Баталії навколо проблеми занесення лося до Червоної книги
Напередодні чергового судового засідання з лосиної справи в прес-центрі «Укрінформу» представники Київського зоопарку та «Юристи на захист тварин» організували круглий стіл «Чи жити лосю в Україні?». Головними дійовими особами якого мали бути Міністр природи Остап Семерак та директор КЕКЦу Володимир Борейко. І все начебто зрозуміло, за класичною схемою, але когось не вистачає... «Забули» запросити другу сторону в цьому конфлікті – представників мисливської галузі, науковців, які досліджують сохатого, та журналістів. А ті, випадково, дізнались та й прийшли, зіпсувавши організаторам всю «малину»...
Але повернемося до наших баранів, тобто лосів. Що може бути благородніше, ніж внести його до Червоної книги України? Людям, які це зробили, можна пробачити навіть марнославство, життя вдалося і промені слави гріють заслужено. Їхні опоненти, за термінологією переможців – «мисливське лобі», мали похнюплено нести тягар осуду. Але все пішло не за планом. Мисливська галузь захотіла наукових досліджень та обґрунтувань...
Отже, і цей захід обіцяв бути гострим та гарячим. Градус нервозності підвищило півгодинне очікування Остапа Семерака, почали без нього, але він так і не прийшов... Вступне слово мав проголосити Володимир Борейко, але й він покрутився лічені хвилини перед початком заходу – й хутко зник... чи то злякався незваних представників мисливської спільноти, чи продовжував вживатися у роль «сірого кардинала».
У чому ж справа? Хто від кого ховається і чому?
Ці ігрища інституцій, котрі переймаються ЧКУ, в засекреченість, там де її не повинно бути, провокують незручні питання – а що ж ховається за цією завісою: некомпетентність, змарнований час та кошти, відсутність наукових досліджень?
Але ж люди зібрались, тож захід розпочався без «головних» дійових осіб.
Найрозлогішою на круглому столі була менторська доповідь Сергія Межжеріна, члена комісії з питань Червоної книги України, науковця Інституту зоології ім. Шмальгаузена НАНУ, що є «богом» для всіх зоозахисників України і «наукова» робота якого є фундаментом для занесення лося європейського до Червоної книги. Та все зводилося до такого: «Мене просили донести члени Комісії, що зараз готується нове видання Червоної книги в Україні. І навіть якщо рішення суду буде несхвальним, нам ніщо не завадить, враховуючи зауваження суду, знову внести лося до Червоної книги. І, вочевидь, національна Комісія підтримає таке рішення».
Нагадаємо, що ще у листопаді 2017 року за ініціативи директора Інституту зоології НАНУ Ігора Акімова відбулася цікава нарада. 26 докторів наук обговорили проблему «лось–Червона книга». Вчені-фахівці прийняли низку рішень: полювання на лося тимчасово припинити, провести інвентаризацію, до Червоної книги не вносити, полювання – тільки в господарствах із оптимальною чисельністю або надлишком. Цю ухвалу підтримали знані фахівці в царині мисливських звірів професори Анатолій Волох, Олександр Кошелєв, Йосип Черничко, Валерій Лисенко та інші.
Проти такого рішення проголосував один доктор наук – Сергій Межжерін. Нічого крамольного, одинаки у науці часто бувають праві.
Єдине, що опоненти закидають ветерану-науковцю, що він «мишачий спеціаліст», але занадто багато впливає на лосині проблеми, без залучення профільних фахівців. Поцікавимось доробком: у 80-ті роки молодий вчений займався рибою. Далі – на суходіл і в 90-ті: жаби і, нарешті, миші. Багато учнів, підручники з біології, біохімії для школи. Одні подяки та ніяких претензій – там, де науковець «грає на своєму полі».
Напередодні чергового судового засідання з лосиної справи в прес-центрі «Укрінформу» представники Київського зоопарку та «Юристи на захист тварин» організували круглий стіл «Чи жити лосю в Україні?». Головними дійовими особами якого мали бути Міністр природи Остап Семерак та директор КЕКЦу Володимир Борейко. І все начебто зрозуміло, за класичною схемою, але когось не вистачає... «Забули» запросити другу сторону в цьому конфлікті – представників мисливської галузі, науковців, які досліджують сохатого, та журналістів. А ті, випадково, дізнались та й прийшли, зіпсувавши організаторам всю «малину»...
Але повернемося до наших баранів, тобто лосів. Що може бути благородніше, ніж внести його до Червоної книги України? Людям, які це зробили, можна пробачити навіть марнославство, життя вдалося і промені слави гріють заслужено. Їхні опоненти, за термінологією переможців – «мисливське лобі», мали похнюплено нести тягар осуду. Але все пішло не за планом. Мисливська галузь захотіла наукових досліджень та обґрунтувань...
Отже, і цей захід обіцяв бути гострим та гарячим. Градус нервозності підвищило півгодинне очікування Остапа Семерака, почали без нього, але він так і не прийшов... Вступне слово мав проголосити Володимир Борейко, але й він покрутився лічені хвилини перед початком заходу – й хутко зник... чи то злякався незваних представників мисливської спільноти, чи продовжував вживатися у роль «сірого кардинала».
У чому ж справа? Хто від кого ховається і чому?
Ці ігрища інституцій, котрі переймаються ЧКУ, в засекреченість, там де її не повинно бути, провокують незручні питання – а що ж ховається за цією завісою: некомпетентність, змарнований час та кошти, відсутність наукових досліджень?
Але ж люди зібрались, тож захід розпочався без «головних» дійових осіб.
Найрозлогішою на круглому столі була менторська доповідь Сергія Межжеріна, члена комісії з питань Червоної книги України, науковця Інституту зоології ім. Шмальгаузена НАНУ, що є «богом» для всіх зоозахисників України і «наукова» робота якого є фундаментом для занесення лося європейського до Червоної книги. Та все зводилося до такого: «Мене просили донести члени Комісії, що зараз готується нове видання Червоної книги в Україні. І навіть якщо рішення суду буде несхвальним, нам ніщо не завадить, враховуючи зауваження суду, знову внести лося до Червоної книги. І, вочевидь, національна Комісія підтримає таке рішення».
Нагадаємо, що ще у листопаді 2017 року за ініціативи директора Інституту зоології НАНУ Ігора Акімова відбулася цікава нарада. 26 докторів наук обговорили проблему «лось–Червона книга». Вчені-фахівці прийняли низку рішень: полювання на лося тимчасово припинити, провести інвентаризацію, до Червоної книги не вносити, полювання – тільки в господарствах із оптимальною чисельністю або надлишком. Цю ухвалу підтримали знані фахівці в царині мисливських звірів професори Анатолій Волох, Олександр Кошелєв, Йосип Черничко, Валерій Лисенко та інші.
Проти такого рішення проголосував один доктор наук – Сергій Межжерін. Нічого крамольного, одинаки у науці часто бувають праві.
Єдине, що опоненти закидають ветерану-науковцю, що він «мишачий спеціаліст», але занадто багато впливає на лосині проблеми, без залучення профільних фахівців. Поцікавимось доробком: у 80-ті роки молодий вчений займався рибою. Далі – на суходіл і в 90-ті: жаби і, нарешті, миші. Багато учнів, підручники з біології, біохімії для школи. Одні подяки та ніяких претензій – там, де науковець «грає на своєму полі».
Міністр природи на круглий стіл замість себе відрядив свого заступника – Василя Полуйка. Той вміло оборонявся й інколи нападав. Ось теза, яка запам’яталася з його виступу: «Мене питають, хто повинен захищати лося? Лося має захищати – закон!». Гарний афоризм, наче патрицій сказав. Залишилося перекласти на латину.
А ви бачили, як лосі лижуть асфальт? Так вони добувають залишки солі, якою комунальники посипають дороги від ожеледиці. Зазвичай, працівники мисливських господарств у солонці викладають великі брили солі для сохатих, але коли він опиниться у Червоній книзі, мотивація зникне, і чиновникам залишиться тільки витримувати у соляному розчині папір, на якому вони друкують накази про внесення лося до Червоної книги.
Ще один учасник заходу – вже всім відомий «єдинопланетник», Павло Вишебаба, задався питанням: «...якщо мисливці на мітингу залили мені зеленкою очі перед телекамерами, то що вони чинять із тваринами у лісі з рушницями?». А потім додав: «...Та вони ж на одну ліцензію стріляють кілька тварин. А чисельність лосів, вірогідніше, набагато менше, ніж 6 тисяч, про які звітують мисливці. Вони емоційні, мають жагу до провокацій та фінансово зацікавлені лосем. Тож лось повинен бути у Червоній книзі».
Пан Вишебаба – веган, тож зрозуміла його пристрасність щодо лосів, які їдять траву, і ставлення до тих, хто їсть лосів. Колоритний бородань також запевнив, що їх тут не було б, якби сторона, що проти них – не прийшла.
Дивно, але чому тоді «іншій стороні, що прийшла» – Віктору Червоному, Сергію Андросюку та Євгену Червоненку, надали слово тільки у другій частині круглого столу та й то завдяки їхній наполегливості. Їх не було навіть у списку запрошених і, «таємно» проникнувши на захід під виглядом журналістів, спробували висловити думку мисливської галузі і викласти аргументи та факти.
Євген Червоненко, політик:
– Чому Міністр природи Остап Семерак не стурбований долею свиней, корів, птахів, яких ріжуть щодня? Він переймається лосем, мисливством, яке має тисячолітні традиції та стало частиною культури, а зараз є, по суті, складовою сільського господарства. Мисливські господарства України витрачають щороку на охорону та відтворення диких тварин близько 400 млн грн власних коштів, натомість держава не допомагає жодною копійкою. Мінприроди, прямим обов’язком якої є боротьба з браконьєрством та охорона дичини, замість того, щоб ефективно цим займатись, під впливом різних природозахисних громадських організацій створює перешкоди для розвитку мисливської галузі. Забороняють – це все чим вони займаються».
Віктор Червоний, віце-президент ГС «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь»:
– Гарячі голови називають мисливців злодіями, забуваючи про те, що це галузь господарства, яка вкладає у свій розвиток кошти та платить державі податки. Галузь, яка забезпечує інші галузі: виготовлення зброї, одягу, амуніції, де працюють сотні тисяч працівників, і які теж збагачують державну скарбницю податками. У Європі 80 відсотків громадян підтримують мисливців. У нас – очільник Мінприроди пропонує мисливським господарствам, які перестали фінансуватися стосовно утримання лосів, передати їх під опіку Міністерства екології. Залишилось тільки перевезти копитних під вікна відомства.
Сергій Андросюк, голова ГС «Всеукраїнська мисливська спілка»:
– До складу Національної комісії з питань ЧКУ входять представники двох інститутів – ботаніки та зоології. Які за науковими держтемами фінансуються Мінприродою, а це залежність та заангажованість. Звичайно, вони роблять те, що їм каже їхній годувальник.
Громадські організації мають законне право бути у складі Комісії з Червоної книги, але вони, як можуть, чинять спротив цьому. Наша організація чи, наприклад, Українське товариство мисливців та рибалок неодмінно мають бути у цій Комісії, але ні, вам це невигідно.
Наша присутність (хай навіть із дорадчим голосом) – це можливість на засіданнях Комісії ЧКУ відкрито, напряму, без посередників, обговорювати всі гострі, проблемні питання, висвітлювати думки мисливської галузі, спокійно аналізувати аргументи один одного, приходити до компромісу тощо. Можливо, тоді й непотрібні були б велелюдні мітинги з гучномовцями, демарші та судові засідання.
Репортаж Віктора ПОДЕНКА,фото автора
ФОТОРЕПОРТАЖ: Переглянути
ДОВІДКОВО
Хронологія подій
3 лютого 2017 року Мінприроди під тиском природоохоронних громадських організацій, зокрема КЕКЦ, видало Наказ «Про заборону полювання на лося європейського на 25 років».
Почалось протистояння зоозахисників та мисливської галузі.
Згодом наказ було визнано недійсним у зв’язку з порушенням процедури погодження.
У листопаді 2017 року Національна комісія з питань Червоної книги України проголосувала за внесення лося європейського до Червоної книги.
5 січня 2018 року Мін’юст зареєстрував Наказ Мінприроди «Про внесення лося європейського до переліку видів тварин, занесених до Червоної книги».
Після мітингів представників мисливської галузі 27 листопада 2018 року Окружний адмінсуд ухвалив рішення визнати протиправними дії Мінприроди щодо заборони полювання на лося та виключив його з переліку червонокнижних тварин. Мінприроди подало апеляцію на рішення цього суду.
Напередодні, 26 листопада, під стінами цього ж суду відбувся пікет на підтримку розгляду іншої справи, позивачем якої стало ТОВ «Метос», яке теж вимагає скасування Наказу Мінприроди щодо занесення лося до Червоної книги. Наступне слухання цієї справи буде продовжено 25 березня 2019 року.
А ви бачили, як лосі лижуть асфальт? Так вони добувають залишки солі, якою комунальники посипають дороги від ожеледиці. Зазвичай, працівники мисливських господарств у солонці викладають великі брили солі для сохатих, але коли він опиниться у Червоній книзі, мотивація зникне, і чиновникам залишиться тільки витримувати у соляному розчині папір, на якому вони друкують накази про внесення лося до Червоної книги.
Ще один учасник заходу – вже всім відомий «єдинопланетник», Павло Вишебаба, задався питанням: «...якщо мисливці на мітингу залили мені зеленкою очі перед телекамерами, то що вони чинять із тваринами у лісі з рушницями?». А потім додав: «...Та вони ж на одну ліцензію стріляють кілька тварин. А чисельність лосів, вірогідніше, набагато менше, ніж 6 тисяч, про які звітують мисливці. Вони емоційні, мають жагу до провокацій та фінансово зацікавлені лосем. Тож лось повинен бути у Червоній книзі».
Пан Вишебаба – веган, тож зрозуміла його пристрасність щодо лосів, які їдять траву, і ставлення до тих, хто їсть лосів. Колоритний бородань також запевнив, що їх тут не було б, якби сторона, що проти них – не прийшла.
Дивно, але чому тоді «іншій стороні, що прийшла» – Віктору Червоному, Сергію Андросюку та Євгену Червоненку, надали слово тільки у другій частині круглого столу та й то завдяки їхній наполегливості. Їх не було навіть у списку запрошених і, «таємно» проникнувши на захід під виглядом журналістів, спробували висловити думку мисливської галузі і викласти аргументи та факти.
Євген Червоненко, політик:
– Чому Міністр природи Остап Семерак не стурбований долею свиней, корів, птахів, яких ріжуть щодня? Він переймається лосем, мисливством, яке має тисячолітні традиції та стало частиною культури, а зараз є, по суті, складовою сільського господарства. Мисливські господарства України витрачають щороку на охорону та відтворення диких тварин близько 400 млн грн власних коштів, натомість держава не допомагає жодною копійкою. Мінприроди, прямим обов’язком якої є боротьба з браконьєрством та охорона дичини, замість того, щоб ефективно цим займатись, під впливом різних природозахисних громадських організацій створює перешкоди для розвитку мисливської галузі. Забороняють – це все чим вони займаються».
Віктор Червоний, віце-президент ГС «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь»:
– Гарячі голови називають мисливців злодіями, забуваючи про те, що це галузь господарства, яка вкладає у свій розвиток кошти та платить державі податки. Галузь, яка забезпечує інші галузі: виготовлення зброї, одягу, амуніції, де працюють сотні тисяч працівників, і які теж збагачують державну скарбницю податками. У Європі 80 відсотків громадян підтримують мисливців. У нас – очільник Мінприроди пропонує мисливським господарствам, які перестали фінансуватися стосовно утримання лосів, передати їх під опіку Міністерства екології. Залишилось тільки перевезти копитних під вікна відомства.
Сергій Андросюк, голова ГС «Всеукраїнська мисливська спілка»:
– До складу Національної комісії з питань ЧКУ входять представники двох інститутів – ботаніки та зоології. Які за науковими держтемами фінансуються Мінприродою, а це залежність та заангажованість. Звичайно, вони роблять те, що їм каже їхній годувальник.
Громадські організації мають законне право бути у складі Комісії з Червоної книги, але вони, як можуть, чинять спротив цьому. Наша організація чи, наприклад, Українське товариство мисливців та рибалок неодмінно мають бути у цій Комісії, але ні, вам це невигідно.
Наша присутність (хай навіть із дорадчим голосом) – це можливість на засіданнях Комісії ЧКУ відкрито, напряму, без посередників, обговорювати всі гострі, проблемні питання, висвітлювати думки мисливської галузі, спокійно аналізувати аргументи один одного, приходити до компромісу тощо. Можливо, тоді й непотрібні були б велелюдні мітинги з гучномовцями, демарші та судові засідання.
Репортаж Віктора ПОДЕНКА,фото автора
ФОТОРЕПОРТАЖ: Переглянути
ДОВІДКОВО
Хронологія подій
3 лютого 2017 року Мінприроди під тиском природоохоронних громадських організацій, зокрема КЕКЦ, видало Наказ «Про заборону полювання на лося європейського на 25 років».
Почалось протистояння зоозахисників та мисливської галузі.
Згодом наказ було визнано недійсним у зв’язку з порушенням процедури погодження.
У листопаді 2017 року Національна комісія з питань Червоної книги України проголосувала за внесення лося європейського до Червоної книги.
5 січня 2018 року Мін’юст зареєстрував Наказ Мінприроди «Про внесення лося європейського до переліку видів тварин, занесених до Червоної книги».
Після мітингів представників мисливської галузі 27 листопада 2018 року Окружний адмінсуд ухвалив рішення визнати протиправними дії Мінприроди щодо заборони полювання на лося та виключив його з переліку червонокнижних тварин. Мінприроди подало апеляцію на рішення цього суду.
Напередодні, 26 листопада, під стінами цього ж суду відбувся пікет на підтримку розгляду іншої справи, позивачем якої стало ТОВ «Метос», яке теж вимагає скасування Наказу Мінприроди щодо занесення лося до Червоної книги. Наступне слухання цієї справи буде продовжено 25 березня 2019 року.
0 коммент.:
Дописати коментар