Лісове господарство Болгарії

Загальна інформація

Лісистість Болгарії становить 37%. 74% лісів – державні, 10% – комунальні та 13% – у приватній власності (фізичні особи). З 2000 року відповідно до закону проведена реституція лісових земель.

Щороку заготовляється 7,3 млн куб. м деревини (51% від щорічного приросту). Ліси країни поділяються на три категорії – захисні, експлуатаційні та ліси спеціального призначення. Основні лісотвірні породи – дуб, бук, береза.

Міністерство землеробства та продовольства Болгарії (надалі – Міністерство)

У складі Міністерства функціонує дирекція розвитку лісового сектору, що складається із двох департаментів (департамент стратегії та планування лісового господарства та департамент державних лісогосподарських організацій). Загальна кількість працюючих – 13 (у 2016 році планується збільшення штату до 17 фахівців).

Розподіл функцій управління у лісовому господарстві відбувся у 2011 році у відповідності до затвердженого 09.04.2011 року Лісового закону. На даний час дирекція розвитку лісового господарства відповідає за формування лісової політики (де-юре) та управління майном об’єктів державної власності (господарська функція). До функцій Міністерства відноситься також призначення на посаду директорів лісогосподарських підприємств та затвердження форми і погодження змісту фінансових планів діяльності державних підприємств.

Виконавче агентство лісового господарства

Агентство є самостійною юридичною структурою у підпорядкуванні Міністерства. До функцій Агентства належить реалізація лісової політики (де-факто її формування), контроль усіх лісокористувачів та власників лісів незалежно від форми власності (контроль руху деревини здійснюється до кінцевого споживача); надання підтримки приватним власникам лісів; залучення інвестицій у лісове господарство; інформаційна підтримка (ведення кадастрів, баз даних, забезпечення інформацією щодо стану лісів, комунікація з суспільством).

Агентством розроблено та впроваджується стратегія розвитку лісового господарства на період 2013–2020 роки та стратегічний план дій до неї. Стратегічний план дій затверджено Міністром.

До складу Агентства входять 16 територіальних підрозділів, 2 станції контролю насіння, 3 лісозахисні станції, журнал «Ліс» та 11 природних заповідників (національні заповідники, що покривають 3% території країни, перебувають у підпорядкуванні Мінприроди). Крім того, на Агентство покладені обов’язки національного центру з контролю виконання вимоги директиви ЄС 995/2010 щодо регулювання торгівлі деревиною.

Загальна кількість працюючих 1200 чоловік (140 у центральному апараті). Співробітники Агентства є державними службовцями.

Незаконні рубки в Болгарії існують, але у невеликій кількості. Тричі Парламентом вводились обмеження на експорт деревини з метою зменшення нелегальних рубок, але, за висновками спеціалістів, такі заходи виявилися малоефективними.

Агентство приділяє увагу оцінці екосистемних послуг лісу. В Болгарії визначено 9 лісових екосистемних послуг, але у разі оцінки виділяється одна основна. При оцінці визначаються втрати власника та кошти, необхідні для підтримки якісної лісової екосистемної послуги. На даний час водосховища компенсують лісогосподарським підприємствам витрати за підтримку якості води.

Співробітники Агентства мають поліцейські функції. Співробітники лісогосподарських підприємств можуть затримувати порушників закону в лісах та складати акти, поліцейських повноважень вони не мають.

Наукові підрозділи, які до реформи були у підпорядкуванні Агентства, переведені у підпорядкування підприємств.

Державні лісогосподарські підприємства

До реформи 2011 року в Болгарії функціонувало 138 державних лісогосподарських підприємств та 28 мисливських господарств. У ході реформи було створено 6 державних лісогосподарських підприємств у відповідності до економічних зон Болгарії (в Болгарії 28 областей). Аргументом проти створення єдиного лісогосподарського підприємства було недопущення державної монополії у лісовому господарстві. Створення підприємств та визначення їх внутрішньої структури (кількість філіалів) відбувалось за наказом Міністра. Сама реорганізація відбулася протягом одного дня (проведена зміна у кадастрі). Доцільно зауважити, що оптимізація кількості філіалів та їх організаційної структури проходить поступово з огляду на економічну ефективність лісогосподарської діяльності.

Керує кожним підприємством директор, якого призначає на посаду Міністр терміном на 5 років. При кожному підприємстві створюється наглядова рада (3 члени – директор підприємства, директор одного з філіалу та одна політична особа). Крім того, працює консультативна рада, до якої входять керівники філіалів.

До організаційної структури адміністрації підприємства (35 чоловік у середньому) входять: директор, два заступники, відділ лісогосподарської та мисливської діяльності, контрольний відділ та адміністративно-фінансовий відділ. Загальна кількість співробітників підприємства 1500 чоловік.

Філіали мають часткову самостійність, але всі свої витрати узгоджують з керівництвом підприємства. Керівників філіалів призначає директор підприємства. Кількість співробітників філіалу 30–35 чоловік, площа філіалу 18–20 тис. га, один лісник відповідає за площу 1500 га.

Підприємства мають право до 25% робіт виконувати самі (більший відсоток можливий у випадку виконання робіт на подолання наслідків стихійних лих). У Болгарії зареєстровано загалом 1200 фірм, що надають послуги лісовому господарству (заготівля та вивіз деревини, підготовка ґрунту). Роботи в лісі можуть виконувати лише фірми, зареєстровані у Агентстві. Укладення контрактів на виконання робіт відбувається за результатами тендерів. Останнім часом з’явилася тенденція укладення договорів на проведення робіт з приватними фірмами на 5 років (буде 15). Це викликано зменшенням кількості фірм та їх зацікавленості у проведенні лісогосподарських робіт.

Загальна кількість працюючих у 6 підприємствах 7 тисяч.

Продаж деревини здійснюється двома шляхами:

Продаж лісу на корені (приблизно 30–50%). Здійснюється на аукціонах (закритих та відкритих) в основному для низькотоварної деревини. Контракти на виконання робіт можуть включати інші, крім заготівлі, роботи. Мінімальні ціни продажу встановлюються у фінансовому плані, затвердженому Міністром. Директор підприємства пропонує цінову політику директорам філіалів. Загалом ціна лісу на корені відрізняється від ціни зрубаної деревини на вартість заготівлі. Остаточний розрахунок проводиться після рубки та визначення конкретного обсягу заготівлі.

Зрубана деревина продається на електронних торгах або через товарну біржу. Продаж через товарну біржу має певні проблеми. Законодавством встановлено, що 30% заготовленої деревини продається не пізніше листопада-грудня, ще 30% у період березня-травня, інше за необхідності.

У разі ліквідації наслідків стихійних лих можна продавати деревину за прямими договорами. Вартість лісу на корені становить 16–18 євро за 1 куб. м, зрубаної – 35 євро за 1 куб. м.

Населення може купувати дрова для опалення за фіксованими цінами без права перепродажу. Крім того, існують соціальні програми – мери міст складають списки малозабезпечених та людей похилого віку (більше 80 років), передають до підприємств, а сплата за дрова здійснюється Міністерством соціальної політики Болгарії.

Відчуження лісових земель є досить складною процедурою. Міністр має право на рішення щодо зміни цільового призначення лісових земель площею до 10 гектарів, рада при Міністрові – площею до 50 га.

Правовий документ на користування лісовими землями видається Міністром. Документ є персональним та видається керівнику підприємства, в окремому випадку керівнику філіалу з метою надання права підпису контрактів на оренду державних лісових земель. У випадку оренди лісових земель, 50% отриманої орендної плати у вигляді податку перераховується до державного бюджету.

56% лісів мають обмеження у користуванні, оскільки є об’єктами мережі Natura 2000.

Держава не має наміру збільшувати площу лісів, тому нові ліси не створюються. В Болгарії заборонені суцільні рубки головного користування, тому штучне відновлення лісу проводиться у виключних випадках.

Превентивні протипожежні заходи проводяться лісогосподарськими підприємствами, але пожежогасіння здійснюється загальнодержавними підрозділами, що відповідають за ліквідацію пожеж. Підприємства мають лише елементарні засоби пожежогасіння.

100% мисливських господарств є державними, так само як і доходи мисливських господарств, що мають мисливські угіддя на приватних землях.

З грудня 2015 року підприємства впроваджують електронний облік деревини (обов’язково для державних підприємств та добровільно для підприємств інших форм власності). До цього часу облік деревини здійснювався у лісі за допомогою КПК, інформація з якого щодня вносилася до бази даних. Відтепер лісівники вноситимуть таку інформацію он-лайн одразу на лісосіці. Програма електронного обліку розроб­лена Міністерством і перебуває у стадії тестування (є нарікання). У разі відсутності інтернету, лісівники заповнюють паперову накладну і ввечері переносять дані до комп’ютера.

Основою для ведення лісового господарства є лісовпорядний план, розроблений на 10 років. Національну лісову інвентаризацію статистичними методами не проводять, але є наміри щодо початку таких робіт. За законодавством щороку лісовпорядковують 10% території держави. Виконуються лісовпорядні роботи в основному приватними фірмами (є лише одна державна фірма). Замовлення таких робіт здійснюється на основі конкурсу.

Лісовпорядкування для державних лісів фінансується за рахунок бюджету. Приватні власники за проведення лісовпорядних робіт сплачують самостійно. Період лісовпорядного планування становить 2 роки, а сам план узгоджується зі всіма зацікавленими сторонами.

Фінансування лісогосподарської діяльності

Державна підтримка веденню лісового господарства не надається. Але є субсидії з боку ЄС на рекультивацію пасовищ у відповідності до плану розвитку сільських територій. Продаж деревини становить 92% від доходів. Крім того, є доходи від мисливського господарства, використання побічних продуктів лісу. Переробка деревини є лише в одному підприємстві, але загальна тенденція спрямована на передачу деревообробних потужностей у приватну власність.

Підприємства не мають спеціалізованого лісового податку, але у відповідності до закону вони перераховують 60–70% доходу до бюджету (до 2011 року підприємства платили до бюджету відповідний відсоток від продажу деревини та отримували з бюджету підтримку на лісовідновлення).

Кожне підприємство створює два фонди – інвестування лісового господарства та резервний фонд. Фонд інвестування лісового господарства формується за рахунок відрахувань 4–12 левів за 1 куб. м проданої деревини (у відповідності до якості деревини). Міністерством затверджується у фінансовому плані середній показник по підприємству, який може варіювати для різних філіалів та сортиментів за рішенням наглядової ради.

Кошти фонду до 15 тис. євро можна використовувати за рішенням наглядової ради підприємства, на суму більшу за 15 тис. євро виключно за погодженням з Міністерством.

Кошти фонду можна використовувати на будівництво лісових доріг, залісення, укріплення схилів, купівлю лісових земель (державні підприємства можуть купувати лісогосподарські землі, але не мають права їх продавати; насправді, хоча ринок лісогосподарських земель існує, купівля-продаж не здійснюється за відсутності попиту) та участь у проектах ЄС (співфінансування). Необхідно зауважити, що в ході реформування 1998–2011 років державні лісогосподарські підприємства залишились практично без лісогосподарської техніки (лише 3–5% від потреби). Вся техніка була приватизована. На даний час розглядається питання використання фонду розвитку на закупівлю техніки.

Кошти резервного фонду формуються за рахунок відрахувань 10% прибутку після сплати податків. Використання коштів фонду можливе лише за згодою Міністра на покриття можливих збитків та ліквідацію наслідків стихійних лих.

На період реорганізації (на два роки) держава надала пільги новоствореним підприємствам (підприємства відраховували державі лише 50% від визначеної суми відрахувань).

Аудит діяльності підприємств проводиться представниками Міністерства, але обов’язково щороку підприємства замовляють та проводять аудит незалежною аудиторською фірмою. Проведення такого аудиту коштує 30 тис. євро.

Підприємства приділяють увагу освітнім заходам та комунікації з суспільством. Представники підприємств читають лекції у лісових коледжах та співпрацюють із освітніми закладами (у випускних класах шкільного навчання існує лісогосподарська спеціалізація). Лісогосподарські технікуми перебувають у підпорядкуванні Міністерства.

Останній тиждень квітня в Болгарії відзначається як професійний тиждень працівника лісового господарства, протягом якого підприємства проводять різні суспільні заходи.

Лісогосподарські кооперативи та комунальні ліси

Управління комунальними лісами здійснюється двома шляхами – створюється комунальне лісогосподарське підприємство або у штаті відповідної мерії створюється відділ лісового господарства. Мерія отримує долю прибутку комунальних підприємств, але відсоток надходжень від лісогосподарської діяльності невеликий.

Кооперативи приватних власників лісу розпочали своє існування у 20-х роках минулого століття. У цьому випадку певна кількість місцевих громадян отримувала у власність лісове урочище, при цьому площа приватної власності відповідала фінансовому внеску. Такий тип управління приватною власністю вважається ідеальним, оскільки є можливість здійснювати лісове господарство на значній території, що не має меж власності. У 1947 році ліси кооперативів були націоналізовані й повернуті у власність лише у 2000 році. Кооперативом площею 2000 га управляють щорічні збори власників (2000 чоловік). Збори обирають Голову та управлінську раду на 4 роки. До управлінської ради входять від 5 до 15 чоловік. Лісівнича освіта не є лімітуючим чинником участі в управлінській раді. Ведення лісового господарства здійснюється у відповідності до Лісового закону та закону про кооперативи. До адміністрації кооперативу входять: Голова, чотири лісники та три економісти. Крім того, функціонує цех деревообробки. Дохід становить у середньому 125 євро з гектара. Потрібно зауважити, що дохід кооперативу складається виключно з доходу від деревини, оскільки використання побічних лісових продуктів та дохід від мисливської діяльності є прерогативою держави.

У 2002 році створено асоціацію недержавних власників лісу з метою захисту інтересів її членів та отримання відповідної допомоги держави. Завдяки діяльності асоціації у новому Лісовому законі з’явився розділ щодо принципів управління недержавними лісами.

Любов ПОЛЯКОВА,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6021

Далі...

Біопаливо з трісок

Практика та перспективи.
Паливна тріска (щепа) впевнено посіла своє місце серед найпоширеніших видів біопалива, які використовуються на енергоустановках (дрова, брикети, пелети та ін.). Спеціалісти пояснюють це її дешевизною і простотою виробництва. Де вона береться і які резерви її отримання є сьогодні в Україні?

Не секрет, що починаючи зі стадії заготівлі деревини, на всіх стадіях її переробки утворюється велика кількість відходів. Це гілки дерев, вершини, сучки, пеньки, некондиційна деревина, обрізки тощо.

Тріска (щепа), завдяки дешевизні та простоті виробництва набуває сьогодні дедалі більшої популярності на ринку деревного палива. Зважаючи на це, вона має всі шанси скласти певну конкуренцію деревним пелетам і брикетам. Паливна тріска цілком придатна для використання в якості сировини для виготовлення пресованого твердопаливного матеріалу. Між іншим, такий підхід є одним із найбільш раціональних у питаннях використання та утилізації відходів деревообробної індустрії.

Нагадаємо, паливна тріска являє собою дрібні частинки, які утворюються під час обробки або подрібненням деревної сировини. Як показує практика, найбільш затребуваною на ринку сьогодні є паливна тріска на основі стовбурної деревини. Це обумовлено низкою переваг у порівнянні з іншими, зокрема:

– низьким вмістом кори та інших сторонніх домішок;
– низькою зольністю;
– високою енергетичною цінністю;
– стандартизованим розміром часток.

Паливна тріска є екологічно чистим паливом із вмістом золи, який не перевищує 3% та незначним викидом вуглекислого газу при теплотворності в межах 4500 ккал/кг. При цьому, теплота згоряння 1 кг деревної тріски відповідає 0,43 кг кам’яного вугілля, 0,31 кг залишків нафти та 0,5 кг сухого торфу. Однак, у порівнянні з деревними брикетами і пелетами, паливна тріска має меншу щільність. Крім того, від агломерованого біопалива її відрізняє висока вологість і більш низька енергетична цінність.

Попри простоту у виробництві та використанні, паливна деревна тріска вимагає певного підходу до її зберігання та транспортування. Зокрема для її зберігання необхідні особливі умови, оскільки цей вид палива має достатньо високі ризики самозаймання. Через це запаси тріски повинні зберігатися в спеціалізованих складських приміщеннях із забезпеченням усіх необхідних засобів протипожежної безпеки.

Щодо транспортування паливної тріски, то через її низьку насипну щільність вона має здійснюватися у спеціально пристосованих для цього «щеповозах». З цієї причини віддалене транспортування цього виду палива стає нерентабельним, що є суттєвим недоліком. Навіть якщо тріска буде розфасована в мішки, зберігання потребуватиме достатньо багато місця, а при незначному підвищенні вологи це паливо швидко її вбирає.

На сьогодні ринок деревної тріски продовжує розширюватися, як і сфери її застосування. Зокрема її активно використовують:

– як паливо для роботи газогенераторних установок;
– для виготовлення паливних брикетів, пелет, рідкого дерева і т.д.;
– в целюлозно-паперовій промисловості для виробництва паперу;
– для виробництва композиційних панелей, ДВП, ДСП і плит МДФ;
– для виробництва продуктів гідролізу, зокрема спирту, глюкози;
– в декоруванні та ландшафтному дизайні;
– для копчення продуктів (риби, ковбас, сирів).

«Елітною» є тріска з деревини дуба, яку використовують при виготовленні деяких алкогольних напоїв, коньячних спиртів.

Як вже зазначалося, процес виготовлення тріски простий, вимагає мінімального набору обладнання, працівників з мінімальною кваліфікацією. Технологія виробництва абсолютно однакова для тріски різного призначення і сфери застосування.

Технологічний ланцюжок складається всього з двох етапів:

– попередня підготовка сировини, яка включає в себе сортування і сушіння;
– дроблення сировини за допомогою шредера.

Сьогодні бізнес із виробництва деревної тріски в окремих регіонах України набирає популярності, не в останню чергу через його наступні переваги:

– технологічна простота виробництва продукції;
– відносна дешевизна обладнання для виробництва тріски;
– великий і постійно зростаючий ринок збуту, зважаючи на масовий тренд переходу на альтернативне паливо як в Україні, так і за кордоном;
– можливість виробляти і експортувати продукцію в країни ЄС;
– доступність сировини, нерідко безкоштовної.

Для різних виробництв розміри тріски різні. Оптимальні розміри тріски (довжина/ширина) складають, мм:

– для целюлозно-паперового виробництва – 18–5;
– ДВП – 25–5;
– ДСП плоского пресування – 40–30;
– гідролізного виробництва – 20–5.

За даними спеціалізованих сайтів, у жовтні середня ціна пропозиції технологічної деревної тріски становила, в залежності від сировини виготовлення і вологості, від 150 до 500 грн/куб. м. Виробники та постачальники деревної тріски традиційно зосереджені в Київській, Чернігівській, Житомирській, Львівській, Рівненській, Черкаській, Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській та Харківській областях України, де є відповідні сировинні можливості.

Як й у випадку з деревними пелетами та брикетами, значна кількість щепи йде на експорт. Так, за даними Українського біопаливного порталу, у 2017 році з України експортовано 443 823 т технологічної щепи.

Слід зазначити, що в Європі тріска поки що не регламентується такими суворими сертифікаційними вимогами, як, наприклад, брикети і пелети. Тому вона поставляється споживачам, здебільшого, насипом (у самоскидах або «щеповозах»), або в спеціальних мішках, так званих «біг-бегах».

Окремо відзначимо доволі новий тренд у виробництві паливної тріски. Він пов’язаний з вирощуванням спеціальних технічних енергорослин, як правило, верби, рідше тополі. Біомаса (тріска) енергетичної верби – відмінний варіант, оскільки рослина невибаглива, її вирощування не вимагає великих інвестицій. За підрахунками, в Україні є приблизно 4 млн га малородючих земель сільгосппризначення, на яких невигідно вести традиційне сільське господарювання. Тому окремі компанії ведуть на таких землях посадку енергорослин із подальшою переробкою в паливну щепу.

Потенціал цього напрямку, який має всі шанси перетворитися на окрему сферу бізнесу, надзвичайно великий. Як підрахували вчені, з 1 млн га можна зібрати 11,5 млн т врожаю енергокультур, які здатні замістити 5,5 млрд куб. м природного газу. А загальний потенціал енергокультур, які є можливість вирощувати в Україні, може замістити близько 20 млрд куб. м природного газу, що становить майже 2/3 потреб країни в газопостачанні.

До речі, цей напрямок вже доволі давно і активно розвивається в Європі, особливо в Польщі, Ірландії та скандинавських країнах. Для місцевих фермерів це досить прибутковий бізнес і покращення стану земель, для територіальних громад — плата за оренду, створення нових робочих місць, для країни — енергонезалежність та покращення екологічного стану. За прогнозами, до 2020 року площа земель, яку в ЄС може бути виділено під енергокультури, зросте до 20,5 млн. Сьогодні тріска з енергетичної верби використовується переважно на теплоелектро­станціях і приватних котельнях для виробництва тепла та гарячої води.

На завершення зазначимо, що головними перешкодами для розвитку виробництва деревної тріски, зокрема, й зі спеціально вирощуваних технічної верби та тополі, є загальна складна економічна ситуація в країні, а також відсутність підтримуваного державою ринку біопалива.

Олександр КОЗКА,
Газета “Природа і суспільство”

https://ekoinform.com.ua/?p=6007

Далі...

Головніше за реформу

Тільки негайне створення служби охорони мисливських угідь може навести лад у мисливській галузі України.

Що необхідно зробити у мисливській галузі негайно – це реформувати систему охорони мисливських угідь. Єдиний правильний шлях вирішення цього питання – створення окремої, спеціальної служби охорони мисливських угідь, а не передача контрольних функцій іншій структурі», – наголосив начальник відділу мисливського господарства Держлісагентства України Іван Шеремет.



– Іване Миколайовичу, нині в Україні йдуть процеси реформувань. Як це торкнулося мисливської галузі і що необхідно зробити першочергово?

– За останні роки саме зараз у мисливські галузі склалася катастрофічна ситуація і загроза ця, в першу чергу, йде від браконьєрів. Громадськість, уряд і, звичайно, мисливці, повинні зрозуміти, якщо ми не зупинимо браконьєрську навалу, що нині перетворилася на озброєні до зубів бандформування, які відчули безкарність та втратили людську гідність, то найближчим часом втратимо мисливську галузь.

Військові дії в Україні ще більше погіршили ситуацію з браконьєрством. Зброя, військове обладнання, а головне – тепловізори – заполонили нашу країну, потрапивши до рук злочинців, зокрема, браконьєрів, які промишляють у лісах.

– Наскільки загрозливим є цей прилад у руках браконьєрів для мисливського господарства?

– Фари та прилади нічного бачення пішли у минуле, тепловізор – бич мисливських угідь. Браконьєри з цим приладом майже невловимі, а у дичини, яка зустрічається на їх шляху – просто немає шансів залишитись живою. За допомогою тепловізора браконьєри хоч удень, хоч уночі вже за кількасот метрів бачать охорону чи інспекторів (їх теплове випромінювання – авт.), які, у свою чергу, ніколи на такій відстані не помітять правопорушника навіть у бінокль.
Оснащені технікою браконьєри працюють за такою схемою: вдень, за допомогою GPS, прокладають маршрут, а потім вночі, використовуючи прилади нічного бачення, з вимкненими фарами, без ліхтарів, непомітно йдуть тим самим маршрутом по треку, використовуючи тепловізор і безшумну зброю, знищуючи все живе на своєму шляху.

Повз тепловізор не може пройти жодна жива істота – це «браконьєрське сито», свого роду, електровудка, тільки працює вона в мисливських угіддях. І покарання за такий злочин має бути найжорстокіше – кримінальна відповідальність та позбавлення волі. На жаль, на сьогодні, законодавство у цьому плані недопрацьоване, недосконале, це дає можливість браконьєрам уникати відповідного покарання, що, у свою чергу, робить їх ще нахабнішими і зухвалішими.

– Останнім часом усе частіше з’являються повідомлення про напади на працівників мисливських господарств, єге­рів та мисливствознавців.

– На жаль, це так. Правопорушники зовсім втратили людяність. У Полтаві було вбито директора господарства при затриманні браконьєрів, у Конотопі теж на директора господарства було вчинено напад.

Зовсім недавно стався такий випадок свавілля: вісім мисливців у Баришівському районі (с. Веселинівка) вчинили напад і пограбували (заволоділи мобільним телефоном, документами та грошима) районного мисливствознавця Бориспільського лісгоспу Ігоря Олійника. Слідчо-оперативною групою поліції на місці злочину було встановлено, що під час своїх службових обов’язків І. Олійнику, який перевіряв мисливців, що порушували правила полювання, було нанесено фізичні ушкодження та пограбовано. У результаті проведення розшукових заходів поліцією було встановлено осіб, що причетні до цього кримінального злочину, нині ведеться слідство. І це не поодинокий випадок.

– Зрозуміло, що з цим щось треба негайно робити. Необхідно терміново створювати «мисливську поліцію». Як, на Вашу думку, повин­на виглядати служба охорони мисливських угідь. Яка має бути її кількість, структура та джерела фінансування для ефективної роботи?

– Я бачу створення такої служби на базі державних районних мисливствознавців. Вона може бути міжрегіональна або ж міжрайонна. Звичайно, для створення та утримання такої служби необхідний чималий бюджет, який знайти сьогодні дуже важко. Але, на мою думку, для ефективної роботи її чисельність повинна бути мінімум п’ять екіпажів на область. У кожному екіпажі повинно бути чотири правоохоронці, 20 – в області, а загалом на всю Україну – близько 480 співробітників.

– Розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення структури цієї служби.

– Зараз ми маємо наступну структуру служби охорони: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, нижче – регіональні органи, куди входять територіальні підрозділи, які на місцях представлені районними мисливствознавцями, які, у свою чергу, наділені контрольними функціями. Окремо необхідно створити мобільні екіпажі мисливської служби охорони, які будуть напряму підпорядковуватись голові центрального органу або його заступнику. Це дасть можливість позбутись впливу на цю службу на місцях. Ефективність такої структури можна побачити у Білорусі, яка майже позбулась браконьєрства.

– Цієї кількості правоохоронців буде достатньо, щоб зупинити браконьєрське свавілля і навести лад у наших мисливських угіддях?

– Справа не тільки у кількості співробітників. Без технічного забезпечення, яким володіють браконьєри, голими руками нічого не зробити. Необхідно забезпечити співробітників охорони потужним транспортом (позашляховиками та моторними човнами), обладнати транспорт відповідною технікою для спостереження та виявлення правопорушників (прибори нічного бачення, тепловізори), радіозв’язком, спец­одягом, особистими засобами самозахисту, у тому числі, табельною зброєю, а головне, надати відповідний статус і права, закріпивши це у законодавстві. Наприклад у Польщі, співробітники мисливської охорони мають всі права поліцейського. У цьому випадку поняття «перевищення службових повноважень» не буде давати переваг браконьєрам і не буде зупиняти правоохоронців під час затримання правопорушників. Ну і, звичайно, достойна зарплата та система преміювань за затримання особливо небезпечних злочинців.

– Ще одне важливе питання – це людський чинник. Адже вимоги до співробітників служби охорони повинні бути достатньо високими, бо їм іноді доведеться стикатись із озброєними бандитами. Працівники цієї служби повинні бути не тільки фізично підготовленими та юридично «підкованими», а й дисциплінованими, чесними та морально стійкими, бо пропозиції від правопорушників іноді дуже спокусливі.

– Так, звичайно у цій службі не повинні працювати не підготовленні і не перевірені люди «з вулиці». Це має бути напіввоєнізована служба. Їх освіта не має значення, це можуть бути і колишні працівники силових відомств, і військовослужбовці, але, звичайно, з гарною характеристикою та бездоганною репутацією. Всі кандидати до цієї служби мають пройти відповідні перевірки службою безпеки, скласти тести та виграти конкурс, на кшталт конкурсу до вступу у національну поліцію.

– Зрозуміло, що створити цю службу необхідно було вже давно і це питання піднімалось неодноразово, але завжди все зупинялось, як тільки мова заходила про фінансування. Які можливі шляхи фінансування цієї служби?

– Фінансування служби охорони однозначно буде складатись із двох частин. Перша – фінансування її створення (одноразове) і друга – утримання і модернізації (постійне фінансування). Що стосується першої частини, то тут, звичайно, необхідна державна програма, яка передбачала б створення такої служби і надання їй повноважень на рівні Кабінету Міністрів та залучення на це коштів з держбюджету.

Створення ж такої служби наказом Держлісагентства дозволить контролювати мисливські угіддя тільки у підвідомчих підприємствах, а більша частина мисливських угідь України так і залишиться безконтрольною.

Що ж стосується фінансування другої частини мисливської служби охорони, то тут можливі різні шляхи.

По-перше, залучення коштів існуючого на сьогодні спецфонду Держлісагентства, який формується з надходжень від реалізації дозволів на вилучення дичини (ліцензій).
По-друге, це надходження коштів від адмінпокарань браконьєрів у вигляді штрафів, які, наприклад, у 2010 році становили один млн грн.

Хочу зауважити, що майже 57% (4,2 тис. протоколів) надійшли до держбюджету завдяки роботі державної лісової охорони і державних районних мисливствознавців. Натомість ефективність державної екологічної служби становила всього 15% від загальної кількості складених протоколів. І зараз, коли говорять про те, що необхідно передати контрольні функції Держлісагентства іншому відомству, яке не має досвіду охорони у цій сфері, але має брак співробітників, їх забезпечення, мають зобов’язання охороняти інші ресурси, більш важливі, на їх думку, ніж тварини та ліс, то це призведе до повної втрати контролю над всіма лісовими та мисливських угіддями України і відповідно тотального знищення їх ресурсів.

Наступний шлях надходження коштів для утримання мисливської служби охорони – плата за користування мисливськими угіддями. Користувачі неодноразово виходили з ініціативою щодо такої форми фінансування служби охорони. Вони давно готові фінансувати мобільну службу охорони, щоб спокійно працювати і не перейматись тим, що за ніч їх угіддя можуть бути спустошені. Якщо, наприклад, домовитись про плату за користування мисливськими угіддями з розрахунку 50 коп. за один га угідь, то ця сума може становити близько 18 млн грн, а це разом з коштами резервного мисливського фонду значна сума для утримання служби охорони.
Інша справа, що зараз законом передбачена сплата за користування угіддями землевласниками. І для того, щоб спрямувати ці гроші на охорону мисливських угідь, необхідно внести зміни до ст. 24 Закону «Про мисливське господарство та полювання», щоб ці відрахування йшли до місцевих бюджетів і використовувались виключно на охорону та відтворення тваринного світу.

– Іване Миколайовичу, щоб Ви хотіли сказати, підбиваючи підсумок теми нашої розмови?

– Нині ситуація в мисливському господарстві України повертається до стану кінця 90-х – початку 2000-х років, коли економічний стан у країні погіршився, процвітало беззаконня і свавілля. Зараз, як і в ті роки, чисельність диких мисливських тварин різко знизилась, браконьєрство набирає обертів і якщо вчасно не мобілізувати зусилля та не відреагувати, ми можемо взагалі втратити мисливську галузь. У 2000-х роках, коли було створено службу районних мисливствознавців, ухвалено Закон України «Про мисливське господарство та полювання», запроваджено державне посвідчення мисливця, то це дало поштовх до поступового відновлення мисливського господарства вже з 2005 року. Але, на жаль, нам так і не вдалося наблизитись до рівня ведення мисливського господарства розвинених країн Європи. Головні причини – це економічно-неефективне ведення мисливського господарства всіма користувачами мисливських угідь, це орієнтація користувачів не на трофейне господарство (оленячих), а переважно на вразливого кабана, по якому зараз вдарила африканська чума свиней, що призвело до повної депопуляції поголів’я у 12 районах, і нарешті відсутність потужної та ефективної служби охорони.

Будемо сподіватися на краще і розраховувати на підтримку мисливської галузі.
Напередодні Нового року, хочу звернутись до мисливців і побажати їм міцного здоров’я та миру у їхніх родинах, а також пам’ятати, що мисливець – це, в першу чергу, охоронець тваринного світу і носій культури, а головне на полюванні – дотримуватись правил безпеки і тоді ви будете отримувати тільки задоволення від спілкування з природою. Ні пуху вам, ні пера!

– Дякую за розмову.

Роман НОВІКОВ,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=6000

Далі...

Перспективна порода

Культивування модрини для підвищення продуктивності і стійкості лісів Полісся.

Про важливість удосконалення технології створення та вирощування швидкорослих насаджень модрини у відносно бідних та відносно багатих типах лісорослинних умов Західного Полісся з урахуванням її максимальної продуктивності та біологічної стійкості.

Проблема підвищення продуктивності насаджень є досить актуальною. Отже, виникає необхідність запровадження нових ефективних методів лісовирощування, введення у насадження деревних видів, які не лише відзначаються швидкорослістю, але й продукують цінну деревину. Однією з таких порід є модрина. Однак наукових досліджень з питань стійкості та продуктивності модрини у різних типах лісорослинних умов, доцільності створення і вирощування насаджень за її участю в умовах Західного Полісся дуже мало.

Актуальність питання стосується доцільності культивування модрини в регіоні, особливостей її сумісного росту з автохтонною породою – сосною звичайною, можливостей створення чистих або мішаних культур. Важливою проблемою залишається удосконалення технології створення та вирощування швидкорослих насаджень модрини у відносно бідних та відносно багатих (субори, сугруди) типах лісорослинних умов Західного Полісся з урахуванням її максимальної продуктивності та біологічної стійкості.

Об’єктами досліджень були чисті та мішані штучні лісові насадження за участю Larix decidua Mill. (Модрина європейська), Larix kempferi Carr. (Модрина Кемпфера, тонколуската або японська) та Larix eurolepis Henry (Модрина широколуската, єврояпонська або гібридна) в умовах Західного Полісся. Нами досліджені лісові культури за участю цих порід (0,5–10 од.) віком 1–101 років, які ростуть на території держлісфонду поліської частини Рівненського та Волинського обласних управлінь лісового і мисливського господарства. Найбільша кількість пробних ділянок закладена у сугрудових типах лісу (50 шт), помітно менше – в суборових (9 шт), три площі в грудових і одна – у борових умовах.

В Україні насадження з перевагою в їх складі модрини поширені на площі 9848 га, а запас стовбурової деревини в них оцінено в 2252 тис. куб. м. Поряд з цим, у західному регіоні насадження з перевагою породи займають 9242 га, тобто 94% модринових насаджень зосереджено на території Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської, Хмельницької, Рівненської, Волинської та Чернівецької областей.

Переважаючими за площею та запасами стовбурової деревини є пристигаючі (28,7 та 36,5% відповідно), стиглі (25,3 та 30,5%) і середньовікові (18,6 та 19,1%) модринові насадження. У лісовому фонді Рівненської та Волинської областей вони займають лише 3 та 1,5% площі лісового фонду відповідно.

У західному регіоні України насадження модрини ростуть у 62 типах лісу, з яких один – боровий, чотири – суборові, 34 – сугрудові та 23 – грудові. В умовах Західного Полісся насадження модрини ростуть у 10 типах лісу. Мішані насадження у західному регіоні займають у 2,7 рази більшу площу, ніж чисті.

Вивчення ходу росту модрини і сосни показало, що в 1–9-річних лісових культурах в умовах В2–В3…С2–С3 значну перевагу за висотою, порівняно із сосною звичайною, має модрина європейська (в 1,5–2,4 рази), та особливо – модрина широколуската (в 1,8–3,1 рази). Перевага за висотним річним приростом модрин над сосною у зазначеному віковому діапазоні становить 1,9–2,5 рази.

У пристигаючих насадженнях модрина європейська має значну перевагу над іншими головними породами як за діаметром (на 25–40%), так і за висотою (на 5–21%). Високих запасів стовбурової деревини (> 500 куб. м/га) в умовах С2 вона може досягати не лише у насадженнях 80–100-річного віку, але й значно раніше – у 60–65 років. Основну роль тут відіграють режими вирощування насаджень, а саме – густота, рівномірність розташування дерев, тип лісорослинних умов. Стійкі та продуктивні насадження модрина може формувати також у вологих типах лісорослинних умов, де відсутні процеси застійного зволоження.

Участь у складі навіть невеликої кількості дерев модрини (близько 50–100 шт/га) суттєво підвищує продуктивність мішаного модриново-соснового насадження у 60–65-річному віці (на 13–24%).

Модрина тонколуската має помітну перевагу за середньою висотою над модриною європейською та сосною звичайною у 31–40-річних лісових культурах. За ланкового способу змішування в умовах С2–С3 модрина тонколуската до 40-річного віку витісняє інші головні породи (дуб звичайний, сосну звичайну) зі складу насадження. У цих же типах лісорослинних умов у насадженнях 41–50-річного віку модрина тонколуската має суттєву перевагу над сосною за запасом стовбурової деревини (в 1,3–1,7 рази).

Вагомим аргументом доцільності культивування модрини у насадженнях Полісся є її біологічна стійкість. На фоні помітних кліматичних змін, насамперед – зниження середньорічної кількості опадів, тривалих посушливих періодів спостерігаємо локальне всихання соснових насаджень. Разом з цим, погіршення санітарного стану модрини поки що не зафіксовано. Проведені нами дослідження показали, що переважаючими категоріями життєвого стану у досліджуваних видів модрини є цілком здорові та відносно здорові особини: у насадженнях до 20 років – 74–85%, 21–40 років – 76–95%, 41–60 років – 87–99%, 61 р. і більше – 90–96%. Слабо- і середньовсихаючих особин зафіксовано у межах 1–13% (у середньому 4–8%), тоді як сильновсихаючі та засохлі особини практично відсутні. Життєвий стан модрини залежить від інтенсивності росту – насадження високих бонітетів характеризуються найкращим життєвим станом.

Найбільш вагомі запаси стовбурової деревини нагромаджують насадження за участю модрини європейської, оскільки саме ця порода росте у насадженнях 60–100-річного віку. На відміну від інших видів модрини, участь її в складі насаджень змінюється у значних межах (10–100%); таким же чином спостерігається і значна варіабельність за запасом стовбурової деревини (20–641 куб. м/га) в залежності від їхнього віку та участі породи у складі. Отже, модрину європейську почали культивувати на супіщаних грунтах Полісся більше 100 років тому. Експеримент виявився вдалим, оскільки, незважаючи на зменшення інтенсивності росту породи у висоту після 60-річного віку, продовжується інтенсивний ріст за діаметром, унаслідок чого порода нагромаджує значні запаси деревини – на поряд вищі, ніж сосна звичайна.

За результатами досліджень, в умовах свіжих і вологих сугрудів модрину європейську доцільно вводити у лісові культури сосни звичайної при ширині міжрядь 2–2,5 м за такими схемами: а) окремими садивними місцями рівномірно в ряди сосни у кількості 50–100 шт/га; б) чистими рядами – кожним 8–10-м рядом у культури сосни у кількості 250–400 шт/га; в) окремими біогрупами 10 х 10 м за початкової участі модрини у соснових культурах на рівні 10–12%.

Модрину тонколускату доцільно вводити: а) чистими окремими або парними рядами – кожним 8-10-м рядом у культури сосни у кількості 550–1100 шт/га; б) окремими біогрупами 10 х 10 м за початкової участі модрини у мішаних соснових культурах на рівні 10–15%; в) чисті культури з початковою густотою 2,2–2,7 тис. шт/га на місці всохлих соснових насаджень.

Модрину широколускату доцільно вводити: а) окремими садивними місцями рівномірно у ряди сосни у кількості 80–100 шт/га; б) чистими окремими або парними рядами – кожним 8-10-м рядом у культури сосни у кількості 550–1100 шт/га; в) окремими біогрупами 10 х 10 м за початкової участі модрини у мішаних соснових культурах на рівні 10–15%.

Використання модрини, як компонента соснових насаджень, забезпечить їх біологічну стійкість, нагромадження високих запасів стовбурової деревини, покращить сортиментну структуру, сприятиме підвищенню продуктивності соснових насаджень Західного Полісся.

Сергій БЕЛЕЛЯ,
директор ДП «Сарненське ЛГ»,
кандидат с.-г. наук,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=5989

Далі...

Біль Великого бору

Можна лише уявити, які б сосни уже височіли на місці перестиглих насаджень, що всихають на корені.

Ми звернули з траси і зупинилися біля молоденького лісу.

– Пару років тому тут росли 80–100-літні сосни. Як і вздовж усієї дороги, що веде до Черкас, – пояснив лісничий Свидівського лісництва Григорій Пуш. – Не росли, а доживали віку: в муках і хворобах. До 40% дерев – старі сухостої, 20% – свіжі сухостої, решта заселені омелою, тобто й вони приречені на загибель. Повнота насаджень понизилася до критичної, тому мова про вибіркові санітарні рубки навіть не велася. Лише про суцільні. Після лісопатологічного обстеження фахівцями «Київлісозахисту», облуправління й лісгоспу, після підготовки пакета відповідних документів отримали дозвіл на проведення санітарних заходів. Вирубали практично мертві деревостани, підготували ґрунт і наступної весни посадили сіянці сосни звичайної та дуба червоного як супутньої породи. Результат бачите – на початок літа приріст рослин уже сягав 60 см. Де дозволяють умови, створюємо змішані насадження. А он чисто листяне – там теж росла сосна і теж хвора. Довелося зрубати, залишився дуб звичайний у товаристві в’яза, клена, граба. Загалом, над дорогою водіїв лякають багато уражених дерев.

– Чому ж не вибираєте їх?

– Бо належимо до лісопаркової частини зеленої зони Черкас. А в заповідних зонах проводити санітарні рубки віднедавна у країні заборонено.

Та пам’ятка природи нежива, у неї сумні очі. Поширення грунтів лісового походження, давні карти та різні історичні документи свідчать, що в далекому минулому понад половину нинішньої території Черкаської області займали ліси. Найбільші зелені масиви – Черкаський бір, Холодноярський і Чорний ліс – з’єднувались між собою та іншими масивами лісостепової зони, які на межі зі степом суцільною смугою тягнулися до молдовських Кодр і далі до пралісів Карпат.

Серед пристепових соснових борів особливе місце належало унікальному Черкаському, названому ще й Великим, – він простягнувся на правому березі Дніпра з півночі на південь на 40 і з заходу на схід на 30 км. Ледь не до кінця ХVІІІ ст. господарська діяльність людей майже не впливала на стан і поширення тутешніх лісів, та з посиленням впливу антропогенного чинника вони почали втрачати свій природний чинник. Черкаський бір став одним з головних постачальників деревини для потреб Чорноморського флоту, будівництва нових міст і сіл. Значної шкоди завдали йому в період Першої світової і громадянської воєн, надто під час Другої світової, коли німці геть чисто вирубали стиглі й пристигаючі ліси, залишивши одні пеньки. Нові насадження, які дійшли до нас, створювали відразу після війни. Чи не найвідоміший у країні пристеповий Великий бір площею 22 тис. га нині становить основну частину державного лісового фонду ДП «Черкаське лісове господарство». Як здоров’я бору, оголошеного пам’яткою природи та історії загальнодержавного значення?

Про здоров’я зелених легень краю подорожні можуть дізнатися з білборда, встановленого лісівниками для інформування населення обабіч автомобільної траси. Уже заголовок навіває тривогу: «Біда Черкаського бору. Протягом останніх п’яти років всохло понад одна тис. га». Далі йде перелік головних причин: загальна зміна клімату, вододефіцит у грунті, пониження рівня грунтових вод, поширення шкідників і хвороб, а також заселення сосен омелою австрійською – паразитом, який проростає в дерево і живиться його соком, що призводить до ослаблення та загибелі деревостану.

Побачити наслідки лиха у Дахнівському лісництві запрошують лісничий Володимир Нелез і його помічник Ігор Левицький. Їдемо у 104-й квартал, де соснам – понад 150 років.

Лісничий Дахнівського лісництва Володимир Нелез і помічник лісничого Ігор Левицький: «Якби ці сосни зрубали років 40 тому та посадили нові, нині тут радував би ліс, який бачимо через дорогу від мертвих деревостанів»

Лісничий Володимир Нелез: «Плодові тіла стовбурної губки свідчать про те, що деревина сосни уражена гнилями»

– Та суха, та нагнулася… Це вже не ліс, а розплідник для личинок хруща, – каже Володимир Федорович. – Про те, що деревина уражена гниллю, свідчать плодові тіла стовбурної губки. А на вид дерево наче міцне… Ділянку повністю заселила ще й омела. Зверніть увагу: на здоровій сосні шпильки завдовжки 8–10 см, крона темно-зелена, у хворого ж дерева вона якась неприродна, жовта, шпильки короткі, по 2–3 см, розріджені… Бір розташований у захисній лісопарковій зоні, тому його було вилучено з фонду рубок головного користування. От і перестояв свій біологічний вік, давно перестояв. Раніше вік стиглості сосни звичайної був 120 років, тепер згідно з Санітарними правилами в лісах України – 100 років. То для чого тримати сосну до 150-літнього віку, навіть у бору, що є пам’яткою природи? Дерева всихають і падають самі. Якби їх зрубали років 40–50 тому, на сьогодні на їхньому місці мали б чудові здорові насадження, які виконували б свої екологічні функції.

«Будь-яке обмеження рубок означає не збереження, а знищення лісу».

Ведемо мову з директором лісгоспу Андрієм Пустовітом. Ми зупинилися з ним у Дахнівському лісництві біля культур сосни, дуба, берези, яким сім років. Високоповнотні, високобонітетні культури, переведені вже в покриту лісом площу. Посадили їх після суцільної санітарної рубки сильно розладнаних, пошкоджених, всихаючих сосен віком за 90 років.



Директор Черкаського лісгоспу Андрій Пустовіт: «От яке прекрасне дубово-соснове насадження створено після суцільної санітарної рубки всихаючих сосен»

– Такі ви бачили над трасою, – розповідає Андрій Віталійович. – Мине якийсь час, і вони почнуть падати на дорогу. Досі обходилось без неприємних випадків: просто люди по телефону повідом­ляли, що перегородило шлях, і ми оперативно прибирали. Але не можемо гарантувати, що при пориві вітру дерево не впаде і не створить якусь нештатну ситуацію. Без врегулювання нормативної бази ми нічого не зможемо зробити, бо чітко виконуємо санітарно-оздоровчі правила, розпорядження Кабміну, Мінекології і т.д. Їх дуже багато і настільки ускладнена схема відводу та проведення рубок на таких ділянках, що інколи можуть роки минути, поки отримаємо дозвіл. При цьому неодмінно потрібне наукове обґрунтування, хоча навіщо воно, коли й так видно, що дерева вже всохли й мертві. Слід у найкоротші терміни прибрати їх, підготувати грунт, створити нове насадження. Та ні, маємо пройти сім кіл пекла.

Лісничий Руськополянського лісництва Ігор Ткач демонструє холодильну шафу для зберігання насіння хвойних порід

– А тут ще мораторій на суцільні санітарні рубки…

– У 2015 році після комісійного обстеження провели такі на площі 247,5 га. Вибіркові санітарні здійснили на 1529 га – насадження після них у задовільному стані, хоча потребують постійного лісопатологічного огляду. На кінець року мали 3105 га деревостанів, пошкоджених шкідниками і хворобами. Масове всихання – проблема проблем Черкаського бору, низки інших заповідних об’єктів, яких загалом нараховується 32. Ліс – не статична скульптура, він живий, потерпає від різних природних катаклізмів. Дуже сподіваємося, що на користь його будуть зміни до Санітарних правил у лісах України, які тепер розробляються в державі. За наших умов будь-яке обмеження рубок означає не збереження, а знищення лісу. Сьогодні, на жаль, не думаємо, що залишимо дітям, внукам, правнукам. Невже сухі, гнилі, насадження? Нехай ними милуються?

Головний лісничий В’ячеслав Шако в базовому розсаднику Руськополянського лісництва, де щороку вирощують до 2 млн сіянців сосни звичайної

Але ліс – це ще й урожай, який треба вчасно зібрати, розумно використати. Всохне – понесуть збитки і підприємство, і держава. Торік із 65 млн грн, отриманих від реалізації лісопродукції, ми заплатили 25 млн грн різного роду податків. А часто-густо чуємо: жирують лісівники. Отак жирують. Головне для нас – рятувати Великий бір. Шлях до цього вивірений – планомірна заміна старих насаджень на нові. Через два роки підприємство відзначатиме 90-річчя. Увесь цей період тривають лісозаготівлі в бору – і його не стало менше. Отже, ведемо невиснажливе господарство. Лише під час Другої світової німці вирізали майже третину найкращих деревостанів, але після війни лісівники відновили їх. Лісогосподарські заходи, зокрема й рубки, – це не примхи директора чи лісничого. Усі заходи запроектовані, на кожен вид рубки надається дозвіл. Ніщо не робиться всупереч чинному законодавству. Тож, як постійно підкреслює начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Олександр Дзюбенко: «Ми не маємо права звести нанівець роботу попередніх поколінь».

– Наостанок зауважу, – наголосив Андрій Віталійович. – Захоплюємося борами, що їх створили колеги в далекі післявоєнні роки вздовж Дніпра і які служать нам за еталон. Водночас пишаємося тим, що наші лісництва сьогодні є зразком ведення лісового господарства, зокрема, й на пісках. Кожен член колективу – професіонал своєї справи і не потребує порад далеких від галузі «проффесорів». Лікарю ж ніхто зі сторони не вказує, чи слід видаляти апендицит у пацієнта. Ми знаємо, як врятувати Великий бір і все робимо для того. Лише б нам не заважали, лише б нас озброїли належною нормативною базою.

В особливій зоні ризику. Знань та умінь черкаським лісівникам не позичати. У них наче в крові – до кожного завдання підходити творчо, прислухатися до рекомендацій науки, не цуратися здобутків попередників. Андрій Пустовіт згадує, як на початку 2000-х трудилися в Черкаському лісгоспі: Петро Гоголюк – голов­ним лісничим, він та Володимир Божко, Володимир Нелез – лісничими. Об’єднувала ідея добитися майже 100-відсоткової приживлюваності сіянців сосни звичайної на пісках. Докопавшись до причин всихання культур її в молодому віці та скориставшись порадами вчених проводити на невдобах під час підготовки грунту глибоке розпушування, під керівництвом Петра Івановича разом з місцевими кулібінами сконструювали розпушувач, яким можна було б працювати на зрубах, де не розкорчовані пеньки. Досі вдосконалені навісні РНУ-70 в агрегаті з МТЗ-82 використовують у господарстві. Грунт розпушують до 80 см, руйнуючи твердий горизонт, тож коріння сягає 1,5-метрової глибини, сіянці вже не сохнуть, швидко ростуть. Так само знайшли спосіб боротьби зі злісним куничником, який заглушував посадки. Розробивши обприскувач, ним в агрегаті з МТЗ-82 почали обробляти міжряддя гербіцидами суцільної дії нормою 8 л/га. І забули, що таке багаторічні бур’яни.

Лісничий Свидівського лісництва Григорій Пуш: «Там, де дозволяють умови, мають рости могутні дуби. Орієнтуємось на створення змішаних лісів»

Нині Петро Гоголюк на творчих хлібах (продовжує займатися раціоналізаторством), Володимир Божко обіймає посаду головного інженера, лісничий Володимир Нелез нещодавно удостоївся почесного звання «Заслужений лісівник України», а Андрій Пустовіт уже дев’ятий рік біля керма лісгоспу, спрямовуючи колектив на подальші пошуки та плідну працю. Як дізнавсь я від головного лісничого В’ячеслава Шако, лісовий фонд підприємства – 37,3 тис. га, до його складу входить вісім лісництв. Добилися найвищого показника лісистості в області – в Черкаському районі вона сягнула 37,8%. Основним видом діяльності є вирощування лісу. Садять щороку в межах 350 га, для цього в шести розсадниках плекають близько трьох млн шт сіянців. Із порід домінують сосна звичайна та дуб звичайний. Як слід займаючись насінництвом, використовують садивний матеріал лише поліпшеного генетичного рівня. Це є запорукою успіху в лісовідновній справі: практично всі насадження останнього десятиріччя перебувають у прекрасному стані.

Механізований догляд у міжряддях сосни і дуба проводить механізатор Микола Пуш

Лісничий Руськополянського лісництва Ігор Ткач продемонстрував насіннєсховище з холодильною камерою, оригінальну шишкосушарку шахтного типу, розповів про впровадження сучасних технологій вирощування як головних лісотвірних, так і декоративних порід. Досвід багатий, повчальний, тож його в кількох абзацах не розкрити. Грунтовно висвітлимо тему на шпальтах газети «Природа і суспільство». А от іншу, актуальну для пожежонебезпечного періоду, відкладати на потім не можна. Тим паче, що ліси тут переважно соснові, з них левова частка – хвойні молодняки, які завжди перебувають в особливій зоні ризику.

– При кожному лісництві, – зазначив В’ячеслав Шако, – діють лісопожежні станції, оснащені необхідним інвентарем. Завжди у бойовій готовності та відмінному технічному стані знаходиться техніка. Вона не вся нова, тому займаємося модернізацією. Так, враховуючи постійне дорожчання пального, вирішили встановити на пожежні автомобілі автономні мотопомпи японського виробництва. Завдяки тому, що установка потребує вдесятеро менше пального, економиться бензин під час гасіння пожеж. Автомобіль може гасити вогонь і під час руху, до того ж на нього зменшується навантаження, бо обладнання має порівняно невелику вагу. Досить ефективним при невеликих лісових пожежах є встановлення на машини форсунок для розприскування води. І ще одне важливе: всі лісові масиви, навіть частково сусідніх підприємств, постійно моніторять три камери відеоспостереження. Вони допомагають вчасно виявляти пожежі та ліквідовувати загорання.

Що ж, аби ще ми всі так дбали про протипожежну безпеку, як лісівники, то червоні півні обходили б наші бори десятою дорогою.

Микола Деревичко,
Черкаська область,
фото автора,
“Лісовий і мисливський журнал”

Далі...

Екологічні танці «грантоїдів»

Хто насправді охороняє, а хто завдає шкоди природі?

Уже більше десятка років гіперактивні «захисники природи» формують негативну громадську думку щодо мисливства та мисливського господарства – цілої галузі народного господарства нашої країни.

Те, що наші «зоозахисні» організації, у тому числі, незмінний «чорний месник» Володимир Борейко – керівник КЕКЦу, відверто відпрацьовують гранти міжнародних фондів, вони ніколи не заперечують. Всі їхні проекти, акції протесту, література, статті в соцмережах та закиди доходять іноді до абсурду, суть яких зводиться до одного: «…мисливці винні в усіх гріхах, вони знищують природу, знищили зубра, ведмедя, рись, лося та інших диких тварин… Мисливство треба заборонити…».

Але виникає логічне питання: «А хто ж винен у зменшенні чисельності НЕ мисливських видів диких тварин нашої країни?» На цю тему псевдоекологи воліють мовчати, бо заборонити тут нічого не можна і за це грошей не платять. А поговорити про це варто. От, до прикладу, тетерук. Чомусь його доля «природолюбів» не хвилює. А нас хвилює і ми поговоримо.

Отже, якщо простежити півстолітню динаміку його чисельності, то можна побачити наступне. У 1958 році в Україні заборонили полювання на всі види борової дичини, зокрема, і на тетерука. За даними обліків чисельність цього птаха у 1970 році становила близько 66,5 тисячі особин. У наступні роки популяція тетерука почала зменшуватись. У 1980 році тетерука налічувалося вже 20,8 тисячі, а за обліком 2007 року їх залишилося всього 13,3 тисячі. Мисливствознавці і орнітологи стверджують, що це пов’язано зі змінами біотопів тетерука та антропогенних чинників, зокрема, активної господарської діяльності – знищення боліт, проведення меліорації, інтенсивним тваринництвом тощо. Безперечно, не заперечують фахівці і вплив браконьєрства, але зрозуміло, що дії браконьєрів – епізодичні й не в змозі були завдати такої шкоди цьому птаху. В останні роки тетеруком, мабуть, перестали цікавитися і фахівці, тому що даних про його чисельність у відкритих джерелах знайти не вдається. «Пане Борейку, де Ви? Тетерук – не лось, але теж потребує Вашої допомоги, рятуйте і його…» Хоча, краще не треба, нехай цим займаються справжні науковці і фахівці.

Наведений приклад деградації популяції тетерука, стосується й інших видів диких тварин. Далеко ходити не треба. Згадайте трасу Київ–Житомир. Ще тридцять років тому вздовж дороги тяглись безкраї поля й ліси, в яких мешкали і зайці, і козулі, і олені й лосі, не кажучи про безліч видів птахів. Нині, крім суцільної забудови, нічого не видно.

Недалеко від селища Колонщина якось розгорнули будівництво гідропарку, який повинен був зайняти досить велику територію. Роботи почали, але не закінчили, проте поверхня ландшафту в цьому місці була зруйнована разом із місцями існування дичини. А на що нині перетворилися заболочені заплави річок Козинка і Стугна – колишні місця гніздування водно-болотних птахів?

Якщо заглянути в минуле, то мисливці старшого покоління пам’ятають, якої шкоди природі України і її диким мешканцям завдала Друга світова війна. Різко скоротилася чисельність цінних видів мисливської фауни, серед яких виявилися такі тварини як: благородний олень, дикий кабан, лось тощо. Причиною були не тільки військові дії, а й важкі післявоєнні роки, коли мисливський прес на природу зріс. Заради виживання багато хто схилявся до браконьєрства, а мисливське законодавство виявилося для того часу досить лояльним, і те, що зараз вважається браконьєрством, до такого не належало.

Але вже в 1950-х роках почали відроджуватися мисливські господарства не тільки державної лісової галузі країни, але й громадські організації мисливців. Рядові члени цих організацій брали активну участь у становленні мисливської справи. Вони особисто брали участь у створенні основних фондів мисливських господарств, виконували біотехнічні заходи, охороняли мисливські угіддя від браконьєрів. Вони ж допомагали фахівцям-мисливствознавцям у відлові і переселенні представників дикої фауни. Завдяки такій роботі в Україні відновили популяції фазанів і цей птах став мисливським видом. Така спрямована робота допомогла значно збільшити і чисельність традиційних для нашої території видів копитних тварин, причому вона зросла до такого рівня, що працівники мисливських господарств змушені були в обов’язковому порядку вилучати деякий надлишок тварин з популяцій для збереження рівноваги між їх кількістю і можливістю кормової бази. У той час проводили промисловий відстріл копитних, а їхнє м’ясо доправлялось у торговельну мережу для реалізації. Це те, що ми нині бачимо у розвинених країнах Євросоюзу.

Фахівці – біологи і мисливствознавці – змогли акліматизувати у нас далекосхідного плямистого оленя, який добре прижився в угіддях України. Він зараз відноситься до мисливського виду.

Хтось, крім, звичайно, директора КЕКЦу, може звинуватити мисливців у зникненні якогось виду дикої тварини? Фахівці й науковці з упевненістю скажуть: «Ні!»

Але у нас є «екологи», які цілеспрямовано каламутять воду. І суспільству, абсолютно не знайомому з мисливською справою, далекому від понять екологічної рівноваги, вішають локшину на вуха, закликаючи на боротьбу з мисливцями, відволікаючи людей від більш актуальних проблем у державі (екологічних, економічних, політичних), зароб­ляючи на цьому дивіденди. Вважаю це свого роду ідеологічною та економічною диверсіями, що завдають шкоди нашій державі.

Цей «екологічний» антимисливський рух ніхто не може зупинити, ба більше, його підтримують у Верховній Раді, де з кожним разом з’являються все безглуздіші «екологічні» законопроекти, один із останніх – проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 10386, а іншими словами про повну заборону полювання. У цьому антимисливському проекті йдеться тільки про заборону і ні слова про те, як будуть охоронятись дикі тварини в умовах відсутності мисливського господарства, яке нині займається цим питанням. Зрозуміло, що заборона полювання тягне за собою знищення і мисливського господарства, і скорочення тисяч співробітників – єгерів, мисливствознавців, які займаються охороною і відтворенням популяцій диких тварин. За такі антинародні дії органи держбезпеки мусила б притягнути до відповідальності тих людей, які чинять спробу економічної диверсії в країні.

Вважаю, що антимисливці не такі й бездумні у своїх діях і цілком розуміють, що полювання ніхто не заборонить, бо і їхня годівниця на цьому теж зачиниться, тому і діють нахабно, привертаючи увагу суспільства, потроху шкодять мисливству, але заборонити відразу і повністю мисливство – це не їхня мета, бо жити за щось треба. Не буде Остап Бендер пиляти гілку, на якій сидить, якщо тільки він не знає ще з десяток інших, цілком «легальних» способів заробляння грошей.

Як автор цих рядків, який все життя, весь вільний час присвятив мисливству, маю багаторічний досвід полювання, розуміюся на мисливській культурі, тому з впевненістю можу сказати, що справжній мисливець, який душею розуміє природу, ніколи їй не завдасть шкоди, а буде її вірним слугою і помічником. Згадайте героя одного з віршів Некрасова – діда Мазая, який рятував зайців від повені. Це і є сутність правильного мисливця.

Сподіваюся, що в оновленій Верховній Раді будуть працювати люди з логічним мисленням, які вболівають за майбутнє країни, які не будуть піддаватись популістським впливам псевдонауковців та псевдоекспертів із захисту природи.

А закінчити свої думки хочу обнадійливими словами героя Кіплінга – Мауглі: «Доброго полювання вам, панове!»


Володимир УРСУЛ,“Лісовий і мисливський журнал”

10/12/2019

https://ekoinform.com.ua/?p=5732

Далі...

Нас не почули!

Чи місце європейського підвиду лося у Червоній книзі України?

Для більшості вчених, обізнаних у проблемах збереження рідкісних видів, це питання має однозначну відповідь – НІ! Чому ж так вперто цього домагаються малоосвічені в цій проблемі та і взагалі в складних сучасних екологічних проблемах особи, що називають себе екологами-зоозахисниками, борцями за збереження тварин, зокрема, лося?

«Зоозахисники» не мають жодної уяви про сучасні тенденції та технології збереження видів, що мають практичне значення! Крім того, потрібні і знання еволюції людини, як біосоціальної істоти, яка успішно еволюціонувала завдяки своїй плотоїдності, тобто поїдаючи м’ясну їжу. Тільки завдяки цьому маленький австралопітек – напівхижак, до речі, основу живлення якого складало м’ясо тварин, дав еволюційні паростки, від яких згодом з’явився Homo sapiens. На відміну від нього, рослиноїдний австралопітек гігантеус (величезний, але, мабуть, не дуже розумний) зник, не залишивши нащадків!

За часи еволюція полювання, яке намагаються заборонити в Україні псевдоекологи, мала надзвичайне значення. Так, для забезпечення їжею первинної орди, треба було добувати великих тварин. Для цього створювалось угруповання, яке стало основою соціальних структур (з’являвся керівник угруповання, проходив розподіл функцій під час полювання тощо). Треба було обмінюватись інформацією – розвивалася мова! Треба було знати особливості поведінки здобичі – розвивався інтелект! Таким чином полювання зіграло визначну роль у формуванні людини.

До чого тут лось, спитаєте ви? Він традиційно був важливим мисливським видом у Європі та Україні. Чисельність цього виду в другій половині ХХ ст. в Україні була достатньо високою, вид був широко розповсюджений, причому на півдні лосів зустрічали на Азовському узбережжі. Браконьєрська здобич лося іноді відбувалася, але надзвичайно рідко, бо закон «гарантував» браконьєру 4 роки за ґратами! Навіть на безлісній Мелітопольщині в невеличкому Старобердянському лісі нами обліковувалось до 40 особин! Але тварини трималися і в невеличких лісових ділянках у 10–30 га та у лісосмугах. Не дивно, що кожного року впродовж майже 15 років місцеві мисливці отримували 6–7 ліцензій на цей вид. Але в кінці 80-х р. лося визнали шкідником лісу і відтоді почалося стрімке зменшення його чисельності.

З розвалом СРСР закони, що зберігали взагалі копитних, перестали діяти, у багатих людей з’явилася раніше заборонена нарізна далекобійна зброя і браконьєрство стало головним чинником швидкого зменшення чисельності лося.

Сучасна ситуація з прийняттям багатьох позитивних законів України обумовила стабілізацію його чисельності. Тому круглий стіл, організований директором Інституту зоології УАН у листопаді 2017 р., на якому зібралось 26 вчених-зоологів та мисливствознавців, був дуже важливим заходом. Після довготривалого аналізу ситуації з лосем на цьому заході були прийняті найрозумніші, на мою думку, Рішення:

– лося в Червону книгу не заносити;
– полювання на цей вид тимчасово призупинити до проведення його інвентаризації;
– в подальшому полювання дозволяти в мисливських господарствах, де чисельність оптимальна або перевищує її.

Якщо б Рішення, які були прийняті на круглому столі були реалізовані, то це б сприяло тому, що мисливські господарства використовували широкий спектр біотехнічних заходів для підвищення чисельності лося. Відповідно посилилась охорона цього виду, як привабливого в комерційному відношенні. Це сприяло б новим акціям інтродукції лосів, яких мисливські господарства закуповують у Білорусі та країнах Балтії. Поява особин з інших частин Європи підвищила б гетерозиготність та стійкість лося до хвороб та несприятливих умов.

Які ж загрози постали перед нами, коли лось опинився у Червоній книзі? Тепер лось у мисливських господарствах стане взагалі небажаним видом, охорону якого просто не будуть проводити ні держава, ні господарства. Якихось державних програм, звичайно, теж не буде (а вони повинні створюватись, якщо вид занесено до Червоної книги!). Як приклад осетрові, яких «вкинули» в Червону книгу ще у 1994 р. Де Програма «Український осетер», де осетрові розплідники і взагалі самі осетрові?

І останнє, за незаконне добування лося повинна бути передбачена кримінальна відповідальність, як це було раніше, коли за це, крім величезного штрафу, можна було отримати чотири роки ув’язнення. А сам штраф на сьогодні має становити мінімум 240 тисяч грн. Нинішнє покарання у 80 тис. грн для наших можновладців-браконьєрів просто не помітне. Таку норму необхідно внести до Кримінального кодексу, Закону України «Про мисливське господарство та полювання», Закон України «Про тваринний світ».

Валерій ЛИСЕНКО,
доктор біологічних наук, професор,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=5667

Далі...

Асоціація набирає обертів

Про діяльність Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь.

Пройшов рік від дня заснування Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь». Над чим весь цей час працювала організація? Відповідь у нашій статті.

Нагадаємо, що біля витоків створення Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь» стоять – Олег Рафальський, вчений із багатим досвідом адміністративного управління, якого було обрано президентом Асоціації, екс-голова Держкомлісгоспу Віктор Червоний, перший віце-президент Асоціації, та Анатолій Шостак, віце-президент Асоціації, який працював на вищих адміністративних посадах у державних структурах. Дещо пізніше до роботи в Асоціації долучився і ваш покірний слуга, який мав практичний досвід роботи у мисливському господарстві, у державних органах контролю та у найбільшій громадській мисливській організації України. Потім у Асоціації став активно працювати відомий громадський діяч, вчений у галузі екології, сільського господарства та мисливської галузі, доктор наук Василь Новицький.

Асоціація почала свою робо­ту зі зустрічей з мисливця­ми та користувачами мислив­ських угідь в областях, де ро­з’яснювалися мета та завдання створення Асоціації, а також чим наша Асоціація відрізняється від тих, що уже були створені на теренах нашої країни.

Віктор Червоний разом із Анатолієм Шостаком об’їхали фактично всі області країни, зустрілися з багатьма користувачами мисливських угідь та пересічними мисливцями, спілкувалися, пояснювали, яка мета створення Асоціації та вислухали проблеми, з якими стикаються на місцях люди та мисливські господарства. Це дало результат – до лав Асоціації почали вступати мисливці та користувачі мисливських угідь з усієї України з надією, що Асоціація допоможе здолати негаразди та проблеми, які постали перед мисливською галуззю.
Зауваження мисливців та користувачів мисливських угідь показали необхідність розробки нової редакції Статуту та проведення З’їзду для легітимізації керівних органів Асоціації.

На початку діяльності Асоціації деякі вже існуючі на той час організації побачили в ній конкурента, спробували завадити її роботі, але всі ці дії та весь супротив було зупинено та запропоновано перенести відносини в іншу площину, співпрацювати разом задля однієї мети, витрачати сили та фінанси лише на розвиток та покращення мисливського господарства та полювання в Україні. Нам немає що ділити, але нам є що удосконалювати!

Разом з цим, першим віце-президентом Асоціації Віктором Червоним були ухвалені та підписані Меморандуми про співпрацю із керівниками Все­української ради УТМР, Федерації мисливського собаківництва України та Товариства лісівників України.

У червні 2019 року, за активної підтримки та допомоги президента Асоціації Олега Рафальського, був проведений Перший З’їзд Асоціації, в якому взяло участь майже 200 делегатів-мисливців та користувачів мисливських угідь – членів Асоціації, а також запрошених до участі у З’їзді керівників дотичних структур та відомств, пов’язаних із мисливською галуззю. Делегати З’їзду звернулися до новообраних Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України зі сподіванням на взаєморозуміння та допомогу у вирішенні проблем мисливської галузі.

З часом, використовуючи лобі у Верховній Раді, Асоціація не дозволила прийняти законопроекти, на яких наполягали «псевдоекологи», очолювані «славнозвісним» паном В. Борейком, які могли зашкодити мисливському господарству. Також була надана допомога всім, хто її потребував стосовно оформлення Наказів про відкриття мисливського сезону, надавались консультації з підготовки та затвердження щодо створення та відкриття окремих ділянок для натаскування, муштри, польових випробувань і змагань мисливських собак. Надавались консультації стосовно роботи єгерів із оформлення протоколів про адміністративні правопорушення у сфері боротьби із порушеннями правил полювання.

За ініціативи Асоціації при Держлісагентстві було створено Робочу групу з працівників відомства, профільних вчених, працівників Асоціації. Основні її завдання – розробка проекту Концепції розвитку мисливського господарства на 2020–2021 роки, затвердження її Кабінетом Міністрів, а також робота над вирішенням інших проблем галузі, у першу чергу – модифікація та удосконалення мисливського законодавства. З цією ж метою в Асоціації було створено Науково-технічну Раду, яку очолив Василь Новицький. До її складу було запрошено фахових вчених – Володимира Вовченка, Анатолія Волоха, Валерія Лисенка, Сергія Катиша, Олександра Курдюка та інших.

Асоціація брала участь у різних заходах у регіонах на кшталт мисливського Форуму МСК «Сокіл» на Рівненщині, а також у відповідних заходах у Львівській та Чернігівській областях.
Нині у державі відбувається трансформація влади, яка впли­нула і на роботу Асоціації. На жаль, весь цей реформаторський процес дещо загальмував практичну діяльність, але зараз Асоціація намагається надолужити час, втрачений через організаційні проблеми у Асоціації та реорганізацію у державі.

Нині Асоціація працює над формуванням свого лобі у Верховній Раді України. До профільного Комітету Верховної Ради консультантом на громадських засадах відрекомендовано першого віце-президента Асоціації, робота у цьому напрямку продовжується. Сподіваємося, що це допоможе тримати руку на законодавчому пульсі, конт­ролювати та впливати на нові законопроекти і зміни до існуючих законів, щоб не проґавити якихось загроз та допомагати набирати чинності необхідним для розвитку мисливської галузі законам.

Нещодавно Асоціацією підготовлено законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення законодавства у сфері мисливського господарства та полювання, а також боротьби з браконьєрством)», у якому пропонуються зміни до законів України «Про мисливське господарство та полювання», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про захист тварин від жорстокого поводження», Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення. З цим Законопроектом необхідно попрацювати у Верховній Раді, потрібно переконати депутатів нового скликання щодо необхідності цих змін. Асоціація працює у відповідному напрямку і на місцях.

Окрім того, не забуваючи, що діти – це наше майбутнє, нещодавно Асоціація взяла участь у природо-пізнавальному заході «У гостях у лісового Діда», який організував член нашої організації, єгер Криворізької міжрайонної організації УТМР, блогер Андрій Абін.



У мальовничому куточку Кривого Рогу Андрій, за освітою педагог, зібрав діточок молодшого віку з батьками, яким розповів, як прадавні люди виживали у далекі часи, як на їхнє життя впливало вміння добувати собі їжу. На захід були запрошені місцеві ЗМІ, які висвітлювали цю подію. Наступного дня для місцевих журналістів було проведено майстер-клас про полювання на пернату дичину. Основний акцент було покладено на законодавчу складову полювання. Хто цікавиться, то сюжети про ці заходи можна подивитися на сторінці Асоціації у Фейсбук.

Асоціація починає долучатися і до міжнародного мисливського руху. Зараз вирішується питання щодо вступу до однієї із міжнародних мисливських спілок. Окрім того, у Асоціації створено підрозділ жінок-мисливиць, яку очолила Євгенія Яніш. У листопаді цього року Євгенія поїде до Польщі для участі від Асоціації у Міжнародній конференції жінок (WaSH), яку організовують Polish Hunting Association та CIC.

Асоціація буде робити все, щоб заходи, які вона проводить, були більш вагомими, буде намагатися ставати активнішою і впливовішою, щоб зробити мисливську галузь України потужною, дієвішою, такою, що розвивається разом із мисливськими господарствами, мисливцями, суспільством і всією країною.

Володимир ЯКОВЛЄВ,
ГС «Всеукраїнська асоціація
мисливців та користувачів
мисливських угідь»,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=5648

Далі...

«Нам не соромно дивитися в очі дібровам»

Житомирщина – це не лише вічнозелене Полісся. Це й Лісостеп на півдні області, де королем лісу є дуб звичайний.

Лісівники вірять у те, що реформування галузі пройде з урахуванням усього нагромадженого досвіду та наукового обґрунтування, що будуть враховані думки фахівців, що зміни підуть на користь лісу та людям.

З-поміж майже двох десятків лісгоспів, які входять до сфери обласного управління лісового і мисливського господарства, державне підприємство «Бердичівське лісове господарство» виділяється вже тим, що належить до зони Лісостепу. Зелені масиви загальною площею понад 25 тис. га розкидані на території чотирьох районів – Бердичівського, Любарського, Романівського, Чу­днівського, велика розгалуженість їх (аж 57 окремих контурів) зумовлює специфіку підприємства, певною мірою визначає його особливість. На відміну від сусідів із центрального українського Полісся з його переважно сосновими насадженнями, тут представлені 36 лісоутворюючих порід, в основному листяних.

Були у боргах, як у шовках. Через два роки лісгоспу виповниться 80 – організований 1938 р. на базі колишніх Бердичівського і Дзержинського ліспромгоспів, лісових масивів райлісгоспів. За роки існування неодноразово зазнавав змін, на сьогодні об’єднує сім лісництв – Богданівське, Гвоздяренське, Любарське, Миропільське, Романівське, Чорнолозьке, Чуднівське. У 2008 р. колектив очолив Олександр Мудревський, котрий до того пройшов школу незаперечного авторитета у галузі Валентина Ейсмонта – вісім років працював на посаді головного інженера Коростишівського лісгоспу. Там його й знайшла пропозиція стати біля керма підприємства у Бердичеві, найвідсталішого в об’єднанні. Не злякався труднощів, хоча знав, що доведеться нелегко. Були у боргах, наче у шовках, мали велику заборгованість по зарплаті, не мали надійної техніки, у транспортному цеху – ні токарного верстата, ні зварювального апарата.

Кращий лісничий України – лісничий Любарського лісництва Василь Ланов’юк

Тепер у господарстві – потужний автотранспортний парк, новий проміжний склад. Відвантаження деревини організовано не на одній станції, як раніше, а на двох, у Разіно та Бердичеві, що дуже важливо для розгалуженого підприємства. Давно забули про борги, наростили обсяг заготівлі продукції – загальна сума реалізації за три квартали цього року, наприклад, становить 45 млн грн, що на 18% більше порівняно з відповідним періодом 2015-го. Перерахували до бюджетів усіх рівнів 10 млн грн, до Пенсійного фонду – майже 4 млн. Заробітну плату довели до 5170 млн грн. Не втомлюватиму читача більше цифрами, скажу лише, що за підсумками трудового суперництва лісгосп – у п’ятірці кращих в обласному об’єднанні. А раніше плентався у хвості. Успіхи Олександр Миколайович пов’язує, насамперед, з високим професіоналізмом кожного члена колективу, самовідданою працею. Люди повірили йому, а він зумів вибудувати чіткий, злагоджений механізм, який діє безвідмовно. Тут панує ділова, творча атмосфера, панують взаєморозуміння, взаємопідтримка.

Директор Бердичівського лісгоспу Олександр Мудревський: «Наше головне завдання – вирощувати високопродуктивні ліси»

– Головне наше завдання, – розповів директор, – вирощування і догляд за лісом. Змінюються кліматичні умови, які негативно позначаються на культурах, тому мусимо постійно перебувати в пошуку, експериментувати з породами, вводити нові, стійкіші до високих температур. З цим у нас справляється лісова служба, очолювана мудрим спеціалістом і наставником молодих, аксакалом у лісовому господарстві Григорієм Іванюком. У нього такі знання, такий досвід, що хоч книжку пиши – буде справжнім підручником життя.

Так, Григорій Михайлович, «лісовий агроном», як він сам себе називає, – 30 років на посаді головного лісничого, причому на одному місці. Під його керівництвом посаджено понад 10 тис. га лісу! «Нам не соромно дивитися в очі дібровам на будь-якій ділянці підприємства, – сказав. – Образливо лише, коли чуєш по радіо чи читаєш у газетах, що називають лісівників злодіями». У нього свій погляд на ведення лісового господарства та реформування галузі, з ним цікаво розмовляти, від нього дізнаєшся багато такого, чого не вичитаєш у літературі чи пресі. На жаль, обсяг статті не дає змоги викласти все це на сторінках журналу, тому ми підготуємо окрему публікацію – розмову з «лісовим агрономом». Тепер же час вирушати в дорогу, до молодших колег Григорія Михайловича.

Чи любо в Любарському лісництві? Поки намотуємо кілометри, а від Бердичева до Любара їх понад 80, переконуюся, що в господарстві акцент роблять на лісовідтворення. Не реалізація деревини в центрі уваги, а плекання високопродуктивних насаджень. Докласти ж рук є до чого: із 41 тис. куб. м головного користування майже половина – м’яколистяні. Немалу площу донедавна займала ялина, але внаслідок суцільного всихання довелося вирубувати. Нині та ж історія повторюється з ясеном, сосною. Чим замінити їх, як не помилитися, підбираючи породи? Ставку зробили на дубове господарство: якщо наприкінці 70-х років дуб звичайний ріс на 48% площ, то сьогодні – на 65,4%. Почали вводити дуб червоний, горіх чорний, які добре почувають себе, випробовують низку нових для краю. Скажімо, крім сосни звичайної на піщаних ділянках можна побачити сосну кримську, веймутова, австрійську, банкса, навіть чорну…

Радує лісничого Миропільського лісництва Миколу Ковтонюка і майстра лісу В.Є.Назарука модринове насадження

Сіянці вирощують у розсадниках при кожному лісництві – базового не створювали, щоб не перевозити садивний матеріал на сотню і більше кілометрів. Організували солідну насіннєву базу, наприклад, мають постійну лісонасіннєву ділянку площею 26,5 га прищепленого (за участю відомого науковця Василя Білоуса) дуба звичайного. Власного високоякісного жолудя в урожайні роки заготовляють стільки, що вистачає для себе і ще й на продаж, хоч садять багато – на місці осики, вільхи, берези. У Чуднівському лісництві лісничий Володимир Костецький показав 11-гектарну діброву, де десять років тому ріс сякий-такий граб. Протягом трьох років вирубували, садили дуб звичайний – і радують зір культури, які вже давно зімкнулися. Такі чудові молоді насадження – обіруч усієї траси.

Лісничий Чуднівського лісництва Володимир Костецький: «10 років тому на цьому місці ріс сякий-такий граб»

Нарешті в’їжджаємо на територію древньої Болохівської землі. Зустрічає лісничий Любарського лісництва Василь Ланов’юк. Відчуваю, що тут справді любо: садиба, наче зійшла з картини талановитого художника. Ажурний місток через продовгувате озеро, над яким раз по раз скидається риба; оригінальна споруда офісу, що відбивається у водному дзеркалі; садок і розкішна пасіка в ньому; екологічна стежка крізь дендропарк… Коли зважити на те, що колись на цьому місці стояв монастир, то аж проситься наректи його «божим місцем». Хоча відомо, що найсвятіші та блаженніші на землі місця, передусім, позначені плодами людської праці, звитяги, терпіння. Неважко уявити, скільки зусиль було докладено колективом на чолі з Василем Якимовичем до творіння цієї краси впродовж 19 років – стільки часу він керує лісництвом. Не випадково визнавали його кращим лісничим України.

Помічник лісничого Миропільського лісництва Микола Шмирега: «Ось які красиві модринки підростають»

Не менш вражають розсадник лісових культур і шкілка декоративних, а також теплиці, де проводять зелене живцювання екзотів, вражає сам ліс. Нас супроводжує разом зі своїм чотириногим другом майстер обходу Василь Сергійчук, котрий мешкає з родиною на лісовому кордоні. Оглядаємо дивовижний заказник «Бучина», закладений ще в середині 60-х років сіянцями з Прикарпаття. Буки вже такі, що й не обійняти – в діаметрі по 30–40 см. Особливо потужні деревостани в тих, які ростуть в оточенні ясенів і кленів – очистилися від гілок, стрімко тягнуться вгору, набираючи кубомасу. Навколо багато й молодняку. Чимало насіння вітри перенесли на сусідню, через дорогу, ділянку, де було ялиново-модринове насадження. Ялину зрубали, коли почала масово всихати, а кращі екземпляри стиглої модрини залишили як насінники. Тепер там хвилюється море юних модрин і не менше буків. Поруч з цими тендітними рослинами ми сфотографували директора Олександра Мудревського.

В обході майстра лісу В.А.Назарука практикують щільні посадки новорічних ялинок

Не менше задоволення отримали від знайомства з ботанічною пам’яткою природи «Деревицькі модрини» площею 22 га, де взято під охорону сім плюсових дерев дуба звичайного і дев’ять – модрини європейської.

– Модринам до 115 років, добре плодоносять, – розповів лісничий Василь Лановюк. – Крім насіння, плануємо заготовляти й живці для щеплення. Неподалік бачите молоду діброву – дуб звичайний із супутніми дубом червоним, кленом, липою, у низинах – з вільхою. Грунти в нас темно-сірі лісові та деревно-опідзолені чорноземи. От і маємо багате розмаїття дерев, кущів. Щоправда, вирощувати їх нелегко – потребують доглядів і доглядів.

«У лісі, як у старенькій хаті – тепло і затишно». Модрина – серед улюблених порід й у лісничого Миропільського лісництва Миколи Ковтонюка. Чотири роки тому на 50-річчя йому зробили незвичний подарунок – посадили колективом в урочищі «Юхремова сосна» модриновий бір. У процесі доповнення підсаджували сосну – і радує тепер те насадження і лісничого, і майстра лісу Віктора Євгеновича Назарука. Як радують іншого Назарука – Віктора Анатолійовича, теж майстра лісу сусіднього обходу, молоді діброви. Він ще наприкінці кожного року дарує свято дітворі – новорічні ялинки. І так уже два десятиріччя. Славиться це лісництво не тільки своїми лісами, а й лісовими дорогами, які простяглися більш як на сім км. Так, з’єднали села Вільха і Мала Козара – між ними за негоди можна було проїхати лише возом. Тепер і люди не надякуються, і до віддалених масивів шлях відкрився.

Начальник відділу лісгоспу Микола Моісєєнко і продавець «Лісовичка» Людмила Бугай на рекреаційному майданчику Чорнолозького лісництва

– У лісі, як у старенькій хаті, тепло і затишно, – образно висловився Микола Ковтонюк. – Вболіваємо, щоб він і надалі залишався державним, щоб був ліс і ми були при роботі та при здоров’ї.

Того ж бажають і члени лісокультурної ланки Богданівського лісництва, котрих ми застали за прополюванням рядків дуба звичайного. А заїхали на плантацію за порадою головного лісничого Григорія Івасюка, аби зустрітися з єдиною серед лісової охорони підприємства жінкою, та ще й кавалером ордена княгині Ольги ІІІ ступеня Тетяною Бондарчук.

– В обході тривалий час працював лісником її чоловік Сергій, поки важко не захворів і 2008 року не відійшов в інші світи, – розповів Григорій Михайлович. – Залишилася з трьома малими дітьми на руках, жили на лісовому кордоні. Ми запропонували їй робоче місце чоловіка – і не помилилися. Обхід розташований у зеленій зоні Бердичева, насадження захисні, одні з найкращих у лісництві. Недаремно три роки тому була удостоєна високої державної нагороди.

Майстер лісу Василь Сергійчук проживає з родиною на лісовому кордоні

– У мене не було ніяких заощаджень, бо всі гроші пішли на лікарів у Київ, – згадує пані Тетяна. – Безмежно вдячна колективу за підтримку – дім допомогли купити, дітей на ноги поставити. Стараюся не підводити колег, усю душу вкладаю в роботу, в лісові культури.

Ця зустріч виокремила ще одну грань діяльності лісгоспу – турботу про кожного працівника. Тут нікого не залишать у біді, порадіють успіхам і розділять мить щастя. Дирекція, профком дбають про створення належних умов для праці та відпочинку, стараються перетворити контори лісництв на сучасні офіси, а садиби – на візитівки населених пунктів, де розташовані. Допомагають населенню, школам, лікарням. Вчать екологічної культури, відкриваючи нові й нові рекреаційні пункти в людних місцях, прокладаючи пізнавальні стежки в природу. Вчать любити й берегти ліс дітей, залучаючи їх до занять в учнівських лісництвах, до лісокультурних акцій. І як лісівники всієї країн, працівники Бердичівського лісгоспу живуть передчуттям змін у галузі. Вони вірять у те, що реформування її пройде з урахуванням усього нагромадженого досвіду та наукового обґрунтування, що будуть враховані думки фахівців, що зміни підуть на користь лісу та людям.

Микола НИКАНДРІВ,
Житомирська область,
фото автора,
“Лісовий і мисливський журнал”

https://ekoinform.com.ua/?p=5528

Далі...