Кілька років тому я розмовляв з колишнім Луцьким міським головою по телефону. Богдан Шиба розповідав (ймовірно, що жартома) про свої президентські амбіції, які так не і реалізувалися:
«Якщо тоді я був у такому віці, щоб брати на себе управління державою, то сьогодні я вже старий для цього».
Він вважає, що в найближчому майбутньому до влади в Україні повинно прийти молоде покоління політиків, яке, на превеликий жаль, виявилося не готовим до цього наразі.
Із досвідченим керівником ми зустрілися напередодні 2-го туру президентських виборів в редакції інформаційного агентства «Конкурент».
Під час годинної розмови Богдан Шиба розповів про свою віру в молодь, дав власну оцінку подіям, які відбуваються у місті, та пригадав кота, якого він так і не наважився «замінити» іншим.
– Чому на сьогодні молодіжне середовище не готове перебрати владу до своїх рук?
– Це вічна проблема батьків та дітей. Саме батьки відповідають за контакт і розуміння з поколінням дітей. І в цьому є світоглядна проблема для України: старші люди не розуміють молодих, а молоді – старших.
Проблема переросла у те, що для покоління Z (люди, народжені між другою половиною дев'яностих та другою половиною двотисячних, – К) національна держава не є цінністю. Вони орієнтуються на європейські ідеали: свобода, рівність, братерство. Вони не розуміють, що мусить бути баланс, що лише національна держава може гарантувати ці свободи. Молодь цього не розуміє, оскільки їй не передали українських національно-культурних цінностей.
– От, власне, про молодих. Ви чимало уваги приділяєте Молодіжному центру Волині, допомагаєте, навіть, фінансово. Для чого?
– Я давно носився з ідеєю створити платформу, де молоді за віком та духом зможуть збиратися та шукати точки порозуміння, виробляти спільні позиції. Три покоління, які одне одного не розуміють, повинні зрозуміти. Для цього потрібна платформа.
На щастя, на початку Революції Гідності я зустрівся із Захаром Ткачуком. Він запропонував конкретну ідею, ми знайшли приміщення, я взяв на себе організаційні речі. Вже 6-й рік ми тісно працюємо, проте я стараюся не втручатися, щоб не нашкодити, оскільки переконаний, що ідеї та сенси повинні продукувати молоді люди. А я буду реалізовувати те, що вони вигадають.
– Він вже працює у визначеному форматі, проте потребує розширення функцій та завдань. Головне, щоб туди не залізли політичні інтереси. Я намагаюся виставити фільтри, щоб клуб залишався платформою громадянського суспільства, куди приходять люди та не бояться, що потрапляють у якийсь капкан (політичний чи фінансовий). Вважаю, що наскільки буде розвинуте громадянське суспільство (особливо молодіжне середовище), настільки успішною буде Україна…
– Я не хочу розмовляти такими категоріями, оскільки людина звикає до будь-яких умов та зможе жити навіть по вуха у смітті… У цивілізованій країні, у місті з 600-літніми традиціями магдебурзького права усі спокійно живуть без міського голови. І хоча це суперечить Конституції та Закону про місцеве самоврядування, ніхто не виходить та не протестує.
На превеликий жаль, в такий спосіб можна змиритися з усім: і зі сміттям, і з неефективним громадським транспортом, і з поганими дорогами… Причина – відсутність відповідальної системи управління містом. Відповідно до українського законодавства, лише обраний народом міський голова несе повну відповідальність за все, що робиться у місті.
Інші органи мають повноваження, проте не несуть необхідної відповідальності. Тому так безсистемно розвиваються усі галузі міського розвитку. От і ви згадали за вивіз та переробку відходів…
– Я сказав саме про цей випадок, оскільки міську раду оштрафували на 4 мільйони гривень – це багато. Хоча вони з цим штрафом не погоджуються і планують оскаржувати…
– Відсутність системної роботи завжди призведе до санкцій. Погоджуєшся ти з цим чи ні. Якщо ж повернутися до доріг, то ми бачимо, як з політичних міркувань закладаються двори бруківкою, коли розвалився проспект Волі і не можна проїхати ключовими дорогами… Що до цього призводить? Відсутність стратегічної роботи та відповідальності.
– До речі, кажуть, що з року в рік переписується стратегія розвитку Луцька, яку було створено за вашої каденції. Чому так відбувається та чи підходить ваша стратегія під реалії сьогоднішнього часу?
– Вона підходить, але не виконується. Також за мого головування було створено сучасний генеральний план Луцька, який, на мою думку, є досить досконалим. Два роки тому, як тільки не стало Миколи Романюка, відчувши свободу, депутати вирішили внести зміни до генплану.
На щастя, мені та архітектурній громадськості міста вдалося заблокувати цей процес. Їхні зміни зводилися до того, щоб дозволити забудову багатоповерхових житлових комплексів там, де це не передбачено. Навіть у центральному парку хотіли виділити 2 гектари землі під громадську забудову.
Своєю чергою стратегія розвитку міста була виписана на основі генерального плану. Я вважаю, що не потрібно вигадувати велосипед, достатньо врахувати те, що змінилася структура економіки, що варто орієнтуватися на сучасні технології, які дають високу додану вартість.
Разом із цим стратегія обласної ради вже 5 років побудована на виснаженні надер: викопати бурштин, торф, мідь, вирізати ліс, вивезти пісок, гравій і все інше. А ніхто не говорить про сучасні робочі міста з високими заробітними платами на підприємствах з високою доданою вартістю. Ні! Лише виснажити надра, заробити гроші і «з’їхати».
Така ж психологія у людей, які керують містом. Вони не думають про речі, які напрошуються самі собою… Можливо, нам потрібно змінити напрямки економічного розвитку, але точно не писати стратегію заново. Необхідно використовувати всі плюси міста та розвиватися.
– Багато років точаться дискусії навколо луцьких ринків. Для впорядкування їхньої діяльності у 2018 році було створено однойменне комунальне підприємство. Чи це доречно та що взагалі потрібно робити з ринками, на вашу думку?
– Комунальні підприємства потрібні там, де, окрім комерційної діяльності, ще є якісь соціальні функції. Для чого створювати комунальне підприємство в торгівлі? Це ж торгівля. Її мета – отримання прибутку. Навіщо там комунальне підприємство?
Я в 2008-2009 році теж планував змінити формат діяльності ринків, які контролюються облспоживспілкою. Відповідно до моєї ідеї, підприємці, які працюють на ринках, створили б асоціацію та укладали б договори про оренду землі напряму з міською радою без посередника.
Потрібно встановлювати прямі стосунки між підприємцями та владою, а тут зробили все навпаки: створили комунальне підприємство в торгівлі, яке ще потребує дотацій. Бюджетне фінансування торгівлі? Дотування торгівлі? Я не знаходжу слів. Це звичайна схема для відмивання грошей та підготовки до захоплення ринків якимись людьми.
– Що робити з Центральним ринком (він розташований перед замком Любарта) в контексті туристичної привабливості Луцька?
– Бідне місто не буде туристично привабливим та не зможе ліквідувати ринок. Для тисяч людей цей ринок – єдине місце доходу. Поки вони не матимуть більш привабливого місця роботи, то працюватимуть там в таких умовах, як є. Єдиний вихід: розвиток економіки та створення робочих місць.
– Ну от, власне, як це зробити? Як змусити Луцьк розвиватися? Як залучити інвестиції?
– Руслане, дуже просто. Потрібно перевернути все з голови на ноги. Не розповідати, що ми зробимо Луцьк з бідними людьми туристично привабливим, а поставити стратегічну мету: зробити місто багатим. Тоді буде вирішено багато проблем, а ринки реконструюються через непотрібність.
Не треба вигадувати міфи та ілюзії, а варто чітко сказати: все починається з «господарки». Потрібно створити умови, щоб люди могли мати достойну роботу та заробітну плату.
– Як це все зробити? Дайте практичну пораду.
– На загальноукраїнському рівні загубили умови для малого те середнього бізнесу. Простий приклад: якщо людина для власного заробітку хоче придбати вживаний автомобіль, який їй обійдеться дешевше, то треба створити умови, щоб вона заплатила 200 євро мита (а не 2000 євро) і працювала, сплачувала податки.
Якщо перейти на рівень міста, то тут те саме: потрібно створити умови для малого та середнього бізнесу, дати змогу доступно отримати приміщення або земельну ділянку, створити однакові правила для всіх. Коли кожна людина буде думати про свій добробут та матиме змогу «рости», тоді й місто та держава будуть розвиватися.
– Чи можливо за сучасних умов залучити у Луцьк інвестиції для створення нових великих підприємств?
Потрібна відповідна державна політика та сприяння, щоб у нас, як колись у Словаччині, великі автоконцерни захотіли побудувати свої заводи. В Україні інвестор спочатку обламає собі все, що можна, на державному рівні, а потім йому ще якийсь місцевий чиновник заламає такий хабар за землю, що він ніколи тут не працюватиме… Поки держава не створить умови, великий бізнес в нас розвиватися не буде.
– Ви згадували, та й всі це знають, що вже більш ніж два роки у Луцьку немає мера. Ви були міським головою і краще за інших знаєте про роль цієї людини у життєдіяльності міста. Як багато втрачає місто, не маючи очільника?
– Люди звикли, що місто без голови і кожен може робити те, що хоче. Мер – це гарант дотримання закону і порядку, він несе за це відповідальність. Коли я керував Луцьком, на мене не раз до суду подавали, я сам себе захищав, доказував свою правоту. Так, тоді теж була повна свобода, але я відповідав за своє кожне слово і діло. А зараз хто відповідає?
– Наостанок я поставлю вам декілька буденних запитань, щоб краще зрозуміти, що вам подобається у цьому житті. Яку ви любите музику?
– (задумується та сміється) Коли у мене романтичний настрій, то я люблю класичну музику. Слухаю Моцарта, Шопена. Якщо працюю чи в автомобілі їду, то «споживаю» різноманітну музику, головне, щоб вона була мелодичною та бажано українською.
– Яке кіно вам подобається?
– Дуже люблю документальне кіно, завжди із задоволенням відвідую фестиваль Docudays. Часто переглядаю і на комп’ютері. До художніх фільмів з віком я чомусь втратив інтерес.
– Яка література вам подобається?
– Я сходжу з розуму від Жадана, вважаю, що він відповідає духу і сенсам сучасної української епохи… Перечитую усе свіже від українських сучасних авторів. Відстежую практично все нове, але таке, що заслуговує на увагу! Те ж саме і з перекладами.
– У вас є улюблена спортивна команда?
– Так, київське «Динамо». Вболіваю з дитинства!
– Улюблений вид спорт?
– Улюблений – футбол. Але мені цікаві багато видів: від легкої атлетики до бобслею.
– Улюблена їжа?
– Дуже люблю всілякі салати, сало… Чим простіша їжа, тим вона для мене приємніша.
– Вживаєте алкоголь? Чому надаєте перевагу?
– (задумується) Коли дивлюся футбол, то п’ю пиво (сміється). Не люблю важкий алкоголь, бо він забирає розум.
– Ви курите?
– Я своє відкурив. 20 років курив, 20 років минуло, як покинув.
– Полюєте?
– Ненавиджу полювання, не уявляю, як стріляти у живу істоту.
– Риболовля?
– Часом буває. Декілька разів на рік заради відпочинку вибираюся на природу, щоб посидіти та подивитися на поплавок, послухати, як пташки співають.
– Маєте домашнього улюбленця?
– Був у мене кіт, який вже віджив своє. Іншого так і не завів, оскільки старий залишився для мене ідеалом домашньої тварини. Він, до речі, до останнього подиху виконував свій чоловічий обов’язок (посміхається).
