Запах хвої, природна прохолода, прозоре небо, у якому, десь там, високо-високо, перешіптуються крони дерев, тиша, і тільки зрідка повітря розрізає щебетання пташок або хрускіт гілок під ногами. Півтори тисячі гектарів землі, вкритої лісом. Чи може цей зелений клаптик зникнути з мапи Миколаївщини?
Жителі великих міст купляють ялинкові ароматизатори в автомобілі. Відпочивають після роботи, слухаючи у навушниках «звуки природи». Вирощують у своїх квартирах кімнатні рослини, аби насититися киснем, повертаючись з загазованих вулиць. Ми ж маємо змогу користуватися справжніми дарами природи, а не сурогатом. Адже, в Миколаївському районі, всього за 40 кілометрів від обласного центру, розкинулося Андріївське заповідне урочище. Нам пощастило. Бо майже 65 років тому знайшлися люди, які на пісках, під пекучим південним сонцем, висадили перший молодняк сосен. Нам пощастило, адже дерева прийнялися і за десятиліття перетворилися у справжнісінький ліс. Пощастило, тому що завжди були люди, які своїм покликанням обрали збереження та примноження цього здобутку.
Ми побували в Андріївському лісництві, де спілкувалися про проблеми галузі та майбутнє урочища з лісничим Володимиром Володимировичем Загамулою. Збираючись у поїздку, очікували цікаву і приємну бесіду. Так, і розмова дійсно була цікавою і невимушеною, а от новини, які нам сповістили, виявилися сумними. В черговий раз невиважені рішення можновладців можуть обернутися для нас катастрофою. Через 5-10-15 років цей клаптик рукотворного природного дива може перетворитися на сухе лісове «кладовище».
«3 вересня вийшла Постанова Кабінету Міністрів, яка забороняє будь-яку вирубку дерев. Писалася вона, насамперед, «під Карпати», але ж діє на всій території України. Чомусь багато людей вважає, що процеси, які ми спостерігаємо на заході країни, є незаконними. Та насправді ж, вирубка необхідна. Є різні її види, які використовуються для догляду за лісом, для його прорідження, освітлення, прочищення. В нашому урочищі є молодий ліс і середньовіковий. Коли дереву виповнюється 10 років, воно уже потребує догляду. У сорокарічних же дерев коренева система дуже розростається і тоді розпочинається процес самовиживання, інші дерева, що навколо, всихають, падають, гниють, заводяться шкідники. Тому санітарна вирубка просто необхідна. Бо інакше ми втратимо те, що маємо», — пояснює лісничий.
Зараз Україна за якістю вирощування лісів знаходиться попереду таких країн як Угорщина, Литва, Латвія, Франція, Хорватія, Естонія, Італія, Білорусь, Болгарія та інші. А Закарпатська область поступається лише Швейцарії.
Та на сьогодні ризик, що наш ліс зовсім скоро може просто померти, дуже високий. Єдиним способом уникнути цього є відміна необдуманого популістського рішення. Миколаївські лісівники зверталися до можновладців, їздили до Києва, намагаючись потрапити на прийом у високі кабінети. Та поки що — марно. Ніхто не хоче чути правду, дослухатися до спеціалістів, які б’ють тривогу. Дехто може сказати: а як же ті столітні дуби, що проростають в парках та заповідних зонах України? Так, ми зберігаємо ці, вже навіть історичні, пам’ятки природи.
Якщо ж ви бували у таких місцях, мабуть, помічали, що навколо них нічого не росте (згадайте про самовиживання). Тому у лісі таким, як-то кажуть, «переспілим» деревам, не місце, інакше того лісу не буде. Варто зрозуміти і запам’ятати: лісівники на місце кожного зрубленого дерева висаджують молодняк, саме таким чином ліс оновлюється. Наприклад, в Австрії вирубують 77 % річного приросту, в Італії та Швеції — 81 %, у Швейцарії — 84 %. Україна ж в цьому плані навіть відстає.
«Соромно дивитися в очі нашим ветеранам, нашим батькам, які вклали душу в ці ліси. Завдяки їхній праці ми можемо насолоджуватися такою природою, таким зеленим багатством району. Боляче буде бачити, як ліс помирає», — із гіркотою констатує Володимир Загамула.
На жаль, рішення КМУ не єдина «свиня», яку можновладці підкинули лісовій галузі. Вже півтора роки, як лісництво залишилося без будь-якого державного фінансування. Кошти не виділяються зовсім: ні на зарплати, ні на оновлення лісу, ні на протипожежні заходи. Невеличку частину витрат вдавалося перекривати продажем дров жителям навколишніх сіл. Тепер же лісництво залишиться і без цих коштів. Оскільки навколишні населені пункти не газифіковані, то заборона санітарної вирубки вдарить і по гаманцях мешканців. Крім того, вирубування лісосмуг, які і так потерпають від бракон’єрства, ще більше зросте.
Колективу Андріївського лісництва (щоб вижити) допомагають колеги з більш ресурсних лісових господарств інших областей, небайдужі господарники. Але за останній час тут були змушені скоротити кількість працівників — з 50 до 15. А наші «реформатори» взагалі мають на меті взяти за основу так звану «польську модель», де у лісництвах на постійній основі працює лише лісничий та його помічник. Для будь-яких робіт (догляд, охорона, протипожежні заходи) залучаються наймані працівники. Але ж там належне і постійне фінансування на проведення необхідних робіт, зарплату. Зрозуміло, що наші господарства таких коштів не мають. Більш того, робота у лісі вимагає спеціальних знань і навичок. Не може, наприклад, тракторист, який все життя сіяв чи збирав хліб, без досвіду, певних навичок виконувати роботи у лісі.
Щодо техніки, тут і сказати майже нічого: найновіший агрегат придбали у 2001 році, інші машини — однолітки незалежної України.
Нестача коштів може миттєво поставити під удар існування цілого урочища. Тільки уявіть: цього року лісопожежна станція стояла без палива до травня. Слава Богу, що п’ять років поспіль в Андріївському урочищі не було жодної пожежі, на жаль, у поточному вигоріло 5 гектарів лісу. Спека, покинуті скляні пляшки, що перетворюються на лінзи, незагашене багаття безвідповідальними відпочивальниками і грибниками свою «чорну» справу зробили. Але нам пощастило більше, ніж Новоодеському району, де цього літа вигоріло 70 гектарів. Зробити мінералізовані смуги (штучні протипожежні бар’єри) та доглядати за ними допомогли депутати районної ради і підприємці. За сприяння голови районної ради Юрія Пінькового надали дизельне пальне і бензин господарники Тетяна Тетенькіна, Тарас Кос, Андрій Погорєлов (на той час керівник ДПП «Степове»). Після цілої низки пожеж у лісах Миколаївщини кошти на пальне виділили і з обласного бюджету.
Та всупереч усім проблемам, працівники Андріївського лісництва роблять усе для збереження лісу. Якимось дивним чином їм вдається навіть примножувати природні скарби, хоча за останні роки темпи були змушені збавити. В урочищі ростуть, переважно, хвойні породи: сосна кримська, сосна звичайна та ін. Але й непогано приживаються листяні породи дерев.
«У 50-60-70 роки висаджували тільки сосни. А от вже 10-15 років тому почали потрохи «вводити» листяні породи. Наприклад, дуже добре зарекомендував себе дуб червоний. Так, кожні десять років у лісництво приїжджають спеціалісти зі столиці, які стежать за приростом і «відпадом» (у нас, до речі, спостерігається лише приріст). Вони дивуються, що в Андріївському лісництві дубки розростаються так само, як на чорноземах і багатих грунтах. Пробували садити і акації, і клени, і в’язи. Вони також на наших пісках непогано себе почувають. Раніше ми висаджували по 150-200 гектарів лісу за рік. Починаючи з 2010 року, район почав виділяти нам землі для заліснення. Планували передати 970 гектарів. Ми встигли висадити дерева на 360 га, а потім фінансування припинилося і ці землі «зависли у повітрі», — розповів лісничий.
У лісництві є свій розсадник, площею у півгектара. Коли були кошти, активно висівали і головні, і супутні породи: дуби, акацію, гледичію, пробували навіть пророщувати туї. Вистачало і на потреби лісництва, і на продаж.
У розведені дерев активну участь брали школярі — учасники гуртків юних лісівників Новоандріївської та Шостаківської шкіл. Діти також огороджували мурашники, майстрували шпаківні та годівниці, збирали насіння. В свою чергу, лісництво завжди допомагало навчальним закладам деревиною. Так дітлахи навчалися не тільки любити природу, а й берегти, опікуватися її дарами та створіннями.
До речі, про створінь. У нашому лісі водиться чимало живності: кабани, косулі, зайці, борсуки, куріпки, фазани. Останнім часом біля води розвелося чимало особин такої незвичної для нашого краю тварини — єнота. В плавнях живуть видри. Ліс входить у природно-заповідний фонд, тому полювання тут заборонене. Але поруч є декілька мисливських угідь. Перший обхід знаходиться у плавнях під Ковалівкою. За ним стежить єгер Іван Вікторович Назаров. Другим обходом, що біля села Сапетня, опікується єгер Андрій Михайлович Сидоров.
Незаконної вирубки як такої в Андріївському урочищі немає. І це завдяки майстрам лісу, котрі його охороняють: Олександру Олександровичу Швецю, Миколі Володимировичу Загамулі, Костянтину Абдульбертовичу Хусаїнову, Сергію Павловичу Мікшанському, помічнику лісничого Дмитру Сергійовичу Швецю. Всі вони мають неабиякий авторитет серед місцевого населення, тому люди навіть і не намагаються без дозволу нарубати дров. Єдине, що перед новорічними святами, буває, ловлять бажаючих зрубати молоду сосенку.
Про санітарний стан лісу дбають тракторист Віктор Миколайович Царюк, вальщик Василь Миколайович Петрик. Що робити з деревами, які вже віджили своє, добре знають рамник Юрій Станіславович Буток та робітник Віктор Олексійович Фесенко.
Пожежна безпека та боротьба з вогневою стихією у площині обов’язків водіїв Олександра Олександровича Лапіна та Володимира Івановича Дорошенка. У чоловічому лісовому царстві є одна прикраса — бухгалтер Олександра Дмитрівна Трофимова.
«У нас дуже гарний колектив. Усі — професіонали своєї справи. Напередодні Дня працівників лісу хочу подякувати їм та побажати міцного здоров’я, натхнення, сил, родинного затишку, матеріального благополуччя. Дякую і сім’ям працівників нашої галузі за розуміння і терплячість, бо наші робочі дні — ненормовані, бувають і нічні виклики. Доземний уклін ветеранам за їхню копітку працю, за те, що вони створили наш ліс, вклали в нього своє здоров’я, свою любов», — щирими словами привітав своїх колег, усіх працівників лісу Володимир Загамула.
До речі, 10 листопада 70-річний ювілей буде святкувати ДП «Миколаївський лісгосп». Це найстарше державне підприємство в нашій області. Хочеться, щоб цей ювілей не став останнім (зважаючи на складні обставини).
На півдні України, у степовій зоні, навіть невеличка лісосмуга є цінним скарбом, то що вже казати про цілий ліс? Ми, люди, різні. Хтось полюбляє провести час наодинці з природою або у компанії близьких друзів, а комусь більше подобається «цивілізований» відпочинок. Та у будь-якому разі, негативно ставитися до Матері Природи, як її створіння, ми не можемо. Тож, перед усіма нами стоїть завдання — зберегти для наших дітей, для усіх майбутніх поколінь те, що батьки створювали для нас. Ні ми, ні ті, хто сьогодні керують державою і приймають рішення, не маємо права на помилки. Помилки, що можуть спричинити катастрофу. Бо Природа помилок не прощає.
Газета «Маяк»
14 сентября 2017, 20:04
