ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 квітня 2020 року м. Київ № 640/18748/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, 9 а, м. Київ 1, 01001, код ЄДРПОУ 37507901), Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267)
про визнання протиправним та скасування наказу від 30.08.2019 р. № 497-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 30.08.2019 р. № 497-к про його звільнення;
- поновити на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267) з 05 вересня 2019 року.
-стягнути з Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267; рахунок 35215036000425 у ГУ ДКСУ у Житомирській області МФО 820172) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 вересня 2019 року по день ухвалення рішення судом.
-допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20.06.2014 року його було призначено на роботу до Державного агентства лісових ресурсів України (в подальшому - Держлісагентство) на посаду начальника Управління використання лісових ресурсів (згідно наказу від 20.06.2014 за № 365-к).
23 червня 2014 року був звільнений з посади у зв`язку з переведенням на іншу посаду у Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства (наказ від 23.06.2014 р. за № 369-к).
Згідно наказу Держлісагентства від 26.06.2014 р. за № 370-к шляхом переводу з 24 червня 2014 року призначено на посаду начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.
04 вересня 2019 року наказом Держлісагентства від 30.08.2019 р. за № 497-к звільнений з посади начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства за угодою сторін, п. 3 ч. 1 ст. 83, ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Вважає, що його звільнення з посади начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства відбулося з порушенням норм матеріального права.
Позивач зазначає, що суб`єкт призначення зобов`язаний був звільнити його до закінчення двотижневого строку, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення.
Стверджує, що у заяві про звільнення просив звільнити його за угодою сторін, тобто таке звільнення мало відбутися до сплину 14 днів (до 26.08.2019 року включно). Тоді, як згідно наказу від 30.08.2019 р. за № 497-к відповідач провів звільнення лише 04.09.2019 р.
Зауважує, що в даному випадку відбулося звільнення поза його бажанням та за відсутності домовленості сторін.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, постанови, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Будь -які наміри щодо анулювання вказаної домовленості сторони не мали.
Як зазначалося вище, звільнення позивача відбулося за його заявою, яка адресована на ім`я заступника Голови Держлісагентства за наказом заступника Голови Держлісагентства. Разом з тим, згідно пп.14 п. 11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521 Голова Держлісагентва призначає на посади за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства і головами відповідних місцевих держадміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Держлісагентства.
Аналогічні норми містять Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 21.03.2012 № 134, Положення про Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентва від 12.11.2013 р. № 397.
Позивач вважає, що Заступник Голови Держлісагентва діяв не у спосіб, визначений законом, оскільки не наділений повноваженнями щодо звільнення голови обласного управління лісового та мисливського господарства. А наказ про звільнення позивача виданий заступником Голови Держлісагентсва з перевищенням своїх службових повноважень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.10.2019 року адміністративний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.10.2019 року прийнято до розгляду позов та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.04.2020 року клопотання відповідача про залучення співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі співвідповідача Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що звільнення позивача відбулося в рамках чинного законодавства, в межах його бажання та і за домовленістю сторін, котра не була анульована жодною стороною.
15.08.2019 року за вх. № 2746/14-19 на адресу Держлісагентства надійшла заява ОСОБА_1 від 12.08.2019 р., згідно котрої позивач просить звільнити його із займаної посади за угодою сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86 цього Закону).
На підставі поданої заяви та вищевказаної статті було прийнято наказ від 30.08.2019 року № 497-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.
Проте в позовній заяві позивач зазначає, що у заяві про звільнення просив звільнити його за угодою сторін, тобто таке звільнення мало відбутися до сплину 14 днів (до 26.08.2019), але згідно наказу від 30.08.2019 № 497-к власник провів звільнення лише 04.09.2019.
Статтею 86 ЗУ «Про державну службу» передбачено, що державний службовець має право звільнитися із служби за власним бажанням упередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніше як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю, тому застосування положень чинного законодавства щодо строку звільнення (коли такий строк відсутній в заяві) в даному випадку не може застосовуватися. А позивачем здійснюється підміна понять звільнення за власною ініціативою та за угодою сторін.
На підставі заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади було прийнято наказ від 30.08.2019 № 497-к «Про звільнення ОСОБА_1 », а отже сторонами була досягнута домовленість про припинення трудового договору за угодою сторін - тобто за наявності волевиявлення обох сторін.
Відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 року № 521 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) (далі - Положення № 521) Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.
Підпунктом 14 пункту 11 Положення № 521 передбачено, що Голова Держлісагентства призначає на посади за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства і головами відповідних місцевих держадміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Держлісагентства.
Згідно Положення про Житомирське обласне управління лісового та Мисливського господарства - управління очолює керівник (начальник), який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Держлісагентства України за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та головою місцевої держадміністрації в установленому порядку.
Відповідач звертає увагу, що суб`єкт призначення не може особисто провести процедуру звільнення начальника територіального органу, оскільки для цього потрібне погодження Житомирської обласної державної адміністрації, Міністерства аграрної політики та продовольства України. 28.08.2019 та 29.08.2019 Держлісагентство отримало вказані погодження. Після отримання погоджень, згідно вищевказаних норм, (Держлісагентством в порядку передбаченому Законом України «Про державну службу» було прийнято наказ від 30.08.2019 № 497-к «Про звільнення ОСОБА_1 »
Голова Держлісагентства розподіляє обов`язки між своїми заступниками (п.11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України). Наказом Держлісагентства від 02.12.2016 № 449 «Про розподіл обов`язків між Головою Державного агентства лісових ресурсів України, його першим заступником та заступником» розподілено обов`язки між головою Держлісагентства, його першим заступником та заступником на час їх тимчасової відсутності. За схемою цього наказу на період тимчасової відсутності голови виконання його обов`язків покладається на першого заступника, а в разі відсутності першого заступника - повноваження покладаються на заступника голови.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 р. № 883-р призначено Бондаря В.Н. заступником Голови Державного агентства лісових ресурсів України.
08.11.2017 року звільнено голову Держлісагентства відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 784-р.
Відповідач вважає, що згідно з наказом Держлісагентства від 02.12.2016р. №449 з 09.11.2017 заступник голови Бондар В.Н. виконує обов`язки голови відомства.
Суд дослідивши обставини справи на підставі наданих матеріалів та норм чинного законодавства дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до положень ч. 2, 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підстави для припинення державної служби встановлено статтею 83 Закону №889-VIII.
Згідно з п.3 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.
Відповідно до статті 86 Закону №889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Суд встановив, що 12.08.2019 р. позивач подав заяву про звільнення за угодою сторін, дана заява підписана позивачем, проте в ній не зазначено дати звільнення. Вказана заява, згідно штампу (штрихкоду) отримана відповідачем 15.08.2019 р. вх.№2746/14-19.
Відповідно до наказу від 30.08.2019 № 497-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за угодою сторін.
У пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
За такого правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).
Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.
Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.
При цьому, дату припинення трудових відносин за угодою сторін сторони (працівник і роботодавець) визначають за взаємною домовленістю.
Судом встановлено, що заява ОСОБА_1 не містить волевиявлення (пропозиції) позивача щодо визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін.
Відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
Законність припинення трудових відносин за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди працівника та роботодавця на таке звільнення.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що учасники спору не досягли згоди істотних умов угоди про припинення трудового договору на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, п.3 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII, а саме -згоди щодо дати звільнення.
Відповідно до пп.14 п. 11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) Голова Держлісагентва призначає на посади за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства і головами відповідних місцевих держадміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Держлісагентства.
Аналогічні норми містять Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затв. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 21.03.2012 р. № 134, згідно п. 10 якого управління очолює керівник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Держлісагентства України за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та головою місцевої держадміністрації в установленому порядку.
Згідно п. 10 Положення про Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентва від 12.11.2013 р. № 397 Управління очолює керівник (начальник), який призначається на посаду та звільняється з посади Головою Держлісагентства України за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та головою місцевої держадміністрації в установленому порядку.
Голова Держлісагентства розподіляє обов`язки між своїми заступниками (п.11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2016р. № 883-р призначено Бондаря В.Н. заступником Голови Державного агентства лісових ресурсів України.
Наказом Держлісагентства від 02.12.2016 р. № 449 «Про розподіл обов`язків між Головою Державного агентства лісових ресурсів України, його першим заступником та заступником» розподілено обов`язки між головою Держлісагентства, його першим заступником та заступником (додаток 1 до вказаного наказу) та затверджено схему заміщення голови Держлісагентства, його першого заступника та заступника на час їх тимчасової відсутності, згідно додатку 2. Згідно вказаного додатку на період тимчасової відсутності голови виконання його обов`язків покладається на першого заступника, за відсутності першого заступника - його обов`язки покладаються на заступника голови, за відсутності заступника - його обов`язки покладаються на першого заступника.
В той же час, вказаним наказом не передбачено, що заступник голови агентства вправі виконувати обов`язки голови агентства у разі його відсутності.
Наказ Держлісагентства від 02.12.2016 р. № 449 підписаний т.в.о. голови Юшкевич Х.В.
08.11.2017 року звільнено голову Держлісагентства відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 784-р.
Відповідач зазначає, що заступник Бондар В.Н. виконував обов`язки відповідно до Наказу Держлісагентства від 02.12.2016 № 449 «Про розподіл обов`язків між Головою Державного агентства лісових ресурсів України, його першим заступником та заступником».
За змістом норм Кодексу законів про працю України, роз`яснень Держкомітету Ради Міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати і Секретаріату ВЦРПС «Про порядок оплати тимчасового замісництва» від 29 грудня 1965 року № 30/39 (у редакції від 11 грудня 1986 року), що діє в частині, яка не суперечить КЗпП України та іншим нормативно-правовим актам України, виконання службових обов`язків за більш відповідальною посадою тимчасово відсутнього працівника, коли це пов`язане з розпорядчими функціями, працівником, який працює на тому ж підприємстві, в установі, організації, є тимчасовим замісництвом. Тимчасове виконання обов`язків за посадою відсутнього працівника покладається на іншого працівника наказом (розпорядженням) на підприємстві.
Наказом Держлісагентства від 02.12.2016 № 449 передбачено заміщення голови Держлісагентства, його першого заступника та заступника на час їх тимчасової відсутності, тобто такі трудові відносини за своїм характером є строковими, оскільки замісництво встановлюється на конкретний проміжок часу (відпустка, тимчасова непрацездатність тощо).
У зв`язку зі звільненням 08.11.2017 р. голови Держлісагентства Юшкевич Х.В. , посада голови Держлісагентства стала вакантною.
Суд звертає увагу, що посади голови Держлісагентства, першого заступника та заступника відносяться до посад державної служби категорії «А».
На підставі п. 1 ч. 6 ст.31 Закону України «Про державну службу» ( в редакції Закону № 2190-VIII від 09.11.2017) з метою безперебійного функціонування державного органу одночасно з прийняттям рішення про оголошення конкурсу на зайняття вакантної посади державної служби до призначення особи на таку посаду суб`єкт призначення може прийняти рішення про тимчасове покладення виконання обов`язків за вакантною посадою державної служби категорії «А» на одного із заступників або на одного з керівників самостійних структурних підрозділів цього державного органу. Строк тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою державної служби категорії "А", передбаченого пунктом 1 цієї частини, не може перевищувати три місяці .
З огляду на викладене, до суду не надано належних доказів тимчасової відсутності першого заступника і що саме заступник виконув обов`язки голови Держлісагентства з 2017 року, (після звільнення голови), по дату видання оскаржуваного наказу.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що відповідачем не дотримано процедури звільнення позивача, здійснено всупереч вимогам чинного законодавства України, відтак наказ про звільнення ОСОБА_1 Держлісагентства є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно довідки від 27.09.2019 року № 06/1386 про заробітну плату, заробітна плата позивача у липні 2019 р. склала 14152,61 грн., у серпні 2019 р. - 14467,89 грн. Кількість робочих днів в у 2019 році становила: у липні - 23, у серпні - 21. Отже середньомісячна заробітна плата 14310,25 грн., середньоденна заробітна плата становила 650,47 грн.
Таким чином, з відповідача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу 107327,55 грн. (650,47 грн. x 165 днів (з 05.09.2019 по 30.04.2020) .
Частинами першою та другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавство (п. 145 рішення).
У пункті 50 рішення від 13.01.2011 у справі «Чуйкіна проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 28-36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10.07.2003 у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45 та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002 II).
Конституційний Суд України в Рішенні від 25.11.1997 №6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (п. 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.
З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (ч. 5 ст. 125 Конституції України).
Стаття 8 Загальної декларації прав людини 1948 року проголосила «право кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом». Це положення відтворено в Конституції України (стаття 55) і має застосовуватися системно, оскільки гарантується судовий захист як національними, так і міжнародними судовими установами.
Отже, суд повинен захистити позивача та обрати ефективний засіб захисту прав позивача за наслідками визнання незаконним рішення суб`єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення.
З огляду на цю норму КАС України суд встановлює порядок виконання рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: при нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавцеві слід утримати з цієї суми та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов`язкові платежі.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства з 05 вересня 2019 року та стягнення заробітку за один місяць в розмірі 14310,25 грн. (без врахування обов`язкової сплати податків і зборів) звернути до негайного виконання.
Відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, 371 підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
В И Р І Ш И В :
1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державне агентство лісових ресурсів України (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, ЄДРПОУ 37507901), Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії -задовольнити.
2.Визнати протиправним та скасувати наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 30 серпня 2019 року № 497-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
3.Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267) з 05 вересня 2019 року.
4.Стягнути з Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267; рахунок 35215036000425 у ГУ ДКСУ у Житомирській області МФО 820172) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 вересня 2019 року по 30 квітня 2020 року в розмірі 107327,55 грн. (сто сім тисяч триста діадцять сім гривень 55 копійок).
5.Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства з 05 вересня 2019 року та стягнення заробітку за один місяць в розмірі 14310,25 грн. (без врахування обов`язкової сплати податків і зборів) звернути до негайного виконання.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська
