Європейський досвід

Державні мисливські господарства Словаччини – взірець господарювання.

Інженер лісу, Марцел Легоцкі, розповів про діяльність лісгоспу та один з важливих його напрямків – мисливське господарство:

– Державні підприємства ведуть мисливське господарство на площі 1 млн га – це 20% мисливських угідь країни. ДЛГ «Рожнява» – один із 24 державних лісгоспів Словаччини, який господарює на території 37 тис. га лісу та має 20 тис. га мисливських угідь. До структури лісгоспу входять дирекція у м. Рожнява та п’ять лісництв. Лісництво Бетляр, у якому ми перебували, має 7,5 тис. га лісу і веде інтенсивне мисливське господарство.

Чисельність дичини та добування

Загалом у лісництві добувають до 80 голів трофейного оленя (до 250 голів оленячих) та до 250 голів кабана. Кількість вовка у лісництві – до 20 голів, добувається 4 голови на рік, але лисиця є більшою проблемою і з нею ведеться постійна боротьба. Ще в угіддях лісництва можна зустріти дику кішку, тетерука і з десяток ведмедів, яких в інших районах на багато більше і на нього навіть проводиться полювання за спецдозволами.

Браконьєрів майже нема, тому що в угіддях лісгоспу постійно хтось є з працівників лісництва. У приватних мисливських господарствах це явище теж рідкісне, адже господар не допустить беззаконня у своїх угіддях. Та і за браконьєрство в Словаччині передбачено великий штраф з позбавленням волі.

Сезон полювання

Сезон полювання у Словаччині відкрито щоденно, на козулю з 16.05 до 31.12, на оленя з 16.08 до 30.11, на муфлона з 01.08 до 31.12, на кабана з 16.07 до 31.12 (у вольєрі до 31.01), на молодняк кабана – цілий рік, на вовка з 01.10 до 31.01, на лисицю – цілий рік, на фазана з 01.10 до 28.02, на качку з 01.09 до 31.01, на зайця з 01.11 до 28.02. Колективне полювання проводиться тільки на кабана (двічі на рік) і на фазана, в інших випадках тільки індивідуальне.

За сезон лісництво приймає до 400 мисливців, але і це дозволяє мати з мисливського господарства невеликий прибуток (враховуючи зарплати співробітникам, податки, витрати на біотехнію тощо). 90% доходів лісництва становить лісове господарство, мисливське – лише 10%, а це – 100 тис. євро. Безпосередньо мисливським господарством у лісництві займається два фахівці, лісовим – 18, але всі працівники допомагають один одному. Середня зарплата в лісництві – 500–700 євро. Для мисливців у лісництві є п’ять мисливських міні-готелів, де можна переночувати, приготувати дичину, відпочити.

Мисливські угіддя та господарювання

Усі мисливські угіддя в Словаччині перебувають в оренді на строк від 10 до 15 років. У цьому році вартість оренди мисливських угідь збільшилась з 0,7 євро за га на рік до 3 євро. Мисливське господарство дозволяється створювати на території не менше 2 тис. га і, в першу чергу, на це має право землевласник або їх об’єднання. Власник також може передати в оренду свою землю для ведення мисливського господарства іншій особі або організації, уклавши з ними відповідну угоду.

Після отримання мисливських угідь в оренду, орендатор, крім проведення полювань, зобов’язаний виконувати всі інші вимоги законодавства з утримання угідь: охороняти звірів, підгодовувати їх, мати штатних єгерів, мисливських собак тощо. Що цікаво, таксації (обліку) диких тварин у Словаччині не проводять уже декілька років – відмовились від цієї практики. План полювань, у тому числі і ліміти на добування, складає директор мисливського господарства, він контро­лює і відповідає за їх виконання. Враховуючи реалізацію плану минулого року, складається план на наступний рік. Тобто, якщо план не виконали, то ліміти на наступний рік зменшують і навпаки.

Найрентабельніше мисливське господарство, на думку словацьких фахівців – це карпатські угіддя з щільністю 30 голів оленя на 1 тис. га.

Такі угіддя потребують мінімум вкладень, а через кілька років на них уже можна добувати трофейну дичину. Трофей оленя користується великим попитом серед мисливців Європи і вполювати його мріє кожен мисливець.

Як стати мисливцем

Щоб стати мисливцем, треба вступити до товариства мисливців (з 18 років) і рік відвідувати курси (можна у вихідні дні). На курсах вчать поводженню зі зброєю, мисливському законодавству, біології тварин, біотехнії, способам полювання, як надавати першу допомогу тощо. Після завершення курсів треба ще рік проходити практику в конкретному мисливському господарстві. Після двох років теорії і практики кандидат має право складати іспит на мисливця.

Іспит складається з двох частин: перша – мисливський іспит (теорія), у разі його складання, маєте право отримати Посвідчення мисливця. Друга частина – іспит з володіння зброєю (практика), складання цього іспиту дає право на отримання Дозволу на придбання та володіння зброєю.

Склавши іспит, отримавши Посвідчення мисливця та зброю, мисливець звертається до мисливського господарства, де йому виписують Ліцензію на право полювання. Ліцензія на полювання на копитних може мати термін від тижня до року, але на руки мисливцю цей документ не видають, вона знаходиться постійно в лісництві і видається тільки під час полювання. Полювання на копитних відбувається тільки у присутності єгеря. На ногу добутої дичини надягається бирка, яка засвідчує легальність.

Скільки коштує

Вартість ліцензії на добування копитних на тиждень становить 38 євро, на місяць – 70 євро і 280 євро на рік. Також мисливець обов’язково сплачує вартість індивідуальних послуг (з особи за добу): обслуговування єгеря (організаційний збір) – 25 євро/доба, проживання у будинку мисливця – 15 євро/доба.

Послуги автотранспорту: автобус – 1 євро/км, позашляховик або легковик – 0,5 євро/км, або 100 євро/доба. Мисливцю надається першочергове право викупити трофей (роги, ікла) і він повинен сплатити вартість трофея відповідно до прайсу. Рекордні роги оленя, які були добуті в господарстві «Бетляр» – 212 балів (біля 10 кг, вартість більше 7 тис. євро).

Щодо вартості трофеїв, то їх ціна починається з 38 євро і може досягати 7–8 тис. євро. Наприклад, трофей козулі (роги) в залежності від якості і ваги відповідно до класифікації СІС може коштувати від 70 євро за роги цьогорічної тварини і до 3,3 тис. євро за роги вагою 500 г (130 СІС). Трофей річного оленя від 125 євро, 450 євро, якщо роги важать до 2,5 кг і більше 7 тис. євро при вазі більше 10 кг (210 СІС). Вартість трофея муфлона коливається від 200 до 2,8 тис. євро при довжині ріг до 90 см (205 СІС). Полювання на кабана, в залежності від групи, коштує від 165 до 225 євро з мисливця, а вартість трофея від 150 до 1,5 тис. євро (22 см, 120 СІС). Вартість полювання на вовка – 1,5 тис. євро. Полювання на фазана вам обійдеться від 100 євро за індивідуальне і до 600 євро за групу. Пополювати на борсука зможете за – 170 євро, лисицю – 22 євро, качку – 14 євро, слукву – 35 євро, зайця – 75 євро.

Мисливець може викупити м’ясо впольованої дичини. Наприклад, кілограм оленини для мисливця коштує 2,5–3 євро. М’ясо дичини, що залишається, відправляють на м’ясокомбінат, який є власністю держлісгоспу і на якому з добутої дичини виробляють різні м’ясо-ковбасні вироби для реалізації у ресторанах і магазинах.

Половина мисливців, які полюють у лісництві «Бетляр» – це словаки, друга половина – мисливці-туристи із Польщі, Угорщини, Голландії, Швеції, США тощо.

Вольєр

Вольєр, де утримують диких копитних і проводять полювання. Площа вольєра – 1,7 тис. га і розташований він на висоті 1100 м над рівнем моря.

– Два роки тому ми вирішили почати розводити у цьому вольєрі оленів, було проведено його оновлення, що коштувало лісництву 130 тис. євро, – розповів нам Марцел Легоцкі. – «Збирали» оленів по всій території Словаччини. Зараз маємо оленів з найкращим генофондом, які володіють найкращими трофейними рогами в країні. Але зробити це було не так просто. Відлов ми проводили за допомогою пасток – контейнерів, розміром 3х1,2 м. Пастки розміщували на підгодівельних майданчиках і коли звірі звикали до неї, корм розкладали тільки в ній, тварина заходила всередину і пастка зачинялась. Як з’ясувалось, відловити і перевести самок і молодняк можна без особливих проблем, а от із самцями сталось непередбачуване – 8 з 10 тварин загинули від стресу. Після чого, для відлову самців оленя ми почали застосовувати транквілізатори. Зараз у вольєрі мешкає 300 голів оленя, 350 голів лані, 150 – муфлонів, 50 – кабанів, козуль – до 60 голів.

Як розповів Марцел, у них є великий попит на полювання у цьому вольєрі. Є люди, які тільки кілька днів на рік можуть присвятити себе полюванню, щоб відпочити і добути реальний трофей, тому вольєр – це найкращий варіант зі сто-відсотковою гарантією.

Щорічно у згаданому вольєрі добувають: близько 18 голів трофейного оленя (з рогами вагою 8–10 кг), 20 голів трофейної лані, 10 голів трофейного муфлона, а в цілому – більше 70 голів оленячих, не кажучи вже про кабана.

Лісові коні

Центр розведення коней «Допщін», що належить державному лісогосподарському підприємству «Ревуца». Центр фінансується головною дирекцією державних лісів Словаччини. Розводять тут «холоднокровних» коней породи Норік і Гуцулик. Плем’я центру нараховує понад 200 коней, це переважно кобили і лошата. На четвертому році життя лошат тренують і найякісніших залишають у центрі для репродукції, інших продають приватним підприємцям, які працюють у підряді на лісосіках і використовують коней, у тому числі, для трелювань. В ЄС конярство підтримується державою для збереження генофонду, тому існують різні фонди і проекти для фінансування конярства. Середня вартість жеребця чотирьох років може тут коштувати близько 2 тис. євро, але ціну диктує європейський ринок. Конярство – це не прибуткова справа, адже потребує багато часу для отримання результату, пасовища, фінансування та людської турботи і любові. Головна мета таких центрів у ЄС – це збереження безцінного генофонду унікальних порід коней.

Мисливське господарство Сло­ваччини, як ми пересвідчились, не є надприбутковим, як, наприклад, у Німеччині чи Австрії, але головною метою лісівників і мисливців є збереження мисливських традицій та фауни цієї країни. Працівники лісового господарства Словаччини вважають, саме мисливське господарство є найкращим піаром лісової галузі серед громадськості. Словацькі мисливці постійно організовують різні мисливські фестивалі та заходи, на які запрошують всіх бажаючих, особливо дітей, яким дуже це подобається. Крім мисливських свят, лісівники завжди пропонують всім охочим відвідувати ліси, організовують різні екскурсії, подорожі, розвивають рекреацію, туризм та запрошують на риболовлю.

Українським мисливським господарствам є чого повчитись у своїх сусідів – чітко налагодженій системі, економіці, професіоналізму, мисливській культурі, відкритості та ставленню до своїх мисливських традицій.

Роман НОВІКОВ,
фото автора,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=7317

Далі...

Як і над чим працює «лісова поліція»

Працівники груп оперативного реагування разом із державною лісовою охороною ведуть цілодобове патрулювання.

Кажуть, що нафта — ​«чорне золото». Волинь не має її родовищ, однак у нас є своє «золото», щоправда, воно зелене — ​це наші ліси. І таке порівняння — не перебільшення. Вони для волинян справді дуже цінні. Зважаючи на це, охорона лісових насаджень є важливою і дуже непростою справою

Загальна площа лісів, за яку відповідають державні лісогосподарські підприємства Волині, понад 618 тисяч гектарів. Очевидно, що для догляду за ними потрібно чимало людей. Відразу ж варто зауважити, що далеко не весь штат лісгоспів займається безпосередньо захистом та доглядом лісів

Посадові обов’язки «лісової поліції»

На територіях, які підпорядковані ВОУЛМГ, статус державної лісової охорони мають 1087 працівників. Розпочнемо з головного. До їхніх прямих посадових обов’язків входять: контроль за дотриманням вимог лісового та мисливського законодавства, охорона лісів від пожеж, незаконних рубок, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, використання лісових ресурсів і мисливських тварин, організація та координація заходів із охорони державного мисливського фонду.

Ці люди працюють у структурі лісгоспів і не є окремим державним підрозділом. Разом із тим, зважаючи на специфіку своїх функцій, лісова охорона є такою собі «лісовою поліцією», має право на носіння зброї та часто cпівпрацює з правоохоронними органами.
Загрози для лісу

Кілька років тому Волинь, Україну та й загалом Європу сколихнули тривожні новини — ​є неприємна перспектива залишитися без хвойних лісів через пошесть небезпечного шкідника. Працівники галузі почали проводити посилені санітарні заходи. І критика від громадськості, і діяльність «чорних лісорубів» у цей період також активізувалися. Зрештою, поширення короїда завдяки оперативним діям волинських лісівників дещо стишилося. Тим не менш, працівникам лісової охорони дуже важливо в такий момент показати, що насадження в надійних руках. Зупиняти лісокрадіїв, навіть якщо серед них будуть і свої працівники.

Останнім часом порушення вийшли на новий рівень — ​це не просто зрубане дерево чи помилково застрелена тварина, а націлене і сплановане знущання над мешканцями лісу.

Зрештою, щоденно з різних куточків Волині приходять новини про затримання «чорних лісорубів». За 2019 рік «лісова поліція» виявила 1038 випадків лісопорушень та браконьєрства, із них 631 — ​незаконні порубки. Більшість самовільних рубок відбувається в районах, де розташовано понад 40% лісів краю. Йдеться про Ківерцівський, Маневицький та Камінь-Каширський райони.

Звичайно, з порушників стягують штрафи за шкоду, нанесену лісу, але питання в тому, наскільки такі покарання ефективні. Бо проблема не в сумах стягнень, а в настроях і відчутті вседозволеності. Адже останнім часом порушення вийшли на новий рівень — ​це не просто зрубане дерево чи помилково застрелена тварина, а націлене і сплановане знущання над мешканцями лісу.

Фактом, який обурив усю країну, стало вбивство ланей у вольєрі на території Воротнівського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ». Зловмисники застрелили 7 самок. Вони планували злочин, адже приїхали до вольєра вночі та, на переконання лісівників, використовували зброю з глушниками. Убивство розслідують і кваліфікують цю подію за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 248 Кримінального кодексу України, тобто незаконне полювання. Ця стаття, окрім іншого, передбачає покарання у вигляді штрафу від 1,7 до 3,4 тисячі гривень. Хіба людину, яка може собі дозволити зброю з глушниками, налякає така сума? Питання залишається риторичним.

Вбивство тварин — ​далеко не межа, адже лісопорушники готові навіть посягнути на життя людей. Показовим у цьому плані став випадок у Ківерцівському районі, де «чорні лісоруби» спричинили аварію, щоб утекти від лісової охорони, яка завадила їм зрізати дуби. В результаті автомобіль лісівників опинився в кюветі, а злодії накивали п’ятами. Через кілька днів поліція затримала автівку і зараз триває розслідування злочину.

Небезпечний випадок стався у селі Заброди на Ківерцівщині. Там любитель незаконної рубки, якому не вдалося втекти, побив працівника лісової охорони. Загалом за рік сталися ще дві схожі ситуації у Камінь-Каширському районі.

Весь світ із жахом спостерігав за масштабними лісовими пожежами в Австралії. Для волинян же стало нормою те, що місцеві ліси вже три роки не нищить вогняна стихія. Такий стан речей — ​теж результат грамотного інвестування та організації роботи працівників галузі, зокрема, і лісової охорони. Зараз на території області діє 21 лісова пожежна станція, 52 спостережні вишки (35 з них обладнані системами телевізійного нагляду за масивами), 46 пожежних автомобілів і танк та багато іншої техніки. Лісова охорона ж постійно стежить за тим, аби полум’я не охопило волинські ліси. Поки що — ​успішно, хоча далеко не всі люди розуміють, як це небезпечно, і в прямому сенсі граються з вогнем, спалюючи сухостій, сміття та лишаючи вогнище у лісі.

Престиж професії задля збереження лісу

Звісно, не варто ідеалізувати працівників лісової охорони. Тут працюють не «коперфілди», а звичайні волиняни, серед них теж можуть бути недобросовісні люди, як і в інших професіях. Тим не менш, на цих людей покладена дуже важка і непроста робота.

І уявімо хоча б на мить: що буде, якщо завтра на охорону лісу не вийдуть близько тисячі представників «лісової поліції»? Що буде, якщо ліси залишаться без нагляду взагалі? Питання складне, як і відповідь на нього.

Лісова справа просто так не дається нікому. Її треба вивчати і любити. Якщо ж немає такої можливості, то варто не забувати про актуальну приказку: не можеш допомогти — ​не зашкодь!

Петро МАКАРУК

Фото пресслужби ВОУЛМГ.
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО

05.03.2020, 14:45

https://www.volyn.com.ua/news/147568-iak-i-nad-chym-pratsiuie-lisova-politsiia

Далі...

Результати опитування фахівців лісомисливського господарства України

Думки вголос

Доцент кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України Іван Делеган кілька років тому, провів дослідження серед фахівців лісомисливського господарства, щоб з’ясувати їхню думку щодо стану лісомисливської галузі в Україні. До вашої уваги пропонуємо результати дослідження.

Дослідження з вивчення думки фахівців лісомисливського господарства проводились упродовж чотирьох років і в результаті було опитано близько 150 респондентів.

Респонденти – це, в більшості, чоловіки (99%), переважно до 35 років (49%), 25% – фахівці віком 35–45 років. 45% опитуваних мають вищу освіту, з них лісотехнічну (екологічну, біологічну) освіту мають 58,9%. В опитуванні взяли участь переважно мисливствознавці (88%), єгері та майстри лісу.

Стаж роботи у лісомисливському господарстві респондентів: до 3 років – 41,2%; 3–5 років – 21,6%, від 6–10 до 11–25 років – 35%.

59% респондентів мешканці сіл та селищ міського типу, 41% – мешканці різних міст.

Середньомісячний розмір доходу опитуваних: 1000 грн – 8,8%, до 2000 грн – 39%, до 3000 грн – 41%, понад 3000 грн – 10 %.

А тепер найцікавіше – результати самого опитування.

Яким є стан лісомисливського господарства у вашій місцевості?

Як ви оцінюєте, на загал, чисельність мисливських тварин в угіддях вашої місцевості?

Яким є рівень охорони мисливського фонду від правопорушень у вашій місцевості?

На Вашу думку, яким є обсяг нелегального, браконьєрського відстрілу до загального офіційного обсягу добування мисливських тварин у вашій місцевості?

Яким, на вашу думку, є рівень корупції у лісомисливському господарстві вашої місцевості?

Наскільки простим є процес укладання угод на оренду мисливських угідь у вашій місцевості?

На скільки, на ваш погляд, українське законодавство у сфері лісомисливського господарства відповідає європейським нормам?





Висновок

За результатами опитування найбільш вагомими загрозами для стану лісомисливського господарства, на думку фахівців, є: низька екологічна культура населення; недосконала законодавча база; погана охорона угідь; самовільне браконьєрське використання тваринного світу і мисливських угідь місцевими жителями; корупційні схеми перерозподілу мисливських угідь і при використанні мисливських ресурсів.

На правопорушення у лісомисливському господарстві найбільш істотно впливають: низька заробітна плата працівників лісомисливського господарства; недостатній контроль з боку лісової охорони і єгерської служби; високий рівень безробіття; недостатнє фінансування лісогосподарських і лісомисливських підприємств; бідність населення.

Найчастішими правопорушеннями в мисливських угіддях України є: браконьєрство; правопорушення при здійсненні біотехнічних заходів та при проведенні законних полювань.

Найпоширенішими видами браконьєрства, вважають фахівці, є: браконьєрство, здійснене громадянами для власних потреб (м’ясо, хутро), за участю чиновників владних структур (адміністрація, міліція тощо) та здійснене комерційними структурами без дозвільних документів.

На рівень браконьєрства істотно впливають такі чинники: недосконале лісомисливське законодавство; низька правова культура населення; недостатні заходи боротьби з корупцією; відсутність ефективних штрафних санкцій; низький рівень соціального забезпечення населення.

Усуненню браконьєрства могло б сприяти, передовсім: зменшення рівня безробіття і зростання добробуту населення; посилення штрафних санкцій, адміністративної та кримінальної відповідальності, готовність до ринкових перетворень.

На думку респондентів, найбільш ефективно протидіють браконьєрству: лісогосподарські і лісомисливські підприємства; державна екологічна інспекція, правоохоронні органи. Тобто традиційно, найкращі охоронці – ми самі – контролюючі й силові структури.

Більшість респондентів – 84% – визнають корупційну складову у лісомисливському господарстві.

Частина респондентів не обізнана у питанні, що таке сертифікація походження продукції полювання.

Респонденти неготові до демократичних реформ, але впевнено підтримують методи тоталітарного режиму.

Нині існує нагальна необхідність підвищення екологічної культури і збільшення кількості висококваліфікованих фахівців, вважає переважна більшість респондентів – майже 98%, мабуть, це і є найголовнішими напрямками реформування мисливського господарства.

Іван ДЕЛЕГАН,

“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6790

Далі...

Стратегія дій

Виконання вимог Карпатської конвенції як запорука сталого лісоуправління в Карпатах.

На останніх загальних зборах Лісівничої академії наук України розглядалися, поряд з іншими, завдання лісового сектору України в рамках виконання положень Карпатської конвенції. Своїми думками з нашим кореспондентом ділиться перший заступник директора з наукової роботи Українського НДІ гірського лісівництва Володимир Коржов.

– Карпатська конвенція розглядає шляхи вирішення проблеми зменшення площ лісів та стійкі тенденції глобальної зміни клімату через призму запровадження сталого управління лісами. Як можна сформулювати ті завдання, що стоять у її рамках саме перед українськими лісівникам, які господарюють у гірських лісах?

– Якщо коротко – дуже просто: читати «Стратегічний план дій» і виконувати кожний пункт. Усі цілі, які викладені в ньому, виходять із завдань, поставлених «Протоколом про стале управління лісами», який є обов’язковим для виконання. Вони чітко розписані у 18 пунктах Стратегічного плану дій, присутні цілі і заходи, спільні програми, проекти, освіта, інформація та обізнаність, ефективність дій, а також конкретні питання, що стосуються лісогосподарської діяльності. Також відмічено необхідність підтримки та розширення лісового покриву.
Одне із основних завдань – площа лісів, яка в нас зафіксована у 2010 році, має не зменшуватися! Друге, забезпечення продуктивних функцій лісів та їх значення в розвитку сільських територій. Це 5-та мета Стратегічного плану дій, в якій передбачено п’ять важливих різнопланових заходів, спрямованих на стале і ефективне лісоуправління, збалансоване використання продуктів лісу і боротьбу з нелегальною лісозаготівлею та пов’язаною з нею торгівлею шляхом проведення відповідної політики та раціонального використання деревини.

На зустрічі робочої групи сталого лісоуправління біля Шопранського лісового університету, Угорщина

Якщо ми говоримо, що у нас є села поряд з лісами, ми повин­ні розуміти, що люди у них мають жити достойно і розвивати свої громади, а наші дії повинні цьому сприяти. Тому що сталий розвиток, це – поєднання трьох складових – економіки, екології і соціальної сфери. Важливим є вирішення завдання, за рахунок чого мають жити місцеві жителі. Один із аспектів – збирання грибів, ягід, лікарських трав – чимала кількість людей живе за рахунок цього.

Ще одним важливим передбачуваним заходом, складним, на мій погляд, є розробка та поширення системи оплати за екосистемні послуги. Всі хочуть мати чисту воду, чисте повітря, гарні краєвиди тощо. Але ніхто не задумується, хто за це буде платити. Наприклад, в Австрії, там чітко встановлено: беруть чисту воду, яку їм забезпечили ліси, і платять лісовій галузі. У нас навпаки – в умовах розширення сфери приватної власності, є особи, які хочуть використовувати багатофункціональність лісів, але не хочуть на це витрачати кошти. Так довго тривати не може, якщо ми хочемо мати ефективне господарювання. Це щодо забезпечення продуктивних функцій лісів.

Народний депутат України Олександр Матусевич та міжнародний експерт з лісоуправління ВІнфрід Зюсс на гірській лісозаготівлі із застосуванням канатної лісотранспортної установки в ДП «Вигодське лісове господарство»

Далі – управління лісами охоронних територій, що є актуальним завданням сьогодення. Але тут ще важливий вибір самих охоронних територій. Він так само має бути обґрунтований і має враховувати різні аспекти складових сталого розвитку. І це одне із основних завдань лісівників. В цьому ракурсі необхідно відзначити процес ідентифікації і охорони пралісів. Є розроблені і затверджені в рамках Карпатської конвенції обґрунтовані критерії та індикатори, а також Закон України, що регламентує це питання. Щоправда, в нашій країні вже є трохи випередження плану. Якщо Міжнародним секретаріатом Карпатської конвенції тільки у наступному році планується розпочати роботу над критеріями та індикаторами для природних лісів, то у нас вже є методика визначення і пралісів, і квазіпралісів, і природних лісів.

Наближене до природи лісівництво – дуже важливе і складне одночасно завдання. Тому що в країнах західної та центральної Європи діапазон площ, де є наближене до природи лісівництво, дуже малий – від 1% у Франції до 8,4% у Швейцарії. Це складне завдання для українських лісівників. Адже воно вимагає зробити дуже багато речей – від лісової інфраструктури, підготовлених до цього працівників до системи нормативних документів.
І паралельно – створення мережі якісних лісових автодоріг. Якщо її не буде, усім гарним задумкам – зась! Це – і вчасно доставлена техніка, і працівники, і усе необхідне для виконання робіт у лісі. Оскільки, скажімо, сьогодні тут треба заготовляти деревину, а завтра вже на цьому місці садити нові деревця чи робити догляд за наявним підростом. Усе це потребує маневреності.

Ще одне важливе завдання, яке стосується більше лісозаготівельників, хоча наші лісові підприємства так само виконують певний обсяг лісозаготівлі, – використання техніки, яка забезпечує мінімально допустимий вплив на лісове середовище – харвестери, форвардери, канатні лісотранспортні установки, сучасні трелювальні трактори не тільки колісні, але й гусеничні, що залежить від умов їх застосування. Без цієї техніки важко здійснювати проведення рубок на засадах збереження природи. Для транспортних потреб лісової галузі необхідно облаштувати оптимальну мережу лісових автодоріг, що створить передумови для ведення лісогосподарської діяльності із застосуванням принципів сталого розвитку.

Важливим є захід «Лісівництво і зміна клімату», особливо на сьогодні, з урахуванням чого потрібно переорієнтовувати і методи виконання лісогосподарських робіт. Можливо, треба думати і за використання інших порід, які вже певною мірою адаптовані до нових кліматичних умов. Треба думати як діяти під час пожеж в умовах сухих періодів року. Власне, лісівники не мають тільки думати за ліси, як об’єкт, що може виконувати функцію зниження тенденцій кліматичних змін у Карпатському регіоні. Це ще і використання деревини як відновлювального та екологічного ресурсу в енергозабезпеченні держави. На відміну від викопних джерел енергії деревина є нейтральним, з точки зору викидів вуглецю, паливом. Тому дуже багато країн розпочали ефективно використовувати деревину як енергоносій.

– Отже, важливо прискіпливо виконувати Стратегічний план дій. Які тут проблеми у нас і чим Україна може похвалитися?

– По-перше, Держлісагентство із самого початку, відколи затверджений план дій, поставило завдання щодо його виконання. Наприкінці вересня 2014 року Міністерська Конференція прийняла Стратегічний план дій. І вже протягом кількох тижнів був відповідний лист Держлісагентства, який зобов’язав усі управління Карпатського регіону виконувати його завдання. З 2015 року подаються звіти з виконання завдань Стратегічного плану дій. Тобто, з точки зору адміністративної, Держлісагентство контролює цей процес на дуже серйозному рівні.

Які речі виконуються без проблем? Перше – ідентифікація пралісів, що передбачено метою 6 Стратегічного плану дій. Є документи на державному рівні, відповідний закон, прийняті належні рішення на галузевому рівні, організована робота груп фахівців з ідентифікації пралісів. Стосовно покращення транспортної інфраструктури – так само лісові підприємства практично кожний рік мають досягнення у будівництві доріг. Обсяги робіт, на жаль, падають, але робота ведеться. Поєднання лісівництва, дикої природи та потреб заповідної мережі – так само це питання вирішується. У нашому інституті ми опрацьовували процеси створення екологічної мережі в Карпатському регіоні. Координація наукових досліджень та обмін інформацією – на серйозному рівні. Спільні проекти і програми – також. Практично кожний рік у Карпатському регіоні є різні проекти, що стосуються лісової галузі, Цей процес триває вже років дванадцять. Серйозна співпраця, особливо на рівні прикордонної. Так, у цьому році два підприємства – Ужгородський лісгосп, Закарпаття, та Вигодський, Івано-Франківщина, – заключили договори на отримання серйозних коштів за програмою транскордонної співпраці на покращення ведення лісового господарства: Ужгородський лісгосп – майже 600 тисяч євро на облаштування лісового розсадника, Вигодський лісгосп – 1,06 млн євро на облаштування модельної території – 11 км лісових автодоріг, протипожежної водойми в лісі, рекультивацію волоків, влаштування перепадів, укріплювальних споруд, будівництво чотирьох залізобетонних мостів. На початку грудня в УкрНДІгірліс були румунські представники Всесвітнього фонду природи і прийнято рішення про підписання міжнародного договору з організації досліджень мертвої деревини в лісах Карпат. То ж, з точки зору міжнародної співпраці, ведеться достатня робота. Хочу підкреслити важливу роль у цьому Громадської організації ФОРЗА (Агентство сприяння сталому розвитку Карпатського регіону), яка розташована в Ужгороді. Завдяки розумним і досвідченим менеджерам цієї організації достатньо багато різних проектів для лісового сектору було виконано чи виконується зараз.

– У 2020 році буде 6-та Міністерська Конференція сторін. І на ній кожна країна має дати національні звіти. Наскільки наші лісівники готові звітувати?

– Цього року я брав участь у засіданні Робочої групи з лісоуправління, створеної в рамках Карпатської конвенції, яке відбулося у Зволені (Словаччина) і виступав з інформацією про стан виконання Стратегічного плану дій в Україні. Намагався показати всі позитивні моменти в галузі. Що має входити в національний звіт на 6-ту конференцію сторін? Кож­на країна має визначити що їй належить зробити, тому що різні країни мають різний ступінь розвитку, у кожної країни свої проблеми.

Підбиваючи підсумки, з точки зору виконання Стратегічного плану дій, ми показали себе достатньо відповідальною країною. Серйозні роботи ведуться з ідентифікації пралісів, вдосконалення управління лісами на охоронних територіях, розвитку транспортної інфраструктури, розширення міжнародної спів­праці, особливо транскордонної, виконання міжнародних проєктів тощо. Необхідно відзначити і вдосконалення законодавчої бази.

Нещодавно прийнятий закон, що регламентує проведення рубок в ялицево-букових лісах, також спрямований на виконання вищезгаданого документа. Цей закон є керівництвом для дій. На його ефективне виконання мають бути розроблені виважені галузеві документи, які повинні враховувати досвід європейських країн і вимоги тих міжнародних документів, які підписано нашою державою. При цьому має забезпечуватися обґрунтований, планомірний і поступовий, а також фінансово забезпечений порядок вдосконалення лісогосподарської діяльності в гірських лісах України.

На захисті карпатських лісів

У 2020 році має відбутися 6-та Міністерська Конференція сторін Карпатської конвенції. На порядку денному – коло питань, пов’язаних зі сталим розвитком Карпатського регіону. А саме – набутки у вирішенні питань сталого управління карпатськими лісами.

Одним із кроків у напрямку вирішення глобальних екологічних проблем, зокрема, суттєвого зменшення площ лісів, є підписання в Києві у 2003 році «Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат», яку ратифіковано Законом України 7 квітня 2004 року. Основна її мета – проведення сторонами всебічної політики і співпраці з охорони і сталого розвитку Карпат для поліпшення якості життя, зміцнення місцевих економік та громад, збереження природних цінностей та культурної спадщини. Конвенція включає у себе 23 статті, з них деякі відносяться до лісового господарства, а саме: збереження та стійке використання біологічного та ландшафт­ного різноманіття; стійке та інтегроване управління водними ресурсами та річковими басейнами; стійке сільське та лісове господарство; стійкі транспорт та інфраструктура; система оцінки/інформації про стан навколишнього середовища, моніторинг та раннє запобігання.

Для виконання завдань Карпатської конвенції підготовлено і затверджено «Протокол про стале управління лісами» (Братислава, 27 травня 2011 р.). Україна в числі перших ратифікувала цей документ. Упродовж 2012–2013 років його ратифікували всі країни-учасниці Рамкової конвенції. Метою Протоколу є сприяння сталому управлінню Карпатськими лісами та їх охороні в інте­ресах нинішнього та прийдешнього поколінь. Три десятки статей його формулюють вимоги, спрямовані на підтримку і збільшення лісового покриву, визначення та охорону природних лісів, особливо пралісів, поліпшення захисних функцій лісів, збереження їх продуктивних функцій та ролі в розвитку сільських територій і зеленої економіки, а також застосування раціональних методів заготівлі і використання деревини як екологічно безпечної та поновлюваної сировини, з урахуванням посилення ролі лісового сектору в пом’якшенні зміни клімату.

Робочою групою за участю фахівців з усіх країн-учасників Карпатської конвенції для його виконання розроблений «Стратегічний план дій для впровадження Протоколу про стале управління лісами», який пройшов широку апробацію і прийнятий у 2014 році. Розрахований на 12 років. Цей документ включає в себе 18 цілей, для кожної з яких передбачені відповідні заходи. Крім того, визначені і очікувані результати, які повинні бути отримані в результаті реалізації Стратегічного плану.

«Стратегічний План дій для впровадження протоколу про стале управління лісами»

У Плані викладені основні завдання лісового сектору України згідно з Карпатською конвенцією. Для ознайомлення читачів подаємо лише перелік завдань у неофіційному перекладі цього важливого документа з англійської.

МЕТА 1 – Впровадження політик і стратегій, спрямованих на стале лісоуправління, та інтеграцію їх цілей в політики інших секторів
МЕТА 2 – Співпраця на регіональному рівні
МЕТА 3 – Міжнародна співпраця
МЕТА 4 – Підтримання та розширення лісового покриву
МЕТА 5 – Забезпечення продуктивних функцій лісів та їх значення у розвитку сільських районів
МЕТА 6 – Управління лісами в охоронних територіях та ідентифікація та захист природних лісів та особливо – пралісів
МЕТА 7 – Поліпшення захисних функцій лісів
МЕТА 8 – Сприяння наближеному до природи лісівництву
МЕТА 9 – Покращення лісотранспортної інфраструктури гірських лісів
МЕТА 10 – Поєднуємо лісівництво, дику природу та потреби екологічної мережі
МЕТА 11 – Лісівництво і зміни клімату
МЕТА 12 – Соціальні функції лісів
МЕТА 13 – Розвиток сумісних систем моніторингу та єдиної інформаційної системи
МЕТА 14 – Координація наукових досліджень та обмін інформацією
МЕТА 15 – Спільні програми і проєкти
МЕТА 16 – Заходи з фінансування
МЕТА 17 – Освіта, інформація та обізнаність громадськості
МЕТА 18 – Ефективність дій, забезпечення реалізації стратегічного плану.

Віталій ГОПКАЛО,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6576

Далі...

Вивірка

Білка – не дивина, але дивує таки частенько.

Ще в дитинстві в нас удома в сільській хаті протягом трьох років жила білочка, яку в лісі вдалося врятувати від куниці. Вона за гніздо вибрала собі праву кишеню батькової фуфайки. Отож, тільки батько прийде з роботи, повісить одяганку на вішаку, і тваринка миттю сховається в кишені на нічліг. Це було зручно для всіх, адже не виникало небезпеки, що вона, змінюючи місце спочинку, потрапить у біду – сховається під чиюсь подушку чи забереться в постіль, а відтак, вночі, може бути ненароком придушена.

Зустрічала білочка мене щоденно й зі школи, що за триста метрів від домівки, якимось чином визначаючи, що уроки закінчилися. А зустрівши, стрибала на плече і вже аж до самої домівки бігала по мені, як по дереву.

Тож із роками завжди пам’ятав про те спілкування з білочкою, цікавився розповідями про пригоди, пов’язані з цими тваринками, записуючи їх. Один із таких епізодів, вважаю, зацікавить читача, тож перекажу його.

На подвір’ї будиночка, що біля старої контори Мащанського лісництва Костопільського лісгоспу, зустрівся якось наприкінці 90-х років із колишнім лісничим цього лісництва Василем Неживим, на той час уже пенсіонером, з яким давно були знайомі.

– А давайте вас ще раз подивую,– промовив він, натякаючи на те, що я завжди ласий до різних лісових цікавинок.

І таки здивував, провівши до невеличкого ялинника, що розкинувся поблизу його домівки.

Одна білочка, наполохана нашим приходом, наче циркачка, одразу шугнула на високу ялину, а вже з дерева, покручуючи голівкою, почала нас розглядати. Невдовзі до неї приєдналася ще одна пухнастка, а потім – ще і ще.

– Бачите, які вони вертляві? – запитав Василь Володимирович і, не чекаючи відповіді, продовжив: – тому білку ще з давніх-давен вивіркою називають. Певно, в корені «вер» якраз і схована її вертлявість…

Про це все я також знав, але не поспішав відмахуватися від оповідача. І довідався багато на той час невідомого для себе про білочку. Зокрема, що цей красивий гризун не відстає від будь-якого хижака в руйнуванні пташиних гнізд – підбирає не лише яйця, а й маленьких пташенят. Отака вона, розбійниця, на яку й не подумаєш! Але хочу додати, що таке відкриття аж ніяк не вплинуло на моє ставлення до білочки. Природа – є природа.

Зовсім недавно, перебуваючи в іншому знайомому лісі, вирішив навідатися до відомого гнізда дятла великого. Підійшовши до старезної сосни, під нею одразу побачив «дятлову кузню», подумки здивувавшись, що куча «оброблених» шишок помітно зросла, отже, живий курилка!, тож постукав по стовбуру дерева паличкою, щоб привітатися з птахом. Та з дупла вигулькнув зовсім не дятел, а вона… білочка.

Знаючи, що вивірки не займаються «рейдерством» – силоміць не захоплюють пташиних дупел, хоча мають гострі, наче лезо долота, різці, що ростуть усе життя. Але цю зброю ніколи не використовують для нападу, а з допомогою їх звірки не тільки зрізують луску з шишок, щоб поласувати насінням, але дуже швидко розгризають і шкаралупу горіха, вправно захищаються від ворогів. Тож «лісовий коваль» із якихось інших причин залишив свою домівку.

За власними спостереженнями переконався, що серед білок, подібно до людського загалу, трапляються як особини-працелюби, так і ліниві злодюжки. Випадало бачити, коли одна з білок, знайшовши ліщинові горіхи, загрібала їх у ґрунт, а інша, замість того, щоб і собі шукати поживу, сховавшись, навіть незважаючи на присутність поблизу людини, дочекалася, доки працелюбка відійшла від схованки, та й одразу викрала запас.

Правда, не завжди злодійкам таланить. Доводилося чути від знавців, що білки-працелюбки, помітивши, що їх запасом зацікавилася з недобрим наміром сородичка, імітують ховання горішків, й таким чином злодійок залишають «із носом»: доки ті розгрібають землицю, самі влаштовують правдиві схованки, про які не забувають, як стверджують науковці, навіть впродовж дев’яти місяців.

Цими днями почув ще одну розповідь про білок від знайомої рівненчанки Людмили Коваль. Поселилася кілька років тому сім’я пухнасток під дахом дачного будинку, відшукавши вхід під «хвилею» однієї з шиферин. Що ж привабило сюди тваринок?

Та три грецькі горіхи, що ростуть біля будиночка і щорічно плодоносять, а господарі не тільки не полохають білочок, а ще й заохочують посмакувати плодами. Схоже, що звірята вже й «оголосили» обійстя своєю вотчиною, бо коли, як розповідає господиня, сюди забігли чужі одноплемінники, то пухнасті господарі їх швидко прогнали.

Гадаю, наша розповідь таки переконала багатьох, що білка – це не тільки її зовнішні ознаки: сильні лапки (задні дещо довші), вуха з волосяними китичками, пухнастий хвіст, який, до речі, вона використовує при стрибках з дерева на дерево за кермо-балансир, а також він служить теплою ковдрою, коли звірок у холод перебуває у своїм дуплі чи гнізді, яке влаштовує у вигляді кулі з віття, їх колір від темно-червоного до коричневого, темно-бурого, сірого, навіть синюватого, а це щось набагато більше. Зокрема власний особливий спосіб життя, уміння плавати, своєрідна організація побуту (інколи в одному гнізді живе по дві, а то й більше білок, хоча в загальному вони вважаються самітниками), харчова база – кормом для білки, крім згаданого, є також гриби, насіння шипшини, диких груш і яблук, різні бруньки й молоді пагони тощо.

Петро ВЕЛЕСИК,
Газета “Природа і суспільство”

https://ekoinform.com.ua/?p=6573

Далі...

Десь на півночі - Як Фінська держава контролює і примножує найбільше національне багатство

Кілька днів на початку грудня в Україні перебувала делегація з Фінляндії. Українські лісівники влітку побували в одній з найлісистіших країн Європи і ось, не минуло й пів року, як фінські колеги відгукнулися на запрошення українців. Тепер почути, як господарюють у своїх лісах фіни, ми можемо безпосередньо від них самих.

Лісове господарство у Фінляндії – це галузь підконтрольна Міністерству сільського та лісового господарства. Радник із лісового господарства, начальник управління лісів та біоенергетики, відділу природних ресурсів Міністерства сільського та лісового господарства Мар’я Кокконен, детально розповіла про структуру галузі та її основні економічні показники.



Дві третини цієї північної крани зайнято лісом. І цей ліс, продукція його переробки дають 20% ВВП. Виробляється папір, целюлоза, пиломатеріали. Це зараз, а сто років тому країна не була такою економічно розвиненою. У 1920 році в молодій країні, яка здобула незалежність, створено лісову організацію для контролю використання лісових ресурсів.

Нинішнє Міністерство сільського та лісового господарства складається з двох департаментів: продовольства і природних ресурсів. Цей, другий, департамент і займається лісом, рекреацією та охороною природи.

Виконання важливих для держави функції покладено на державну компанію Фінський лісовий центр, який, зокрема:

– проводить лісову політику;
– сприяє кращому використанню лісових продуктів;
– контролює лісозаготівлю;
– розподіляє фінансову підтримку приватним власникам (65 млн євро на рік);
– проводить тренінги щодо сталого управління лісами;
– збирає інформацію для бази лісових ресурсів;
– займається адмініструванням природоохоронних територій.

ВІЗИТКА

Дві третини лісів Фінляндії – 60 відсотків – у руках приватних осіб. Державних – 26%, у власності компаній 9% і 5% належить іншим власникам, як, наприклад, муніципалітетам. Типовий середній приватний власник лісу – це жінка віком близько 60 років, яка живе в місті, володіє 30-ма га.

У цій компанії, яка має п’ять офісів, 560 працівників.

В іншій компанії – Metsahallitus (Державні ліси) – 1200 осіб, які отримують державне фінансування для виконання природоохоронної діяльності, надають послуги збирачам грибів, мисливцям, рибалкам. Крім того, компанія веде комерційну діяльність, заготовляє деревину у державних лісах. Особливість державних лісів така, що вони, здебільшого, розташовані у важкодоступних місцях. Але дають десяту частину заготівлі деревини.



Лісовою наукою займається Luke – інститут, що утворився 2015 року шляхом об’єднання кількох дослідних установ: лісового, сільськогосподарського, рибного господарства, статистичної служби. Штат 1300 чоловік. Оборот 122 млн євро на рік.

Лісова політика: стимули та механізми

Свого зеленого багатства, яким володіють нині – 23 мільйони га лісів – фіни досягли після того, як у 1970-х роках держава стала вкладати ресурси в підтримку власників лісів, зокрема, й на заболочених територіях. Щорічний приріст тепер становить 107 млн куб. м деревини. В досягненні вагомих результатів значення має виважена лісова політика, яку проводить держава.

Обов’язкове лісовідновлення і збереження малих екологічно цінних місць закладено в законі про ліси. До речі, перший закон про ліси датований 1886 роком.

Національна лісова стратегія розроблена до 2025 року і передбачає не виключно лісові питання, а синергію різних секторів господарювання та враховує вплив на них лісової галузі.
Стимулює приватних власників лісів до ведення лісового господарства система фінансових стимулів і пільг і це дозволяє покращити лісову інфраструктуру, заповідання, збереження біорізноманіття.

Держава власникам лісів допомагає у проведенні тренінгів, складанні планів, веде комунікацію і освіту – лісову політику.

Державне фінансування потрібно, вважають фіни, оскільки лісівництво – це довготривалий процес і багато важливих лісових заходів не є вигідними з точки зору приватних власників лісів, наприклад, у вирощуванні молодого лісу.

А, наприклад, виконання заходів запобігання кореневій гнилі є обов’язковим для лісокористувачів. Державна допомога покриває лише частину витрат, решту ж сплачують приватні власники лісів.

Стратегія біоекономіки і лісова стратегія

Стратегія біоекономіки є дуже важ­ливою, бо регламентує яким чином лісове господарство може впливати на розвиток біоекономіки. Якщо така стратегія ухвалена, вона стає обов’язковою для виконання всіма, а не лише у лісовій галузі. Основа стратегії – це збалансоване лісове господарство – і в частині економіки, і в частині збереження біорізноманіття. Лісове господарство має бути конкурентоздатним, розвиватися з використанням передових технологій і мати збалансовану адміністрацію. Для визначення цих параметрів є свої індикатори.

Підпорядкована стратегії біо­економіки і лісова стратегія. Лісова стратегія, затверджена до 2025 року, збалансована в економічній, екологічній, культурній і соціальній складових. Цього року лісова стратегія була переглянута і наголос було зроблено на питаннях запобігання змінам клімату. Міжнародні домовленості і політика ЄС, звичайно, впливають на національну лісову стратегію, але фінські законодавці закладають у документ і питання, які пропонують до розгляду Євросоюзом.

Шкідники і пожежі поважають порядок



Санна Паанукоскі (Sanna Paanukoski), радник із лісового господарства Міністерства сільського та лісового господарства Фінляндії

Лісове господарство Фінляндії, завдяки кліматичним особливостям північної країни, не занадто потерпає від шкідників і пожеж. Більше шкоди можуть завдати вітровали від штормових вітрів. Один з останніх, 2010 року, «наламав дров» понад 8 млн куб. метрів. Зима 2018 року видалася багатою снігом і ліси були ушкоджені цією стихією на площі 53 000 га. Постраждали 3000 власників лісів. Економічні втрати близько 20–30 млн євро. Половина всіх збитків – у державних та корпоративних лісах.

Лісові пожежі якщо й трапляються, то їх швидко гасять. Щорічно буває близько 1500 пожеж, але площа поширення не більше пів гектара. Фіни, до речі, відзначили і високо оцінили протипожежну систему, яку їм показали в Тетерівському лісгоспі на Київщині.

Деревний короїд не набув таких масштабів, як у ряді європейських країн. У 2010–13-х роках ялини ушкоджувались жуком, але зараз ситуація краща, виявляються окремі ділянки.
Те, що вдається запобігати пошкодженням лісу, є наслідком копіткої роботи лісівників. Перш за все, це збалансоване ведення лісового господарства. Спочатку – обов’язкове лісовідновлення, використання покращеного садивного матеріалу, і далі етап за етапом…
Велике значення надається спостереженню за станом лісів. За ведення моніторингу відповідає інститут Luke. З року в рік систему моніторингу вдосконалюють.

Вимоги до лісогосподарників стосовно збереження лісу від пошкоджень містить кодекс 1991 року. З огляду на зміни клімату він був переглянутий в 2012 році. Основна увага – запобіганню пошкодження лісу шкідниками. Законом обмежено зберігання в лісі заготовленої деревини для того, щоб зменшити кормову базу і розміри популяцій шкідників. Якщо нема збуту деревини, компанія не має права залишати її в лісі.

Якщо вибірку ушкодженої деревини власника зобов’язує виконати Міністерство, то в такому разі воно йому і відшкодовує затрати. Але це виключні випадки, таких було лише три, тоді, коли виникала загроза розповсюдження шкідників. У таких випадках слід повідомляти Єврокомісію, бо це вважається втручанням держави в роботу підприємців.

Делегація фахівців зФінляндії на клоновій плантації сосни Старопетрівського лісництва (Київська обл.)

Заходи із запобігання розповсюдженню кореневої губки є обов’язковими для всіх власників лісів з 2016 року. Раніше, до прийняття цього закону, витрати на такі заходи відшкодовувала держава. Втрати від кореневої губки розраховуються як близько 50 млн євро щороку. З початку травня до кінця листопада після рубки, пеньок слід обробити спеціальними засобами. Якщо власник лісу не хоче проводити таку обробку, він може змінити породний склад насаджень – не садити після хвойних знову хвойні. Викорчувані пеньки підлягають знищенню.

Фіни вдячні природі за дощі і прохолодний клімат, які допомагають їм ростити ліси. Додаткових переваг у цьому надають багаті водні ресурси: озера й болота. Добре розгалужена мережа лісових доріг як і система протипожежних розривів – спрощують і прискорюють гасіння лісових пожеж.

Фінські лісівники не відповідають за гасіння лісових пожеж. Цей обов’язок покладено на Міністерство внутрішніх справ.

Федерація лісової промисловості


Юха Палокангас (Juha Pa­lo­kangas), менеджер Федерації лісової промисловості

Федерація існує близько 100 років, це майже як вік самої Фінської Республіки. Основне призначення Федерації – виробляти спільну позицію галузі, що важливо для її стійкої діяльності. Для цього проводяться колективні переговори на ринку праці, співпрацюють із Торговою палатою й іншими федераціями Фінляндії і Євросоюзу. Вирішення важливих питань і прийняття рішень відбувається за круглим столом. Вищим органом Федерації є Бюро і генеральний директор. Організація складається з чотирьох секторів, у штаті чотири десятки фахівців із різних питань: ринку праці, освіти, енергетики, логістики…

Деревопереробна промисловість Фінляндії – це велика кількість підприємств: великих комбінатів і середніх та малих підприємств. Близько 80-и підприємств об’єднані в Федерацію лісової промисловості. На потужностях цих підприємств виробляється 100% паперу і целюлози, близько 60% пиломатеріалів і майже 45% фанери.

Фінська промисловість потребує багато сировини, тому доводиться ще докуповувати за кордоном. З Росії імпортується 10%, майже 88 млн куб. м на рік. Також закуповується деревина в інших сусідів, зокрема, Польщі. Купляли б і українську, якби не мораторій.

Експортні надходження від лісопереробної промисловості – другі, після металургії. Це як автопромисловість для Німеччини чи ліс для Росії. З топ-десятки експортних продуктів Фінляндії, три – це продукти лісової промисловості: папір і картон, целюлоза, пиломатеріали. 70% продукції лісопереробки продається на ринку Євросоюзу, решта знаходить збут у країнах Північної Африки та Китаї. Останній закуповує багато целюлози.

Підготував Іван КУГНО,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6554

Далі...

Закон потребує змін

Сучасне законодавство – запорука розвитку мисливської галузі.

Нині порядок у будь-якій цивілізованій країні досягається дотриманням законів, але, на жаль, не в Україні. Наші закони, що стосуються мисливства – «сирі», не відповідають вимогам часу і потребують змін та доповнень.

Деякі статті Закону України «Про мисливське господарство та полювання» потребують доопрацювання та чіткої інтерпретації, бо інколи вони створюють двояке трактування, невизначеність та порушення законодавства. Закон повинен не тільки виписувати норми та терміни, він повинен захищати і диких тварин і мисливців, а також не створювати перепон для розвитку мисливського господарства.

Ми не будемо робити повний аналіз усього мисливського законодавства, бо не вистачить обсягу журналу, але поверхнево зупинимось на деяких статтях.

Наприклад, у Законі «Про мисливське господарство та полювання» у статті 20 п. 4 йдеться про заборону на полюванні: «…напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш, як на два патрони». Таким чином будь-який власник напівавтоматичної рушниці, які, на жаль, сьогодні популярні, стає браконьєром. Адже магазин такої зброї розраховано мінімум на чотири патрони. Тому на практиці, в більшості випадків, якщо мисливець зарядив у магазин напівавтомата два патрони і ще один дослав у патронник, під час перевірки, зазвичай, на це закривають очі. Але це порушення закону нікуди не зникає. Тому необхідно або дозволити полювання з напівавтоматами без обмежень, що, на думку багатьох мисливців абсолютно неправильно, або ж прописати в законі обов’язкове встановлення обмежувачів ємності магазину такої зброї на полюванні.

Ще один пункт цієї ж 20 статті дозволяє застосовувати під час полювання на хутрового звіра нарізну зброю калібром не більше за 5.6 мм. Але при цьому не конкретизується на якому саме полюванні це можна робити: на індивідуальному чи колективному. В результаті деякі мисливці використовують нарізну зброю під час колективного полювання на зайця, що дуже небезпечно. Зрозуміло, що організатори полювання проти такої зброї під час такого полювання. Виникають конфлікти. Це необхідно відрегулювати.

Коли вже зайшла мова про полювання на зайця, то варто згадати, що зараз існує норма добування на колективному полюванні: один мисливець має право добути за день одного зайця. На практиці ж нерідко більш удачливий мисливець може добути двох або навіть більше зайців, які потім розподіляються між менш удачливими колегами. З одного боку, норма добування дотримана і кожен отримав по одному зайцю, але з точки зору сухого закону друга добута тварина, добута цим одним мисливцем – браконьєрство. Отже, під час колективного полювання мисливець, який добув одного вуханя, мусить зачохлити зброю та відправитись додому? Тоді який сенс у колективному полюванні? Тож норма вимагає доопрацювання, бо вона не відповідає практиці.

Не менш цікаво стоїть питання про полювання з луками та арбалетами. У базовому законі про них ані слова. Тобто немає ні дозволу, ні заборони, на відміну від тієї ж пневматичної зброї. Однак полювання з луком в усьому світі стають все більш популярними. Нині таким видом полювання цікавляться і в Україні. Але Законом це ніяк не регулюється. Тож виходить колізія, що теоретично при наявності всіх необхідних документів, які дозволяють полювати, кожен мисливець, з одного боку, може вийти в угіддя з луком, а з іншого ні, бо не врегульовано Законом?

Те саме стосується заборони використовувати на полюванні звуковідтворюючі пристрої. За замовчуванням всі розуміють, що йдеться про електронні манки. Однак духові манки теж відтворюють звук, тому за законом виходить, що вони теж під забороною, але це ж нісенітниця. Та й боротьба з електронними манками не ведеться. Вони ніби і заборонені, але при цьому вільно продаються майже в кожному мисливському магазині.

Вкрай необхідна норма, яка суворо забороняла б вживання алкогольних напоїв до початку та під час полювання. Зачохлив зброю – пий скільки заманеться. Так, це може викликати обурення у багатьох мисливців. Але ж полювання не менш небезпечне заняття, ніж керування автомобілем.

Закон «Про мисливське господарство та полювання» непогано регламентує роботу єгерської служби (стаття 39), але хотілося б бачити деякі доповнен­ня. Наприклад, єгері мають право в будь-який час перебувати в угіддях зі зброєю. Але нічого не сказано про мисливських собак, тим більше службових. Мисливський собака – незамінний помічник у роботі єгеря: під час обліку дичини, боротьби з хижаками та шкідниками. Крім того, собака завжди додатковий аргумент під час розмови з правопорушником. Не кажучи вже про те, що навчений пес може допомогти виявити у мисливця добуту дичину. Однак в Законі немає цієї норми, і перебування єгеря з собакою мисливської породи в угіддях у заборонений для полювання час – є порушенням законодавства.

Додав би ладу роботі єгерської служби також єдиний зразок бланка Протоколів. Адже якщо мова йде про УТМР, то такого єдиного бланка не існує, кожна обласна чи райорганізація «штампує» свій. Звичайно, в цьому немає нічого страшного, якщо єгер керується статтями КУпАП, але…. Все ж таки, бланки Протоколів єдиної форми значно спростили б та прискорили б процедуру.

Також варто зауважити, що робота єгеря пов’язана з неабиякою небезпекою. Йому нерідко доводиться мати справу з агресивними, озброєними людьми, які іноді перебувають під дією алкоголю. І в разі загострення конфлікту єгер діє лише на власний розсуд, на свій страх і ризик. За принципом «нехай троє судять, аніж четверо несуть». Тому необхідно врегулювати питання права носіння та застосування єгерем особистої зброї, хоча б травматичної, та регламентувати застосування інших спецзасобів для самооборони.

Взагалі, у світлі останніх тенденцій розвитку світового екотероризму, мисливці потрапляють у доволі уразливу категорію громадян, які можуть піддаватися фізичним нападам радикально налаштованих противників полювання. У Франції цю проблему вирішили, прийнявши закон, згідно з яким, за перешкоджання проведенню полювання можна отримати реальний строк позбавлення волі. Чому б нам не перейняти такий прогресивний досвід Євросоюзу? Не кажучи вже про те, щоб прибрати ганебну поправку до Закону «Про жорстоке поводження з тваринами», яка забороняє пропаганду, а як показує практика, і будь-яку згадку про полювання у навчальних закладах. Такий крок дозволить заповнити інформаційний вакуум та популяризувати мисливство, що робиться в усіх розвинених країнах світу.

Тож роботи попереду багато. Впевнений, що без удосконалення законів, левова частка зусиль патріотів мисливського руху в Україні зведеться нанівець і вороги українського народу в особі антимисливців здобудуть гучну перемогу в руйнуванні національних традицій та культури нашого народу.

Андрій АБІН,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6537

Далі...

Біг по колу

Саме так сьогодні виглядає громадська діяльність у сфері мисливства.

Привернути увагу влади до мисливської галузі – завдання не з легких. Існує цьому досить практичне пояснення. У 2018 році доходи від ведення мисливського господарства становили 228 млн грн. Це лише 1,4% від доходу лісової галузі або 0,06% від вкладу сільськогосподарського сектору у ВВП України.

Сьогодні мисливські господарства єдині, хто вкладає кошти в охорону і відтворення диких тварин, але жодної уваги до них з боку влади немає. Як зазначила під час парламентських слухань Віце-президентка «Асоціації зоозахисних організацій України» Марина Суркова: «…дикі тварини в умовах дикої природи опосередковано впливають на життя людей». Іншими словами, нікому і у суспільстві, і у владі, окрім представників мисливської галузі, ніякого діла до них немає.

Прикладом байдужості до мисливських справ можуть слугувати пріоритети «екологічного» Комітету Верховної Ради. Ще 16 жовтня було оприлюднене оголошення щодо створення робочих груп для опрацювання законопроєктів, у тому числі, і стосовно посилення боротьби з браконьєрством. На момент підготовки цієї статті ми, як заявники щодо включення в робочу групу, ніяких новин не отримували – далі оголошення справа не пішла. Натомість, Комітет уже опрацював і підтримав законопроєкти стосовно фактичного знищення мисливського собаківництва, скасування регулювання чисельності хижих тварин, участі «природоохоронців» у контрольних обліках мисливських тварин, заборони використання свинцевого шроту і холодної метальної зброї тощо.

У жовтні ми спільно з ГС «Асоціація користувачів мисливських та рибальських господарств» опублікували Проєкт Концепції реформування мисливської галузі на найближчі 10 років (ознайомитись можна на сайті: www.gsvms.org.ua у розділі Медіа/статті ). У ньому містяться пропозиції щодо принципових і докорінних реформ, без впровадження яких, на нашу думку, мисливська галузь просто «загнеться». Продемонстрували на прикладі наших ближніх європейських сусідів як може працювати галузь при втіленні таких змін. Проєкт був надісланий усім профільним органам виконавчої та законодавчої влади – починаючи з Президента і Прем’єр-міністра і закінчуючи Комітетами Верховної Ради і міністерствами. І тут почався той самий «біг по колу». Коли вищестоящі органи влади спускають отриману кореспонденцію до нижчестоящих, і в результаті вона потрапляє до тих, хто роками нічого не змінював і не збирається. Система не може реформувати себе сама, і це очевидно.

Ми надіслали Проєкт і природоохоронним та європейсько-орієнтованим громадським організаціям, давайте, мовляв, усі об’єднаємось і спільно почнемо робити перші кроки з реформування мисливської галузі та зміни чинного природоохоронного законодавства. Бо, якщо відверто, це лише в Україні мисливці і природоохоронці (не плутати з псевдоекологами та «захисниками» прав тварин) постійно чубляться. В Європі вони давно налагодили діалог, бо мета ж в усіх одна – збереження тваринного світу, хоч прагнемо досягнути її різними шляхами.

В Європі давно дійшли висновку, що якщо існує такий прошарок суспільства, як мисливці, котрі готові витрачати власні кошти, зусилля та час для турботи за дикими тваринами і середо­вищами їх перебування, то навіщо державі витрачати на це свої ресурси? Достатньо лише створити сприятливі умови для діяльності мисливців. Саме тому, в Європейській хартії полювання та біорізноманіття закріпили принцип – влада має залучати до розробки нормативно-правових актів мисливців, щоб ці акти були для них зрозумілими та прозорими, а де це можливо – дозволяти мисливцям здійснювати саморегулювання. Наші депутати йдуть іншим шляхом – вносять зміни до законодавства за пропозиціями кого завгодно, лише не мисливців! Це вказує на якусь заангажованість.

Але найбільшого розчарування завдає той факт, що самим мисливцям і користувачам мисливських угідь питання цивілізованого мисливства до «лампочки». Панує така думка, що ті «закручування гайок» на законодавчому рівні, які зараз впроваджують у сфері мисливства, торкнуться якихось конкретних мисливців чи окремих господарств, «але не мене». І навіть якщо є розуміння необхідності об’єднуватися і діяти, зазвичай, далі слів справа не заходить. Активність наших мисливців яскраво продемонструвала остання петиція до Президента щодо мисливського собаківництва. Менше 1500 підписів за місяць. Можна було б сказати, не всі мисливці сидять в інтернеті. Але в одній лише групі Телеканалу «Трофей» більше 160 000 учасників, у мисливських групах на Фейсбуці загальне число учасників ще понад 200 000. Тобто, якщо б мисливці більше спрямовували свою активність на проблемні питання мисливства, а не вподобання картинок, то петиція набрала б необхідну кількість голосів за пару днів. Можна було б сказати, що заважають технічні проблеми у підписанні петиції, але чому 70-ти тисячам антимисливців вони не завадили підписати петицію про знищення мисливського собаківництва?

Ми звикли до того, що на «зоозахисні» пікети приходить по 10–15 осіб, але їх видима малочисельність – оманлива. Вони об’єднуються в «зоозахисні коаліції», «природоохоронні коаліції», пишуть маніфести і, напевно, що не вилазять із депутатських приймалень. Ще в 2017 році завдяки депутатському запиту О. Єднака стало відомо, що два тендери Мінприроди загальною сумою 4,2 млн гривень із численними порушеннями і неефективним використанням коштів виграла ГС «Інститут екологічного управління та збалансованого природокористування». Ця ГС підконтрольна голові Громадської ради при Мінприроди С. Берзіній. Пані Берзіна не тільки була переобрана на свою посаду в 2018 році, а й на парламентських слуханнях заявляє про те, що ніхто не оцінює природоохоронний ефект від використання коштів з екологічного податку. З таким от рівнем цинічності «громадськість», що бере участь у розпилі бюджетних коштів, виступає радниками у профільному центральному органі виконавчої влади, де немає жодного представника мисливських організацій. Враховуючи, що влада взяла курс на перезавантаження чиновників та в зв’язку з переформатуванням міністерств, ми звернулися до Прем’єр-міністра стосовно доцільності переобрання і громадських рад при центральних органах влади.

Однак варто відзначити, що в цій тотальній мисливській байдужості все ж є ті, хто готовий активно включатись у боротьбу за свої права. Ми обрали шлях, коли якість переважає над кількістю, і звернулись до частини таких активних мисливців. Час виходити з Фейсбуку і відстоювати свої права за межами соцмереж. Розробляти спільні покрокові плани дій – як достукатись до влади, як протистояти інформаційній війні з антимисливцями і покращувати імідж мисливців в очах суспільства. Тим паче, що багато хто має чудові ініціативи, варті підтримки. А з часом необхідно приєднувати до реалізації цих планів якомога більшу кількість мисливців.

Отож Всеукраїнська мисливська спілка вкотре звертає вашу увагу – досить бездіяти, бо жарти про те, що полювати в нас скоро можна буде лише на горобців, рано чи пізно стане реальністю. Час об’єднуватися – долучайтесь!

Сергій АНДРОСЮК,
ГС «Всеукраїнська мисливська спілка»,
“Лісовий і мисливський журнал”

Далі...

Священні гаї

Ліс у житті та побуті українського народу.

Кожна суспільно-економічна епоха в житті людей ставила до лісу свої вимоги і лишила в ньому певні сліди. Вплив людини на ліси з кожним тисячоліттям, згодом століттям, а тепер і десятиліттям посилювався. Десятки і навіть сотні тисяч років пращури знаходили в коморах природи все те, що їм потрібно було для життя, тобто займалися простим збиральництвом дарів природи. Деревина – перший матеріал, який людина поставила собі на службу.

З давніх часів у Лісостеповій і особливо Степовій зоні ліс був для українців захисником і другом. Саме завдяки лісам, зокрема, в Лісостепу, наші предки змогли заселити і закріпити за собою ті землі, які й зараз входять до складу нашої держави.

Люди одухотворяли природу і наділяли звірів та багатовікові дерева людськими якостями, поклонялися Сонцю, Грому, Блискавці, Місяцю, Вогню, Воді, Вітру та іншим силам природи. Так поступово виникли релігійні уявлення і вірування.

Кожне слов’янське плем’я мало серед звірів, стихійних природних сил і навіть дерев – тотема-покровителя, якого вважали своїм предком-родоначальником. Пращури мали також священних тварин, окремі старезні дерева і гаї. Священні гаї суворо охоронялися. За їх охороною стежили волхви. Отже, першоджерелом охорони лісів було їх обожнювання та релігійні уявлення праукраїнців. Пізніше на певному етапі історичного розвитку суспільства виникають ідеї охорони лісів, пов’язані з обороною країни та економічними проблемами, необхідністю збереження окремих об’єктів природи, тварин та рослин, щоб не підірвати здатності до їх відтворення.

Поступово серед населення складаються звичаї та усні правила користування лісами. З часом вони ставали традиційними і люди виконували їх добровільно. У зв’язку з релігійними віруваннями, господарськими і традиційними правилами, виникають свята і обряди, тісно пов’язані з природою, побутом народу і його господарською діяльністю. Обож­нюючи природу, насамперед, багатовікові ліси, пращури намагалися вести себе так, щоб не завдавати їм шкоди. Така поведінка була характерною не лише в період природо- та ідолопоклонництва, коли наші предки вірили в багатьох богів, а й у перші століття після прийняття християнства. Після його введення, обожнювання природи поступово змінилося вірою в єдиного бога-творця всього сущого на землі і навколо неї.

Наші далекі предки також досконало знали природу і у пошуках цілющих рослин мали такі ж здібності, як і дикі тварини. Вони були переконані, що дерева заряджають людину енергією, знімають втому, допомагають у лікуванні хвороб, позитивно впливають на самопочуття, посилюють захисні функції організму.

При тій чи іншій хворобі настає полегшення, якщо на деякий час притулитися до якоїсь певної деревної породи. Найвищу ефективність у цьому плані має дуб. Недаремно старовинна назва його – кверкус – означала «здоровий», «міцний». В народі завжди говорили «здоровий та міцний, як дуб». Отже, й тепер можна йти по здоров’я до дуба, притулитися до нього чолом, долонями або потилицею і вже через кілька хвилин людина відчуває полегшення, приплив життєвих сил.

Старезні дуби-гіганти ніби підпирають небо ї вважаються в українців царями серед дерев, як лев серед звірів. Дуб – символ могутності, величної краси, сили. Дуб і зараз є символом слави, невмирущості і волелюбності нашого народу, вірності в коханні і любові до Батьківщини. Недаремно цій породі присвячено багато чудових пісень і віршів.

З часів, які навіть не можна назвати сивою давниною, дійшли до нас чарівні і зворушливі ліричні пісні – одне з найбільших національних надбань, щедрий внесок українців у вселюдську культуру. В них дуже часто згадуються дуб, калина, вишня, береза, явір, верба… Саме серед могутніх багатовікових дібров могли народитися пісні, в яких дуб виступає як символ сили і незламності народу, зокрема, козацького духу.

«Віє вітер, віє вітер,
Дуба нахиляє,
Сидить козак на могилі
Та й вітру питає:
Скажи, скажи, вітре буйний,
Де козацька доля?
Де фортуна і надія,
Де слава і воля?»

Дубові ліси – діброви з давніх-давен давали нашим предкам притулок, захист від ворогів і їжу. Українців полонила велична краса і довговічність кремезних дубів-гігантів, що зростали у похмурій лісовій тиші, в таємничій зеленій напівтемряві. Їх вражала стійкість старезних дубів проти стихійних сил природи.

Предки помітили, що у найвищі і найбільш кряжисті дуби-велетні блискавка вдаряє частіше, ніж у інші дерева. Ці гіганти ніби притягують до себе блискавки. Така уразливість дуба пов’язана з тим, що він високо підіймається над іншими деревами, має надзвичайно глибоке коріння і служить провідником електричних розрядів з атмосфери в землю.

Пращури не знали причин появи гроз, грому та блискавки і, спостерігаючи як вона вражає дуб, вважали його священним деревом, житлом і храмом головного бога Перуна, володаря грому і блискавки. Вважалося, що в шелесті листя дуба проявляється воля Перуна, яку вміли читати лише волхви.

Перунові дуби були розкидані по всій території України. До прийняття християнства українці не будували храмів. Їх заміняли кряжисті тисячолітні дуби-гіганти, заповідні багатовікові гаї, де людина відчувала найбільший вплив природи, подих її цілющої і таємничої сили. Після прийняття християнства в глухих лісових пущах люди шукали спасіння душі й засновували монастирі. Вони йшли в темні ліси для духовного очищення і заспокоєння душі. Тут, вірили люди, ніяка земна сила вже не мала над ними влади. В часи язичництва з дубових колод виготовляли зображення богів, насамперед, Перуна і ставили їх на капищах і перехрестях доріг.

Після прийняття християнства українці продовжували шанувати багатовікові дуби і діброви, влаштовували під ними народні гуляння, проводили віча і військові ради. Тут засідали старійшини і розглядали різні громадські та інші справи. Особливою популярністю на Русі користувався дуб на Хортиці, про який писав візантійський імператор Костянтин Порфірородний /945–959/. Вже тоді дубу було понад 1000 років. Жив він ще дев’ять століть і загинув у 1871 році. Великою популярністю користувався цей патріарх у запорізьких козаків.

В Україні ще й тепер є чимало дубів-довгожителів, які «пам’ятають» Київську Русь та її князів, навалу монголо-татар, «бачили» під своїми крислатими кронами козацьких гетьманів, вождів народних повстань проти гнобителів, видатних державних діячів, письменників. Кожне з цих дерев-довгожителів – жива книга, цікава легенда. Якби вони вміли говорити, то могли б розповісти нам дуже багато цікавого і повчального.

Крім дуба, священними в українців були також верба і калина. Недаремно вважається, що без верби і калини нема нашої України.

Верба – вісниця весни, ніжне дерево, миле й дороге серцю українця. Воно з прадавніх часів тісно пов’язане з його життям та побутом, оспіване в ліричних піснях і думах. З усіх деревних порід, які ростуть в Україні, мабуть, після калини найбільше пісень складено про вербу.

Верба – символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. У далекому казахському степу вона нагадувала йому рідну Україну.

«…Реве та стогне Дніпр
широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилі підійма…»

Великий Кобзар, відбуваючи заслання, направлявся з Орської фортеці у Ново-Петровське укріплення. По дорозі на пристані у м. Гур’єві Тарас Григорович знайшов гілку верби і взяв її з собою. Прибувши за призначення, він посадив її у безводному казахському степу на півострові Мангишлак. Вона прийнялася і за сотню з лишнім років, всупереч спекотному диханню пустині, перетворилася у могутнє дерево.

Верба використовується в багатьох народних обрядах. Більшість обрядів – це своєрідна господарська магія, вимолювання у богів щедрого врожаю, щастя і добробуту. Народні звичаї, обряди і традиції охоплюють усі сфери життя і діяльності народу. Вони складалися протягом тисячоліть і разом з мовою є тим матеріалом, що цементує народ. З прадавніх часів наші предки вірили, що верба має чарівну силу і охороняє людей, їх житло та худобу від нечистої сили і злих духів, що прокидаються весною разом з воскресінням природи. В українців ця порода вважалася не лише священним деревом, а й символом щасливого сімейного життя, безперервності і постійності життя взагалі.

Чим же пояснити таку популярність верби? Очевидно, її красою та тією користю, яку приносить вона людям, невибагливістю до грунту, швидкістю росту і цінністю деревини. Верба – великий життєлюб і легко розмножується кілками, живцями, насінням, паростками від пеньків. Зламалася гілочка від вітру, впала на сиру землю і з часом виросло з неї нове дерево.

Більшість верб, а їх нараховується 167 видів і понад 600 гібридів та різновидностей, добре переносять довгострокове затоп­лення водою. Верба не загине й тоді, коли майже весь її стовбур занесе мулом. Всі ці властивості верби вижити і вистояти в будь-яких умовах, як і здатність до цього українського народу, ще раз свідчить, що ця порода є справжнім символом України.

З давніх часів Україна славилася народними музичними інструментами, насамперед, кобзами, бандурами. Бандура – один з найбільш улюблених інструментів. Це вона з давніх часів співала, раділа, веселила людей, плакала в часи лихоліття, піднімала дух народу і кликала його на священну боротьбу за волю і щастя. З усіх деревних порід верба була найбільш «голосиста», тому вона й використовується для виготовлення бандур.

Однією з найпопулярніших у нас деревних порід є калина – символ самої України, щирої і незрадливої дівочої любові, непорочної і цнотливої дівочої краси. У народі про дівчину кажуть – гарна, як калина. Під назвою калина червона ввійшла вона в усну народну творчість, національну символіку. Мотиви калини, калинового листя і ягід постійно використовуються в орнаментах, зокрема, у вишивках, настінних розписах сільських хат. Її ім’ям здавна називали села і урочища, а тепер клуби, ансамблі, ательє, кафе, кінотеатри.

Калина в Україні не лише символ рідної землі, а й вічної пам’яті про тих, хто у мужній борні віддав своє життя за щастя і волю народу, тому й саджають її на могилах загиблих. У народних, насамперед, патріотичних піснях-гімнах – духовних скарбах українців образ калини використовується постійно. З давніх-давен калина згадується не лише у піснях, а й у народних казках, легендах, думах, приказках і прислів’ях. Багато у нас пісень, де згадується червона калина, тому й називають її породою пісенною, королевою народних пісень, символом душевної краси людини, радості і щасливого сімейного життя. За допомогою образу калини в піснях розкривається емоційний стан людини.

Багато цілющих речовин є у плодах, корі, квітах та корінні калини. За тисячоліття вона пройшла перевірку на цілющість і тепер широко використовується в народній і науковій медицині. Надзвичайно велику цінність для харчування людини мають плоди цього диво-чагарнику.

Великою популярністю користується тополя, зокрема, пірамідальна – невід’ємний елемент українського ландшафту. Ця порода – символ жіночої долі, незрадливого, та, на жаль, часто нещасливого дівочого кохання. Тополю в Україні називають «народним деревом». Її завжди саджали по берегах річок і водойм, вздовж шляхів і в населених пунктах. І не лише саджали, а й оспівували в піснях і думах, складали про неї вірші. За здатністю виділяти фітонциди і очищати повітря від мікроорганізмів, пилюки і сажі та інших шкідливих речовин тополя займає серед деревних порід одне з провідних місць. Широко використовується тополя і з лікувальною метою.

Бук міцно ввійшов у життя і побут населення Карпат та Прикарпаття. У минулому бучин було тут значно більше, ніж тепер, зокрема, в Чернівецькій області, яку називають краєм букових лісів – Буковиною. Мешканці Карпат обожнювали бук, а в деяких районах населення вважало його своїм тотемом. Їх полонила велична краса старезних буків. Бучини виділяють величезну кількість фітонцидів, вони є постійно діючим і надзвичайно ефективним фільтром і в цьому відношенні бук служить людям краще, ніж більшість інших деревних порід. Надзвичайно велику харчову і лікарську цінність мають горішки бука, з них виготовляють олію. Важко перерахувати всі користі, в тому числі, й лікувальні властивості бука, проте, насамперед, цінили люди його деревину. Скрині, комоди, столи, стільці, лави та інші вироби з неї служать по 200–300 років.

Сестрою сонця і світла називали українці білокору граціозну красуню – березу. Матінка-природа наділила її багатьма корисними властивостями. Споконвіку вона обігрівала, поїла соком і лікувала наших предків, допомагала наводити чистоту в хатах і дворах. Адже віники і мітли виготовляли з березових гілок. З молодих гілочок берези виготовляли банні віники. Всі частини берези з найдавніших часів використовуються людьми з лікувальною метою. Березовий дьоготь і березове вугілля також знаходили якнайширше застосування. З берести виготовляли кошики, шкатулки, іграшки. Береста – наш вітчизняний папірус, перший «папір», на якому писали ще в часи Київської Русі. З деревини берези виготовляли посуд, шевські цвяхи і колодки, ручки для інструментів.

Липа з прадавніх часів є однією з найулюбленіших деревних порід. Наші пращури-язичники присвячували її Ладі – богині кохання і весни. В Україні ще й тепер зустрічаються старезні липи з розлогими кронами – це той випадок, коли старість не спотворює, а прикрашає. Українці завжди намагалися наблизити цю породу до себе, а тому залюбки саджали її на подвір’ях, вулицях міст і сіл, у парках і скверах, уздовж шляхів. Липа виділяє велику кількість фітонцидів, а на її липкому листі осідає величезна кількість пилу, сажі та різних шкідливих речовин, а потім роса і дощі змивають їх на землю.

Липа – чудовий медонос. З давніх-давен липа взувала наших дідів-прадідів. Личаки /постоли/ довгий час були для бідних селян єдиним взуттям влітку і взимку. З лика виготовляли мішки, щітки, кошики, мати, рогожки, мочало, покрівлю на будівлі. З прадавніх часів липа давала матеріал для культурних потреб. На очищених шматках дуба малювали картини на теми з народного життя, звідсіля і назва лубкові картини. Славиться липа надзвичайно цінними лікарськими властивостями і легкою та дуже м’якою деревиною. Споконвіку з неї виготовляли скрині, вулики, домашній посуд, меблі, діжечки для меду і вершкового масла, високохудожні вироби та прикраси, рами для картин, іконостаси для церков.

Велику роль у житті і побуті, насамперед, населення Полісся, відігравала сосна, а Карпат – смерека /ялина/. Вже за тисячі років пращури займалися бортним промислом – добуванням меду і воску диких бджіл з дуплистих сосен. Соснову смолу використовували при будівництві човнів і кораблів, виготовляли деревне вугілля, скипидар. Сосна – унікальне дерево-аптека, невичерпне джерело лікувальних речовин, вітамінів, мікроелементів та інших корисних речовин. Отже, величезне економічне значення сосняків і смеречників не вичерпується деревиною, живицею та використанням їх для відпочинку людей. У сосняках зростає багато корисних лікарських і плодово-ягідних рослин, десятки видів грибів.

Великою популярністю в ук­ра­їнців користувалися колись і користуються тепер дикорослі плодові та ягідні породи: яблуня лісова або кислиця, груша, ірга, горобина, бузина чорна, вишня, черешня, кизил, барбарис, терен, шипшина, берека та інші види. З давніх-давен плоди вищезгаданих порід, налиті літнім сонцем і грозами, використовували у їжу, сушили, готували з них соки, смачні і поживні компоти та квас, використовували для лікування різних хвороб.

Обсяги цієї публікації не дають можливості описати значення всіх деревних порід, які зростають в Україні, але й викладений матеріал свідчить, що кожна порода – унікальне творіння природи і нема таких дерев, які б не приносили користі людині.

Павло ВАКУЛЮК,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6296

Далі...

Історія реформ

Головне у лісовому господарстві – стабільність в його організації й управлінні.

Після встановлення радянської влади система організації і управління лісовим господарством змінювалася майже 30 разів. Ліс – культура поколінь. До віку стиглості він росте багато десятків, а то й сотню років. Бажано, щоб лісничий і директор лісгоспу працювали на одному місці десятки років і передавали своїм нащадкам ліс у кращому стані, ніж одержували його від своїх попередників.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції і зречення царя Миколи II від престолу органи управління, які існували в царській Росії, були ліквідовані. Восьмого листопада 1917 року Другий Всеросійський з’їзд рад ухвалив Декрет про землю, за яким природні багатства, зокрема, земля, ліси і надра були націоналізовані, тобто оголошені всенародною власністю. Більшовики, захопивши владу, проголосили гасло «Грабуй награбоване», і започаткували страшенне моральне розтління народу, розв’язали зоологічні інстинкти у людей без совісті й честі, дали волю їхнім підлим якостям, зняли з них моральні гальма, благословили руйнацію і деспотизм. У лісах України як колишніх державних, так і приватних, розпочалися масові самовільні рубки і розкорчовування деревостанів.

22 січня 1918 року Україна проголосила про утворення своєї незалежної держави – Української Народної Республіки, а 13 січня 1919 року було ухвалено «Закон про ліси УНР». 27 грудня 1918 року Раднарком РРФСР ухвалив постанову про створення Головного лісового комітету, який мав опікуватися заготівлею дров для опалення та інших потреб. Діяльність цього комітету поширювалася на всі райони України, які загарбувала червона армія. В періоди, коли існували органи влади УНР, у складі Міністерства земельних справ лісовим господарством керував Лісовий департамент.

У той період, коли Українською державою керував гетьман П. Скоропадський (травень-листопад 1918 року) в Україні були відновлені закони, які діяли в царській Росії, в тому числі, й положення про збереження лісів 1888 року. Тоді ж відновили свою роботу дореволюційні Губернські Лісоохоронні Комітети. Керував лісовим господарством Лісовий департамент, підпорядкований Міністерству хліборобства. Очолював його видатний вчений-лісівник Б.Г. Іваницький.

До жовтневого перевороту у дев’яти українських губерніях діяли Києво-Подільське, Харківсько-Полтавське, Холмсько-Волинське, Херсонсько-Бессарабське і Таврійсько-Катеринославське територіальні лісові управління, а також Управління начальника Лісових справ Чернігівщини. Цим управлінням безпосередньо було підпорядковано 149 лісництв, 429 об’їздів, 2216 обходів.

У березні 1920 року для керівництва лісовим господарством в українських губерніях, які увійшли до складу УСРР, у складі Наркомзему організували Всеукраїнське управління лісовим господарством (ВУПЛ), а в губерніях у складі земельних органів губернські управління (ГЛУ), яким безпосередньо підпорядкували лісництва. ВУПЛ очолив видатний вчений О.Г. Марченко. Його заступниками призначили професорів, відомих учених В.Я. Гурського, Б.О. Шустова і О.І. Колесникова. Вищезгадані вчені, маючи величезний науковий і практичний досвід у справі ведення лісового господарства, намагалися стабілізувати ситуацію, створити інструктивну і нормативну базу, організувати нові лісництва (до 1917 року в українських губерніях майже 80% лісів належало приватним власникам) та провести в них лісовпорядкування, розгорнути роботи зі створення лісових культур.

Організація нових лісництв на базі колишніх приватних лісів розпочалася у 1920 і продовжувалася у 1921 році. В ті ж роки створили повітові лісові підвідділи, ліквідовані у 1921 р. Організовані лісництва не мали контор, телефонного зв’язку, коней і більшість з них деякий час існували лише на папері. У зв’язку з катастрофічною нестачею спеціалістів лісового господарства у 1920 році органи радянської влади зобов’язали спеціалістів-лісівників зареєструватися і приступити до роботи. Тих, хто ухилявся від реєстрації, притягували до відповідальності за законами військового часу, як дезертирів (Київський облдержархів (КОДА), фонд р-349, опис 1, справа 17, арк. 6). У Київській губернії і Києві у 1921 році нараховувалося вчених-лісівників 60 чоловік.

Радянська влада призначала на посади лісничих не спеціалістів, а членів ВКП(б). Більшість з них вміли лише читати і в анкетах писали «освіта домашня». У Київській губернії, станом на 1918 рік, налічувалося лише 28 державних лісництв, лісничі та їх помічники, яких радянська влада вважала представниками колишнього панівного класу, були вбиті або виїхали у міста. У Київській губернії у 1920–1921 роках організували 74 лісництва. Отже, проблема забезпечення лісництв кадрами стала тоді проблемою номер один. Проте і в таких умовах керівники ВУПЛу зуміли налагодити ведення лісового господарства. Сприяло наведенню деякого порядку в лісах прийняття ВУЦВК «Закону про ліси УСРР» (1923 рік).

Практика показала, що ГЛУ не можуть ефективно керувати великою кількістю лісництв, тому у 1923 році розпочалося створення збільшених лісництв, які стали прообразами майбутніх лісгоспів. Кожному збільшеному лісництву підпорядковувалося 7–12 звичайних лісництв.

Незважаючи на колосальний дефіцит спеціалістів лісового господарства, органи радянської влади ухвалили постанову про чистку кадрів лісництв від антирадянських елементів (КОДА, фонд 349, опис 1, спр. 1138). Головним критерієм при атестації лісничих та їх помічників були не професійні і ділові якості, а їх політична благонадійність та відданість радянській владі (КОДА, фонд 712, опис 1, спр. 47; фонд 349, опис 1, спр. 1138). По Україні з 13100 працівників лісової охорони, станом на 1 січня 1924 року, «вичистили» 3800 лісників і об’їждчиків (КОДА, фонд р-712, опис 1, спр. 65).

9–13 березня 1924 року губернський з’їзд робітників землі та лісу Київщини підбив підсумки чистки працівників лісового господарства. Без роботи тоді залишилося лісничих 31%, помічників 23, лісокультурних наглядачів 42, рахівників 24 і лісової охорони 38% (КОДА, фонд р-712, опис 1, спр. 65).

В Україні кількість спеціалістів з вищою освітою з року в рік зменшувалася: у 1923–1924 рр. працювали 201 чоловік, 1924–1925 рр. – 188, у 1925–1926 рр. 134 особи (журнал «Лесовод», № 8, стор. 13). Практика чисток продовжувалася і в наступні роки. Незважаючи на випуск спеціалістів вузами, станом на 1930 рік, тільки 15% інженерно-технічного персоналу мали вищу, а 35% лише початкову освіту.

У травні 1925 року ВУЦВК та РНКУСРР ухвалили постанову про передачу селянським громадам 1681685 десятин лісів, з них із правом розкорчовування 847996 десятин. Ця операція викликала зміни в організації та управлінні лісовим господарством у багатьох районах України.

З 1923 по 1930 рр. керував ВУПЛом Шаляхін, який закінчив церковно-приходську школу, але він був розумною людиною і робив те, що йому рекомендували заступники-професори В.Я. Гурський, Б.О. Шустов і О.І Колесников.

Керівники ВУПЛу намагалися дотримуватися основоположних принципів ведення лісового господарства, зокрема, сталості і не виснажливості лісокористування. Науковою основою, на підставі якої ухвалювалися рішення, була класична лісова наука, насамперед, вчення Г.Ф. Морозова про ліс і роботи М.М. Орлова з економіки й організації лісовпорядкування. На ведення лісового господарства впливали вкрай негативні стосунки з лісовою промисловістю, яку не влаштовували правила рубок і обсяги рубок головного користування.

У 1923 році розпочалися і в 1925 році закінчилися заходи із ліквідації губерній і організації округів та окружних управлінь лісового господарства. У 1932 році створюються перші області й обласні та міжобласні управління лісового господарства, а окружні управління ліквідовуються.

У 1929 році на базі збільшених лісництв розпочалося створення лісгоспів, але 27 грудня того ж року Рада праці і оборони СРСР ухвалила постанову «Про організацію лісового господарства і лісової промисловості», а Раднарком СРСР вирішив передати всі лісозаготівлі Вищій Раді Народного господарства, тобто лісовій промисловості. У січні 1930 року ВУПЛ ліквідували і в зоні Полісся та північних районах Лісостепу на базі щойно організованих лісгоспів створили ліспромгоспи, а 112 лісництв перетворили в лісозаготівельні дільниці. Після підпорядкування лісового господарства лісовій промисловості по всій території України розпочалися концентровані рубки і вибіркові рубки кращих дерев навіть у середньовікових деревостанах. Керівників ВУПЛу арештували за «намагання зберегти колишні поміщицькі ліси», а лісове господарство, як самостійну галузь, ліквідували. За кілька років лісове господарство України довели до катастрофічного стану. Лісовідновлення лише на деяких зрубах зводилося в основному до примітивного сприяння природному поновленню.

31 грудня 1931 року РНК СРСР ухвалив постанову про поділ лісів європейської частини держави на лісопромислову і лісокультурну зони. В Україні в лісопромислову зону включили 48 лісгоспів Полісся і північної частини лісостепу. Ліси на цій території підпорядкували лісовій промисловості, лісгоспи перетворили в ліспромгоспи, а 112 лісництв у лісозаготівельні дільниці. 61 лісгосп (степову і частково лісостепову зони) включили в лісокультурну зону і підпорядкували тресту «Укрдержліс» (керуючий Губа). Який перебував у складі Наркомзему УСРР.

5 січня 1932 року Постановою ЦВК і РНК СРСР ВРНГ ліквідували і замість неї створили Народні комісаріати, в тому числі, й лісової промисловості. В Україні створили Управління уповноваженого Наркомліспрому СРСР при РНК УСРР. Ця структура проіснувала до 1936 року. 22 жовтня 1936 року в Україні організували Наркомат лісової промисловості УСРР. Деякі законодавчі акти, що видали органи державної влади в період з 1936 по 2013 рік, подаємо у вигляді таблиці.

За останні майже 100 років унаслідок безглуздих реформ неодноразово лісове господарство доводили до катастрофічного стану. Найкращі результати в роботі цієї галузі були тоді, коли вона мала статус Міністерства лісового господарства України.

Павло ВАКУЛЮК,
професор,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6140

Далі...