Відкритий лист
Прем’єр – міністру України
Гройсману В.Б.
Шановний, Володимире Борисовичу!
Я лісівник! На жаль, не за освітою, скоріше за велінням серця.
Вісім років тому, я не знала про існування лісового господарства та людей, що опікуються насадженнями. Щиро вірила, що Ліс в нашій державі росте сам, а лісники – то казкові персонажі, на кшталт лісовиків чи мавок. Але все мало докорінно змінитись. Мені доля підготувала подарунок, що перевернув мою свідомість та вплинув на подальше життя. Я стала частиною лісової родини, обійнявши посаду інженера лісового господарства. Сім років я тішилася та пишалась від того. Не тільки через те, що справа благородна, але і через усвідомлення якоїсь вищої мети та власного корисного внеску в лісову справу. Але все хороше має властивість закінчуватись.
Вже протягом року окрім сорому, я нічого не відчуваю. Адже з 2016 року бути лісівником в нашій державі не тільки небезпечно, матеріально не виправдано, а ще й ганебно. Кабінет Міністрів України та Державне агентство лісових ресурсів доклали до цього всі зусилля.
Розповідати Вам про проблеми в лісовому господарстві не варто, я знаю, що Ви обізнані. Нагадаю лише, що я належу до лісівників півдня і працюю на Державному підприємстві «Херсонське лісомисливське господарство».
Діяльність підприємства повністю зупинена через відсутність бюджетного фінансування (про що Вас неодноразово повідомляли, наприклад листом №01-35/89 від 24 травня 2016 року).
За рік оббивання порогів, підприємство втратило не тільки професійний, роками спрацьований колектив, а й можливість здійснювати будь-яку діяльність. І все це в умовах безжального поливання брудом з боку ЗМІ, відсутності професійного керівництва галуззю та чіткого вектора розвитку лісового господарства в цілому.
Протягом усього року жевріла надія на краще (внесення змін до бюджету, перерозподіл коштів). Натомість ПШИК, «кращого» не сталось.
Уряд, під Вашим керівництвом, не тільки не повернувся обличчям до лісового господарства та людей Лісу, проігнорувавши їх проблеми, а й позбавив будь-яких сподівань на майбутнє, представивши державний бюджет на 2017 рік з об’ємом фінансування лісогосподарських та лісомисливських підприємств 0 грн. 0 коп.
Не можу не підняти тему керманичів галуззю. Не зміну одному непрофесійному очільнику приходить наступний, ще менш професійний з куди більшими амбіціями. Тільки в нашій державі можливо замість голови Держлісагентства, усуненого від обов’язків з низки причин, - призначити на посаду його заступника, чий вклад в нищення галузі рівнозначний, якщо не більший. Хочу вірити, що Ви, Володимире Борисовичу, допустили таку помилку, через необізнаність. Ви видаєтесь людиною розсудливою, тож скоріше за все – це випадкова прикрість чи прикра випадковість (як зручніше).
Я живу відповідно до своїх принципів та переконань. Мій досвід здобутий з власних помилок. Я маю мужність їх визнавати та маю сміливість просити допомоги в питаннях, яких не розумію. Ваші помилки дуже дорого коштують Лісу, лісовій галузі та Україні в цілому. Ви або не усвідомлюєте усього, що відбувається (і це я розумію, бо ж з Вас поганий фахівець у лісовій галузі), або ж радники, що консультують Вас з питань лісового господарства – вороги держави та шкідники Лісу.
Вся політика щодо Лісу нині звелася до підриву довіри професії лісівника, шляхом зливи негативних публікацій з боку ЗМІ. На пальцях однієї руки перерахую журналістів, яких поважаю «за лісові» теми, бо матеріали не замовні та однобокі, а справді глибокі та по суті. Весь «інший бруд» так залипає на репутації лісового господарства, що мимоволі усвідомлюю, яка думка формується у пересічних громадян. Я маю чисте сумління, але чи повинна я сьогодні виправдовуватись за те, що люблю Ліс. Чи може хтось засуджувати мене та звинувачувати у діях, які не вчиняла. Знаю безліч своїх колег, чиє ставлення до лісової справи виключає будь-яку можливість шкоди для Лісу. Тож чому сьогодні маю відчувати себе такою приниженою, бо хтось має намір у такий спосіб оббріхування звести нанівець роботу багатьох поколінь лісівників?
Мені соромно пікетувати під ОДА, перекривати дороги, намагаючись привернути увагу до проблем лісового господарства півдня. Соромно отримувати замість заробітної платні допомогу, яку мені змушені перераховувати колеги – лісівники з ресурсних областей. Соромно повертатись до діток додому, розуміючи, що не можу забезпечити їх потреби та бажання. Соромно за державу, що нищить Ліс, галузь, людей. Соромно за місцеву владу, що ігнорує потреби специфічного лісівництва Херсонщини.
Мені набридло добирати слів, звертаючись до Вашого «вищого світу» та соромитись за свої нікчемні потреби: їсти, одягатись, лікуватись та тлі глобальних проблем у ДЕРЖАВІ В СТАНІ ВІЙНИ.
Всі Ваші дії позбавляють мене віри у світле майбутнє. Доки ігноруються проблеми лісової галузі, ми платимо надвисоку ціну, вартістю у Ліс.
З пов. Оксана Колодяжна
0 коммент.:
Дописати коментар