Здається, це було вчора, а не 25 років тому… Працюючи заступником директора державної лісової дирекції, яка була у складі асоціації «Закарпатліс», я звернувся до керівництва краю з пропозицією створити спеціалізоване обласне державне управління лісами.
Як на мене, це був єдиний шлях зберегти їх як загальнонародну власність, бо лісокомбінати пішли шляхом приватизації всіх підприємств, що входили до складу виробничого об’єднання «Закарпатліс», які після цього об’єдналися в однойменну асоціацію. Вона працювала неефективно і згодом розвалилася. Могутні засоби виробництва, майно розікрали. Відтак на початку травня 1992 року на сесії облради прийняли рішення про створення управління лісами в складі Закарпатської облдержадміністрації та призначили мене начальником цієї структури.
З чималим оптимізмом взявся за роботу. Про історію становлення лісового управління можна писати багато. Про це я навіть видав книгу «Лісам Закарпаття зеленіти вічно» (2010 р.). Та не все було гладко. Так звана «устичівська» влада розграбувала потужні лісокомбінати, та й усю систему «Закарпатлісу». Створила свої лісгоспи, які не мали ні кола ні двора, бо все, що залишалося, розпродали. До розробок допустили близько 400 приватних організацій, які торгували лісом-кругляком як сировиною по всій Європі й дуже добре заробляли. В результаті потужний лісовий комплекс Закарпаття залишився без сировини. Тоді ми втратили 50 тисяч робочих місць, мільйони зарплати, й багато краян змушені були, залишивши сім’ї, їхати на заробітки.
Хаотичне вирубування лісів протягом 7 – 8 років спровокувало два катастрофічні паводки (1998, 2001), які завдали мільярдні збитки, принесли людські жертви. Щоб не бути учасником тих чорних справ, які насувалися, і я як спеціаліст це відчував, – у кінці 1994-го залишив посаду начальника й пішов працювати в лісове господарство.
Сьогодні лісівникам краю, на мою думку, необхідно вирішити три проблеми. Перша – робити лісові дороги, бо без них не можна говорити про культуру господарювання, розвиток туризму тощо. Друга проблема – відсутність нової техніки й технологій природозберігаючого напряму. І нарешті третя – недостатнє фінансування галузі. А без грошей нічого з переліченого вирішити неможливо.
І ще одне питання, яке не можна обминути, – це відродження в області потужного лісового комплексу, який би зміг переробляти близько мільйона кубометрів деревини щорічно і випускати готову конкурентоспроможну на європейському ринку продукцію. Для цього вкрай необхідно зацікавити і привабити інвесторів – як вітчизняних, так і іноземних. Практична реалізація вищенаведеного – це десятки тисяч нових робочих місць, достойна зарплатня та добробут закарпатським сім’ям.
А в перспективі ми повинні відходити від традиційної сировинної оцінки лісу по кубометрах деревини до його екологічної значущості.
Микола БІГУН,
перший начальник управління лісами Закарпатської ОДА, заслужений природоохоронець України
http://novzak.uz.ua/news/lisovomu-upravlinnyu-zakarpattya
0 коммент.:
Дописати коментар