ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

03 лютого 2018

Ізраїльський вчений: "Ми сягнули точки, коли можемо зламати не лише комп'ютери, а й людський чи будь-який інший організм"

Потрібно дві речі: багато обчислювальної потужності і багато даних.




Юваль Ной Харарі — ізраїльський військовий історик медієвіст, професор історичного факультету Єврейського університету в Єрусалимі. Активіст захисту прав тварин, веган, гей. Його книжки "Sapiens: Коротка історія людства" (2011 р.) та "Homo Deus: Коротка історія завтрашнього дня" (2015 р) стали світовими бестселерами.

DT.UA пропонує читачам переклад виступу і відповідей за запитання у рамках Всесвітнього економічного форуму в Давосі нинішнього року — про розвиток технологій і про те, як це може вплинути на майбутнє життя.


Юваль Ной Харарі


"Я хотів би поговорити сьогодні про майбутнє видів і майбутнє самого життя. Ми, ймовірно, останнє покоління homo sapiens. Через століття чи два на Землі будуть домінувати сутності, які відрізнятимуться від нас більше, ніж ми відрізняємося від неандертальців чи шимпанзе.

Тому що найближчі покоління людей учитимуться, як інженерно розробляти тіла, мозок і думки. Це будуть головні продукти економіки у XXI ст. Не текстиль, автомобілі чи зброя, а тіла, мозок і думки. Але який же вигляд матимуть майбутні володарі планети?

Це вирішать люди, які володіють даними. Ті, хто контролює дані, контролює не лише майбутнє людства, а й майбутнє життя в цілому. Бо сьогодні дані — це найважливіший актив у світі. У стародавні часи земля була найважливішим активом. І коли надто багато землі опинялося в надто малій кількості рук, тоді людство розділялося на аристократів і простолюд. А в сучасні часи, впродовж останніх двох століть, уже не земля, а машини були найважливішим активом. І коли надто багато машин зосереджувалося в невеликій кількості рук, людство ділилося на класи, на капіталістів і пролетаріат. А тепер дані замінили машини, ставши найважливішим активом. І якщо надто багато даних буде зосереджено в надто малій кількості рук, людство поділиться, але не на класи, а на різні види.

Чому дані такі важливі? Тому що ми сягнули точки, коли можемо зламати не лише комп'ютери, а й людський чи будь-який інший організм. Сьогодні багато говорять про злами комп'ютерів чи електронних скриньок, банківських рахунків чи мобільних телефонів. Але насправді ми набуваємо здатності зламати людське єство.

Що ж потрібно для того, аби зламати людське єство? Потрібно дві речі: багато обчислювальної потужності і багато даних, зокрема біометричних. Не тих даних, які свідчать, що я купую й куди ходжу, а даних про те, що відбувається в моїх тілі та мозку. Досі ні в кого не було достатньої обчислювальної потужності чи даних, щоб зламати людство. Навіть радянське КДБ чи іспанська інквізиція, попри те, що стежили за людьми скрізь 24 години на добу, спостерігали за всім, що люди роблять, слухали все, що вони кажуть, — не мали потрібної обчислювальної потужності чи біологічних знань, аби дізнатися, що відбувається всередині людського тіла й мозку. Щоб зрозуміти, як люди почуваються, про що думають і чого хочуть. Але сьогодні ситуація змінюється завдяки двом революціям, які відбуваються одночасно. З одного боку, розвиток комп'ютерних наук, зокрема підйом машинного самонавчання і штучного інтелекту, дає нам потрібну обчислювальну потужність. І паралельно — успіхи в біології, особливо у сфері вивчення мозку, дають нам потрібне біологічне розуміння. Насправді 150 років біологічних досліджень, які проводилися з часів Чарльза Дарвіна, можна підсумувати трьома словами: "Організми — це алгоритми". Це велике біохімічні алгоритми. І ми вчимося, як їх розшифрувати.

Коли ж дві революції об'єднаються, коли інформаційно-технічна сплететься з біотехнічною, що ми отримаємо? Здатність зламати людське єство. І, мабуть, найважливіший винахід для того, хто об'єднуватиме біотехнології з інфотехнологіями, — це біометричний сенсор, що переводить біохімічні процеси в тілі й мозку в електронні сигнали, які комп'ютер може накопичувати й аналізувати. І коли такої біометричної інформації назбирається досить багато, а комп'ютерна потужність буде достатньою, можна створити алгоритми, які знають мене краще, ніж я знаю себе сам.

А люди насправді не знають себе. І саме тому алгоритм — це реальний шанс познайомитися з собою значно краще. Наприклад, коли мені виповнився 21 рік, я усвідомив, що я — гей. Це сталося після того, як я прожив кілька років у запереченні. І в цьому немає нічого надзвичайного. Багато геїв у світі живуть, заперечуючи себе, тому що не знають дечого дуже важливого про себе. А тепер уявіть собі ситуацію через 10 чи 20 років, коли алгоритм зможе точно сказати кожному підлітку, ким він чи вона є у спектрі між геєм та натуралом. Більше того, наскільки остаточна ця позиція. Алгоритм відстежить рух очей, кров'яний тиск, активність мозку і скаже, хто ви. Можливо, хтось особисто не захоче скористатися таким алгоритмом. А, можливо, перебуваючи на якійсь нудній вечірці, хтось із ваших друзів розповість про новий крутий алгоритм, який визначає сексуальну орієнтацію. І можна повеселитися, перевірившись усім присутнім, коли всі дивляться й коментують. Що ви зробите? Ви можете піти геть. Але навіть якщо ви підете, будете ховатися від своїх друзів і себе, — ви не зможете заховатися від Amazon, Alibaba чи спецслужб. Тоді як ви дивитеся відео, користуєтеся Інтернетом або читаєте стрічку новин у соціальних мережах, вони зчитуватимуть алгоритми руху ваших очей, ваш кров'яний тиск і активність мозку. І вони будуть знати. Вони зможуть розповісти Coca-Cola: "Якщо ви хочете продати цій людині сильно газований напій із цукром, не використовуйте в рекламі образ дівчини без сорочки. Розмістіть там краще хлопця без сорочки". Ви навіть не будете знати, що це відбувається. Але вони знатимуть. І ця інформація коштуватиме мільярди доларів.

Коли в нас будуть алгоритми, які розуміють мене краще, ніж я розумію себе сам, вони зможуть передбачити мої бажання, маніпулювати моїми емоціями й навіть приймати рішення від мого імені. І якщо ми не будемо досить обережними, в результаті може з'явитися така собі електронна диктатура.

У ХХ ст. демократія в цілому перемогла диктатуру, тому що краще обробляла дані й ухвалювала рішення. Ми звикли думати про диктатуру чи демократію з етичної чи політичної точок зору. Насправді ж це два різних способи обробки інформації. Демократія робить це розподіленим способом. Вона розділяє інформацію і повноваження ухвалювати рішення між багатьма інститутами й особами. Своєю чергою, диктатура концентрує всю інформацію і владу в одному місці. З огляду на технологічні умови ХХ ст., розподілена обробка даних працювала ефективніше, ніж централізована. І це одна з причин того, що демократія була ефективнішою, ніж диктатура, і що, наприклад, економіка США була кращою, ніж радянська. Але все це було так лише завдяки унікальним технологічним умовам ХХ ст.

У XXI ж нова технологічна революція, особливо штучний інтелект і самонавчання машин, можуть штовхнути маятник у протилежний бік. Вони можуть зробити централізовану обробку даних значно ефективнішою. І якщо демократії не вдасться адаптуватися до цих нових умов, людству доведеться жити в умовах правління електронної диктатури. Уже сьогодні ми можемо бачити формування дедалі складніших режимів нагляду по всьому світу, і не лише тоталітарними, а й демократичними урядами. США, приміром, будують глобальну систему стеження, а моя рідна країна, Ізраїль, намагається збудувати тотальний режим нагляду на Західному узбережжі.

Але контроль над даними дозволить людським елітам зробити щось навіть радикальніше. Зламавши організми, еліти отримають можливість змінити майбутнє життя в цілому. Якщо хтось може зламати щось, він зазвичай може це також перепрограмувати. І якщо ми справді досягнемо успіху в ламанні та програмуванні суті життя, це буде не просто найбільша революція в історії людства. Це буде також найбільша революція в історії біології з часів зародження життя 4 млрд років тому.

За 4 млрд років не відбулося жодних фундаментальних змін у базових правилах життя. Впродовж цього часу всі форми життя: динозаври, амеби, помідори, люди — були суб'єктами для природного відбору і законів органічної біохімії. Але тепер це може змінитися. Наука заміняє еволюцію через природний відбір на еволюцію через розумний задум. І йдеться не про задум розумного Бога в небі над хмарами, а про наш задум і наші хмари: IMB, Microsoft. Це тепер нові рушійні сили еволюції.

І водночас, після 4 млрд років біохімічних і органічних обмежень, наука дозволяє життю вирватися в неорганічний простір. Тож після мільярдів років органічного життя, сформованого природним відбором, ми входимо в еру неорганічного життя, сформованого розумним задумом. І саме тому володіти даними так важливо. Якщо ми не будемо регулювати їх, невелика група еліт зможе не просто контролювати майбутнє людського суспільства, а й сформувати життєві форми майбутнього.

Тож як регулювати право власності на дані? У нас було 10 тисяч років досвіду регуляції права власності на землю. У нас є кілька століть досвіду регулювання права власності на виробничі машини. Але в нас небагато досвіду в регулюванні власності на дані, що зробити значно важче. Бо, на відміну від землі й машин, дані скрізь і ніде водночас, вони рухаються зі швидкістю світла. І їх можна копіювати нескінченну кількість разів.

Тож дані про мою ДНК, мій мозок, моє тіло, моє життя належать мені — чи, може, уряду, корпораціям чи людству загалом? Сьогодні великі корпорації зберігають більшість даних, і люди починають непокоїтися через це. Але наділення урядів мандатами на націоналізацію даних може послабити владу великих корпорацій лише для того, щоб дозволити електронній диктатурі постати. Багато політиків справді схожі на музикантів. І їхній інструмент — це людська емоційна й біохімічна система. Політик виступає з промовою, провокуючи хвилю страху в країні. А твіт політика стає причиною спалаху ненависті та люті. Не думаю, що нам варто давати цим "музикантам" досконаліші інструменти. І тим більше не вважаю, що їм можна довірити майбутнє життя у Всесвіті. Особливо тому, що багато політиків і урядів не демонструють здатності запропонувати серйозне бачення майбутнього. Натомість вони продають суспільству ностальгічні фантазії про повернення в минуле. І як історик я можу сказати вам дві речі про минуле: по-перше, там не було добре, і вам не сподобається повертатися туди, а по-друге, воно не повернеться. Тому ностальгічні фантазії насправді не вихід.

Тож хто повинен володіти даними? Чесно кажучи, я не знаю. Думаю, дискусія тільки почалася. Більшість людей, коли чують про регуляцію даних, думають про приватність, шопінг, корпорації, які знають, куди всі ходять і що купують. Але все це — лише верхівка айсберга. На кону значно важливіші речі. Тож дискусія тільки почалася, і ми не можемо очікувати швидких відповідей. Тому нам краще покликати науковців, філософів, юристів і навіть поетів, щоб вони привернули увагу до цього важливого питання: "Як регулювати власність даних?" Майбутнє не лише людства, а й життя як такого може залежати від відповіді на це запитання."

— Як скоро ми зіштовхнемося з оцим усім, що ви описали?
— Думаю, йдеться про десятиліття. Гадаю, через 200 років жодних homo sapiens не залишиться, люди будуть абсолютно інші. А два роки — це надто мало. Ми говоримо про кілька десятиліть, однак ніхто не може сказати точно.

— Як гадаєте, десь у світі чи в академічних групах відбувається якась ґрунтовна дискусія про порушені вами питання?
— Думаю, світ поділений на дві дуже малі групи: одна з них — це люди й інститути, які розуміють, що відбувається і що на кону, а друга — більшість не лише простих людей, а й політиків і бізнесменів, котрі не дуже розуміють це. Вони щось чули про дані, захист цих даних, кібератаки, про те, що хтось може вкрасти їхні персональні дані чи доступ до банківського рахунку. Але, як я вже казав, це тільки верхівка айсберга. Я не знаю напевно, проте думаю, що великі корпорації, такі як Google і Facebook, розуміють, що на кону, як і деякі уряди, зокрема китайський. А більшість людей поняття не мають.

Біометричні дані — це ключ. Коли люди думають про дані, їм на гадку спадає інформація про те, куди вони ходять і що купують. Коли думають про злам, то уявляють собі комп'ютер. Вони говорять про штучний інтелект і про машинне навчання. Вони забувають іншу частину рівняння, в якій розміщені дослідження життя, мозку. Дослідження дають нам реальний доступ до мозку. І це те, що дехто намагається зламати.

— Рік тому в цьому залі я розмовляла з китайським чиновником. І він сказав тоді: "У вас на Заході є демократія, а в нас — соцмережі". Річ у тому, що Китай використовує соціальні мережі не лише для збору даних про своїх громадян, а й для заміру громадських настроїв, щоб бути на крок попереду й не допустити соціальних вибухів. Як гадаєте, Китай може бути місцем, де з'явиться електронна диктатура?
— Я не знаю. Як я вже казав, у вас є приклади на Заході. Зі свого боку, я краще знаю свою країну. Ізраїль справді будує тотальний режим спостереження на Західному узбережжі. І це щось, чого ми не бачили раніше ніде в історії. Система справді стежитиме за кожним і скрізь.

Ми насправді ще не перетнули критичну лінію біосенсора. У США, Ізраїлі чи Китаї вся справа досі в соціальних мережах, у моєму мобільному телефоні і стеженні за тим, куди я ходжу і як користуюся своєю кредитною картою. В нас усе ще немає технологій, із допомогою яких ми могли б залізти під шкіру. Але це питання, можливо, 5—10 років. Яскравий приклад. Уявіть, що ви живете в Північній Кореї. І у вас на руці є браслет, який постійно моніторить процеси всередині вашого тіла. І ось ви заходите в кімнату, де висить портрет вельмишановного лідера. А браслет буде фіксувати, що відбувається з вашими мозком, тиском, тілом, коли ви бачите це фото. Саме це й слід розуміти під терміном "електронна диктатура".

— Уявіть, що ви — диктатор, електронний чи ні. Щоб треба зробити для того, аби допомогти людству? Викинути всі ці біометричні пристрої?
— Ні, абсолютно неможливо повернутися назад, особливо у вимірі технологій та науки. Навіть якщо одна країна чи цілий континент злякається можливих наслідків і зупинить усі дослідження, не можна примусити інші країни зробити те ж саме. І тоді країни, які зупинилися, відстануть. Хіба що буде якийсь глобальний договір про те, як із цим упоратися, щоб жодна країна не лишилася на узбіччі технологічної гонки.

— Ви хочете, щоб контроль до рук узяли науковці? Чи ООН?
— Дискусія лише почалася. Не думаю, що треба панікувати. Спочатку слід бути поінформованими про те, з чим ми маємо справу. Існує багато ймовірностей, навіть технологічних. Коли ми говоримо про регулювання права власності на землю, то дуже чітко розуміємо, що це означає. Це як у вас є поле, ви будуєте паркан навколо і ворота, стаєте на воротах і кажете: "Добре, ось ти можеш зайти, а ти — ні. Це моє поле". Але що це означає для даних про мою ДНК чи про те, що відбувається в мене в мозку? Я хочу сказати, яка може бути аналогія паркану і воріт? Ми просто не розуміємо. Гадаю, ми опинилися в становищі, аналогічному становищу часів індустріальної революції 200 років тому. Потрібен певний час. Це як, знаєте, коли ви починаєте дискусію в класі, а потім хтось піднімає руку й запитує: "Ну гаразд, а що мені писати на контрольній?" Ні, ми ще не маємо відповідей. Нам спочатку потрібно обговорити тему. У мене немає всіх відповідей.

— Ваші уявлення про електронне суспільство не вписуються в картинку традиційних економістів. Значна частина електронного обміну сьогодні насправді не стосується грошей. Люди віддають дані в обмін на послуги. І це щось, чого жодна економічна модель не може зафіксувати зараз і, по-правді кажучи, жодна юридична модель теж. Коли ви дивитеся на цю проблему, вона не суто економічна й не суто комп'ютерна. Її не можна зарахувати до якоїсь конкретної дисципліни. Як гадаєте, університетам справді треба переосмислити категоризацію академіків? Хто може взяти на себе розмову про такі проблеми?
— Насправді всі. Сьогодні, якщо ти вчений у сфері комп'ютерних наук, ти мусиш бути певною мірою філософом і антропологом. Тепер це частина справи. Можливо, найбільша зміна, з цього погляду, відбудеться в системі охорони здоров'я. Велика битва за те, що ми сьогодні називаємо "приватністю", буде між приватністю і здоров'ям. Чи віддасте ви дані про процеси у вашому тілі й мозку в обмін на кращі медичні послуги? Гадаю, здоров'я переможе. Люди віддадуть свої дані за хороше медичне обслуговування. А подекуди в них, можливо, і вибору не буде. Приміром, вони не отримають страховку, не давши доступу до інформації про те, що відбувається всередині їхнього тіла.

— Коли йшлося про землю, ми називали це феодалізмом. В еру машин у нас був капіталізм і марксизм. Як ми назвемо нову еру "датаризму"?
— Так, я б спробував датаризм. Але слова живуть своїм життям. Яке слово приживеться, а яке ні — це питання випадковості.

Переклад Леся Диманя (DT.UA)
2 лютого, 16:49

Фермер спить, а земля родить

Чи нестиме "земельна" курка золоті яйця?



Надто своєрідною і відчутною проблемою для України є існуюча ситуація в аграрній сфері. Невиробничі, посередницькі чи фінансово-олігархічні структури використовують у різноманітний спосіб родючі ґрунти та монопольно контролюють товарні й фінансові потоки, пов'язані з найбільш ліквідною сільськогосподарською продукцією, присвоюючи природно-ресурсну ренту. Функціонує держава в державі…

Беручи до уваги сьогоднішній попит грошових мішків на негайне привласнення земель сільськогосподарського призначення, які є незамінними постійно відновлюваними природними ресурсами та які при раціональному використанні угідь дають значні щорічні чисті надприбутки, доцільно акцентувати увагу на унікальних особливостях саме цих об'єктів з позиції інтересів усього українського народу, а не лише їх нинішніх власників.

Таку потребу підсилює відсутність правдивої інформації про фактичний стан у секторі, особливо про боротьбу олігархів, включно з рейдерством і беззаконням, не лише за право використовувати родючі угіддя, а й за володіння ними через різноманітні схеми начебто в законний спосіб і немовби на користь простих селян. Насправді така діяльність не має нічого спільного з конституційними вимогами і вказує на особисту зацікавленість причетних до цієї боротьби корумпованих чиновників державної влади та місцевого самоврядування.

Ще більшу тривогу викликає мовчазна згода народу, який є єдиним і справжнім власником земельного капіталу і водночас єдиним джерелом влади в Україні.

Логіка, що спонукає до пошуку і запровадження вмотивованих рецептів здійснення справжніх реформ, підтверджує нерозривність економічного буття людини з навколишнім природним середовищем, законами його розвитку, зокрема наявністю матеріально-енергетичної складової біосфери у вимірюванні кінцевих результатів діяльності людини, особливо в процесі землеробства. У зв'язку з цим важливо враховувати щорічну циклічність відновлюваних властивостей земель сільськогосподарського призначення (родючості ґрунтів), що є основним засобом виробництва продуктів харчування і решти продукції по всьому харчовому ланцюгу, починаючи від конкретної земельної ділянки до споживача.

Тому маємо відверто запитати себе, чи можливо одержати відповідний продукт землеробства (садівництва, лісівництва), що виражатиме об'єктивну вартість і цінність його, яка виявляється в справедливій ціні, без таких основних чотирьох чинників:

— природного об'єкта агроекосистеми — основного засобу землеробства (садівництва, лісівництва), що функціонує разом із родючими ґрунтами, водою, повітрям та іншими чинниками як природний ресурс;

— уособленої земельної ділянки як об'єкта власності громадянина, що дає йому повноцінне й гарантоване право в її межах користуватися наявними природними об'єктами і вести землеробство;

— господаря і засобів обробітку ґрунту, збирання врожаю, його транспортування до господарства тощо, які забезпечуватимуть одержання і збереження врожаю;

— логістики і маркетингу на основі кооперації самих господарів, включаючи чесне партнерство, для транспортування, зберігання, переробки, реалізації вирощеного врожаю, а також наявності реальних покупців на такий товар.

Напевно скажемо — неможливо!

У такому разі об'єктивні та збалансовані чисті прибутки як інтереси, що визначатимуться на новій рентоузгоджувальній основі, мають становити різницю між сукупним доходом від реалізації врожаю з одиниці площі та всіма мінімально необхідними матеріальними витратами, включно з мінімально необхідною працею землероба при вирощуванні врожаю, що адекватний якості наявних родючих ґрунтів на цій площі.

Очевидним є й те, що землероб раз на сезон готує ґрунт, сіє і збирає врожай, вкладаючи відповідні матеріальні і трудові ресурси. Однак упродовж усього вегетаційного періоду — від досходового розвитку рослини аж до часу дозрівання врожаю — працюють енергетичні, біологічні та інші складові чинники біосфери, які, формуючи рослини, перетворюються на відповідну вартість і цінність як незамінний ресурс і капітал.

В Україні через неможливість безпроблемного розвитку і функціонування невеликих сімейних селянських господарств фермерського типу (малого і середнього підприємництва) і пасивну роль державної монополії на регуляторне право верховенства національних інтересів стосовно земель сільськогосподарського призначення як основного національного багатства спостерігається великий дисбаланс між розміром прибутків (доходів), розрахованих за діючими методиками на існуючій рентній основі, та розміром реально можливих і фактично оцінюваних ресурсів у процесі їх використання, включаючи орендовані земельні ділянки як нерухомість.

Ці показники порівняно із розвиненими країнами світу різняться в рази, що пояснюється незбалансованістю відносин у сфері природних монополій, тіньовою економікою і функціонуванням схем відмивання та конвертації валюти, дорожнечею кредитних ресурсів тощо. Як наслідок, на їхньому тлі економіка України за рівнем внутрішнього валового продукту на душу населення та на одиницю площі й величину наявних природних багатств виглядає парадоксальною.

Наприклад, за приблизно однакових цін на сільськогосподарську продукцію та продукти на ринках України і Європи, куди українські виробники мають вільний доступ (Україна посідає перше місце в світі з реалізації соняшникової олії і третє — зерна), нормативна грошова оцінка (за даними Держгеокадастру України) одного гектара ріллі (79% від площі сільгоспугідь) з урахуванням індексації на початок 2016 р. у середньому по Україні становила 25773 грн (1040 євро за курсом на той час у 24,78 грн/євро), що в 13,2 разу нижче від середньої ціни на сільськогосподарські угіддя в Іспанії, в 9,8 разу — у Німеччині і в 4,6 разу — у Франції.

Це вказує на те, що в нормативній грошовій оцінці земельної ділянки як об'єкта цивільних прав не враховано власності наявного природного об'єкта (ріллі). Зауважимо, що величина рентоузгоджувального прибутку від власності на основне національне багатство як природний об'єкт не може бути меншою за величину рентоузгоджувального прибутку від власності на земельну ділянку, що використовується як об'єкт нерухомості.

Наприклад, результати розрахунків свідчать, що прогнозне співвідношення між цими вартісними частками в одному гектарі сільськогосподарських угідь (ріллі) середньої якості й продуктивності в Україні становить відповідно 0,65 і 0,35. За таких умов абсолютна вартість одного гектара ріллі середньої якості й продуктивності в Україні має становити 2934 євро (1723 (0,65) + 1211 (0,35), а на час виконання основного обсягу програми звершення земельної реформи в Україні зросте до 6412 євро проти середньої величини в країнах ЄС —
8000 євро/га.

От чому сумарна величина (з усієї площі сільгоспугідь держави) такого незамінного природного капіталу, який створює додану вартість упродовж усього періоду вегетації рослин, є неоціненно важливою і сягає досить великого розміру порівняно з матеріальними і трудовими витратами господарів.

Для підсилення цих тверджень доцільно розглянути в дещо спрощеному вигляді справжню економіку родючих земель через призму чотирьох інтересів у прибутках як основи їх балансування, про які не дуже розказують, а натомість лякають людей якщо не податками на землю, то ринком землі або неможливою вільною працею на ній без начальства агробізнесової структури посередника чи ще якогось агрохолдингу.

1-й прибуток — за природні властивості землі. Якщо, наприклад, ви маєте один гектар ріллі, який дає 30 ц зерна, то виникає запитання: чи в цьому зерні є тільки енергія праці, техніки, солярки, гербіцидів, чи якась іще інша? А яка частка в цьому зерні енергії сонця, ґрунту, води? Україна це не піски Африки чи холоди Сибіру, тому ця енергія втілена в продукцію та є часткою капіталу. Цю частку прибутку повинен сплачувати кожний, хто використовує це благо: і власник, і орендар землі. Розмір плати повинен визначатися пропорційно до родючості ґрунтів, природно-кліматичних умов тощо.

2-й прибуток — за власність на земельну ділянку як нерухомість. Нехай у вас один гектар землі і в мене один гектар. Потенційна родючість однакова — по 30 ц зерна. Ви і я повинні сплатити першу ренту, але ви цей гектар маєте у власності, а я — орендую. Ви не платите нічого, а я повинен сплатити ще й орендну плату орендодавцю. Ця плата має бути не нижчою від ставки банківського відсотка. Бо якщо ви купили земельну ділянку, то вона повинна давати прибуток не менший, ніж банківський депозит. І тільки ця плата визначає ринкову вартість ділянки. Наприклад, щорічна плата за 25 чи 50 років становитиме купівельну вартість гектара земельної ділянки (нерухомості), і лише в цій частині держава як власник на даному етапі "реформ" передала безплатно у власність тому чи іншому громадянину земельний пай (ділянку), позбуваючись орендної плати державі.

3-й прибуток — за господарське ставлення до землі. Наприклад, ви і я маємо той самий гектар землі. Ви і я сплачуємо першу ренту. Ви є власником ділянки, а я орендарем. Я ще повинен платити орендну плату, а ви — ні. Але ви кращий господар і цілковито дотримуєтеся вимог екологічного землеробства. Ви одержали по 50 ц зерна, а я — лише 30 ц. Одержані додатково 20 ц зерна повністю повинні залишитися вам як працюючому товаровиробнику за додаткову працю — це і є третій інтерес. Цей додатковий прибуток за господарське інноваційне ставлення до землі не підлягає жодному оподаткуванню, але екстраполюється на всі інші прибутки.

4-й прибуток — за монопольну діяльність (стимулюючі стягнення і преференції в процесі реалізації продукції й продуктів, у тому числі експортні). Цей прибуток допомагає формувати монопольне право на захист вітчизняних товаровиробників та їхніх інтересів шляхом експансії внутрішніх і зовнішніх ринків високоякісними конкурентоспроможними товарами власного вітчизняного виробництва. Для цього має функціонувати вільний внутрішній ринок лише на конкурентних засадах, і водночас застосовуватися відповідні регуляторні механізми (квоти, мита, стандарти тощо) стосовно імпорту.

Головне, щоб це "капіталістичне" дійство відбувалося в тандемі. Наочно цю вимогу задекларовано у двох постулатах успіху працюючого господаря: Якщо земля не засіяна, то омріяного врожаю не буде. Якщо вчасно не реалізувати одержану продукцію, вона пропаде.

Саме тому філософія нової парадигми звершення земельної реформи в Україні побудована на пріоритетному праві використовувати основний національний капітал лише дбайливим громадянам-господарям.

Для цього також передбачається ліквідувати прояви антидержавної діяльності, що виявляється у гальмуванні справжніх реформ, які сприяли б професійно підготовленим молодим громадянам організувати власне господарство. У створенні штучних перешкод для можливого конкурентного виробництва і реалізації на внутрішньому і зовнішніх ринках самими господарями високоякісної продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва, особливо продуктів поглибленої переробки. А також у сприянні вільному доступу через кордон України, особливо під час реформ, іноземної продукції, аналоги якої можна і необхідно без проблем вирощувати і виробляти в Україні, та у нераціональному використанні землі, що спричиняє ерозії та деградації ґрунтів.

З огляду на це пропоную повноцінне звершення комплексної й системної земельної реформи, а не просто завершення чогось нелогічно здійсненого на орендній основі, що зцементовує існуючий стан землекористування в умовах мораторію і продовжує його деформувати переважно шляхом безсистемної переуступки прав на оренду, емфітевзису та інших комбінацій із віртуальними земельними паями.

Надважливим і дієвим способом оздоровлення сільських територій, відновлення природних агроландшафтів і нагромадження місцевого капіталу є невідворотний процес формування в сільській місцевості згаданих ефективних землеволодінь і землекористувань сімейного типу, які стали б невіддільним організмом живого природного середовища і основним джерелом з вирощування й одержання натуральних продуктів харчування насамперед для всіх громадян України. Такі господарства як складові природно-господарської системи в конкретних природно-кліматичних умовах мають орієнтувати свою функціональну діяльність також на виконання біологічних, агроекологічних, технологічних, водо-регулюючих, інженерно-технічних та інших вимог і регламентів.

За результатами наших прогнозних обґрунтувань, у сільській місцевості вважається за можливе й необхідне створити і впорядкувати:

— понад 250 тис. приватних сімейних селянських господарств (родові, сімейні маєтки, які створюють молоді сім'ї переважно без найманих працівників, на умовах довічного успадкованого володіння) загальною площею майже 10 млн га малих масивів орних земель та інших (4–5 млн га) прилеглих угідь, активи яких загалом оцінюватимуться на початку їх функціонування приблизно в 950 млрд грн, а на завершальному етапі — у понад 2 трлн
350 млрд, що відповідатиме їхній ринковій вартості на відповідний час;

— майже 5 тис. спеціалізованих господарств (об'єднань, кластерів тощо) різної форми господарювання (переважно з найманими працівниками і орендованими земельними ділянками) загальною площею близько 10 млн га високоцінних і високотоварних великих масивів ріллі та інших (2–3 млн га) угідь як складових агроландшафтів;

— майже 7 млн га мають бути залужені, залісені, забудовані, використані для гірничо-видобувної та іншої несільськогосподарської діяльності тощо;

— решту придатних угідь будуть використовувати існуючі дрібні, особисті селянські та фермерські господарства (без найманих працівників), яких налічується в державі близько 4 млн.

Діяльність господарств має орієнтуватися на виробництво екологічно чистої продукції. Однією з головних передумов має бути вільне господарювання, дешеве довгострокове кредитування та гарантії збуту виробленої продукції за стабільними цінами.

Очевидним є й те, що активізація господарської діяльності потребуватиме насамперед здійснення (ведення) законного прогнозованого і збалансованого природокористування. Передумовою й одночасно безапеляційною потребою яких є визначення, оцінка і реєстрація всіх природних об'єктів як складових цілісних природних комплексів у межах агролісоландшафтів. Для цього, здійснюючи комплексні і системні заходи подальших земельних реформувань, необхідно першочергово прийняти відповідний закон України "Про право користування природними об'єктами права власності Українського народу", як цього вимагає стаття 13 Конституції України. У цьому випадку — стосовно земель сільськогосподарського призначення.

Реалізація пропонованого алгоритму земельних інтересів як складової механізму звершення земельної реформи сприятиме зростанню добробуту українського суспільства. Реалізація національних інтересів у конституційний спосіб потребує комплексного і досить неординарного, але системного і виваженого підходу.
2 лютого, 17:53
АВТОР
Олександер Ковалів

Чому і як треба реформувати Кабмін, і що заважає це робити?

Реформування Кабінету міністрів України залишається одним із ключових завдань реформи державного управління.


Модернізація урядової машини в Україні все більше нагадує реконструкцію Палацу-неіснуючого-уряду з дитячої книжки Джанні Родарі.
Реформування Кабінету міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади, вдосконалення порядку його діяльності було й залишається одним із ключових завдань реформи державного управління. Завданням, далеко не розв'язаним до кінця.

На жаль, ні Програма діяльності Уряду Володимира Гройсмана, ні Середньостроковий план пріоритетних дій Уряду до 2020 р. не передбачають вирішення першого — найскладнішого — з трьох порушених у цій статті питань реформування Кабінету міністрів. А саме — питання усунення дуалізму у здійсненні виконавчої влади та посилення ролі Кабінету міністрів України у формуванні державної політики.

План пріоритетних дій Уряду на 2017 р. передбачав вирішення двох інших, не менш важливих, питань. Ще у ІІ кварталі минулого року Кабмін обіцяв народові подати до Верховної Ради законопроект про передачу невластивих повноважень Кабінету міністрів України міністерствам та іншим центральними органам виконавчої влади. А у ІІІ кварталі минулого року Уряд зобов'язувався внести зміни до Регламенту Кабінету міністрів України щодо узгодження політики, стратегічного планування та погодження проектів актів Кабінету міністрів України. Відповідальним за виконання цих завдань було призначено міністра Кабінету міністрів разом із Мінекономрозвитку, Мін'юстом і Мінфіном.

Жодне з цих двох не надто складних завдань досі не виконане, а у відповідь на запитання: "То коли ж нарешті?.." — коридори на Грушевського дзвенять цвинтарною тишею…

Динамічно змінюється персональний склад Кабміну, кожен новий Уряд робить заяви про необхідність реформування себе та вдосконалення своєї діяльності, втім, як свідчить практика, реальних глибоких змін так і не відбувається.

Більшість змін — поверхові й нагадують хитку послідовність зворотно-поступальних рухів із періодом у кілька років. На жаль, без відчутного результату. Намагаючись вирішити питання часткові — байдуже, чи то з внутрішніх переконань, чи про людське (читай — донорське) око, — ідеологи "реформ" рано чи пізно, проте приречено-неминуче впираються в мур невирішених фундаментальних питань.

Роль Уряду у формуванні державної політики
Доки в державі є кілька центрів реального формування державної політики, очевидно, важко говорити і про її скоординованість та послідовність, і про політичну, а тим більше — юридичну відповідальність за наслідки її проведення для суспільства. В Україні таких центрів завжди було не менше двох, а то й три: звичайно ж, Банкова і Грушевського, а іноді (залежно від персональної політичної ваги секретаря РНБО) — менш відома вулиця, на якій розміщується очолюваний цим секретарем апарат. (Останній орган — яскравий приклад того, як не варто виписувати закони — а тим більше Основний закон — під конкретних, хай навіть і вельми шанованих осіб).

Відносини між цими центрами, як правило, коливаються між станами конкуренції і конфронтації різного ступеня гостроти й жорсткості. Ще одним центром міг би — і насправді мав би — бути парламент, проте, на жаль, він таким бував нечасто, хоча формально, за законом, саме Верховна Рада України визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Щодо системи органів виконавчої влади, то тут у владних повноваженнях різних суб'єктів — невідомо, чи випадково, чи умисне, чи як наслідок якогось химерного компромісу — на рівні Конституції й законів закладено кілька суперечностей і серйозних ризиків.

Ризик перший. Міністри як члени Кабінету міністрів та очолювані ними міністерства забезпечують не лише реалізацію, а й формування державної політики. Кабінет міністрів при цьому (попри статус вищого органу в системі органів виконавчої влади) не наділений повноваженнями формувати державну політику у відповідних сферах. Уряд лише забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави та проведення політики у різних сферах. Така ситуація відкриває можливість для впливу на міністрів і міністерства з-поза меж виконавчої влади: наприклад, із боку глави держави чи голів парламентських фракцій коаліції — у кращому разі; або ж із боку спонсорів чи "власників" відповідних політичних партій — у гіршому. Впливу, "перебити" який задля узгодженої і скоординованої роботи Уряду як єдиного цілого завжди буде непросто будь-якому, навіть найталановитішому прем'єр-міністрові.

Ризик другий. Наявність повноважень на здійснення кадрової політики "в межах, визначених Конституцією та законами України", і у президента України, і в Кабінету міністрів на практиці призводить до фрагментації системи органів виконавчої влади, зокрема "вододілу" між її центральним та місцевими рівнями, а отже істотно обмежує повноваження Уряду навіть у питанні реалізації державної політики, не кажучи вже про її формування.

Третій ризик. Керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави та у сферах національної безпеки і оборони держави здійснює президент України. Уряд також наділений цілою низкою повноважень у цих сферах. Глава держави при цьому не очолює виконавчу гілку влади, але несе політичну відповідальність за цю діяльність і сфери.

Четвертий ризик. Необмежене право законодавчої ініціативи глави держави, а особливо — народних депутатів України, уповільнює роботу парламенту, знижує її ефективність і якість, звужує можливості для оперативного розгляду законопроектів, розроблених Урядом, який при цьому підзвітний і відповідальний перед парламентом.

П'ятий ризик. Будь-який глава держави (не має значення ім'я особи на цій посаді) завжди схильний до утворення альтернативних чи додаткових квазі-центрів формування державної політики у вигляді допоміжних органів — на кшталт національної ради з питань реформ, ради регіонів чи ради з питань судової реформи, — які, фактично, дублюють функції, що їх мав би здійснювати Кабінет міністрів.

У більшості розвинених демократичних держав саме Кабінет міністрів є основним центром формування та реалізації державної політики. Він істотно впливає на порядок денний роботи парламенту, будучи при цьому, звісно ж, йому підзвітним і відповідальним перед ним. За таких умов не переривається й добре проглядається лінія політичної відповідальності, що червоною ниткою тягнеться від передвиборної програми політичної партії, чиї представники проходять у парламент, — до звіту Уряду про результати своєї діяльності. Цим шляхом рано чи пізно доведеться йти й Україні, інакше мрії про ефективне державне управління так і залишаться мріями.

Невластиві, але "солодкі" повноваження
Важливий наступний пріоритет у реформуванні Уряду — це звільнення його від надмірних, невластивих йому повноважень. Перелік таких повноважень, натомість, постійно розширюється непродуманими або ж відверто лобістськими нормами законодавчих актів. Невластиві для вищого органу виконавчої влади повноваження призводять до низки негативних наслідків: розпорошення уваги Уряду на дрібних, малозначущих питаннях, замість зосередження її на стратегічних напрямах і проблемах державної політики; розмивання персональної відповідальності міністрів за ухвалення рішень у доручених їм сферах суспільного життя; високий рівень корупціогенності.

Мабуть, із законодавчого скасування невластивих Урядові повноважень треба було починати вже першому Кабміну Арсенія Яценюка одразу після Революції Гідності. Цього не сталося. Судячи з усього, і нинішній прем'єр-міністр не демонструє політичної волі й не бажає втрачати такі істотні важелі впливу, як, приміром, утворення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, призначення на посаду та звільнення з посади їх керівників, прийняття рішень про списання, відчуження або передачу майна, корпоративних прав, затвердження фінансових планів підприємств, погодження оренди державного майна та низка інших.

Сьогодні, мабуть, кожен платник податків розуміє, що такі повноваження не повинен здійснювати Кабінет міністрів, який несе солідарну колективну політичну відповідальність. Для здійснення таких повноважень є міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, керівники яких несуть персональну — не лише політичну, а й юридичну, у тому числі кримінальну, відповідальність за прийняті рішення. В управлінні Кабінету міністрів не повинно бути жодного суб'єкта господарювання. Уряд повинен зосередитися на виконанні політичних функцій, насамперед — як суб'єкт права законодавчої ініціативи: розглядати і схвалювати проекти законів, забезпечувати підготовку та приймати власні акти, спрямовані на реалізацію відповідних законодавчих актів, актів президента України, здійснювати контроль за діяльністю органів виконавчої влади, зокрема в частині дотримання ними вимог законодавства, захисту прав і свобод громадян.

Чому важливий регламент Уряду, і які питання він вирішує
Окремим питанням організації результативної й ефективної роботи Уряду є правове врегулювання процедури його діяльності. Перший — тимчасовий — регламент Кабінету міністрів України з'явився у 2000 р. за прем'єр-міністра Віктора Ющенка. Тимчасовим він вважався, бо на той час ще не був прийнятий Закон "Про Кабінет Міністрів України", отже бракувало правових підстав для затвердження повноцінного — постійного — регламенту.

Попри це, той документ зіграв свою історичну роль, здійснивши справжню революцію в організації роботи Уряду. Наприклад, до прийняття першого регламенту Кабінет міністрів, за старою радянською традицією, збирався на засідання нерегулярно й час від часу: інколи — раз на два—три місяці. Після прийняття першого регламенту сформувалася нова традиція: відтоді й дотепер засідання Кабміну відбуваються щосереди.

Інший приклад. До прийняття першого регламенту прем'єр-міністр нерідко підписував акти Кабінету міністрів, які не розглядались і не обговорювалися на засіданнях Уряду і про які інші члени Уряду, зокрема ті, чиєї сфери відповідальності стосувалися ці акти, дізнавалися вже після їх оприлюднення. На щастя, після врегулювання процедури підготовки та прийняття урядових рішень ця шкідлива й небезпечна практика стала історією.

Після прийняття першого Закону "Про Кабінет Міністрів України" (наразі чинним є четвертий за ліком Закон) у 2006 р. було розроблено й затверджено у 2007 р. новий Регламент, який із численними змінами, що не завжди його покращували, діє досі.

У рамках реформи державного управління під керівництвом державного секретаря Кабінету міністрів Володимира Бондаренка розробляється проект нового Регламенту КМУ. За інформацією урядового порталу, він впроваджує сучасні підходи підготовки урядових рішень: проектний підхід, прогнозування впливів, управління ефективністю, інклюзивність процесу підготовки урядових рішень.

Такі новації слід лише вітати. Окрім них, є ще ціла низка важливих питань організації роботи Кабміну, на які варто звернути увагу, готуючи проект нового Регламенту Кабміну.

Закон "Про Кабінет Міністрів України" покладає на Уряд обов'язок затвердити Регламент Кабінету міністрів України, який визначатиме порядок проведення засідань Кабінету міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності. Таким чином, предмет регулювання Регламентом Кабінету міністрів України чітко окреслений законодавчою нормою, і Уряд не має права, крім процедурних питань, встановлювати норми, які стосуються статусу Кабінету міністрів України або його окремих членів.

Підготовка урядових рішень
Основну роль у підготовці урядових рішень мають відігравати міністерства, що як уже згадувалось, і відповідають за формування політики у різних сферах. При цьому варто інституційно розділити три етапи підготовки рішення.

Перший етап — підготовка документа державної політики, наприклад у визнаному у світі форматі так званої "білої книги". Це аналіз проблеми, що потребує розв'язання, сторін, зацікавлених у її розв'язанні, можливостей і ризиків, впливу і наслідків можливих варіантів рішення, обґрунтування оптимального рішення. Підготовка такого документа — виключна прерогатива міністерства. Основна компетенція персоналу, який має працювати над ним, — аналіз політики.

Наступний етап — перетворення документа державної політики на проект акта законодавства. Це специфічна робота, що потребує спеціальних компетенцій юристів-нормопроектувальників. Таку роботу має виконувати або міністерство-розробник у співпраці й за методичної підтримки Міністерства юстиції, або ж саме Міністерство юстиції за погодженням із міністерством — головним розробником.

Третій етап — фахова і юридична експертиза проекту нормативно-правового акта. Це робота Секретаріату Кабінету міністрів, адже саме на нього Законом "Про Кабінет Міністрів" покладено повноваження щодо експертно-аналітичного та правового забезпечення діяльності Уряду. Лише Секретаріат Уряду як незалежний арбітр, що не має власних інтересів і відповідальності у жодній сфері державного управління, може здійснити реальну об'єктивну комплексну експертизу проектів нормативно-правових актів, у тому числі антикорупційну і гендерно-правову.

Будь-які ідеї щодо звуження експертно-аналітичної ролі Секретаріату загрожують зниженням якості урядових рішень, посиленням ризику прийняття Кабінетом міністрів України не тільки неконституційних або незаконних актів, а й актів, що міститимуть корупційну чи дискримінаційну складову. А ось із Міністерства юстиції функції проведення правової експертизи проектів актів законодавства (крім актів, що подаються на державну реєстрацію) доцільно було б зняти, поклавши на нього повну відповідальність за ведення законопроектної роботи. Проведення юридичної експертизи в Секретаріаті усуне конфлікт інтересів у тому випадку, коли сам Мін'юст виступає розробником відповідного проекту акта законодавства. Адже очевидно, що Міністерство юстиції не може здійснювати правову експертизу проектів актів, які розробляють його ж фахівці.

Варто спростити процедуру міжміністерського погодження проектів актів. Коло "заінтересованих міністерств" має бути значно звужене, а міністерство — головний розробник — має бути наділене більшою відповідальністю, а отже — й повноваженнями виносити на розгляд Кабінету власне бачення розв'язання тієї чи іншої проблеми. Участь заінтересованих міністерств тоді, коли вона потрібна, має відбуватись у формі спільної роботи над проектом документа, а не у формі листування між рядовими спеціалістами міністерств за підписом їх міністрів або державних секретарів, як це відбувається зазвичай.

Роль Міністерства фінансів і Міністерства юстиції у процесі розробки проектів урядових рішень теж має змінитися. Замість пошуку відповіді на умовне запитання: "Чому рішення не може бути прийняте?" — їхні зусилля мають бути зосереджені на пошуку відповіді на запитання: "Як зробити так, аби рішення було економічно обґрунтоване і юридично грамотне?". Ці два ключові міністерства мають бути не гальмом, а коробкою передач урядової машини у процесі формування та реалізації державної політики.

Чинним Регламентом Кабінету міністрів передбачено функціонування урядових комітетів, яке не передбачене Законом "Про Кабінет Міністрів України". Заявленою метою цього інструмента попереднього розгляду проектів рішень Уряду перед їх винесенням на розгляд усього Кабінету є врегулювання розбіжностей між міністерствами та підвищення якості рішень, що приймаються Урядом.

На практиці ж ця мета не досягається. На засідання урядового комітету, яке триває годину чи півтори, як правило, виноситься кілька десятків проектів актів. Для розгляду майже кожного акта, крім постійних членів урядового комітету, часто запрошуються представники різних зацікавлених сторін, відтак у засіданні можуть брати участь 40, 50 і більше людей. За таких умов справжня фахова дискусія і реальне доопрацювання проектів рішень неможливі. Фактично, урядові комітети формально освячують проекти рішень, "прикриваючи" віце-прем'єр-міністрів, які їх очолюють, та розмиваючи відповідальність за якість проектів рішень, що йдуть на розгляд Уряду.

За питання, які сьогодні, всупереч закону, віднесені до компетенції урядових комітетів, мають відповідати перший віце-прем'єр-міністр і віце-прем'єр-міністри, адже саме цих посадових осіб закон уповноважив забезпечувати підготовку питань для розгляду на засіданні Уряду, попередньо розглядати й погоджувати проекти законів, актів президента України, що готуються Кабінетом міністрів України, та проекти відповідних актів Кабінету міністрів України, сприяти узгодженню позицій між членами Уряду. Ці функції є власними, визначеними законом повноваженнями першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністрів і не можуть бути делеговані іншим посадовим особам або підмінятися діяльністю урядових комітетів. Якщо ж ці функції не виконуються, то постає закономірне запитання: а яка, взагалі, роль віце-прем'єр-міністрів та їхній реальний вплив на ситуацію?

Замість неефективних урядових комітетів було б доцільно запровадити узгоджувальні наради під головуванням першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністрів, де "прицільно" розглядалися б лише ті питання, котрі справді потребують дискусії, узгодження позицій різних заінтересованих сторін. Запрошуватися на такі наради мають лише ті члени уряду та інші учасники, у тому числі з числа громадських і саморегулівних організацій, яких безпосередньо стосується те чи інше питання. Хоча вибір між механізмами постійно діючих урядових комітетів та ситуативних урядових нарад — питання смаку і якості унормування самого механізму.

Прийняття рішень Урядом
Регламентом має бути суворо заборонено розгляд будь-яких питань на засіданні Кабінету міністрів "з голосу", тобто без належного опрацювання проекту рішення відповідно до регламентних вимог. Така практика, що є досить поширеною сьогодні, призводить до прийняття неякісних, непродуманих, суперечливих або корупціогенних рішень.

Непідготовлені, але фактично прийняті Кабінетом міністрів рішення, що потребують міжміністерського узгодження, проведення фахової та юридичної експертизи пост-фактум, місяцями не можуть бути підписані прем'єр-міністром України, оприлюднені і набути чинності. Часто на етапі узгодження після прийняття, а точніше — "протягування" чи "проштовхування" рішення між заінтересованими міністерствами виникають тривалі суперечки, які можуть надовго стопорити суспільно важливі дії Уряду.

У новому Регламенті доцільно відмовитися від норми чинного Регламенту, яка дозволяє Урядові з окремих питань, вирішення яких не потребує прийняття актів Кабінету міністрів, приймати рішення, що фіксуються у протоколі засідання (протокольні рішення). На практиці це призводить до зловживань, коли протокольними рішеннями робиться спроба реалізувати повноваження Уряду, рішення за якими мають оформлюватися виключно актами Кабінету міністрів України (наприклад, погодження передачі майна, надання дозволів на оренду майна, затвердження планів тощо, які оформлялися як додатки до протоколів засідання Кабінету міністрів України).

І, нарешті, практика трансляції засідань Кабінету міністрів демонструє, як добрими намірами вистилається дорога до пекла. Насправді ця практика призвела до відсутності реальної дискусії між членами Уряду на його засіданні, підвищення ризику непрозорості та кулуарності у прийнятті рішень.

Роль урядового секретаріату
У розвинених демократичних країнах практикуються дві альтернативні концепції функціонування урядового секретаріату. Перша полягає в існуванні сильного секретаріату, наділеного функціями координації процесу формування й реалізації державної політики, планування діяльності уряду, моніторингу діяльності міністерств, експертно-аналітичного забезпечення роботи кабінету міністрів. Друга полягає у функціонуванні секретаріату з обмеженими повноваженнями, сфокусованими переважно на організаційному, інформаційному та матеріально-технічному забезпеченні роботи уряду. Особлива роль секретаріату полягає у забезпеченні наступності в діяльності уряду при зміні його персонального складу. Ця роль зазвичай реалізується через особливу процедуру інформування новосформованого кабінету про стан справ у відповідних сферах суспільного життя.

Очевидно, обсяг повноважень урядового секретаріату визначається на рівні закону, а не на рівні Регламенту Кабінету міністрів. Українська модель урядового секретаріату сьогодні перебуває приблизно посередині між згаданими альтернативними моделями зі зсувом у бік другої. Закон "Про Кабінет Міністрів України" покладає на Секретаріат Кабінету міністрів України організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Уряду. Контрольні функції Секретаріату обмежені контролем за своєчасним поданням органами виконавчої влади проектів законів, проектів актів Кабінету міністрів України, інших документів для підготовки їх до розгляду Кабінетом міністрів України. Закон не передбачає повноважень Секретаріату щодо координації процесів формування та реалізації державної політики, планування діяльності Кабінету міністрів, моніторингу діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, натомість дає достатній простір для розвитку інституційної спроможності Секретаріату до проведення фахової та юридичної експертизи проектів урядових рішень.

Зрозуміло, що питання обрання моделі роботи урядового секретаріату не може вирішуватись у Регламенті Кабміну, а має бути врегульоване на рівні закону. В умовах необхідності швидкого й узгодженого проведення реформ для України на даному етапі видається більш придатною модель потужного Секретаріату Кабміну з розвиненими функціями стратегічного планування, координації державної політики та моніторингу її реалізації.

Це релевантно досвіду більшості країн — членів Організації економічного співробітництва та розвитку: саме секретаріат уряду займається стратегічним плануванням в Австрії, Канаді, Швейцарії, Німеччині, Франції, Латвії, Литві, Болгарії, Чехії, Словаччині, Угорщині.

Те саме стосується координації державної політики як основної функції урядового секретаріату, яка сприяє колективній відповідальності уряду за розробку та реалізацію узгодженої і послідовної державної політики. Ця функція полягає у дотриманні стандартів аналізу політики при розробці пропозицій міністерствами, відповідності цих пропозицій урядовим пріоритетам, у тому числі щодо розподілу видаткової частини державного бюджету, розв'язання або мінімізації розбіжностей між позиціями різних міністерств з одного питання.

Державні секретарі і професійна державна служба
Результативність, ефективність і якість процесу формування та реалізації державної політики насамперед залежать від якості персоналу на державній службі та організації його роботи. Ключову роль у цьому повинні мати державні секретарі міністерств як основа вищого корпусу державної служби і як керівники державної служби в міністерствах.

А координуючу роль стосовно них, своєю чергою, може мати державний секретар Кабінету міністрів, — звичайно, тільки якщо Секретаріат Уряду, відповідно до закону, має функції координування державної політики.

Сьогодні, на жаль, впровадження інституту державних секретарів на практиці не досягає первинних сутнісних цілей цього інституту й не реалізовує його справжнього — надзвичайно важливого — призначення. Більшість державних секретарів міністерств почуваються, за словами декого з них, "розпорядниками віників і швабр". Їхня діяльність значною мірою зосереджена на матеріально-технічному забезпеченні роботи міністерств та їх функціонуванні як юридичних осіб у цивільно-правових відносинах.

У більшості ж розвинених демократичних країн державний секретар міністерства виконує трояку функцію, кожна складова якої доповнює іншу і пов'язана з нею. По-перше, державний секретар — найвищий державний службовець у міністерстві, який керує рештою державних службовців. По-друге, він чи вона — менеджер процесу формування та реалізації державної політики, тобто головний аналітик і "програмний директор" у міністерстві. По-третє, він чи вона — це головна професійна опора міністра, найбільш інформований і кваліфікований експерт, порадник міністра з усіх питань державної політики, що належать до сфери відповідальності цього міністра.

Коли державні секретарі опановують і справді виконують таку функцію, саме вони — разом із потужним урядовим секретаріатом — стають основою професійної рушійної сили процесу формування та реалізації державної політики, двигуном реформ, кістяком організації діяльності Кабінету міністрів як колегіального органу. При такій моделі ефективним інструментом координації державної політики може стати регулярна нарада державних секретарів. Такий інститут функціонує в Німеччині, Іспанії, Норвегії, Угорщині, Македонії, Латвії, Литві, Естонії.

Проте слід розуміти, що можливість запровадження такої наради як ланки у процесі підготовки урядових рішень — не процедурне, а статусне питання, яке, відповідно, має вирішуватися перш за все не в Регламенті Кабінету міністрів, а в законах "Про Кабінет Міністрів України" і "Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади".

2 лютого, 18:32

НАБУ розслідує ще одну справу про можливі зловживання в Мінекології



Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) розслідує кримінальне провадження про можливі зловживання в Міністерстві екології та природних ресурсів у той період, коли його очолював Микола Злочевський.

"Наразі детективи НАБУ розслідують факти зловживань, які, за версією слідства, відбувалися під час закупівлі Мінекології у 2011 році на кошти державного бюджету послуг із дистанційного зондування Землі", - повідомили в НАБУ у п'ятницю у відповідь на запит програми "Схеми" - спільного проекту радіо "Свобода" та телеканалу "UA: Перший".

Кримінальне провадження розслідується за статтями КК України "привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (в особливо великому розмірі, вчинені організованою групою)", "легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (в особливо великому розмірі, вчинені організованою групою)", "зловживання владою або службовим становищем", "службова фальсифікація (що призвела до тяжких наслідків)".

У НАБУ зазначили, що досудове розслідування у справі триває, про підозру станом на 2 лютого нікому не повідомлено.

У бюро пояснили, що отримали цю справу від Генеральної прокуратури за підслідністю наприкінці 2015 року. Тоді до НАБУ передали ще одне кримінальне провадження, відкрите слідчими Генпрокуратури, за фактами можливих зловживань при видачі у 2010-2012 роках спеціальних дозволів на користування надрами суб'єктам господарювання. Це провадження, нагадали в НАБУ, було закрито в серпні 2017 року за рішенням Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП).

Як повідомлялося, 1 лютого 2018 року інтернет-видання "Економічна правда" з посиланням на джерело на ринку повідомило, що М.Злочевський днями повернувся в Україну.

М.Злочевський обіймав посаду міністра екології в уряді прем'єр-міністра України Миколи Азарова з липня 2010 року по квітень 2012 року.

Наприкінці 2014 року М.Злочевський залишив Україну, а на початку 2015 року стало відомо, що Генпрокуратура оголосила його в розшук за підозрою в незаконному збагаченні. М.Злочевського підозрювали в скоєнні кримінального злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368-2 Кримінального кодексу України (незаконне збагачення).

Як повідомила прес-секретар генпрокурора Лариса Сарган, Генпрокуратура розслідувала кілька кримінальних проваджень, фігурантом яких був М.Злочевський, які в 2015-2016 роках передала до НАБУ. Зокрема, провадження за фактом вчинення посадовими особами Міністерства екології в 2011-2013 роках під час проведення процедур закупівель заволодіння бюджетними коштами, зловживання своїм службовим становищем та службове підроблення ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч.2 ст. 366 Кримінального кодексу України), а також провадження за фактом зловживання посадовими особами Міністерства екології своїм службовим становищем при видачі спеціальних дозволів на користування надрами приватним підприємствам у 2010-2012 роках (ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України).

Крім того, з липня 2016 року Генпрокуратура здійснювала досудове розслідування в кримінальному провадженні за підозрою М.Злочевського в незаконному збагаченні (ч. 3 ст. 368-2 Кримінального кодексу України), за підозрою головного бухгалтера ТОВ "ЕСК "Еско-Північ" в ухиленні від сплати податків (ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України) і за фактом легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України".

За результатами досудового розслідування не встановлено порушень податкового законодавства з питань сплати податку на доходи фізичних осіб М. Злочевським, що підтверджується рішенням Центрального кримінального суду Великої Британії від 21 січня 2015 року. У зв'язку з цим 1 листопада 2016 року прокурор виніс постанову про припинення провадження у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального злочину.

Л.Сарган повідомила, що за результатами слідства стосовно посадових осіб зазначених суб'єктів господарювання групи компаній Burisma Holdings до суду направлено клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з повним відшкодуванням завданих збитків, які суд задовольнив. Загалом сума сплати до державного бюджету становила майже 200 млн грн.

У січні 2017 року компанія Burisma заявила про закриття в Україні всіх процесуальних і судових дій стосовно президента групи М.Злочевського та операційних компаній, що входять до Burisma Group.

Джерело в правоохоронних органах повідомило агентству "Інтерфакс-Україна", що САП 1 серпня 2017 року закрила кримінальне провадження за фактом зловживання посадовими особами Мінекології своїм службовим становищем при видачі спецдозволів на користування надрами приватним підприємствам у 2010-2012 роках (ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України), яке відкрила Генпрокуратура в грудні 2015 року та передала до НАБУ за підслідністю.

Burisma Holdings володіє контрольним пакетом ТОВ "Куб-Газ", українськими видобувними компаніями "Еско-Північ", "Парі", "Перша українська нафтогазова компанія" і "Алдеа". У портфелі Burisma також дозволи на розробку родовищ у Дніпровсько-Донецькому, Карпатському та Азово-Кубанському басейнах. Загалом компанія володіє і розробляє 20 ліцензій на видобуток вуглеводнів в Україні, і 99% видобутку припадають на природний газ. Бенефіціаром Burisma є М.Злочевський.

Генеральний прокурор України Юрій Луценко 2 лютого заявив, що Генпрокуратура не має відношення до розслідування кримінальних проваджень, фігурантом яких був М.Злочевський, але готова сприяти антикорупційним органам у розслідуванні справ.

21:14 02.02.2018


http://ua.interfax.com.ua/news/general/482175.html

02 лютого 2018

На Тернопільщині з’явилося п’ять нових заповідників



За пропозицію управління екології та природних ресурсів Тернопільської обласної державної адміністрації за поданням обласної державної адміністрації рішенням Тернопільської обласної ради оголошено 5 територій та об’єктів загальною площею 57,3 га.

Серед них: гідрологічний заказник “Гнізненський”, що у Збаразькому районі площею 44,7 га. Територія заказника охоплює заплаву річки Гнізна за межами населених пунктів Базаринської сільської ради. Оголошений з метою охорони, збереження у природному стані та раціонального використання типових водно-болотних комплексів, місць зростання рідкісних видів рослин.

Ландшафтний заказник “Кружляк” у Тернопільському районі площею 6,0 га, територія якого охоплює заболочену заплаву річки Гніздечна на північно-західній околиці с. Байківці. Оголошений з метою охорони та збереження у природному стані типового природного ландшафтну, оселищ рідкісних та зникаючих видів рослин.

Комплексна пам’ятка природи урочище “Пустельня” у Заліщицькому районі площею 3,0 га. що у кв. 61 (вид. 3,4) державного підприємства “Бучацьке лісове господарство”. Оголошена з метою охорони, збереження та раціонального використання у природному стані геологічного травертинового утворення з десятками джерел, лісовим озерцем і водоспадом, місць зростання рідкісних та зникаючих видів рослин, вікових дерев.

Гідрологічна пам’ятка природи “Джерело Божої любові” у Тернопільському районі площею 0,03 га. Джерело питної води, що має еколого-освітню, історико-культурну, господарську та естетичну ціннність знаходиться на території Великоберезовицької селищної ради, при в’їзді в село Кип’ячка. Запропоноване до заповідання жителькою цього села Чорнопиською Н.М.

Ботанічна пам’ятка природи “Кальненський ясен” у Козівському районі площею 0,02 га. Дерево ясена звичайного віком понад 150 років зростає у селі Кальне поряд з дерев’яною церквою Святого Миколая. Запропоноване до заповідання Козівською райдержадміністрацією.

Природно-заповідний фонд має у своєму складі 639 територій та об’єктів загальною площею 123,23 тис. га. Питома вага площі природно-заповідного фонду у площі Тернопільської області складає 8,91%.

19:29, 2 лютого 2018

На Гусятинщині незаконно рубають ліси

Знищення лісових насаджень в районі є однією з найбільш актуальних проблем, що хвилює керівництво Гусятинського району, що на Тернопільщіні.
У лісі на території Личковецької сільської ради голова райдержадміністрації Віталій Батіг та перший заступник голови РДА Ігор Гайдук оглянули лісову смугу, де невідомими особами здійснюється незаконна вирубка деревини.

За результатами побаченого та з метою вивчення даного питання, недопущення неконтрольованого вирубування лісів, посилення відповідальності за незаконну вирубку дерев розпорядженням голови райдержадміністрації створено робочу групу із залученням фахівців екологічної служби та, місцевого відділення поліції. Зазначену інформацію поширило видання Zaxid Media.
Незаконно вирубану деревину планується віддати для господарських потреб закладам охорони здоров’я та освіти.



Закарпатський лісгосп: Ти рости на втіху людям…

Передноворічна мандрівка на Закарпаття, до ужгородських лісівників, які переконливо доводять, що можна вести лісове господарство без шкоди для біорозмаїття




Характерний елемент свята Різдва, Нового року – нарядне дерево ялини. Традиція встановлювати його в будинках зародилася в німецьких народів, в обрядовості яких ялина, вічнозелена рослина, була символом життя та родючості. Різдвяна ялина – символ раю. Так, у контексті свята вона символізує дерево раю і вічне життя, яке знову набуває людина через Ісуса Христа. Щороку напередодні його прикрашають ялини члени Кам’яницького учнівського лісництва, яке діє при державному підприємстві «Ужгородське лісо- ве господарство».

Та не зрубані деревця, а живі, в горщиках, аби потім можна було висадити їх у землю. Або виготовляють ново- річно-різдвяні композиції – цього навчають їх педагоги та лісівники. Цього вчаться і в своїх євро- пейських однолітків, щедро ділячись з ними і власним досвідом. У попередні роки юні за сприяння лісгоспу кілька разів їздили в ні- мецьке місто Мюлінґен, що неподалік від кордону з Швейцарією, де спостерігали за підготовкою до Різдвяних свят місцевих жи- телів, допомагали ровесникам створювати святкові композиції та ікебани з гілочок смереки, які і там стали прекрасною альтер- нативою традиційним зеленим красуням. А нещодавно учнівське Новорічно–різдвяні композиції виготовляють члени Кам’яницького учнівського лісництва лісництво приймало гостей із сусідньої Словаччини. Влаштували дітям екскурсію до еколого-натуралістичного центру, арборетуму, музею лісу просто неба, про- вели навчально-пізнавальними стежками, прокладеними під керівництвом своїх наставників на території лісгоспу. Насамкінець старшокласники організували для молодших майстер-класи: вчили малювати новорічних персонажів, робити стильні іграшки на ялинки, милих янголят, Різдвяні віночки на двері…

– Виготовляти прикраси сво- їми руками – це захоплююче за- няття не лише для малюків, а й для їхніх батьків, – зауважив директор лісгоспу Василь Кий. – Усі в нас знають, що для творчості згодиться будь-який природний матеріал, тому заздалегідь, гуляючи в лісі, заготовляють шишки, а потім ви- користовують їх для створення новорічних композицій. Шишки зберігають природний ялиновий аромат, який нагадує про прийдешнє свято. Певною мірою це й наші обереги. Василь Васильович радий, що з дітей ростуть справжні приро- долюби. У кожного вдома – якщо не ялинка в горщику, то саморобна композиція з хвойних гілочок, своєрідний зимовий букет. З лісу ялинок не несуть.

«Ти рости на втіху людям» – звертаються до лісу словами поета Максима Рильського, вірші якого про паро- стки кленові знає напам’ять чи не кожен трудівник галузі. Гуманне, дружнє, бережливе ставлення до лісу – це результат високоякіс- ної природоохоронної освіти, яку спільно з педагогами ведуть се- ред шкільної молоді, результат цілеспрямованого екологічного виховання, це й власний приклад ужгородських лісівників, які своєю працею доводять, що можна вес- ти господарство без шкоди для біорозмаїття. Наочним зразком може слугувати хоча б те, як у най- західнішому лісовому підприєм- стві країни опікуються охороною червонокнижних. Виходять у своїй повсякденній діяльності з того, що ліс – це не стільки врожай, як еко- система. Де погортати «живі сторінки» Червоної книги?

В останньому, третьому ви- данні Червоної книги України, яка вийшла у світ 2009 р., порівняно з другим кількість рідкісних і зни- каючих видів тварин, рослин, грибів, які стали такими під впливом людського фактора, зросла на 456. Дуже сумна цифра. На думку вчених, Червона книга – єдиний чинний закон, який охороняє природу. Всі інші закони, що стосують- ся охорони довкілля, в Україні, на жаль, існують лише на папері. Переважна більшість зникаючих видів рослин і тварин є лісовими, тому індивідуальні умови їх повинні пе- редбачатися лісовим законодав- ством, враховуватися в практичній діяльності. Насправді ж, як кон- статують екологи, серед лісівників одиниці фахівців, котрі здатні були б визначити бодай десяту частку видів, занесених до Червоної кни- ги та міжнародних конвенцій. 2008 р. у лісгоспі задума- ли створити унікальний куточок, де можна було б погортати «живі сторінки» Червоної книги. А вже наступного року перші екземпля- ри, зібрані в навколишніх лісах, на полонинах Карпат, оселилися на алеї реліктів екологічної стежки. Заклали її, насамперед, для на- вчальних потреб. Бо де, міркували, дитині побачити, скажімо, едельвейс? Дертися високо в гори? Дуже скоро школярі та гості мали змогу милуватися цим та багатьма іншими раритетами протягом од- нієї легкої прогулянки. Такої живої колекції червонокнижних, кажуть фахівці, немає в жодному ботаніч- ному саду чи інституті країни. Нема і в словаків, чехів, угорців… Ініціаторами народження її були фанат свої справи, інженер лісового гос- подарства Василь Лиситчук і не- абиякий ентузіаст-природоохоро- нець, директор Іван Костів, котрий понад 20 років, до виходу на заслу- жений відпочинок, мудро керував підприємством. Нині уміло керує його вихованець Василь Кий і продовжує тримати курс лісгоспу на екологізацію всього виробництва.

Сіянці сосни чорної в розсаднику радують головного лісничого підприємства Валентина Геккера

Казковий альпінарій на садибі лісгоспу споруджений за проектом директора Василя Кия За підтримки колективу, за допо- моги юних лісівників з учнівського лісництва постійно розширюють, поновлюють і саму колекцію червонокнижних – вона нараховує вже понад 90 (!) видів. Створене руками ужгородців варте того, аби про їхній безцінний досвід дізналася вся Україна – і ми з часом присвя- тимо цій темі окрему публікацію в журналі. А поки що про те, що ж дає самим лісівникам опікування рукотворним міні-заповідником рідкісної карпатської флори.

– Ми не випадково, – акцентував увагу Василь Лиситчук, – назвали цю, як і інші екологічні стежки, навчально-пізнавальними. Такими вони є не тільки для дітей, а й для дорослих. Уже не треба лі- совій охороні показувати зникаючі рослини, як кажуть, на пальцях – лісники бачать їх у натурі. Цій меті служить і арборетум, де зібрали близько 300 видів і форм дерев, кущів. Під час зимового навчання, наприклад, коли мова заходить про роль підліску в житті лісу, за- няття проводимо в натуралістичному центрі…

Важко переоцінити значен- ня того, що роблять у лісгоспі для екологічного виховання молоді, підвищення рівня знань самих лісівників. Чим краще знатимуть вони червонокнижні рослини, тим більше враховуватимуть розмаїття під час лісовпорядкування та лісозаготівель, повсякчас берегтимуть і охоронятимуть його. Рідкісні рос- лини в лісі – це показник стану збе- реження лісових екосистем. Таких рослин у масивах держлісфонду господарства десятки видів. Лісівники виявляють популяції їх, у натурі визначають площу зрос- тання та маркують межі, встанов- люють охоронні знаки. Незабутнє враження в мене залишилося від огляду місць зростання цибулі вед- межої та двох великих популяцій білоцвіту весняного у Великодо- броньському лісництві, шафрана Гейфеля – в Ужгородському, булат- ки довголистої – в Кам’яницькому.

Моніторинг червонокнижних видів триває, виявляються й мар- куються нові й нові місця. На деревах лісова охорона наносить білі прямокутники з червоною смугою, аби позначити межі зростання того чи іншого рідкісного або зникаючого виду. Час від часу натрапляємо на яскраві інформаційно-охорон- ні знаки, які нагадують про те, що необережність або зловмисні дії можуть призвести до загибелі ці- лої популяції. А вони дуже вразли- ві. Наприклад, булатка довголиста зацвітає лише раз на 10–11 років, а 8 років взагалі веде підземний спосіб життя, живлячись у цей час за рахунок грибів. Піклуються лісівники і про червонокнижних птахів – вони об- любували зоологічний заказник на території Великодобронського лісництва, який входить до регі- онального ландшафтного парку «Притисянський».

Тут знаходиться чотири гнізда чорного лелеки – навколо них створили охоронні зони. Про успіхи лісгоспу в плані охоро- ни біорозмаїття свідчить той факт, що він успішно пройшов міжнарод- ну сертифікацію FSC. На засадах наближеного до природи лісівництва. «Ужліс» серед 17-ти закарпатських держпідприємств галузі має найменшу кількість експлуатаційних лісів – лише 1,7 тис. га, рубки головного користування становлять 5 тис. куб. м деревини в рік.

– На 90%, а це 15,3 тис. га, ліси охоронні, тобто водо- та ґрунто- захисні, рекреаційно-оздоровчі, наукового, історико-культурного значення, – розповів директор Ва- силь Кий. – Тому до них застосовуємо спеціальний режим господа- рювання: проводимо лише рубки ЛІС І ЛЮДИ 4Лісовий і мисливський журнал •

Лісничий Великодобронського лісництва Іван Помпель (праворуч) і помічник лісничого Євген Пиленко у розсаднику декоративних порід Лісничий Кам’яницького лісництва Олександр Турянчич: «Буревій повалив буки, ясени, модрини, а дугласії вистояли» формування й оздоровлення. Адже навколо Ужгорода в радіусі 10 км виділена рекреаційна зона, місто й навколишні села найбільш засе- лені в краї – на 1 кв. км проживає 140 чоловік. Звідси, пріоритетним напрямком діяльності залиша- ється відновлення, підвищення продуктивності лісів; створення насаджень технічно цінних порід; збереження й посилення їх захис- них властивостей; охорона від по- жеж, хвороб, шкідників, браконьє- рів.

Ліс – це зелені легені обласного центру. У травні 2014 р. нас спіткало велике лихо – за одну ніч майже чверть лісових масивів пошкодили вітровали та вітроломи. Об’єм де- ревини, яку треба було терміново забрати, аби не втратити її технічні якості й не допустити виникнення осередків хвороб і шкідників, сягав 107 тис. куб. м. Для порівняння – щорічний обсяг заготівлі становить у межах 40 тис. куб. м. Колектив розв’язав проблему, яка звалилася на його плечі: вітровальні ділянки розробили, деревину зберегли, но- вий ліс посадили… Разом з лісничим Кам’яниць- кого лісництва Олександром Ту- рянчичом ми поїхали в урочище Вайдова – одне з трьох, де бушувала стихія, ламаючи, вивертаючи з корінням дерева. Але… Погляньте на знімок, на якому пан Олександр показує в бік групи струнких красунь. То – дугласії. Під дією вітру попадали буки, модрини… А вони – вистояли. Могутня, мужня порода! Не випадково її так люблять тут, пов’язують з нею май- бутнє.

В іншому гірському урочищі – Перехрестя, що неподалік кор- дону зі Словаччиною, пан Олександр показав лісонасіннєву ділянку дугласії, в тому числі чотири стрункі плюсові 140-річні велетні. На землі під ними – густа щітка мо- лоденького підросту. Навесні його обережно викопають і перенесуть у культури. Пізніше від головного лісни- чого підприємства Валентина Геккера дізнаюся, що природному поновленню приділяють особливу увагу. Методом сприяння йому після вітровалу вдалося залісити всі урочища. Швидко пішли в ріст бук (головна порода, яка займає 60% площ у лісгоспі), явір, ясен і, звичайно ж, дугласія. Її, а також модрину європейську, дуб скельний, сосну чорну підсаджували наступного року.

Сіянці частково брали з–під пологу лісу, решту – з розсадника в Кам’яницькому лісництві, де опікуються і такими призабутими в краї породами, як тис ягідний та сосна чорна. За словами пана Валентина, прагнуть, аби ліс їхній був розмаїтим, мозаїчним. Насіння здебільшого заготовляють у власних масивах, дещицю закупляють – переважно в колег із сусідніх країн. Для зберігання сіянців під керівництвом інженера лісового господарства Василя Лиситчука побудували оригінальну снігову яму, яка водночас слугує і експонатом ство- рюваного музею гірського лісу під відкритим небом. За прикладом європейців уже давно відмовилися від суцільних рубань, проводять лише вибіркові, поступові – орієнтуються на засади наближеного до природи лісівництва. Шкода, що за браком площі не можна більше розказати про цікаву, повчальну практику госпо- дарювання ужгородців, але ми повернемося до цієї теми – вже наступного року її висвітлить газета «Природа і суспільство».

«Прибутки повинне приносити не рубання лісу», – сказав на прощання директор підприєм- ства Василь Кий. І уточнив: «Маємо розвивати такі функції його, як рекреаційну, туристичну, оздо- ровчу, санітарну, захисну. Саме це, впевнений, а не вирубування стиглих дерев у перспективі приноситиме основні доходи. Що стосується коштів, то є можливість навіть за рахунок низькосортної та малоякісної деревини, яку ми зобов’язані забирати з лісу для сприяння росту перспективних де- рев, забезпечувати різні платежі. Є можливість вирощувати широкий спектр саджанців екзотичних декоративних порід і пропонувати їх зацікавленим покупцям для озеле- нення, як це роблять у Польщі. За сприяння словаків уже готуємося спорудити сучасну теплицю для плекання садивного матеріалу різ- них лісотвірних порід із закритою кореневою системою… Плани, плани… Їх багато у мо- лодого керівника та очолюваного ним дружного колективу. Побажа- ємо здійснення їх у Новому році. А ще – миру, добра, щастя, міцного здоровя всім трудівникам галузі у 2018-ому!

Микола ПУГОВИЦЯ, Закарпатська область, фото автора
Закарпатське ОУЛМГ

Чи допомагатиме авіація ДСНС гасити лісові пожежі?


ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

НАКАЗ

від 22 грудня 2017 року N 692
(з основної діяльності)
м. Київ

Про організацію застосування авіаційних сил і засобів САЗ ОРС ЦЗ ДСНС України у 2018 році

З метою ефективного застосування авіаційних сил і засобів Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України для запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у 2018 році наказую:

1. Спеціальному авіаційному загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України (Коробка І. М.) здійснити заходи щодо організації та забезпечення з 1 січня 2018 року цілодобового чергування повітряних суден на аеродромах:

"Ніжин" - вертольота Мі-8 (ЕС-145) та літака Ан-32П (Ан-26) за готовністю: вдень N 2, вночі N 3;

"Харків" - вертольота Мі-8 за готовністю: вдень N 2, вночі N 3;

"Ужгород" - вертольота Мі-8 за готовністю: вдень N 2, вночі N 3.

2. Департаменту економіки і фінансів (Олійник О. І.) забезпечити виділення коштів на:

відрядження особового складу екіпажів чергових пошуково-рятувальних повітряних суден та інженерно-технічної служби, що здійснює обслуговування чергових повітряних суден;

відшкодування витрат за аеропортові збори.

3. Управлінню авіації та авіаційного пошуку і рятування (Рунаєв І. В.) забезпечити контроль за готовністю чергових екіпажів та авіаційної техніки до виконання авіаційних робіт з пошуку і рятування.

4. ГУ (У) ДСНС України у Харківській (Волобуєв О. В.) та Закарпатській (Гудак Р. В.) областях сприяти екіпажам чергових повітряних суден відповідно на аеродромах "Харків", "Ужгород" у вирішенні питань з організації і забезпечення чергування та виконання авіаційних робіт з пошуку і рятування.

5. Головному авіаційному координаційному центру пошуку і рятування (Ненашев С. А.) з надходженням кошторисних призначень:

укласти в установленому порядку договори з авіаційними військовими частинами Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Спеціальним авіаційним загоном Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту ДСНС України для залучення пошуково-рятувальних повітряних суден до несення чергування та проведення авіаційних робіт з пошуку і рятування;

умовами договорів передбачити також можливість перебазування чергових пошуково-рятувальних повітряних суден на інші аеродроми України.

6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Голови Мельчуцького О. Г.


Голова                                         М. Чечоткін

Ученые выяснили, как «потеют» деревья




Ученые из Австралии выяснили, как деревья спасаются от жары — их листья выделяют влагу, которая способствует охлаждению, как пот у человека. Однако фотосинтез на это время приостанавливается. Результаты исследования были опубликованы в журнале Global Change Biology.

Исследователи наблюдали за 12-ю деревьями, помещенными в специальные капсулы с возможностью контроля климата и температуры внутри них. Половина имитировала условия окружающей среды, в другой половине была установлена повышенная температура.

Ученые периодически повышали температуру в капсулах на несколько дней. Оказалось, что когда температура повышалась до максимума, около 43°C, фотосинтез у деревьев останавливался, а листья начинали испарять влагу, чтобы охладиться.

«Если будут перегреваться обширные территории... Очевидно, что деревья и леса в их пределах будут поглощать меньше углерода», — предупреждают авторы работы.

Исследование также показало, что деревья, выращенные в условиях повышенной температуры, лучше справляются с сильной жарой. За два года эксперимента они выросли до 6 м в высоту — на 30% больше, чем остальные.


Питання незаконної вирубки деревини вивчав Віталій Батіг

Знищення лісових насаджень в районі є однією з найбільш актуальних проблем, що хвилює районне керівництво. У лісі на території Личковецької сільської ради сьогодні побували голова райдержадміністрації Віталій Батіг та перший заступник голови РДА Ігор Гайдук.

Керівники оглянули лісову смугу, де невідомими особами здійснюється незаконна вирубка деревини.

За результатами побаченого та з метою вивчення даного питання, недопущення неконтрольованого вирубування лісів, посилення відповідальності за незаконну вирубку дерев розпорядженням голови райдержадміністрації створено робочу групу із залученням фахівців екологічної служби, місцевого відділення поліції.

Незаконно вирубану деревину планується віддати для господарських потреб закладам охорони здоров’я та освіти.