Коротка історія антимисливського руху в Росії, Україні та СНД
Вітчизняний антимисливський рух має досить велику історію. Почався він в 1890 р публікацією друга і соратника Льва Толстого Володимира Григоровича Чорткова, мав великий розмах в 1960-х роках, і значно поширився в наші дні. Однак в рамках самого антимисливського руху, спрямованого проти аматорського полювання як аморальної і антиекологічної дії, були й інші, більш часткові цілі, спрямовані на заборону весняного полювання або царських полювань.
Перший антимисливський виступ, жорстко засуджуючий любительське полювання як таке, без будь-яких компромісів, як грім з ясного неба, пролунала в газеті «Новий час» 13 листопада 1890 р. (за старим стилем). Для Росії, країни з досить сильними мисливськими традиціями і настроями, де Тургенєвим, Аксаковим, Некрасовим та іншими письменниками любительське полювання була зведено мало не в ранг благородної національної риси (як корида в Іспанії) - це був зухвалий, дуже вільнодумні вчинок. Який по сміливості можна було порівняти хіба що з замахом на царя-батюшку. Природно, зважитися на нього могла людина тільки дуже сміливий, самостійний, неординарний. Росія не була б Росією, якби в ній не знайшовся такий чоловік. Він знайшовся в найближчому оточенні великого російського мислителя Льва Толстого. Звали його Володимир Григорович Чертков (1854-1936).
В.Г. Чертков походив із старовинної російської дворянської сім'ї, дуже багатою і близькою до імператорського двору. Блискуче освічений гвардійський офіцер, найбільший поміщик і, до речі, у свій час затятий мисливець-аматор. Чертков зустрівся з Толстим 1 жовтня 1883 г. З того моменту їх долі сплелися воєдино. Володимир Григорович організовує в Росії видавництво «Посередник», в Англії - «Вільне слово»; починає випускати журнали «Вільне слово» і «Вільні листки», бере на себе друкування заборонених в Росії творів великого письменника. Був неодноразово репресований владою і в царський, і за радянських часів.
Перебуваючи під враженням гуманістичних поглядів Л. Толстого, а також вивчаючи буддизм (він був автором кількох філософських статей про буддизм), Чертков не тільки пориває з аматорської полюванням, але і починає першу в Росії атаку проти «злий забави».
«Так, з якого боку не дивись на неї, - полювання справа безглузда, жорстоке і згубний для морального почуття людини. А тому й не дивно, що крім злих відносин до самих тварин, мисливці ще і в спілкуванні між собою здебільшого виявляють самі непривабливі сторони свого характеру », - пише Чертков (Чертков, 1896).
У тому ж 1890 році стаття В.Г.Черткова «Зла забава» була видана окремою брошурою. Передмову до неї написав Лев Толстой (який також, до 50-ти років став затятим противником аматорського полювання).
Серед мисливської публіки стаття Чорткова викликала бурю обурення. Не звиклі цінувати нелюдську життя і зачеплені за живе щирими словами автора, мисливці організували проти Чорткова справжній «хрестовий похід». Не тільки всі мисливські газети, журнали і альманахи (а їх в ті часи в царській Росії налічувалося більше десятка), але і загальна преса - газети «Московские ведомости», «Громадянин», «Русское багатство» стали глумитися над Володимиром Григоровичем. Однак він не злякався, не здався. У 1986 році він повторно видає свою брошуру «Зла забава», додаючи в неї свою відповідь опонентам: «Питання про моральну незаконність полювання, мабуть назріло в нашому суспільстві.
Більш того, в деяких виданнях, наприклад, в газеті «День», з'явилися антимисливські статті інших авторів: пані Купреянова і ін.
Антіохотнічьі виступу В.Г. Черткова і його колег підтримало Російське суспільство захисту тварин. У 1902 р активіст Товариства М. Лісовський видав в С.-Петербурзі брошуру «Німі страждальці».
«Зла забава, яка називається охотою, служить часто прямим джерелом переслідувань і побиттів, вчинених головним чином заради втіхи. Навіть такі великі гуманісти, як Тургенєв, Аксаков і інші, не змогли звільнитися від цієї демонічної пристрасті », - з обуренням писав автор (Лісовський, 1902).
На жаль, вибухнула незабаром поспіль три війни і подальші антидемократичні події надовго загальмували розвиток в Росії антимисливського руху.
1907 року, а потім 1920-і роки ознаменувалися активним виступом проти весняного полювання. Цікаво, що на чолі їх стояли самі мисливці - в Україні голова Всеукраїнського союзу мисливців і рибалок професор В.Г. Аверін, в Білорусії - орнітолог і мисливствознавець професор А.В. Федюшин, в Росії - зоологи Г.А. Кожевников, Б.М. Житков, орнітолог і видатний мисливствознавець В.А. Бутурлін. Тільки останнім проти весняного полювання було опубліковано близько десятка статей. В результаті, в Україні і Білорусії весняне полювання було заборонено в 1926 р, в Криму - в 1927 р, в Росії - в 1929 р
1930-1950-ті роки не були помітні будь-якими яскравими антимисливськими виступами. Хоча відомо, що саме в цей час чудовий російський мислитель Данило Андрєєв писав свою знамениту «Розу світу», в якій розкритикував не тільки спортивну полювання, а й спортивну риболовлю (вперше в Росії) як антиморальними заняття. Однак рукопис знайшла своїх читачів лише в 1990-х роках.
На початку 1960-х років в Росії почався другий пік розвитку антимисливського руху. І на цей раз на чолі його стояли письменники, деякі з них - колишні мисливці. У 1964 р письменник Федір Шахмагонов в московському журналі «Молода гвардія» опублікував різку антіохотнічью статтю «Сповідь рушничного мисливця». На наступний рік ленінградський письменник Микола Сладков розвинув цю тему публікацією «Дика фігура мисливця» в журналі «Звезда», запропонувавши заборонити любительську полювання як аморальне заняття: «Всю любительську полювання треба заборонити. Машина, яка при роботі дає постійний брак, повинна бути знята з виробництва. Це абсолютно очевидно »(Сладков, 1965).
До дискусії підключилися письменники Б. Рябінін, Л. Леонов, В. Травінський, К. Чуковський, Н. Гаген-Торн, В. Матов. Їх підтримали багато авторитетних видань: «Известия», «Праця», «Сибірські вогні». А «Літературна газета» і «Людина і закон» провели на своїх сторінках спеціальну дискусію. Цікаво, що пропозиція заборонити любительську полювання навіть підтримав письменник Олег Волков, сам пристрасний мисливець (Волков, 1977). Своє рішення він аргументував насамперед тим, що любительська полювання в СРСР практично безконтрольна і завдає величезної шкоди дикій природі.
Одним з головних аргументів противників аматорського полювання була необхідність захисту життя диких тварин як такої. Всього активні виступи проти аматорського полювання велися протягом досить тривалого часу, пов'язаного з деякою лібералізацією суспільного життя: 13 років, з 1964 по 1977 рік. Лідерами цієї другої в історії Росії атаки на любительську полювання були два відомих радянських письменника-природоохоронники: автор знаменитого роману «Російський ліс» Леонід Леонов і свердловський письменник Борис Рябінін, відомий своїми гостро публіцистичними виступами проти жорстокості до тварин. Борис Рябінін кілька разів виступав в центральній пресі з вимогою заборони в Росії весняного полювання, як самого аморального і антиекологічна напрямки аматорського полювання. І він з колегами домігся свого: спеціальною постановою Ради Міністрів Української РСР в 1969 р весняне полювання було заборонено. Правда, ця заборона тривав лише кілька років (мисливське лобі в Росії як тоді, так і тепер має величезну силу), але факт залишається фактом:
Підводячи підсумки цієї акції, можна сказати, що в цілому практично вся друк і величезна кількість авторів листів-відгуків з усіх кінців СРСР (з України, Білорусії, Середньої Азії, Закавказзя, Сибіру) підтримували вимогу письменників заборонити або жорстко обмежити любительську полювання. Проти виступав тільки спеціалізований всесоюзний мисливський журнал «Полювання й мисливське господарство».
Слід також зазначити, що в той же час були, правда менш нечисленні, виступи проти царських полювань. Застрільниками в цьому досить сміливому на ті часи почин знову опинилися письменники Л. Леонов та Б. Рябінін. У газеті «Радянська Росія» вони виступили з гострою критичною статтею «Заповідний - значить недоторканний», де запитували: «Займатися заповідниками заради організації полювань в заповідниках! Що може бути безглуздіше і несумісні з духом і поняттями нашого часу ». (Цит. За: Борейко, 2000) Цю статтю в серпні 1970 р. передрукувала українська республіканська «Робітнича газета», що не сподобалося Політбюро ЦК КПУ.
Проти організації царських полювань в 1960-1970-х активно виступали вчені-природоохоронною ки: академіки В. Сукачов, Е. Лавренко, професора В. Дубінін, І. Пузанов, А. Формозов, українські активісти охорони природи М. Розанов і Ф. Пугач (виключений за ці дії з КПРС). Однак, на жаль, їх дії не мали успіху - царські полювання і раніше процвітали в заповідниках СРСР.
Втретє антіохотнічье рух стало заявляти про себе з початку 1990-х років. Інакше і бути не могло: всі три піки антіохотнічьіх кампаній в Росії припадали на роки щодо ліберальних 1890-1900-х, 1960-1970-х і 1990-х років, пов'язаних зі свободою слова і активізацією суспільного життя.
Слід зазначити, що в цей раз антіохотнічья кампанія розвивалася поступово: спочатку почалася боротьба з явними, потворними проявами аматорського полювання - царським полюванням і весняної полюванням, і тільки в 1999 році послідували власне виступи проти аматорського полювання як такої.
У 1989-1993 рр. в Україні, Росії і Білорусії велася дуже активна кампанія проти царських полювань партноменклатури. У цей період КПРС позбавлялася останніх своїх привілеїв, тому момент покінчити зі спецсафарі був обраний дуже вдало. В Україні найбільш активну діяльність розвинув Київський еколого-культурний центр. Його працівниками в центральній і українській пресі було опубліковано понад 30 гострих статей, в 1995 р випущена книга В.Є. Борейко «Царські полювання: від Володимира Мономаха до Володимира Щербицького» (всього вона вже витримала 3 видання). У Росії кілька статей проти царських полювань опублікував д.б.н. Ф.Р. Штильмарк, в Білорусії активно боролося кілька співробітників заповідно-мисливського господарства Біловезька Пуща. І хоча їм потім довелося покинути своє місце роботи, восени 1991 р Біловезька Пуща стала національним парком. В Україні також вдалося домогтися заборони царських полювань - в 1991 р Кримське заповідно-мисливське господарство було реорганізовано назад в заповідник, а Азово-Сиваське спецсафарі - в 1993 р - в національний парк (Борейко, 2000).
З кінця 1990-х років кілька громадських організацій Росії почали активну боротьбу з весняної полюванням. Тут лідируюче місце зайняв Союз охорони птахів Росії, на чолі з членом його Центральної ради, відомим орнітологом - природоохоронці к.б.н. В.А. Зубакіна. Незабаром до боротьби з весняною полюванням підключилися деякі його обласні відділення (найбільш активне з них - Саратовське, що випускає електронний бюлетень «Волга»), екологічний клуб «Улукіткана», студентські природоохоронні дружини. В результаті в деяких областях Росії весняне полювання було заборонено. Однак найбільш вражаючих успіхів вдалося досягти в Україні. У 2003 р тут боротьбу з весняної полюванням очолив Київський еколого-культурний центр. До нього підключилися «Зелений світ» з м Чорткова Тернопільської області, «Мама-86», Українське товариство охорони птахів, студентські дружини м.Києва, Українська коаліція "За дику природу»
В результаті в 2003 р в Україні весняна полювання не була відкрита. Київським еколого-культурним центром був підготовлений проект закону o заборону в Україні весняного полювання назавжди, і внесeн через депутатів до Верховної Ради України. У квітні 2004 р народні депутати стовідсотковим числом голосів затвердили цей закон.
У 1990-х роках в Росії і Україні з'являються перші безцензурні публікації, які засуджують любительську полювання як таку. У 1993 р нарешті вийшла легендарна книга Д. Андрєєва «Роза світу», що мала великий розділ проти аматорського полювання. У 1997 р відомий російський зоозахисники Т.Н. Павлова опублікувала написану за матеріалами зарубіжних екофілософ першу в СНД книгу з питань Екоетичний відношення до тваринами «Біоетика в школі». У ній був розділ з критикою аматорського полювання як жорстокого і аморального розваги.
Однак найбільшу роль у розвитку сучасного антимисливського руху зіграв відомий російський еколог, д.б.н., професор ряду московських вузів, колишній начальник Управління заповідників Мінприроди СРСР А.А. Нікольський.
У 1999 р в Гуманітарному екологічному журналі він виступив зі статтею «Етика благоговіння перед життям - проти естетики вбивства», де сміливо і безкомпромісно засудив любительську полювання: «Естетика вбивства тварин знаходиться в глибокому протиріччі з етикою благоговіння перед життям. Цей атавізм недавній своїй історії людина реалізує в спортивному полюванні - забаві дорослих людей »(Нікольський, 1999). На відміну від безлічі подібних статей, опублікованих раніше, ця публікація не тільки викриває любительську полювання, а й містить перелік заходів по боротьбі зі «злий забавою»: створення ілюстрованої хрестоматії проти полювання, обмеження реклами аматорського полювання і т.п.
У 2000 р А.А. Нікольський взяв участь у записі дискусії про моральність аматорського полювання на одному з каналів російського телебачення (передачу вела популярна співачка Лайма Вайкуле), проте ця передача так і не вийшла в ефір. У 2001 р. на міжнародній конференції з екологічної етики ( «Трибуна-7»), організованої в Києві Київським еколого-культурним центром, А.А. Нікольський домігся внесення в резолюцію пункту про необхідність формування негативного ставлення в суспільстві до спортивної полюванні. Це була перша (в Росії, Україні і СНД) конференція, що засудила любительську полювання.
У травні 2003 р на іншій подібній міжнародній конференції - ( «Трибуна-9»), була прийнята Декларація прав живих істот, яка створила теоретичну етичну базу для боротьби з аматорської полюванням як необгрунтовано порушує права тварин.
У 2003 р Київським еколого-культурним центром був виданий перший в СНД антіохотнічій збірник - «Великий суперечка про аматорську полювання», куди увійшли практично всі відомі з 1890 р вітчизняні та багато закордонних антіохотнічьі статті. У 2004 р Центр, спільно з екогрупа «Печеніги» організував Всеукраїнський конкурс дитячої творчості - «Діти проти спортивного полювання». В цьому ж році серед екологічних організацій СНД була створена електронна антіохотнічья розсилка, а студентська дружина Казанського університету «Служба охорони природи» розробила перший в СНД антимисливський сайт в Інтернеті.
У 2003-2004 роках кількома російськими організаціями: Російський фронт звільнення тварин, Центр захисту прав тварин «Віта» вперше були проведені пікетування мисливських виставок і розмальовування стін і вікон мисливських магазинів.
З теоретичної боротьба з аматорської полюванням перекинулася в сферу практичну.
література
1. Андрєєв Д., 1993. Роза світу. - М .: Т-во Клишніков-Комаров і К. - 307 с.
2. Великий суперечка про аматорську полювання, 2003. Упоряд. В.Є. Борейко. - К .: КЕКЦ. - 176 с.
3. Борейко В.Є., 2000. «Царські полювання»: від Володимира Мономаха до Володимира Щербицького, изд. Друге, дополн. - К .: КЕКЦ. - 96 с.
4. Волков О., 1977. Чи не варто заборонити полювання? .. // Людина і закон. - №10. - С. 93-104.
5. Лісовський Д.І., 1902. Німі співчутливця. - М. - 55 с.
6. Нікольський А.А., 1999. Етика благоговіння перед життям - проти естетики вбивства // Гуманітарний екологічний журнал. - Т. 1, вип. 2. - С. 7-10.
7. Сладков Н., 1965. Дика фігура мисливця // Зірка. - №3. - С. 184-189.
8. Толстой Л., 2000. Не убий // Крик. - №3. - С. 5.
9. Чертков В., 1896. Зла забава. Думки про полювання. - М. - 24 с.
Більш детально про шкоду аматорської (спортивної) полювання можна прочитати в книзі "Кинь полювання-стань людиною" http: // www. ecoethics.ru/old/b70/
Прес-служба КЕКЦ
