Пропозиції щодо удосконалення законодавства за результатами реалізації проекту «Лісова варта»

Ця публікація підготовлена у рамках реалізації проекту «Лісова варта».

Результати, тлумачення і висновки цієї публікації в жодному разі не можуть трактуватись як такі, що повністю відображають погляди Всесвітнього фонду природи WWF та Дунайсько-Карпатської програми зокрема. Висловлені тут думки не обов'язково співпадають з точкою зору всіх виконавців, партнерів і організацій, які підтримують важливість реалізації цього проекту.

Львів, 2018 рік

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ «ЛІСОВА ВАРТА»

1.    1. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ІНСТИТУЦІЙНОГО РЕФОРМУВАННЯ

1.1. Консультанти проекту «Лісова варта» дійшли до висновку про наявність іс­тотних недоліків вітчизняної системи управ­ління лісовою галуззю, що обумовлено сумі­щенням функцій господарської діяльності із регуляторними та контролюючими повнова­женнями профільних державних органів. Та­кий стан призводить до постійного втручання органів влади в господарську діяльність під­приємств, тягне за собою численні корупційні ризики та зумовлює низький рівень контр­олю за використанням лісових ресурсів.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується на законодавчому рівні:

• ·         відокремити регуляторні та контроль­ні функції від функцій господарювання шляхом створення окремого господарюю­чого суб’єкта (господарських об’єднань за регіональним принципом).

1.2. Однією із найактуальніших проблем лі­сового господарства України є високий рівень незаконних рубок (перш за все - ру­бок, які вчиняються постійними лісокористувачами) та обіг незаконно добутої деревини. Ключовою причиною такого стану є неефек­тивність існуючого механізму протидії неза­конним лісозаготівлям. Відтак, одним із шля­хів забезпечення належного рівня протидії зловживанням має стати спеціалізація право­охоронних органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та досудове розслі­дування злочинів у лісовому секторі.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         запровадження в структурі органів На­ціональної поліції відокремленого сп­ціалізованого підрозділу, який маючи високий рівень професійної підготовки (як досудового розслідування так і лісогос­подарської практики), буде незалежним від будь-якого незаконного впливу (струк­турна та операційна автономія, порядок призначення та звільнення керівника, приміром за узгодженням із Кабінетом Міністрів України), націлений виключно на виявлення, протидію та розслідування злочинів у сфері лісових відносин та обігу деревини, та забезпечений адекватними повноваженнями й ресурсами відповідно до найкращих правоохоронних практик.

1.3. Відповідно до ст. 47 Лісового кодексу України, лісовпорядкування є обов’яз­ковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановлено­му центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства. На даний час, єдиною організацією, що через відсутність конкуренції, має монопольне право викону­вати роботи із лісовпорядкування є виробни­че об’єднання «Укрдержліспроект», що нале­жить до сфери управління

Держлісагентства України. Завданням лісовпорядкування є ана­ліз виконаних заходів за попередніх 10 років і планування заходів на наступний ревізійний період, в т.ч.- здійснення контролю за вико­нанням цих заходів. Будучи господарюючим суб’єктом, ВО «Укрдержліспроект» виконує лісовпорядкування на платних договірних за­садах із постійними лісокористувачами, що створює конфлікт інтересів, призводячи до корупційних ризиків при проектуванні та при­значенні рубок.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         передати виробниче об’єднання «Укрдержліспроект» до підпорядкування Міністер­ства екології та природних ресурсів України;
• ·         в подальшому створити законодавчі умови для конкуренції інших суб’єктів господарювання в сфері виконання робіт із лісовпо­рядкування.

2.    2. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЕКОНОМІЧНИХ ЗАСАД ДІЯЛЬНОСТІ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА:

2.1. Верховною радою України 10 липня 2018 року ухвалений Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств», який набув чинності 15.08.2018 р. Законом внесені зміни до ст. 273 Податко­вого кодексу, яким запроваджений земель­ний податок на лісові землі, що перебувають у постійному користуванні лісогосподарських підприємств та установ ПЗФ. Отже, сільські, селищні та міські ради отримали право визна­чати ставку зазначеного місцевого податку у розмірі до 5 % від нормативно-грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Згодом, 23.11.2018 року Верховною Радою України ухвалено проект Закону «Про внесен­ня змін до Податкового кодексу України та де­яких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» (реєстр. № 9260), яким внесено зміни до Податкового ко­дексу України: максимальна ставка податку на лісові землі обмежена 0,1 відсотком від норма­тивно грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області».

Фінансова обґрунтованість та прорахованість ухвалених законів є вкрай сумнівною, в першу чергу - з точки зору економічної рентабель­ності лісового господарства. Зокрема, закон прямо суперечить базових принципам подат­кового законодавства: стабільності та справед­ливості (ст. 4 ПКУ). Оскільки установи ПЗФ зобов’язані також сплачувати податок на лісові землі, які вони зобов’язані охороняти не маю­чи прямих доходів від них. Такий стан прямо перешкоджає розвитку мережі ПЗФ, покра­щенню матеріально-технічної бази постійних лісокористувачів, установ та організацій ПЗФ, які використовують лісові землі.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         першочерговим кроком є звільнення від сплати податку за лісові землі підпри­ємства, установи та організації в части­ні використання ними земельних ділянок, які відносяться до територій та об’єктів природно-заповідного фонду (біосферні за­повідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказни­ки, пам’ятки природи, заповідні урочища) та не вилучаються у землекористувачів;

2.2. Основними джерелами надходжень міс­цевих бюджетів сільських територій є податок з доходів фізичних осіб та доходи від оренди земельних ділянок та земельного по­датку. Причому, в аграрних регіонах дохід від землі подекуди перевищує податок з доходів фізичних осіб працюючого населення. Нато­мість, в гірських регіонах та поліських терито­ріях ситуація дещо інша: площа орних земель тут в рази менша, їх вартість також нижча, відповідно дохідна частина від використання землі суттєво нижча. На даний час, регіони із високим рівнем лісистості, отримують лише незначну частину доходів в результаті діяль­ності лісогосподарських підприємств від про­ведення ними рубок.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         перенаправити надходження від рентної плати за спеціальне використання лісових ресурсів із державного бюджету до місцевих (75%), шляхом внесення відповідних змін до бюджетного законодавства.

3.    3. ПРОПОЗИЦІЇ В СФЕРІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

3.1. Крім рубки без спеціального дозволу, не­законні лісозаготівлі охоплюють цілий спектр лісопорушень, за наявності яких рубка вважається незаконною: рубка не тих порід, що визначені у дозволі, рубка дерев, які вза­галі заборонено вирубувати, рубки за дозво­лом, виданим із порушенням законодавства тощо. Однак на сьогодні немає нормативного визначення поняття «незаконна рубка», та існує тільки судове тлумачення, що наведене у постанові Пленуму Верховного суду Украї­ни №17 від 10.12.2004. Невизначеність самої дефініції «незаконна рубка» тягне цілу низ­ку правових наслідків: від складнощів у ква­ліфікації, питань щодо вилучення деревини до нарахування шкоди, маніпуляцій у ЗМІ, об’єктивного формування статистичної звіт­ності тощо.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         на законодавчому рівні визначити поняття «незаконна рубка», базую­чись на визначеннях цієї дефініції у європейському законодавстві, враху­вавши наявне судове тлумачення, а також суб’єктів вчинення та суспіль­ну небезпечність окремих видів рубок.

3.2. Відповідно до п. 41 «Правил рубок го­ловного користування в гірських лісах Карпат», що затверджені Постановою Кабі­нету Міністрів України №929 від 22.10.2008 р., з метою збереження ґрунтів, їх водно-фі­зичних властивостей, запобігання ерозій­ним процесам на зрубах під час заготівлі де­ревини застосовуються машини і механізми, що забезпечують найменше пошкодження ґрунтів. Законом України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схи­лах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» (ст. 9) передбачено, що заготівля та вивезення деревини в гірських лісах Карпат­ського регіону проводяться тільки з викорис­танням колісних та гужових засобів, повітря­но-трелювальних установок.

Використання гусеничних тракторів при про­веденні рубок тягне негативні наслідки для лісових екосистем: знищує підріст та порушує ґрунти на позаволокових ділянках. Наведене порушення обумовлює необхідність посилен­ня відповідальності за вказані дії.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         запровадити спеціальний склад ад­міністративного правопорушення за використання гусеничної техніки при виконанні лісосічних робіт, про що вне­сти відповідні змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Передбачити конфіскацію техніки, що являлась знаряддям вчинення таких по­рушень. Розгляд справ даної категорії віднести до повноважень місцевих судів.

3.3. Використання техніки з метою транспор­тування деревини по струмках, водото­ках, річках є грубим порушенням ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» , ст. 19 Лісового кодексу України, ст.80 Водного кодексу України та п. 41 «Правил рубок головного користування в гірських лісах Карпат», що затверджені По­становою Кабінету Міністрів України №929 від 22.10.2008 р. Вказані дії призводять до ін­тенсивного забруднення русел і захаращення їх відходами хвойних і листяних порід, що, у свою чергу, негативно впливає на іхтіофауну Карпатського регіону. До того ж у місцях тре­лювання знищується підріст та гумусний шар ґрунту. Через негативні наслідки, вказане по­рушення обумовлює необхідність суттєвого посилення юридичної відповідальності.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

·         запровадити спеціальний склад адміністративного правопорушення за трелю­вання деревини по струмках, водотоках, річках, про що внести відповідні змін до Кодексу України про адміністратив­ні правопорушення. Передбачити конфіскацію техніки, що являлась знаряддям вчинення таких порушень. Розгляд справ даної категорії віднести до повно­важень місцевих судів. Передбачити від­новлення / рекультівацію порушених русел водотоків за рахунок порушників

3.4. Згідно чинного законодавства, при зупинках представниками правоохоронних або контролюючих органів транспортних засобів, їх водії не зобов’язані пред’являти товарно-транспортні накладні (крім Укртрансбезпеки). Наведене правове регулювання не дозволяє державним органам запобігати та зупиняти вивезення незаконно заготовленої деревини із лісу до пунктів переробки. Вка­зані обставини вимагають внесенням змін до низки законодавчих актів.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         на рівні закону передбачити обов’язок пред’явлення водіями товарно-транспорт­них накладних на деревину, що транспор­тується для перевірки представниками патрульної поліції, екологічними інспек­торами та іншим відповідним правоохо­ронним органам. Також законом має бути закріплений безумовний обов’язок водія мати товарно-транспортну накладну при транспортуванні деревини;
• ·         передбачити встановлення санкцій у вигляді штрафу і конфіскації деревини у разі перевезення деревини без відпо­відної товарно-транспортної накладної.

3.5. Заготівлі деревини передує процедура відведення лісосік, яка є проектуванням у натурі майбутньої рубки. Досить часто при проведенні відводів виявляються грубі не­доліки, окремі з яких свідомо допускаються посадовцями лісгоспів, оскільки мають на меті створення необлікованих запасів дере­вини. Неврахована деревина в майбутньому нелегально реалізується недоброчесними по­садовцями, які, проводячи заготівлю, діють за попередньою змовою із виконавцями відводів, достовірно знаючи про наявність нелегально­го резерву деревини на лісосіці. Незаконний збут необлікованої при рубках деревини забез­печує отримання нелегального доходу, який у масштабах країни обраховується мільйонами гривень. Частковому вирішенню проблеми незадовільного проведення робіт, пов’язаних із відведенням лісосік у рубку, підвищенню відповідальності виконавців та зменшенню нелегального обігу деревини має сприяти за­провадження адміністративної відповідально­сті щодо безпосередніх виконавців неякісних відводів.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         запровадити спеціальний склад в Кодексі України про адміністративні правопору­шення за порушення правил відведення і таксації лісосік: допущення помилок у матеріалах відведення лісосік щодо розря­дів висот деревостану, запасів та категорії сортності деревини, діаметрів стовбурів дерев на висоті 1,3 м у бік зменшення понад встановлені норми; допущення помилок щодо визначення категорій технічної при­датності дерев; допущення помилок у бік збільшення площі лісосіки понад встанов­лену норму тощо.

4.    4. РОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВИМОГ ДО ВЕДЕННЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ЗАХОДІВ З ОХОРОНИ, ЗАХИСТУ, ВИКОРИСТАННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ЛІСІВ

4.1.Слід констатувати, що на сьогодні відсут­нє реальне правове забезпеченням про­цедури відведення і таксації: до 01.01.2019 року відведення лісосік формально врегульовува­лась радянською «Настановою з відведення і таксації лісосік у лісах СРСР», затвердженою Держкомлісом СРСР 27.12.1968 р. У лісах під­приємств Держлісагентства нині діють лише рекомендації, що не мають обов’язкової сили: «Методичні вказівки з відведення і таксації лісосік, видачі лісорубних квитків та огляду місць заготівлі деревини в лісах Держлісагентства», затверджені наказом Держлісагентства України №9 від 04.01.2013 р.

Відповідно до п. 40 «Порядку спеціального ви­користання лісових ресурсів», що затвердже­ний Постановою Кабінету Міністрів України №761 від 23.05.2007 року, виділення лісових ділянок для заготівлі деревини та проведен­ня їх оцінки здійснюються відповідно до Ін­струкції з відведення і таксації лісосік у лісах, що затверджується в установленому порядку Мінагрополітики за поданням Держлісагентства, погодженим з Мінприроди. Проте, вже понад 11 років зазначений нормативний акт залишається неприйнятим. Такий ганебний стан у галузі відсутності обов’язкових вимог до визначення обсягів державного майна є одним із суттєвих причин виникнення необлікованих запасів деревини та її незаконного обігу.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         негайно розробити та затвердити наказом Мінагрополітики «Інструкцію з відведення і таксації лісосік у лісах».

4.2. Одним із видів правопорушень в сфері лі­сокористування є спотворення документів щодо відведення рубки та звітності по обсягам та кількості заготовленої деревини, що створює умови для появи необлікованої деревини. При цьому необхідність оцінки обсягів незаконно добутої деревини виникає вже після транспор­тування деревини та її потрапляння на пере­робку. Також існує необхідність визначення конкретних діаметрів пнів незаконно зрубаних дерев при документуванні порушень на ділян­ках, де у попередні періоди вже виконувались дозволені рубки, тобто коли наявна інформація про діаметри зрубаних дерев на висоті грудей (1,3 м.). Ефективність засобів доказування у да­них випадках прямо залежить від норматив­но-правової бази щодо відведення і таксації лі­сосік, доведених даних щодо переводу діаметрів дерева із висоти грудей та висоту пня.

Використовуючи унормовані залежності між діаметрами на висоті грудей і висотами за кла­сами бонітету, можна із відносно високою точ­ністю визначити обсяг зрубаного дерева при його відсутності. А це в результаті дає можли­вість визначити реальний розмір збитку при невстановленій самовільній рубці поодиноких дерев. Однак на даний час точної та достовірної оцінки лісосіки після її вирубки та вивезення деревини немає. Також відсутні унормовані пе­реводи діаметрів із рівня висоти дерева 1,3 м до висоти пня, які можна використовувати при складанні актів перевірок лісосік. Такий стан унеможливлює визначення розмірів шкоди, що завдана в результаті незаконних рубок та встановлення обсягів реально заготовленої де­ревини. В свою чергу, це дозволяє уникати від­повідальності винним особам та стягувати міліонні суми із винних суб’єктів господарювання.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         розробити та затвердити в якості обов’яз­кових для таблиці співвідношення діа­метрів дерев на висоті 1,3 м. до діаметру пнів для основних лісоутворюючих порід України. Зокрема, розроблені таблиці по­винні бути затверджені в якості додатків до «Інструкції з відведення і таксації лісосік» та дозволені для використання при дока­зуванні порушень лісового законодавства.

4.3. При призначенні суцільних санітарних рубок в Карпатському регіоні у більшо­сті випадків не враховується реальна картина пошкодження дерев та не оцінюється негатив­ний вплив від суцільних рубань на межуючі ді­лянки лісу, не враховується зміна всього комп­лексу екологічних факторів, які впливають на навколишні території та об’єкти. Зокрема, при проведенні таких суцільних рубок практично знищується лісове середовище, що зумовлює не тільки знищення біорізноманіття, яке попе­реджує хвороби лісу, а й підвищення ризиків усіх відомих нам екологічних проблем (селе­ві потоки, ерозія ґрунту, руйнування господар­ської інфраструктури тощо)

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         заборонити проведення суцільних сані­тарних рубок крім розробки вже лежачих і сильно нахилених дерев спричинених сти­хійними природними явищами в Карпат­ському регіоні та здійснювати тільки захо­ди із оздоровлення лісів із використанням вибіркових рубок окремих хворих дерев, передбачивши при цьому відповідну проце­дуру для негайних вирубок дерев, що зни­щуються внаслідок природних явищ (вітро­вали, буреломи, лавини, масове всихання похідних одновікових насаджень, пожежі);
• ·         застосовувати вибіркові рубки догляду формуючи здоровий, високопродуктивний і якісний деревостан із орієнтуванням на «дерева майбутнього» впродовж їх всього зростання і до моменту закінчення тер­міну прохідних рубок. При цьому завжди залишати від 3 до 5% сухостійної й лежачої деревини для забезпечення формування сприятливого середовища існування при­родних ентомофагів здатних самостій­но захистити ліс від хвороб і шкідників.

4.4. Відповідно до п. 30 «Санітарних правил в лісах України» №555 від 27.07.1995 р., доцільність призначення суцільної санітар­ної рубки визначається комісією, утвореною за рішенням власників лісів, постійних лісо- користувачів, які надають інформацію про утворення такої комісії територіальним орга­нам Держекоінспекції. За результатами тако­го обстеження складається акт обстеження насаджень, що потребують суцільної санітар­ної рубки. Однак процедурно складання актів обстеження на суцільні санітарні рубки не за­безпечує належного рівня контролю з боку ор­ганів державного контролю та громадськості, що сприяє вчиненню зловживань постійними лісокористувачами при призначенні таких ру­бок. Аналогічні претензії слід пред’явити до процедури призначення вибіркових санітар­них рубок, яка не передбачає проставлення номеру в шийці кореню. В кінцевому рахунку це призводить до ускладнення перевірок таких рубок.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         удосконалити процедуру призначення суцільних санітарних рубок в «Санітарних правилах в лісах України», що затвердже­ні Постановою Кабінету Міністрів України №555 від 27.07.1995 р., передбачивши вільну можливість участі в обстеженнях насаджень представників екологічних гро­мадських організацій. Запровадити обов’яз­ковість фото та відеофіксації причин призначення таких рубок, результатів науково-обгрунтованого аналізу дослідження наявності і обсягів хвороби/шкідників, оприлюднення всіх документів до призна­чення цих рубок і можливість їх додаткової перевірки або проведення контрольного відводу до початку рубки екологічними гро­мадськими організаціями і відповідними науково-дослідними інституціями;
• ·         внести зміни до п. 26 «Санітарних правилах в лісах України», що затвер­джені Постановою Кабінету Міністрів України №555 від 27.07.1995 р. передба­чивши необхідність при призначенні ви­біркових санітарних рубок нумерації не тільки стовбурів дерев на висоті 1,3 м над поверхнею землі, але й зазначення порядкових номерів на шийці кореня;

4.5. При застосуванні суцільної системи ру­бок мають місце численні випадки ма­сового всихання деревостану, який межує із лісосікою. Основною проблемою такого вси­хання є руйнування звичних мікрокліматич­них умов, що призводить до зменшення воло­гості ґрунту і повітря під впливом посиленої швидкості вітрів, підвищеного освітлення. Такі процеси призводять до ослаблення ок­ремих дерев, а відтак і до появи і подальшого розмноження шкідників та хвороб. Як прави­ло, чим більша лісосіка, тим сильніше зміню­ються природні умови в результаті суцільної рубки і тим швидше і сильніше руйнуються прилеглі до неї ділянки лісу. При масовому розмноженні шкідників саме стіни ділянок ростучого лісу, що примикають до суцільних рубок, виявляються найбільш вразливими і гинуть в першу чергу. Застосування вибірко­вих рубок дозволить значною мірою уникну­ти цих проблем, оскільки сильної зміни умов лісового середовища, як при суцільних руб­ках, при вибіркових не відбувається.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         внести зміни до «Санітарних правилах в лісах України», що затверджені Постано­вою Кабінету Міністрів України №555 від 27.07.1995 р. та «Правил рубок головного користування в гірських лісах Карпат», що затверджені Постановою Кабінету Міні­стрів України №929 від 22.10.2008 р. пе­редбачивши, що у разі межування лісової ділянки, що призначається у суцільну руб­ку із землями нелісогосподарського призна­чення і суцільними вирубками, які є ширше подвійної висоти деревостану повинні за­стосовуватись виключно вибіркові сис­теми рубок та вибіркові санітарні рубки;

4.6. Прохідні рубки призначені для збіль­шення приросту кращих дерев, підви­щення товарності деревостанів та скорочення строків вирощування технічно стиглої дере­вини, поліпшення складу, структури та під­вищення стійкості деревостану. Інтенсивність зріджування насаджень при прохідних руб­ках визначається відсотком відбору від запасу або ступенем зниження повноти чи зімкненості намету. Згідно досліджень науковців в сфе­рі лісівництва Чернявського М.В., Парпана В.І., Бродовича Р.І., до проведення прохідних рубок мають бути встановлені чіткі обмеження щодо інтенсивності вибірки деревостану, мінімаль­ної повноти та повторності.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         інтенсивність зріджування деревостану під час проведення прохідних рубок вста­новити до 15 відсотків запасу деревостану. Не допускати зріджування насаджень до відносної повноти менше 0,7 та забезпечити повторність таких рубок не частіше 10­15 років.

5.    5. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ОБЛІКУ ЗАГОТОВЛЕНОЇ ДЕРЕВИНИ

5. Відносини в сфері обліку деревини на­копичили масу спірних питань, що по­требує окреслення чітких правил на норма­тивному рівні. Концептуальні засади одного із видів обліку деревини - електронного, були запроваджені двома урядовими розпоряджен­нями №і090-р від 16.09.2009 р. та №1408 від 18.11.2009 р. Так, вже декілька років діє Єдина система електронного обліку дереви­ни (ЄДСЕОД), яка активно позиціонується Держлісагентством як ефективний засіб про­тидії незаконному обігу деревин. Проте уря­дові розпорядження не мають нормативного характеру, оскільки видаються з організацій­но-розпорядчих та інших поточних питань. Тому нормативні акти, що визначають засто­сування електронного обліку деревини не мають належної юридичної сили. Законодав­ством не врегульований порядок обігу, в т.ч. - обліку деревини, тобто відсутній механізм визначення правил стосовно такого товару як деревина (лісоматеріали).

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         внести зміни до Лісового кодексу Украї­ни щодо доповнення обов’язків постійних лісокористувачів забезпечити електронний облік заготовленої деревини до її вивезен­ня із лісу. З огляду на застосування бирок, правового закріплення вимагають опера­ції із маркування деревини, та обов’язок складання постійним лісокористувачем товарно-транспортних накладних на партію деревини, що вивозиться із місць заготівлі.

6.    6. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО СТАТУСУ ПОЛЕЗАХИСНИХ ЛІСОСМУГ ТА ІНШИХ ЗАХИСНИХ НАСАДЖЕНЬ

6.1. Ситуація правової невизначеності із пра­вовим режимом полезахисних лісосмуг та інших лісонасаджень лінійного типу (ПЗЛС) щороку стає дедалі гіршою: збільшується кіль­кість незаконних рубок та пожеж, в окремих районах спостерігається масове всихання че­рез стиглий та перестиглий рік, санітарний стан невпинно погіршується, внаслідок чого насадження вже не виконують своєї захисної функції. ПЗЛС вже декілька років не створю­ються. Через відсутність державного підходу у вирішенні проблеми, більша частина лісосмуг опинилась без господаря. Також слід врахува­ти масове знищення лісосмуг, що відбувається зараз у зоні проведення АТО. Без негайного вирішення перелічених проблем захисні лісо­насадження приречені на остаточний занепад.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         розробити цілісний законопроект, який би відносив захисні насадження лінійного типу до виключно агролісомеліоративних насаджень, визначив процедури виявлен­ня таких ділянок, внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру, встановлення правого статусу та державної реєстрації прав на них тощо. Визначити завдання та засади організації лісоме­ліоративних заходів на землях сільсько­господарського призначення, основна мета яких — збереження, відновлення лісосмуг, та розвиток їх мережі (ПЗЛС — це складова частина комплексу заходів, що проводять­ся на землях, які підлягають меліорації).

6.2. До об’єктів рослинного світу, котрі не є лісовим фондом (ст. 5 ЛК України) зако­ном вважаються зелені насадження в межах населених пунктів, які не віднесені в установ­леному порядку до лісів, а також окремі де­рева і групи дерев, чагарники на сільсько­господарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Також сюди можна відне­сти деревну та чагарникову рослинність, як штучно створену (висаджену) людиною так і ту, що природно (самосівом) зростає на пев­ній території. Системним тлумаченням ст. ст. 5, 10 Закону України «Про рослинний світ» можна прийти до висновку, що органи місце­вого самоврядування (обласні, районні, сіль­ські, селищні ради, у межах наданих їм повно­важень) формально уповноважені визначати процедуру вирубки (видалення) дерев, чагар­ників, які не відносяться до лісового фонду та розташовані за межами населених пунктів, на землях запасу (державної власності). Так, протягом 2012 - 2018 років значна кількість районних рад в більшості областей України затвердили аналогічні, майже однотипні за своїм змістом рішення із назвами: «Про за­твердження Тимчасового порядку видалення дерев, кущів та інших зелених насаджень за межами населених пунктів на території пев­ного району». Проте вказані рішення містять низку неузгодженостей та колізій, що супере­чать законодавству про рослинний світ та міс­цеве самоврядування.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         внести зміни до Закону України «Про рослинний світ», Лісовий кодекс України щодо процедури вирубки деревної рослин­ності і групи дерев, чагарників на сільсько­господарських угіддях, що не відноситься до лісового фонду. Ухвалити відповідний під- законний акт на виконання внесених змін.

6.3. Деревна рослинність на землях с/г при­значення залишається непереданою у власність/ користування через низку при­чин серед яких відсутність державної полі­тики у даній сфері, відсутність фінансування (на проведення інвентаризацій, виготовлення проектів землеустрою тощо), незацікавленість постійних лісокористувачів, органів лісового господарства у прийнятті нових лісів; складна і тривала процедура землевідводу, відсутність компетенції органів влади, прогалини у зако­нодавстві (Земельний кодекс України, Закон України «Про рослинний світ"), відсутність стимулів для отримання у приватну власність деревних насаджень/лісів тощо.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         нормативно визначити чітку державну політику щодо необхідності зміни правово­го статусу самозаліснених земельних діля­нок сільгосппризначення. Передача вказа­них земель у державну власність із сплатою компенсації власникам за рахунок держав- них/місцевих бюджетів або визначення процедури переведення таких земель у лісові землі приватного користування мог­ла б стати альтернативою існуючому шляху збільшення площ лісів шляхом лісорозве­дення на сільськогосподарських землях.

7.    7. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В СФЕРІ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

7.1. Розвиток комунальної форми влас­ності узгоджується із загальними на­прямками реформи децентралізації. Спів­власниками комунальних лісів виступають територіальні громади, які вправі мати до­даткові механізми та важелі впливу на веден­ня господарства створеними ними підпри­ємствами. Однак чинне лісове законодавство пред’являє однакові вимоги до ведення лісово­го господарства лісогосподарськими підпри­ємствами, незалежно від їх форм власності. Тому є обґрунтованим підвищення ролі тери­торіальних громад у лісовому господарстві, що ведеться комунальними лісогосподарськими підприємствами. Перш за все - через вплив на ключові управлінські рішення, та можливістю додаткового професійного контролю лісогос­подарської діяльності тощо.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• ·         внести зміни до Лісового кодексу України щодо розширення прав місцевих громад/ громадськості на ухвалення управлінських рішень при веденні лісового господарства в комунальних лісах лісовими підприємства­ми комунальної форми власності. Утворен­ня та ліквідація лісогосподарських підпри­ємств радами територіальних громад (при певній мінімальній площі лісових земель).

7.2. Важливим аспектом лісоуправління єв­ропейських країн є публічність. Держав­ні лісові компанії публікують звіти про свою діяльність та стан лісового фонду, інформацій­ні матеріали про стан лісів випускаються спіл­ками (асоціаціями) лісовласників та приро­доохоронними громадськими організаціями, є відкритими для загального огляду та обго­ворення. Значна увага приділяється підтри­манню стійкого зворотного зв'язку з місцевим населенням з метою залучення його до при­йняття управлінських рішень у сфері управ­ління лісами.

Натомість, в Україні можливість пасивного доступу (тобто через відкриті дані в мережі інтернет) громадян до інформації про стан ве­дення лісового господарства має декларатив­ний характер та реальний вплив на ухвалення управлінських рішень в цій сфері можна наз­вати мінімальним. Реалізація громадського контролю за веденням лісового господарства, призначенням та проведенням рубок і інших лісогосподарських заходів вкрай ускладнена через відсутність доступу до електронної кар­тографічної інформації про лісові насаджен­ня лісництв у розрізі кварталів і виділів, які б можна було використовувати у навігаційних системах типу Гугл карти чи інші. Використан­ня інформації із оприлюднених лісорубних квитків, що розміщуються на веб-сайті Держлісагентства є вкрай ускладненим через від­сутність доступу до відповідної електронної картографічної інформації матеріалів лісовпо­рядкування.

У зв'язку з вищевикладеним пропонується:

• внести зміни до Лісового кодексу України щодо розширення базових засад доступу громадськості до інформації щодо стану лісів та лісового господарства, формування зваженого та ефективного механізму залу­чення громадськості до управління в сфе­рі лісових відносин;
•  внести зміни до Лісового кодексу Украї­ни щодо обов’язкового інформування громадськості про заплановані лісогосподар­ські заходи (рубки, лісовідновлення тощо) на офіційних веб-сайтах лісогоподарських підприємств із можливістю вільного інтерактивного доступу до картографічних ма­теріалів лісовпорядкування в електронній (цифровій) формі. Відповідний порядок обов’язкового інформування має затверджуватись Кабінетом Міністрів України.

http://d2ouvy59p0dg6k.cloudfront.net/downloads/forest_report_2_0.pdf

Далі...

Реформа державного управління — пройти "точку неповернення" до виборів

Вона перебуває під загрозою реваншу.



Коли навесні 2016 року експерти у складі робочої групи готували Стратегію реформування державного управління на 2016–2020 роки, було чітке усвідомлення: основні заходи і завдання з реалізації Стратегії мають були виконані до початку виборчих кампаній, президентської й парламентської.

Адже з початком виборчого періоду проводити системні реформи, до переліку яких належить і реформа державного управління (публічної адміністрації), набагато важче.

Пізніше, у квітні 2017-го року, уряд вніс зміни до Плану заходів із реалізації Стратегії, що переважно полягали у відтермінуванні виконання завдань та заходів на рік-півтора. Але навіть із урахуванням цих змін, за оцінкою експертів Реанімаційного Пакету Реформ, заходи Стратегії РДУ станом на 31 березня 2018-го виконувалися на 47%. За попередньою оцінкою, на третій квартал 2018-го виконано менше 30% фінансових індикаторів 2018-го року Стратегії реформування державного управління. Без їх виконання Європейська комісія навряд чи виділить черговий транш фінансової бюджетної допомоги, передбаченої Угодою між урядом України та Європейською комісією, що поставить під загрозу здійснення реформи загалом.

Зараз Секретаріат Кабміну готує чергові зміни до Плану заходів, частиною яких буде нове перенесення термінів виконання завдань і заходів Стратегії. Планується, що уряд схвалить ці зміни до кінця року. У зв'язку з цим деякі експерти стали виправдовувати ситуацію тим, що "системні інституційні зміни" державних інституцій зазвичай відбуваються не за два-три, а за 5–10 років. Схоже, "бліцкригу" реформи державного управління в Україні справді не відбулося, тому слід готуватися до тривалої "окопної війни" за її реалізацію.

Наразі важливо не тільки оцінювати причини провалу "бліцкригу" (комплексну оцінку вже зробили спеціалісти програми SIGMA, презентувавши звіт), а зрозуміти перспективи, проблеми й виклики, пов'язані з "довготерміновою" реалізацію реформи державного управління, стратегію і тактику сторін, які зацікавлені в її успішній реалізації.

Реформу державного управління називають "реформою реформ", бо "дієва система державного управління — один із основних чинників конкурентоспроможності країни. А мета Стратегії реформи державного управління — вдосконалення системи державного управління і, відповідно, підвищення рівня конкурентоспроможності країни. Реформа державного управління також потребує посилення спроможності центральних органів виконавчої влади, відповідальних за різні напрями реформування.

Спроможність центральних органів виконавчої влади здійснювати реформи, за які вони відповідають, — ключова й загальна проблема виконавчої влади в Україні. На жаль, уряд загалом і окремі міністерства поки що не можуть прозвітувати про успішне виконання більшості реформ і стратегій. Зазвичай завдання й заходи ключових стратегій (таких, як Угода про Асоціацією з ЄС, Стратегія реформування державного управління) та річних Планів дій уряду виконуються, щонайбільше, на 40–50%. Ці проблеми — хронічні для всіх урядів України, просто моніторинг і оцінку виконання стратегій та планів почав здійснювати тільки уряд Володимира Гройсмана. І, мабуть, жахнувся від масштабу та комплексу проблем.

Отже, хто найбільше мав би бути зацікавленим у якнайшвидшій реалізації реформи державного управління? Звісно, уряд, прем'єр і міністри. Бо, зрештою, від цього залежать і ефективність роботи Кабінету, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, ефективність і результативність здійснення реформ, за які вони відповідають. Зазвичай від ефективної реалізації планів та стратегій залежить подальша політична перспектива членів уряду. Народні депутати (принаймні члени фракцій, що становлять коаліцію у Верховній Раді) теж мають бути зацікавлені в успішній реалізації коаліційної угоди, в якій передбачено здійснення ключових реформ, за які вони повинні звітувати перед своїми виборцями. А успішно здійснювати такі реформи можуть лише ефективний уряд, ефективні міністерства та інші ЦОВВ.

І, звісно, всі громадяни України, принаймні ті, які проголосували за депутатів, партії та блоки, що становлять коаліційну більшість.

Експерти, міжнародні партнери та міжнародні партнери (донори), які допомагають здійснювати реформу, є не більше ніж "підношувачі снарядів" для урядовців і депутатів. Але часом складається враження, що саме експерти й міжнародні партнери реально зацікавлені в реалізації реформи державного управління в Україні.

Чому ж так важко рухається реформа державного управління? І чи справді все так кепсько? Усе пізнається в порівнянні. Якщо порівнювати з тим, що було в Україні до 2016-го року, — прогрес, звісно, є. Якщо порівнювати з метою, завданнями та індикаторами виконання, зазначеними у Стратегії реформування державного управління, — зроблено й завершено ще надто мало. Головне — міністерства та уряд ще не стали генераторами ідей і ефективними їх виконавцями. За глобальним індексом конкурентоспроможності, який розраховує Всесвітній економічний форум (WEF), за показником якості державних інституцій у 2017–2018-му роках Україна посідає 110 місце серед 137 країн світу. Тоді як бажаною метою для України за цим показником у рейтингу WEF є входження до першої півсотні рейтингу.

На кінець 2018 року реформа публічної адміністрації загалом і державної служби, зокрема, не пройшла "точку неповернення". Вона не тільки не стала інституційною основою впровадження інших реформ в Україні, а й сама перебуває під загрозою реваншу.

Приклад — антиреформаторський закон, схвалений Верховною Радою в листопаді 2017-го року, який скасовує реформу державної служби на місцевому та регіональному рівнях, виводить із системи державної служби посади голів місцевих державних адміністрацій, створює не передбачену Конституцією так звану "президентську вертикаль влади".

На жаль, реформа публічної адміністрації загальмувала також "на порозі" органів місцевого самоврядування. Через вето президента новий закон "Про службу в органах місцевого самоврядування" не набрав чинності. Ключовою підставою для вето стала вкрай сумнівна пропозиція глави держави щодо конкурсного добору на посади заступників місцевих голів (хоча ці посади — політичні).

Нереформованою залишається Національна академія державного управління при президентові. Українські та міжнародні експерти, керівництво Національного агентства з питань державної служби (НАДС), представники провідних іноземних навчальних закладів, таких як французька Національна школа адміністрації (фр. — Гcole nationale d'Administration, ENA), посол Франції в Україні пані Ізабель Дюмон неодноразово наголошували: Національна академія державного управління має стати провідним навчальним і науковим закладом європейського типу у сфері державного управління, державної служби та служби в органах місцевої адміністрації. Але "жодна система не здатна до самореформування". Досі завдання реформування покладалися виключно на керівництво НАДУ, тому реформа академії досі не розпочалась.

Серед інших невирішених проблем реформи публічної адміністрації варто відзначити й незавершеність реформування апаратів міністерств, відсутність або нечітке законодавче регулювання функцій та повноважень структур міністерств. Немає чіткої системи підзвітності центральних органів виконавчої влади (агентств, служб та інспекцій), нереформовані їхні апарати і функції, нечіткий розподіл функцій та повноважень між міністерствами та іншими ЦОВВ. Немає чіткої, законодавчо закріпленої системи аналізу політики та стратегічного планування, ефективної системи прийняття урядових рішень та виділення бюджетного фінансування на основі якісного аналізу. Законодавчо неврегульована система адміністративних процедур, механізм надання адмінпослуг складний і надміру централізований. Державна власність, установи та державні підприємства управляються неефективно. Діяльність органів виконавчої влади не дуже пильно контролюється громадськістю. Системі формування та розподілу державного і місцевих бюджетів за пріоритетами бракує прозорості.

Із досягнень реформи насамперед слід відзначити новий закон "Про державну службу", який, фактично, і дав старт усій реформі державної служби та державного управління загалом. Цей нормативний акт чітко відділив політичні посади від посад державної служби в державних органах, запровадив та інституалізував посади державних секретарів у міністерствах та керівників державної служби в інших органах державної влади, запровадив виключно конкурсний добір на вакантні посади державної служби, запровадив Комісію вищого корпусу державної служби, яка проводить конкурсний відбір на посади державної служби категорії "А".

У поточному році запроваджено планування роботи та оцінка результатів службової діяльності ВСІХ державних службовців в Україні, включно з державними секретарями міністерств і керівниками інших центральних органів виконавчої влади. Негативна оцінка, отримана державним службовцем за результатом такого оцінювання, наразі є підставою для звільнення такого працівника, відмінна оцінка є виключною підставою для щорічного преміювання.

Керівництво Національного агентства з питань державної служби обіцяє, що звіти й оцінювання державних службовців категорії "А" будуть оприлюднені на спеціальному сайті. Тобто кожен громадянин України може оцінити якість роботи ВСІХ державних службовців категорії "А": державних секретарів міністерств, державного секретаря КМУ та його заступників, керівників агентств, інспекцій і служб та заступників, а також наскільки отримані оцінки відповідають реальним результатам роботи.

Почалося реформування десяти пілотних міністерств, у структурах яких запроваджені директорати стратегічного планування та директорати політики, на посади в яких за спеціальною конкурсною процедурою набираються так звані "фахівці з питань реформ, що й мають стати "агентами змін" у міністерствах, секретаріаті Кабміну, НАДС та в Національному агентстві з питань електронного урядування.

На жаль, реформи робочих процесів і процедур відстали від реформи апаратів міністерств, тому нові реформаторські кадри часто-густо стають заручниками застарілих і неефективних бюрократичних процедур у державних органах. Нові робочі процеси, метою яких є підвищення якості та ефективності урядових рішень, за великим рахунком, урядом досі не запроваджені чи не оновлені відповідно до сучасних вимог. Ідеться про методики аналізу політики та стратегічного планування, фінансово-економічного аналізу проектів актів законодавства та інших урядових рішень, організації роботи із зацікавленими сторонами (стейкхолдерами) кожної сфери політики. Очевидно, оновлення потребує й Регламент роботи Кабінету міністрів.

Критичною для подальшої долі реформи буде можлива зміна влади наступного року, причому більшою мірою уряду, ніж президента. Якщо раптом не вдасться завершити реформування апаратів міністерств, постає запитання, що робитимуть нові міністри з недореформованими міністерствами: продовжувати й завершувати реформу — чи повертати все назад?

Тобто основний ризик реформи державного управління полягає саме в її незавершеності під час зміни уряду. Адже новому урядові знадобиться час для того, щоб зрозуміти: продовжувати реформу чи все робити по-новому. На жаль, за українською традицією, нові уряди зазвичай дуже скептично ставляться до зробленого "папєрєдніками".

Тому основне завдання "команди реформи" на наступний рік — кров з носа, а завершити реформування апаратів міністерств до вересня-жовтня 2019-го.

У правдивості вислову "реформи реалізуються або швидко, або ніколи" на прикладі реформи державного управління можна буде переконатися за рік-два. Цього часу вистачить, аби зрозуміти, чи нинішня стратегія здійснення реформи — справді стратегія, чи вона просто інструмент зволікання і саботажу.

https://dt.ua/internal/reforma-derzhavnogo-upravlinnya-proyti-tochku-nepovernennya-do-viboriv-296448_.html

Далі...

Про завершення реформування структури апарату деяких міністерств

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 24 жовтня 2018 р. N 946

Київ

Про завершення реформування структури апарату деяких міністерств

З метою забезпечення реалізації положень Концепції оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2017 р. N 1013, завершення здійснення заходів з реформування міністерств, спрямованих на посилення їх інституційної спроможності щодо формування державної політики, поступового позбавлення невластивих повноважень, оптимізації рівнів управління у структурі апарату міністерств, упорядкування функцій та структури секретаріату міністерства, Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Затвердити вимоги до формування структури апарату міністерства, що додаються.

2. Установити, що формування структури апарату міністерств відповідно до вимог, затверджених цією постановою, впроваджується як пілотний проект, учасниками якого є Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Міністерство інфраструктури, Міністерство культури, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та Міністерство соціальної політики.

Заходи з реформування структури апарату Міністерства фінансів та Міністерства юстиції продовжують здійснюватися відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. N 644 "Деякі питання упорядкування структури Секретаріату Кабінету Міністрів України, апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади" (Офіційний вісник України, 2017 р., N 71, ст. 2161) та з урахуванням положень пункту 1¹ постанови Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 р. N 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій"(Офіційний вісник України, 2005 р., N 11, ст. 522).

Інші міністерства можуть приєднатися до пілотного проекту за рішенням Кабінету Міністрів України у разі внесення пропозиції відповідним міністром.

3. Установити, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 р. N 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" не застосовується під час формування директоратів міністерств, зазначених в абзаці першому пункту 2 цієї постанови.

4. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

5. Національному агентству з питань державної служби подати у місячний строк з дня набрання чинності цією постановою в установленому порядку Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо приведення актів Кабінету Міністрів України у відповідність з цією постановою.

6. Міністерствам, зазначеним в абзаці першому пункту 2 цієї постанови:

1) у місячний строк з дня набрання чинності цією постановою:

вжити необхідних заходів з метою чіткого розмежування функцій з формування та реалізації державної політики, надлишкових і невластивих функцій, зокрема з надання адміністративних послуг, здійснення державного нагляду (контролю) та управління об'єктами державної власності, а також усунення дублювання функцій між структурними підрозділами;

забезпечити утворення директоратів в усіх сферах, у яких відповідне міністерство забезпечує формування державної політики, з урахуванням результатів розгляду Координаційною радою з питань державного управління відповідних пропозицій міністерств;

2) у двомісячний строк з дня набрання чинності цією постановою внести Координаційній раді з питань реформування державного управління пропозиції щодо позбавлення та передачі надлишкових і невластивих функцій з реалізації державної політики, зокрема з надання адміністративних послуг, здійснення державного нагляду (контролю) та управління об'єктами державної власності (за винятком управління об'єктами державної власності, діяльність яких спрямована на забезпечення господарського обслуговування міністерств), а також пропозиції щодо внесення необхідних змін до актів законодавства, у тому числі до положень про відповідні міністерства;

3) у тримісячний строк з дня набрання чинності цією постановою:

забезпечити оголошення та проведення конкурсів на посади фахівців з питань реформ з метою завершення формування кадрового складу директоратів;

здійснити заходи щодо приведення структури апарату міністерств у відповідність з вимогами, затвердженими цією постановою, та поінформувати Кабінет Міністрів України про результати проведеної роботи.

Прем'єр-міністр України

В. ГРОЙСМАН

Інд. 81

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 24 жовтня 2018 р. N 946

ВИМОГИ
до формування структури апарату міністерства

1. Апарат міністерства складається із самостійних структурних підрозділів, що забезпечують виконання основних завдань міністерства, та секретаріату, який здійснює організаційне, правове, матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності міністерства.

2. Директорат міністерства є самостійним структурним підрозділом апарату міністерства, що утворюється для виконання завдань, пов'язаних із забезпеченням формування державної політики в одній або кількох сферах компетенції міністерства, координацією та моніторингом її реалізації, інших завдань, крім тих, що зазначені у пунктах 4 і 5 цих вимог.

До складу директорату входять експертні групи. Експертну групу очолює керівник експертної групи.

До складу експертної групи можуть входити експертні підгрупи, які утворюються для виконання завдань за окремими напрямами діяльності експертної групи. Експертну підгрупу очолює керівник експертної підгрупи.

До складу експертних груп, експертних підгруп входять державні експерти та можуть входити головні та провідні спеціалісти.

У разі коли виконання завдань за окремим напрямом діяльності директорату за обсягом може бути покладено на одного державного експерта, у складі директорату вводяться посади державних експертів, що не входять до експертних груп.

Директорат очолює генеральний директор. У разі коли штатна чисельність директорату становить понад 30 осіб, у такому директораті може бути введено посаду заступника генерального директора, який не очолює експертну групу.

У складі директорату можуть утворюватися головні управління для виконання окремих завдань директорату за відповідними напрямами його діяльності. Головне управління директорату очолює начальник. У головному управлінні директорату можуть утворюватися відділи. Відділ у складі головного управління директорату очолює начальник. До складу головного управління директорату, відділу у складі головного управління директорату входять головні та провідні спеціалісти, спеціалісти, а також працівники, які виконують функції з обслуговування.

Формування структури директорату, у тому числі визначення його штатної чисельності, здійснюється з урахуванням складності та обсягу покладених на нього завдань, а також вимог частини третьої статті 6 Закону України "Про державну службу".

3. Директорат стратегічного планування та європейської інтеграції є самостійним структурним підрозділом апарату міністерства, що утворюється для виконання завдань, пов'язаних із стратегічним плануванням діяльності міністерства та координацією роботи із забезпечення формування державної політики у сферах компетенції міністерства.

Формування структури директорату стратегічного планування та європейської інтеграції здійснюється відповідно до вимог, визначених пунктом 2 цих вимог.

4. У структурі апарату міністерства можуть утворюватися самостійні структурні підрозділи (департаменти, управління, відділи, сектори), які виконують функції з надання адміністративних послуг, управління об'єктами державної власності або здійснення державного нагляду (контролю).

Такі структурні підрозділи утворюються, якщо відповідні функції не можуть бути передані іншим суб'єктам владних повноважень, зокрема іншим органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування, або їх обсяг і зміст не обумовлюють доцільність утворення нового центрального органу виконавчої влади.

З урахуванням вимог Законів України "Про державну таємницю" та "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у структурі апарату міністерства утворюються самостійні структурні підрозділи, які забезпечують виконання завдань щодо проведення мобілізаційної та режимно-секретної роботи.

5. Секретаріат міністерства складається із самостійних структурних підрозділів (департаментів, управлінь, відділів, секторів), які виконують завдання, пов'язані з організаційним, правовим, матеріально-технічним та іншим забезпеченням діяльності міністерства, зокрема щодо:

забезпечення функціонування документообігу;

здійснення контролю за дотриманням строків виконання завдань і заходів, відповідальним за виконання яких є міністерство;

правового забезпечення діяльності міністерства;

управління персоналом;

ведення бухгалтерського обліку і звітності;

проведення внутрішнього аудиту;

протокольного забезпечення міжнародного співробітництва міністерства;

реалізації законодавства щодо доступу до публічної інформації;

організації розгляду звернень громадян;

забезпечення ІТ-підтримки та захисту інформації;

забезпечення здійснення державних закупівель;

забезпечення взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю;

матеріально-технічного та господарського забезпечення;

взаємодії з органами державної влади;

дотримання вимог щодо охорони праці та цивільного захисту;

дотримання вимог щодо питань запобігання та виявлення корупції.

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 24 жовтня 2018 р. N 946

ЗМІНИ,
що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України

1. У додатку 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. N 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" (Офіційний вісник України, 2014 р., N 29, ст. 814; 2017 р., N 70, ст. 2120; 2018 р., N 29, ст. 1020):

1) у виносці "*" цифри і слова "31 грудня 2018 року" замінити цифрами і словами "1 липня 2019 року";

2) у виносці "**" цифри і слова "31 грудня 2018 р." замінити цифрами і словами "1 липня 2019 року".

2. У постанові Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 р. N 15 "Питання оплати праці працівників державних органів" (Офіційний вісник України, 2017 р., N 9, ст. 284, N 70, ст. 2119; 2018 р., N 12, ст. 417):

1) у схемі посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, затвердженій зазначеною постановою:

позицію

"

Керівник управління у складі департаменту, головного управління, служби

6

10000

7300

5500

"

замінити такими позиціями:

"

Керівник головного управління у складі директорату	6	11400
Керівник управління у складі департаменту, головного управління, служби		10000	7300	5500

";

2) у переліку посад державної служби, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці, затвердженому зазначеною постановою, у графі "Посади державних службовців, що прирівнюються до відповідних груп оплати праці" позицію "Група 6. Посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів" після слів "експертних підгруп" доповнити словами ", головних управлінь";

3) Порядок преміювання державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", затверджений зазначеною постановою, доповнити пунктом 3¹такого змісту:

"3¹. Розмір місячної або квартальної премії державних службовців, які займають посади фахівців з питань реформ, не може перевищувати:

30 відсотків посадового окладу для місячної премії;

90 відсотків посадового окладу для квартальної премії.

Розмір премії залежить від своєчасного та якісного виконання завдань, визначених стратегічними і програмними документами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, а також забезпечення дотримання вимог Регламенту Кабінету Міністрів України під час внесення Кабінетові Міністрів України проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, необхідних для реалізації прийнятих законів.".

3. У пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 р. N 646 "Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України" (Офіційний вісник України, 2017 р., N 71, ст. 2162; 2018 р., N 29, ст. 1020) цифри і слова "31 грудня 2018 року" замінити цифрами і словами "1 липня 2019 року".

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP180946.html

Далі...