ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»
Василь Дем’янчук (на знімку) народився 24 травня 1966 року в селі Вільхівці Тячівського району.
У 1992-му закінчив Львівський медичний інститут, кваліфікація — лікар-стоматолог. 2010 року здобув фах економіста-міжнародника в Ужгородському національному університеті.
З 1993-го по 2010 роки працював лікарем-стоматологом Закарпатського вертолітного виробничого об’єднання (у селищі Дубове). У 2010 році обраний головою Вільховецько-Лазівської сільської ради. Був депутатом Тячівської районної ради V скликання.
10 серпня 2015-го призначений головою Тячівської РДА. До цього працював першим заступником керівника цієї райдержадміністрації.
Разом з дружиною Оленою виховують чотирьох дітей: двох синів і двох дочок. Троє вже студенти, один — школяр.
Здобуткам сприяє суспільна стабільність
— Здобуткам завжди сприяє стабільна робота. Тоді бізнес нарощує потужності й рухається вперед. І це дає результат. Маю наголосити, що позиція Президента й уряду — сприяти бізнесу. Моє кредо як медика: якщо не можеш допомогти, то не заважай.
А що стосується перевиконання бюджетних показників, то це мало. Навіть дуже.
І причина в тім, що в нас неврегульоване законодавство щодо хоча б земельного податку. Ось наведу такий промовистий приклад. Ще коли працював сільським головою, то касир, котра збирає плату за землю і місячна зарплатня якої тоді була не менше двох тисяч гривень, за рік казну села цим податком змогла поповнити хіба п’ятьма-шістьма тисячами. Самі господарі підходили й дивувалися, що плата за землю становила 75 копійок або 1 гривню 30 копійок...
Якщо ж поглянути на нинішній стан справ, то ситуація, власне, й не змінилася. Ось знову характерний приклад. Бюджет нашого району — півтора мільярда гривень. Половина витрачається на соціальний захист. Вважаю, так не сміє бути!.. Бо чому люди, яким допомагає держава, не можуть — хоча їм це під силу — прибрати територію, позбирати сміття на узбіччях, скосити траву?!. Ні, їх до цього законодавець не зобов’язує і вони сидять та чекають наступної дати, коли їм принесуть гроші. Це має бути врегульовано законом!..
Тож, хочу звернутися через парламентську газету «Голос України» до народних депутатів: прошу визначити пріоритети в чинному законодавстві. Щоб суспільство позбулося подібних недоречностей.
— Із шести, які діють на Закарпатті, у районі створені дві об’єднані територіальні громади — Тячівська і Вільховецька...
— ...і перша, яка створена на базі райцентру, розвивається, бо десь половина бюджету району надходить до її казни. Адже в Тячеві зосереджені всі районні служби й організації, тобто всі відрахування акумулюються тут. А другій, сільській, слід іще піднатужитися, щоб мешканці відчували зміни на краще.
Це так само мало б бути врегульовано законом. Тоді, коли лише запроваджувалася децентралізація (повторюся — я працював сільським головою), на такі «ножиці» ми увагу звертали. Але нам відповіли, що це, мовляв, лише перше об’єднання, а потім вноситимуть зміни. Та ніхто нічого не вносить...
Ще один важливий момент: в Україні триває війна. Тож Президент як Верховний Головнокомандувач має мати конкретний вплив на всі без винятку гілки влади — в тому числі на місцях. Через це, на моє переконання, вертикаль повинна бути збережена. У всіх успішних країнах діє чітка владна вертикаль. Якщо цього немає, то кожен сам по собі, кожен тягне у свій бік — згадайте байку про Лебедя, Щуку й Рака. Коли в державі повнокровно запрацює й стабілізується економіка, розвиненою стане демократія, тоді можна буде запроваджувати й різні децентралізаційні та інші процеси. Адже, будьмо відвертими, голови ОТГ вважають, що в них немає жодних зобов’язань ні перед ким і вони нікому підкорятися не повинні, ніби живуть у відокремленому світі. Навіть на важливі наради не завжди ходять...
Є проста, але глибока й непереривна мудрість: здорова сім’я — здорова церква — здорова держава.
От у господаря раптом виникає така ситуація: з одного боку ремонтує хату, а з другого ця ж домівка зайнялася. І як він діє? Кидає інструменти, хапає відро й гасить пожежу, а потім доремонтовує. У нас на сході війна — клекоче пожежа, і ми сьогодні гасимо її, а потім оновлюватимемо державу. Так я бачу виклики нинішні... Світ — жорстокий. Україна має бути сильною. І бути не об’єктом, а суб’єктом міжнародного права. Тоді нас почнуть поважати сусіди й боятися вороги. Хочеться дуже, щоб нас поважали як державу!
— Очолювана вами Тячівщина — найбільший за населенням сільський район України. Як ним ефективно керувати в нинішніх непростих умовах?
— Не маю якихось проблем. Знаю, як керувати районом. Та складність у тому, що не вистачає на все коштів. А ті, які є, треба з розумом, уміло застосовувати. Бо ж хочеться багато зробити.
Державний фінансовий ресурс слід дуже мудро використовувати. І залучати до казни району кошти з інших джерел: інвестиційні, з обласного, державного бюджетів... Але інвестор не дуже охоче вкладає кошти. Заважають насамперед бюрократичні перепони. Є посадовці, котрі високо «цінують» свій підпис, роблячи собі «авторитет» на кожному розчерку пера...
Особисто я маю непорушний принцип: об’єктивний підхід до будь-якої справи. І треба нашому чиновнику усвідомити: кожен інвестор, коли вкладає гроші, хоче заробити. Це природно. Але завдання влади — сприяти. Бо ж інвестиції дають низку позитивних наслідків: нові робочі місця, надходження до казни, виробничий прогрес.
Податки мають бути низькими, але платити повинні всі!
— Проблема, скажу по-тутешньому, стара і давня, як білий світ: у наших горах люди завжди страждали, бо не мали роботи вдома... Це економісти називають надлишком робочих рук. Але як не називай, а труднощі допікають і тягнуть за собою цілий шлейф соціального негативу...
Усе-таки маємо починати з розвитку інфраструктури. Коротко скажу так: будуть дороги, буде поволі все.
Інвестори приїжджали з Чехії, Німеччини, але коли проїхалися нашими шляхами, то наміри їхні вивітрилися... «Подумаємо, перетелефонуємо, порадимося...» — такий був невтішний підсумок.
А для вітчизняних підприємців, котрі хочуть і можуть розвивати малий і середній бізнес, владі по-державницькому відповідально треба заявити: «Податки мають бути низькими, але платити повинні всі!» Тоді робочі місця з’являться скрізь. Адже наші люди — підприємливі та кмітливі й хочуть розвивати свій край, своє місто й село. І жити й трудитися вдома, біля родини, а не виїжджати у світи.
— І все-таки хотів би продовжити думку, що протягом останніх років у районі досить відчутно пожвавився ремонт доріг, відкриваються асфальтні заводи, працюють іноземні компанії... Але цього поки що мало, хоча початок зроблено...
— Тячівський район визначив собі за головний пріоритет саме ремонт і будівництво доріг.
Уже споруджено три нові приватні асфальтобетонні заводи: у Тячеві, Тересві, Буштині (колишній тересвянський теж оновлено). Райадміністрація максимально цьому сприяє.
Відремонтовано по-новому дуже багато доріг. Але цього не досить, бо це, власне, тільки початок масштабної роботи. Район великий. І люди розуміють: за рік-два все зробити не зможемо. Ставимо перед собою важке та необхідне завдання: мусимо оновити всі дороги. Уже прокладено туди асфальтні шляхи, де такого полотна ніколи не було!..
Попередній підсумок: немає такого села, в якому б ми не провели капітальний ремонт доріг. Просто в одному селі зроблено більше, в іншому — менше. Усе зразу не зможемо — і, повторюся, люди це бачать.
Правда, якби район володів необхідною сумою, я б знав, де і що зробити насамперед...
— Василю Юрійовичу, за три останні роки оновлюються не лише дороги...
— Наведу тільки факти. У селі Угля відкрито дільничну лікарню, яку будували понад тридцять років. Постійно проводяться роботи в районній центральній лікарні. У Нересниці перекрито дах. Встановлюють твердопаливні котли. У Тересві відновлено дитсадок «Веселка», який не діяв десятки років. Нині триває будівництво дитсадка в Нижній Апші. Ось-ось (уже проведено тендер) зводитимемо садок у Тарасівці. У Широкому Лузі цього року відкриємо нову сучасну амбулаторію. У багатьох інших садках, закладах культури тривають ремонти. Плануємо капітально оновити дах районного Будинку культури. Торік усе повністю оновлено в райполіклініці — проведено сучасний капремонт. У Тернові тривають роботи в недобудованому приміщенні, яке стане одним із корпусів загальноосвітньої школи.
Район має вигляд, можна сказати, суцільного будівельного майданчика.
Щоб люди не лише працювали, а й заробляли. Вдома
— Я обома руками за «Свидовець». Зведення цього мегакурортного комплексу (див. «Голос України» за 6 квітня цього року. — Авт.) стало б таким поштовхом для району, що люди, котрі б там були зайняті, не лише б працювали, а й заробляли!..
Дискутувати можна з будь-якого приводу. Але мешканцям тих віддалених сіл ніхто не заборонить мати роботу вдома. Чому у Швейцарії, Австрії, Італії такі альпійські курорти діють і не шкодять довкіллю, дають прибутки, а в Карпатах — комусь би очевидно хотілося — зводити нічого не можна?!. Хай у нас у горах ходять тільки ведмеді й олені, а селяни хай бідують? Наші люди не так люблять свої гори, села й річки, як сусіди-європейці?!. І не оберігатимуть природу? А що в нас застосовуватимуть хіба не найсучасніші екологічні та ощадливі технології будівництва європейського рівня?..
— Ліси — справді зелене золото Тячівщини. Скільки доходів приносить галузь до скарбниці району і як підвищити її рентабельність та водночас збільшити робочі місця?
— У районі досить ефективно функціонують три держлісгоспи. Це бюджетоутворювальні підприємства. Найбільшу частку доходів сплачують до обласного й держбюджету. У районну казну перераховують ПДФО (податок на доходи фізосіб) — до 3 млн; у сільські бюджети — плату від пня — до 4 млн. Але, крім держлісгоспів, діють деревообробні цехи й підприємства, які виготовляють різноманітну продукцію — від паркетної дошки до дверей з євробруса. Частину виробів експортують. Тут стоїть питання глибшої переробки деревини і виготовлення готової продукції — аж до меблів з масиву. Тоді збільшуватимуться й робочі місця.
Непоганий додаток з лісу — дикі ягоди, лікарські рослини й гриби. Їхня переробка теж перспективна й вигідна, оскільки щодалі користується попитом.
— Вівчарство — це те прадідівське ремесло, яке нині теж може приносити добрі доходи...
— Дуже перспективна галузь!..
Їй слід би надати імпульс для розвитку з боку держави. Поки ще є люди, які дорожать цим романтичним, але важким трудом улітку на полонинах, а протягом усього року — на обійстях. І навести лад на самих полонинах, які заростають чагарниками. Колись був порядок — за кожним селом закріплювалася одна з полонин. Селяни там господарювали, випасали худобу, косили, зводили літні будиночки, стаціонарні колиби біля криниць... Сир, урда, бринза — екологічно чисті продукти. Має бути розроблена державна програма, аби цією галуззю опікувалася не лише місцева, а й центральна влада.
Приміром, у Хорватії, Австрії така опіка держави дає свої результати.
— Інвестиції в туристичну галузь, яка щодалі приваблює мандрівників пізнавати незвідані Карпати у верхів’ях річок і потоків, розвиток сільських садиб і зеленого туризму, на ваш погляд, у районі достатньо реальна перспектива для бізнесу?
— Цілком реальна. Туристична галузь має стати пріоритетною. Для цього в нас є всі передумови. Окрім чудових гір, чистих потоків, — джерела мінеральної води в Тереблі, Вільхівських Лазах, Тячівських Лазах... Ми вже відновили дорогу до джерела Чорна Вода, де люди лікують опорно-рухову систему, приймаючи сірководневі ванни. Почалося відродження санаторно-курортних місць. Закладів зеленого туризму ще мало, але все знову-таки впирається в якість доріг і сучасну інфраструктуру...
— Червнева стихія завдала району великої шкоди. Як триває ліквідація наслідків негоди?
— Несподіваний удар стихії пронісся через район і наробив багато біди. Найдужче постраждали села Колодне і Угля. Далі вітровій небаченої сили налетів на Вільхівські Лази, Вільхівці, Новоселицю, Ганичі — його чорне крило смугою накрило також Тереблю, Дулово й інші села, але потужність уже спадала. Збитки оцінено в понад 14 млн грн. Хоча люди, котрі не дуже постраждали, — зірвало два-три листа шиферу або дерево завалило прибудову — навіть не зверталися до влади... Я одразу ж поїхав у ті населені пункти. Шкода було родин, обійстям яких буревій завдав великої шкоди. Позривало дахи, потрощило дерева, стовпи... Люди одне одному допомагають... Нами складені акти, передані в ОДА, а звідти — у Кабмін. Чекаємо на кошти з Резервного фонду. А де була критична ситуація — протікав дах тощо — ми полагодили. Насамперед на об’єктах соціальної інфраструктури і бюджетної сфери. Узяли гроші в борг, щоб відновити об’єкти життєдіяльності.
— Солотвино з його затопленими соляними шахтами й алергологічними лікарнями та утворенням карстових проваль — цілий вузол складних проблем. Як бачите його розв’язання?
— Це наш біль... Там видобували чудову сіль — майже без домішок. Хіба один відсоток вапна. В «Артемсолі» — до десяти процентів. Ходять чутки, що «прибрали конкурента». Але нам від цього не легше. Відновити те, що було, неможливо. Слід будувати нову шахту. І це має стати престижем для влади — сіль видобували з часів Римської імперії, а ми в роки незалежності України занедбали...
Там діяли аж три всесвітньовідомі алергологічні лікарні — республіканська, обласна і відомча залізнична. Дві перші діють, але вже без підземних відділень, які розташовувалися в колишніх соляних шахтах. Відомча лікарня, на жаль, закрита...
Люди їдуть у відпочинковий комплекс «Солені озера», зведено чимало інших об’єктів і закладів, хоча й хаотично, але добре, що вони є, і є де зміцнити здоров’я. Адже в Солотвині — справжнє закарпатське цілюще «Мертве море».
Та без реальної допомоги держави солотвинський вузол проблем не розв’язати. На завершення скажу: без чіткого функціонування всіх державних інституцій та дотримання закону кожним громадянином, яку б хто посаду не займав, — сильну державу не збудуємо...
Вів інтерв’ю Василь НИТКА.
Фото автора.
Фото автора.
