Чим займається лісничий? Гуляє по лісу та насолоджується співом птахів? Вряди-годи проходиться стежками, ганяючи непроханих гостей і гріється на сонечку? Хтось саме так і думає. Насправді ж він — непересічна особистість з багатогранним світоглядом і щирою душею. Людина, котра не просто охороняє ліс, а й ретельно примножує його багатства. По-батьківськи піклуючись про кожного його мешканця.
Про те, як воно, мати таку професію, що турбує та які питання доводиться вирішувати щодня — лісничий Баришівскього лісництва ДП «Бориспільський лісгосп» Володимир Іванович Лепеха.
Уродженець баришівщини, 30 років віддав своєму покликанню, пройшовши шлях від майстра лісу до лісничого. Нині має у підпорядкуванні чималеньке господарство загальною площею 4538,5 гектари, з яких 1583 га — соснові насадження. Створене воно було на базі колгоспних лісів і нині на півночі межує з Чернігівською областю, а на півдні — з Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським районами. Тут нараховується понад 100 контурів лісу. Лісництво дуже розкидане, тому вести спостереження, аби в господарстві був лад, не дуже просто.
Лісівники і справді люди особливі. Щирі та привітні, попри нелегку працю без вихідних і за будь-якої погоди за вікном… Бо бути справжнім лісівником — й справді швидше покликання, аніж робота.
«Кожен сам обирає професію. На лісничого можна вивчитися, але стати ним може не кожен. Якщо не любиш ліс, не вмієш спілкуватися з природою, людьми, які тут працюють, то лісничим не будеш. Свою роботу я обрав за покликом серця, якби пафосно це не звучало, — розповідає Володимир Іванович. — Був малий, а навколо нашого села ліс густий ріс… То ми малими туди часто бігали, з лісниками весь час спілкувалися, допомагали їм…
Тут потрібно велике бажання. В нашому житті можливо все, варто лише дуже цього захотіти. От я давно хотів опанувати бджільництво, і років п’ять тому таки мені це вдалося! Настільки сильно цього хотів, що вже за рік мій сенсей сказав, що я схоплюю все на льоту і вже готовий для того, аби ним займатися. І, хоч я любитель, яке ж це задоволення!».
Ця професія вимагає особливих знань, навичок і… людських якостей. Лісівник повинен знати технологію вирощування лісу, основи лісової патології і протипожежної профілактики, засоби і способи боротьби з лісовими пожежами, біологію шкідників і хвороб лісу… Саме він заздалегідь вживає всіх заходів, щоб запобігти лісовим пожежам.
А для цього він повинен добре знати життя лісу — мати спеціальну підготовку. Знати, що необхідно зробити для вирощування молодого лісу, як здійснити селекцію дерев різних порід, створити ділянки високопродуктивних, швидкозростаючих лісових культур.
Він займається організацією і стежить за виконанням усіх лісогосподарських робіт: розведенням та відновленням лісу, збиранням насіння, доглядом за ґрунтом і станом дерев, проведенням меліоративних робіт тощо.
З метою раціонального використання лісових ресурсів, лісівник здійснює обміри лісових масивів, вимірює запаси деревини, вираховує їхній обсяг, приріст дерев, складає карти деревостанів, ґрунтів лісництва. А ще веде організаційно-адміністративні справи лісництва, займається плануванням, документацією і звітами. Крім охорони лісу, лісник бере участь у всіх лісогосподарських роботах, що проводяться на його ділянці, контролює їх якість та стежить за правилами користування лісом.
Влітку, наприклад, їм тим більш не до відпочинку, адже найголовніше в цей час — зберегти ліс від пожеж. Ще з весни лісники прокладають нові мінералізовані смуги та проводять догляд за вже існуючими. Виставляють шлагбауми, розклеюють листівки — вживають заходів, аби попередити населення про небезпеку виникнення лісових загорянь. Адже необережно кинутий недопалок чи не загашене багаття після пікніку можуть наробити значного лиха. Щоб уникнути таких проблем, облаштовують спеціальні місця відпочинку — все для комфорту та безпеки населення.
Для лісівника літо клопітне ще й тим, що саме цей період — час вирощування сіянців і саджанців для проведення лісокультурних робіт. Для цього у Баришівському лісництві облаштували новий розсадник на місці колишніх городів лісової охорони — той, що був в лісі, за 40 років експлуатації геть виснажився. Тут висівають молоді дубки, сосни та ялини, аби потім висадити на місці зрубаних ушкоджених дерев чи тих, що вже досягли віку стиглості понад 80-100 років. Щоб після себе залишити сильний, гарний ліс для майбутніх поколінь.
«Цього року ми вирощуємо молоді дубки, укріплюючи їх кореневу систему, — ділиться Володимир Іванович. — Сіянці дуба з закритою кореневою системою у цьому році вирощуємо вперше, а сосну так заложили й висадили ще минулого року. І прижилася вона практично на 99%. Молодняк, висаджений сіянцями з закритою кореневою системою вже на другий рік виростає вдвічі вище, ніж його ровесники - стандартні сіянці. Це дуже допомагає знизити собівартість вирощування і є дуже перспективною ідеєю».
Акуратно, трепетно беручи до рук саджанець, лісничий продовжує: «І, коли його коренева система достатньо зміцніє, а дубок цей підросте, ми його висаджуватимемо. Та й хворіти він так уже не буде. Так ми його взяли, акуратно вийняли, посадили, легенько притоптали, й усе. Коренева система як була в ґрунті, так вона в ньому й залишилася.
І поливати його треба, поки підростає, набагато ретельніше. А ви ж не будете його у лісі поливати так, як тут. Дивитися за саджанцем — все одно що за малим дитям. Набираємо водичку в резервуар, потім добу вона стоїть, гарно прогрівається, і вже потім ми поливаємо їх у тепличці. Адже в скважині її температура десь лише +10 – 12 градусів.
Звісно, цю систему в подальшому потрібно буде вдосконалювати — придбати, наприклад, спеціальні касети для вирощування саджанців, а не поліетиленові скляночки, щоб узагалі не чіпати корені. А так ми намагаємося їх розрізати, а потім висаджувати. А коли розрізаємо, то десь трошки обсипається ґрунт, і це шкодить рослині…
Невеликі площі — десь до 5 га — засаджуватимемо дубом. Соснові вирубки в нас плануються не раніше наступного року — на ділянках, дерева вже досягли віку стиглості. Санітарних суцільних вирубок, слава Богу, також немає — шкідник так не добиває, наразі обходимося тільки вибірковими».
Перший рік, за словами Володимира Івановича, коли молодняк лише приживається, приріст дає мінімальний. І, на скільки добре приживуться саджанці, залежить від багатьох факторів: і від якості посадкового матеріалу, якості самої посадки, природніх умов. Цього року практично жоден не пропав.
Хоча, як виявилося, по осені не лише курчат рахують, а й дерева. Тоді ж й інвентаризацію молодого лісу проводять. Бо лише осінь покаже, скільки майбутнього лісу переживе особливо засушливе літо. І саме тоді стане зрозуміло, чи потрібно буде доповнювати ділянки: «Але в будь-якому випадку, сподіваємося, все буде добре цього року, бо і літо дощиком порадувало, і температура повітря все ж нарешті трохи понизилася, сонце не так ліс випалює», - з надією говорить Володимир Іванович.
Є тут й теплиці. Або, як лагідно їх називає лісничий — теплички, де теж підростає молодняк. Тільки без плівки, бо цього літа була така спека, що й так усе вигорало. Захищені деревця сіткою — вона й тінь гарну від палючого сонця дає, і від жадібних горобців захищає. А вони дуже вже ласі до насінин. Тому, якщо не прикрити, то вже буквально за день тут і половини саджанців не лишиться — все видзьобають.
Вологи й тепла саджанцям тут вдосталь. Висівають їх навесні, щоб до зими пагін встиг одерев’яніти і зміцніть. Інакше пропаде, коли висадять, не приживеться. Сосна висаджується однолітками, її приживленість дуже висока. А вже дволітки падає в рази. І скільки б не садили і як, вона на 70% пропадає.
Володимир Іванович пояснює: «Корінь у неї вже величенький, спробуй її посади. У ялини поверхнева коренева система, а у сосни корінь стержньовий — садити її треба тільки перпендикулярно, щоб він ніде не заломився. Інакше геть пропаде, всохне буквально за два місяці. І вона ж така — пішла вглиб, знайшла воду і росте собі далі».
Він переконаний: в соснові насадження однозначно треба вводити листяні, щоб вони були стійкішими до шкідників. Тож, п’ять рядів садили сосни, два ряди — дуба. І залишали молодняку траву — в спеку вона виростає висока, затіняє гарно, і молодняк не випалює.
Особливо ж хвилює сьогодні Володимира Івановича стан соснових насаджень, які потерпають через кліматичні зміни — спеку, посуху, зниження ґрунтових вод, засилля дерев шкідниками, омелою: «Хворі, всохлі дерева, — стверджує він, — потрібно негайно видаляти з лісу, оскільки вони загрожують здоровим насадженням. Адже дбати про ліс —значить жити ним, допомагати йому вистояти в непростий час глобального потепління, яке лісовим насадженням дається нелегко.
А молоді дерева досить впевнено адаптуються до кліматичних змін, розвиваючи потужну кореневу систему, яка може дістатися й до більш глибинних ґрунтових вод. Ми ж дбаємо про те, щоб і сіянців для відтворення лісів, які ми вирощуємо в своєму розсаднику, у нас було достатньо щороку».
На відміну від традиційного сільського господарства, лісівники «врожай» збирають нескоро. Залежно від породи дерева, від висадки саджанця до рубки проходить 60 — 120 років. Зараз, у наші дні, лісгоспи рубають дерева, посаджені ще на початку — в середині минулого століття, а вирощувані нині дерева під зруб підуть тільки через кілька десятків років. Якщо, звичайно, не потраплять під бензопилу браконьєрів або не будуть ушкоджені шкідниками.
Лісове господарство — то не робота на городі, де посіяв і через кілька місяців зібрав врожай… А якщо насіння невдале чи погодні умови несприятливі, то завжди можна врятувати урожай «хімією»… Помилку у вирощуванні лісу виправити дуже важко. Тому посіяні культури для лісників — то святе.
«Шкода лише за одне: агроном бачить свою роботу за рік, бо він навесні посадив-висіяв, а восени вже зібрав урожай. Він може відкоригувати і за рік-два все вдосконалити, — зітхає Володимир Іванович. — А нам, щоб проаналізувати, чи правильно зробили свою роботу, потрібні десятиріччя: по тому, як культури піднімаються, як вони підросли, зміцніли, скільки їх в результаті виросло на гектар...
Тому ми заклали плантації дуба десь 6 га — може, я й не діждуся, коли воно виросте, а може й діждусь — посадили їх так ріденько, щоб крона була розложиста, тепер доглядаємо. Вже вони десь 1,5–2 м. А було це десь років 5-6 тому…
Щоб цього досягти, і насіння треба збирати з «плюсових» дерев, і плантації створювати насіннєві, бо якщо братимемо з будь-якого дерева, то й генетично той матеріал буде неякісний. Якість — запорука всього, якщо ми хочемо мати здорові, гарні, місці ліси.
Є в нас на сьогоднішній день надія на те, що завдяки висадці сіянців з закритою кореневою системою вдасться по максимуму мінімізувати втрати по висадці, фінансові витрати, бо більшість робіт ми досі виконуємо вручну — немає в нас на сьогодні достатньої кількості коштів, щоб геть усе механізувати й значно прискорити цей процес.
За років 5–10 ми зможемо ретельніше проаналізувати, на скільки спрацювала висадка сіянців з закритою кореневою системою. Тоді можна буде навіть трохи зменшити й її щільність…
Узагалі, як не крути, а лісничий — ключова фігура в лісовому господарстві. Адже ти тут на місці завжди, і маєш за все, що тут відбувається, нести відповідальність. І я маю на увазі навіть не матеріальну — тут і так усе зрозуміло — а в першу чергу моральну відповідальність. Адже потім твою роботу вже оцінюватимуть нащадки. І це буде навіть не через десятки, а сотні років.
Ми ж трохи науковці, трохи практики і… мрійники. Тому я дуже сподіваюсь на те, що той дубок, який ми сьогодні висаджуємо, через стільки років виросте таким же могутнім, які ми сьогодні бачимо, і хтось нам тихо за нього подякує»...
