Еколог міжнародної благодійної організації «
Екологія-Право-Людина» Олексій Василюк говорить про дослідження впливу військових навчань та бойових дій в Україні на екологію.
Вікторія Єрмолаєва: З чого починалося це дослідження?
Олексій Василюк: Воно почалося з дослідження того, як на довкілля впливають військові дії в зоні АТО. Життя мирного населення, військовослужбовців — це питання № 1, але війна колись закінчиться. Екологічні наслідки будуть розтягнуті на десятиліття. Не думати про це сьогодні — це дуже короткозорий погляд політиків. Але з початку війни, коли ми почали говорити про безпеку людей під час обстрілів (під час вибухів снарядів викидається багато хімічних речовин, шкідливих для здоров’я), жоден чиновник високого рівня жодного разу не сказав про актуальність цієї проблеми.
Потім ми зрозуміли, що, крім впливу на довкілля в зоні АТО, є вплив на довкілля на решті території України. Чомусь на території національних парків і заповідників почали проводити навчання. Також ми зрозуміли, що людей, які проходять навчання, не попереджають, що на них здійснюється негативний вплив. Ніхто не попереджає про це місцеве населення.
Цей рік почався з дуже гарної новини. Це наказ Міністерства екології та природних ресурсів, який був підписаний 6 січня, про створення робочої групи щодо запобігання негативному впливу на довкілля під час військових навчань та іншої діяльності Міноборони. До неї входять Міноборони, Мінприроди та активісти громадських організацій, експерти. Вона буде надалі відстежувати можливі негативні впливи від діяльності Міноборони на підконтрольній території. Я сподіваюся, що від цього буде певна користь.
Тетяна Курманова: Про які саме наслідки військових навчань ми говоримо?
Олексій Василюк: Поясню на прикладах. Є національний парк «Олешківські піски». Це найбільша пустеля Європи. Це перспективний об’єкт. В радянські часи там був полігон для бомбометань. Пару разів такі навчання там були. Кілька десятків бомб — і все. Пізніше там утворився національний парк. Більшість видів, які там мешкають, охороняються. Всі дерева, які ростуть в «Олешківських пісках», — це береза дніпровська, яка знаходиться в Червоній книзі. Щодо багатьох видів зараз розглядається питання охорони на рівні всієї Європи.
Півтора роки тому працівники національного парку різко з’ясовують, що він весь оточений військовими, які нікого туди не пускають. Туди заїжджають 4800 людей і починають ганяти на танках, стріляти, рити окопи. Охоронні знаки парку перетворюються на мішені. Оглядові майданчики перетворюються на мішені для танків. Щось з цим зробити не вдавалося з жовтня 2015 року по квітень 2016.
У 2016 році двоє волонтерів зробили авантюрну річ: ми проникли на територію «полігону» і пофотографували, зняли відео, як на фоні нас і парку вибухають снаряди. З цього моменту про це почали говорити. З квітня 2016 визнано, що «Олешківські піски» нелегально використовують як військовий полігон. Після цього настала перша перемога: Міноборони визнало, що у них немає жодних документів. Їм просто потрібна територія для полігону. Потрібно було лише торкнутися цього питання, бо зовсім поруч знайшли ще більшу ділянку, ніж їм було треба. Зараз полігон юридично оформлюється. Національному парку в якості компенсації запропонували розширення. Територія, яку передали під полігон, — це ділянка згорілого лісу. В нинішньому кліматі лісники не зможуть відновити там ліс. Тому всі задоволені.
Ми зрозуміли, що можна іти на діалог з Міноборони, але стало ясно, що «Олешківські піски» — це не єдиний випадок.
Які можуть бути негативні наслідки військових навчань? Є якісь рослини, тварини, які мешкають на території, оголошеній заповідником чи національним парком, тому що тут є щось унікальне, чого немає на інших територіях. Сюди заїжджають танки, кілька тисяч народу. На полігонах для приготування їжі та обігріву використовуються дрова.
Заповідні території — це ті місця, де 100% не має бути військових навчань.
Довгострокові наслідки — це низка важких металів і сірки у снарядах. Коли вибухає один снаряд «Граду», в ґрунті лишається півкілограма сірки. Контакт сірки з дощем утворює сірчану кислоту. Це іде в колодязі. Це не можна відфільтрувати.
На сьогодні ми знаємо близько 40 заповідних об’єктів в Україні на підконтрольній території, які тим чи іншим чином постраждали або мають загрози від військових навчань. Міноборони по сьогоднішній день судиться, щоб 10 гектарів дендропарку «Софіївка» відбити собі. В радянські часи там комусь щось належало, але українська армія не є правонаступником радянської. Ясно, що там не буде ніякої військової діяльності. А побудувати готель для відвідувачів Умані в самому парку — дуже прибуткова штука. І нехай хтось скаже, що це не виглядає як корупційний ризик.
Міноборони намагається розорати найбільший степ після «Асканії», «Тарутинський степ» на Одещині, віддавши в сумнівну оренду. Оранка не має жодного стосунку до військової діяльності. За осінь 2016 року фермери, яким Міноборони чомусь надало землю, яка не належить Міноборони, розорали 1300 гектарів, пошкодили 1500. Суд почався явно на нашому боці.
Біля «Яворівського національного парку» знаходиться Яворівський полігон. Міноборони звертається до національного парку з питанням про те, як зробити так, щоб вас скасувати. Формулювання — якесь дикунство. Я нічого не можу сказати проти того, як Міноборони поводиться в плані оборони держави. Будучи волонтером армії, я приємно здивований, наскільки наше Міноборони змогло піднятися від того, чим було два роки тому, до того, чим є зараз. Але є хтось в цьому міністерстві, хто думає про інше. Мені здається, що нападки на «Софіївку», на «Тарутинський степ», на «Яворівський національний парк», на «Чорноморський біосферний заповідник», де хотіли 4500 гектарів центральної частини, пов’язані з тим, що є хтось у міністерстві, хто готується до земельної реформи, коли можна буде продавати землю, і намагається максимум землі підгребти під міністерство.
Я не розумію, чому на рівні міністра такі очевидно руйнівні для іміджу речі не викорінюються. Соромно, що такі речі є в Міноборони. Ми, волонтери армії, допомагаємо цьому міністерству, щоб воно змогло захистити державу.
У нас немає мети боротися з Міноборони, ми захищаємо публічний інтерес всіх громадян. Всі ми зацікавлені, щоб природа була збережена. Преамбула закону про природно-заповідний фонд починається з того, що природний заповідний фонд — надбання всього українського народу. Тому завдання Міноборони захищати і його.
Вікторія Єрмолаєва: Треба розуміти, що альтернатива є.
Олексій Василюк: Так, є. Перша альтернатива — відсутність корупції. Коли ми поширюємо інформацію про, наприклад, незаконну побудову укріплень на території національного парку, починаються мільйони коментарів про те, що хлопці вмирають на Сході, а ми плюндруємо імідж. Хто вмирає на Сході за корупцію чи загарбання земель? Наша діяльність — це і боротьба за імідж Міноборони.
В питаннях охорони природи має розбиратися Міністерство природи.
Тетяна Курманова: Іноді ми чуємо, що навчання — не війна.
Олексій Василюк: Звичайно, військові навчання відрізняються від бойових дій. Це інший вплив. На військових навчаннях, як правило, не вбивають людей, але вибухають ті ж хімічні речовини, що і на війні. Ніхто на військових навчаннях не бігає з дерев’яними автоматами і не їздить на дерев’яних танках, які стріляють дерев’яними снарядами на пружинці. Використовується військова техніка.
У військових навчаннях є навіть дещо гірше. За військових дій стріляють то в одне місце, то в інше. На полігоні стріляють в одні і ті ж місця. На одній території місяцями відпрацьовують маневри. Територія, яка є військовим полігоном, повністю знищується, на відміну від тієї території, де відбуваються реальні військові дії. Ми знаємо тільки два місця в зоні АТО, які постраждали настільки, як військові полігони. Це Донецький аеропорт та околиці Савур-Могили. Рівень забруднення кожного окремо взятого полігону вищий, ніж зони АТО загалом.
Вікторія Єрмолаєва: Ви робили мапу випадків пошкодження заповідних об’єктів. Таких найбільше в Луганській та Донецькій області.
Олексій Василюк: Ми готували дві мапи. Зараз ми спробували їх поєднати. Одна мапа — це заповідні об’єкти, які постраждали в зоні АТО. Переважно вони постраждали від пожеж. Оскільки вся пожежна техніка вилучена на потреби так званих «молодих республік», то ніхто не гасить ліси і степи. Також ми зробили мапу територій, які постраждали саме з цього боку кордону. Як не дивно, вони так далеко знаходяться від зони АТО. Наприклад, заповідник «Медобори» на Тернопільщині. Яка може бути військова необхідність проводити навчання саме на цьому малесенькому клаптику аж на Тернопільщині? Біля полігону «Десна» на Чернігівщині згорів ліс від пожежі, яка почалася на полігоні. Там є заповідний об’єкт парк «Міжрічинський». По роботі я був на Черкащині, обстежував один із заказників. Він весь перетворений на смуги перешкод та тренувальні об’єкти. Ці об’єкти страждають без очевидної військової необхідності.
Заяв Міноборони про те, що полігонів не вистачає, не було.
Чому замість навчань на військових полігонах танки їдуть до заповідних об’єктів?
Вікторія Єрмолаєва: Ви робили запити в Міноборони. Які були відповіді?
Олексій Василюк: Майже всі відповіді звучать так, що ми щось переплутали. Міноборони в жодному офіційному листі не визнало, що на «Олешківських пісках» були навчання. Близько 600 людей писали листи до Міноборони щодо цих навчань. Відповіді були про те, що навчань там не було. Міноборони відхрещується.
Вікторія Єрмолаєва: Як буде працювати робоча група?
Олексій Василюк: Засідання робочої групи почнуться з перших чисел лютого. Я сподіваюся, що ми спробуємо розібратися по кожному об’єкту. Щодо жодного об’єкту природно-заповідного фонду, в якому була зафіксована військова діяльність, не було жодного процесу узгодження з Мінприроди чи органами місцевої влади. Йдеться про ті об’єкти, про які ми знаємо. В половині випадків працівники національних парків намагалися перешкодити проведенню навчань.
Якщо хтось дізнається про негативний вплив військової діяльності в Україні на довкілля, ми просимо повідомляти організації «Екологія — Право — Людина».
Громадське радіо
