Лісівники хочуть, щоб наші ліси були продуктивними, здоровими та давали деревину лише найвищої якості (та вартості!). Тобто щоб відразу були «і гарні, і розумні». Дай волю, вирощували б лише хвойні, якби вони ще повсюдно росли, а з листяних, так і бути, залишили б дуб і бук. Усе решта – сміття, так звані «малоцінні» породи.
А тепер уявіть, що ви на своєму приватному городі посіяли ріпак, за який дають найбільшу закупівельну ціну. Рік ріпак, два роки ріпак, три роки ріпак… А далі що? Ґрунт виснажується, вже нічого іншого не виростиш, шкідники та хвороби ріпаку накопичуються, і для забезпечення рентабельності вирощування того самого ріпаку треба додатково витрачатися на добрива, заходи захисту, так що найкраще – здійснити сівозміну. Не кожна городина ростиме після ріпаку, і певний час господарювання може бути збитковим. У гонитві за одержанням дорогої деревини ми забуваємо про закони природи та про позитивні приклади вирощування мішаних насаджень з погляду не лише стійкості, але й їхньої продуктивності.
Здавна існували сукцесії – послідовні зміни екосистем на одній території під впливом природних чи антропогенних чинників. Так, пилковий аналіз свідчить, що після відступу льодовика на території нинішньої України переважали березові, сосново-березові та соснові ліси, пізніше – соснові з домішками вільхи, ільмів і ялини, потім дубові з ільмами, ясенами, кленами та ліщиною. Вже з появою предків людини в дубових лісах правобережжя Дніпра збільшилася частка бука та граба, а у лівобережжі – липи та кленів.
Первісній людині було нелегко забити звіря луком і стрілами чи зрубати дерево примітивною сокирою. Тому вона вибирала й рубала те дерево, яке було їй потрібно, і брала з нього все – і плоди, і кору, і деревину, і коріння. Так само використовували і шкуру, і копита, і роги, і жили, і м’ясо, і нутрощі впольованої тварини.
З берези добували сік, із берести робили короби для ягід і грибів, відра, а також «зошити» (берестяні грамоти). Оскільки кора берези довго не гниє, нею обертали частини стовпів, які заривали в землю. Корою крили дахи і навіть виготовляли одяг. З берести перегонкою одержували дьоготь для змащування коліс візків і карет, просочування шкіряного взуття. З гілок в’язали віники для бані та мітли. Із бруньок добували ефірне масло та ліки. Листям і корою фарбували вовну і тканини. З деревини виготовляли лижі, котушки для ниток, одержували целюлозу, деревне вугілля, скипидар. Вугілля з березових дров навіть використовували на металургійних заводах, а активоване вугілля засипали у коробки протигазів. Березові лучини, що не коптили, освітлювали будинки, а дровами їх опалювали.
Із клена виготовляли гнуті меблі, барабани, гітари, скрипки, духові інструменти, лижі, прядки, приклади рушниць, цвяхи для взуття, топорища, весла, одержували дубильні речовини та смоли.
Деревину ясена використовували для виготовлення знарядь полювання та війни – кілки, дубинки, луки, рогатини, списи, держаки, посуд, кораблі та меблі, лижі, коромисла, весла, обіддя коліс. Ясеневою фанерою оздоблювали меблі та музичні інструменти, вагони. Незрілі плоди ясена консервували як приправу до м’яса. Корою дубили шкіру, одержували жовту та зелену фарби.
З деревини осики будували будинки, покривали куполи церков, виробляли фанеру, целюлозу, сірники. З вільхи одержували шпон, папір, виготовляли токарні вироби, іграшки, дерев’яне взуття, меблі, форми для лиття, деталі акордеонів, корпуси гітар і мандолін, деревне вугілля, колодязні зруби, палі, шлюзи. Молоді пагони в’яза були кормом для худоби, кору використовували для дублення шкір та одержання фарб. З деревини, що не гниє, виготовляли водопровідні труби.
Усі ці породи є, до того ж, добрими медоносами, під час виростання покращують механічні, фізичні та хімічні властивості лісової підстилки та здійснюють багато інших корисних впливів у лісовій екосистемі.
Водночас у міру розвитку промисловості на багато із зазначених властивостей зменшився попит, та і майстри перевелися. Після початку масової заготівлі лісу в період індустріалізації основним показником діяльності заготівельних організацій стали «куби». Про кору, віники та бруньки вже не йшлося. Заготівельникам стало невигідно витрачати час і сили на рубання і трелювання порід із низькою вартістю деревини. Звідти й пішла назва «малоцінні породи». На зрубах, площа яких сягала десятки гектарів, залишалися недоруби з таких порід, і поступово зруби заростали саме ними.
Були прийняті спеціальні постанови, якими заборонялося залишати «малоцінні» дерева, тому що це нібито заважатиме природному відтворенню цінних порід. Спочатку лісозаготівельники вирішували, що дешевше – заплатити штраф за залишення малоцінних порід чи зрубати їх на дрова. А потім і вирішувати перестали, рубали й палили разом із лісосічними залишками.
Водночас у міру розвитку екологічного розуміння та ідей невиснажливого (збалансованого) лісокористування з’явилися сміливі прихильники залишення «на корені» малоцінних порід під час рубок.
По-перше, будь-яка рубка призводить до змін мікроклімату, підсилення добових коливань температури та вологості, що не є сприятливим для дерев стіни лісу, природного поновлення та створюваних культур. Як ми вже неодноразово писали, на межі зрубів і лісу дерева часто піддаються дії прямих сонячних променів (що викликає опіки), морозу (морозобоїни), вітру (вітровали й буреломи) та стають принадними для заселення стовбуровими шкідниками. Тому залишення острівків малоцінних порід може пом’якшити негативні зміни в лісовій екосистемі. Досвід залісення згарищ у лісостеповій і степовій зонах свідчить, що саме біля березових гайків, які вціліли після пожежі, краще виживають і розвиваються як культури, так і природне поновлення сосни.
По-друге, залишення так званих малоцінних дерев зменшить частку поверхні ґрунту, пошкодженої під час заготівлі деревини.
По-третє, внаслідок суцільної рубки може піднятися рівень ґрунтових вод, що небезпечно в умовах високого зволоження.
По-четверте, чим більше різних порід ростуть на ділянці, тим більше формується екологічних ніш перебування тварин, рослин і грибів, тобто зростає біорізноманіття. Це створює умови для запобігання поширенню й розвитку шкідливих організмів – комах, грибів тощо.
Противники залишення малоцінних дерев вважають, що розвиток цього «сміття» призводить до погіршення генофонду. Водночас більшість цих порід відновлюються поростю, тобто їхнє залишення на зрубі чи вилучення ніяк не відбивається на генофонді.
Побоюються також, що залишення малоцінних листяних порід під час суцільних рубок призведе до заміни хвойних лісів на листяні. Водночас саме зріджений намет листяних порід є сприятливим для збереження хвойного підросту та культур. Залишені берези та осики пригнічуватимуть також розвиток власної молодої світлолюбної порослі, тому що її затінюватимуть. А якщо ці листяні дерева почнуть пригнічувати культури сосни, їх можна прорідити під час освітлення чи прочищення.
Найбільше лякають тим, що залишені малоцінні дерева концентруватимуть шкідників і збудників хвороб, які поширяться у сусідні насадження. Тут можна заперечити, що шкідники листяних порід, як правило, не є шкідниками хвойних. Винятком є випадки, коли листяні породи є проміжними живителями збудників хвороб хвойних порід, наприклад, осика є проміжним живителем збудника соснового вертуна.
Наступний аргумент полягає в тому, що залишення малоцінних дерев веде до недовикористання деревних ресурсів. Водночас вирубання малоцінних дерев із метою спалювання разом із лісосічними залишками завдає значно більше шкоди як лісовим ресурсам, так і лісовій екосистемі, ніж залишення цих дерев.
Останній аргумент пов’язаний із тим, що залишення дерев на зрубі заважатиме обробітку ґрунту для створення лісових культур. На це можна заперечити, що сучасні технічні засоби дають змогу акуратно нарізати борозни на доволі маленьких за площею ділянках. Звичайно, продуктивність праці вища, якщо здійснювати цю операцію в «чистому полі», але тоді не варто виробляти й тонкі вироби – простіше та продуктивніше будувати сараї та лавки, ніж гарні споруди та меблі.
Існує також тенденція до реконструкції малоцінних молодняків таким чином, щоб насадження підвищило продуктивність. Звичайно, якщо вилучити «малоцінні» породи, а залишити дуб чи сосну, у деяких лісорослинних умовах продуктивність насаджень зросте, але чи збільшиться їхня стійкість, особливо після рубки та трелювання, то ще велике питання.
Дослідження причин зменшення стійкості та погіршення стану дерев у лісах України упродовж багатьох років були присвячені переважно сосні та дубу, меншою мірою ялині, у період інтенсивного створення агролісомеліоративних насаджень – тополям. Певну увагу шкідникам і збудникам хвороб інших деревних порід приділяли науковці у ботанічних садах і дендропарках, а також ентомологи та ботаніки вищих навчальних закладів. На жаль, результати цих досліджень мало відомі лісівникам.
У міру зростання змін клімату та антропогенного навантаження стан лісів погіршується. Хвилі всихання дуба чи ялини відомі здавна, про голландську хворобу в’язів також усі чули, але нині стали масово всихати й інші породи – ясен, береза, клен, вільха, а це вже катастрофа. Так дуби, вільхи, ільми, осики та ясени уражує фітофтора, буки – буковий червчик Cryptococcus fagi та гриб роду Nectria, берези – бактеріальна водянка.
До того ж, існує ризик поширення у нові регіони нових видів, які вже спричинили масовий відпад дерев у насадженнях на великій площі американського континенту та у деяких регіонах Європи. Це, зокрема, фітофтора на буку, нематода Bursaphelenchus xylophilus на сосні.
Хворобу відмирання ясена (збудник Hymenoscyphus fraxineus, анаморфа Chalara fraxinea) було виявлено вперше лише на початку 90-х рр. на північному сході Польщі, а вже на початку нового століття у Литві нею було уражено 60% усієї площі ясеневих деревостанів. У 2010 році ясен звичайний включено до Червоної книги Швеції. Наявність цієї хвороби в Україні доведено у 2010 році. До того ж, ясен уражує туберкульоз, а з Північної Америки в Європу проникла ясенова смарагдова златка (Agrilus planipennis), яку вже виявили у декількох областях Росії (зокрема недалеко від нас – у Воронезькій). Спеціальні дослідження у Великій Британії показали, що втрата ясена може мати значні негативні наслідки з погляду не тільки лісового господарства, але й збереження біорізноманіття, оскільки з цією породою пов’язані десятки видів тварин, рослин і мікроорганізмів.
У Швеції проаналізували поширеність важливих хвороб і шкідників на 30 місцевих породах і виявили високий ризик існування 16 порід. Серед 14 видів, які не пошкоджуються важливими шкідниками та хворобами, лише 4 породи у цій країні витримують порівняно посушливі умови: граб, яловець, черешня та горобина. Зауважу, що поняття «посушливі умови» у Швеції та в Україні помітно відрізняються, а також, що на території лівобережної України цього року горобину, як і клен, липу та інші листяні породи помітно уразив вертицильоз – судинна хвороба, що призвела до передчасного опадання листя у липні. Якою мірою відновлять стан уражені дерева, побачимо навесні. Є висока ймовірність, що багато з них мають незворотні пошкодження коренів і можуть бути звалені зимовими вітрами.
Що ж робити? Максимально використовувати корисні властивості існуючих «малоцінних» порід. Приділяти увагу селекції дерев на стійкість, яка, на думку фахівців різних країн, є значно важливішою, ніж селекція на продуктивність, оскільки у випадку зникнення окремих лісових порід високі показники продуктивності дерев, що залишилися, вже не матимуть значення. Іншим виходом є введення у наші ліси чужорідних порід. Плюси та мінуси цього заходу ми розглянемо у наступних повідомленнях.
Валентина Мєшкова
Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» №11-12 2016р.
http://lisvisnyk.com.ua/природа-не-має-поганої-погоди-а-ліс-м/
0 коммент.:
Дописати коментар