупцией логичнее было бы расширить список декларантов. К примеру, включить в него депутатов местных советов.

"Не уверен, что копание в нижнем белье всех родственников чиновников пойдет на пользу государству. Если интересует добропорядочность того или иного чиновника, так этим надо заниматься до того, как его назначать или избирать. Тогда это принесет пользу. А с таким подходом надо тогда декларировать всю страну", — отмечает Сергей Каплин.

Нарасследовали. Чем разжились военные прокуроры Матиоса за 5 лет беспредела

Что грозит


Наказание за неправдивые данные для тех, кому действительно есть что скрывать, не такое уж и суровое. Административная ответственность наступает при обнаружении расхождения на сумму более 176 200 грн и влечет штраф от 17 000 до 34 000 грн.

Уголовная ответственность возможна, если человек должен подать, но не подал декларацию, или в ней обнаружены несоответствия с фактическими данными.

Если сумма расхождения превышает 250 прожиточных минимумов, то это может опять-таки привести к штрафу до 51 000 грн и лишению права занимать должности.

А если неподтвержденная стоимость выявленных активов превышает сумму 1 млн 762 000 грн, может быть возбуждено уголовное дело, предусматривающее и лишение свободы до 10 лет, и конфискацию имущества.

По мнению главы адвокатской компании "Кравец и Партнеры" Ростислава Кравца, нововведение, которое предложили нам иностранцы, было принято для того, чтобы иметь возможность любого чиновника склонить к принятию того или иного решения: "Расширение перечня декларантов не приведет к предотвращению коррупции. Это приведет к расширению возможности для привлечения чиновников к сотрудничеству посредством запугивания. Я не считаю, что это хорошо".

Кстати, по подсчетам НАПК, в 2017 году каждая 14-я декларация содержала недостоверные сведения, но заключений о признаках уголовного правонарушения было отправлено всего 19. В 2018 году их уже было 90.

https://vesti.ua/politika/otvetyat-za-tet-i-dedov-chinovnikov-proveryat-do-sedmogo-kolena

***

Нарасследовали. Чем разжились военные прокуроры Матиоса за 5 лет беспредела

МАРИНА ШЕВЧЕНКО
16 ЯНВАРЯ, 12:47



Виталий Опанасенко и его возлюбленная
Бывшие сотрудники ГВП изрядно поправили финансовое положение

Группа военных прокуроров, которые были уволены или уволились по собственному желанию после снятия их шефа Анатолия Матиоса, не постеснялись отразить в своих декларациях “нажитое непосильным трудом”. Правоохранители, которые жили на одну зарплату, за несколько лет умудрилась обзавестись не только недвижимостью, но и целым автопарком иномарок. Хотя и то и другое регистрировать, разумеется, они старались на родных и близких.

Журналисты “Вести.ua” проанализировали открытые данные увольнительных декларация прокуроров. Какие активы остались в тени - тема для следующих расследований нашего издания.

Как известно, деятельность военной прокуратуры времен Анатолия Матиоса сложно назвать законной. На счету подчиненных Матиоса узаконенное рейдерство, атаки на журналистов (в том числе “Вестей”), использование титушек и “отжим” элитной недвижимости в “партнерстве” с Нацагентством по розыску и менеджменту активов Антона Янчука (АРМА). Такие “подвиги” прокуроров позволяли многим из них безбедно жить во время службы в ведомстве.


Родственники решают все

Заместитель начальника первого отдела процессуального управления ГВП Владислав Кулинич, в отличии от других прокуроров из обоймы Матиоса, еще не уволился. Но его, пример, безусловно, показательный.

В далеком 2015 году, его декларация была весьма скромной и, кроме сельского дома в Николаевской области, на прокуроре висело два кредита на 16 тысяч гривен. В 2017 году, финположение Кулинича усугубляется кредитами еще на 100 тысяч гривен, которые оформлены на его мать.

А уже в 2018 году он попадает на работу в столицу - в центральный аппарат Главной военной прокуратуры (ГВП). Из собственности пропадает дом в Николаевской области, зато появляется комната в столичном общежитии. В 2019 году Кулинич женится и, как все прокуроры, весьма выгодно.

Супруга его ездит на внедорожнике Toyota RAV4, владеет квартирой в 66 м² в Вышгородском районе и комнатой 18,8 м2 в столице. Кулинич прилично зарабатывает - его зарплата в 2019 году превышает 770 тыс. гривен. У него появляются сбережения в гривнах на 221 тыс., в долларах США он декларирует 12 тысяч. Еще 5000 “зеленых” декларирует на имя супруги.

Его коллега, прокурор из Запорожья Иван Прозорский, тоже начинает с малого. В 2016 году, еще на малой родине, Прозорский живет в однокомнатной квартире матери, ездит на ВАЗ 21099 и не имеет никаких сбережений. Перед увольнением в 2019 году он уже декларирует внедорожник HYUNDAI TUCSON, денежный “подарок” от супруги на 80 тысяч гривен и 4500 долларов на счете.

Еще один скромный пример сотрудника Главной военной прокуратуры - Кирилл Позняк. Его финансовая биография проста как три копейки. В недалеком 2017 году этот страж законности был “гол, как сокол” и ездил на автомобиле Volkswagen Jetta 2012 года выпуска, который купил за 67 тыс гривен.

Позже прокурор декларирует 65-метровую квартиру в Кременной, Луганской области, которая появилась у него в собственности еще в 2010 году. А вот 76-метровая квартира в столице достается ему на правах безоплатного пользования от деда, Владимира Ивановича Позняка.

Откуда Позняк старший взял это жилье - неизвестно. Формально квартира “чистая”, поскольку записана на родственников. Видимо, поэтому НАПК и не обнаружило нарушений при проверке деклараций Позняка. Кстати, незадолго до увольнения Кирилл Позняк приобретает двухлетний Nissan Rougе, о чем сообщает в форме изменений материального положения в августе 2019 года. Внедорожник он купил за 150 тыс грн, при рыночной стоимости в 375 тысяч. Кроме того, в его распоряжении появляется паркоместо.



Куда более серьезный пример заработков демонстрирует в своих декларациях начальник спецотдела ГВП Андрей Филюк. В 2016 году, начиная свой карьерный путь рядовым прокурором, Филюк имел в собственности лишь треть квартиры в Луцке и подержанный пикап Renault. А перед увольнением в 2019 году, он уже мог похвастаться однушкой в Киеве, зарегистрированной на молодую супругу.

На нее же была оформлена 100-метровая квартира и три гаража в Харькове. Один из гаражей площадью более 140 метров. Также в декларации Филюка появился дом в селе Тарасово на Волыни в 250м² , зарегистрированный на гражданина Тодося Филюка. С высокой вероятностью, Тодось Иванович - это добрый дедушка прокурора ГВП.

Также у жены Филюка в собственности значатся два элитных автомобиля BMW и Land Cruiser Prado. А сам Филюк ездит уже не на пикапе, а на джипе Mercedes ML 350.




От общежития до собственной квартиры

Карьера военного прокурора Александра Болдина - это не только история о росте в должностях и званиях. В 2016 году он вступил в должность начальника отдела следственного управления ГВП, не имея ничего за душой. Вся его семья - сын, жена и падчерица, имели лишь койко-места в общежитии, по 2 квадратных метра на брата. В аренде у Болдина и его родных была небольшая квартира гражданки Татьяны Зориной. На жену была записана квартира в Луганской области, личного транспорта у семьи не было.

В 2017 году на супругу был зарегистрирован автомобиль Volkswagen Jetta. А к концу службы, в 2019 году Болдин совершенно неожиданно обзавелся полноценной “трешкой” в Киеве.



В 2016 году главным бессребреником военной прокуратуры по праву можно было назвать прокурора Юрия Левчука - у него не было ничего. Ничего кроме зарплаты прокурора, матпомощи и стипендии на общую сумму 76 тысяч гривен. За год службы в Львовском гарнизоне он получил в распоряжение две комнаты в общежитиях Киева и Львова. При этом накопил 120 тысяч гривен и 1500 долларов сбережений наличными.

Возможно, за год ничего не ел, ведь его годовой оклад составил без малого 128 тысяч гривен. В 2018 году он перебирается в столицу и продолжает копить деньги. Суммы его сбережений достигают 235 тысяч в гривне и 600 - в долларах. Известно, что в 2019 году он женился, но собственное жилье так и не приобрел. При этом на жену задекларировал сбережения в наличке, о сумме которых не сообщил.

Что говорить о прокурорах среднего звена? Даже топ-менеджмент Матиоса начинал с общежитий. К примеру, в 2015 году именно такой недвижимостью мог похвастаться будущий замглавы ГПВ Сергей Долгополов. Кроме комнаты в 20 м² у Долгополова было машиноместо в столице и небольшая отцовская квартира. Также Долгополов задекларировал две квартиры отца в Буче и Горловке. В Горловке также находилась однушка мамы прокурора.

На имя Виталия Долгополова в 2015 году в декларации также значились 4 иномарки. А уже через год в его собственности появляется квартира в столице и, в лучших прокурорских традициях, элитный Infiniti Q50, которую прокурор удачно приобрел за 9800 тыс долларов, при рыночной стоимости в 20 тысяч.




Любимые женщины прокурора Опанасенко

Скандально известный ставленник Анатолия Матиоса, Виталий Опанасенко привык жить на широкую ногу и не раз попадал в коррупционные скандалы - его уличали в незаконном обогащении. До сих пор ни один коррупционный орган не смог привлечь его к ответственности. Все дело в предусмотрительности Опанасенко - у него есть прекрасная традиция регистрировать собственность на ближайших родственников.

Так еще в 2017 году, Опанасенко жил относительно скромно - в собственности у него лично значился только офис в 95м² и часть небольшой квартиры в Киеве. Но уже тогда он оформил элитный внедорожник Infiniti FX37s на бабушку, Екатерину Вербило.

Денежные активы Опанасенко в 2017 году составляли 5000 долларов и 100 тыс гривен. Уже в 2018 году Опанасенко переезжает в более просторные апартаменты, но и здесь без близких ему женщин не обошлось. Квартиру в 129м² он получает на правах безоплатного пользования от своей матери Тамары Николаевны, с которой еще недавно делил небольшую квартиру. Она же отдает ему в пользование гараж. Тем временем бабушка прокурора пересаживается с Infiniti на Lexus GX460, а денежные активы Опанасенко в долларе вырастают ровно в 10 раз.

В 2019 году, Опанасенко подает перед увольнением декларацию, в которой появляется его сожительница Екатерина Шманова. На любимую женщину Опанасенко явно не скупится, и она обзаводится ювелирными украшениями. Вряд ли Опанасенко мог бы купить на зарплату часы LONGINES (минимальная цена 30 тыс грн), AUDEMARS PIGUET (от 40 тыс до 1,5 млн грн), браслет MERRATINO DELL'ORO.

Тем временем, бабушка прокурора делает ему любопытный “подарок в неденежной форме” с эквивалентом в 770,8 тыс грн. Еще полмиллиона гривен Опанасенко зарабатывает на продаже недвижимости. Его девушка также продает недвижимость, но на сумму в 1,2 млн. гривен. Тем временем, зарплата прокурора за 2019 год составляет лишь 441 тысячу гривен.

После увольнения, Опанасенко подает исправленную декларацию, в которой вспоминает о том, что его бабушка Екатерина теперь ездит на Mercedes ML 350. В его памяти также появляются воспоминания о продаже ценных бумаг, движимого имущества, недвижимости и занятия предпринимательством на суммы от 250 до 675 тысяч гривен. Также прокурор вносит в исправленную декларацию информацию о 4 счетах в разных банках, зарегистрированных на него и гражданку Шманову.



Кстати, согласно ряду журналистских расследований, все та же бабушка Екатерина Вербило купила себе дом в элитном коттеджном поселке под Киевом. Однако, этот объект так и не попал в декларации бывшего прокурора.

Стоит отметить, что и сам глава военной прокуратуры, Анатолий Матиос, жил не то что не по средствам, не стесняясь плодить коррупционные схемы с безумными заработками. Но это - тема следующего расследования “Вестей”.

20 грудня 2019

Реформа держслужби. Перші зрушення та гальма

Закон "Про державну службу" непоганий – однак, через своє прийняття у "турборежимі", не позбавлений помилок, які потім доведеться правити.


Парламент прийняв у другому читанні закон, метою якого є визначення єдиних підходів у сфері державної служби у державних органах, приведення їх у відповідність до Закону "Про державну службу" та впровадження електронних форм комунікації громадян із державою.

З назви документа зрозуміти це важко, бо там ідеться про внесення змін до деяких законів, з тексту проєкту — також, бо там більш як сто сторінок, а депутати отримали законопроєкт увечері напередодні голосування. Тим не менш наступного дня, попри гостре обговорення і численні зауваження, монобільшість закон ухвалила. Які ж наслідки турборежиму на нас чекають?

Закон містить дуже багато різноманітних питань з цілого ряду напрямів державного управління. Ним вносяться поправки до 51 закону,впорядковуються питання держслужби в майже 40 органах влади. Тому швидко розібратися в деталях цього закону важко не лише депутату, а й фахівцю в окремій сфері.

При обговоренні законопроєкту висловлювалася низка цікавих пропозицій. Так, було запропоновано поправку про доцільність проведення в окремих випадках відеоконференцій засідання Кабінету міністрів. Незважаючи на заперечення окремих депутатів, поправку враховано редакційно, як і було запропоновано комітетом. Прозвучала також пропозиція централізувати деякі функції, які спільні в багатьох міністерствах. Наприклад, ведення бухгалтерії, супроводження юридичних питань тощо. Йдеться про те, щоб створити єдиний орган для всіх міністерств, аби не було багато бухгалтерів, юристів у кожному міністерстві. Доцільно, щоб ці функції було централізовано в окремій структурі Кабміну, яка обслуговуватиме багато міністерств. Поправку щодо такого нововведення було враховано редакційно. При цьому голова профільного підкомітету запевнив, що така реформа зараз також розробляється.

У процесі підготовки та обговорення законопроєкту було ще багато різноманітних пропозицій щодо давно назрілої реформи державної служби. Частину з них не було сприйнято. Серед головних новел, які таки знайшли підтримку в залі, є впровадження посад керівників апарату у ряді органів влади. Це, на думку авторів закону, має забезпечити відокремлення політичних посад від посад державної служби. Такі керівники будуть держслужбовцями і призначатимуться та звільнятимуться головами цих органів у порядку, визначеному Законом "Про державну службу", та здійснюватимуть повноваження, прописані у цьому законі. Зокрема, керуватимуть діяльністю територіальних відділень відповідних органів.

Нові керівники мають з'явитися в центральних апаратах Нацкомісії з цінних паперів і фондового ринку, нацкомісіях регулювання природних монополій, Антимонопольному комітеті, Нацраді з питань телебачення і радіомовлення, Представництві президента України в АР Крим, місцевих державних адміністраціях, Нацкомісії, що здійснює держрегулювання у сфері ринків фінансових послуг, Нацкомісії, що здійснює держрегулювання у сфері зв'язку та інформатизації, Фонді держмайна, Нацагентстві з питань запобігання корупції.
Крім запровадження посад керівника апарату, уточнено назви деяких інших найвищих державних органів або підрозділів. Так, адміністрація президента України тепер називатиметься "Постійно діючий допоміжний орган, утворений президентом України". 

Замість голови адміністрації президента буде керівник постійно діючого допоміжного органу, утвореного президентом України. Це, очевидно, є незрозумілим ускладненням. Однак автори закону пояснили, що це для того, щоб не змінювати закону щоразу, коли перейменовується адміністрація президента, бо в нашій країні вже склалася така традиція, що всі новообрані президенти її перейменовували.

А секретаріат Кабінету міністрів, відповідно, стане "державним органом, що забезпечує діяльність КМУ". Очолюватиме його міністр Кабінету міністрів України. При цьому залишається посада державного секретаря КМУ, який виконуватиме повноваження керівника державної служби та повноваження, передбачені Законом "Про центральні органи виконавчої влади" для державного секретаря міністерства. Зазначено, що державний секретар КМУ підзвітний і підконтрольний міністру Кабінету міністрів. А призначатиме його Кабмін строком на п'ять років із правом повторного призначення. У свою чергу, ця посадова особа призначатиме та звільнятиме службовців "державного органу, що забезпечує діяльність КМУ". Тобто керівник секретаріату КМУ — це тепер державний секретар КМУ.

У Центральній виборчій комісії забезпечення її діяльності покладається на секретаріат комісії. Його очолюватиме керівник секретаріату, який має призначатися та звільнятися головою комісії та здійснюватиме повноваження керівника державної служби у секретаріаті.
Наступним важливим блоком є удосконалення електронного документообігу. З цією метою вносяться зміни до законів "Про звернення громадян", "Про статус народного депутата України", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про доступ до публічної інформації", "Про електронні довірчі послуги". Закладається принцип, що документ, складений в електронній формі (у т.ч. в автоматичному режимі) з дотриманням вимог законодавства, має однакову юридичну силу з документом, складеним у паперовій формі. Зокрема, удосконалюється процедура подання та розгляду звернень в електронній формі.
Важливим моментом нового закону є також те, що чинна нині процедура кадрових призначень нарешті відповідатиме вимогам Конституції України щодо повноважень президента та прем'єр-міністра призначати керівників державних органів. Так, раніше у відповідних законах було записано, що голову Фонду державного майна за згодою Верховної Ради призначає на посаду та звільняє з посади президент України. Тепер його призначатиме на посаду за поданням прем'єр-міністра та звільнятиме з посади Верховна Рада, як це зазначено у ст. 85 Конституції.

Новим законом також встановлюється, що перший заступник і заступники голови ФДМУ (яких нині призначає за поданням прем'єр-міністра та звільняє президент) тепер призначатимуться та звільнятимуться Кабінетом міністрів за поданням прем'єр-міністра на підставі пропозицій голови фонду.

А керівник Служби безпеки України, якого відповідно до чинного закону раніше призначав на посаду та звільняв з посади особисто президент України, тепер має призначатися та звільнятися Верховною Радою за поданням президента. Як це і визначено у ст. 106 Конституції України.

Слід зазначити, що велику кількість пропозицій і поправок до Закону "Про Антимонопольний комітет України" було відхилено. Представник профільного комітету пояснив це підготовкою змін у сфері антимонопольного законодавства.Комітет з питань економічного розвитку готує великий і системний законопроєкт з питань реформи конкурентної політики. Його автори запевняють, що всі питання державної служби щодо АМКУ, які депутати пропонували внести до законопроєкту №2260, вони врахують у своїх законах, що найближчим часом будуть зареєстровані у ВРУ. І, аби уникнути дублювання, попросили ці питання зараз не регулювати цим законом. Отже, значну частину пропозицій депутатів, які стосуються Антимонопольного комітету, поки що не розглядали, бо їх регулюватиме окреме законодавство.

Тим не менш частина питань реформи державної служби в системі органів АМКУ все ж таки є у новому законі, що, однак, не вирішує проблем забезпечення фахового рівня та незалежності посадовців цього унікального державного органу із спеціальним статусом. Якщо у колишній редакції закону було зазначено, що голову АМКУ призначає на посаду та звільняє з посади президент за згодою Верховної Ради, то тепер його призначатиме Верховна Рада за поданням прем'єр-міністра, як це визначено у ст. 85 Конституції. Крім того, якщо раніше заявити про свою відставку він міг президенту, то тепер у ст. 9 зазначено, що відповідну заяву слід подавати Верховній Раді.

Якщо раніше у законі було написано, що перший заступник і заступник голови комітету призначаються за поданням прем'єр-міністра та звільняються з посад президентом, то тепер їх призначення та звільнення відбуватимуться без втручання президента, — це робитиме Кабмін за поданням голови АМКУ.

Також вводиться нове повноваження голови комітету призначати та звільняти керівника апарату. При цьому виключаються його повноваження подавати на затвердження колегіальним рішенням самого АМКУ кошторису доходів і видатків усієї системи органів комітету, приймати щодо працівників їх апарату кадрові рішення (у т.ч. затверджувати штатний розпис і кошторис), а також застосовувати щодо них заходи заохочення та накладати дисциплінарні стягнення. Виключаються і повноваження заступників голови погоджувати призначення та звільнення працівників, зміни у штатному розписі підпорядкованих їм структурних підрозділів. Більш того, і голів територіальних відділень (ТВ) і їх заступників замість голови комітету тепер призначатиме керівник апарату.

Якщо затвердження структури АМКУ та його ТВ залишається за головою комітету, то затверджувати їх штатний розпис і кошторис тепер буде керівник його апарату. Так само до його повноважень передається затвердження положення про структурні підрозділи апарату АМКУ, що раніше було повноваженням голови.

Крім того, що всі ці повноваження передаються керівникові апарату АМКУ, посадові особи апарату комітету та його територіальних відділень тепер мають виконувати встановлені їм законом завдання за дорученням не лише голови, державного уповноваженого чи іншого органу комітету, а й керівника апарату, який до того ж повинен виконувати не лише вищезазначені, але й інші повноваження керівника державної служби, визначені Законом "Про державну службу".

Поряд зі змінами до закону про АМКУ, запропонованоу ст. 5 Закону "Про Державне бюро розслідувань" розшифрувати перелік посад службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, щодо яких бюро розслідувань може вирішувати завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування злочинів. Тепер буде встановлено, що це колишній президент, прем'єр-міністр і члени КМУ, заступники міністрів і члени Нацради з питань телебачення та радіомовлення, Нацкомісії з фінпослуг, Нацкомісії з цінних паперів, Антимонопольного комітету та посадовці цілого ряду інших державних органів.

Тут привертає увагу той факт, що ця вимога поширюється лише на членів АМКУ, а щодо його голови вона чомусь не діятиме. Також зазначена вимога поширюється на голів Верховної Ради, місцевих держадміністрацій, Держкомтелебачення і радіомовлення, Фонду держмайна, НБУ, на Уповноваженого з прав людини, директора НАБУ, генпрокурора, секретаря РНБО.
Оскільки реалії життя свідчать, що посада голови АМКУ не менш важлива і може бути корупційною, то очевидно, що і на неї мають бути поширені зазначені повноваження ДБР.

Загальний висновок

Щойно прийнятим і довгоочікуваним законом, безперечно, зроблено важливі кроки у напрямі вдосконалення системи державної служби. Водночас автори не завжди відчувають специфіку і значущість окремих органів влади. Зокрема, запропоновані до конкурентного законодавства зміни свідчать, що автори не до кінця розуміють роль, значення та процедури прийняття Антимонопольним комітетом і його територіальними відділеннями надзвичайно складних і важливих для країни рішень. У той час як бізнес і міжнародні партнери (у т.ч. МВФ) вимагають підвищення професійності керівників системи органів комітету та їх незалежності при прийнятті рішень, насправді відбувається зниження їх статусу.

У розглянутому законі неправомірно завищений статус керівника апарату АМКУ порівняно з посадовими особами, які фактично приймають судові рішення. Замість того, щоб підвищити статус державних уповноважених, які при прийнятті квазісудових рішень мають рівні права з головою комітету (але не мають рівної з ним захищеності), його, навпаки, знижують. Так само неправомірно знижується статус голів ТВ, які приймають непрості рішення з досить важливих питань регіонального рівня. Це неприпустимо в умовах проведення в країні адміністративної реформи. Слід також нагадати, що рішення органів АМКУ, як правило, супроводжуються відчутними штрафами, які спрямовуються до державного бюджету.

Маю надію, що такі помилки турборежиму буде усунуто при підготовці очікуваного пакета законопроєктів щодо реформи конкурентної політики. Проблема забезпечення фахового рівня та незалежності посадовців унікального державного органу із спеціальним статусом має бути вирішена якнайшвидше. В іншому разі ми не отримаємо довіри іноземних інвесторів, а вітчизняний бізнес не зможе розвиватися ефективно.

https://dt.ua/macrolevel/reforma-derzhsluzhbi-pershi-zrushennya-ta-galma-333599_.html

  • Зоя Борисенко