Як тільки не називають ліс: окраса землі, легені планети, фабрика кисню... А ще він подібний до великої парасольки, яка захищає степ від випалювання пекучим сонцем. Тримає ж цю парасольку над нашим краєм колектив ДП «Одеське лісове господарство».
Сьогодні наша розповідь про лісника Ольгу Неженську, яка нещодавно відзначила півстоліття трудової діяльності. Працює вона в Роздільнянському лісництві, на чолі якого стоїть також жінка — Лідія Леурда.
ВСУПЕРЕЧ ДЕЯКИМ АВТОРИТЕТАМ ВІД НАУКИ
Чи знаєте ви, що до 1960-х навіть натяку про ліси у степу не було? Принаймні, у кінці XVIII століття вважалося, що виростити тут ліс неможливо: влітку нещадне сонце висушувало саджанці, а ті, що виживали, взимку доконували пронизливі холодні вітри. У 1844-у авторитетний фінський біолог та ботанік, академік Олександр Нордман, який свого часу викладав у Рішельєвському ліцеї та був директором Одеського ботанічного саду, зазначав, що на-шій південній степовій рівнині «не властива жодна деревна порода» і що взагалі «лісові плантації у від-критому степу не мають перспективи». Отож вдумайтеся, наскільки вагомою є праця лісівників, які, всупереч усьому, таки виростили тут чудові рукотвор-ні переліски, гаї і ліси.
Максим Рильський колись писав:
Той, хто любить
паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Той достоїн людської любові,
Бо живе й планує для століть.
Колишній головний лісничий Одеського лісового господарства, почесний лісівник України Анатолій Храпенко, який увійшов в історію як один з піонерів степового лісотворення, про Ольгу Неженську відгукнувся так: «Вона стояла біля колиски роздільнянських лісів. Працьовита і відповідальна, проста і скромна, з усіма обов’язками справлялася відмінно».
Це підтверджують і її професійні нагороди — два знаки «За бездоганну службу» та десятки грамот.
ТАМ, ДЕ ЗАРАЗ ЛІС, КОЛИСЬ ВІТЕР СТЕЛИВ ОРАНЖЕВУ ПИЛЮГУ…
— Наше лісництво, — розпові-дає Ольга Спиридонівна, — було організоване на початку 1960-х років. У 1962-у зорали відведені площі, а в 1963-у посадили перші лісові культури. Я ж прийшла у лісництво в 1966-у. По закінченні школи дізналася, що господарство набирає робітників на просапування лісових культур. Був шанс підзаробити. Але й вабила романтика, бажання долучитися до благородної справи — плекання лісу. Не випадково, окрім мене, на лісові плантації вийшли ще з півсотні вчорашніх школярів. Сонце пекло немилосердно. Щоб знайти хоч клаптик тіні, ми, дівчата, у хвилини перепочинку ставили пірамідкою сапи. А суховій стелив довкола якусь оранжеву, наче принесену з Місяця, пилюгу… Не всі витримали те випробування. А я залишилася.
Згодом Ольга закінчила лісовий технікум, працювала майстром лісу, брала участь у розведенні лісових культур, а вже ось 20 літ як працює лісником. В її обов’язки входить контроль за станом, використанням, охороною і захистом лісу від самовільної вирубки та пожеж на території обходу — масиви Роздільної та Понятівки.
День за днем, рік за роком на її очах піднімався ліс — оаза Роздільнянщини. Сьогодні його площа — понад 2203 гектара. Лісом охоплено, переважно, балки, яри, малогумусні землі. Тут росте акація, сосна, дуб, тополя, липа. З кущів — скумпія, бирючина, свидина, шипшина.
На якийсь час Ольга Неженська стала моїм гідом до роздільнянського лісу. І я помітив, як дерева привітно кивають їй своїми розкішними кронами. А вона, здалося, знає тут кожну рослину і про кожну може розповісти багато цікавого.
НЕ РАЙСЬКА ІСТОРІЯ З РАЙ-ДЕРЕВОМ
Перед нами — скумпія. Ця рослина цвіте дрібнесенькими квіточками. Поодинці вони непоказні, але, зібравшись у великі волоті, вражають своїм ажурним мереживом. Гілочки стають пухнастими, дуже гарними. Звіддаля здається, що кущ вкрила сизо-рожева хмарка. Через це в англомовних країнах скумпію називають кущем-перукою — за асоціацією з пишною напудреною дамською перукою у XVIII столітті. Ще його іменують димним. У Росії цю рослину охрестили венеціанською, оскільки потрапила туди з Італії. Але найпоетичніше скумпію називають в Україні — рай-дерево.
З цією рослиною пов’язана одна зовсім не райська історія, яка особливо запам’яталася Ользі Спиридонівні.
— Якось вранці я прийшла в ліс, — згадує вона. — Вжахнулася, побачивши шість пеньків від щойно спиляних багаторічних скумпій. Браконьєри помітили мене і дали драпа. Але не зважили, що землю вкрив сніг і на ньому виразно відбилися їхні сліди. Викликала міліцію. Досить швидко знайшли дім, де мешкали горе-лісоруби. У дворі побачили свіжу тирсу, а от порізаних дров якийсь час не могли знайти, хоч розуміли, що вони нікуди звідси дітися не могли. На превелике наше здивування, поліна скумпії були сховані у… шифоньєрі разом з білизною та одягом.
Порушники не уникнули покарання: було складено акт, стягнуто штраф. Врізалися у па-м’ять слова каяття господаря оселі: «Я ніколи в житті такого більше не вчиню».
Зловмисник, коли рубав скумпію, знав лише одне: вона має тверду деревину, добре і довго горить. Але навряд чи він відав про справжню ціну цього дерева. З давніх часів люди використовували кору і коріння скумпії для отримання органічних барвників; листя, завдяки вмісту дубильних речовин, — для вичинювання шкур, деревину — для виготовлення музичних інструментів. А ще ж — це неабиякий скарб зеленої аптеки. Відвари і настоянки з коріння, гілок і листя скумпії завдяки її протизапальним властивостям застосовуються для загоювання ран, виразок, гнійників, запалених ясен, для ослаблення зубного болю. Втім, як зауважує пані Ольга, кожне дерево має цілющі властивості.
— Чи ж часто трапляються випадки розкрадання лісу? — уточнюю у співрозмовниці.
— Щороку, — відповідає вона. — Коли до десятка випадків, а коли й більше. З тих, кого за-тримуємо, через суд стягуємо суму збитків, завданих лісу.
— Певно, недоброзичливців вам не бракує…
— Так. Було, переказували, що мене хочуть прибити, вбити… Але я не з лякливих. Хай страшно буде тому, в кого совість нечиста.
ЧОМУ РОЗДІЛЬНЯНСЬКЕ УРОЧИЩЕ ВВАЖАЄТЬСЯ НАЙСКЛАДНІШИМ
Роздільнянське урочище наближене до міста і потерпає від сміття, яке потай, під покровом темряви, вивозять сюди, м’яко кажучи, закононеслухняні громадяни. Від такого ж неподобства потерпають у Кошарах, Понятівці, Новоукраїнці, Бакаловому…
Проблема складування побутових відходів, функціонування санкціонованих, а тим більше — несанкціонованих сміттєзвалищ в Україні виросла до небачених масштабів. Досить лише згадати недавні трагічні події під Львовом. Важко уявити, щоб щось подібне сталося в європейській країні — там і система сортування відходів відлагоджена, і сміттєпереробні заводи працюють, і з порушників суворо питають. У наших же лісівників не вистачає ні сил, ні техніки, щоб унеможливити цю сміттєву атаку на зелені зони.
Ольга Спиридонівна показує газетні вирізки зі своїми публікаціями, в яких намагається достукатися до свідомості людей, закликає берегти свого зеленого друга, не завдавати йому болю.
ДЕЩО ПРО ГЕНИ, ГОРОСКОП І ВДАЧУ
— Якими якостями треба володіти, щоб бути лісівником? — цікавлюсь у Ольги Неженської.
— Крім спеціальних знань, — відповідає, — потрібні фізична підготовка і витривалість, адже щодня доводиться долати чималі відстані. А ще необхідні уважність, терпіння, готовність приймати оперативні рішення в критичних ситуаціях…
Все це притаманне моїй співрозмовниці. Характер, певна річ, заглиблений десь аж до витоків родоводу. Пані Ольга з гордістю і ніжністю згадує своїх батьків.
Батько — Спиридон Михайлович — учасник Другої світової війни. Він не раз опинявся у горнилі боїв. Відбиваючи одну з танкових контратак, був тяжко поранений, ще й засипало землею в траншеї. Додому полетіла похоронка: мовляв, так і так, загинув смертю хоробрих. Після першої похоронки прийшло ще дві. Здається неймовірним, але вижив солдат. Його відкопали і відправили в шпиталь. Підлікувавшись, знову став у стрій. Додому повернувся по закінченні Другої світової, у вересні 1945-го. Його стійкість була взірцем для дітей.
Мати — Тетяна Назарівна, яка з раннього віку зазнала сирітства, — була дуже чуйною жінкою, чуже горе сприймала, як своє. Ольга Спиридонівна пам’ятає мамині розповіді про стражденне життя в окупації. Коли фашисти вели через місто колону наших військовополонених, вона разом з іншими жінками кидала в їхню колону варену картоплю. «Спасибі, сестрички!» — вигукували полонені. «Назад, а то вб’ємо», — озвіріло кричали конвоїри…
…Цікаво, що й за рослинним гороскопом символом Ольги є дуб. Цей знак — покровитель шановних людей, з великою силою волі, щиросердних і діяльних. Людина-«дуб» ніколи не лукавитиме, не прогинатиметься, не любить компромісів. Вона чесна перед собою і не дає іншим обманювати себе.
Бути такими вона вчить і своїх доньок — Наталю, Яну, Світлану та шестеро онучат.
ПРО ЩО ШУМЛЯТЬ ДЕРЕВА
Якщо прислухатися до шуму верховіть, то можна дізнатися про те, про що навіть лісівникам говорити прикро. Вони, люди, які все життя віддали великій, потрібній і нелегкій справі, стали пасинками в рідній державі. «Ліс — чи не єдина галузь в Україні, де фінансування урізане вп’ятеро», — прокоментував ситуацію експерт Світового банку Віталій Сторожук, додавши при цьому, що на галузь виділено лише 65 мільйонів гривень, з яких 63 мільйони — на підтримку заповідників.
В особливо скрутному становищі опинилися саме наші, південні ліси. Якщо на півночі та заході вони традиційно приносили прибуток, то в степових районах повністю перебували на бюджетному утриманні. Нинішнє різке скорочення фінансування загрожує розвалом лісового господарства.
Всеукраїнська ситуація, звичайно, не могла не позначитися й на Роздільнянському лісів-ництві. Тут значно скоротився трудовий колектив, наявна техні-ка не працює, нові насадження не закладаються. Особливо гнітить і насторожує те, що робочий день лісівників зведено до двох годин. Це все, на що спромоглися розпорядники державної казни.
…Мало хто може зрівнятися з українськими лісівниками у вірності обов’язку й дотриманні кодексу професійної честі. Серед цих людей — Ольга Неженська, яка не зважає на оте двогодинне прокрустове ложе і, як завжди, як велить сумління, виконує свою роботу в повному обсязі. Так діє і весь невеличкий колектив Роздільнянського лісництва. Усвідомлюючи нинішні труднощі, люди все ж сподіваються: держава невдовзі збагне, що не можна жити одним днем, що в бюджет буде внесено зміни, і галузь, яка «живе й планує для століть», отримає новий імпульс для розвитку.
Валентин ЩЕГЛЕНКО.
Роздільнянський район.
