- У пошуках інформації про Вас, натикнулася на кілька варіантів місця Вашого народження, серед яких – навіть місто Орел…
- Орел? (брови співрозмовника стрімко здіймаються в подиві, а лице засвічується обережною посмішкою). Ні, я народився у Львові…
- Завжди цікавить, чому із великої кількості юридичних іпостасей людина обирає ту, конкретну. Прокуратура – це свідомий вибір чи випадковість?
- Випадковість! Зрештою, як мабуть, і саме право… Річ у тім, що я – не з юридичної родини… Ну, а прокуратура… На факультеті висіло оголошення про запрошення на роботу до прокуратури у Тернопільській області. Очевидно, додало впевненості й те, що батько – родом звідти…
- Невже вибір місця роботи відбувся, фактично, ось так, майже випадково?
- Бачите, для юристів дуже серйозним випробуванням є той факт, що на роботу їх беруть із певним, бодай, найменшим стажем. А де його взяти молодому спеціалісту? Ось і виходить, що обирати особливо нема з чого…
- До прокуратури було і є чимало претензій у соціумі. Ви маєте значний досвід роботи при різних, як кажуть, «режимах». Чи є зміни?
- Так, вони є. І відбуваються вони, завдяки генеральному прокурору, значним чином. І я це кажу не через бажання йому лестити…
- Чи вважаєте Ви, що керувати таким надповажним органом може людина без спеціальної освіти?
- Так, і переконаний в цьому. Генеральний прокурор – персона політична! Його працівники – це ті спеціалісти, кожний у своїй сфері, які повинні надавати консультації, готувати аналітику і пропозиції, на основі яких генпрокурор приймає рішення.
- Тобто, мова йде про необхідність команди…
- Я не люблю це слово… Кажу своїм колегам: ми – в одному човні, і від вправності і погодженості наших дій буде залежати, з якою швидкістю і як впевнено ми будемо ним керувати.
- Складається враження, що човен не завжди «пливе» вправно…
- Нині органи прокуратури також перебувають у стані реформування. І тут дуже важливо, щоб політична еліта, врешті, визначилась, чого вона очікує від прокуратури, якою бачить її роль у житті держави. Поки в мене складається враження, що такого розуміння несформовано…
- Ви маєте на увазі оптимізацію і скорочення?
- І це також! До прикладу, нині у прокуратурі на Закарпатті працює близько двох сотеньлюдей. Уже нині на місцевого прокурора припадає 120 справ на день. Як Ви вважаєте, можна говорити про якість? Кого і скільки скорочувати? Я завжди кажу: місцеві прокуратури – це галери, де працюють люди яких не скорочувати треба, а всіляко допомагати!
- Разом з тим, місцеві прокурори входять до рейтингу найбагатших. І Ви, до речі, теж…
- Багатий, кажете… Це, мабуть, через декларацію про доходи. Так, коли я працював у Києві, у штаті Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, то мав зарплату у кілька разів вищу, ніж зараз…
- То, чому змінили місце роботи? Є пропозиції, від яких не відмовляються?
- (замислюється) Я розумів, що у разі відмови наступної пропозиції не буде. Мені довірили відповідальну справу, і я не маю права не виправдати довіри. Сам я на Закарпаття не просився взагалі…
- А на Закарпатті бували до свого призначення?
- Відпочивав…
- Вам тут подобається?
- Тут добре відпочивати…
- На Закарпатті дуже сторожко сприймають людей приїжджих, не місцевих. Ви відчуваєте це?
- Від звичайних людей – ні…
- А саме Закарпаття, яке Ви могли «розгледіти» і з посади прокурора міста, і вже з нинішньої? Та й працювали у кількох областях…
- Для мене Закарпаття – це Сицилія… Тут – куми, брати, свати… За одну ниточку потягнеш… Батьки хрестять дитину з 2-5 кумами і за десяток років формується «команда» з кількох десятків людей, пов’язаних спільними зобов’язаннями. І якщо повернутися до «приїжджих», то на моє переконання, нині закарпатські правоохоронні структури мають очолювати саме вони, доки не «обросли» зв’язками.
- Досить суперечливе твердження: для володіння ситуацією одних професійних знань замало…
- Думаю, однозначних тверджень в природі існує дуже мало (посміхається). Кажу про те, як бачу я.
- То Вам дзвонять, просять, наказують?
- Бачите, зі мною не надто «говорять», бо не знають, яким чином я буду реагувати. Я слухаю, записую, а рішення приймаю самостійно…
- То у Вас «команди», вибачте, друзів немає?
- У мене є колеги, до яких я намагаюся ставитися рівно. Звичайно, є люди, з якими розмовляти більш приємно чи цікаво… А друзі? Вони залишилися, в основному, у Києві, Львові. Хоча є декілька людей, з якими я познайомився тут у 2014 році, яких також можу назвати друзями, що перевірені часом і різними обставинами, у тому числі нерадісними…
- А є люди, яким би Ви не подали руки?
- (знову замислюється) Мабуть, ні… Навіщо? Інша справа, що коли є вибір, спілкуватися чи ні, я ним користуюся.
- Яким є основне Ваше, особисте досягнення за час роботи в Ужгороді?
- Якщо говорити про ті місяці, коли я очолював прокуратуру Ужгорода, то скажу так: це був важливий і непростий досвід, у тому числі – розчарувань і невдач. Що ж до самої роботи, то багато чого я б зробив не так…
- До слова, про місто! Як просувається справа по «Короні», будинку Фунданича…
- По будинку справа просувається і буде розглядатися. Тут варто сподіватися на результат. Складніше з «Короною», оскільки пройшло чимало часу. Окрім того, новий КПК, як я кажу – написаний адвокатом. Тому у ньому безліч положень, які дозволяють захисту відтягувати справу. Зараз, приміром, ми очікуємо на незалежну експертизу, яка проводиться у визначені строки. Її результату варто сподіватися у 2018-му…
- Чому, на Вашу думку, так багато резонансних справ, у яких не видно результату?
- Причини різні… До речі, я не заперечую і недопрацювань обвинувачення. Не завжди повністю задіюються можливості оперативних служб тощо. Але… Приміром, оця народна закарпатська «забава» «спали машину»! Вона дуже нервує! Немає, як правило людини, яка б не здогадувалася, хто і за що може таке зробити з її авто. Без цієї інформації дуже важко знайти замовника. А потерпілі, м’яко кажучи, не завжди щирі. У такій ситуації співпраця правоохоронців із ними надважлива. І саме так, приміром, вийшли на людину, пов’язану із обстрілом будинку колишнього начальника УМВС…
- Але ж є справи, здавалося б, цілком очевидні. От, як блокування кордону пересічниками…
- (Цього разу посмішку, а вона є, назвати веселою не можна) Так, за вимогами закону прокуратура може починати працювати після того, як заподіяна шкода, є заява. Як Ви думаєте, люди, які не змогли перетнути кордон чи перевізники, вантаж яких простоював, написали заяви? І знову ж таки питання пересічників має вирішитись на загальнодержавному рівні.
- Під час роботи у генеральній прокуратурі Ви курували так звану мукачівську справу. А скажіть відверто, чого там було більше: криміналу чи політики?
- Слідство було непростим з самого початку, і думаю змогло дати відповіді не на всі питання.
- Проте останнє засідання показало, що відповіді є і людей відпустили…
- Обвинувачення представляла група прокурорів. Зараз подана апеляція на рішення останнього суду, і думаю, цим справа не закінчиться. Давайте визнаємо: ходити зі зброєю у мирному регіоні, застосовувати її, м’яко кажучи, неправильно. Ви не погоджуєтеся?
- При Вашому представленні генеральний прокурор визначив пріоритетні завдання для Вас. Вдається поратися?
- Щось вдається, щось ні… Знаєте, розмовляю з місцевими, вони мені кажуть: ну, чи настільки вже постраждає держава, якщо проста людина заробить, перевізши за кордон кілька блоків цигарок? Відповідаю: одні – кілька блоків, інші – кілька машин! І от коли з’являються тисячі і мільйони, виникає потреба вкладати ці кошти. І не тільки в будинки і машини, а в тих, хто цю справу «кришує», а у них, відповідно, зростають апетити. Тому для мене, особисто, контрабанда це – зло! Не вдалося, приміром, реалізувати певні схеми із боротьби з незаконними вирубками лісу. Тут знову ж треба згадати про Закарпаття- Сицилію. Поки… Дещо вдалося у плані боротьби з корупцією…
- Було кілька гучних справ із відомим фігурантами. Чим вони завершилися? Бо складається враження, що в нашій країні, як кажуть, корупціонерів затримують, щоб зробити з ними селфі, і відпускають…
- (знову невесела посмішка…) Дивіться вище – про КПК. Для мене особисто вина цих осіб очевидна. І це не відчуття, а аналіз інформації, яка є в нашому розпорядженні.
- А, як воно: володіти інформацією і, разом з тим, спілкуватися з людиною?
- Це – частина моєї роботи…
- Ви амбітна людина?
- Кілька років тому сказав би: так! Зараз не скажу… З іншого боку, якби мені років 20 тому сказали б, що я стану прокурором області… Мабуть, не повірив би: хлопчик з простої родини, без зв’язків… Тому з професійною реалізацією все склалося. Інша справа, що працювати до старості у державній структурі я не мрію. Це – та ж клітка, про яку я говорив. Ну, хіба розміри інші…
- А про що Ви мрієте?
- Одна з моїх мрій – побувати на могилі батька… Він похований у Португалії, де був на заробітках. На той момент родина не мала коштів, аби забрати тіло додому… Тому я там обов’язково мушу побувати…
- А в яких країнах Ви вже подорожували?
- Польща, Угорщина. Ще був у Відні на екскурсії…
- Хотілося б побачити більше?
- (сміється) Мабуть, так! Острови якісь екзотичні… Чи справді там так красиво, як на картинках?!
- А де Ви, приміром, відпочивали цього літа?
- Два тижні, в Україні…
- Що є Вашим захопленням? Як Ви відпочиваєте?
- Книжки. Дуже люблю читати. Очевидно, це – з дитинства, мама була бібліотекарем…
- Ви – принципова людина?
- Залежно від ситуації… У багатьох випадках варто йти на компроміси…
- Як далеко можете піти у компромісах?
- Достатньо! Але не в тих випадках, коли зачіпається честь. Приміром, працівника прокуратури, якого зупинили, коли він був за кермом, працівники патрульної поліції та утікав від них, спричинив їм тілесні ушкодження, а в його сумці найшли залишки наркотичної речовини, ми звільнили негайно!
- Назвіть три речі, які є для Вас найважливішими, і такими, які Ви нікому і ніколи не дасте чіпати.
- (роздуми тривають кілька хвилин) Мати, син і релігія (тут уже посміхається щиро) Ну, куди ж нам галичанам, без рідної греко-католицької церкви…
- Що Ви вважаєте своїм недоліком?
- (не замислюючись) Роботу! Насправді, вона з молоду забирала дуже багато часу і сил. Це стало однією із причин розлучення.
- Ви підтримуєте стосунки із колишньою дружиною?
- У нас нормальні стосунки і чудовий син!
- Є таке популярне питання: якби Ви могли спілкуватися із людьми, яких вже нема, то хто б це був?
- (сміється) Мені його задавали, тому відповідь готова: Ісус Христос, князь Володимир Великий і Богдан Хмельницький. Ну, з першим іменем я, вочевидь, погарячкував, а от до двох других у мене є питання…
Наша розмова триває кілька годин. Час упевнено перевалив за межі робочого. Мій співрозмовник раз у раз він відповідає на телефонні дзвінки і планує ще сьогодні повернутися на роботу. Рингтон, встановлений на його телефоні – гімн України, який каже, встановив у лютому 2014, і змінювати, схоже, не збирається.
Тетяна Вашаргелі 4 серпня 2017 22:16
