Киевский лесник попался на взятке в 20 тысяч гривен

В Киевской области на взятке в 20 тыс. гривен поймали сотрудника одного из лесхозов. Об этом сообщает департамент коммуникаций Нацполиции.

Лесник с целью собственного обогащения продал 40 кубометров пиломатериалов. Его задержали после оформления сделки

5 июня 2017 | 16:01 

https://368.media/2017/06/05/kievskij-lesnik-popalsya-na-vzyatke-v-20-tysyach-griven/

Далі...

Кожна донецька рослина знайшла собі місце у волинському саду

Він так говорить про волинські ліси й так ними переймається, вона знає стільки луцьких таємниць, з таким натхненням розповідає про стару бруківку і тихі вулички, що ніхто й не здогадується – подружжя лише рік на Волині

.

«Нічим ми не особливі. Хіба тим, що в поважному віці мусили приймати складне рішення»

– Хто нас здав? – перше запитання після вітань і знайомства. Вдавано суворим тоном Олена намагається дізнатись, хто розповів мені, що вони з чоловіком можуть бути героями для книги про переселенців.

Бо й справді випадково з’ясувати, що Олена та її чоловік Василь приїхали на Волинь з Донеччини, неможливо. Вводиш у пошуковику прізвище Бородавка – й одразу дістаєш понад десяток публікацій останніх місяців, де Василь Бородавка та лісівники Полісся б’ють на сполох: соснові ліси в Україні – під загрозою знищення.

Небезпека підкралася кілька років тому, разом зі зміною клімату та зміною поведінки давнього шкідника.

«Сьогодні йдеться про тисячі гектарів уражених лісів», – цитують журналісти науковця Бородавку. Він – автор понад 70 наукових праць, майже три десятки років керував лісовою науково-дослідною станцією на Донеччині.

Харків’янин Василь та черкащанка Олена познайомилися студентами в Києві. Обоє вчилися в університеті на лісогосподарській спеціальності. Одружилися, і коли настав час розподілу, обрали Донеччину. Кликала романтика незвіданих земель й особливий науковий азарт – пізнавати та досліджувати степові ліси.

Вже за два роки після переїзду Василь Бородавка очолив науково-дослідну станцію, Олена працювала науковим співробітником. У подружжя росли сини, поширювалося коло друзів і однодумців, розсувалися наукові горизонти. Все більше відкривалося лісових і степових урочищ, що ставали улюбленими.

Сини виросли й розлетілися, Олена пригадує, як порожньо тоді стало в домі. Втім, у неї з’явилася можливість активно взятися за свою мрію – декоративний сад. Розповідає, як знаходила в різних куточках України якісь цікаві види – виписувала, купувала, міняла, розмножувала. Коли місця у дворі вже забракло, довелося проситись зі своїм розсадником «у прийми» до сусіда, а пізніше – потрошки переносити рослини й на роботу. Згодом розсадник декоративних рослин науково-дослідної станції під Волновахою розрісся до двох гектарів і приносив підприємству до півмільйона прибутку в рік.

– Доходило до 380 різновидів, а відсотків 70 з них – то діти-внуки-правнуки наших принесених з дому рослин, – жартує Олена.

Домашній сад підростав, збагачувався елементами та формами, звивистими доріжками і навіть деяким рельєфом.

– Бувало, прокинемось у неділю вранці – пора в степ, на «підзарядку»! – сміється Василь. – Їдемо дивитись на голубі від гіацинтів схили балок або на жовті від аурінії скелі над Кальміусом, або на червоні від воронців, або на сиві від ковилу, а по дорозі заглядаємо в лісові байраки – як там дуби поживають, чи дали самосів… Але завжди привозимо додому машину каміння! Бо Оленка ж не може пройти повз обвітрений пісковик із жовтим лишайником, і повз гладенький вапнячок з мохом у заглибині, і кожен – останній, цуприкує й цуприкує, в нашої бідної «Ниви» аж колеса вигиналися.

Сад вподобали птахи – вони звивали гнізда в кронах колючих ялівців і виткого хвилівника, а в спеку прилітали купатися під маленьким водограєм. Удень з озерця біля альтанки пили воду сердиті руді білки, увечері до нього збігалися їжаки, а вуж на прізвисько Ескобар з’являвся, коли заманеться. Поступово сад здобув певну популярність і в людей, котрі вірять лише в те, що бачать, і бажають мати красиве подвір’я.

– Кілька десятків створених нами садів прикрашають землю – від Святогірська до азовського узбережжя, – посміхається Олена.

Ви читаєте третю публікацію з нового проекту «Знедолені? Нездоланні!», започаткованого Інститутом демократії ім. Пилипа Орлика (м. Київ) за підтримки «Інтерньюз – Європа» через «Інтерньюз Нетворк». Інформація про другий проект та посилання на попередні п`ятнадцять публікацій з першого проекту «Знедолені? Нездоланні!» вміщуються ТУТ.

Чоловік додає, що захоплення дружини підтримувало сім’ю фінансово й навіть дало змогу побачити трохи світу. А рештки домашнього розсадника й досі розходяться з їхнього двору в приватні сади.

«Ми ще не усвідомлювали тоді, що для нас значить Батьківщина, Україна»

– В Донецьку теж був Майдан, – пригадує Олена. – Навесні 2014 року. Близько п’ятьох тисяч учасників для цього регіону – то немало. Міліція лише спостерігала, як ростовські й місцеві «тітушки» били битами мирних людей. Ми не їздили туди, бо жили далеченько від обласного центру, та й не були готові до того спалаху ненависті з боку адептів «русского міра». Але щиро раділи величезному синьо-жовтому прапору, розкинутому поверх голів мітингувальників мало не через усю площу.


– Ми ще не усвідомлювали тоді, що для нас значить Батьківщина, Україна, – тихо підсумовує Василь. – Так, територіально – безумовно, вона була нашою, але в серце ввійшла тільки тоді, коли стала об’єктом агресії. У нашому колі людей не поділяли за національною ознакою, всі разом співали й українських, і російських пісень. Ми й нині переконуємося, що рабство, зашореність, тупість – не питання національної приналежності, як і свобода, правда, гідність.

Пізніше ж, після вторгнення російських військ, під час сильних боїв і великих втрат, довелося для себе визначатися – а хто ти є і як житимеш далі?

– Власне, своєї проукраїнської позиції ми ніколи не приховували, – зізнається Василь, – та настав час, коли мені, як директорові підприємства, прийшлося зважати на те, що у владі залишається багато негідників і від них доволі часто залежить його доля. Але принаймні перед собою, перед людьми, з якими працюєш, потрібно бути чесним. Тобто довелося жити, як усім нормальним людям, – у постійному компромісі між совістю та порядністю й відразливою дійсністю.

– Під «ДНР»-ом ми жити точно не змогли б, – переконана Олена, – але й отам, між блокпостами, в постійному напруженні, серед чуток, очікувань, у сумнівах щодо кожної нової людини – своя вона чи чужа – спочатку тріпочеш, як заячий хвіст, а з часом починаєш потихеньку кам’яніти, – я пам’ятаю той стан. Так, живуть люди… хтось чекає Путіна, багато кому – аби скоріше закінчилась війна з будь-яким результатом, хтось мусить залишатися там від безвиході, а дехто принципово не полишає домівку – свідомий того, що то його земля, а не «мохерових бабусь». Мабуть, якби ми були там місцевими, теж не зрушили б з місця.

Підприємство, загороджене з двох боків блокпостами, продовжувало працювати – у лісі, в полі, на розсаднику, на пилорамі. Щоранку директор проводив «політінформацію» і відповідав на тривожні запитання, підтримуючи в підлеглих віру в те, що наше діло праве і ворога буде розбито. Наукові дослідження майже припинилися, адже половина лісгоспів опинилася «за межею», а решті в умовах війни стало не до науки. Та й працювати в прифронтових лісах стало небезпечно – через присутність у них військ. Не до пробних площ і не до модельних дерев, коли чуєш автоматну чергу, та й одиночні постріли спонукають зовсім не до роботи. «Зависло» й видання ґрунтовної праці колективу науковців – книги «Ліси Донеччини», яку писали близько трьох років на замовлення держдепартаменту екології.

– Звісно, то велика заслуга Василя – концепція, організація, переконування співавторів, потім переписування за кожним… – згадує Олена.

– Але без Олениних фото і нарисів книга не дістала б такого визнання з-поміж небайдужих до степового лісу людей, – додає Василь.

«Донецькі ліси, як ніякі інші, сплатили непомірну ціну за технічний прогрес… ліси Донеччини були, є і будуть на цій землі, незважаючи на зміну суспільно-політичних формацій, військові дії і природні катаклізми, здебільшого споживацьку ідеологію природокористування та цивілізаційно-техногенне навантаження», – пише Василь Бородавка в передмові до видання.

Книга про донецькі ліси вийшла в світ уже в Луцьку, коли в тих лісах ховалися диверсійні групи терористів, а українські солдати облаштовували в них тимчасові табори та рили вздовж лісосмуг окопи.

Війна. Початок

22 травня 2014 року. На світанку сепаратисти напали на український необлаштований блокпост під Волновахою. 18 українських вояків загинули, ще стільки ж дістали поранення. Волинь і Рівненщина потонули в сльозах, вперше побачивши «вантаж 200». 18 трун. 18 вбитих горем сімей. Тоді війна стала близькою, як ніколи.

Машини «швидкої допомоги» промчали із сиренами повз наше сонне ще селище, а потім упродовж дня інсайдерські вісті з лікарні – ще один помер… ще один… ще один… І тільки стискалися кулаки від жалю та злості.

– Цілий день на роботі – як натягнуті струни, одна на одну з дівчатами не дивимося, щоб не розплакатися, – згадує Олена. – Увечері чуємо: вибухи, в напрямку волноваського блокпосту! Значить, знову хтось загинув!!! Дзвонимо волновахівцям – ні, не чули. Хух, не блокпост! Може, навчання? Дзвонимо в сусідній Бугас: Та це один наш (…) день народження святкує із салютом, – відповідають. Божевілля…

Василеві та Олені все частіше дзвонили налякані новинами друзі, колеги, однокурсники – кликали залишати охоплену війною Донеччину. Найнаполегливішим виявився студентський друг родини Анатолій, він переконав Бородавок, що має під Луцьком недобудовану дачу, якою не користується. Вперше Бородавки приїхали на Волинь у вересні 2014 року.

– Коли вже бойовики підійшли дуже близько, то ми за півгодини покидали в машину, що вважали за потрібне, зібралися, а потім виїхали за межі області, подивилися одне на одного: «Ой, куди ми хоч їдемо?»

Василь та Олена лише на мить задумалися і, як це бувало зазвичай, без особливих суперечок, прийняли спільне рішення: на Волинь. Щоправда, потім з’ясувалося, що свою дачу Анатолій аж надто любить, що й їздив би туди щодня, але старався друзям не докучати. При цьому не забував і знайомити з Волинню – з її незвичною природою, з історією, з цікавими звичаями.

– То в Берестечко нас вижене, то в Олику, то на риболовлю виштовхає, то по гриби, то в замок, то до театру – не давав нам спокійно сумувати, – вдячно згадує Василь.

За півтора місяці подружжя повернулося додому. Відпустка закінчувалася, кошти на підприємстві також, та й війна з відстані понад тисячу кілометрів здавалася не такою вже й страшною – живуть же там якось люди, до всього можна звикнути…

– Треба було вертатися та робити справу, хоч і літало над головою. Он же влітку навіть огірки консервувала під той залповий «акомпанемент» – навушники начепила, врубила «Пікнік на узбіччі» – і ніби ніякої війни. Але ми вже були хворі Волинню, – посміхається Олена. – А ще раніше я стала «пані».

«Як я стала пані»

Ще поки сім'я залишалася на Донеччині, в липні 2014 року, за наполяганням чоловіка, Олена на десять днів поїхала відпочити в Карпати. В один з днів «подерлися» нагору. Дощило, але хотіли подивитися на полонину, спробувати сиру, що його роблять там чабани. У групі було чоловік з тридцятеро, серед них чимало луганських і донецьких, запорізьких, дніпропетровських – східняків.

Олена пригадує, як ватаг, кремезний чоловік, пригощаючи гостей баношем, приговорював: «Ось ви до нас приїхали, побачите, як ми живемо. І знайте, що ви там не самі, знайте, що ми пам'ятаємо про вас, наші діти теж боронять Україну на сході. Знайте, що Україна єдина». Ці спогади викликають тремтіння в Олениному голосі. І одразу ж вона посміхається завдяки іншим споминам. Про дорогу додому. Про очікування потяга в Тернополі. Жінка покавувала в кафе й пішла гуляти містом.

– Десь година п’ята вечора була, дощик накрапує, моя улюблена погода. Якось народу зовсім немає. І я під своєю малиновою парасолькою йду тихенько сквером. Чую – хтось кричить позаду:

– Па-а-ані-і!

А я в джинсах, як завжди, в кросівках, через калюжі перестрибую. Чую знову:

– Па-а-ані-і!

Ну мало що там сталося: хтось комусь кричить «пані», тож ясно, що не до мене. Коли доганяє вже мене чоловік. Такий – мого віку, з двома сумками, нівроку:

– Па-ані! – показує мені від моєї парасольки чохлик. – Па-ані, якщо то не ваше, то вибачте, але я за вами біжу від самого гастронома. Від зворушливих спогадів – знову сльози в очах. Стримуючи їх, Олена тихенько сміється:

– Чоловік каже мені – якщо не ваше, то вибачте… Тоді я дізналася, що я – пані.

«Мабуть, ми просто не змогли прийняти той спосіб існування»

Осінь 2014-го і зиму 2015-го сім’я провела вдома в селищі Лісове Волноваського району. Василь не приховує, що за три десятки років стомився від відповідальності за великий колектив, давно вже мріяв стати «вільним художником» та й контракт директора закінчувався. Крім того, все частіше непокоїв стан здоров’я. Січень приголомшив страшною новиною – неподалік Волновахи терористи обстріляли з установки «Град» рейсовий автобус, загинуло дванадцятеро людей, вісімнадцятеро дістали поранення. Жити так близько до фронту було дедалі важче.

– Спочатку армія наша небрита була, просто махновці якісь, а потім їх почали замінювати такі хлопці, на яких приємно глянути, якими пишаєшся. Вони приходили інколи на наше підприємство. Така собі з’являється група: прочісує ліс і дитячі табори, відпрацьовує територію. Професійні прийшли хлопці. От любо-дорого на нього подивитися: молодий, здоровий, тверезий, поголений, екіпірований, – скоромовкою відчеканює Василь. – Він у ході перевірки ставить наших працівників до стіни контори, а все одно приємно на нього дивитися (Василь і Олена голосно сміються разом). З’явилися ознаки професійності армії, відчули, що нас є кому захистити.

Василь Бородавка наполягає, щоб їхню історію не сприймали як героїчну чи пафосно патріотичну:

– Ми не можемо сказати, що з-під п’яти ворога втекли, з окупованої території, – каже він. – Ми жили й працювали за 8-10 кілометрів від лінії зіткнення. Зараз там, можливо, наші війська відтиснули противника трохи далі. Втім, у сусідні села падали снаряди, війна палахкотіла поряд. І дуже пригнічувала атмосфера непевності, недовіри. В багатьох знайомих, начебто цілком притомних людях, проявилися далеко не найкращі риси. Ті, хто йшли на референдум і кликали Росію, потім у своє виправдання зненавиділи Україну. І своєї вини вони ніколи не визнають.

Мабуть, ми просто не змогли прийняти той спосіб існування і жити у викривленій реальності.

– У кожного ж свій поріг міцності, – додає Олена, – і в кожного організму свої реакції на постійний стрес. Нас дуже непокоїло Василеве здоров’я, він був геть виснажений і фізично, й морально. Крім того, наукою займатись там стало неможливо, а для Василя це – сенс життя.

– А для Олени статичність – небезпечний стан, її весь час кудись тягне, мабуть якийсь ген «ай-не-не». А там у неї навіть степ забрали, – підсумовує чоловік.

«Як не бадьорись, та без захисту звичних декорацій зразу губишся, витончуєшся і загострюєшся всіма сенсорами»

Бородавки залишили свій дім на друзів. Довелося покинути сад і частину найбільшого скарбу – книг, трепетно зібраних за довге життя.

– Ті люди, які нас перевозили сюди, певно, поза нашими спинами пальцями біля скронь крутили, – не стримує сміху Василь. – Люди мають везти меблі, а ці – горщики з рослинами. Хворі, мабуть, хай їдуть.

Через вісім місяців після переїзду Олена написала в своєму блозі: «От і ключ уже входить у вузький отвір без жодного вагання, й електричні вимикачі зручно підсовуються під долоню, і норовистий високий поріг не ставить підніжки, ноги автоматично обминають обидві скрипучі дошки, а плечі – побілені крейдою стіни. Вже кожен предмет знайшов своє постійне місце на полиці чи в підписаному картонному ящику, необхідний набір кухонних речей призвичаївся до чужих шухляд, й аукуба на вікні зеленіє так само яскраво, як і минулої зими на іншому вікні, за тисячу кілометрів звідси. (Залишається певна напруженість у відносинах з крутими сходами льоху, але не далі дружніх штовханців.) Руки відчули перевагу невеликого помешкання стосовно його прибирання і схвалили обмеження кількості речей до мінімально необхідної. Звісно, закутані в мішковину, звичні картинки просяться на голі стіни, кумедні гноми та раджастанська лялька за відсутності камінної полиці зимують у коробці з-під взуття разом зі сванською вежею, єрусалимським блюдцем, дерев’яними вішаками для парасольок у вигляді слонячих хоботів та іншими милими серцю дрібничками. Потрібні книжки з наявної частинки бібліотеки добуваються на білий світ лише за необхідності й знову пірнають у темряву ящиків. У вікні не видно рожевих стовбурів сосен, в які було так приємно просинатися, а мобільний «сад» у кількох десятках горщиків завмер до весни під товстим листяним кожухом.

Як не бадьорись, та без захисту звичних декорацій зразу губишся, витончуєшся і загострюєшся всіма сенсорами. Але з часом відмічаєш навколо себе все більше цікавих атрибутів, властивостей і прикмет нового середовища: доброзичливість, непоспішливість і насмішкуватість краян, їхню м’яку й інтоновану вимову, різноманіття цеглин у стінах замку і м’яких мохів – у глибині пралісів, приуроченість лелечих гнізд до центральних сільських вулиць і немотивовані виверти рік на широчезних луках, статичність щільних осінніх туманів і лагідність води в лісових озерах, передбачуваність валоподібних хмар над обрієм і стрімкість наповзання із заходу густо-фіолетового шатра, помітну кількість автівок з іноземними номерами та інформативність грибних і ягідних базарчиків при дорозі, трикутні наріжні «замкИ» старих хат-зрубів і вишукану простоту дерев’яних поліських церквиць – блакитних, як вода і небо…

На щастя чи на жаль, людина живе не сама по собі, а в оточенні певних предметів, явищ, обставин, і кожен з нас має власні уявлення про взаємні зобов’язання в цих відносинах. Усвідомлюючи, що світ мені анічогісінько не винний (а ще й зважаючи на його геополітичне завзяття на тлі загального божевілля), я щиро вдячна йому за приязність у кожному новому прояві – й у вересових борах та пущах у зоні досяжності, й у можливості спілкування з притомними іронічними людьми, і в духмяній каві від пані Світлани – найсмачнішій у нашому тихому й симпатичному провінційному містечку».

Тепер подружжя винаймає частину будинку на околиці Луцька. Розсадити справжній сад, як то Олена зробила в себе вдома раніше, наразі немає можливості. Але Василь і Олена вірять, що вдасться колись продати їхню господу, яка залишилася на Донеччині, і, зрештою, оселитися тут, на Волині, у своєму невеличкому домі – адже вже звикли обходитися мінімумом речей. І тоді кожна донецька рослинка знайде собі місце в новому волинському саду.

Для людей, що понад половину свого життя присвятили науці, важливо було й далі займатись улюбленою справою. Наукова доля посміхнулась. Керівництво Українського науково-дослідного інституту, в системі якого вони працювали три десятиліття, допомогло. Науковців перевели на роботу у Волинську область.

І дуже вчасно. Бо тут – своя війна. Із жуком-шкідником, який став зброєю масового ураження лісів. Проблему тільки-но починають виносити на загал, але вже зрозуміло, що напівмірами її розв’язати не вдасться. До того ж, як виявилося, в Україні – великий дефіцит фахівців у цій галузі.

Хоча до приїзду на Волинь науковці мріяли трохи про інше – хотіли вивчати самовідтворення соснових лісів, дуже поширене на Поліссі явище. Водночас мають втіху, що

їхні знання та вміння виявилися дуже потрібними, і вони можуть і далі приносити користь роботою, яку люблять.

«Всьому свій час»

Обидва сини підтримали батьків у їхньому рішенні, а після того, як побували на Волині, ще більше упевнилися в правильності їхнього вибору. Старший син Олександр пішов на війну добровольцем.

– «Бомбив» військкомат кілька місяців, щоб його взяли, – не призивали донецьких, така була вказівка, – каже Василь. Відслужив рік і три місяці в розвідці, а повернувшись до Волновахи, зрозумів, що йому там дуже некомфортно. Товариш по лісовому технікуму давно кликав до себе під Харків – разом займатись ландшафтним дизайном. Робота з каменем – то його улюблена справа, ще з домашніх водойм і садового каміна. Молодший син Антон обрав інший шлях – він займається фотографією та кінозйомкою.

– У нас черговий жарт про меншого сина: ми не завжди знаємо, в якій країні він сьогодні ночує, – з посмішкою каже Василь. – Для мене неочікувано він виріс у такого доволі затребуваного професіонала. За своєю роботою, дисертацією я не зміг бути добрим батьком своїм дітям, не приділив їм належного спілкування та виховання. Слід визнати, що діти зробили себе самі. Правда, ми примусили обох вступити на лісовий факультет університету – була така наша помилка. Старший там промучився півроку, а менший витерпів аж півтора, а далі вирнув у якійсь комп’ютерній академії, потім почав знімати в Чорнобилі й згодом навіть видав два фотоальбоми на цю тему. Нині всі його проекти пов’язані з подорожами. Знімав в Індії, Іспанії, Філіппінах, Грузії, Норвегії й інших країнах.

– Говоримо своїм знайомим, які залишилися з того боку і вперто вірять у казки про снігурів: хай хоча б діти вибираються, не тримайте їх, хай їдуть на волю, – каже Василь. – Важко буде злітати, черкатимуть пузом по землі, але все одно тут у них шанси кращі. Звісно, є й тут певний відсоток схиблених людей і старі порядки залишаються, але ж помітний рух до цивілізованого життя і рівень зрілості суспільства незрівнянно вищий. Не вірять, кажуть: виправдовуєшся.

– Навряд чи найближчим часом ми щось зможемо відчутно змінити, – продовжує чоловік. – Як ото сосни, заражені жуками, – мають відмерти, відійти й бути замінені новим стійким лісом. Так і нам на зміну прийде більш прагматичне, можливо, більш цинічне покоління. А оскільки кров’ю зараз усе омивається, є дуже велика надія, що прийде покоління й більш патріотичне. От ми тільки наприкінці життя уяснили, що в нас є Батьківщина. А до молодих людей це зараз швидше приходить. Всьому свій час.

«Нам пощастило, що в нас така робота і що ми такі непосидючі»

Ми говорили кілька годин. Про час, що минув, підказував лише годинник на стіні «Кава-клубу».

– Ось бачиш? Це трилінка, або шашка Трилінського, така бруківка на бетонній основі – частина історії Луцька. Її почали виготовляти в 30-х роках минулого століття, і невдовзі вона стала популярним видом мощення вулиць, бо ж красива й міцна. А ось тут у 50-і роки зверху на трилінку поклали асфальт, а згодом, коли вулиця стала пішохідною, ще й плитку вмостили, – журиться Олена, показуючи на покриття ширшої вулиці, з якою перетинається попередня. – Але ж найкрасивіша плитка не здатна так прикрасити вулицю і зберегти історичний вигляд Луцька, як ця трилінка… За кілька метрів Олена вже звертає мою увагу на один з найстаріших будинків міста.

І ще я пам’ятатиму, як Оленині очі стають теплішими, в голосі тремтить ностальгія, низькі журливі ноти жалю змішуються в ньому з нотами ніжності, коли жінка говорить про свою Донеччину:

– Донеччина – це горизонти за тридцять кілометрів! Як на Савур-Могилі стоїш, то в ясну погоду видно море. Донецький кряж з високими горбами, його байраки з древніми лісами, річка Кальміус поміж скелями дивних форм, пташині коси азовського узбережжя, слов’янські й лиманські ліси – їх там справді багато є, Сіверський Донець, крейдяні скелі... Люди, які там живуть, мало що бачать. Як і мало хто з волинян бачив, наприклад, захід сонця на Білому озері – то ж фантастика! Скрізь є багато красивого й неповторного. Нам просто пощастило, що в нас така робота і що ми такі непосидючі.

Антоніна Торбіч

http://bilahata.net/kozhna-donetska-roslyna-znajshla-sobi-mistse-u-volynskomu-sadu/

Попередні публікації з другого проекту:
Залишити Крим, аби повернутися. Дивовижна історія жінки-переселенки
Пастор з Донецька не перебуває у пошуках спокійнішого для себе життя

Далі...

Рубати розумно, продавати прозоро. Що відбувається з лісами Львівщини

Наша область першою в Україні впроваджує гуманну систему вирубок, але проблем у лісовій галузі не бракує. Одна з них – невміння лісничих домовлятися з громадою та пояснювати свої дії.

У березні Tvoemisto.tv писало про конфлікт у селі Рокитному Яворівського району, де мешканці виступили проти вирубки в місцевому лісі. Власне, цей ліс адміністративно належить сусідньому Завадову, тож із рокитнянською громадою його долю не узгоджували. Захисники довкілля разом з екологами виїхали до Рокитного й виявили, що дерев, призначених на зріз, забагато. Активісти взагалі кажуть, що на Львівщині рубають забагато і не завжди законно, а на інтерактивній карті вирубки Карпат можна побачити, як заліснені колись гори стають лисими. Чиновники й представники комунальних підприємств, відповідальних за ліс, заперечують: мовляв, ліс можна і треба рубати, інакше він засохне і зігниє, як сохнуть і гниють зараз карпатські смереки.  А всі проблеми, що є в цій сфері – від браку національної політики та недоліків законодавства. Ба, більше, Львівщина перша в Україні впроваджує цивілізований принцип вибіркової вирубки.

Щоб розібратись у проблемах лісу на Львівщині, платформа «Твоє місто Львів», разом з WWF в Україні, проектом "Лісова варта", організували дискусію «Чи можливе прозоре ведення лісового господарства на Львівщині?». Розібратись без словника було нелегко – учасники дискусії вживали чимало спеціальних  термінів, наприклад, «лісопорушення», «лісосіка», «лісокористувач» і «ділова деревина». Чиновники, з одного боку, стверджують, що лише раді залученню активістів до контролю лісового господарства. З іншого, застерігають: розібратись, де є порушення,  а де все законно, без диплома Лісотехнічного університету неможливо.

Позиція активістів: ліси нищать

Торік природоохоронні активісти побачили у Львові на станції Клепарів багато вагонів із лісом. Засумнівавшись у тому, що весь товар має документи, вони викликали поліцію й виявили, що чимало дерев у вагонах не оформлено належним чином. Якісна деревина, що використовується в обробній промисловості, на папері була дровами; цінні породи оформлені як дешевші. Вагони мали їхати до кордону в Чернівецькій області – на експорт.

«Цю справу всі правоохоронні органи, до яких ми звертались, намагались зам’яти», – каже Антон Петрівський із громадського руху «Стоп Лісоцид». Це лише один із багатьох випадків, із якими мають справу захисники лісу. Петрівський стверджує, що державні лісові господарства та обласне комунальне господарство «Галсільліс» рубають набагато більше, ніж фіксують на папері, та занижують якість деревини у документах. А ще – вирубують величезні площі, які стоять голими й відновлюються поволі. «Однією з найважливіших вимог нашого руху є заборона суцільних  рубок, від яких відмовилась більшість цивілізованих держав», – каже Петрівський.

За словами координатора проекту Всесвітнього фонду природи «Лісова варта» Дмитра Карабчука, порушення є на всіх етапах – від відведення лісосік та лісозаготівлі до транспортування та експорту. Його колега Анатолій Павелко уточнює, що слід розрізняти економічні та екологічні порушення: одні стосуються того, кому, куди і як продають деревину, інші – в якому стані утримують ліс.

«Нелегально заготовлена деревина не приносить доходу місцевим громадам і державному бюджету, а виторг надходить у кишеню нечистим на руку людям, – говорить Карабчук. – Деревина має вирубуватись в екологічно ощадливий спосіб, щоб не створювати навантаження на екосистему та загроз для довкілля».

Торік при Львівській обласній державній адміністрації була створена Рада лісового сектору – дорадчий орган, що об’єднав представників лісового господарства, деревообробної, меблевої, целюлозно-паперової промисловості, біоенергетичної галузі тощо. Рік тому було підписано Меморандум про партнерство та співробітництво для зменшення рівня корупційних ризиків в лісовому секторі Львівської області, який має полегшити доступ усіх зацікавлених до дозвільних документів у лісовій галузі. Це, за словами Володимира Поповича із Кластера деревообробки та меблевого виробництва, дозволить активістам перевіряти законність того, що чинять із лісом.

Великою проблемою, за словами активістів, є погана комунікація між лісгоспами та громадами, на землі яких ростуть ліси. Ірина Миронова із Всесвітнього фонду природи каже, що конфліктів на зразок рокитнянського бачила вже чимало. «Господарство повідомляє про свої плани сільську раду, а не громаду, найближчу до лісу», – пояснює вона. На думку Ірини Миронової, в лісах, які мають рекреаційне та екологічне значення – а саме таким є Завадівський – на перше місце потрібно ставити не економічні, а екологічні інтереси.

Позиція лісничих: головні проблеми – законодавство та відсутність державної політики

Заступник начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства Ярослав Целень стверджує: рубати можна було б і більше. «У європейських державах рубають 80-90 відсотків приросту, ми – менше п’ятдесяти. Багато гниє і пропадає», – каже чиновник.

За його словами, великих проблем з освоєнням лісосічного фонду в області немає. Головна проблема в тому, що в держави немає «політики на сотню років» у лісовій сфері, а нормативно-правова база застаріла. «З усіма вимогами акції “Стоп лісоцид” я згодний! – запевняє Целень. – І ми все це робимо. Але не все від нас залежить».

Протести проти вирубок, за словами Целеня, виникають здебільшого через брак комунікації. Тому лісгоспи публікують на своїх сайтах і на сайтах сільських рад плани вирубки на кожен рік. «Кожне підприємство має обговорити свої плани вирубки з громадами. Жоден лісорубний квиток не виписаний – хоча це законом теж не регламентовано – поки не представлять документ про те, в якій формі (на виконкомі, на сесії ради, на сході села) обговорювали плани», – запевняє керівник управління.

Втім, хоча документи про вирубку справді можна знайти на сайтах лісгоспів, вони мають ось такий вигляд:

«Справді, багато інформації вивішується, але вона в такій формі, що для людей, які не мають спеціальної освіти, нічого не означає. Без візуалізації на мапі прості люди цього не зрозуміють», – коментує Ірина Миронова.

За словами Целеня, у 2016 році в області було зафіксовано незаконну вирубку 3268 кубометрів лісу, й 98% випадків виявлено лісовою охороною. Далі ці порушення розслідують правоохоронні органи. Карають і порушників із системи – торік притягнули до дисциплінарної відповідальності понад вісімдесятьох співробітників лісгоспів та звільнили одинадцятьох. «Кожен охочий має право бути присутнім під час вирубки. Протягом року лише двоє людей на Стрийщині висловили таке бажання. Я не кажу, що все робиться правильно, але механізм контролю є! Беріть участь і говоріть, де конкретно які порушення», – говорить лісничий.
Представник Всесвітнього фонду природи Анатолій Павелко хвалить Львівський лісгосп за готовність змінювати стандарти роботи. «В області відмовились від проведення суцільних рубок і задекларували перехід на вибіркову систему. Це позитивний приклад, який є почасти результатом тиску громадських активістів, але це була добра воля підприємства. Це демонструє можливості для порозуміння й діалогу», – коментує він.

Що ж до ситуації в Рокитному, то там, за словами Ярослава Целеня, відбувалась законна вирубка. «Бензопили працюють і лісовози їздять? – реагує чиновник на слова Юрка Назарука, який бив на сполох у Рокитному в березні. – А коли прийшла осінь і збирають картоплю, то картоплю будуть возити! Рубка – один із видів діяльності. Лісовози їздять дорогою, бо не можуть літати». Представник Львівського лісгоспу Роман Коваль стверджує, що під час повторного виїзду до завадівського лісу ні в активістів, ні в екологів претензій до лісничих не мала.

«Зараз у Рокитному висить табличка з планами наших рубок. Найбільше нас критикують в інтернеті, й люди, які нас критикують, не звертають уваги на те, що вся інформація є на сайтах. Є проблеми з картуванням, бо не існує електронних карт лісу», – пояснює Коваль.

Позиція екоінспекторів: усе не так, як воно виглядає

Мапи з голими горами можуть налякати людей, проте це не завжди наслідок незаконних вирубок, каже заступник начальника екологічної інспекції у Львівській області Василь Стрищак. «Дуже багато їх залишається під природне поновлення. Щоб насадження піднялося до віку, коли з космосу або аерофотозйомки ділянка мала вигляд вкритої лісом, потрібно десять-п’ятнадцять років», – пояснює інспектор. Але визнає, що порушень у лісовій галузі справді багато. Торік п’ятеро інспекторів його відомства стягнули з порушників шість мільйонів гривень штрафів.

Грішать і пересічні громадяни, які рубають ліс на дрова чи для перепродажу на нелегальні пилорами, і підприємці, що не мають належних документів, і чиновники, які виписують дозволи на вирубування лісу без підстав. Порушення, пов’язані із зловживанням посадовим становищем, Василь Стрищак називає найгрубішими.

«За рік чи за два ми не зможемо щось кардинально змінити: потрібне стратегічне бачення на десять-двадцять років уперед. Лісовпорядна експедиція, яка раніше робила аудит лісів, перетворилась на підрозділ лісової системи та вже не виконує тих функцій, що колись. Ми мало говоримо про лісові землі: колись цим займалась сільськогосподарська інспекція, зараз – підрозділи геокадастру. Результатів державного контролю немає, й громадськість мало цим цікавиться», – формулює чиновник проблеми галузі.

Професор Лісотехнічного університету Степан Миклуш очолює громадську раду при Львівському обласному управлінні лісового господарства. За його словами, до ради записались 94 організації. Миклуш уважає, що громада повинна брати активнішу участь у визначенні місць і обсягів вирубування лісу.

«Жодній людині не подобається, коли в неї за вікном стирчать пні, – говорить Миклуш. – Обласне управління зосереджене на переході до вибіркової системи вирубки. Є тривалий досвід застосування вибіркової системи в соснових, дубових і букових лісах, який можна буде поширити на всю Україну. Адже лише Львівська область має дозвіл на експериментальне застосування цієї системи». Водночас, на його думку, необхідна незалежна організація, що займатиметься інвентаризацією лісів, та експерти в поміч громадським активістам – адже навіть фахівець не завжди відрізнить ділову деревину від дров.

Карти вирішать усе?

Найближчим часом «Лісова варта» разом із управлінням лісового господарства мають намір розробити першу інтерактивну карту вирубок лісу. Це буде карта парку «Сколівські бескиди». Співпрацюватимуть із Держліспроектом, ураховуватимуть і європейський досвід контролю вирубок. На думку Дмитра Карабчука, карта мала б полегшити процес узгодження вирубок із громадами.

«Інтерактивна електронна карта лісів дозволила б людям бачити й розуміти, що відбувається, розуміти, чи розташована ділянка біля їхнього будинку, чи біля сусіднього села. Це був би великий позитив для всіх», – погоджується Василь Стрищак.

Перший заступник керівника обласного комунального підприємства «Галсільліс» Ігор Тренич стверджує, що розібратись можна й без мап – адже в лісорубних квитках є координати ділянок, які охочі можуть вводити в ґуґл-карти. «Ми зменшуємо заготівлю деревини. Використовуємо 44 відсотки приросту, – розповідає Тренич. – Усі лісозаготівлі проводяться через систему ProZorro. За пару місяців сто відсотків лісогосподарських підприємств області перейдуть на електронний облік».

А поки що кожен може пильнувати ліс самотужки. «Лісова варта дає простим громадянам змогу сфотографувати будь-яке порушення із ввімкненою геолокацією й надіслати нам. Далі ми залучаємо фахівців, щоб розібратись: якщо порушення підтвердиться, ми повідомляємо про нього або працівників лісгоспу, або правоохоронні органи», – каже Карабчук. Експертна перевірка відсіює численні звернення людей, які, побачивши, як рубають ліс, поспішають повідомити про порушення – а згодом інспекція виявляє, що все законно.

Ярослав Целень пропонує львівській міській владі більше дбати про ліси, що оточують обласний центр. «Місто мало би підтримувати ліси та розвивати їхній рекреаційний потенціал. Держава не дає грошей на лісове господарство, а місто могло б собі це дозволити», – каже чиновник, посилаючись на європейську практику.

А на думку Антона Петрівського, щоб навести в лісовій галузі лад, передусім необхідно розділити лісозаготівлю та нагляд за лісами. Зараз структури, що рубають ліс і контролюють вирубку, підпорядковані обласному управлінню лісового господарства. Система, що сама себе контролює – завжди ідеальне середовище для зловживань.

http://tvoemisto.tv/media/gallery/full/f/y/fyfgyjuhgyu.jpg

Далі...

Замечания Гринпис России к проекту нового российского стандарта FSC

6 июня 2017 года истекает официальный срок подачи замечаний ко второй версии проекта нового Российского национального стандарта FSC. Гринпис подготовил свои замечания, и направит их в FSC. С проектом и инструкциями по участию в его обсуждении можно ознакомиться на сайте FSC России:

Вторые публичные консультации по стандарту открыты!

С точки зрения Гринпис России, проект нового Российского национального стандарта FSC слишком большой (в нынешней версии - 246 страниц), запутанный и мелочный. Большое количество второстепенных и несущественных требований неизбежно будет отвлекать внимание органов сертификации от требований действительно важных, связанных с наиболее характерными для российского лесного сектора проблемами. Разнообразных требований и рекомендаций в проекте нового стандарта так много, что привести их к единому высокому качеству и обеспечить полную внутреннюю непротиворечивость стандарта вряд ли возможно. В связи с этим Гринпис России считает правильным представить со своей стороны замечания только по отдельным положениям проекта нового стандарта - по тем, которые в наибольшей степени касаются работы нашей организации по сохранению малонарушенных лесных территорий.


Замечания Гринпис России к проекту Российского национального стандарта FSC (проекту 2-0 от 6 апреля 2017 года)

С точки зрения Гринпис России, важнейшим недостатком системы добровольной лесной сертификации FSC является то, что она поддерживает практику пионерного освоения последних диких лесов и уничтожения малонарушенных лесных территорий. Это позволяет позиционировать традиционное экстенсивное (бесхозяйственное) лесопользование, характерное для таежной зоны России, как "экологически приемлемое, социально выгодное и экономически жизнеспособное" управление лесами. Фактически FSC открывает или сохраняет экологически чувствительные рынки для лесной продукции, производство которой связано с уничтожением важнейшей категории лесов высокой природоохранной ценности - малонарушенных лесных территорий.

Существующая практика добровольной лесной сертификации по системе FSC способствует сохранению двух главных угроз малонарушенным лесным территориям:

а) их прямому уничтожению в результате рубок, фрагментации инфраструктурой, а также в результате негативных процессов, провоцируемых рубками и фрагментацией;

б) истощению лесных ресурсов вокруг МЛТ, вынуждающему сертифицированные предприятия прибегать к дальнейшему расширению зон заготовки древесины, вовлечению в рубку все новых и новых частей МЛТ.

Наглядным примером обеих этих угроз является современная ситуация с сохранением МЛТ в Двинско-Пинежском междуречье в Архангельской области, где FSC развивается в течение 17 лет, и где в эту систему сертификации прямо или косвенно (через сертификаты FM или CW) вовлечены все крупные лесопользователи. Лесозаготовительная деятельность сертифицированных предприятий или их поставщиков привела к такому истощению лесов, при котором поддержание жизнеспособности этих предприятий возможно только за счет дальнейшего уничтожения МЛТ, в том числе в границах предусмотренного Лесным планом Архангельской области заказника.

Для обеспечения исполнения Принципа 9 и сохранения малонарушенных лесных территорий Генеральная ассамблея FSC приняла в 2014 году решение 65 (Motion 65), согласно которому разработчики стандартов должны были разработать, изменить или усилить национальные стандарты FSC таким образом, чтобы обеспечить сохранение абсолютного большинства МЛТ ("the vast majorities of IFLs").

В вынесенной на открытые публичные консультации новой редакции Российского национального стандарта FSC (проекте 2-0 от 6 апреля 2017 года) многие замечания и предложения Гринпис России, связанные с сохранением МЛТ и обеспечением неистощительности лесопользования, были учтены. Однако, части проекта, относящиеся к критерию 5.2 и принципу 9, все еще далеко не полностью соответствует решению Генеральной ассамблеи FSC - Motion 65, и не обеспечивает выполнение этого решения.

В связи с этим Гринпис России считает недопустимым принятие и применение нового Российского национального стандарта FSC в предложенной редакции без его дальнейшей доработки.

Кроме недостатков, относящихся к сохранению МЛТ и обеспечению неистощительности лесопользования, мы отмечаем, что стандарт слишком объемен, перегружен второстепенными и малозначительными деталями. Это не позволит органам сертификации сосредоточить свое внимание на наиболее важных для российского лесного сектора проблемах, или, при недобросовестном отношении органов сертификации к своей работе, позволит невнимательно относиться к сложным вопросам. Чрезмерная детальность и мелочность стандарта неизбежно станет одной из причин низкого качества сертификации.

Замечания к критерию 5.2
1. Несмотря на то, что возможный уровень неистощительного лесопользования в длительной перспективе существенно зависит от качества лесного хозяйства (в частности, от того, насколько успешно на вырубленных площадях воспроизводятся и выращиваются хозяйственно ценные насаждения, в таежной зоне - хвойные), предложенные формулировки критерия 5.2 качество хозяйства никак не учитывают.

Фактически это означает одинаковый подход к определению уровня неистощительного лесопользования для тех лесопользователей, кто обеспечивает после рубки эффективное воспроизводство хозяйственно ценных лесов, и для тех, кто просто забрасывает вырубленные площади на произвол судьбы. Тем самым стандарт приравнивает тех, кто ведет эффективное лесное хозяйство (т.е. использует лес как возобновляемый природный ресурс), к тем, кто только заготавливает древесину (т.е. использует лес как природное месторождение бревен, как невозобновляемый ресурс). Это неизбежно приведет к сохранению господствующей сейчас в таежных лесах России экстенсивной модели лесопользования, которая ведет к истощению лесных ресурсов и росту мотивации к вовлечению остающихся лесов высокой природоохранной ценности, в том числе МЛТ, в интенсивные промышленные рубки.

Для исправления этой проблемы предлагаем ввести дополнительный пункт следующего содержания:

"Если в границах арендного участка, относящегося к зоне тайги, среди молодых насаждений, возраст которых соответствует окончанию периода прочисток (20-21 год, если иное не установлено Правилами ухода), фактически преобладают лиственные насаждения, то планируемый ежегодный объем заготовки древесины должен быть уменьшен, и не превышать 2/3 от расчетной лесосеки равномерного пользования по каждой хвойной хозяйственной секции с учетом всех иных ограничений".

2. Формулировка индикатора 5.2.2 "из расчета планируемого объема ежегодной заготовки древесины должны быть исключены следующие насаждения, если в сумме они занимают более 5% от лесопокрытой площади управляемого участка: - утраченные в результате стихийных явлений (пожары, ветровалы, очаги заболеваний) и других причин, не учтенные материалами последней таксации" не в полной мере учитывает систематические потери древесных ресурсов, к которым приводит недостаточный уровень охраны и защиты лесов.

Например, если лесной пожар приведет к гибели 5% спелых и перестойных хвойных насаждений в пределах единицы управления - потери древесины в результате этого пожара будут сравнимы с установленным объемом заготовки хвойной древесины за весь период действия сертификата (пять лет). При этом предложенный подход, согласно формулировке индикатора 5.2.2, приведет к снижению планируемого объема заготовки древесины при использовании первой возрастной расчетной лесосеки лишь на 5%, при использовании второй возрастной или интегральной расчетной лесосеки - примерно на 3-4%, при использовании расчетной лесосеки равномерного пользования - не приведет вовсе (если границы хозяйственных секций не изменятся).

Таким образом, предложенный подход сохранит ситуацию, при которой в районах с наихудшей охраной и защитой лесов совместное действие заготовки древесины, пожаров, вредителей и болезней будет вести к ускоренному истощению лесных ресурсов, даже если сама по себе заготовка не будет превышать расчетный уровень неистощительного лесопользования.

Для исправления этого предлагаем ввести дополнительный индикатор:
"В случае гибели насаждений в результате стихийных явлений (пожаров, ветровалов, вредителей и болезней) на площади более 2% от лесопокрытой площади управляемого участка за один год, или на площади более 5% в сумме за пятилетний период, планируемый ежегодный объем заготовки древесины в живых насаждениях на следующие пять лет снижается на 1/5 от суммарного запаса древесины погибших насаждений, но не более, чем в два раза".

3. Формулировка указания к индикатора 5.2.3 "Расчет неистощительности по рубкам ухода за лесом и сплошным санитарным рубкам не производится" не соответствует сложившейся в России практике, при которой некоторые категории рубок ухода и сплошные санитарные рубки по сути ничем не отличаются от обычных коммерческих рубок в спелых и перестойных насаждениях. В частности, предусмотренные проектом новых Правил ухода за лесами, который в настоящее время находится на завершающей стадии подготовки, предусматриваются такие виды рубок ухода, как рубки обновления, переформирования, реконструкции, сохранения, которые по своим характеристикам аналогичны обычным рубкам. Сплошные санитарные рубки в большинстве случаев также проводятся с целью заготовки древесины, и в некоторых случаях даже включаются в плановые показатели лесопользования на длительные периоды (например, в Ленинградской области),

Фактически предлагаемая формулировка искусственно разделяет однотипные рубки (коммерческую заготовку древесины в спелых и перестойных насаждениях) согласно их формальному, часто никак не связанному с реальностью, назначению. Это во многих случаях может привести к значительной недооценке истощительности лесопользования.

Для исправления этой проблемы предлагаем формулировку "Расчет неистощительности по рубкам ухода за лесом и сплошным санитарным рубкам не производится" исключить.

Замечания к принципу 9
Первое предложение индикатора 9.2.4 "Организация должна исключить из хозяйственной деятельности не менее 80% площади МЛТ на территории единицы управления либо предпринимать специальные меры по сохранению их ценности, перечисленные в Стратегии поддержания ВПЦ (Приложение Н1)" прямо противоречит Принципу 9.

Согласно Принципу 9, "Организация должна поддерживать и/или улучшать высокие природоохранные ценности на территории единицы управления в контексте подхода принятия мер предосторожности". Эта формулировка не допускает использование 20% выявленных ВПЦ (и, в частности, 20% площади МЛТ) без принятия специальных мер, направленных на поддержание и/или улучшение высоких природоохранных ценностей.

На практике в осваиваемых сертифицированными лесопользователями частях МЛТ в подавляющем большинстве случаев применяются обычные для эксплуатационных лесов виды рубок - сплошные, стандартной большой площади, с прямоугольными границами, не учитывающими структуру лесных ландшафтов. При таком освоении МЛТ, ничем не отличающемся от рубок в остальных эксплуатационных лесах, высокие природоохранные ценности (характеристики МЛТ) просто уничтожаются. Таким образом, индикатор, позволяющий сертифицированным организациям без каких-либо дополнительных ограничений и мер по сохранению высоких природоохранных ценностей осваивать 20% площади МЛТ, автоматически ведет к возможности потери высоких природоохранных ценностей, то есть к нарушению принципа 9.

Для исключения этого противоречия предлагаем изложить индикатор 9.2.4 в следующей редакции:
"Организация должна исключить из хозяйственной деятельности 100% МЛТ, либо подготовить и разместить в открытом доступе в сети Интернет ясную программу перехода в течение не более чем пяти лет от освоения МЛТ к лесному хозяйству на староосвоенных землях и при выполнении этой программы исключить из хозяйственной деятельности не менее 80% площади МЛТ, либо предпринимать специальные меры по сохранению их ценности, перечисленные в Стратегии поддержания ВПЦ (Приложение Н1)".

http://www.forestforum.ru/viewtopic.php?f=9&t=21012

Далі...

5 июня - Всемирный день окружающей среды

5 июня человечество отмечает Всемирный день окружающей среды, объявленный 45 лет назад резолюцией 2994 (XXVII) Генеральной ассамблеи ООН 1972 года. Это был год больших природоохранных надежд человечества: именно тогда состоялась первая всемирная конференция по проблемам окружающей среды, была впервые сформулирована концепция устойчивого развития человечества, и принята Стокгольмская декларация, установившая 26 базовых принципов охраны окружающей среды (ссылка).

К сожалению, декларация во многом так и осталась декларацией, а надежды - надеждами; большинство принятых в 1972 году принципов охраны окружающей среды так и не было воплощено в жизнь. Человечество продолжает расти, требуя все больших и больших ресурсов для своего развития; здравый смысл и осторожность в обращении с природой в основном по-прежнему проигрывают жадности и невежеству. Достижения науки и техники последних десятилетий теоретически уже позволяют человечеству развиваться без разрушения и уничтожения природы Земли - но пока львиная доля этих достижений по-прежнему используется скорее для войн, роскоши и покорения природы, чем для мира, созидания и гармонического развития жизни на нашей планете.

В общем, задумку 1972 года насчет устойчивого развития воплотить в жизнь пока не удалось - но праздник, Всемирный день окружающей среды, остался. Так что - с праздником, дорогие коллеги! И пусть когда-нибудь мечты о мирном и зеленом будущем человечества станут реальностью.


А вот официальное правительственное поздравление (ссылка):


Уважаемые друзья!

Поздравляю вас с профессиональным праздником.

2017 год объявлен в нашей стране Годом экологии и объединяет не только специалистов, но и всех неравнодушных людей – тех, кто понимает, как важны для нас чистый воздух, свежая вода, качественные продукты.

Сегодня экологические проблемы остро стоят во всём мире. Всё больше людей начинают осознавать степень опасности, которая грозит человечеству, если не заботиться о природе. И не только осознавать, но и действовать, принимать конкретные меры по защите окружающей среды. В рамках Года экологии в нашей стране намечена обширная программа. Будут восстановлены сотни тысяч гектаров леса, созданы новые заповедники и национальные парки, откроются новые мусоросортировочные и мусороперерабатывающие комплексы, планируется запуск инновационного пилотного проекта по захоронению отходов. Кроме того, Правительство разрабатывает поправки в законодательство, связанные с совершенствованием Водного, Лесного и Земельного кодексов.

Рассчитываю, что наши действия получат широкую поддержку, в том числе бизнес-сообщества. На промышленных предприятиях, в первую очередь на вредных производствах, нужно активнее внедрять зелёные технологии, снижать негативное воздействие на природу и человека. Надеюсь, что и люди будут заботиться о чистоте земли. Не только на субботниках один раз в году, а каждый день. Совместными усилиями мы обязательно добьёмся успехов. Желаю всем нам крепкого здоровья, удачи в делах и всего самого доброго.

Д.Медведев
http://www.forestforum.ru/viewtopic.php?f=9&t=21011



05 червня

ОСТАП СЕМЕРАК: ПРИВІТАННЯ З НАГОДИ ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИША

Сьогодні, 5 червня, у всьому світі відзначають Всесвітній день охорони навколишнього середовища.

Користуючись нагодою, хотів би подякувати всім, хто докладає зусиль для збереження навколишнього природного середовища в Україні.

Насправді Ви є прикладом для наслідування і робите безцінний внесок для становлення та збереження нашої спільної Батьківщини. Бо ж Україна не обмежується окресленими на мапі кордонами і системою географічних координат. Україна - це також безкраї простори, унікальні ландшафти, високі гори, полонини, стрімкі річки, струмки та прозорі озера.

Україна - земля, багата на унікальну флору та фауну і наш святий обов'язок зберегти ці Божі дарунки для нащадків, щоб бути гідними їхньої уваги та шани до нашого непростого часу.

Насправді зараз ми переживаємо період світоглядного становлення і нагально потребуємо змін у всіх сферах життя. Питання довкілля не є винятком. Час усвідомити: або ми будемо рахуватися з природою, або вона зрештою перестане рахуватися з нами. У світі по-різному відзначають День охорони навколишнього середовища. Є безліч можливостей продемонструвати сьогодні свою прихильність до природи і усвідомлення важливості збереження середовища, в якому ми живемо! Кожен повинен особисто визначити такий крок для себе. Нехай це буде відмова від поїздки транспортом на користь велосипеда чи висаджені нові рослини, чи прибране на галявині або на власному подвір'ї сміття.

Я переконаний і точно знаю, що зробити довкілля чистішим можна тільки гуртом і наше спільне екологічно чисте майбутнє залежить тільки від нас самих та злагодженості наших дій!

Зробімо Україну чистішою!

З повагою,
Міністр екологіі та природних ресурсів України
Остап Семерак

http://www.menr.gov.ua/press-center/news/123-news1/6188-ostap-semerak-pryvitannia-z-nahody-vsesvitnoho-dnia-okhorony-navkolyshnoho-seredovysha

Далі...

Канівські лісівники облаштували ігровий майданчик для дітей

Канівські лісівники піклуються не лише про ліси, їх збереження та примноження, а й про дітлахів, які зростають у їхньому краї. Так, нещодавно лісівники завершили облаштування дитячого майданчика “Гайок” у місті Канів, повідомили у Черкаському ОУЛМГ.
“Необхідність збудувати ігровий майданчик саме тут назрівала вже давно, проте ніхто не брався до роботи. У цьому районі проживає багато родин, що виховують дітей дошкільного віку та молодшого шкільного, яким ніде проводити вільний час. Тож лісівники вирішили потішити малечу та подарувати їм новенькі атракції. Будівництво почали восени минулого року, а закінчили у квітні цьогоріч, вже після лісокультурної кампанії. Усе це зроблено за власні кошти держлісгоспу та силами працівників Канівського лісництва”, ­— зазначив директор Канівського лісгоспу Едуард Симоненко.

Окрім того, саме у цьому районі міста проживає й чимало працівників із Канівського лісгоспу, тому керівництвом було прийнято рішення подарувати дітям десятки квадратних метрів щастя саме тут.

http://progolovne.ck.ua/kanivski-lisivnyky-oblashtuvaly-ihrovyj-majdanchyk-dlya-ditej/

Далі...

«ЕР» начинает мониторинг исполнения лесного законодательства в регионах

Результаты проверки будут представлены третьего июля

МОСКВА, 5 июня 2017, 15:27 — REGNUM «Единая Россия» приступает к мониторингу исполнения лесного законодательства в регионах Российской Федерации.

«В течение июня в регионах страны мониторинговая группа «Единой России» «Живой лес» проведет мониторинг исполнения лесного законодательства. Речь идет о поправках, внесенных в Лесной кодекс Федеральным законом №218-Ф3 в 2016 году. Результаты проверки будут представлены 3 июля», — заявил руководитель мониторинговой группы «Единой России» «Живой лес» Николай Николаев.

По словам депутата Госдумы, техническое задание для мониторинга содержит все положения федерального закона.

«Проведенная работа позволит нам понять позицию регионов, выявить существующие проблемы и внести необходимые коррективы, для того чтобы исполнялись требования законодательства», — подчеркнул Николай Николаев.

«Активистам мониторинговой группы «Живой лес» предстоит повысить уровень информированности самих лесопользователей. Подобная работа должна пройти в формате «круглых столов» в регионах. У нас есть положения законодательства, которые нужно исполнять: например, по дистанционному зондированию и приложению к отчету лесопользователей материалов фото-, видеофиксации. Некоторые лесопользователи даже не имеют представления о таких процедурах», — отметил парламентарий.

Перед региональными руководителями мониторинговой группы поставлена задача провести рабочее совещание с управлениями, которые занимаются работой многофункциональных центров.

«Нужно понять, готовы ли МФЦ работать с лесопользователями. Ведь именно в МФЦ поступает большинство документов», — пояснил Николаев.

Кроме того, Николай Николаев заострил внимание на проблеме лесных пожаров. В связи с этим он призвал коллег проверить, насколько корректно проводится зондирование, на основании которого местные власти принимают решение о целесообразности тушения лесных пожаров.

«К этой работе нужно привлечь и общественников», — уверен политик.

Как ранее сообщало ИА REGNUM, сейчас режимы чрезвычайной ситуации в связи с лесными пожарами действуют на всей территории Забайкальского края, в одном районе Иркутской области и в одном районе Республики Тыва. В Иркутской области особый противопожарный режим продлен до 1 сентября. Здесь массовые пожары уничтожили не только деревья, но и 59 жилых домов в поселке Бубновка Киренского района и еще около 100 строений в других населенных пунктах. По данным Федерального агентства лесного хозяйства, наиболее сложная лесопожарная обстановка в 2016 г. также складывалась именно в Иркутской области, где было ликвидировано 1,2 тыс. пожаров на площади 668,8 тыс. га.

Также Николай Николаев озвучил проблему ведения реестра недобросовестных лесопользователей.

«Пока ни в одном регионе нормального реестра не видел, при этом общая задолженность по арендной плате за пользование лесами составляет более 9 миллиардов рублей. Если в регионе реестр пустой, это не значит, что там нет ни одного недобросовестного пользователя. Нужно провести проверку и узнать, по какой причине отсутствуют данные», — отметил депутат.

Политика

Подробности: https://regnum.ru/news/polit/2284291.html
Любое использование материалов допускается только при наличии гиперссылки на ИА REGNUM.



***

«Живой лес» проведет мониторинг исполнения лесного законодательства в регионах

Фото: ER.RU
Результаты проверки будут представлены 3 июля

В течение июня региональные координаторы мониторинговой группы «Единой России» «Живой лес» проведут проверку исполнения лесного законодательства.Речь идет о поправках, внесенных в Лесной кодекс Федеральным законом №218-ФЗ в 2016 году. Результаты проверки будут представлены 3 июля. Соответствующие поручения в ходе селекторного совещания дал руководитель мониторинговой группы «Живой лес», председатель комитета Государственной Думы по природным ресурсам, собственности и земельным отношениям Николай Николаев.

По словам парламентария, техническое задание для мониторинга содержит все положения упомянутого ФЗ. «Проведенная работа позволит нам понять позицию регионов, выявить существующие проблемы и внести необходимые коррективы, для того чтобы исполнялись требования законодательства», - заявил Николаев.

Прежде всего региональным координаторам предстоит провести совещания с представителями региональной исполнительной власти. «Необходимо внимательно «пробежаться» по техническому заданию мониторинга и выяснить, какова позиция каждого региона по этим вопросам. Очевидно, что положения должны выполняться с 1 марта, но мы включили их в мониторинг, чтобы понять, как они реализуются в каждом регионе», - рассказал Николаев.

Так, по его словам, в профильный комитет Госдумы уже поступают предложения об отмене тех или иных положений ФЗ. «В двух регионах пытаются отменить предоставление результатов дистанционного зондирования при подаче отчета о лесопользовании. Нужно понять, что за этим стоит: либо нежелание лесопользователей, либо какие-то технические сложности - и на основе полученных сведений на федеральном и региональном уровнях доработать вопрос», - отметил парламентарий.

Кроме того, активистам «Живого леса» предстоит повысить уровень информированности самих лесопользователей. Подобная работа должна пройти в формате круглых столов в регионах. «У нас есть положения законодательства, которые нужно исполнять: например, по дистанционному зондированию и приложению к отчету лесопользователей материалов фото-и видеофиксации. Некоторые лесопользователи даже не имеют представления о таких процедурах», - отметил Николаев.

Перед региональными координаторами мониторинговой группы также поставлена задача провести рабочее совещание с управлениями, которые занимаются организацией работ многофункциональных центров. «Нужно понять, готовы ли МФЦ работать с лесопользователями, ведь именно в МФЦ поступает большинство документов», - пояснил депутат.

Также Николаев указал на недостаточность работы по созданию «зеленых щитов» в стране - механизма, который дает возможность через общественную инициативу накладывать на зеленые территории ограничения по использованию, по сути создавая рядом с городами территории охранных лесов. «За прошедший год было создано всего 8 таких «зеленых щитов», причем 7 – в Московской области. Это маловато. Что мешает таким инициативам быть реализованными в регионах? Обсудите эти проблемы, чтобы мы могли их систематизировать и на площадке Партии принять меры, для того чтобы закон о «зеленых щитах» заработал в реальную силу», - сказал руководитель мониторинговой группы.

Не менее важна проблема лесных пожаров, в связи с чем парламентарий призвал коллег проверить, насколько корректно проводится зондирование, на основании которого местные власти принимают решение о целесообразности тушения лесных пожаров. «К этой работе нужно привлечь общественников», - добавил он.

Озвучил Николаев и проблему ведения реестра недобросовестных лесопользователей. «Пока ни в одном регионе нормального реестра не видел, при этом общая задолженность по арендной плате за пользование лесами составляет более 9 миллиардов рублей. Если в регионе реестр пустой, это не значит, что там нет ни одного недобросовестного пользователя. Нужно провести проверку и узнать, по какой причине отсутствуют данные», - отметил депутат.

«Через месяц мы подведем итоги, подготовим общий доклад мониторинговой группы Партии и будем выходить на еще одно большое мероприятие с Правительством РФ, чтобы обобщить материал и наметить планы работы на следующий год», - заключил Николаев.

http://er.ru/news/155872/

Далі...

Шестакова захистіть ліс. ВІДЕО

Канал Кировоград на Youtube

Далі...

Під Полтавою горів ліс

Рятувальники ліквідували пожежу сухостою у Полтавському районі

Вчора, 4 червня, о 15:25 до Служби порятунку "101" надійшов виклик про лісову пожежу в с. Гора Полтавського району, повідомляє Depo.Полтава з посиланням на прес-службу ГУ ДСНС України у Полтавській області.

По прибуттю на місце рятувальники встановили, що горить суха трава на площі 150 кв.м. Силами чотирьох бійців ДСНС вогонь загасили за 15 хвилин.




Травмованих та загиблих немає, а причину пожежі наразі встановлюють фахівці.

https://poltava.depo.ua/ukr/poltava/pid-poltavoyu-goriv-lis-20170605583477

Далі...

На Рівненщині – новий очільник лісової галузі (ФОТО)

Обласне управління лісогосподарства Рівненщини очолив Віталій Сухович (на фото справа). Його офіційно представив колективу замглави Держагентства лісових ресурсів Володимир Бондар.

Серед завдань, які ставить перед Віталієм Суховичем вище керівництво – це довести до розуму пілотний проект по рекультивації порушених земель внаслідок незаконної старательської діяльності. Сам же Сухович пообіцяв, що робота галузі буде прозорою і прислухатимуться до порад громадськості.

38-річний Віталій Сухович навесні цього року здобув перемогу у конкурсі, який передбачав призначення на цю посаду.

За матеріалами сайту РОУЛМГ

Дата: 2017-06-04 15:18 

vkuluarah.com.ua/na-rivnenshhyni-novyj-ochilnyk-lisovoyi-galuzi-foto/

Далі...