Україна багата на таланти, але страждає від дефіциту можливостей їхньої самореалізації на внутрішньому ринку.
Згадування про Україну багато хто звик зустрічати лише в контексті різних соціально-економічних проблем або конфліктів, а позиції країни в міжнародних рейтингах демонструють традиційно низький рівень конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості.
З іншого боку, за даними дослідження PWC разом з ІТ-комітетом ЕВА, галузь інформаційних технологій України за 2011–2015 рр. зросла з 0,6 до 3,3% у ВВП — з 1,1 млрд дол. до 2,7 млрд. А працює в IT сьогодні близько 100 тисяч українських програмістів, що на перший погляд викликає здивування.
Уся річ у тому, що Україна багата на таланти, але страждає від глибокого дефіциту можливостей їхньої самореалізації на внутрішньому ринку. У зв'язку з чим головні досягнення вітчизняних інноваторів пов'язані з аутсорсингом, що становить близько 80% ІТ-ринку України.
Як відомо, індекси розвитку країн містять десятки параметрів, які впливають на ту або іншу галузь у цілому, — макроекономічне середовище, фінансовий сектор, правова система тощо. Основна частина таких загальносистемних характеристик в Україні на дуже низькому рівні, однак не ті, що стосуються якості талантів.
Для прикладу: Україна входить у перші 50 із 123 країн за The Global Innovation Index 2017. При цьому в субіндексах цього рейтингу Knowledge&technology outputs і Human capital&research наша країна займає гідні позиції — 32-ге та41-ше місця відповідно. А от у субіндексах Institutions та Infrastructure значно нижчі — 101-ше та 90-те.
У Global Talent Index 2016 Україна посідає 43-тє місце з 60 країн, але за якістю університетської освіти входить до ТОП-10 цього самого рейтингу.
В індексі Global Talent Competitiveness Index 2017 Україна посідає 69-те місце з 118. І знову, у субіндексі Global knowledge skills — 53-тє місце, а от щодо середовища для талантів (ENABLE) — тільки 103-тє.
Подібний розрив між потенціалом людей і можливостями самореалізації не залишає молодим українцям вибору, крім як шукати сприятливе середовище за кордоном. Тобто або в буквальному значенні залишати країну, або знаходити інструменти прямої взаємодії зі світовим ринком, перебуваючи в Україні.
Тих, хто вирішив змінити місце самореалізації, з кожним роком дедалі більше. Це недивно, тому що багато розвинених країн сьогодні розгорнули масштабну кампанію з рекрутингу українців. У Польщі, наприклад, при муніципалітетах працюють цілі департаменти, які рекламують для української молоді переваги та можливості навчання, життя і роботи в польських містах. Згідно з даними Польського союзу підприємців і роботодавців, країна потребує 5 млн працівників на найближчі 20 років, щоб зберігати економічне зростання, а кількість українців, які працюють у Польщі, сьогодні вже перевищила рекордні 1,3 млн.
Естонія активно працює в соціальній мережі Facebook, поширюючи ролики про українців, які домоглися успіху на території цієї країни. Програми залучення талантів з України розгорнуто в Канаді, Болгарії й Туреччині.
За досить стриманими оцінками Міжнародної організації міграції, лише торік частка українців у загальному обсязі міжнародної трудової міграції становила 700 тис. чоловік, понад половина з них є довгостроковими. При цьому майже кожний третій українець сьогодні хотів би виїхати за кордон на постійне місце проживання.
І це тільки початок. Тенденція з переманювання людей у центри світового розвитку підсилюватиметься з кожним роком. Згідно з Grant Thornton, у 2016 р. 31% компаній у світі називали нестачу кваліфікованих кадрів основним обмеженням для зростання їхнього бізнесу. Найбільше страждає Японія — 62% її компаній бачать у цьому головну проблему, а Німеччину до 2030 р. очікує дефіцит понад 3 млн кваліфікованих працівників через демографічну кризу.
Однак Україна не поспішає вживати заходів, щоб скоротити відплив своїх висококваліфікованих кадрів, втрачаючи не лише перспективи, а й капіталізацію банківського сектора разом із робочими місцями в суміжних галузях. Так, ІТ-галузь створює 5,8 млрд грн депозитів ІТ-фахівців у банках, 1,7 млрд грн прибутку банків від операцій з валютою та 420 тис. робочих місць (разом із суміжними галузями).
Звичайно ж, технологічна відсталість українського бізнесу та неконкурентний рівень зарплат справді не дають змоги у найближчій перспективі надати більшості українських професіоналів достатню мотивацію зайнятості на внутрішньому ринку. Однак, усупереч поширеному переконанню, сьогодні далеко не обов'язково залишати країну, щоб одержати доступ до глобальних ринків праці, збуту продукції або інвестицій. І державі варто було б передусім підсилити ці можливості та активно інформувати таланти про альтернативи їхньої фізичної міграції.
Інструменти зовнішньої комерціалізації талантів
1. Експорт аутсорсингу
Фриланс
В останні роки на глобальному рівні спостерігається вибухове зростання віддаленої форми роботи, і Україна сьогодні посідає 4-те місце у світі за кількістю фрилансерів після Індії, США та Філіппін.
Серед найбільших міжнародних бірж Upwork (Odesk+Elance) зосередила близько 15 млн користувачів, Freelancer — майже 20 млн, TopTal, Guru, 99design — приблизно по 1 млн фрилансерів.
За статистикою, в Україні активно заробляють уже близько 54 тис. фрилансерів, їхній сумарний річний дохід 2016-го становив близько 65 млн дол. Серед найбільш затребуваних послуг інформаційні технології (Web, Mobile&Software Development) — 83%, дизайн і креатив — 6%, інші категорії (переклад, SMM, продажі та маркетинг, інженерія, архітектура тощо) — 11%.
Середня винагорода фрилансера у 2016 р. становила 19 дол./год.
Робота в аутсорсинговій компанії або компанії з іноземним капіталом
Кількість співробітників у 25 найбільших ІТ-компаніях України з початку 2017 р. збільшилася на 6,2% (+ 2104 чоловік). 13 компаній з офісами в Україні вже ввійшли в рейтинг The 2017 Global Outsourcing 100 Міжнародної асоціації IAOP. Найбільші з них — SoftServe з понад 4000 співробітників і головним офісом у Львові та Ciklum з більш як 2000 співробітників у Києві. Середня зарплата в таких компаніях становить близько 2 тис. дол. на місяць.
Хоча ця модель роботи передбачає надання своїх професійних послуг за винагороду й малопридатна для розвитку талантами власних продуктових компаній і стартапів, державі варто було б створити максимально комфортні умови для даної форми зайнятості, щоб утримати кадри, поки внутрішній ринок не підросте. На мою думку, необхідно зберегти форму взаємодії компаній з ІТ-фахівцями у вигляді контрактів з СПД, запровадити неформальну заборону на втручання держорганів у діяльність ІТ-компаній і на вилучення цифрового обладнання, створити офшорну юрисдикцію — скасувати податки у разі роботи компанії не на території України, доручити міжнародним офіційним представництвам країни всіляко просувати український аутсорсинговий ІТ-бізнес за кордоном.
2. Інкубатори та акселератори
Інкубатори та акселератори — це програми, які допомагають стартапам вирости від ідеї до продукту та вийти на ринок. Інкубаційні програми спрямовані на оформлення ідеї, формування команди й прототипу. Акселераційна програма готує команду та продукт для початку продажів на тому або іншому ринку.
У рамках програм із талантами працюють експерти та ментори з різних галузей: IT, фінансів, маркетингу, права тощо. Надаються приміщення для роботи, забезпечується участь у міжнародних профільних подіях.
Програми або передбачають пряме фінансування найкращих проектів, або допомагають залучити кошти від інвесторів чи вийти на краудфандингові платформи.
У 2016 р. у Києві запустилося перше в країні інноваційне місто Unit City, і на його території перший Technology Companies Development Center розмістив 26 офісів технологічних команд, дві лабораторії та навчальний центр. Серед найуспішніших українських інкубаторів-акселераторів можна назвати GrowthUP, 1991 Open Data Incubator, Fintech Master, WannaBiz, IoT Hub та AgroChallenge.
Серед іноземних програм, популярних серед українців: Y Conbinator, Techstars, Startup Wise Guys, Huge Thing, Smart Transportation Accelerator, TechFounders та ін.
Звичайно ж, підприємцям доведеться передати інкубатору частку своєї компанії у 5–10% або частку одержуваних ззовні інвестицій, а також заплатити за сервіси, приміщення, експертизу та інші послуги.
Тут ключовими є захист прав інтелектуальної власності, створення державних і місцевих грантових програм під інноваційні проекти та пільгове кредитування на стадії seed capital. За прикладом більшості розвинених країн світу та сусідів України необхідно заснувати механізми спеціальних економічних зон для технологічних та індустріальних парків із додатковими преференціями.
3. Венчурні та Seed фонди
За даними UVCA, за останні п'ять років інвестори профінансували українські стартапи на суму понад 400 млн дол. Причому інвестори воліють вкладати свої кошти в компанії на початковому, "посівному" (Seed) етапі — до 84% від загальної кількості угод. Розмір інвестицій починається від 50 тис. дол., при цьому 13% фондів готові вкласти в розвиток одного проекту понад 10 млн дол.
В Україні сьогодні працюють 24 такі фонди, серед найактивніших — Digital Future, TA Ventures, Almaz Capital, AVentures Capital, Horizon Capital, TMT Investments, Noosphere Ventures, SMRK.
Талантам для одержання інвестицій необхідно розробити прототип, презентацію, фінансовий план мінімум на два роки, бізнес-модель та апробувати її на цільових ринках, описати досвід команди й попередні угоди. Бажано одержати рекомендації від партнерів, які вже відбулися, та інших інвесторів. А після цього — зайнятися нетворкінгом на тематичних подіях, особливо міжнародних, на кшталт Techcrunch Disrupt і WebSummit, спілкуватися з інвесторами в спеціалізованих соціальних мережах, наприклад CrunchBase й LinkedIn.
При виборі цього шляху на таланти очікує досить трудомістка підготовка, яка потребує досвіду та експертизи, наявності базових коштів для створення прототипу й пошуку інвесторів, а умови інвестицій, звичайно ж, передбачають передачу частки компанії інвестору — від 5 до 30%.
Україні ж треба, у свою чергу, усунути подвійне оподаткування інвесторів, які формують венчурні фонди, законодавчо забезпечити можливість банкам, пенсійним і страховим фондам входити у венчурний капітал, знизити податки на дивіденди від акцій венчурних компаній і звільнити продаж їхніх акцій від податку на прибуток.
4. Краудсорсингові майданчики
У світі сьогодні налічується близько 2000 краудфандингових платформ.
Однак абсолютними лідерами за обсягом зібраних коштів є лише дві платформи — Kickstarter та Indiegogo, на яких у проекти було сумарно залучено близько 4 млрд дол. На цих двох майданчиках сьогодні одночасно збирають кошти близько 11 тис. проектів.
За історію одного Kickstarter профінансовано 123 тис. стартапів силами 12 млн так званих бекерів — дрібних інвесторів. Кілька сотень проектів зібрали на платформі понад мільйон доларів.
Принцип роботи цих інструментів досить простий: автор виставляє опис свого проекту, відеозвернення і фотографії прототипу на сайт платформи, заявляючи необхідну для розвитку проекту суму коштів. Запропоновані проекти проходять перевірку адміністрації платформ щодо наявності технології, авторських прав і банківських рахунків у потрібній юрисдикції.
Кампанія зі збору інвестицій триває обмежений період часу. Якщо заявленої розробниками суми не було зібрано, гроші бекерів не перераховуються. У разі ж успішного збору коштів стартап зобов'язується натомість безплатно забезпечити своїх інвесторів продукцією або надати її в першу чергу.
Серед найуспішніших українських проектів на Kickstarter можна виділити камеру JollyLook, що зібрала 377 тис. дол., пристрій для віддаленого спілкування зі свійськими тваринами Petcube, профінансований на 250 тис. дол., спалах для смартфона iblazr 2, що зібрала 156 тис. дол.
У цього способу залучення інвестицій є і свої недоліки — комісії платіжних систем і збори платформ забирають 10–15% зібраних коштів, є величезна конкуренція проектів, і діє принцип "все або нічого". До того ж для привернення уваги інвесторів знадобиться масштабна маркетингова активність.
Однак держава може зняти частину проблем підприємців — забезпечити можливість роботи в Україні міжнародних платіжних систем типу PayPal, звільнити від оподаткування залучені в подібний спосіб кошти та самих стартапів на період розвитку.
5. Платформи відкритих інновацій
Сучасним світовим трендом та певними гібридними ноу-хау в плані можливостей для талантів стали платформи відкритих інновацій, де клієнти, інвестори й таланти взаємодіють безпосередньо — шукачі інновацій розміщують свої заявки, а інноватори пропонують рішення.
В Україні сьогодні запущено два такі проекти: Reactor.ua — у корпоративному секторі та Ukrinnovate.com — у сфері оборони. Ці проекти поєднують акселераційні інструменти та краудсорсинг.
На платформі Reactor.ua міжнародні та українські компанії розміщують заявки для кількох сотень українських технологічних команд із метою пошуку необхідних інноваційних рішень. Платформа допомагає замовнику у визначенні та оформленні викликів розвитку. Серед поданих інноваторами пропозицій відбираються найкращі, з якими для корпорацій організовуються зустрічі-презентації. З переможцями укладаються контракти на розробку під гарантії платформи.
Такий підхід дає змогу корпораціям значно мінімізувати витрати на скаутинг (пошук та оцінку інновацій), розширити варіативність можливих рішень, мінімізувавши при цьому ризики. Для талантів же це можливість залучити фінансування та розвивати свій проект, використовуючи інфраструктуру великих гравців.
В Ukrinnovate.com виділяють мікроінвестиції стартапам у сфері військових технологій і допомагають оформити бізнес-пропозицію. Після чого розпочинається пошук інвесторів для створення прототипу. Готовий прототип разом із Укроборонпромом презентується на міжнародних збройових виставках для укладання експортних контрактів.
Серед західних платформ лідерами є InnoCentive та IdeaConnection.
Талантам при виборі цього інструменту доведеться відслідковувати та оперативно описувати різні індивідуальні пропозиції для замовників інновацій, щоб перемагати в конкуренції за угоди.
А державі необхідно швидше застосувати "податкові канікули" для компаній, які впроваджують інновації, виключати з прибутку кошти на фінансування НДДКР, звільнити від податків імпорт високотехнологічного обладнання, яке не виробляється в країні. Забезпечити можливість здешевлення та "подовження" кредитів підприємствам на модернізацію та створення нових виробництв, щоб українським компаніям нарешті стало вигідно й під силу впроваджувати інновації.
Отже, українські таланти сьогодні — це величезний недооцінений актив на глобальному ринку. На цьому активі прекрасно заробляють найбільш системні та уважні міжнародні гравці, застосовуючи широкий спектр вищеописаних інструментів і користуючись пасивністю внутрішнього українського ринку.
За умов поточної економічної відсталості країни талантам залишається орієнтуватися на міжнародний капітал, вибираючи або міграцію, або інструменти віддаленої взаємодії з глобальними ринками.
Державі ж необхідно за будь-яку ціну утримати інноваторів, допоки внутрішній ринок не дозріє, щоб запропонувати більш гідні умови самореалізації талановитим українцям.
Необхідно розпочати форсоване впровадження "Цифрового порядку денного для України-2020", розробленої міжнародними та українськими лідерами ринку, прислухатися до рекомендацій консалтингових компаній "великої четвірки" і врахувати позиції профільних асоціацій.
Інакше світле майбутнє в України так ніколи й не настане.
Олексій Жмеренецький
