Представник інвестора "Українських лісопилень" Йохан Дунбек — про "сірі схеми" в лісовій галузі, які ставлять хрест на розвитку легальної деревообробки
Трохи більше року тому в місті Костопіль на Рівненщині запрацював завод із виготовлення сухих пиломатеріалів ТОВ "Українські лісопильні".
Для його реалізації в область залучили майже 25 млн. євро і створили 250 робочих місць. Це один із наймасштабніших інвестиційних проектів у деревообробній галузі України за всі роки незалежності.
Масштабними, на жаль, виявились і перешкоди, з якими стикнувся інвестор.
Спорудженням заводу з нуля й налагодженням його роботи весь цей час керував представник інвесторів "Українських лісопилень" швед Йохан Дунбек. За його плечима — досвід аналогічних деревообробних виробництв у Швеції, Фінляндії, країнах Балтії. Нині Йохан завершує свою діяльність в компанії й повертається до Швеції. В інтерв'ю "Економічній правді" він відверто поділився висновками про специфіку ведення легального деревообробного бізнесу в Україні.
Пане Йохане, Ви виходите з проекту "Українські лісопильні", який розпочинали з нуля. Чи задоволені станом підприємства, яке залишаєте в Україні?
На 100 відсотків. Ми побудували саме таке підприємство, яким я його бачив від самого початку реалізації проекту. Коли після Революції Гідності я зацікавився Україною та дізнався, що тут зовсім не розвинена лісопильна галузь. Маю на увазі сучасні легальні виробництва, які би працювали на європейському обладнанні й виробляли продукцію на європейському рівні.
Саме таке підприємство ми вирішили створити в Україні разом із партнерами.
Спонукало нас до цього і введення мораторію на експорт лісу. Адже основне у лісопилянні, звісно, це сировина – ліс. Деревину ( лісоматеріал хвойних порід) вирішили закуповувати у держлісгоспах Рівненщини, Житомирщини і Волині.
Для обробки сировини ми привезли в Україну сучасне обладнання. Налагодили виробництво соснового обрізного пиломатеріалу для меблярства, будівництва та столярної справи. Продукцію постачаємо і в Україну, і за кордон — від Польщі до Японії. Завдяки таким виробництвам як наше, з Рівненщини до Європи експортується не лісосировина, як раніше, а готова продукція.
Найважливіше ж, чого вдалося досягти — компетенція персоналу. Я особисто навчив багатьох керівників і спеціалістів.
Майстри змін, оператори — моя радість і гордість. Сьогодні у нас працює 250 людей. Це навіть більше, ніж планувалося на початку. Всі вони — місцеві жителі.
Раніше частина з них вимушена була їздити на заробітки до Польщі. Тепер ці люди побачили перспективу в рідному місті — конкурентноспроможна зарплатня, гідні умови праці, можливість не залишати свої сім'ї.
Тому, маючи навчений, добре підготовлений колектив, я залишаю Україну зі спокійною душею — на заводі є кому працювати.
Завдання, яке ставила команда інвесторів на самому початку, виконане: ми створили в Україні справді сучасне, фактично безвідходне виробництво.
Маючи багаторічний досвід роботи в деревообробці, свідомо обрали сусідство з заводом із виробництва деревостружкових плит - він переробляє вироблену нами тріску.
Правильно організоване лісопильне виробництво є успішним в усіх скандинавських країнах, і воно повинно бути успішним і в Україні.
Ось тільки на заваді цьому — специфічні проблеми, з якими ми стикнулися саме в Україні. Хоча, чесно кажучи, не очікували, що після Революції Гідності вони залишаться настільки кричущими.
Що саме маєте на увазі?
Найбільш шкідливе — це рівень цін на сировину. Маю на увазі легальний сертифікований пиловник — ми працюємо тільки з таким. Переконаний, що в Україні штучно створений його дефіцит і завищена ціна. Як результат, ефективне сучасне легальне виробництво стає збитковим. І це - саме наслідок маніпуляцій з лісосировиною.
В чому суть таких маніпуляцій, на Вашу думку?
Починаючи бізнес в Україні, ми очікували, що сировини для підприємства мало бути вдосталь. Адже діяв мораторій на експорт лісу-кругляка — і це був ключовий фактор для інвестора розпочати проект саме в Україні.
Обсяги заготівлі пиловника соснового були більш ніж достатніми, а на момент введення заводу в експлуатацію мали ще й зрости. Тобто все показувало на те, що сировини вистачатиме, й ціна на неї буде прийнятною.
На жаль, ми дуже сильно помилялись.
Наприклад, до введення підприємства в експлуатацію, заготівля пиловника на Рівненщині складала близько 600 тисяч кубічних метрів на рік.
Зараз, при таких самих обсягах загальної заготівлі лісу, цей показник вже становить нібито лише 200-250 тисяч кубометрів. Виходить, що загальний обсяг лісозаготівлі практично не змінився, а обсяги заготівлі пиловника зменшилися в рази.
Як результат – ми спостерігаємо штучний дефіцит пиловника, а ціна його - така, що наша готова продукція абсолютно неконкурентна. Я припускаю, що пиловник, який кудись різко подівся, насправді продається "потрібним" фірмам як значно дешевший ліс під іншими назвами сортиментів. І це дозволяє великій кількості дрібних непрозорих лісопилень бути прибутковими.
Інакше за рахунок чого інші, технологічно відсталі, підприємства, можуть платити дорогу ціну за пиловник і при цьому розвиватися? Маю лише одне пояснення: вони купують частину сировини за такою ж високою ціною, як ми (що дає їм можливість отримати необхідні дозвільні документи при експорті готової продукції), а інше - отримують за "сірими схемами".
Дивіться, до чого це призводить. Страждає держава – один раз, коли недоотримує прибутки від продажу пиловника, і другий раз - коли недотримує податки. Адже "сірі" лісопильні можуть продати продукцію дешевше, ніж ми, чим сильно підривають наше становище, та ще й платять зарплати в конвертах. І страждаємо ми, бо зазнаємо збитків замість того, щоб вести діяльність прибутково і сплачувати податок на прибуток.
Я бачу, що зараз в Україні найуспішніше розвиваються саме такі лісопильні. Роблю висновок: зараз лісопилянням може успішно займатись лише той, хто використовує якісь схеми.
- Невже, починаючи бізнес в Україні, Ви не знали про їх існування і не брали це до уваги?
Ми знали, що такий сектор існує. Але вірили у слова політиків про боротьбу з корупцією. При цьому зважали і на підвищення обсягів рубки і скорочення експорту. Тобто ми мали розрахунки, які свідчили, що сировини вистачатиме, а рівень цін буде прийнятним. Не дешевим — на дешеве ми не розраховували, а саме прийнятним. Але не завищеним настільки, що легальний бізнес просто втрачає сенс працювати.
У Швеції ліс не крадуть?
Там ці проблеми вирішили 200 років тому. Державне лісове агентство ефективно контролює не лише державні, а й приватні ліси.
Мені здається, це ж елементарно: Державне лісове агентство в Києві повинно супроводжувати легальну лісообробку і протидіяти зловживанням. Адже ліс — це державний ресурс, це робота кількох поколінь лісівників.
Більше того, коли шведські фахівці запропонували українському лісовому агентству поділитися досвідом побудови такого контролю — отримали відмову. Мовляв, ми самі все вміємо.
Звісно, більше буде контролю з боку — важче буде зловживати.
...Я чую від політиків: "Ми хочемо інвестицій, хочемо нові робочі місця". Але це звучить з офіційних промов. Неофіційно відбувається зовсім інше. Вони хочуть інвестицій — але вони забули пояснити це Держлісагентству, податковій... Нам, підприємцям, в Україні протистоїть ціла армія бюрократів, яка працює проти нас. Хтось повинен вголос говорити, що це неприйнятно.
Після Революції Гідності я мав надію, що усі вже зрозуміли – для країни важливо розвиватись, в сьогоднішньому світі просто стояти на місці – дорівнює занепадати. На жаль, я помилявся.
А що не так із податковою?
Ми - експортно орієнтоване виробництво, тому для нас важливою є автоматична система відшкодування ПДВ, яка була створена і працювала в Україні Однак останні два місяці виникли проблеми з її роботою. Хоча останні два роки працювали без збоїв. Зараз відшкодування ПДВ під приводом додаткових перевірок з боку податкових органів всіляко затягується. Це дуже тривожний сигнал – чи не повертається країна туди, звідки прийшла. Для експортно орієнтованих підприємств – це взагалі смертельний розвиток подій.
Знаю, що Ви стикнулися і з проблемою землі для розширення виробництва... Вона вирішилась?
На жаль, ні. Правила викупу земельних ділянок в Україні для спорудження на них підприємств — взагалі нечіткі і суперечливі.
Ми якось подолали труднощі і змогли орендувати близько 25 гектарів землі в Сарненському районі. Це мав бути другий етап інвестиційного плану — збудувати там ще одне підприємство. Частину інвестицій вже освоїли: обладнання закупили, привезли і розмитнили.
Але, враховуючи вже набутий в Україні досвід, позиція інвестора — будувати на власній землі, а не орендованій.
Місцева влада не дозволяє нам придбати землю.
Викуп впирається в такі бюрократичні перепони, подолати які просто неможливо. Причину відмови досі не можу зрозуміти. Відповідно, бажання будувати щось тут просто зникає. Я думаю, що з такою проблемою стикаються більшість інвесторів, які приходять в Україну, бачать це все - і на цьому їхні спроби завершуються.
Хоча я не можу не відзначити, що до моменту введення заводу в експлуатацію ми мали вагому підтримку від обласної державної адміністрації, яка справді в багатьох питаннях нам допомагала. Але після того, як завод запрацював і всі про це відзвітували, про якусь допомогу мова вже не йде.
Якщо проект розширення виробництва заморожений через проблеми з землею — що буде з обладнанням?
Інвестор, можливо, вибере інший регіон України, де справді виявлять зацікавленість у створенні такого виробництва. І не будуть ставити палиці в колеса. Або, в найгіршому випадку, доведеться вивезти його до Швеції. Принаймні там я знаю правила гри. Моя лісопильня працює там 130 років. Це саме та стабільність і перспектива, яку ми хотіли б закласти в Україні, розвиваючи такі виробництва, як "Українські лісопильні". Але, але...
Все ж таки Ви бачите майбутнє у цього інвестиційного проекту тут, в Україні, вже після Вашого виходу з нього?
Перспектива залишається. Просто інші люди, які цим займатимуться після мене, стикатимуться з тими самими проблемами.
Мабуть, доведеться частково скорочувати людей і зменшувати обсяги виробництва. Тому що за нинішньої ситуації менше виробиш продукції — менших збитків зазнаєш.
Такі труднощі гальмують створення в Україні цілого кластеру, спрямованого на переробку і випуск продукції з більшою доданою вартістю — з використанням наших пиломатеріалів. А такі плани є. Незважаючи на всі проблеми, інвестор налаштований розвивати в Костополі більш глибоку переробку деревини.
Ми розпочали роботу з запуску цеху струганих погонажних виробів, де виготовлятимуть клеєний брус, вагонку, віконні та дверні компоненти. З відходів деревини вироблятимуть брикети та пелети. Таким чином досягнуть стовідсоткової глибокої та безвідходної переробки деревини.
Тобто плани є, майбутнє є, але все це стикається з такими труднощами, що взагалі дивуюсь бажанню інвесторів досі щось робити тут, в Україні. На превеликий жаль.
Віталій Голубєв
