ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

24 лютого 2018

“ЛІСИ ХВОРІЮТЬ… Як допомогти їм вижити?”


Стан лісів погіршується, вони хворіють і гинуть, шутеназа це турбує не тільки науковців і власників лісів, але й громадськість.

На тлі зміни клімату та антропогенного навантаження зростає сприйнятливість дерев до пошкодження комахами й ураження збудниками хвороб, а самі шкідники та збудники поширюються на нові території, змінюють цикли сезонного розвитку та підвищують шкідливість.

Недарма питанням, пов’язаним із хворобами лісу, присвячена діяльність підрозділу 7 «Стан лісів (здоров’я лісу)» Міжнародної спілки лісових дослідницьких організацій (IUFRO – ІЮФРО) і 23-ї сесії конгресу цієї організації, який відбувся 19-22 вересня 2017 р. у Фрайбурзі (Німеччина) в ознаменування 125-ї річниці заснування (ЛВ, 2017, №9-10).

Окремі робочі групи розглядають кореневі та окоренкові гнилі (7.02.01), хвороби листя, пагонів і стовбурів (7.02.02), судин (7.02.03), спричинені вірусами та фітоплазмами хвороби (7.02.04), іржу лісових порід (7.02.05), взаємодію хвороб і навколишнього природного сере-довища у всиханні лісів (7.02.06). Діяльність робочої групи 7.02.09 присвячена фітофторозам лісових порід (Phytophthora), групи 7.02.10 – вілту сосни, спричиненому сосновою стовбуровою нематодою (Bursaphelenchus xylophilus). Підсилюється увага до раніше мало відомих хвороб: березу повислу, пухнасту та карликову у Фінляндії і Німеччині уражує вірус CLRV (cherry leaf-roll virus, вірус скручування листків черешні), горобину – вірус EMARaV.

Щоб вилікувати від хвороби, слід виявити її причину. Хвора людина може розповісти, де болить. Хворе дерево мовчить. У випадку його пошкодження комахами, гризунами або копитними тваринами часто можливо визначити «винуватця» (або бачили, хто гриз, або залишені певні ознаки, які на нього вказують – екскременти, линяльні шкурки, шерсть). У випадку ураження дерева хворобою причина не завжди очевидна.

Хвороба дерева – це його реакція на постійне «дратування» інфекційним організмом – патогеном. Хвороба виявляється у певних симптомах (змінах забарвлення, наявність ран, некрозів і виразок на окремих частинах рослин, їхні деформація чи засихання) чи ознаках (наявність плодових тіл, спор, міцелію), за яких зменшуються інтенсивність росту, плодоношення якість деревини, плодів чи насіння.

Істинну хворобу спричиняють живі організми, які розмножуються в рослині або перебувають у ній упродовж певної частини свого життєвого циклу. Людина також є живим організмом, але вона не розмножується в рослині і не перебуває в ній упродовж певної частини свого життєвого циклу. Людина пошкоджує дерева безпосередньо механічно (під час обрізки гілок або рубки сусідніх дерев), хімічно (вносячи арборициди чи добрива) або опосередковано внаслідок забруднення повітря, ґрунту чи водойм промисловими, сільськогосподарськими та побутовими відходами. Тому, як і абіотичні чинники (вітер, вогонь, посуха), антропогенні чинники спричиняють неінфекційні хвороби, які у зарубіжній літературі називають порушеннями (disturbances).

Захворювання може здійснитися лише за наявності патогена (хвороботворного організму – гриба, бактерії тощо), який зустрічає сприйнятливого живителя (рослину) за сприятливих умов для розвитку хвороби.

В ідеальному ви­­падку захист від хво­роб забезпечує виключення всіх трьох умов: запобігання поширенню збудника та вирощування стійких видів і форм дерев в умовах, найбільш сприятливих для росту насаджень.

Щоб запобігти поширенню збудника, слід добре знати цикл його розвитку та цикл розвитку хвороби. Типовий цикл хвороби включає такі складові: утворення інфекційного інокулюму (спор, гіфів, клітин бактерій, вірусних часток, нематод тощо), його поширення, проникнення у рослину, поширення у її тканинах, вторинні цикли та продукування нового інокулюму, виживання у зимовий період. Інокулюм може перебувати на насінні, рослинних залишках, бур’янах, у ґрунті, поширюватися вітром, бризками води під час поливу або дощу, під час обрізки або догляду потрапляти з поверхні інструментів. Його можуть переносити комахи, які живляться на хворій рослині. Значить для запобігання поширення хвороб лісу цикл розвитку збудників у певних умовах мають вивчити фахівці-мікологи чи бактеріологи, а шляхи перенесення – разом з ентомологами.

Оскільки ризик розвитку хвороби на стійкій рослині є мінімальним, у захисті рослин, а тим більше лісу від хвороб провідне місце має посідати селекція на стійкість.

За сприятливих для збудника умов він розвивається в ослабленій рослині. Так, вирощування світлолюбної рослини в тіні збільшує її сприйнят­ливість до зараження. З іншого боку, проведення рубок догляду високої інтенсивності та раптове збільшення освітлення спричиняють сильне ослаблення дерев, підвищують ризик появи сонячних опіків і морозобоїн, які є ґратами інфекції. Мішані насадження з правильним підбором порід ефективніше використовують ґрунтові умови та виявляють стійкість до багатьох чинників, у тому числі – до шкідливих комах і збудників хвороб. Тому вирощування мішаних насаджень з урахуванням вимог порід і вчасне проведення доглядів помірної інтенсивності значною мірою запобігає поширенню хвороб.

Дослідники з університетів і науково-дослідних установ різних країн у межах Міжнародних проектів всебічно вивчають біологію та шкідливість збудників голландської хвороби ільмових (Ophiostoma novo-ulmi), виразки каштана їстівного (Cryphonectria parasitica), вілту платана (Ceratocystis platani), дотістромозу сосни (Dothistroma septosporum (Mycosphaerella pini) та D. pini), халарового некрозу ясена (Hymenoscyphus fraxineus), розробляють заходи запобігання поширенню й розвитку цих та інших хвороб.

У кожному проекті беруть участь мікологи (які вивчають збудників), фітопатологи (які вивчають поширення та розвиток хвороби у певному рослинному угрупованні, оцінюють стійкість рослин, розробляють заходи захисту), селекціонери (які намагаються відібрати чи вивести стійкі форми або сорти рослин) та лісівники (які мають внести корективи у лісогосподарську діяльність, спрямовані на зменшення уразливості насаджень до хвороби).

Саме такий комплексний підхід і тимчасові колективи незалежних учених дають плідні результати.

До деяких проектів (зокрема стосовно дотистромозу сосни та халарового некрозу ясена) були залучені також виконавці з України.

Водночас декілька науковців, залучених до проектів, які фінансують лише поїздки на конференції та стажування, не можуть без підтримки офіційних органів і підприємств лісової галузі обстежити 10 млн га лісових насаджень і виявити небезпечних збудників хвороб.

На жаль, лісова фітопатологія в Україні не набула високого рівня розвитку, що значною мірою пов’язане з високими вимогами до обладнання, реактивів та умов проведення досліджень. Фактично ми не знаємо не тільки про наявність нових хвороб у лісах України, але й про поширення таких хвороб, які відомі з підручників! Відсутні офіційні зв’язки установ лісової галузі з класичними мікологами університетів, Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного, які озброєні знаннями та обладнанням.

Якщо у лісі поширюється якась хвороба, це дає підставу призначити санітарну рубку. Про підвищення стійкості лісу дуже багато пишуть, але фактично такі заходи не входять до технологічних карт, і кошти на них не виділяють. Виділення в окрему господарську секцію «сосни в осередках кореневої губки» дає можливість раніше призначати рубку головного користування. (Працівники ДО «Укрдержліспроект» вперто пишуть «вогнища», хоча вже багаторазово пояснювали, що «вогнище» – це контрольований вогонь, а «осередок» – місце, з якого щось поширюється – зокрема інфекція). Водночас важко сказати, за якими ознаками виділяли такі насадження, не маючи лабораторної бази для визначення збудника цієї хвороби. Адже у багатьох регіонах цей гриб не утворює плодових тіл. Понад 20 років тому фахівець-міколог, нині професор Київського університету М. М. Сухомлін об’їхала багато лісгоспів, де за паперами значилися осередки кореневої губки, і не знайшла ознак гриба-збудника. З іншого боку, всихання сосни в осередках кореневої губки останнім часом іноді «приписують» короїдам.

Передові фахівці домовляються за особистими контактами, беруть участь у конкурсах і одержують гранти на стажування і проведення аналізів зразків у закордонних наукових установах, оскільки висновок про наявність того чи іншого збудника має бути підтверджений молекулярними методами шляхом порівняння одержаних показників із базою даних.
Дещо кращою є ситуація в сільському господарстві, де певні витрати беруть на себе міжнародні фірми, які виробляють фунгіциди чи впроваджують передові технології у рослинництво.

У лісовому господарстві існує специфічний погляд на хвороби дерев. Якщо дерева у теплиці чи розсаднику хворіють і гинуть, їх намагаються захистити фунгіцидами, список яких не поповнюється десятиліттями. Це пов’язане із тим, що лише в Україні окремо реєструють пестициди для сільського та лісового господарства. За реєстрацію препарату фірма має заплатити чималу суму. Вартість препаратів, які закупить сільське господарство, цю суму перекриє, а лісове господарство вважає, що краще дерева зрубати, а насіння пересіяти, ніж витрачати зайві кошти. А потім обвинувачують науку, яка не винайшла безкоштовного засобу захисту лісу.

Оскільки ми не знаємо, від яких хвороб треба захищати ліс, і якими препаратами захищати, то складається враження, що небезпечних хвороб узагалі не існує.

На практичних заняттях із фітопатології студенти десятків факультетів лісового профілю розглядають рисунки та схеми розвитку патогенних грибів чи бактерій. Подекуди їм показують плодові тіла трутовиків, запліснявілі жолуді та інше насіння. Викладачі не мають можливості показати, як вирощують чисті культури збудників, як їх визначають, зберігають, а тим більше, як готують зразки для точного визначення за допомогою полімеразно-ланцюгової реакції (PCR – Polymerase chain reaction).

То звідки ж випускники лісогосподарських факультетів, коли прийдуть на виробництво, зможуть розпізнати ту чи іншу хворобу «на око».

Вже давно доведено, що у захисті від хвороб фунгіциди – це тимчасовий захід. Гриби швидко стають до них стійкими. Значно тривалішу стійкість можна забезпечити шляхом селекції.

Водночас селекцію лісових порід спрямовують на продуктивність, мотивуючи тим, що дерево, якщо дожило до певного віку та накопичило велику масу, вже є стійким. Але таке дерево могло просто не стикатися зі збудниками та рости у сприятливих екологічних умовах, і це не значить, що його потомство на несприятливому фоні також виявиться «високим та струнким». У багатьох країнах створені численні експериментальні розсадники та плантації, в яких здійснюють селекцію форм лісових порід, які стійкі до тієї чи іншої хвороби або до їхнього комплексу, причому випробування здійснюють на неоптимальному фоні, а іноді навіть штучно інфікують рослини.

Зараз виділяють доволі багато коштів на розвиток біотехнології лісових порід, причому матеріал для розмноження відбирають від рослин із найкращими показниками росту без урахування стійкості до хвороб.

Аби хоч частину тих коштів лісова галузь виділила на створення фітопатологічних і мікологічних лабораторій на лісозахисних підприємствах і у галузевих науково-дослідних установах!!! Працівниками у таких лабораторіях мають бути випускники профільних кафедр біологічних факультетів університетів, які мають кваліфікацію щодо проведення подібних робіт, спроможні оформити за необхідності грант на стажування у відповідну зарубіжну установу, поки ми повністю не забезпечимо себе обладнанням, реактивами та відповідними умовами для роботи.

Валентина Мєшкова
“Лісовий вісник” №1-2. 2018 р.


Я вообще – дебильный лесник…, но… уже сегодня знаю, что: нас ждет вспышка хвоегрызущих в этом году… что будет дефицит посадочного материала… что лесной науке и особенно лесозащитным станциям – придется ответить…М.Попков 


Не лес-кругляк, не тарифы: МВФ хочет реальную борьбу с коррупцией - экономист



Главным требованием Международного валютного фонда (МВФ) для предоставления обещанного кредита Украине является борьба с коррупцией. Такое мнение выразил исполнительный директор Международного фонда Блейзера Олег Устенко на пресс-конференции, передал корреспондент АСН.

"В Украине пытаются представить проблему взаимоотношений с МВФ как проблему, связанную, например, с нежеланием увеличивать тарифы, с нежеланием вывозить лес-кругляк. Однако это информация для внутреннего пользования. В реальности, если вы посмотрите, что стоит в приоритете наших взаимоотношений с МВФ, - это борьба с коррупцией", - отметил эксперт.

По его словам, последние рейтинги Transparency International отдают Украине "стабильное" 131-е место в рейтинге коррупции, а иностранная пресса периодически публикует информацию о незаконно нажитом богатстве всего политического бомонда Украины. При этом он добавил, что международные кредиторы страны уже не хотят закрывать глаза на тот факт, что по коррупционным каналам в Украине ежегодно проходит от 5 до 9 млрд долларов.

Таким образом, сокращение коррупции хотя бы в два раза автоматически высвобождает от 2,5 до 5 млрд долларов в украинском бюджете, которые создадут "фискальное пространство" для реализации многих проектов. Напомним, министр финансов Александр Данилюк заявил, что Украина не согласовала с МВФ вопрос по газу и Антикоррупционному суду. 

На Луганщине из-за вырубки лесов украинскими военными пропадает вода из колодцев



Украинские военные в Станично-Луганском районе на Луганщине занимаются массовой незаконной вырубкой деревьев. Лес они вывозят по направлению Беловодского района. Об этом сообщает портал «Луганск 1» со ссылкой на собственные источники в Луганской областной военно-гражданской администрации.

Как сообщает источник, ВСУ занимаются вырубкой в районе железнодорожной станции Кондрашевская-Новая, там растут многолетние деревья, которые попадают под квалификацию «промышленная древесина». Лес вывозят военные на армейских и гражданских грузовиках «МАЗ» по направлению выезда со Станицы Луганской в сторону Беловодского района. Чиновников из луганской военно-гражданской администрации военные не пускают в места, где проводится вырубка деревьев.

– Насколько мне известно, часть древесины используется для отопления помещений в местах дислокации ВСУ. Наши власти на подобный беспредел со стороны военных никак не реагируют. Однако такие вот хищнические вырубки, которые продолжаются ещё с 2014 года, негативно влияют на экологическую ситуацию в регионе, – сообщил источник.

Из-за массовой вырубки в посёлках Станция Ольховая, Нижняя Ольховая и Верхняя Ольховая в колодцах значительно снизился уровень грунтовых вод, а в некоторых местах вода пропала совсем.

Чрезвычайное положение собираются ввести в Олешковском лесу



Незаконная вырубки леса и добыча песка на территории лесных угодий в Херсонской области с каждым годом становится все большей проблемой для местного населения.Лес, который высаживали для защиты от песчаных бурь, постепенно начинает исчезать.

Это негативно сказывается на здоровье местных жителей, а также влечет к изменению климатических условий на Херсонщине.



Уже многие способы защиты предпринимали в администрациях разного уровня для защиты и сохранения леса, но проблема так и осталась неразрешенной. Лес и другие природные ресурсы продолжают вывозить. Единственным решением этой проблемы является, введение на территории леса чрезвычайного положения и создание регионального ландшафтного парка «Гилея», считают в областном совете и ХОДА. Если это решение будет поддержано депутатским корпусом и реализовано, то даст возможность силовым структурам действовать эффективнее по защите лесных угодий.В ХОДА начинают подготовку всех соответствующих документов, разрабатывать подробный план решения поставленных задач. Областной совет, в свою очередь подготавливает решение для вынесения его на предстоящую депутатскую сессию.

23.02.2018 Пт 14:35

В Херсонской области "лесники" не хотят нести ответственность



На Херсонщине "экологи" пытаются взыскать с "лесников" деньги через суд. Дело рассматривает Хозяйственный суд Херсонской области.

Государственная экологическая инспекция в Херсонской области обратилась в суд с иском о взыскании с государственного предприятия "Великоалександровское лесоохотничье хозяйство" 61 тысячи гривен убытков, причиненных государству вследствие нарушения ответчиком законодательства Украины об охране земель. Указанное нарушение было выявлено "экологами" в ходе проведения проверки соблюдения "лесниками" требований природоохранного законодательства в сфере охраны атмосферного воздуха, водных и земельных ресурсов, по результатам которой был составлен акт.

По данному делу прошло уже три заседания суда. Но представители "Великоалександровского лесоохотничьего хозяйства" пока что не удосужились почтить своим присутствием суд. Отзыв на исковое заявление и другие документы "лесники" не предоставили, об уважительности причин неявки судью не уведомили.


Кому вигідна дискредитація НАНУ

Ними можуть бути багато хто з корумпованих державних чиновників, а також їхні дармоїди з тіньового бізнесу.



Останнім часом посилилася кампанія з дискредитації Національної академії наук України. Кому це вигідно?

Авторами публікацій в Інтернеті є нікому не відомі в науковому світі особи, які сміють зневажливо розводитися про науку й учених, особливо поважного віку, використовуючи брудні, насмикані епітети й паплюжно-занепадницькі аналогії. І зрозуміло ж, що статті замовні. Хто може бути їх замовником? Це тим більше цікаво, адже цього року виповнюється сто років із дня заснування Української академії наук гетьманом П.Скоропадським.

Задаючись запитанням про замовників образливо-зневажливих статейок про НАНУ, мимоволі напрошується аналогія з планомірним знищенням у центрі Києва будинків, що мають архітектурну цінність і надають стольному граду незабутнього, неповторного вигляду. Спочатку з такого будинку виселяють мешканців, після цього створюють умови для якнайшвидшого перетворення його на руїну, а потім зносять, і на його місці виникає новий ТРЦ. Напевно, таку схему приміряють і до НАНУ. Поступово за останні 25 років зменшили фінансування науки нижче мислимої межі її виживання, періодично організовують передачі по ТБ і публікації, що ганьблять НАНУ й твердять про її нібито нездатність працювати на світовому рівні. Залишилося останнє — ухвалити закони, які дозволять утилізувати академічні будівлі, територію і здати на брухт застаріле обладнання.

Правда, з початку цього року нібито намітився рух уряду в бік науки; фінансування для НАНУ запланували збільшити майже на 30%. І хоча це крапля в морі, але злостивці порахували, що річний бюджет НАНУ становитиме жахливо велику суму — близько 4 млрд гривень. Спробуємо оцінити, багато це чи мало? Нещодавно мені трапилася на очі інформація з журналу Bostonia (вересень 2017 р.), який випускає Бостонський університет (США). Там повідомлялося, що один з випускників цього університету (а нині, напевно, свідомий бізнесмен) Rajen Kilachand виділив університету 115 млн дол. — максимальний в історії цього навчально-наукового закладу благодійний внесок. На ці гроші вирішили створити Центр наук та інженерії про життєво важливі процеси. Зазначена сума становить майже ті ж таки 4 млрд гривень, що їх виділяють на понад сто інститутів НАНУ. До речі, у цьому ж журналі сказано, що загальна річна сума пожертв одному тільки цьому університету становить 1,3 млрд дол.

Цікаво, хто-небудь з наших олігархів-мільярдерів і мільйонерів пожертвував НАНУ мільйон або хоча б кілька тисяч доларів на розвиток перспективних наукових напрямів? Гадаю, навряд чи ми коли-небудь станемо свідками такої події. А що можна робити й зробити в науці, в інститутах НАНУ зі згаданими 4 млрд гривень? Лише дати вченим скромну зарплату (яка за останні 10‒12 років зменшилася в доларовому еквіваленті в п'ять разів) і, в найліпшому разі, трохи опалювати робочі приміщення, уважно стежачи, щоб не замерзли труби опалення. Що ж стосується наукового обладнання і реактивів для досліджень, то їх просто нема за що купувати; востаннє ми отримували якесь фінансування на це близько 15 років тому. Але ж для серйозних проривів у науці потрібне високоінформативне, дороге обладнання (у добре фінансованих іноземних лабораторіях воно змінюється кожні п'ять років). Адже якщо вникнути в суть, наприклад, Нобелівських премій із фізики, біології та хімії, то, в основному, це знахідки, виконані з використанням приладів, яких ми не маємо. І навіть якщо ми генеруємо авангардні наукові ідеї, в нас немає можливості підтвердити їх експериментально. Ось приклади. Відкриття фулеренів (Нобелівська премія) — порожнистих нанокластерів з атомів вуглецю, упакованих у формі футбольного м'яча, було зроблено у Великій Британії з використанням випарника графіту й високоточного мас-спектрометра. Однак задовго до цього можливість створити такі матеріали передбачили ще радянські теоретики. Те саме можна сказати й про вуглецеві нанотрубки, які активно просуваються нині в нові напрями науково-технічного прогресу. Спочатку можливість їх утворення передбачив український хімік професор хімічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка М.Корнілов, але не було технічних можливостей підтвердити це експериментально. Ну, а те, що ми можемо робити й публікуємо навіть в іноземних журналах, у багатьох випадках викликає непідробний інтерес у наших колег — зарубіжних учених.

Хотілося б також висловити міркування про вчених — пенсіонерів НАНУ; адже цим так полюбляють спекулювати необізнані журналісти. Іншими словами — про факти поважного віку загалом у житті і в науці зокрема. Як на мене, це питання не зовсім однозначне. Роль старих аксакалів на Сході й мудрих старійшин на Кавказі в ухваленні важливих рішень у людських співтовариствах добре відома навіть з національних казок цих народів і їхніх сформованих століттями традицій. Ба більше, нещодавно в науковій літературі промайнуло повідомлення про те, що найбільш плідний для наукової діяльності вік 30—40 років, як вважалося раніше, нині зміщено до 60—80 років. Правда, у такій консервативній країні, як Англія, професорів беззастережно відправляють на пенсію в 65 років. Зате в США поняття "наукова пенсія" взагалі немає. Якщо вчений працює продуктивно, йому дозволяють трудитися стільки, скільки він побажає. Показовий приклад. Ще наприкінці 90-х років минулого століття в нас був спільний науковий проект (із сорбції радіоактивних елементів) з американським (Техас) професором А.Клірфільдом (A.Klerfield). Він приїжджав до нас; ми відвідали Чорнобильську АЕС, а потім підтримували контакти. Два місяці тому я привітав його з 90-річчям від дня народження; він іще займається наукою і читає лекції студентам.




Аналізуючи проблеми віку в науці, слід, мабуть, зупинитися й на безапеляційно-закличній тезі "Дорогу молодим!". А де їх узяти в потрібній кількості й якості? Усім відомо, що склалася парадоксальна ситуація: навчаючи молодь у вишах і готуючи наукові кадри через аспірантуру, ми фактично працюємо в інтересах зарубіжних дослідних центрів — університетів і науково-технічних компаній. Адже навіть більш-менш підготовлений у НАНУ до наукової роботи молодий учений прагне виїхати працювати в Західну Європу або США: там і зарплата в кілька разів вища, і соціальні гарантії вагоміші. І їдуть, залишаючи українську науку без підготовленої і навченої зміни поколінь. Правда, тут проступає й певна лінія (особливо в 90-х роках минулого століття), спрямована на вимивання з України найперспективніших молодих наукових кадрів. Так, відомий добродійник Д.Сорос створив у ті часи в Будапешті університет, де лише протягом близько півроку навчалися наші молоді вчені (навіть у віці до 40 років), які потім отримували можливість потрапити працювати в лабораторії передових західних країн.



Говорячи про оцінку якості наукової продукції, не можна не зупинитися на індексі цитування публікацій. Так званий індекс Гірша, загалом, хороший індикатор рівня робіт ученого — особливо, якщо він займається фундаментальними, торованими дослідженнями. У мене особисто він становить 14. Але ж не всі працюють тільки на публікації статей у журналах (і я теж). Багато хто створює нові матеріали й технології, яких до певного часу намагаються не афішувати. І цінність таких учених (із низьким індексом Гірша) часто навіть вища, ніж тих, у кого цей показник вражає.

Роботу Інституту сорбції та проблем ендоекології (ІСПЕ) НАНУ також неможливо оцінити тільки наукометричними показниками. Інститут створено 1991 року за дієвої підтримки академіка Б.Патона. Підставою для організації ІСПЕ послужили наші роботи зі створення й організації виробництва унікальних за якістю і високою терапевтичною ефективністю вуглецевих сорбентів для очищення крові поза організмом при лікуванні багатьох важких захворювань і отруєнь. Трохи пізніше було створено й уперше у світі освоєно в дослідно-промисловому виробництві ентеросорбенти, які приймаються всередину, у формі вуглецевих мікросфер з високою пористістю і великою внутрішньою поверхнею пор, що досягає значень 1500—1800 і більше квадратних метрів в одному грамі. Комбіноване (часом) використання створених гемо- і ентеросорбентів у клінічній практиці демонструвало їхню виражену здатність виводити з організму шкідливі й токсичні речовини при гострих і хронічних отруєннях, важких захворюваннях печінки, нирок і підшлункової залози, ракових токсикозах і токсикозах вагітності, опіковій хворобі, аутоімунних і психоневрологічних захворюваннях тощо.

Великого резонансу свого часу набуло застосування наших сорбентів для профілактики накопичення й прискореного виведення з організму радіонуклідів і радіотоксинів у ліквідаторів Чорнобильської аварії. Наприклад, керівництво госпіталю СБУ (у ті часи госпіталю КДБ) у Києві інформувало, що з трьох тисяч співробітників (від оперативників до генералів), які брали участь у ліквідаторських роботах у зоні ЧАЕС, жоден (із тих, хто отримував сорбційну терапію) не захворів на характерні для чорнобильців недуги. Однак після розпаду Радянського Союзу підприємства з виробництва сорбентів зупинили, і ми продовжили роботи зі створення нових поліпшених різновидів медичних сорбентів, що відповідають сучасним технологічним сировинним можливостям. Так, зі шкарлупи кокосових горіхів було створено якісно нове гранульоване медичне вугілля для гемо — (очищення крові) і ентеро — (прийом усередину) сорбції. Разом із білоруськими колегами ми організували виробництво (у Мінську) колонок, які наповнюються нашим високопористим, міцним і біосумісним вугіллям під маркою "Гемосбел". Маючи виражений лікувальний ефект і не маючи побічних ускладнень, ці вироби мають великий попит не тільки в Білорусі, а й у країнах СНД. Що ж до України, то одна з фірм фармакологічного профілю, що планувала організувати їх виробництво, поки що тупцює на місці. Ми також розробили концепцію і створили універсальні композиційні ентеросорбенти, які дозволяють не тільки виводити через шлунково-кишковий тракт шкідливі й токсичні речовини молекулярної природи, але й нейтралізувати патогенні вільні радикали і контролювати в організмі корисні й шкідливі електроліти (мікроелементи).

Наші теоретичні дослідження вперше у світі дали змогу встановити причини виникнення окисного стресу при важких ниркових захворюваннях і як наслідок — пов'язаній із цим швидкій склеротичній мінералізації судин (в основному аорти). Адже відомо, що близько 50% хворих із важкими формами хвороби нирок помирають саме від склерозу судин. І в основі цих хвороб лежать, хоч як це дивно, процеси переносу й сорбції іонів кальцію та фосфатів, що визначають мінеральний склад нашої кісткової системи й відкладення мінералів у склеротичних бляшках.

Якщо говорити про інші напрями створення сорбентів, то тут заслуговують на увагу селективні до радіонуклідів неорганічні іоніти, які дозволили розробити просту й ефективну методику очищення рідких радіоактивних відходів (на прикладі радіоактивної води складного складу під зруйнованим ІV блоком ЧАЕС). Використовуючи ідею сорбційного зв'язування патогенних мікроорганізмів у великих порах композиційних мембран (розробка нашого інституту), вдалося створити оригінальні, прості й доступні у використанні, універсальні фільтри для очищення води від будь-яких мікроорганізмів. Синтезоване високопористе активне вугілля з гетероатомами азоту в матриці дозволило сконструювати суперконденсатори підвищеної потужності, які (за оцінками іноземних фірм) перевершують усі відомі у світі вироби такого типу. Було розгорнуто також роботи із внесення в ґрунти сорбентів, які селективно зв'язують важкі метали і тим самим виключають можливість їх накопичення в корисних рослинах.

Інформувати про наші розробки можна і далі, але є сенс зупинитися на "кадрових рухах" в інституті як у типовій академічній установі. За час існування інституту з нього пішло понад 40 кваліфікованих фахівців — хтось виїхав на Захід, хтось зайнявся бізнесом або працевлаштувався в іншій сфері. Так, відомий із середини 1990-х років консорціум "Екосорб" організовувався з нашою участю й широко використовував наші розробки для освоєння в промисловості. Тетяна Мітченко, яка стала кандидатом хімічних наук (як і її син Андрій) в нашому інституті, а потім здобула докторський ступінь, організувала фірму "Екософт" і побудувала під Києвом першокласно обладнаний сучасний завод з виробництва оригінальних фільтрів для очищення питної води. Перший хімік України — академік-секретар відділення хімії президії НАНУ, академік НАНУ Микола Картель — робив кандидатську і докторську дисертації в нас в інституті (під моїм керівництвом).

Кілька професорів з хімії та екології — вихідців з нашого інституту — працюють у європейських країнах. Пам'ятається, восени 1990 р. мене і двох кандидатів наук запросили як гостей британського уряду для ознайомлення з науковою роботою у фірмах, університетах і навіть на одній військовій базі (розробка протигазів). Я зробив доповідь у науковому центрі фірми British Petroleum про мікросферичне вугілля. Нам не повірили, і через місяць до нас приїхав їхній провідний спеціаліст, щоб переконатися у достовірності моєї інформації. Закінчилося це тим, що він організував окрему фірму, переманив одного з наших фахівців і культивував багато років цей напрям. Наші роботи з застосування такого вугілля в лікуванні ниркової недостатності (опубліковані ще на початку 80-х років минулого століття) японці (не посилаючись на нас) повторили приблизно через 10 років і підтвердили чудовий лікувальний ефект у ниркових пацієнтів у Японії, Південній Кореї, на Тайвані і Філіппінах.

Зі сказаного випливає логічне запитання: добре чи погано готувати кадри не тільки для інституту? Відповідь: і добре, і погано; погано для нас, але добре для світової науки та промисловості, які працюють на благо всього людства. Слід зазначити, що викладені в цьому тексті факти типові для більшості інститутів НАН України.

Повертаючись до питання про замовників опусів, що очорняють НАНУ, відповідь знайти нескладно: ними можуть бути багато хто з корумпованих державних чиновників, а також їхні дармоїди з тіньового бізнесу. Вони робитимуть усе, щоб дискредитувати НАНУ, а тоді прийде нова хвиля функціонерів для подальшого розграбування України.  23 лютого, 16:53

Куди діваються наші податки?

Бюджет як криве дзеркало українських реформ.



Понад третина ВВП України розподіляється через державний бюджет.

Тобто призначення цих коштів визначається і контролюється не безпристрасними механізмами ринку, а рішеннями законодавців і діями чиновників різного рівня. Рух бюджетних коштів віддзеркалює політику держави, і в тому числі реальні, а не задекларовані пріоритети реформ. На жаль, жорстока правда полягає в тому, що ні пересічні українці, ні навіть керівники держави досі не можуть у цьому дзеркалі побачити, якою є справжня результативність витрачання коштів платників податків.

Коли йдеться про прийняття бюджету, журналісти, економісти і політики жваво обговорюють прогнозні макроекономічні показники, пріоритети, строки подання і прийняття бюджету, податкові ініціативи, розподіл коштів за бюджетними програмами та розпорядниками. З моменту ухвалення головного фінансового документа країни інтерес до нього різко падає.

Згасання інтересу до бюджету у "міжсезоння", на жаль, виводить з поля зору громадськості, політиків і, певною мірою, фахівців-економістів те головне, заради чого бюджет, власне, й існує. Це — бюджетні видатки та результати від їх здійснення. Від того, як, ким, за якими процедурами ці видатки формуються і витрачаються повсякдень, залежать і ефективність виконання державою її основних функцій, і результати реформ, і добробут громадян. Між тим в Україні саме в бюджетних процедурах криються причини звичайного марнотратства, реалізуються корупційно-тіньові "закладки", через які у суспільстві формується глобальна недовіра платників податків до бюджетної політики держави та політики реформ загалом.

Найбільшого успіху в контролі результативності витрачання бюджетних коштів досягли англосаксонські країни, запровадивши в середині 60-х років минулого століття програмно-цільовий метод (ПЦМ) бюджетування. З утворенням Європейського Союзу принципи ПЦМ лягли в основу реформи бюджетних систем країн-членів. Суть методу полягає у плануванні, виконанні і оцінці виконання бюджету на основі програм, що включають цілі, завдання та показники їх виконання, вимірювані критеріями результативності досягнення мети та ефективністю витрачених на це коштів. Цілі бюджетних програм, у свою чергу, мають бути узгоджені із стратегічними цілями міністерств і загалом політикою уряду, що при владі. В Україні ПЦМ офіційно закріплений відповідною Концепцією, затвердженою розпорядженням Кабінету міністрів України від 14 вересня 2002 р. Метою впровадження ПЦМ було якомога більше націлити видатки бюджету на вирішення конкретних проблем, а також максимально зменшити вплив центрів політичного лобіювання на призначення та витрачання бюджетних коштів. Вбачалося, що зосередження видатків на визначених середньострокових цілях і завданнях розвитку окремих сфер діяльності з подальшим моніторингом ефективності витрачання коштів і, як передбачалось, обов'язковим фінансуванням цих програм стане дієвим способом підвищення ефективності бюджетної системи та системи управління державою загалом. На відміну від попереднього нормативно-кошторисного підходу, програмно-цільовий мав дати відповідь не тільки на питання: скільки потрібно коштів? А й на питання: навіщо? Що уряд збирається отримати в результаті їх витрачання? Як це відповідає суспільним інтересам?

Новий етап застосування ПЦМ розпочався з 2010 р. з ухваленням нової редакції Бюджетного кодексу України, в якій було удосконалено підходи до формування стратегічних документів — Основних напрямів бюджетної політики та прогнозу державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди, унормовано перелік документів (показників, пояснень, індикаторів), які мають розроблятися та подаватися головними розпорядниками бюджетних коштів, закладено основи співставлення показників, що висвітлюються в бюджетних запитах, з планами діяльності головних розпорядників бюджетних коштів. Протягом наступних років було оптимізовано кількість бюджетних програм (їх було зменшено з 901 у 2011-му до 532 у 2015-му, а у 2018 р. їхня кількість становить 546). У подальшому питання ПЦМ визначалися Стратегією розвитку системи управління державними фінансами (2013 р.) та остаточно унормовані в Стратегії реформування системи управління державними фінансами (2017 р.).

На жаль, спроби впровадження ПЦМ і середньострокового бюджетного планування в Україні переважно не доводилися до реального втілення у практичну діяльність влади. Аби цей метод реально запрацював, потрібна низка обов'язкових умов: наявність довгострокової стратегії розвитку країни, запровадження середньострокового економічного і бюджетного планування, затвердження програм діяльності урядів на основі цілей, які випливають із стратегій і планів. На жаль, цих умов не створено й дотепер. А отже, ПЦМ використовується лише формально. Міністри продовжують звітувати за принципом витрат (скільки коштів освоєно, а скільки — недофінансовано), а не результативності (що зроблено за виділені кошти), головні розпорядники коштів витрачають значні зусилля на складання паспортів бюджетних програм і звітів про їх виконання, проте ці програми часто слабко пов'язані з вирішенням проблем, що стоять перед країною.

Формальністю характеризуються й чинні державні стратегічні та програмні документи в Україні. Державні стратегії, на відміну від державних цільових програм, не містять інформації про необхідні бюджетні кошти для їх реалізації. Завдання та цільові значення індикаторів, передбачені в стратегіях, не координуються на етапі планування з бюджетними обмеженнями. Відтак, ніколи не можна сказати, чи буде стратегія профінансована в повному обсязі, чи достатньо на неї виділено коштів для досягнення поставленої мети і чи співпадають цілі та показники ефективності стратегій із параметрами чинних бюджетних програм. Тому, як показує практика, від декларування в стратегічних документах до практичного виконання завдання в українських реаліях може й не дійти. Більш того, оскільки така невизначеність дає змогу маніпулювати показниками результативності, немає жодної впевненості, що кошти було ефективно витрачено. По суті, це знецінює роботу величезного державного апарату в очах платників податків.

На жаль, хоча законодавством України визначено порядок формування бюджетних запитів, заповнення паспортів бюджетних програм і звітів про їх виконання, практика показує, що якість підготовки таких звітів є невисокою. Під час підготовки більшості звітів про виконання паспортів бюджетних програм з боку головних розпорядників коштів простежується формальний підхід. Згідно з законодавством, при визначенні результативності бюджетної програми встановлюються, а в подальшому і аналізуються такі категорії показників, як "витрати", "продукт", "ефективність" та "якість"; здійснюється аналіз стану їх виконання з поясненнями розбіжностей (відхилення) між фактичними результативними показниками та затвердженими у паспорті бюджетної програми. Якщо із першими двома категоріями показників, які є кількісними, зазвичай труднощів не виникає, то з останніми двома, які є якісними, розпорядникам бюджетних коштів значно складніше.

Особливо це стосується програм, що пов'язані із діяльністю самого органу управління, яка передбачає виплату зарплати співробітникам, підвищення їх кваліфікації, поточні закупівлі для їхньої роботи. Залишається незрозумілим, наскільки ці витрати забезпечують виконання відомством його завдань. Не маючи загального системного розуміння реформ та методики оцінки власної результативності в цій системі, розпорядники воліють механічно запозичувати показники результативності у "лідерів", серед яких пальма першості, поза сумнівом, належить Мінфіну.

Наприклад, міністерства полюбляють визначати серед критеріїв ефективності показники "середня кількість вхідних документів, опрацьованих одним працівником", "кількість опрацьованих звернень, скарг громадян, запитів на публічну інформацію" (або відсоток до минулого року), які навряд чи реально оцінюють результативність роботи відомства (а часто, навпаки, можуть свідчити про надмірну забюрократизованість чи непрозорість роботи). Звіт про виконання паспорта бюджетної програми зводиться практично до бухгалтерського звіту (виділено коштів, проведено засідань комісій, надано дотацій, закуплено одиниць товарів тощо).

Між тим повністю відсутній аналіз впливу виділених коштів на розвиток держави як із наведенням статистичних даних, так і в частині співвідношення з планом роботи розпорядника. Пояснення щодо чинників досягнення/недосягнення запланованого результату головними розпорядниками не надаються або ж надаються мінімальні, без якісного обґрунтування та проблемного і ризик-орієнтованого аналізу на майбутнє. У звітах, як показує практика, абсолютно відсутня інформація щодо того, чи були все-таки досягнуті стратегічні цілі головного розпорядника бюджетних коштів та мета програми (а згідно з існуючими рекомендаціями такі показники мають підтверджуватися офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю). Саме звіт про виконання паспорта бюджетної програми мав би стати основою для аналізу ефективності роботи головного розпорядника бюджетних коштів, системи державної виконавчої влади в цілому, підставою для реального впровадження середньострокового бюджетного планування, в якому плани фінансування бюджетних програм на наступні три роки будуватимуться не навмання, а на міцному стратегічному підґрунті. Не може ж такого бути, що платники податків утримують армію чиновників лише тому, що вони розглядають багато скарг, звернень і листів! Має бути результат від їхньої роботи, принаймні, щоб скарг і звернень стало менше, а не більше.

Варто також зазначити, що, попри поширеність загальних розмов про "розкрадання бюджету" (які разом з іншим слугують виправданням для тих, хто намагається в такий спосіб звести власне нехтування зобов'язаннями щодо сплати податків у ранг певного принципу), практичний інтерес громадськості до звітування розпорядників про виконання бюджетних програм досить слабкий. Не в останню чергу це пов'язано зі специфічністю самого предмета: непідготовленій людині досить важко розібратися навіть у самій бюджетно-бюрократичній казуїстиці. А тим більше в оцінці практичного прогресу у виконанні багатогранних функцій відомства.

Позитивним є той факт, що органи виконавчої влади починають дедалі більше інформувати про власну діяльність. Проте зберігається питання доступності цієї інформації. Наразі не існує єдиного підходу чи вимоги щодо місця розміщення звітів про діяльність міністерств, аналітичних висновків щодо взаємозв'язку між планами та звітами, а тим більше звітів про виконання бюджетних програм. І якщо на сайтах одних відомств відповідну інформацію знайти досить легко, то інших — доводиться довгенько шукати.

На жаль, самі розпорядники через нерозуміння важливості, а інколи і небажання не поспішають оприлюднювати власну звітність у загальнозрозумілій формі, тим більше сприяти її поширенню. Як наслідок — прогресуюча втрата довіри громадськості до діяльності центральних органів влади, з якої, як уже згадувалося вище, виростає недовіра до держави загалом. Тому Інститут суспільно-економічних досліджень визначив своїм пріоритетом не лише поглиблений фаховий аналіз результативності бюджетних видатків, а й формування відповідної системи поширення широкодоступної інформації про результати цього аналізу на мережевих засадах. Це має відновити довіру до бюджетної політики держави та сприяти практичному залученню громадянського суспільства до бюджетного процесу.

Не за горами початок розробки Основних напрямів бюджетної політики України на 2019–2021 рр. (Бюджетної резолюції). А отже, старт нового бюджетного циклу, що за вищезгаданих підходів має усі ризики відтворити нагромаджені проблеми неефективності та корумпованості бюджету попередніх років. Нагадаємо, наступний рік позначиться одразу двома виборчими кампаніями, тож, з одного боку, буде підвищена увага суспільства до доцільності та результативності витрачання бюджетних коштів, а з іншого — намагання перетворити програмно-цільовий метод на партійно-цільовий.

Змінити вищезгадані негативні тренди можливо, проте лише сконцентрувавши зусилля на впровадженні сучасних, випробуваних світовою практикою процедур реалізації ПЦМ у бюджетуванні, внесенні для цього необхідних нормативно-правових змін, формуванні відповідних управлінських, контрольних і дорадчих інститутів, досягненні відповідної кваліфікації їх співробітників.

Обнадіює те, що принаймні на формальній основі Україну не залишили наодинці з цими проблемами. Так, статтею 346 Угоди про асоціацію України та ЄС передбачено співробітництво для забезпечення розвитку бюджетної політики і надійних систем внутрішнього контролю та зовнішнього аудиту, що базуються на міжнародних стандартах, а також відповідають основоположним принципам підзвітності, прозорості, економності, ефективності та результативності. У статті 347 ідеться про співпрацю сторін щодо розвитку системи середньострокового бюджетного прогнозування/планування, удосконалення програмно-цільових підходів у бюджетному процесі й аналізу ефективності та результативності виконання бюджетних програм, поліпшення обміну досвідом та інформацією з питань планування і виконання бюджету та стану державного боргу.

Практична реалізація задекларованих спільно з міжнародними партнерами намірів наразі була б більш дієвою у впровадженні сучасної прозорої та ефективної бюджетної політики та вигіднішою для обох сторін, ніж перманентний пінг-понг стосовно дизайну надводної частини айсберга української корупції.

23 лютого, 17:16

Жорсткі заходи запроваджуються проти неплатників аліментів



Вступив в силу Закон #ЧужихДітейНеБуває, за яким суттєво посилено відповідальність за невиконання рішення суду про стягнення аліментів.

У Головному територіальному управлінні юстиції у Тернопільській області відбулося засідання оперативного штабу з координації, моніторингу та контролю за станом виконання органами державної виконавчої служби рішень про стягнення аліментів. У засіданні взяли участь представники ОДА, облради, міської ради, прокуратури, ГУНП в області, Тернопільське обласне управління лісового та мисливського господарства, адвокати, представники благодійних і громадських організацій та ЗМІ.

Як повідомляє прес-служба Тернопільського ОУЛМГ, під час засідання обговорено реалізацію та застосування основних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів».

Від Тернопільського обласного управління лісового та мисливського господарства в заході взяли участь заступник начальника Любомир Ничка та головний спеціаліст відділу лісового та мисливського господарства, охорони та захисту лісів Микола Слюсаревський.

Обласне управління лісового та мисливського господарства співпрацюватиме щодо цього з Головним територіальним управлінням юстиції у Тернопільській області, так як, спеціалісти лісового управління, видаючи документи на право полювання, відтепер перевірятимуть, чи особа, яка бажає отримати відповідні документи, не є злісним неплатником аліментів. Якщо ж інформація підтвердиться, дана особа буде позбавлена цього права доти, доки не погасить увесь борг.

Разом із тим, боржника також можуть обмежити у праві на користування вогнепальною мисливською зброєю, передбачається і тимчасове обмеження боржника у праві полювання до погашення заборгованості по сплаті аліментів в повному обсязі.

Фото – прес-служба Тернопільського ОУЛМГ

На Львівщині виявили незаконну порубку дерев

Через службову недбалість посадовця підприємству та навколишньому середовищу були заподіяні збитки на загальну суму майже двісті тисяч гривень. Про це Львівському порталу повідомили у відділі комунікації поліції Львівської області.

Правоохоронці встановили, що впродовж 2017 року майстер лісу районного лісогосподарства, неналежно виконуючи свої службові обов’язки, допустив у закріплених за ним кварталах самовільні рубки 27 дерев породи дуб, граб, липа та клен.



Окрім того, посадовець не вживав заходів щодо виявлення порушників і притягнення їх до відповідальності та не доповідав керівництву лісопідприємства про факти незаконних рубок, які мали місце у ввіреному під його охорону обході.

Внаслідок протиправних дій чоловіка державі було завдано збитків на 198,4 тисяч гривень.

Омелян Шевчук
23 Лютого 2018, 20:41 |