Сучасне законодавство – запорука розвитку мисливської галузі.
Нині порядок у будь-якій цивілізованій країні досягається дотриманням законів, але, на жаль, не в Україні. Наші закони, що стосуються мисливства – «сирі», не відповідають вимогам часу і потребують змін та доповнень.
Деякі статті Закону України «Про мисливське господарство та полювання» потребують доопрацювання та чіткої інтерпретації, бо інколи вони створюють двояке трактування, невизначеність та порушення законодавства. Закон повинен не тільки виписувати норми та терміни, він повинен захищати і диких тварин і мисливців, а також не створювати перепон для розвитку мисливського господарства.
Ми не будемо робити повний аналіз усього мисливського законодавства, бо не вистачить обсягу журналу, але поверхнево зупинимось на деяких статтях.
Наприклад, у Законі «Про мисливське господарство та полювання» у статті 20 п. 4 йдеться про заборону на полюванні: «…напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш, як на два патрони». Таким чином будь-який власник напівавтоматичної рушниці, які, на жаль, сьогодні популярні, стає браконьєром. Адже магазин такої зброї розраховано мінімум на чотири патрони. Тому на практиці, в більшості випадків, якщо мисливець зарядив у магазин напівавтомата два патрони і ще один дослав у патронник, під час перевірки, зазвичай, на це закривають очі. Але це порушення закону нікуди не зникає. Тому необхідно або дозволити полювання з напівавтоматами без обмежень, що, на думку багатьох мисливців абсолютно неправильно, або ж прописати в законі обов’язкове встановлення обмежувачів ємності магазину такої зброї на полюванні.
Ще один пункт цієї ж 20 статті дозволяє застосовувати під час полювання на хутрового звіра нарізну зброю калібром не більше за 5.6 мм. Але при цьому не конкретизується на якому саме полюванні це можна робити: на індивідуальному чи колективному. В результаті деякі мисливці використовують нарізну зброю під час колективного полювання на зайця, що дуже небезпечно. Зрозуміло, що організатори полювання проти такої зброї під час такого полювання. Виникають конфлікти. Це необхідно відрегулювати.
Коли вже зайшла мова про полювання на зайця, то варто згадати, що зараз існує норма добування на колективному полюванні: один мисливець має право добути за день одного зайця. На практиці ж нерідко більш удачливий мисливець може добути двох або навіть більше зайців, які потім розподіляються між менш удачливими колегами. З одного боку, норма добування дотримана і кожен отримав по одному зайцю, але з точки зору сухого закону друга добута тварина, добута цим одним мисливцем – браконьєрство. Отже, під час колективного полювання мисливець, який добув одного вуханя, мусить зачохлити зброю та відправитись додому? Тоді який сенс у колективному полюванні? Тож норма вимагає доопрацювання, бо вона не відповідає практиці.
Не менш цікаво стоїть питання про полювання з луками та арбалетами. У базовому законі про них ані слова. Тобто немає ні дозволу, ні заборони, на відміну від тієї ж пневматичної зброї. Однак полювання з луком в усьому світі стають все більш популярними. Нині таким видом полювання цікавляться і в Україні. Але Законом це ніяк не регулюється. Тож виходить колізія, що теоретично при наявності всіх необхідних документів, які дозволяють полювати, кожен мисливець, з одного боку, може вийти в угіддя з луком, а з іншого ні, бо не врегульовано Законом?
Те саме стосується заборони використовувати на полюванні звуковідтворюючі пристрої. За замовчуванням всі розуміють, що йдеться про електронні манки. Однак духові манки теж відтворюють звук, тому за законом виходить, що вони теж під забороною, але це ж нісенітниця. Та й боротьба з електронними манками не ведеться. Вони ніби і заборонені, але при цьому вільно продаються майже в кожному мисливському магазині.
Вкрай необхідна норма, яка суворо забороняла б вживання алкогольних напоїв до початку та під час полювання. Зачохлив зброю – пий скільки заманеться. Так, це може викликати обурення у багатьох мисливців. Але ж полювання не менш небезпечне заняття, ніж керування автомобілем.
Закон «Про мисливське господарство та полювання» непогано регламентує роботу єгерської служби (стаття 39), але хотілося б бачити деякі доповнення. Наприклад, єгері мають право в будь-який час перебувати в угіддях зі зброєю. Але нічого не сказано про мисливських собак, тим більше службових. Мисливський собака – незамінний помічник у роботі єгеря: під час обліку дичини, боротьби з хижаками та шкідниками. Крім того, собака завжди додатковий аргумент під час розмови з правопорушником. Не кажучи вже про те, що навчений пес може допомогти виявити у мисливця добуту дичину. Однак в Законі немає цієї норми, і перебування єгеря з собакою мисливської породи в угіддях у заборонений для полювання час – є порушенням законодавства.
Додав би ладу роботі єгерської служби також єдиний зразок бланка Протоколів. Адже якщо мова йде про УТМР, то такого єдиного бланка не існує, кожна обласна чи райорганізація «штампує» свій. Звичайно, в цьому немає нічого страшного, якщо єгер керується статтями КУпАП, але…. Все ж таки, бланки Протоколів єдиної форми значно спростили б та прискорили б процедуру.
Також варто зауважити, що робота єгеря пов’язана з неабиякою небезпекою. Йому нерідко доводиться мати справу з агресивними, озброєними людьми, які іноді перебувають під дією алкоголю. І в разі загострення конфлікту єгер діє лише на власний розсуд, на свій страх і ризик. За принципом «нехай троє судять, аніж четверо несуть». Тому необхідно врегулювати питання права носіння та застосування єгерем особистої зброї, хоча б травматичної, та регламентувати застосування інших спецзасобів для самооборони.
Взагалі, у світлі останніх тенденцій розвитку світового екотероризму, мисливці потрапляють у доволі уразливу категорію громадян, які можуть піддаватися фізичним нападам радикально налаштованих противників полювання. У Франції цю проблему вирішили, прийнявши закон, згідно з яким, за перешкоджання проведенню полювання можна отримати реальний строк позбавлення волі. Чому б нам не перейняти такий прогресивний досвід Євросоюзу? Не кажучи вже про те, щоб прибрати ганебну поправку до Закону «Про жорстоке поводження з тваринами», яка забороняє пропаганду, а як показує практика, і будь-яку згадку про полювання у навчальних закладах. Такий крок дозволить заповнити інформаційний вакуум та популяризувати мисливство, що робиться в усіх розвинених країнах світу.
Тож роботи попереду багато. Впевнений, що без удосконалення законів, левова частка зусиль патріотів мисливського руху в Україні зведеться нанівець і вороги українського народу в особі антимисливців здобудуть гучну перемогу в руйнуванні національних традицій та культури нашого народу.
Андрій АБІН,
“Лісовий і мисливський журнал”
