PixabayНапередодні Нового року не зайвим буде згадати про основні досягнення і невдачі у сфері інтелектуальної власності (ІВ), які мали місце в 2019 році й на які, на мою думку, слід звернути увагу.
Окреслимо також і коло проблем, що їх маємо вирішити в 2020-му, оскільки вони безпосередньо пов'язані з тенденціями, які намітилися в державному управлінні (країна в смартфоні), бізнесі (підтримка стартапів), освіті (електронні підручники та дистанційна форма навчання) й науці.
До істотних досягнень можна, напевно, віднести створення Національного офісу ІВ і розробку Національної стратегії розвитку сфери ІВ в Україні на період 2020–2025 рр., про що свідчать виступи більшості учасників Парламентських слухань "Побудова системи охорони інтелектуальної власності", які проходили 16 грудня 2019 р.
Однак надалі згадувати про Національний офіс ІВ немає сенсу, оскільки автори, винахідники й інші суб'єкти права ІВ не можуть реально вплинути на організаційно-правові процеси, що супроводжують створення цього органу. Наразі ніхто не знає, яким він буде в 2020 році.
А ось до Національної стратегії розвитку сфери ІВ слід придивитися, бо від її змісту залежатиме інноваційне майбутнє країни.
Після прочитання цього об'ємного документа розумієш, що писати в нас уміють. А як зі змістом? А тут, на мій погляд, є проблеми, оскільки в стратегії не відображено питань, відповіді на які дозволять надати законодавчу підтримку країні в смартфоні, стартапам, електронним підручникам та іншим складовим інноваційної країни.
Зупинимося на проблемах, яким не знайшлося місця в Національній стратегії, але які потребують розв'язання вже найближчим часом.
Насамперед ідеться про проблему, яка виникла ще в далекому 1993-му і дотепер не вирішена, — це одночасне застосування в правовому полі України у сфері ІВ пропрієтарної доктрини і доктрини виключних прав.
Слід зазначити, що, на відміну від України, в країнах світу нормативно-правова база побудована тільки на одній з доктрин. Тож з метою гармонізації законодавства у сфері ІВ потрібно прийняти одну з наявних доктрин і привести законодавчі акти у відповідність із нею, виключивши таким чином ліво-правосторонній рух на правовому полі ІВ України.
На жаль, наукова спільнота України не виявила до цього питання будь-якого інтересу: немає дискусій, форумів та інших заходів, на яких мали би розглянути всі "за" і "проти" кожної з доктрин. За результатами такого обговорення наукове співтовариство мало би рекомендувати зміни до ст. 41 Конституції України.
Детальніше про цю проблему — в статті "Інтелектуальна власність: хаос витісняє правопорядок" (DT.UA, №27, 24 липня 2015 р.).
Відомо, що роялті, тобто винагорода, яка виплачується за використання творів, винаходів та інших об'єктів права ІВ, є кровоносною системою інноваційної країни, яка дозволяє суспільству отримувати нові товари і послуги в обмін на винагороду, яку отримують правовласники об'єктів права ІВ.
Слід зазначити, що з 01.01.2012 р. на шляху інновацій утворився тромб у вигляді норми ПКУ (підпункт 1 п. 292.1 ст. 292), згідно з якою підприємці — платники єдиного податку не мають права включати роялті в доходи.
Детальніше про цю проблему — в статті "Вилучення роялті з доходів підприємців: непрофесіоналізм зашкалює" (DT.UA, №3, 27 січня 2012 р.).
У зв'язку із тим, що з грудня 2019 р. Український фонд стартапів почав приймати заявки від юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на отримання гранта для провадження стартапів, можна стверджувати, що стартапи, створені підприємцями — платниками єдиного податку, не мають майбутнього, оскільки розширення бізнесу неможливе без ліцензування нових технологій та виплати роялті.
Для ліквідації цього тромбу слід внести зміни до підпункту 1 п. 292.1 ст. 292 ПКУ щодо зняття заборони на включення роялті в доходи підприємців.
Ще одним тромбом у кровоносній системі інноваційної країни є поняття "роялті" (підпункт 14.1.225 ст. 14 ПКУ), яке призводить до заниження податкових зобов'язань з ПДВ, про що можна дізнатися зі статті "Смерть або життя IТ-галузі в податковому раю" (DT.UA, №2, 22 січня 2016 р.).
Це поняття "роялті" слід замінити на поняття, яке зрозуміле будь-якому громадянинові України, а саме: "Роялті — це платежі за використання або за передачу права на використання об'єктів права інтелектуальної власності", — і внести відповідні зміни до норми про пільги з ПДВ для ІТ-галузі (п. 26-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ).
Вважаю, що без внесення запропонованих змін до підпункту 1 п. 292.1 ст. 292, підпункту 14.1.225 ст. 14, п. 26-1 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ збудувати країну в смартфоні та впроваджувати стартапи буде просто неможливо, оскільки цьому процесу заважає податкове законодавство.
Ще однією проблемою, яку треба вирішувати негайно, є визначення поняття "електронний підручник", оскільки МОН саме проводить конкурс електронних підручників, який, на мій погляд, не має відповідної законодавчої бази.
Згідно з Положенням про електронний підручник (перший абзац п. 4), електронний підручник є комп'ютерною програмою, а на справді це не так, оскільки відповідно до п. 3.12 ДСТУ 7157:2010 електронний підручник є мультимедійним електронним виданням, в якому рівнозначно та взаємопов'язано за допомогою відповідних програмних засобів існує текстова, звукова, графічна та інша інформація.
Отже, електронний підручник є складним об'єктом, який містить різні об'єкти права ІВ.
На жаль, у національному законодавстві про ІВ немає норми закону про використання результату інтелектуальної діяльності в складі складного об'єкта.
Вважаю, що цю прогалину в законодавстві про ІВ треба ліквідувати, ввівши відповідну норму до ЦКУ.
Слід зазначити, що відповідна норма є в ЦК РФ (ст. 1240).
У зв'язку з тим, що поняття "складний об'єкт" не визначено в національному законодавстві, операції з електронними підручниками є об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки до цих операцій не застосовуються пільги з ПДВ, передбачені для видавничої продукції (п. 197.1.25 ст. 197 ПКУ). Про це МОН має пам'ятати при виділенні коштів на придбання електронних підручників для шкіл.
Ще однією проблемою електронного підручника є відсутність у Законі України "Про авторське право і суміжні права" норми про вільне використання фрагментів відеограм, фонограм, програм (передач) організацій мовлення в освітньому процесі.
Відсутність такої норми призводить до використання об'єктів суміжних прав із порушенням прав правовласників або ж до збільшення собівартості електронного підручника за рахунок придбання ліцензій для використання об'єктів суміжних прав в електронних підручниках.
Слід зазначити, що відповідна норма була в проєкті закону №10143 від 12.03.2019 р., який було відкликано.
Будемо сподіватися, що в новому проєкті Закону України "Про авторське право і суміжні права", який готує МЕРТ, ця норма збережеться.
Про захист авторського права і суміжних прав теж не слід забувати, оскільки в Україні з 22 липня 2018 р. пірати в білих комірцях сплять спокійно. З цієї дати набули чинності зміни до пункту г) ч. 2 ст. 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", згідно з якими компенсація в розмірі від 10 до 50 000 мінімальних зарплат більше не стягується судом з порушника авторського права і суміжних прав.
Детальніше про цю проблему — в статті "Чорна неділя" для захисту авторського права і суміжних прав" (DT.UA, №33, 8 вересня 2018 р.).
Повертаючи стару норму компенсації, не слід забувати про розповсюджувачів книжкової продукції, яких, на мою думку, несправедливо залучають як співвідповідачів у справах про захист авторського права.
Вважаю, що якщо розповсюджувач придбав книжкову продукцію за договором з видавцем і видання має ISBN та інші вихідні дані видавця, то такий розповсюджувач не повинен нести відповідальність за зміст книжкової продукції.
26 грудня, 13:47
0 коммент.:
Дописати коментар