ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

20 січня 2018

На Украине запретили в Карпатах вырубку тысячелетних лесов. Не поздно ли опомнились?

Государственное агентство лесных ресурсов Украины приняло решение о прекращении выдачи лесорубных билетов на осуществление всех лесохозяйственных мероприятий на участках, которые отвечают определению лесов.



фото: mukachevo.net

«Мы временно, до решения вопроса статуса каждого из участков, приостановили выдачу лесорубных билетов на проведение любых лесохозяйственных мероприятий на лесных участках…. В частности, это касается Закарпатской, Ивано-Франковской и Черновицкой областей», - сообщил на сайте ведомства заместитель председателя Гослесагентства Владимир Бондарь.

За последние 5 лет в Карпатах истребили свыше 600 гектаров уникальных лесов, сообщает mukachevo.net со ссылкой на данные Всемирного фонда природы.

Ценность лесов состоит в том, что они практически не претерпели вмешательства человека. Возраст отдельных тисов в Карпатах достигает 4 тысяч лет.

20.01.2018 - 14:00

Лісівники доставляли продукти тим, хто опинився у сніговому полоні на трасі Київ-Одеса



Лісівники доставляли продукти тим, хто опинився у сніговому полоніФото: https://lis-ck.gov.ua

Працівники Уманського лісгоспу та його структурних підрозділів долучились до подолання наслідків зимової негоди – залучена вся техніка та людський ресурс.

Першочергово технікою Уманського лісгоспу було розчищено прилеглу територію та під’їзні шляхи до Уманської центральної районної лікарні, аби можна було вчасно та безперешкодно дістатися медичного закладу.

Через негоду на трасі Київ-Одеса на під’їздах до міста Умань та населеного пункту Ладижинка утворилися кількохкілометрові автомобільні затори. Понад сотні вантажівок та легкових автомобілів протягом кількох діб не можуть дістатися свого пункту призначення. Уманські лісівники УАЗом лісгоспу доставляли та роздавали гарячі обіди на пункт обігріву заблокованих снігопадом водіїв.

Поблизу Поташа лісівники визволили з снігового полону автофургон. Буксирували його автомобілем УРАЛ до розчищеного шляху понад три кілометри.

Наразі роботи із подолання наслідків негоди тривають. Уманські лісівники, у зоні діяльності лісгоспу, а це шість адміністративних районів, допомагають громадам, розчищають дороги, прибирають повалені дерева.

Підготував: Олена ХОЛОД
Джерело: Ліси Черкащини

Закарпатські лісники врятували від загибелі маленьку косулю



Тварина потрапила у річку Шипот та ледве вирвалася з течії
Знесилену та замерзнуту косулю співробітники Перечинського державного лісового господарства доставили до контори лісництва «Шипот». Про це повідомляє Мukachevo.net.

Працівники держлісгоспу нагодували дитинчата козулі, обігріли і вже потім через певний проміжок часу, коли гостя набралася сил, повернули її в звичне для неї середовище проживання.

Лісіники припускають, що в річку, з досить високим рівнем води бідолашну тварину загнали вовки.

Окрім того, на Перечинщині наразі триває друга хвиля підгодівлі тварин. Понад три тони кукурудзи та спеціальних харчових віників заготували на зиму для диких тварин у Перечинському лісгоспі. Це ініціатива самих лісівників.

Охоронці лісу зазначають, що підкормка диких звірів взимку – важливий захід, який проводиться мисливськими господарствами щорічно.

Коли настають холоди і в лісі все замерзає, лісовій звірині стає все складніше добути їжу. Хоч голод жителям лісу поки не загрожує, працівники лісгоспу традиційно взимку їх підгодовують.

«Український ліс хочуть одягнути у європейський камзол», – Володимир Бондар

Після пoдій, кoли влада запрoпoнувала свoїм грoмадянам «світле лісoве майбутнє», минулo майже два місяці, пристрасті лісівників дещo вляглись, влада вкoтре відступила від свoїх «дoмагань», але лісівниками, які не пoділяють думку «рефoрматoрів», перед урядoм України пoставлені певні умoви і вимoги.


Вoлoдимир Бoндар

Прo це та інше рoзповів у інтерв’ю Волинь24 в.o. гoлoви Державнoгo агентства лісoвих ресурсів України Вoлoдимир Бoндар.

За його словами, пoмилка, яку найчастіше дoпускають нинішні рефoрматoри лісoвoї галузі, пoлягає в спрoбах підійти дo неї з гoтoвими інoземними мірками.

«Застoсування стандартних світoвих екoнoмічних і істoричних мoделей недoстатньo для пoвнoгo рoзуміння ситуації. Україна йде пo свoєму, унікальнoму шляху в ринкoву екoнoміку», – вважає Володимир Бондар.

«Лісoві рефoрми» українськoгo уряду, які нагрянули у листoпаді-грудні минулoгo рoку – це спрoба пoхитнути традиційну лісoву культуру українськoгo нарoду, яка складалась віками. Вoни викликали бурхливу реакцію у працівників галузі, мoжливo навіть неoчікуванo бурхливу, з тoчки зoру рефoрматoрів. Oднак, неoчікуванoю вoна мoже здатись лише на перший пoгляд і в далеких від прoблем галузі людей.

Насправді ж, гoстра реакція на спрoбу кардинальних змін в лісoвoму гoспoдарстві країни закладена в самій самoбутній культурі українців. І не приймати культурнo-психoлoгічні аспекти ставлення людей дo лісу в нашій державі – фатальна пoмилка зі стoрoни автoрів «рефoрм», які переважнo знайoмі з «західними екoнoмічними теoріями» і які ставлять за ціль oдягнути український ліс в єврoпейський камзол», – каже Володимир Бондар.

17:50 19.01.2018

Володимир Бондар: "Реформування лісової галузі повинне відбуватися за українськими стандартами"



Наприкінці минулого року Україною прокотилася хвиля гучних протестів працівників лісової галузі проти запропонованої Кабміном України «Стратегії розвитку лісового господарства», згідно якої дезінтеграція державного лісового господарства України може бути не лише продовжена, а й доведена до кінця. Якщо, звичайно, хтось не зупинить запущений механізм її розпаду.

Після подій, коли влада запропонувала своїм громадянам «світле лісове майбутнє», минуло майже два місяці, пристрасті лісівників дещо вляглись, влада вкотре відступила від своїх «домагань», але лісівниками, які не поділяють думку «реформаторів», перед урядом України поставлені певні умови і вимоги.

Про це та інше – розмова з в.о. голови Державного агентства лісових ресурсів України Володимиром Бондарем, – інформує Волинь24.

- Володимире Нальковичу, поки «реформатори» українського лісу вперто продовжують бачити корінь зла у відсутності інвестицій, низькій ефективності потужностей глибокої переробки деревини, сировинній орієнтації експорту, зношенні основних фондів, держлісгоспи, пройшовши крізь усі бурі і негаразди, залишаються чи не єдиною структурою в знищеному народному господарстві, які залишили «порох сухим», зберегли свою вертикаль управління і продовжують успішно працювати. Чи не варто більшість негативу, який приписується галузі в останні роки, переадресувати державі, яка хронічно не виконує своїх фінансових зобов’язань і за роки незалежності так і не сформувала чіткої державної лісової політики?

- Помилка, яку найчастіше допускають нинішні реформатори лісової галузі, полягає в спробах підійти до неї з готовими іноземними мірками. Застосування стандартних світових економічних і історичних моделей недостатньо для повного розуміння ситуації. Україна йде по своєму, унікальному шляху в ринкову економіку.

Тому всеукраїнська акція лісових профспілок в черговий раз примусила нас визначитись: а що таке для України ліс? Якщо розглядати його як довготривалий сталий і відтворювальний ресурс економіки і екології, як запорука добробуту і здоров’я населення на необмежену перспективу, то потрібна одна стратегія. Якщо ж розглядати ліс як засіб для швидкого розвитку економіки, чи, швидше, як сировину для неї з «різким ростом добробуту людей», то, враховуючи нашу схильність до історичного «максималізму», треба вибирати протилежний курс. 

На цьому ми вже обпеклись, і не один раз. Тому й не дивно, що ті, хто з гаслами вийшов під стіни районних і обласних адміністрацій, вибрали перше.

«Лісові реформи» українського уряду, які нагрянули у листопаді-грудні минулого року - це спроба похитнути традиційну лісову культуру українського народу, яка складалась віками. Вони викликали бурхливу реакцію у працівників галузі, можливо навіть не очікувано бурхливу, з точки зору реформаторів. Однак, неочікуваною вона може здатись лише на перший погляд і в далеких від проблем галузі людей. 

Насправді ж, гостра реакція на спробу кардинальних змін в лісовому господарстві країни закладена в самій самобутній культурі українців. І не приймати культурно-психологічні аспекти ставлення людей до лісу в нашій державі – фатальна помилка зі сторони авторів «реформ», які переважно знайомі з «західними економічними теоріями» і які ставлять за ціль одягнути український ліс в європейський камзол. 

Я не випадково веду мову про культуру власне людей, які тисячоліттями живуть в безпосередньому контакті з лісом. З ним пов'язаний один з найдревніших пластів людської культури взагалі.

Річ у тім, що культура користування лісом і землею, фундамент якої був закладений ще в сиву давнину, дозволяє забезпечити сталість і самодостатність значної більшої частини населення України. Вона допускає можливість особистого збагачення, а при дотриманні деяких норм суспільної порядності також дає можливість просто забезпечувати власні потреби і потреби своєї сім’ї без так званого «примноження капіталу», а завдяки власному інтелектуальному розвитку. Іншими словами, вести якісне, повноцінне життя в повноцінному навколишньому середовищі.

Ми маємо гіркий досвід «приватизації», в якій купка людей отримала багато. Тому усе в нашій державі, що пов’язане з лісом і землею, сприймається вкрай гостро. Люди захищають своє право на існування, право на життя завтра і післязавтра. І не враховувати це означає не розуміти і зневажати своїх людей.

- Тобто, ви відстоюєте думку, що з точки зору вищезгаданої «лісової культури» приватна власність на те, що подарував бог, неетична, аморальна?

- Знаєте, я далекий від спроби ідеалізувати стосунки людини і природи в минулому, як і не заперечую сьогоднішньої потреби нормування і контролю за природокористуванням зі сторони держави. Мова йде про деякі аспекти, які закладені в свідомості абсолютної більшості людей. Навіть незалежно від того, чи це мешканець села, чи міста. Ігнорування згаданих реалій може призвести до трагічних наслідків. 

В якості паралелі можна привести невдалу земельну реформу Петра Столипіна, яка була проведена без урахувань культурних особливостей народу, з презирством до «темноти народної». Ще міцніший приклад – організація радянських колгоспів. Якщо сьогодні реформатори виступають від імені держави за реформу лісу в такому ж стилі, як сто років тому, то мушу зізнатись, що ставлення до людей як до деякої маси з корисними чи шкідливими властивостями впродовж століття не зазнало суттєвих змін. Тобто, потенційно прихильники різких змін в галузі готові примусити країну заплатити за ці «зміни» ту ж ціну, яка була заплачена за згадану помилку більш як сторічної давності.

- Сьогодні в Україні немає жодного авторитетного спеціаліста лісового господарства, який би погоджувався на сучасний тенденційний розвиток лісового господарства. А ті, хто погоджується, квапляться віддати ліс в концесію за символічну платню з тим, аби згодом отримати їх назад від концесіонерів у вигляді пнів чи залишків деревостанів, залишених реальної комерційної цінності. Чому перемагає зло?

- Однією з головних проблем українського суспільства є правовий нігілізм. Існує стійке небажання жити у відповідності з законами держави. Багато його й в лісовому секторі. Як на мене, з однієї сторони він є наслідком неякісної законотворчості, прийняття законів, яких суспільство не сприймає, які є для нього ворожими. З іншої – відображенням глибоких соціальних виразок держави. Поки ці проблеми не визнаються на офіційному рівні, практично всякі зусилля з виправлення ситуації не будуть мати успіху. 

Йдеться про те, що політика деяких економістів і бізнесменів з ініційованими ними «реформами» в сфері природокористування не відповідають задекларованим цілям. Їх теоретична база заснована на помилковому ототожненні звичайного значення слова «власність» з однойменним юридичним інститутом, ігноруванням публічних інтересів в аспекті природокористування і недооцінки абсолютної цінності навколишнього природного середовища. Останнє може призвести до подальшої «амазонізації» (безконтрольного знищення лісу), і «нігеризації» (коли апарат держави ставиться на службу великого деревообробного бізнесу). 

Вдруге акцентую, що нарікання деяких українських «економістів» на «нічийність» землі, лісів і водойм (які за діючим законодавством перебувають у державній власності), набрали масштабів всеукраїнського «плачу Ярославни». За їх думкою, українській природі настав час набути «ефективного» власника. Так ставиться проблема, що ніби то ця природа давно його зачекалась. Хоч все, насправді, навпаки: цей «потенційний власник» тужить за новим витком приватизації. На цьому аспекті, власне, й обґрунтовуються спроби запровадження юридичного інституту власності на природні ресурси.

Я далекий від думки, що власник забезпечить ефективний захист і навряд чи його економічні інтереси співпадуть з інтересами охорони природи. Тобто, екологічне право повинне залишатись частиною публічного права. 

Охорона природи не обійдеться без імперативних методів, які можуть бути реалізовані тільки публічною владою, оскільки це сфера публічного інтересу. Стан, в якому ПРИРОДА виступає об’єктом права, в тому числі правом власності і інших видів прав, недопустимий. Вона може виступати тільки в якості суб’єкта права. Тоді компенсаційні платежі за відшкодування екологічних збитків будуть носити цільове призначення і використовуватись на відновлення якості навколишнього середовища.

– Цікава ваша фраза (наведена вище), про «спробу одягнути український ліс в європейський камзол». Чи можна детальніше про те, як ви ставитесь до запозичення «чужого досвіду», що вже багато років терзає український ліс?

- До 1917 року в Російській імперії, в яку входила територія нинішньої України, у безпосередньому веденні лісового департаменту перебували близько 50% її лісів. Валовий дохід (ВВП), з цієї площі складав у рік близько 100 млн. золотих рублів. Розподіл виручених коштів приблизно виглядав так: 60% отримувала державна казна, 10% отримували місцеві земства, 30% залишалось на ведення лісового господарства. Про те, щоб садити ліс на вирубах за рахунок ін’єкцій з інших статей державного бюджету (як це було в радянські часи), а не за рахунок лісопромисловців, які гарантовано виплачували лісництвам ще до отримання лісорубних квитків так звану «лісокультурну заставу», були відсутні навіть гіпотетичні пропозиції. Це – для відома про історичний досвід, який не відбереш. 

А щодо «європейського камзолу», то, наприклад, в Канаді (за даними Canadian Forest Service), яка сьогодні користується репутацією світового лідера по втіленню новацій і інновацій, низка урядових ініціатив увінчалась успіхом: там народились і прижились такі терміни як «стале управління лісами», «модельні ліси», «концесія» тощо. На початку 2000-х Російська Федерація на 90 % переписала собі лісовий кодекс Канади і… не склалось. Протилежний результат. Тобто, при майже абсолютній схожості низки фізико-географічних факторів лісів двох великих держав, і навіть при тому, що лісова промисловість РФ спирається на більш широку ресурсну базу і володіє більш вигідними умовами для зовнішньої торгівлі деревиною, російська лісова система господарювання з «запозиченим» кодексом уступає канадській практично за усіма показниками.

Я звернувся до цього, не вельми «ліричного» відступу, саме з тим, аби показати, що результати запозичення чужого досвіду і західні механізми галузевого регулювання, як такі, які відстоялись, так і інноваційні, не завжди можна застосувати в Україні чи іншій державі, оскільки в бідних соціальних середовищах зі слабкими інститутами громадянського суспільства нові правила гри призводять лише до зміни форми, а не змісту неформальних стосунків, які склались з певних причин і міцно засіли в свідомості людей і в цілому в суспільстві.

- В будь-яких умовах при будь-якій економіці для розвитку лісового сектору необхідна наявність відкритого конкурентного середовища для лісового сектору і лісового бізнесу. Тобто, обидві сторони повинні володіти джерелами дохідної частини власного бюджету. Джерелом доходу лісового господарства в цивілізованому світі виступають засоби, отримані лісовими господарствами за рахунок реалізації деревини. У нас цю операцію здійснюють держлісгоспи. Але бізнес проти існування цієї структури. Виходячи з цього, чи не доведеться державі поступитись деревообробникам в конкурентних сферах?..

- Бізнес намагається розглядати державне лісове господарство як булку з родзинками і нігтем виколупувати лише родзинки. Про це свідчить «стратегія швидкого приготовлення», яка створює заділ для кримінальних схем з приватизації дохідних структур галузі – аналогічних тим, які діяли при приватизації промислових підприємств всередині дев’яностих. Це може породити нові кримінальні війни за власність. Реакція не забарилась: люди вийшли під стіни влади захистити певні умови. Якщо вони не будуть виконані, усі спроби змінити лісову галузь зіштовхнуться з жорстким спротивом. 

Скільки гектарів гаїв і соснових борів шумлять в Україні, висаджених і доглянутих руками і за кошти бізнесменів? Ніскільки. Не існує таких лісів і не буде їх в середній і віддаленій перспективі. Існує протилежне: бізнес прагне перетворити лісові господарства України в економічно кастровані структури, нездатні не лише приносити колишній дохід державі як власнику лісів, а й заробляти на власне існування і елементарний розвиток.

Причину такої пильної уваги до лісу потрібно шукати в тому, що інвестиційна привабливість сировинних галузей значно вища, ніж виробничих. Мушу вам сказати, що рейтинг українського бізнесу, який займається деревообробкою, багато де в чому ірраціональний і тримається на відносно міцному лобі вищої представницької влади України і ЗМІ. Інколи так трапляється, що «сірі» починають і виграють, тому що життя – не шахи, воно куди простіше. Навіть при тому, що для більшості бізнесменів такі суспільно значимі інтереси, як охорона природи, збереження природного біологічного різноманіття – не найперші пріоритети. Чи не тому основні напрямки сучасних лісових «реформ» лежать в тій площині, яка може ввести в екологічне право юридичний інститут власності?

– Які сценарії розвитку лісового господарства ви бачите найближчій перспективі? Що б ви взяли в пріоритети? Чи бачите ви перспективу в приватизації окремих ланок лісового господарства? Чи потрібні українському лісу два-три місцеві «абрамовичі»?

- В рамках реформи можлива поява багатьох сценаріїв, але, забігаючи наперед, з впевненістю скажу: жоден з них не принесе миттєвого позитивного ефекту. Зміни в лісовій галузі приносять довгі і болючі процеси. Песимізм можна пояснювати багатьма причинами. Найбільш значимі з них: відсутність ідеології розвитку лісового господарства – вона знівелювалась між різними «ідеологіями», що пропонувались уже за часів незалежності; специфіка економічних механізмів реформ, які почали нав’язуватись «зверху» з часів ліквідації профільного міністерства майже без обговорення; вкрай зубожілий кадровий склад галузі; тривала відсутність належного бюджетного фінансування.

За таких економічних, моральних і політичних умовах доречно вести мову не про «ділення», «скасування» чи «усування», а про «додавання», «підтримку», оскільки будь-який поділ господарської ланки чи структури призводить або до її загибелі, або до ослаблення. Але ціль поставлена і треба шукати оптимальні рішення. Мої пріоритети: сталий баланс між ефективністю лісокористування та органічним розвитком лісових екосистем, оптимальне співвідношення контролюючої і господарської функцій галузевих структур, колективне напрацювання регіональних систем лісокористування лісистих областей і безлісого Півдня України зі збереженням позитивних елементів існуючого інституту лісокористування; чітке визначення джерел тривалого фінансування лісового господарства Півдня з врахуванням регіональних відмінностей і можливим створенням лісового фонду.

Лісгоспи – основні ланки в управління лісами. Треба визнати той факт, що ведення в державі державного лісового господарства ставить своїм головним завданням виробництво сировинних благ, що ці блага виступають товаром, на основі реалізації якого в кожному лісгоспі формується основна сума лісового доходу держави і прибутку лісгоспів. В даний час професійно підготовлені спеціалісти лісового господарства залишились тільки в цих структурних одиницях і їх підрозділах. Їхня ліквідація чи приватизація призведе до втрати професійних кадрів як працездатної конячки лісової служби. Такі «централізовані рішення» серйозно посприяють підвищенню соціальної напруги. Адже тимчасові люди в лісі завжди були і залишаться тимчасовцями, які залишають після себе зарослі, придатні хіба що для заготівлі віників.

У вирішенні галузі сьогодні вкрай важливо задіяти увесь потенціал громадського обговорення. Свою думку повинні висловити і лісівники, і вчені, і екологи, і просто занепокоєні ситуацією громадяни. Їм є що сказати, незалежно від наявності чи відсутності зірок на погонах. Про усе, сказане мною вище, я наголошував на початку грудня минулого року на засіданні парламентського аграрного комітету.

Петро Чечелюк

Аргументы против селекционного отстрела зубров - В.Е.Борейко



Особого обсуждения требует вопрос отстрела старых и больных зубров в селекционных целях с этической и экологической точек зрения. До­воды защитников «селекционного» отстрела зубров с коммерческим уклоном вкратце состоят в следующем: лучше получить деньги за «селек­ционный» отстрел старого или больного зубра, чем он сам умрет от старости, болезни или погибнет от рук браконьеров.

На наш взгляд, эта циничная и потребительская позиция, которой, к сожалению, придерживаются некоторые представители не только Минп­рироды Украины, но и эко НГО (так, рекомендации по «селекционному отбору» 5 зубров в 2006 г. подписал председатель Общественного со­вета при Минприроды Украины, глава Национального экологического центра С. Таращук) (1).

Во-первых, нигде в Законе Украины «О Красной книге Украины» не сказано, что можно коммерчески отстреливать старых и больных краснок­нижных животных, покупать их трофеи, да еще получать за это деньги. Более того, селекционный отстрел дискредитирует идеологию Крас­ной книги, развращает самих охотников, приучая их убивать животных из Красной книги.
Во-вторых, такая позиция провоцирует браконьерство со стороны местных жителей (иностранцам можно, а нам нельзя) и неуважение к са­мой идее Красной книги, которая заключается в прекращении коммерческой добычи видов, занесенных в Красный список.
В-третьих, непонятно, почему нельзя дать краснокнижным животным самим умирать от болезней или старости, почему нужно обязательно их «использовать». Тем более, что нет научных данных, что старые и больные особи как-то вредят стаду зубров. Известно, что в преклонном воз­расте они обитают поодиночке. Так называемое «селекционное» убийство зубров грубо попирает право животных на жизнь и свободу.

В-четвертых, такая позиция способствует воспитанию потребительского, неуважительного отношения к природе, особенно к ее прекрасным, уникальным представителям — зубрам. Если и нужно как-то изолировать старого зубра от стада, или защитить его от браконьеров, то лучше его отловить и содержать в вольере, показывая экскурсантам, детям местных школ.
В-пятых, само проведение охоты на зубров (а она ведется с подходом, загоном или с собаками) — выстрелы, шум моторов машин, голоса лю­дей и т.д. (селекционной или другой) способствует стрессу этих редких животных и в итоге разрушает возрастно-половую структуру стада зубров.

В-шестых, не понятно, почему мы должны отыгрываться на беззащитных животных, убивать дряхлых, больных зубров, а не лечить их. Ведь старых, больных людей лечат, а не убивают.
В-седьмых, для белорусов термин «охота на зубра», пусть даже в так называемых «селекционных» целях, означает чуть ли не святотатство, ведь по сути речь идет о расстреле одного из любимых символов страны.

В-восьмых, есть опасность, что при абсолютном отсутствии контроля за ведением «селекционной» коммерческой охоты на зубров, зубр прос­то будет вскоре уничтожен как вид в Украине.

В-девятых, проведение селекционного отбора зубров при помощи иностранных охотников — это не только аморально, но и антиэкологично. Селекционным отбором зубров должен заниматься волк, а не человек. Вольные популяции зубров должна регулировать сама природа, а не охотники.

В-десятых, сам селекционный отстрел ведется не прозрачно, без непосредственного контроля природоохранных госорганов и общественных организаций. Нередки случаи, когда жертвами иностранных охотников становятся не только старые и больные, но и молодые зубры.
В-одиннадцатых, валютно-селекционная охота на зубров значительно снижает ценность этого самобытного живого существа и памятника природы, низводя его до обыкновенной мишени и охотничьего трофея.

В-двенадцатых, если уж очень необходимо изъять зубра из популяции, почему его обязательно надо убивать. Почему нельзя отловить и пере­селить в зоопарк, вольер? Например, в польском национальном парке Беловежская Пуща имеются демонстрационные вольеры зубров, пользу­ющиеся наибольшей популярностью посетителей парка. В год их посещает около 117 тыс. туристов (66).

В-тринадцатых, любой добытый зубр представляет собой важнейший материал для изучения зубров, мониторинга за ними, исследования их генетики и должен поступать ученым, а не охотникам за трофеями.

В-четырнадцатых, как считают российские зоологи, «зубры по своей природе консервативные животные и медленно осваивают новые терри­тории. Единственной мобильной частью популяции являются взрослые самцы во время гона, мигрирующие порой на расстояния порядка сот­ни километров и являющиеся носителями генов между соседними стадами» (47). Именно их то и предлагают отстреливать идеологи селекци­онного отстрела (20).

В-пятнадцатых, в настоящее время выдача разрешений на селекционный отстрел зубров не персонифицируется. То есть охотхозяйства не указывают в своих ходатайствах именно каких зубров они хотят отстрелять. Соответственно Минприроды не дает разрешений на отстрел конкретных зубров, что, в свою очередь, позволяет охотхозяйствам стрелять любых зубров.

В-шестнадцатых, Национальная комиссия по Красной книге работает как часы, ежегодно согласовывая селекционный отстрел зубров. Одна­ко никто никогда из входящих в нее ученых или работников Минприроды, выдающих разрешение на селекционный отстрел зубров, не выез­жал на контролирование самого селекционного отстрела. Люди, выдающие и согласовывающие так называемый селекционный отстрел ред­чайшего животного, совершенно не владеют ситуацией на местах. Непонятно также, почему ни разу ходатайства на селекционный отстрел зубров не отклонялись, а всегда согласовывались.

В-семнадцатых, селекционный отстрел зубров в чистом виде — это совершенно надуманное и бесполезное мероприятие. Если лишить его ком­мерческой составляющей, то никто им заниматься не будет.

В-восемнадцатых, во время селекционно-коммерческого отстрела на самом деле выбивается элитный генофонд животных. Под пули попада­ют зубры-самцы в самом расцвете лет. В результате негативные изменения происходят в половозрастной структуре стад зубров, где остаются одни самки и молодняк. Например, в Березинском заповеднике с 1994 по 2002 гг. иностранные охотники под видом «селекционного отстре­ла» убили 8 зубров. В итоге, в заповеднике половое соотношение оказалось сильно нарушено в пользу самок (насчитывается 21 самка и 8 сам­цов) (68).

Следует также сказать, что эрозия Красной книги происходит не только в Украине. Валютная охота на зубра ведется в Болгарии, Польше, Бе­ларуси и в России. В Туркмении, Узбекистане, Казахстане, Таджикистане официально разрешена коммерческая охота на краснокнижных жи­вотных — джейрана, архара, туркменского горного барана, безарового козла, винторогого козла, леопарда, кулана, дрофу, джека, барана Северцова, устюртского муфлона, балобана, североказахстанского горного барана, причем, даже на территориях заповедников и поддержи­вается чиновниками Российского офиса ВВФ (7).

Охрану природы очень опасно совмещать с рыночными отношениями. Когда редкий вид флоры, фауны или заповедник вовлекаются в коммер­ческий оборот, тут им и приходит конец. Думается, эти вопиющие факты расстрела Красной книги в Средней Азии не должны быть примером для стран Европы.

В заключение следует особо подчеркнуть, что зубр — это не просто вид, занесенный в Красную книгу Украины. Это — красивейшее, могучее и чудесное создание природы. Он — настоящий памятник времен Киевской Руси, такой как Киевская София или Лавра, только живой. И мы должны сделать все возможное, чтобы его сохранить. А для этого прежде всего нужно разрушить международный преступный синдикат, ко­торый занимается организацией трофейных валютных охот на зубра в Украине и других странах.


Необходимые и срочные меры _по охране зубров в Украине

1. Изменение идеологии и этики отношения к зубру с потребительской, натуралистически-охотоведческой на природоохранную.
2. Разработка и утверждение Государственной программы по охране и разведению зубров.
3. Отмена Положения о селекционном отстреле зубров как противозаконного (этого нам уже удалось добиться).
4. Создание Общественного Фонда охраны зубров.
5. Привлечение экоНГО и СМИ к проблеме охраны зубров.
6. Переселение зубров из охотничьих хозяйств (которые не заинтересованы в их охране) на территорию заповедников, национальных пар­ков и других ОПТ. Расселение зубров прежде всего в Шацкий и Деснянско-Старогутский национальные парки (18).
7. Внесение изменений в Закон Украины «О Красной книге Украины» с целью изъятия из ст.19 упоминания о «селекционном отстреле».
8. Создание питомников по разведению зубров.
9. Создание мобильных, хорошо оснащенных, специализированных отрядов по охране зубров.
10. Популяризация зубра как символа и живого памятника Киевской Руси.
11. Запрещение какого-либо селекционного отстрела зубров.
12. Разработка нормативно-методических документов по охране зубров.
13. Привлечение к тематике охраны зубров научных учреждений и прежде всего НАН Украины.
14. Создание правового механизма государственной компенсации ущерба, нанесенного зубрами сельхозпредприятиям (потравы, разруше­ние изгородей и т.п.). Причем необходимо предусматривать возможные компенсации не только денежными средствами, а и рядом услуг: бесп­латной ветеринарной помощью, продуктами, горючим и т.д. Тем самым будут созданы более выгодные условия для фермеров и лесников, ох­раняющих зубров.
15. Разработка Стратегии охраны зубра.
16. Изучение отношения местного населения (в местах вольного обитания зубров) к зубрам. Разработка и внедрение образовательных прог­рамм для местного населения по зубрам. Разъяснение населению целесообразности и особенностей восстановления популяций зубров. Орга­низация широкомасштабной кампании в СМИ в поддержку охраны зубров.
17. Создание специализированных заказников во всех неохраняемых местах проживания зубров в Украине.
18. Создание двух базовых крупных вольных популяций зубров количеством 500–1000 голов каждая, одна из которых может обитать на укра­инско-российской территории (национальный парк Деснянско-Старогутский и заповедник «Брянский лес»), а вторая — на украинско-белорус­ской территории.
19. Создание по опыту Польши «Парка зубров», (где они находятся в полувольном содержании) для экологического образования и наблюде­ния за ними туристов, и прежде всего школьников.
20. Развитие международного сотрудничества в деле охраны зубров (прежде всего с Россией, Беларусью, Польшей).
21. Обязательное расследование всех случаев браконьерства на зубров с привлечением нарушителей к строгой ответственности и предани­ем гласности на местах. Осуществление неотвратимости наказания за уже раскрытые преступления в отношении убийства зубров.
22. Ведение ветеринарного контроля за популяциями зубров (чтобы не было переноса заболеваний со стороны крупного рогатого скота на зубров), обязательное обследование всех погибших животных.
23. Проведение разнообразных научных исследований зубров: генетического и морфологического разнообразия, экологии зубров, ведение генетического и ветеринарного мониторинга, комплексного мониторинга вольных популяций зубров.
24. Отмена Приказа Госкомлесхоза Украины «Про затвердження гранічних рівнів цін на мисливські трофеї» как противозаконного.
25. Проведение независимого депутатского расследования ситуации с массовым уничтожением зубров в Украине.
26. Утверждение медали за охрану зубров (по опыту Польши, где награждают медалью «Друг зубра»).
27. Разработка и реализация программ по привлечению к охране зубров социально-ориентированного бизнеса (по опыту Российского офиса ВВФ — программы «Усынови зубра» и «Зубры под доброй защитой»).
28. Внесение в Постановление Кабмина Украины «Про перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів» (17 вересня 1996 р. №1147) пункта по охране зубров, что позволит более свободно выделять деньги из областных экологических фондов на различные мероприятия (подкормка, переселение и т.д.), связанных с охраной зубров.
29. Проведение общественной экологической экспертизы по зубрам Украины (учет зубров, изучение их состояния и т.п.).
30. Освежение крови украинских зубров путем завоза зубров из Европы и России.
31. Расширение специализированных заказников для охраны зубров «Зубр» в Киверцивском районе Волынской области до 10 тыс. га и заказника «Зубровица» в Черновицкой области до 20 тыс. га, закрыв в них любую охоту и селекционный отстрел, и утвердив их статус как за­казников общенационального значения.
32. Прекращение интенсивной рубки леса в местах обитания зубров, других способов уничтожения мест обитания зубров.
33. Добиться от международных охотничьих организаций запрета на выдачу медалей на трофеи зубра как краснокнижного вида.
34. Прекращение проведения охот в местах обитания зубров.
35. Внесение дополнения в Закон Украины «О Красной книге Украины», обязывающее землепользователей, физических лиц и граждан, веду­щих хозяйственную деятельность на территориях и акваториях, где обитают краснокнижные виды, нести ответственность за их сохранение. Такая же ответственность за сохранение краснокнижных видов законодательно должна быть закреплена за государством, а также за Госком­лесхозом, Госкомрыбхозом и Минприродой Украины.
36. Переведение зубра из 6 категории Красной книги Украины в 3 категорию Красной книги Украины.

Более подробно об уничтожении зубров в Украине см. книгу В.Борейко и В.Сесина ” Истребление зубров в Украине, Беларуси, Польше и России.Материалы независимого расследования”, 2007 г., Киев, КЭКЦ, 80 стр. http://www.ecoethics.ru/old/b83/

20.01.2018
http://ecoethics.ru/ar-gu-men-tyi-pro-tiv-se-lek-tsi-on-no-go-otstre-la-zub-rov/

Человек, который посадил лес




А ведь у нас уже была подобная история. Помните как бывший картежник лес посадил? А сейчас я вам расскажу еще одну подобную, но не менее интересную историю.

В 1953-м году французкий писатель Жан Жионо опубликовал рассказ под названием «Человек, который сажал деревья», в котором говорилось о пастухе, в одиночку восстановившем лес. История оказалась настолько трогательной, что многие сочли главного героя, Эльзеара Буффье, реальным историческим персонажем, а автора – свидетелем его многолетних трудов. Бесплатно распространяемая книга имела успех и была предметом гордости Жионо, долгое время поддерживавшего эту иллюзию. Тем не менее, позже он признался, что выдумал Буффье, чтобы «пробудить в людях любовь к деревьям, а точнее, любовь к посадке деревьев».

Индиец Джадав Пайенг (Jadav Payeng) никогда не слышал о книге Жионо, но мог бы по праву называться Буффье. В отличие от последнего, ему и в самом деле удалось вырастить на пустынной песчаной косе посреди Брахмапутры (приток Ганги) кипящий жизнью лес. Зеленый участок, занимающий площадь 550 гектаров, стал домом для множества редких и исчезающих видов, включая, как минимум, пять тигров, один из которых недавно обзавелся потомством.



Место, в котором Джадав в одиночку сражался за существование леса, находится в округе Джорхам индийского штат Ассам, в 350-ти километрах от города Гувахати, и добраться до него нелегко. Если на определенном участке шоссе свернуть на дорогу поменьше, километров через 30 окажешься у берега реки. Оттуда, если повезет встретить лодочника, можно перебраться на северный берег. Еще семь километров – и вы у двери Пайенга. Окружающие территории местные жители зовут «Molai Kathoni» (леса Молаи) – по детскому прозвищу Джадава Пайенга, Молаи.

Начало истории положили события 1979-го года, когда во время наводнения вода вынесла на песчаную отмель посреди Брахмапутры множество змей. Через пару дней Пайенг, тогда еще 16-летний подросток, обнаружил ее берег усеянным дохлыми земноводными. Этот момент перевернул всю его жизнь.

В области, где он жил, было недостаточно растительности и деревьев, из-за этого погибало все живое. Эту пустующую зону легко было разглядеть даже со спутника.



«Змеи умерли от жары, не имея возможности спрятаться в тени деревьев. Я сидел и оплакивал их безжизненные тела. Это была бойня. Я известил лесной департамент и спросил, не могут ли они посадить там деревья. Мне ответили, что там ничто не будет расти, и вместо этого предложили мне попробовать вырастить бамбук. Было больно, но я это сделал. Некому было мне помочь. Это никого не интересовало», - делится воспоминаниями Пайенг, которому сегодня уже 47.

Бросив учебу и уйдя из дому, юноша ушел жить на косу. В отличие от Робинзона Крузо, он добровольно избрал жизнь в изоляции. И у него не было своего Пятницы. Каждое утро и каждый вечер он поливал и по необходимости подрезал подопечные растения. Через пару лет песчаная коса превратилась в бамбуковые заросли. «И тогда я решил выращивать обычные деревья. Я собирал их и сажал. Еще я приносил из деревни красных муравьев, и неоднократно бывал искусан. Красные муравьи меняют свойства почвы. Вот это было открытие!» - смеется сегодня Пайенг.





Вскоре на бывшей песчаной косе закипела жизнь. Здесь стали встречаться самые разнообразные представители флоры и фауны, включая исчезающие виды вроде однорогого носорога и Королевского Бенгальского тигра. «Через 12 лет мы увидели ястребов. Здесь начали собираться и перелетные птицы. Олени и рогатый скот стал приманивать хищников», - говорит человек, собственными руками создавший новую экосистему.

Пайенг выглядит серьезным специалистом по охране окружающей среды, как будто прошел фундаментальную подготовку. Впрочем, так оно и есть, только подготовка его, в отличие от многих, была сугубо практической. «Природа создала пищевую цепочку; почему мы не можем ее придерживаться? Кто защитит этих животных, если мы, как существа высшие, начнем на них охотиться?»



Лесной департамент Ассама узнал о лесе Молаи только в 2008м году, когда по пути в лес слоны поначалу топтали рисовые поля. Крестьяне были в ярости и хотели вырубить все деревья. Но, к счастью, постепенно все поняли, что лес приносит всем огромную пользу. Лучше иметь вокруг зелень, чем пустынную равнину. Кроме того, Джадав грудью вставал на защиту своего леса и постоянно говорил: «Лучше срубите меня, чем мой лес!»

Именно тогда служащий управления охраны природы и специалист по защите лесов Гунин Сайкиа (Gunin Saikia) впервые встретил Джадава Пайенга.

«Мы удивились, найдя на песчаной косе столь густой лес. Местные жители, чьи дома были уничтожены слоновьим стадом, хотели срубить его, но Пайенг предложил им свою жизнь взамен. Он относится к деревьям и животным, как к собственным детям. Видя это, мы тоже решили присоединиться», - делится впечатлениями Сайкиа. – «Мы поражаемся этому человеку. Он занимается этим более 30 лет. Живи он в любой другой стране, его бы сделали героем».




Несмотря на внезапно возникшее уважение, помощи от государства в деле Пайенга в то время не ожидалось. И только в прошлом году общественное лесоводческое подразделение взяло на себя работы по насаждению деревьев на участке в 200 гектаров.

Тем временем историей леса заинтересовался член индийского парламента Биджой Кришна Ханди (Bijoy Krishna Handique), представляющий Джохарат. Он заявил, что намерен выдвинуть предложение о причислении территории к резервному фонду исключённых из сельскохозяйственного оборота земель согласно предписаниям закона о защите дикой природы Wildlife Protection Act от 1972го года. И если в Индии таки станет одним заповедником больше – Пайенг будет несказанно этому рад.




Прошло много лет, прежде чем люди поняли, какое великое дело сделал местный «сумасшедший». Джадав Пайенг был удостоен гражданской награды Индии, он стал настоящим героем своей страны. Сограждане дали ему имя Хранитель лесов, которым он очень гордится. Джадав даже называет себя самым счастливым человеком на земле. Да и кто с этим не согласится?




Индиец не получает никакой прибыли от своей деятельности. Он живет в простой хижине в лесу вместе с женой и тремя детьми; его единственный источник дохода — продажа молока от коров и буйволов, которых он держит на своем участке. Молай — обладатель нескольких экологических наград. В 2015 году он получил четвертую по значимости гражданскую награду Индии — Падма Шри. Своей следующей задачей главный лесник мира называет посадку леса на другом пустынном участке Брахмапутры.

[источники]

Как потушить лес саперной лопаткой



Я все больше убеждаюсь, что в России произошло губительное нарушение закона равновесия. Когда баланс нарушен, где-то накапливается негатив, достигает критической массы и все взрывается. Вот у нас и взорвалось. Я вижу четыре причины, из-за которых мы имеем сегодня катастрофу с пожарами.

Ошибка номер один - уничтожили Министерство лесного хозяйства

Первая ошибка была допущена тогда, когда разогнали министерство лесного хозяйства. Почему его разогнали? Потому что в любом случае оно бы выступило сдерживающим фактором для вырубки и хищнического разграбления нашего леса. Министерство бы защищало само себя, а тем самым и российские лесные ресурсы. Любой министр, плохой или хороший, в любой момент мог бы сказать – как это, без меня и какие-то там приватизационные команды. Он же должен за что-то отвечать и чувствовать себя хозяином.

Министерство лесного хозяйства выполняло функции производства леса, воспроизводства леса и охраны леса, в первую очередь, пожарной охраны. Сейчас санитарных вырубок и чистки леса уже не проводится. Пройти по лесу невозможно – бурелом. Раньше в лес идешь за грибами, так залюбуешься, как по саду ходишь – здесь грибы, здесь полянка и ягоды. Теперь никто не занимается противопожарной безопасностью, как в то время занимались. Опахивание леса, вырубка просек, проведение по ним противопожарных канав – ничего этого сегодня нет. Одновременно с исчезновением лесного министерства исчезла и централизованная государственная охрана леса. Сейчас на всю Россию осталось 600 лесников. И не понятно, к какому ведомству они принадлежат.

Кроме того, мы потеряли более тридцати миллионов гектар пахотной земли. Сегодня это ковер из бурьяна. Ее не пашут, на ней не сеют, она заросла бурьяном и кустарником. Пахотные земли – еще одно препятствие на пути распространения пожара.

Ошибка номер два – аппетиты МЧС

Второй стратегической ошибкой было пойти на поводу у главы МЧС - Сергея Шойгу, который в свое время ногой открывал дверь в кабинет Ельцина.

МЧС выросла из Министерства гражданской обороны, на местах у них было только несколько воинских формирований. «Давайте добавим к нам пожарную службу и создадим полноценное министерство по чрезвычайной ситуации», - предлагал Шойгу. Я был тогда председателем Комитета по безопасности. Шойгу не раз просил меня завизировать проект указа президента о передаче пожарной службы из МВД в МЧС. Я не соглашался.

В итоге МЧС взяла на себя функции по обеспечению безопасности везде и всюду, и при этом фактически ликвидировало ведомственные службы безопасности: пожарные, радиационные и так далее. До этого каждое министерство и ведомство занималось еще и вопросами безопасности на каждом крупном объекте, для чего существовали свои службы. Теперь на местах сплошная безответственность - вот есть МЧС, пусть оно и занимается.

Я призывал этого не делать. Одно министерство никогда не справится со всей безопасностью, каким бы большим оно не было. Но Шойгу убедил Ельцина. Я так и не завизировал проект указа. Зато это сходу сделал мой наследник на месте председателя комитета безопасности.

Почему еще я был против – дело в том, что 30-40% пожаров криминального происхождения. Умышленные поджоги, поджоги по неосторожности, халатное обращение с огнем и с ГСМ. В МВД был свой следственный аппарат, своя служба дознания, которая могла возбуждать уголовные дела, проводить дознание и проверки и передавать дела в суд. В МЧС этого нет. Получилось так, что МЧС передает материалы в МВД, а те на них смотрят как на инородное тело – дескать, этого нам еще не хватало. Количество дел о криминальных пожарах резко сократилось.

МВД в свое время работала на опережение - проводило в городах и селах профилактику пожарной безопасности. Я с детства помню, как в нашей деревне участковые приходили к родителям: «Так Екатерина Алексеевна, у вас бочка с водой на случай пожара должна стоять во дворе. Стоит, говорите? Где? Так это с питьевой водой. Нет, Екатерина Алексеевна, ставьте бочку здесь». И бочку ставили.

Крупные хозяйства, которые были при Советской власти, уничтожили. Все остальные владельцы сейчас экономят на всем. Раньше в любой центральной усадьбе любого большого совхоза или колхоза были минимум две пожарные машины. Может быть, на постоянной основе противопожарной профилактикой занимался и один человек, но при этом была пожарная дружина. Вот Петя тракторист, а Коля - сеяльщик. Но в случае пожара они тут же прибегали, садились на машины, выезжали и тушили. Где сейчас эти дружины и машины? Их нет ни в крупном, ни тем более в мелком хозяйстве. Поэтому ждите, когда из районного центра за 60- 80 километров приедут. Хотя загорелось в пяти километрах и есть вся возможность быстро справиться с огнем, пока не разгорелось.

Раньше в сельской местности, в деревне и на лесничих пунктах существовали противопожарные щиты – висели ведра, лопата, багор и остальное. Найдите их сегодня.
И в то время, когда Путин заявляет, что надо разогнать все руководство на местах, руководителю администрации поселка лопату или ведро купить не на что. Какие у него возможности? Никаких. Все сконцентрировано в руках МЧС.

Ошибка номер три – Лесной кодекс

В 2008 году московский институт имени Келдыша проанализировал состояние пожарной безопасности в России. Ученые пришли к выводу, что Россия не готова сегодня тушить пожары. Они же заранее предупреждали, что если принять Лесной Кодекс, будет уничтожена вся лесная охрана.

Лесной кодекс разрабатывался келейно, без приглашения каких-либо научных и исследовательских центров, способных на глубокий анализ. Игнорировалось все – лишь бы поскорее передать лес в частные руки. Лес отдали в аренду. А арендаторы не занимаются пожарной безопасностью - это ведь огромные затраты.

Одна из моих версий, почему сейчас все вокруг так горит и полыхает – это ответная реакция на хамство. По Лесному кодексу леса передали в аренду. Новые арендаторы или собственники по отношению к коренному населению, которое испокон веков ходило в леса по ягоды-грибы, начинают зверствовать: не пускают на территорию, всякие объездчики-мордовороты и охранники отбирают собранное, иногда даже избивают и так далее. Поперегородили леса и реки. Многие коренные жители недовольны – ах, ты так, не пускаешь? Ладно, я ночью в лес схожу, пущу тебе «красного петуха» и посмотрим, что у тебя останется в аренде.

Причина четвертая - недальновидность

Поражает недальновидность и неоперативность руководства. Ведь заранее был ясен прогноз - что жара не будет спадать. Так почему не задействовали технику строительных организаций? Ведь можно было бы взять эту технику у собственника в аренду. Почему только сейчас вспомнили, что надо поливальные машины на тушение пожара в Московской области отправить, а не на первоначальной стадии, пока пожары не развернулись в великую трагедию?

Почему так поздно задействовали Вооруженные силы и так нелепо? На днях привезли десантников с Рязанского училища, в лес бросили. Все оборудование – саперная лопатка в руках. Мало того - их еще и бросили туда без пищи, местное население кормило этих ребят первые сутки.

Не устаю поражаться беспечности высшего руководства. Владимир Путин уехал в Нижний Новгород, оттуда звонит Президенту. А Дмитрий Медведев, развалясь в кресле: «Ну ладно, я военным скажу, пусть немножко поучаствуют». Никакой озабоченности, никакого понимания. И тут же идет вместе с Александром Жуковым смотреть спортивные мероприятия с улыбкой на лице.

8 августа 2010 Виктор Илюхин 

Семирнар по вопросу лесозаготовок провели КГК Могилевской области и облинспекция охраны животного и растительного мира



Комитетом госконтроля Могилевской области совместно с Могилевской облинспекцией охраны животного и растительного мира был проведен семинар, на котором обсуждались вопрос лесозаготовок, в т.ч. основных недостатков при их проведении. Участие в семинаре приняли главные лесничие и инженеры охраны и защиты леса всех 15 лесхозов региона.

- Были обсуждены выявленные контролерами нарушения порядка заготовки и хранения древесины, освидетельствования мест рубок, перевода молодняков деревьев в покрытые лесом земли и иное, - отметили в пресс-службе КГК региона. - Особое внимание было уделено установленным припискам объемов выполненных работ при проведении рубок ухода за лесом, связанным с этим необоснованным начислением зарплаты и списанием горюче-смазочных материалов за счет бюджетных средств.

Участниками семинара было отмечено, что приниженный контроль лесной охраны лесхозов за проведением рубок леса приводит к оставлению на лесосеках недорубов деревьев, к незаконным их рубкам и иным нарушениям лесохозяйственного законодательства.

По результатам семинара и дискуссии между работниками контролирующих органов и лесной охраны лесхозов на все поднятые вопросы даны соответствующие разъяснения.

Автор:
Юлиана Шуплецова
фото носит иллюстративный характер
Экономика
mogilevnews.by

В Херсоне специалисты отдела экологии провели проверку деревьев


С 9 по 12 января 2018 года специалисты отдела экологии Департамента ЖКХ Херсонского горсовета обследовали зеленые насаждения в областной центре.

Работы были проведены в связи с просьбами херсонцев. За время проверки экологи обследовали 43 зеленых насаждений, по таким адресам: ул. Белинского, 24; пер. Береговой, 5; ул. Перекопская, 197; ул. Преображенская, 57; ул. Кулика, 128в.

На каждом из участков необходимо удалить по 1-2 дереву.