Інтерв'ю заслуженого лісівника України Василя Омеляновича Агія із Закарпатської області.
Василь Агій — директор, викладач-науковець і майже... філософ. Фото надано Василем Ниткою.
Із досьє «
Голосу України»
Василь Агій народився 1970 року у селі Шаланки Виноградівського району. Трудову діяльність розпочав у квітні 1988-го контролером лісозаготівельного виробництва Мукачівського лісокомбінату. Після служби в армії працював сторожем, лісником, майстром лісу Шаланківського лісництва Хустського лісокомбінату. У лютому 1999 року переведений на посаду заступника начальника відділу лісового господарства державного підприємства «Виноградівське лісове господарство». Восени 2010-го призначений директором Виноградівського лісгоспу, який очолює донині.
За керівництва В. Агія лісгосп багато років поспіль посідає чільні місця в трудовому суперництві серед споріднених підприємств області.
Починаючи з 2015 року веде наукову та викладацьку діяльність у Закарпатському лісотехнічному коледжі (Хуст). Щойно завершив навчання в Лісогосподарському університеті міста Шопрон (Угорщина). Нині є здобувачем наукового ступеня на кафедрі лісівництва Національного лісотехнічного університету України (Львів). В. Агій — автор і співавтор багатьох наукових праць. Виступив ініціатором організації міжнародного фестивалю «День мисливця», який проводиться у його рідному селі Шаланки.
Нагороджений нагрудними знаками «За бездоганну службу в державній лісовій охороні» та «За заслуги перед Закарпаттям».
Заслужений лісівник України.
Разом з дружиною виростив двох синів і доньку.
Лісівником став з поваги до старшого брата
— Василю Омеляновичу, ви народилися й виросли поблизу шаланківського лісу. Можливо, це і вплинуло на вибір професії?
— Це красива версія. Але ні. Близькість лісу навряд чи була причиною інтересу до нього. Батько був шахтарем, а потім агрономом і тому робив усе, щоб його сини не відчули тих «мінусів», які властиві тим професіям. Робота агронома потребувала частих контактів з хімдобривами, які завдавали шкоди здоров’ю...
Вчитися на лісівника вирішив мій старший брат Олександр, якого дуже поважав і поважаю. І я за його прикладом пішов навчатися до Хустського лісотехнікуму.
— Після навчання ви пройшли всі етапи роботи в лісі — від сторожа до директора лісгоспу. Та в перші ж роки вашого керівництва колектив стає кращим серед лісових господарств Закарпаття. І це в низинному районі, де масштаби лісів порівняно скромні. Яку мету ви ставили перед собою, йдучи на цю посаду?
— Перш ніж мене призначили директором, я понад десять років працював заступником начальника відділу лісового господарства, тому добре знав кожного у колективі, особливості характеру, переваги у роботі. Для мене було важливо, щоб у колективі склалися нормальні відносини, побудовані на довірі. А коли панує сприятлива атмосфера, тоді вже з’являються результати, цифри у звітах і відповідна оплата праці. Першого ж року роботи нас визнали кращими серед лісгоспів області. Відтоді у всі подальші роки зберігається ця тенденція.
— А щодо догляду за лісом, щодо насаджень — чи були якісь амбіційні плани?
— Були і реалізуються. Виникли ідеї щодо нових порід дерев — дуба, горіха чорного, липи. Ми заклали розплідник, який дає змогу засаджувати територію, поширили в районі ясен білоцвітний. Це важливо, адже наша територія — єдине місце зростання у природному середовищі червонокнижного ясена білоцвітного.
Нині найдошкульніший браконьєр — хвороби
— Вирубки дерев, браконьєрство досить часто є темою громадських виступів. В особливо «гарячі» роки вони торкнулися і вашого колективу...
— Коли люди переживають за ліси, за довкілля — це нормально. На жаль, дуже коробить у тих виступах абсолютний непрофесіоналізм. Аби щось пояснити, треба спочатку дати певний рівень знань. Справжній лісівник за багато років навчився розуміти ліс, відчувати, що йому шкодить, що йому треба... У 2014 році я прийшов на зустріч з активістами, але діалог не відбувся. Аудиторія одразу почала перебивати, мовляв, «це нам не цікаво, ви краще відповідайте, чому води нема в колодязях...». Значно легше, коли роботу лісгоспу перевіряють люди, які мають базові знання, їм можна пояснити ті чи інші речі.
— Сьогодні в Інтернеті є багато фото- й відеозображень — лисі, як полонини, гори; вагони з хлистами на залізничних коліях; машини з деревиною і підписи під фото про злочинне вирубування лісу. Наскільки це правдиві пости?
— По-перше, багато з цих зображень фейкові. Досить глянути на фото з вагонами лісу. Якщо придивитися, то кількість залізничних колій дуже велика, значно більша, ніж є на наших станціях. Ці фото зроблені в Росії, в Сибіру чи десь в інших місцях. Дуже багато фото полонин (правильно вони називаються «альпійські луги») зроблено не в українських Карпатах, а в румунських, а інколи й зовсім не в Карпатах. Варто лише пошукати в Гуглі першоджерело цієї подачі. Такі зображення нагнітають емоції, створюють атмосферу недовіри, але не приносять жодної користі. Адже ці картинки нікому не адресовані — ані екологам, ані правоохоронцям для перевірки фактів.
— І все ж про надмірну вирубку лісів спонукають думати катастрофічні паводки, зокрема, 1998 і 2001 років.
— Ці випадки трапилися пізно восени — у листопаді, а також ранньої весни, тобто у холодну пору, коли вегетаційні процеси у природі не відбувалися і фактор лісу ніяк не впливав на початок стихійного лиха. Повірте, на той момент державні комісії дуже ретельно розглядали всі причини паводків і фактор вирубки лісів зокрема. Але зв’язку між техногенним впливом і катастрофою не виявили. (Тоді ж повені вирували і у Франції, і в Чехії.) Тут суспільна думка і висновки фахівців відрізнялися. Насправді вирубка лісів найбільш масово і бездумно відбувалася у 1940—1960 роках. Якщо ж говорити про останнє десятиліття, то ми беремо деревини удвічі менше від науково обґрунтованих обсягів.
— Тож наскільки проблемною є ситуація з карпатським лісом?
— Наймасштабнішим «браконьєром» зараз є захворювання лісів, особливо хвойних. Хворобами вражені величезні площі. І цьому поки що неможливо запобігти — відбуваються, на жаль, кліматичні зміни. І впливають вони не лише на танення льодовиків...
Одночасно був студентом і викладачем
— Ви щойно завершили навчання в Лісогосподарському університеті міста Шопрон в Угорщині за спеціальністю «інженер-мисливствознавець». Що це дало вам як фахівцеві?
— Навчався в Угорщині й одночасно викладав у Закарпатському лісотехнічному коледжі. Інколи бувало так, що одного дня я складав екзамен у Шопроні, а наступного — сам приймав іспити в Хусті. Угорський досвід виявився дуже корисним. Передусім мені імпонує сам підхід до викладання. Титуловані, знані в науковому світі викладачі приходять у легкому зручному одязі, тобто «без краваток», а саме викладання відбувається в довільній формі, дуже часто лекції проводять у формі запитань-відповідей чи довільної розмови. Такий спосіб спілкування почав запроваджувати і я на своїх лекціях. Це підвищує інтерес і бажання студентів отримати якнайбільше інформації.
— А щодо ставлення угорців до лісів, до природи — чи варто чогось повчитися?
— Угорці враховують властивості лісу, інтереси людей, які живуть поряд, а також інтереси держави. Вирубка лісу має точковий характер, тобто не вирубують суцільні лісосмуги, а відбирають окреме дерево, яке вже досягло своєї кондиції.
Там ліс намагаються оберігати від стресів. І це заслуга охоронних структур і самих громадян. Такого нашестя байкерів на узліссях, як у нас, там би собі не дозволили. А у нас квадроцикли гримлять по всіх Карпатах. Нам треба повчитися делікатності у ставленні до лісу. Як і до людей, з якими працюєш.
— Мабуть, для вас не проблема працевлаштуватися і жити в Угорщині. Але ви залишаєтесь тут...
— Я живу там, де мені комфортно. А найкраще почуваюся у рідних Шаланках. Навіть до райцентру не захотів переїжджати, оскільки дуже прив’язаний до того середовища, в якому виріс.
— Це ж питання і щодо ваших працівників. Чи вдається утримати колектив, адже багато хто намагається шукати заробітки за кордоном?
— Добре підготовлений і знаючий колектив — це основне багатство кожного підприємства. Я вже звик до того, що кожен розуміє тебе з півслова і робить усе абсолютно правильно без зайвих пояснень. А початківцеві мусиш п’ять разів усе пояснити, доки він зрозуміє завдання, а після того все одно не виконає як треба. На жаль, багато працівників пішли працювати за кордон, людей бракує. Притому, що у нас досить висока зарплата (в середньому 12 тисяч гривень). Директор отримує не набагато найбільше, адже працює система додаткових стимулів за результатами виконаної роботи. Є посади, де можна отримати і 20 тисяч гривень.
— Ви працюєте над кандидатською?
— Робота називається «Особливості відновлення та продуктивність дубових лісів Закарпаття». Звучить не надто інтригуюче, але це, по-перше, дуже трудоємка робота — висаджування дуба на різних ділянках, у різних кліматичних підзонах, щоб з’ясувати, в яких умовах дубовий ліс має найсприятливіший фон. На основі цих досліджень буде виведено рекомендації для оптимального вирощування дубових насаджень.
— Фауна цікавить багатьох. Що змінилося за останні роки?
— Спостерігаються цікаві й приємні зміни. У 2012 році поблизу сіл Хижа й Новоселиця прижилися олені, і їхня популяція зростає. Розвелося досить багато фазанів. І якщо виїхати на поля за населений пункт, то обов’язково можна зустріти і цих птахів, і зайців, і іншу звірину. Їх розведенням займається наше підприємство і лісівники інших районів.
З другого боку, зберігається епідемія африканської чуми, і це позначається на поголів’ї диких свиней. Це теж реалії лісового життя.
— Зазвичай люди їдуть відпочивати до лісу. У цьому плані вам можна позаздрити: ваша робота безпосередньо пов’язана з лісом, тому там часто буваєте.
— Не повірите — дуже рідко! Робота директора не завжди відпускає в ліс — щодня сидиш із паперами, виїзди — або в Ужгород, в обласне управління, або до різних установ, на конференції... Кожен день заповнений такою кількістю дрібних і більших справ, що можливість виїхати на наші угіддя мінімальна. Але все-таки намагаюся хоч раз на тиждень побувати в лісі, поспілкуватися з друзями, отримати енергію, щоб працювати далі.
https://goloskarpat.info/society/5d53a1c71323c/?utm_content=031
