Тільки негайне створення служби охорони мисливських угідь може навести лад у мисливській галузі України.
Що необхідно зробити у мисливській галузі негайно – це реформувати систему охорони мисливських угідь. Єдиний правильний шлях вирішення цього питання – створення окремої, спеціальної служби охорони мисливських угідь, а не передача контрольних функцій іншій структурі», – наголосив начальник відділу мисливського господарства Держлісагентства України Іван Шеремет.
– Іване Миколайовичу, нині в Україні йдуть процеси реформувань. Як це торкнулося мисливської галузі і що необхідно зробити першочергово?
– За останні роки саме зараз у мисливські галузі склалася катастрофічна ситуація і загроза ця, в першу чергу, йде від браконьєрів. Громадськість, уряд і, звичайно, мисливці, повинні зрозуміти, якщо ми не зупинимо браконьєрську навалу, що нині перетворилася на озброєні до зубів бандформування, які відчули безкарність та втратили людську гідність, то найближчим часом втратимо мисливську галузь.
Військові дії в Україні ще більше погіршили ситуацію з браконьєрством. Зброя, військове обладнання, а головне – тепловізори – заполонили нашу країну, потрапивши до рук злочинців, зокрема, браконьєрів, які промишляють у лісах.
– Наскільки загрозливим є цей прилад у руках браконьєрів для мисливського господарства?
– Фари та прилади нічного бачення пішли у минуле, тепловізор – бич мисливських угідь. Браконьєри з цим приладом майже невловимі, а у дичини, яка зустрічається на їх шляху – просто немає шансів залишитись живою. За допомогою тепловізора браконьєри хоч удень, хоч уночі вже за кількасот метрів бачать охорону чи інспекторів (їх теплове випромінювання – авт.), які, у свою чергу, ніколи на такій відстані не помітять правопорушника навіть у бінокль.
Оснащені технікою браконьєри працюють за такою схемою: вдень, за допомогою GPS, прокладають маршрут, а потім вночі, використовуючи прилади нічного бачення, з вимкненими фарами, без ліхтарів, непомітно йдуть тим самим маршрутом по треку, використовуючи тепловізор і безшумну зброю, знищуючи все живе на своєму шляху.
Повз тепловізор не може пройти жодна жива істота – це «браконьєрське сито», свого роду, електровудка, тільки працює вона в мисливських угіддях. І покарання за такий злочин має бути найжорстокіше – кримінальна відповідальність та позбавлення волі. На жаль, на сьогодні, законодавство у цьому плані недопрацьоване, недосконале, це дає можливість браконьєрам уникати відповідного покарання, що, у свою чергу, робить їх ще нахабнішими і зухвалішими.
– Останнім часом усе частіше з’являються повідомлення про напади на працівників мисливських господарств, єгерів та мисливствознавців.
– На жаль, це так. Правопорушники зовсім втратили людяність. У Полтаві було вбито директора господарства при затриманні браконьєрів, у Конотопі теж на директора господарства було вчинено напад.
Зовсім недавно стався такий випадок свавілля: вісім мисливців у Баришівському районі (с. Веселинівка) вчинили напад і пограбували (заволоділи мобільним телефоном, документами та грошима) районного мисливствознавця Бориспільського лісгоспу Ігоря Олійника. Слідчо-оперативною групою поліції на місці злочину було встановлено, що під час своїх службових обов’язків І. Олійнику, який перевіряв мисливців, що порушували правила полювання, було нанесено фізичні ушкодження та пограбовано. У результаті проведення розшукових заходів поліцією було встановлено осіб, що причетні до цього кримінального злочину, нині ведеться слідство. І це не поодинокий випадок.
– Зрозуміло, що з цим щось треба негайно робити. Необхідно терміново створювати «мисливську поліцію». Як, на Вашу думку, повинна виглядати служба охорони мисливських угідь. Яка має бути її кількість, структура та джерела фінансування для ефективної роботи?
– Я бачу створення такої служби на базі державних районних мисливствознавців. Вона може бути міжрегіональна або ж міжрайонна. Звичайно, для створення та утримання такої служби необхідний чималий бюджет, який знайти сьогодні дуже важко. Але, на мою думку, для ефективної роботи її чисельність повинна бути мінімум п’ять екіпажів на область. У кожному екіпажі повинно бути чотири правоохоронці, 20 – в області, а загалом на всю Україну – близько 480 співробітників.
– Розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення структури цієї служби.
– Зараз ми маємо наступну структуру служби охорони: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, нижче – регіональні органи, куди входять територіальні підрозділи, які на місцях представлені районними мисливствознавцями, які, у свою чергу, наділені контрольними функціями. Окремо необхідно створити мобільні екіпажі мисливської служби охорони, які будуть напряму підпорядковуватись голові центрального органу або його заступнику. Це дасть можливість позбутись впливу на цю службу на місцях. Ефективність такої структури можна побачити у Білорусі, яка майже позбулась браконьєрства.
– Цієї кількості правоохоронців буде достатньо, щоб зупинити браконьєрське свавілля і навести лад у наших мисливських угіддях?
– Справа не тільки у кількості співробітників. Без технічного забезпечення, яким володіють браконьєри, голими руками нічого не зробити. Необхідно забезпечити співробітників охорони потужним транспортом (позашляховиками та моторними човнами), обладнати транспорт відповідною технікою для спостереження та виявлення правопорушників (прибори нічного бачення, тепловізори), радіозв’язком, спецодягом, особистими засобами самозахисту, у тому числі, табельною зброєю, а головне, надати відповідний статус і права, закріпивши це у законодавстві. Наприклад у Польщі, співробітники мисливської охорони мають всі права поліцейського. У цьому випадку поняття «перевищення службових повноважень» не буде давати переваг браконьєрам і не буде зупиняти правоохоронців під час затримання правопорушників. Ну і, звичайно, достойна зарплата та система преміювань за затримання особливо небезпечних злочинців.
– Ще одне важливе питання – це людський чинник. Адже вимоги до співробітників служби охорони повинні бути достатньо високими, бо їм іноді доведеться стикатись із озброєними бандитами. Працівники цієї служби повинні бути не тільки фізично підготовленими та юридично «підкованими», а й дисциплінованими, чесними та морально стійкими, бо пропозиції від правопорушників іноді дуже спокусливі.
– Так, звичайно у цій службі не повинні працювати не підготовленні і не перевірені люди «з вулиці». Це має бути напіввоєнізована служба. Їх освіта не має значення, це можуть бути і колишні працівники силових відомств, і військовослужбовці, але, звичайно, з гарною характеристикою та бездоганною репутацією. Всі кандидати до цієї служби мають пройти відповідні перевірки службою безпеки, скласти тести та виграти конкурс, на кшталт конкурсу до вступу у національну поліцію.
– Зрозуміло, що створити цю службу необхідно було вже давно і це питання піднімалось неодноразово, але завжди все зупинялось, як тільки мова заходила про фінансування. Які можливі шляхи фінансування цієї служби?
– Фінансування служби охорони однозначно буде складатись із двох частин. Перша – фінансування її створення (одноразове) і друга – утримання і модернізації (постійне фінансування). Що стосується першої частини, то тут, звичайно, необхідна державна програма, яка передбачала б створення такої служби і надання їй повноважень на рівні Кабінету Міністрів та залучення на це коштів з держбюджету.
Створення ж такої служби наказом Держлісагентства дозволить контролювати мисливські угіддя тільки у підвідомчих підприємствах, а більша частина мисливських угідь України так і залишиться безконтрольною.
Що ж стосується фінансування другої частини мисливської служби охорони, то тут можливі різні шляхи.
По-перше, залучення коштів існуючого на сьогодні спецфонду Держлісагентства, який формується з надходжень від реалізації дозволів на вилучення дичини (ліцензій).
По-друге, це надходження коштів від адмінпокарань браконьєрів у вигляді штрафів, які, наприклад, у 2010 році становили один млн грн.
Хочу зауважити, що майже 57% (4,2 тис. протоколів) надійшли до держбюджету завдяки роботі державної лісової охорони і державних районних мисливствознавців. Натомість ефективність державної екологічної служби становила всього 15% від загальної кількості складених протоколів. І зараз, коли говорять про те, що необхідно передати контрольні функції Держлісагентства іншому відомству, яке не має досвіду охорони у цій сфері, але має брак співробітників, їх забезпечення, мають зобов’язання охороняти інші ресурси, більш важливі, на їх думку, ніж тварини та ліс, то це призведе до повної втрати контролю над всіма лісовими та мисливських угіддями України і відповідно тотального знищення їх ресурсів.
Наступний шлях надходження коштів для утримання мисливської служби охорони – плата за користування мисливськими угіддями. Користувачі неодноразово виходили з ініціативою щодо такої форми фінансування служби охорони. Вони давно готові фінансувати мобільну службу охорони, щоб спокійно працювати і не перейматись тим, що за ніч їх угіддя можуть бути спустошені. Якщо, наприклад, домовитись про плату за користування мисливськими угіддями з розрахунку 50 коп. за один га угідь, то ця сума може становити близько 18 млн грн, а це разом з коштами резервного мисливського фонду значна сума для утримання служби охорони.
Інша справа, що зараз законом передбачена сплата за користування угіддями землевласниками. І для того, щоб спрямувати ці гроші на охорону мисливських угідь, необхідно внести зміни до ст. 24 Закону «Про мисливське господарство та полювання», щоб ці відрахування йшли до місцевих бюджетів і використовувались виключно на охорону та відтворення тваринного світу.
– Іване Миколайовичу, щоб Ви хотіли сказати, підбиваючи підсумок теми нашої розмови?
– Нині ситуація в мисливському господарстві України повертається до стану кінця 90-х – початку 2000-х років, коли економічний стан у країні погіршився, процвітало беззаконня і свавілля. Зараз, як і в ті роки, чисельність диких мисливських тварин різко знизилась, браконьєрство набирає обертів і якщо вчасно не мобілізувати зусилля та не відреагувати, ми можемо взагалі втратити мисливську галузь. У 2000-х роках, коли було створено службу районних мисливствознавців, ухвалено Закон України «Про мисливське господарство та полювання», запроваджено державне посвідчення мисливця, то це дало поштовх до поступового відновлення мисливського господарства вже з 2005 року. Але, на жаль, нам так і не вдалося наблизитись до рівня ведення мисливського господарства розвинених країн Європи. Головні причини – це економічно-неефективне ведення мисливського господарства всіма користувачами мисливських угідь, це орієнтація користувачів не на трофейне господарство (оленячих), а переважно на вразливого кабана, по якому зараз вдарила африканська чума свиней, що призвело до повної депопуляції поголів’я у 12 районах, і нарешті відсутність потужної та ефективної служби охорони.
Будемо сподіватися на краще і розраховувати на підтримку мисливської галузі.
Напередодні Нового року, хочу звернутись до мисливців і побажати їм міцного здоров’я та миру у їхніх родинах, а також пам’ятати, що мисливець – це, в першу чергу, охоронець тваринного світу і носій культури, а головне на полюванні – дотримуватись правил безпеки і тоді ви будете отримувати тільки задоволення від спілкування з природою. Ні пуху вам, ні пера!
– Дякую за розмову.
– Іване Миколайовичу, нині в Україні йдуть процеси реформувань. Як це торкнулося мисливської галузі і що необхідно зробити першочергово?
– За останні роки саме зараз у мисливські галузі склалася катастрофічна ситуація і загроза ця, в першу чергу, йде від браконьєрів. Громадськість, уряд і, звичайно, мисливці, повинні зрозуміти, якщо ми не зупинимо браконьєрську навалу, що нині перетворилася на озброєні до зубів бандформування, які відчули безкарність та втратили людську гідність, то найближчим часом втратимо мисливську галузь.
Військові дії в Україні ще більше погіршили ситуацію з браконьєрством. Зброя, військове обладнання, а головне – тепловізори – заполонили нашу країну, потрапивши до рук злочинців, зокрема, браконьєрів, які промишляють у лісах.
– Наскільки загрозливим є цей прилад у руках браконьєрів для мисливського господарства?
– Фари та прилади нічного бачення пішли у минуле, тепловізор – бич мисливських угідь. Браконьєри з цим приладом майже невловимі, а у дичини, яка зустрічається на їх шляху – просто немає шансів залишитись живою. За допомогою тепловізора браконьєри хоч удень, хоч уночі вже за кількасот метрів бачать охорону чи інспекторів (їх теплове випромінювання – авт.), які, у свою чергу, ніколи на такій відстані не помітять правопорушника навіть у бінокль.
Оснащені технікою браконьєри працюють за такою схемою: вдень, за допомогою GPS, прокладають маршрут, а потім вночі, використовуючи прилади нічного бачення, з вимкненими фарами, без ліхтарів, непомітно йдуть тим самим маршрутом по треку, використовуючи тепловізор і безшумну зброю, знищуючи все живе на своєму шляху.
Повз тепловізор не може пройти жодна жива істота – це «браконьєрське сито», свого роду, електровудка, тільки працює вона в мисливських угіддях. І покарання за такий злочин має бути найжорстокіше – кримінальна відповідальність та позбавлення волі. На жаль, на сьогодні, законодавство у цьому плані недопрацьоване, недосконале, це дає можливість браконьєрам уникати відповідного покарання, що, у свою чергу, робить їх ще нахабнішими і зухвалішими.
– Останнім часом усе частіше з’являються повідомлення про напади на працівників мисливських господарств, єгерів та мисливствознавців.
– На жаль, це так. Правопорушники зовсім втратили людяність. У Полтаві було вбито директора господарства при затриманні браконьєрів, у Конотопі теж на директора господарства було вчинено напад.
Зовсім недавно стався такий випадок свавілля: вісім мисливців у Баришівському районі (с. Веселинівка) вчинили напад і пограбували (заволоділи мобільним телефоном, документами та грошима) районного мисливствознавця Бориспільського лісгоспу Ігоря Олійника. Слідчо-оперативною групою поліції на місці злочину було встановлено, що під час своїх службових обов’язків І. Олійнику, який перевіряв мисливців, що порушували правила полювання, було нанесено фізичні ушкодження та пограбовано. У результаті проведення розшукових заходів поліцією було встановлено осіб, що причетні до цього кримінального злочину, нині ведеться слідство. І це не поодинокий випадок.
– Зрозуміло, що з цим щось треба негайно робити. Необхідно терміново створювати «мисливську поліцію». Як, на Вашу думку, повинна виглядати служба охорони мисливських угідь. Яка має бути її кількість, структура та джерела фінансування для ефективної роботи?
– Я бачу створення такої служби на базі державних районних мисливствознавців. Вона може бути міжрегіональна або ж міжрайонна. Звичайно, для створення та утримання такої служби необхідний чималий бюджет, який знайти сьогодні дуже важко. Але, на мою думку, для ефективної роботи її чисельність повинна бути мінімум п’ять екіпажів на область. У кожному екіпажі повинно бути чотири правоохоронці, 20 – в області, а загалом на всю Україну – близько 480 співробітників.
– Розкажіть, будь ласка, про Ваше бачення структури цієї служби.
– Зараз ми маємо наступну структуру служби охорони: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, нижче – регіональні органи, куди входять територіальні підрозділи, які на місцях представлені районними мисливствознавцями, які, у свою чергу, наділені контрольними функціями. Окремо необхідно створити мобільні екіпажі мисливської служби охорони, які будуть напряму підпорядковуватись голові центрального органу або його заступнику. Це дасть можливість позбутись впливу на цю службу на місцях. Ефективність такої структури можна побачити у Білорусі, яка майже позбулась браконьєрства.
– Цієї кількості правоохоронців буде достатньо, щоб зупинити браконьєрське свавілля і навести лад у наших мисливських угіддях?
– Справа не тільки у кількості співробітників. Без технічного забезпечення, яким володіють браконьєри, голими руками нічого не зробити. Необхідно забезпечити співробітників охорони потужним транспортом (позашляховиками та моторними човнами), обладнати транспорт відповідною технікою для спостереження та виявлення правопорушників (прибори нічного бачення, тепловізори), радіозв’язком, спецодягом, особистими засобами самозахисту, у тому числі, табельною зброєю, а головне, надати відповідний статус і права, закріпивши це у законодавстві. Наприклад у Польщі, співробітники мисливської охорони мають всі права поліцейського. У цьому випадку поняття «перевищення службових повноважень» не буде давати переваг браконьєрам і не буде зупиняти правоохоронців під час затримання правопорушників. Ну і, звичайно, достойна зарплата та система преміювань за затримання особливо небезпечних злочинців.
– Ще одне важливе питання – це людський чинник. Адже вимоги до співробітників служби охорони повинні бути достатньо високими, бо їм іноді доведеться стикатись із озброєними бандитами. Працівники цієї служби повинні бути не тільки фізично підготовленими та юридично «підкованими», а й дисциплінованими, чесними та морально стійкими, бо пропозиції від правопорушників іноді дуже спокусливі.
– Так, звичайно у цій службі не повинні працювати не підготовленні і не перевірені люди «з вулиці». Це має бути напіввоєнізована служба. Їх освіта не має значення, це можуть бути і колишні працівники силових відомств, і військовослужбовці, але, звичайно, з гарною характеристикою та бездоганною репутацією. Всі кандидати до цієї служби мають пройти відповідні перевірки службою безпеки, скласти тести та виграти конкурс, на кшталт конкурсу до вступу у національну поліцію.
– Зрозуміло, що створити цю службу необхідно було вже давно і це питання піднімалось неодноразово, але завжди все зупинялось, як тільки мова заходила про фінансування. Які можливі шляхи фінансування цієї служби?
– Фінансування служби охорони однозначно буде складатись із двох частин. Перша – фінансування її створення (одноразове) і друга – утримання і модернізації (постійне фінансування). Що стосується першої частини, то тут, звичайно, необхідна державна програма, яка передбачала б створення такої служби і надання їй повноважень на рівні Кабінету Міністрів та залучення на це коштів з держбюджету.
Створення ж такої служби наказом Держлісагентства дозволить контролювати мисливські угіддя тільки у підвідомчих підприємствах, а більша частина мисливських угідь України так і залишиться безконтрольною.
Що ж стосується фінансування другої частини мисливської служби охорони, то тут можливі різні шляхи.
По-перше, залучення коштів існуючого на сьогодні спецфонду Держлісагентства, який формується з надходжень від реалізації дозволів на вилучення дичини (ліцензій).
По-друге, це надходження коштів від адмінпокарань браконьєрів у вигляді штрафів, які, наприклад, у 2010 році становили один млн грн.
Хочу зауважити, що майже 57% (4,2 тис. протоколів) надійшли до держбюджету завдяки роботі державної лісової охорони і державних районних мисливствознавців. Натомість ефективність державної екологічної служби становила всього 15% від загальної кількості складених протоколів. І зараз, коли говорять про те, що необхідно передати контрольні функції Держлісагентства іншому відомству, яке не має досвіду охорони у цій сфері, але має брак співробітників, їх забезпечення, мають зобов’язання охороняти інші ресурси, більш важливі, на їх думку, ніж тварини та ліс, то це призведе до повної втрати контролю над всіма лісовими та мисливських угіддями України і відповідно тотального знищення їх ресурсів.
Наступний шлях надходження коштів для утримання мисливської служби охорони – плата за користування мисливськими угіддями. Користувачі неодноразово виходили з ініціативою щодо такої форми фінансування служби охорони. Вони давно готові фінансувати мобільну службу охорони, щоб спокійно працювати і не перейматись тим, що за ніч їх угіддя можуть бути спустошені. Якщо, наприклад, домовитись про плату за користування мисливськими угіддями з розрахунку 50 коп. за один га угідь, то ця сума може становити близько 18 млн грн, а це разом з коштами резервного мисливського фонду значна сума для утримання служби охорони.
Інша справа, що зараз законом передбачена сплата за користування угіддями землевласниками. І для того, щоб спрямувати ці гроші на охорону мисливських угідь, необхідно внести зміни до ст. 24 Закону «Про мисливське господарство та полювання», щоб ці відрахування йшли до місцевих бюджетів і використовувались виключно на охорону та відтворення тваринного світу.
– Іване Миколайовичу, щоб Ви хотіли сказати, підбиваючи підсумок теми нашої розмови?
– Нині ситуація в мисливському господарстві України повертається до стану кінця 90-х – початку 2000-х років, коли економічний стан у країні погіршився, процвітало беззаконня і свавілля. Зараз, як і в ті роки, чисельність диких мисливських тварин різко знизилась, браконьєрство набирає обертів і якщо вчасно не мобілізувати зусилля та не відреагувати, ми можемо взагалі втратити мисливську галузь. У 2000-х роках, коли було створено службу районних мисливствознавців, ухвалено Закон України «Про мисливське господарство та полювання», запроваджено державне посвідчення мисливця, то це дало поштовх до поступового відновлення мисливського господарства вже з 2005 року. Але, на жаль, нам так і не вдалося наблизитись до рівня ведення мисливського господарства розвинених країн Європи. Головні причини – це економічно-неефективне ведення мисливського господарства всіма користувачами мисливських угідь, це орієнтація користувачів не на трофейне господарство (оленячих), а переважно на вразливого кабана, по якому зараз вдарила африканська чума свиней, що призвело до повної депопуляції поголів’я у 12 районах, і нарешті відсутність потужної та ефективної служби охорони.
Будемо сподіватися на краще і розраховувати на підтримку мисливської галузі.
Напередодні Нового року, хочу звернутись до мисливців і побажати їм міцного здоров’я та миру у їхніх родинах, а також пам’ятати, що мисливець – це, в першу чергу, охоронець тваринного світу і носій культури, а головне на полюванні – дотримуватись правил безпеки і тоді ви будете отримувати тільки задоволення від спілкування з природою. Ні пуху вам, ні пера!
– Дякую за розмову.
0 коммент.:
Дописати коментар