Дитячі ігрові книжки "Врятувати ліс"
Для молодших школярів: Еко-книга «Зберегти ліс!» Ганни Булгакової (Ранок)Ми живемо в час, коли вже важко вдавати, наче сміття зникає безслідно, а ресурси планети невичерпні. Дітям варто змалечку пояснювати принципи дбайливого ставлення до природи, і в цьому допоможе еко-книга «Зберегти ліс!». Це – незвичайний посібник із порятунку планети. На сторінках видання дитина ознайомиться з екосистемою лісу, навчиться збирати гербарій і навіть знайде детальну інструкцію з виготовлення паперу. В ігровій формі дитина дізнається, як стати екогероєм, врятувати ліс та все людство, а також довідається цікаві факти про ліс та його мешканців і набуде корисних звичок.
Номер стенду: B2.14
Булгакова Г. Врятувати ліс / Ганна Булгакова; дизайнер: Ольга Романова. – Харків : Ранок, 2017. – 48 с.; ISBN: 978-966-7485-36-8
Книга є незвичайним посібником із порятунку планети. З нею кожна дитина буде обраною та дізнається, як стати екогероєм, врятувати ліс та все людство! Екокнига «Врятувати ліс» є прекрасним способом зробити це весело та цікаво!
Ціна: 50 грн
Планета Земля в небезпеці! Світ чекає на супергероя. Він збереже ліси, подбає про тварин і рослини і навчить людей економити ресурси. Ім’я цього героя — ЕКО-ГЕРОЙ! Ти готовий ним стати? Тоді вперед!
17.02.2017 Автор: Юлія Клебан
http://www.chytomo.com/novynky-ka-2017/childrens_book_pl2017/vryatuvati-lis
***
ДІМ ДЛЯ ЕКО-ЇЖАЧКА
http://www.chytomo.com/novynky-ka-2017/childrens_book_pl2017/vryatuvati-lis
***
ДІМ ДЛЯ ЕКО-ЇЖАЧКА
Ти скажи мені, будь ласка:
Це життя чи може…казка?
В лісі ми чи уві сні – навесні?
О.Бєляєва
ЯК МОЖНА ВТРАТИТИ ВСЕ?
Жив собі на світі їжачок. І начебто нічим він не відрізнявся зовні від інших їжачків, утім усі лісові мешканці дивилися на нього, як на дивака. Та й було чому! У той час, як інші грілися на сонечку або полювали на мишок, їжачок займався якимись украй чудернацькими справами, простіше кажучи – дурницями, абсолютно не притаманними їжачиній сім`ї. А хіба ні? Адже він збирав…сміття! Коли він бачив у Лісі пластикові «стаканчики» і пляшки, він не міг спокійно їх обійти. Додому він повертався увесь в «стаканчиках» та обгортках від морозива на голочках. Звісно, що усі його товариші і навіть братики й сестрички, сміялися з нього. От дивак! Скільки яблук, грушок і ароматних грибів – наколюй собі скільки донесеш! Адже Природа роздає багатства усім…Так ні. Їжачок ходив сумний і все тяжко зітхав.
Одного разу батько їжак не втримавшись, від сорому й люті, страшенно грубо накричав на нього і примусив цієї ж миті викинути «увесь цей непотріб»! Їжачок спробував пояснити, що він не може бачити сміття, яке захаращує рідний Ліс та Красуню-Природу, говорив, що вона вже задихається від цього «пластикового жилету»…Але ці слова ще більше розлютили батька-їжака, і він поставив синові ультиматум: мовляв, або ти викидаєш з голови (і зі спини)ці дурниці і стаєш нормальним сином і їжачком, або…або – геть з дому! Їжачок не вірив своїм вухам.
- За що, тату?..їжачок кліпав красивими чорними оченятами і дивився відкрито і щиро.
- Я ж просто хочу, щоб Ліс був чистим і затишним. Адже це наш Дім!!!
- Геть!!! - розлючено кричав старий їжак.
Їжачок востаннє подивився на лісову галявину й притихлих звірів, і впевнено пішов від рідного дому у напрямку лісових хащ.
Довго-довго йшов він заплутаними лісовими доріжками, і світ перед очима ставав все більш сірим і похмурим.
- Ну ось, знову ціла купа сміття – подумав їжачок, - ех, ну що ж мені бідному робити, як далі жити?.. Так сумно було їжачкові, що навіть небо не витримало і почало закривати свої блакитні очі сірими від розпачу хмарами-руками, поки не розридалося в істериці нестримним дощем.
Їжачок схопився і думав вже мерщій бігти до батьківської хати, але зупинився, згадав, що рідний тато його вигнав з дому, тяжко зітхнув і повільно рушив собі далі, навіть не звертаючи вже ніякої уваги на дощ, що все посилювався, і невимовний біль від усвідомлення своєї ситуації, як йому на той час здалося, вкрай безнадійної.
- Нікому я не потрібен такий, нікому! – у розпачі почав кричати їжачок. Навіщо таке життя, коли мене ніхто не любить і не розуміє! Навіщо робити добро, якщо на нього відповідають злом???
А дощ тим часом не вщухав, і ось вже лісова доріжка почала перетворюватися в потужний струмок, їжачкові важко було втриматися на ніжках. Раптом небо розколола вогняна блискавиця, прогримів грім і з важкої хмари, наче з небесного сіро-фіолетового моря, полилась вода…Струмочок-стежина враз стала наче велика гірська річка, стрімким потоком води їжачка понесло шаленство розгніваної стихії.
- Рятуйте! – кричав їжачок, допоможіть, ей, хто небуть!!! Але ніхто його не чув, усі звірі й птахи поховалися по хатинкам і, напевно, пили гарячий чай з яблуком і корицею, насолоджуючись краєвидами, омитої дощем природи, з вікна…- це була остання думка, яка пронеслася в голові у їжачка, перед тим як сильна темна хвиля накрила його з головою…
ЯК ЇЖАЧОК СТАВ ЕКО-ЇЖАЧКОМ
- Ех, ну як же романтично й затишно сидіти в теплому будиночку і дивитися у віконце, коли іде дощ… ніжний жіночий голос нагадував дивну, рідкісної краси, музику, від чого на душі розливалися хвилі блаженства.
Їжачок прийшов до тями і подумав про те, який жахливий сон йому наснився, він солодко потягнувся.
- Як добре що я вдома…- їжачок подумав, що він прокинувся у своєму ліжку. Ну а де ж йому бути? Так тепло і спокійно, пахне трояндовим варенням і домашнім пирогом з вишнями… Їжачок радісно схопився на ніжки і хотів побігти розповісти мамі-їжачисі, що йому сьогодні наснилося, та раптом він зрозумів: у його мами й сестричок не такі голоси, і що він лежить на ліжку, але не своєму! М`яка постіль з ніжно-шовковистою білизною, наче переливалася перламутровими відблисками і пахла…свіжою травнево-зеленою травичкою! Стіни сяяли золотом, наповнюючи кімнату теплим сонячним промінням. Біля вікна стояв столик і два стільчика - вони також були у розкішно-золотистій гаммі усіх відтінків сонця. За столиком сиділа тендітна красива дівчина у довгому, сяючому дорогоцінними камінчиками, вбранні. Жовтогарячі хвилі розкішного волосся закривали усю спину і навіть торкалися підлоги . Та може це і не дівчина зовсім – подумав їжачок, - занадто вона була дивна, як для вигляду Людини. Їжачок любив спостерігати за людьми. Взагалі-то вони йому подобалися. Він навіть хотів одного разу познайомитися з хлопчиками, котрі прийшли на лісову галявинку грати у футбол. Він майже наважився підійти і познайомитися, але в останню мить засоромився і зупинився біля заквітчаного куща дикої троянди. А потім побачив як один з хлопчаків викинув обгортку від шоколадки, другий - почав виривати з корінням молоді пагінці сосен, а третій – так взагалі підпалив суху траву… І лиш один блакитнооокий русявий хлопчина намагався врятувати Ліс, кричаві їм, що так робити не можна, намагався загасити полум`я, навіть обпік руки! А потім, стоячи на колінах, садив у розгорнуту сиру землю щойно вирвані молоді сосенки, і видно було, як йому боляче, але усе дарма! Хлопці почали між собою сваритися, штовхати й бити цього сміливого хлопчину й він покотився з пагорбу вниз… Їжачкові так хотілося кинутися на допомогу хлопчику, котрий …чимось нагадував його самого! Але він зрозумів, що не зможе захистити цього симпатичного хлопчину, який дбає про Ліс. Адже він хоч і дивний, але всього лише їжак, не людина, на жаль! Але навіть тоді, він викотився прямо під ноги одному з хопців, чим відволік від жертви і роздратував малих хуліганів. Найстарший з них поранився об гострі голочки їжачка і вони всією компанією побігли додому. Добре, що хоч їжачкові вдалося швидко втекти і сховатися за пагорбом. А пізніше, коли їжачок повернувся на галявину, щоб дізнатись, що сталося з тим хлопчиною, його на місці вже не було – він просто зник… Їжачок виринув зі спогадів і зрозумів, що це все ж-таки був не сон.
- Вітаю, друже! Нарешті ти прокинувся! Приєднуйся до мене, я тут насолоджуюсь дощем і різною смакотою, - підморгнула таємнича леді.
Вона повернула до нього обличчя і їжачок захоплено став роздивлятися кожну рисочку її чарівної зовнішності. А дивитися було на що. Аристократичні риси обличчя, очі, котрі магнітом притягували погляд…На голові у дивної леді був не менш дивний головний убір: висока смарагдова корона, схожа на крону казкового дерева.
- Сміливіше, друже! - чарівно посміхнулася красуня.
Їжачок повільно підвівся і…полетів у напрямку столика. Адже землі як такої під ногами не було.
- Ееее…Вітаю, я – їжачок. Просто дивний, непотрібний нікому їжачок. У мене навіть імені немає…і дому - їжачок схлипнув, адже згадав, що з ним насправді трапилося.
- Ні, дорогий друже. Ти не звичайний їжачок. Ти – особливий. Твоє призначення – зробити наш вічно юний Світ, розкішний Ліс і красуню – Землю чистими, здоровими і красивими. Ти щодня займаєшся добрими справами. А знаєш чому? Бо ти - Еко-їжачок. І скажу тобі по секрету: у тебе є Дім, де тебе завжди чекають. Твій Дім.
- Їжачок здивовано підвів очі в яких відчувалась тремка надія.
- А я – Королева лісового Еко-царства.
У ЛІСОВОМУ ЕКО-ЦАРСТВІ
Королеву звали Смарагдова Деліра. Чудернацьке ім`я – подумав їжачок. Але що тут дивного, якщо він, виявляється, навіть літати вміє! Отак живеш собі стільки років на Землі, повзаєш на четвереньках і не знаєш, що ти вмієш літати. З цими думками вони разом з Делірою полетіли в сторону виходу казкового будиночку, що зовні був схожий на мисливський.
Їжачок поглянув у небо –у ньому щось було не так…Але що? Ще раз підвів очі і зрозумів – хмаринки були схожі на різнокольорові кульки, наче свято було головним гаслом цього дивного місця…Спершу їжачок бачив лиш небо і густий сизий туман, що застилав усе навколо. Але ось туман почав розсіюватися, і їжачок застиг на місці – навколо вирувало життя: лісові мешканці і люди, всі дуже зосередженні, адже кожен був зайнятий якоюсь справою. Але їжачок помітив, що деякі займалися фізичною працею, а інші – зосередженно розмірковували над якимось завданням, зібравшись в групи або ж усамітнившись. Ось наприклад, на м`якій травичці розлого розлігся білий ведмідь: перед ним лежав ватман, на якому той щось відмічав олівцем. Поодаль від ведмедя дві лисички і чотири суслика складали якусь картину-схему з рівненьких тонесеньких гілочок і ялинкових шишок. Але найдивовижніші дії все ж їжачок помітив за завісою сизого туману: там була наче біла кімната, на імпровізованій підлозі лежали звірі, люди і якісь дивні створіння…Вони уважно дивилися в небо, при цьому у них в руках і лапках було щось схоже на пульти управління від телевізора…А ще їжачок помітив , що вони усі в дивних зелених окулярах, схожих на тоненькі травинки з вкрапленням ніжних фіалок, які лиш обрамлюють, але не закривають їх очі. Але що вони робили, чим займались – поки що це було для їжачка таємницею. Їжачок повернув голову знову в сторону білого ведмедя: тепер той сидів і щось дуже жваво розповідав…хлопчику…так-так, їжачок впізнав його! Це був саме той відчайдушний хлопчина, котрого він застав колись на лісовій галявинці одного разу: це він тоді відстоював свої права на чисте довкілля, захищав Природу, загасив пожежу, не дозволяв смітити і нівечити дерева своїм товаришам! Але...Як таке можливо? І що він тут робить в цьому незвичайному місці? Він хотів було запитати Деліру про це, але…вона розчинилась просто на його очах і зникла, лиш світло-зелені листочки м`яти посипались з неба…
- Привіт! – блискавично цей хлопчик з`явився просто перед їжачком. - Мене звати Яромир, - простягнув руку до їжачка хлопчик.
- Оце рівень! – подумав їжачок, яке дивне царство – варто лиш чогось дуже захотіти і все одразу ж збувається. Треба бути обережніше…з бажаннями.
У Яромира була дуже щира і відкрита посмішка, світло-русяве волосся і великі блакитні очі. Їжачок трішки вагаючись, простягнув назустріч лапку і відповів:
- Вітаю! А мене звати Еко-їжачок, і я дуже радий нашому знайомству. Я бачив тебе там, на галявині, коли ти захищав наш Ліс.
- А…так, це не дуже приємна історія, - на блакитні очі Яромира ліг легесенький туман. Їжачок це помітив, і відповів:
- Я розумію, що тобі сумно, адже твої друзі, як я встиг побачити, тебе покинули, залишивши лежати в тій канаві…Мені так хотілось допомогти тобі!
- Я вірю тобі, дорогий Еко-їжачок! Думаю, ми з тобою станемо справжніми друзями. Мені б цього дуже хотілося. І тепер, коли я дізнався про Еко-Царство, я знаю, що це можливо. А ті хлопці…ні, вони ніколи й не були справжніми друзями, а лиш робили вигляд. Так буває у житті, що ти відкриваєш своє серце абсолютно чужим і, як іноді виявляється, жорстоким людям, які лиш одягають маску «доброчинності», а насправді заздрять твоїм якостям,таким наприклад як – розум, добре серце, бажання зробити Світ кращим, світлішим…і взагалі, що ти – не такий як вони!
Їжачок зітхнув, він промовчав, але насправді слова Яромира глибоко зворушили його. Адже кому, як не їжачкові відомо, що таке бути не таким як усі, робити добрі справи, допомагати рідним і чужим, але все-одно бути осміяним і не прийнятим навіть власною сім`єю!
Яромир одразу ж прочитав думки Еко-їжачка і сказав, щоб хоч якось втішити його:
- А хочеш, я навчу тебе робити дива? – і в його небесних оченятах засяяли лукаві іскорки. Їжачок радісно закивав головою:
- Звісно, що хочу, а хто б не хотів?..
- Треба заплющити очі, заспокоїтися і…намалювати в своїй уяві до найменших деталей те, що ти найбільше хочеш здійснити. А потім немов би «увійти» в цю картину і якомога яскравіше відчути своє бажання у всіх подробицях і почуттях! Радіти і справді «жити» в цій «віртуальній реальності», відчути, що все здійснилось наяву.
- Ну як, виходить?... – звернувся він до їжачка. Тоді, рахуємо до 10 у зворотному порядку і…
Коли Їжачок відкрив очі, то побачив себе і свого нового друга…на білосніжній яхті у безмежно-красивому бірюзово-синьому морі…Але над головами у друзів літали не чайки, а…крилаті їжаки! Друзі від такої несподіванки розсміялися!
- Ну, я тебе забув попередити, що треба все дуже обережно і в найменших деталях уявляти – сказав хлопчик, ледве заспокоївшись від сміху.
О, це було незабутнє плавання! Яромир з Еко-їжачком розмовляли про все на світі, пили малинові коктейлі та вчилися створювати речі – від чашки до…саме так – літаючих їжачків вони все таки замінили рожевими фламінго і лебедями. А чому б ні? Це дуже красиво!
- Сподіваюсь ти звільнився від усіх своїх образ і відчуття безсилля? – красивий жіночий голос увірвався в п`янку ідилію друзів так неочікувано, поки їжачок відточував свою майстерність у візуалізації. Смарагдова Деліра сиділа за столиком їхньої казкової яхти і знову загадково посміхалась.
- Так, чарівна королево! Тепер я знаю, хто я, хто кожен з нас! Я відчуваю, що можу все!Який же я щасливий, що потрапив до вас…
- Це добре, що ти відчуваєш в собі силу всього Континууму…але, тобі треба вирішити: чи захочеш ти повернутися на Землю, у свій Ліс, і передати свої нові знання іншим? Чи готовий ти робити добрі справи не лише в чарівному світі, де це все реалізувати набагато легше, але й у власному земному Лісі? Пояснювати звірам і навіть людям, як треба берегти свій Дім, наче маленьким дітям! І, при цьому, не сердитися, бути готовим до нерозуміння і протистояння. Адже Земля – наш спільний Дім, А Ліс – її дихання… Їжачок помітив, що поки Деліра говорила, вони знову перенеслись на те ж місце, де зустрілись.
- Розкажіть мені, Смарагдова Деліро, чим займаються мешканці Еко-царства? Вони такі серйозні й зосереджені, що навіть не звертають на мене уваги… - цей факт їжачка все ж трішки засмучував, незважаючи на казкові дива, що сталися з ним щойно.
- Тепер ти готовий це почути. Знаєш, що в нашому житті є дві категорії істот: ті, котрі створюють, і ті, що руйнують?
- Так… - відповів їжачок.
- Так ось: Еко-Царство є своєрідним чарівним дзеркалом, яке показує, яким насправді повинен бути Ліс і наша Земля. І не зважаючи на ідилію, тут увесь час кипить робота, адже без земного Лісу Земля не виживе. А ті істоти, котрі руйнують і засмічують ліс наближають Останній День Лісу. І усі наші мешканці – і звірі, і люди, і інші чарівні створіння – вони не можуть дозволити, щоб це сталося, тож займаються підтримкою Лісу тут – в Еко-царстві, в інфернальному світі. Але нам потрібні ті, хто захищає ліс і Природу в реальному житті. У цьому місія усіх свідомих людей і звірів, які не бояться взяти на себе відповідальність за наведення ладу на Землі.
- А ми будемо допомагати! – це сказав Білий Ведмідь, який непомітно підійшов до компанії. Не бійтеся нічого, такі як ви – світлоносні рятівники Природи, тож у вас неодмінно все вийде!
- Ну, що ж, друзі, вам пора!Земля чекає! Рятуйте наші ліси! Ми – віримо в вас.
Королева Деліра провела рукою перед Яромиром та Еко-їжачком і вони засяяли в ореолі смарагдових зірочок, за мить розчинившись у повітрі.
ЗЕМЛЯ - НАШ ДІМ
Насправді, в Лісі дуже засмутилися, коли дізнались, що дивний їжачок зник. Ось так завжди – коли щось є – не цінуєш, а розумієш по справжньому, лиш тоді, коли втрачаєш…Що вже й казати про рідних : батько-їжак дуже картав себе: ну навіщо він так розлютився, невже не можна було порахувати подумки до десяти, а потім підібрати більш спокійні слова і вирази для спілкування з сином? Хоча, зізнатися чесно, старого їжака й досі дратувало, що його син ну зовсім не схожий на нього. Але, все-одно, старий їжак дуже любив сина і зараз був готовий віддати що-завгодно, аби лише їжачок повернувся живий і здоровий додому. А мати-їжачиха взагалі стала схожою на примару від сліз і печалі, втративши до всього інтерес. Лісові мешканці зібрали пошукову експедицію, навіть звернулися до людей, до речі, деякі з них були цілком адекватними, принаймні не відмовились допомогти! Де тільки його не шукали, кого тільки не розпитували про їжачка, але все марно. Та що там казати, батько-їжак навіть звертався до Єдиного Лісового Духу, благаючи допомогти і повернути сина. Ще б пак – вже місяць як зник дивак-їжачок, хоч у Еко-Царстві здавалось, наче минула усього лише година!
І ось татові Еко-їжачка наснився сон, де його син просить зібрати на галявині усіх лісових мешканців і…людей для проведення «Дивовижного Лісового Зібрання». І такий яскравий та «живий» був цей сон, що вранці їжак вирішив все ж таки наважитись – це була остання надія повернути сина.
І ось вже з самого ранку Велика Лісова Галявина вщерть заповненазвірами, птахами і людьми, які брали участь у пошуковій експедиції. Чекали годину, чекали дві. І лише тоді, як старий їжак вирішив визнати свою помилку і вибачитись, що потурбував усіх…разом із сильним п`янкимароматом хвої з`явився Еко-їжачок. Як це сталося – ніхто не розуміє. На те й дива, що пояснити їх звичайними словами буває важко.
Еко-їжачок привітався і, поводячись так, наче й не було його зникнення, почав свою промову:
- Дорогі, шановні учасники Дивовижного Лісового З`їзду! Можливо для когось це здається неприйнятним для розуміння, але я знаю, що наш Ліс в небезпеці. Скажу вам більше: до того часу як він зникне залишились лічені дні! Але я точно знаю, і хочу вас запевнити: ми переможемо! Адже весь Континуум Лісового Світу – реального та інфернального - допомагає нам! Але ми також повинні робити частину своїх справ саме тут – на Землі! Інакше ліси зникнуть із земного плану, просто перейдуть у інший вимір, а з ними загине усе живе на Землі. Невже ми хочемо цього?! Невже нам не вистачить мудрості, сили і бажання навести лад у власному Домі?! - так розпочав свою палку промову Еко-їжачок. Ви думаєте він не хвилювався? Ще й як хвилювався. Після першого шоку і радості від загадкового «явлення пропажі», деякі суб`єкти почали обурюватися! Мовляв, «хто він тут такий, щоб нам вказувати як жити»? Час від часу лунали викрики, в основному від людей, на кшталт «нічого не вийде!», «все одно вандали все знищать!», «а мені що, більше всіх треба?»…але їх одразу ж «зацитькали» інші більш свідомі учасники з`їзду, яким слова Еко-їжачка дійшли до самісінького серця. Та, власне кажучи, кожен з них про це не раз замислювався, розуміючи невідворотність екологічної катастрофи та правового нігілізму, котрий торкнувся життя їх рідного Лісу.
- Отже, як зберегти наш Ліс чистим, різноманітним і красивим? - продовжував свій виступ Еко-їжачок.
- Наша мета – ні за яких обставин не допустити засмічення й понівечення лісу, ми зобов`язані боротися з деградацією природного середовища планети!
- О, який же він серйозний! Який впевнений у собі! – підмітив Білий Ведмідь.
Так-так! Усі мешканці Еко-Царства були на лісовій галявині і підтримували Еко-їжачка, хоча ніхто – ні він, ні інші учасники Дивовижного Лісового З`їзду їх не бачили.
- Наша ціль полягає у досягненні гармонії Людини і Природи, ми прагнемо до збереження розмаїття мешканців і рослин Лісу та усієї Землі – продовжував їжачок.
- Гармонія Людини і Природи… Хм, справжній філософ! – задоволено сказала Золота Білка, котра сиділа прямо над їжачком – на сосновій гілці, і мало не впала на нього, втративши рівновагу, та зачепилась своїм золотистим пишним хвостом за сучок, чим викликала веселий сміх усіх інших мешканців Еко-Царства.
- Ми повинні усі сили направити на забезпечення розумного використання природних ресурсів, а особливу увагу приділити зниженню рівня забруднення довкілля та марнотратного споживання! – продовжував свій публічний виступ їжачок.
Усі Лісові мешканці, і люди, котрі зібрались на галявині, стояли, не в змозі поворухнутись. А рідні, сусіди та знайомі Еко-їжачка так взагалі застигли з відкритими ротами…Вони ніколи не чули таких Слів, не бачили такої Сили, Віри, Знання і Любові, яку випромінював зараз Еко-їжачок. Ніхто більше не смів кепкувати з нього, він став справжнім Мудрецем Лісу, світочем, другом і порадником – це знання легко і м`яко увійшло у свідомість усіх, хто прийшов на Дивовижне Лісове Зібрання. Як ви вже зрозуміли, не без допомоги Сили Континууму Лісу.
Раптом повітря стало густим і в деяким місцях почали виникати образи напівпрозорих звірів і людей, усіх творчих чарівних сил і духів Еко-Царства. Вони привітно махали руками і посміхалися, щоправда, бачив їх лише Еко-їжачок і Яромир. Друзі обмінялися красномовними поглядами – вони розуміли, що усе роблять правильно, адже їх прийшли підтримати й підбадьорити «вони»! Тієї ж миті зза-дерева вийшла Смарагдова Деліра, знову запахло м`ятою і стало оксамитово-затишно на душі. Вона підійшла до галявини і, клацнувши пальчиками, розчинилася в густому вологому шумі беріз. Тієї ж миті в руках у Еко-їжачка з`явилась велика книга зеленого кольору - «Закони Лісового Еко-царства» – прочитав Їжачок і перегорнув сторінку . У книзі оживали лісові галявини, шелестіло листя, аж раптом почали проявлятися літери, слова…Пауза затягнулася і Яромир тихенько торкнувся плеча їжачка:
- Ну, друже, сміливіше! – підбадьорив він свого сподвижника. - Вони чекають …
І їжачок почав читати для учасників зібрання закони, що оберігають ліс, допомагають зберегти і урізноманітнити біологічні види.
- Наприклад, - зосереджено продовжував читати Еко-їжачок, - у Законі України «Про охорону навколишнього середовища» йдеться про гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров`я людей.
- І тварин! – не втримався батько-їжак. Їжачок посміхнувся і ніжно відповів, наче не він був син їжака, а навпаки – це тато – його дитина і терпеливо сказав:
- Так, тату, звичайно ж – і людей, і тварин, і всіх-всіх лісових мешканців! Він поправив зелені окуляри з фіалками – подарунок Деліри – і продовжив:
- У Законі також йдеться про такі надзвичайно важливі для нас усіх речі як:
збереження просторової та видової різноманітності – друзі, у нашому Лісі місця вистачить усім: і метеликам, і їжачкам, і дятлам, і ведмедям, і мурахам! А скільки лікарських рослин у нашому Лісі! А розкішні весняні первоцвіти?! Слід пам`ятати, що багато з них занесено до Червоної Книги, і рвати їх неможна, інакше вони просто зникнуть – і він подивився докірливо в сторону людей, але, за мить його погляд знову став доброзичливим і серйозним водночас.
- Важливо також дбати про цілісність Природи. – продовжував їжачок.
- До речі, наші права: як мешканців Лісу, так і всіх, хто користується прекрасними дарами лісової природи, охороняються Законом!
Їжачок підвів очі і побачив…порожню галявину! Звірі і люди вже не сиділи напроти нього, а жваво займалися… прибиранням і відновленням Лісу! Йому навіть здалося, що в нього Дежавю – наче він перенісся знову до лісового Еко-Царства. Що ж, так і є – тепер він знав, як його відтворити, втілити в реальність по всім лісам Світу. Хоча, звісно Еко-їжачок чудово розумів, Закон так швидко й ефективно почав діяти в даному випадку завдяки допомозі Королеви Еко-Царства, а в реальності ще стільки справ по переду, стільки проблем, котрі треба вирішувати щодня, рятуючи Ліс…Але це вже інша історія.
А зараз Еко-їжачок розчинився в радості, адже він нарешті знайшов свій Дім, де його завжди люблять і чекають, як і всіх нас – жителів планети Земля.
https://zoreslava.jimdo.com/еко-казки-для-дітей-та-дорослих/
Маленька дівчинка почала багато хворіти останнім часом. Лікарі кажуть, жити буде, аж поки не помре. Звичайно, кажуть про себе, але ж по їх очах усе видно. Та й ясна річ, що усіх це чекає, от просто її, можливо, через хворобу, трошки раніше. Кажуть, з легенями у неї не все добре. Отак взяти і описати діагноз тяжко, це вміють лише медики, але суть там така: є якісь бактерії, які живуть в організмі постійно (чи досить довго), але зараз ведуть вони себе негоже і от тепер зайнялися легенями не на жарт. Якщо далі так піде, то скоро дівчинка дихати не зможе. А цей процес, певне, таки важливий, як для неї, так і для тих непогамовних бактерій.
Дівчинка має зелені очі. А хтось каже, що очі у неї сині й глибокі. А може, вони одразу обох кольорів, і вона тому дуже гарною здається, коли заглядає своїми двоколірними очиськами в саму душу. Живою. Вона має чудові думки щодо усього в світі. Тільки ніхто їх не чує, бо вона не любить багато балакати. Мовчить. А сама слухає старших. Отак поступово вона вчиться придумувати нові ідеї та речі. Придумує, і на її обличчі з’являється усмішка. Тоді усі радіють.
У неї є одна улюблена гра, точніше сказати, у неї є купа друзів, з якими вона в ту гру грає. Сюжет її завжди змінюється, а от товариші незмінні. Тільки їх ніхто не бачить, окрім дівчинки. Вони, мабуть, дуже крихітні, а всі думають, що то вона їх придумала, аби почуватися не самотньою і живою. Дорослі не звертають на це уваги: ну хай собі дитя бавиться, аби слухалося і не злітало з орбіти. Вони завжди іронічно посміюються, мовляв, набриднуть ті уявні друзі малій, вона виросте і буде займатися чимось іншим. Тільки ж друзі оті й насправді існують. Дорослі їх звуть бактеріями чи якось так (це вона точно чула, бува, говорять про них, та надто не переймаються), а от дівчинка придумала їм таку милу назву, що ніяк не натішиться. Вона їх зве людьми і безустанно вірить, що вони її чують і озиваються. Оті бактерії, вони, чула, живуть на її тілі, скрізь. І вони хороші, коли хороші. То чому ж не подружитися з ними, коли вже вони є? Так же набагато веселіше жити, ти і твої бактерії, разом, і увагою завжди не обділений, і є з ким потеревенити, і вони можуть колись вирости, стати видимими дівчинці, і як гарно тоді буде, як вони їй все-все розкажуть про своє життя, а вона їм про своє. Можна буде придумати купу нових ідей і речей, і все завдяки тому, що всі дружать і одне одного розуміють. Дівча було переконане в тому вічно і мало спокійний сон і хороший настрій.
Та останнім часом їй постійно боляче. Вона часто в поганому гуморі. Починає вередувати. Плаче, трусить голівкою і всі навколо страждають. Вона б хотіла поділитися про це зі своїми друзями, але все далі їй не до цього. Ігри стають не такі веселі. Інколи вона починає гратися і забуває про біль, а тоді щось вибухає у її зраненому тільці, болем, і вона знову плаче і гнівається… на всіх.
А тут ще вона почула, що виною тому… бактерії! Як же так! Вона ж їх усіх назвала, вона їм казки на ніч читала, вона їм показувала зоряні сади, а вони… її віра почала потроху слабнути. Слабнуло й тіло. Хвороба постала отак невимушено з нічого. Дівчинка підслухала, як лікарі казали, що ті хвороботворні бактерії насправді були… таке якесь невідоме слово… хороші, а потім щось змусило їх ставати дедалі злішими і кусати її. Спочатку її імунітет (оце слово вона навіть собі записала в зошит) брав верх і справлявся із нападами самих злих бактерій, а добрих не чіпав (розумний Імунітет!), але поступово він ставав якимось таким зовсім худеньким, майже прозорим, чахнув на очах. І чому бактерії про це не думали? Вони ж точно мали помітити, що Імунітету погано. Вони такі розумні! Дівчинка знала це, інакше б вона з ними не товаришувала.
Вона собі все міркувала, лежачи в ліжку, що, певне, деякі бактерії просто забули щось дуже важливе для них. А без цього вони не могли. І поки оце шукали, то попридумували такі механізми, які стали їх лякати, а її ранити боляче-боляче. Тільки ж вони не винні у тому, що забули – так вона їх оправдовувала. Вони маленькі, налякані, її не чують, і тому вона не може попросити їх припинити, або хоч почекати, аби отой Імунітет знов став дужим і всіх захищав.
А потім лікарі сказали, що якісь із бактерій почали вщерть заполоняти її легені чимось там незрозумілим, якимись відходами їх життєдіяльності (над цим довгим словом вона завзято думала, аби зрозуміти його великий смисл), руйнувати їх, і скоро їй буде дуже тяжко дихати, і потім…
Варіанти були наступні. Лікувати хворобу такими антибактеріальними засобами, які б могли повбивати усіх поганців. От тільки щось підказувало дівчинці, що це не зовсім той вихід, який буде для всіх найкращим. По-перше, лікарі побоювалися, що її організм не витримає такої боротьби, візьме і здасться у процесі. Тим більше, що вони бачили, як вона зневірилася і почала втрачати сили аж надто швидко. І мало хто підозрював, що дівчинка страждала подвійно, а то й потрійно… Мало того, що дехто із друзів зрадив її і завдавав нещадного болю, так ще й вихід лікарі придумали такий, що не лишить їй нікого, ні поганого, ні хорошого. Із ким тоді вона буде ділитися щастям? Яким щастям?! Щастя ж в гармонії! (Дівчинка не знала, що воно таке, просто знала).
Був ще один варіант, про який усі уникали розмов, але розуміли, що він може бути єдино невідворотним. Лишити дівчинку в спокої і дочекатися результату. Скоріше за все, результатом буде повна окупація бактеріями її організму, а за цим неминучий вирок для бідолашної. Бактеріям теж настане кінець, але яка вже тоді різниця.
Можна би було додуматися до того, як віднайти такий несподіваний елемент, який би привніс злагоду між дівчинкою та її бактеріями. Вони б зрозуміли одне одного і стали б проживати свій час у мирі. Звичайно, медицина ще не дійшла до таких висот, аби запровадити цей варіант лікування і допомогти малій.
Тож щира дівчинка із зелено-синіми очима і милозвучним іменем Земля дуже сподівається на видужання і все ще вірить у дива.
Написано для г. "Рідні обрії"
адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449900
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2013
автор: Ксенія Ен
http://www.poetryclub.com.ua/printpoem.php?id=449900
Земля ще вірить у дива. Еко-казка
Маленька дівчинка почала багато хворіти останнім часом. Лікарі кажуть, жити буде, аж поки не помре. Звичайно, кажуть про себе, але ж по їх очах усе видно. Та й ясна річ, що усіх це чекає, от просто її, можливо, через хворобу, трошки раніше. Кажуть, з легенями у неї не все добре. Отак взяти і описати діагноз тяжко, це вміють лише медики, але суть там така: є якісь бактерії, які живуть в організмі постійно (чи досить довго), але зараз ведуть вони себе негоже і от тепер зайнялися легенями не на жарт. Якщо далі так піде, то скоро дівчинка дихати не зможе. А цей процес, певне, таки важливий, як для неї, так і для тих непогамовних бактерій.
Дівчинка має зелені очі. А хтось каже, що очі у неї сині й глибокі. А може, вони одразу обох кольорів, і вона тому дуже гарною здається, коли заглядає своїми двоколірними очиськами в саму душу. Живою. Вона має чудові думки щодо усього в світі. Тільки ніхто їх не чує, бо вона не любить багато балакати. Мовчить. А сама слухає старших. Отак поступово вона вчиться придумувати нові ідеї та речі. Придумує, і на її обличчі з’являється усмішка. Тоді усі радіють.
У неї є одна улюблена гра, точніше сказати, у неї є купа друзів, з якими вона в ту гру грає. Сюжет її завжди змінюється, а от товариші незмінні. Тільки їх ніхто не бачить, окрім дівчинки. Вони, мабуть, дуже крихітні, а всі думають, що то вона їх придумала, аби почуватися не самотньою і живою. Дорослі не звертають на це уваги: ну хай собі дитя бавиться, аби слухалося і не злітало з орбіти. Вони завжди іронічно посміюються, мовляв, набриднуть ті уявні друзі малій, вона виросте і буде займатися чимось іншим. Тільки ж друзі оті й насправді існують. Дорослі їх звуть бактеріями чи якось так (це вона точно чула, бува, говорять про них, та надто не переймаються), а от дівчинка придумала їм таку милу назву, що ніяк не натішиться. Вона їх зве людьми і безустанно вірить, що вони її чують і озиваються. Оті бактерії, вони, чула, живуть на її тілі, скрізь. І вони хороші, коли хороші. То чому ж не подружитися з ними, коли вже вони є? Так же набагато веселіше жити, ти і твої бактерії, разом, і увагою завжди не обділений, і є з ким потеревенити, і вони можуть колись вирости, стати видимими дівчинці, і як гарно тоді буде, як вони їй все-все розкажуть про своє життя, а вона їм про своє. Можна буде придумати купу нових ідей і речей, і все завдяки тому, що всі дружать і одне одного розуміють. Дівча було переконане в тому вічно і мало спокійний сон і хороший настрій.
Та останнім часом їй постійно боляче. Вона часто в поганому гуморі. Починає вередувати. Плаче, трусить голівкою і всі навколо страждають. Вона б хотіла поділитися про це зі своїми друзями, але все далі їй не до цього. Ігри стають не такі веселі. Інколи вона починає гратися і забуває про біль, а тоді щось вибухає у її зраненому тільці, болем, і вона знову плаче і гнівається… на всіх.
А тут ще вона почула, що виною тому… бактерії! Як же так! Вона ж їх усіх назвала, вона їм казки на ніч читала, вона їм показувала зоряні сади, а вони… її віра почала потроху слабнути. Слабнуло й тіло. Хвороба постала отак невимушено з нічого. Дівчинка підслухала, як лікарі казали, що ті хвороботворні бактерії насправді були… таке якесь невідоме слово… хороші, а потім щось змусило їх ставати дедалі злішими і кусати її. Спочатку її імунітет (оце слово вона навіть собі записала в зошит) брав верх і справлявся із нападами самих злих бактерій, а добрих не чіпав (розумний Імунітет!), але поступово він ставав якимось таким зовсім худеньким, майже прозорим, чахнув на очах. І чому бактерії про це не думали? Вони ж точно мали помітити, що Імунітету погано. Вони такі розумні! Дівчинка знала це, інакше б вона з ними не товаришувала.
Вона собі все міркувала, лежачи в ліжку, що, певне, деякі бактерії просто забули щось дуже важливе для них. А без цього вони не могли. І поки оце шукали, то попридумували такі механізми, які стали їх лякати, а її ранити боляче-боляче. Тільки ж вони не винні у тому, що забули – так вона їх оправдовувала. Вони маленькі, налякані, її не чують, і тому вона не може попросити їх припинити, або хоч почекати, аби отой Імунітет знов став дужим і всіх захищав.
А потім лікарі сказали, що якісь із бактерій почали вщерть заполоняти її легені чимось там незрозумілим, якимись відходами їх життєдіяльності (над цим довгим словом вона завзято думала, аби зрозуміти його великий смисл), руйнувати їх, і скоро їй буде дуже тяжко дихати, і потім…
Варіанти були наступні. Лікувати хворобу такими антибактеріальними засобами, які б могли повбивати усіх поганців. От тільки щось підказувало дівчинці, що це не зовсім той вихід, який буде для всіх найкращим. По-перше, лікарі побоювалися, що її організм не витримає такої боротьби, візьме і здасться у процесі. Тим більше, що вони бачили, як вона зневірилася і почала втрачати сили аж надто швидко. І мало хто підозрював, що дівчинка страждала подвійно, а то й потрійно… Мало того, що дехто із друзів зрадив її і завдавав нещадного болю, так ще й вихід лікарі придумали такий, що не лишить їй нікого, ні поганого, ні хорошого. Із ким тоді вона буде ділитися щастям? Яким щастям?! Щастя ж в гармонії! (Дівчинка не знала, що воно таке, просто знала).
Був ще один варіант, про який усі уникали розмов, але розуміли, що він може бути єдино невідворотним. Лишити дівчинку в спокої і дочекатися результату. Скоріше за все, результатом буде повна окупація бактеріями її організму, а за цим неминучий вирок для бідолашної. Бактеріям теж настане кінець, але яка вже тоді різниця.
Можна би було додуматися до того, як віднайти такий несподіваний елемент, який би привніс злагоду між дівчинкою та її бактеріями. Вони б зрозуміли одне одного і стали б проживати свій час у мирі. Звичайно, медицина ще не дійшла до таких висот, аби запровадити цей варіант лікування і допомогти малій.
Тож щира дівчинка із зелено-синіми очима і милозвучним іменем Земля дуже сподівається на видужання і все ще вірить у дива.
Написано для г. "Рідні обрії"
адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449900
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.09.2013
автор: Ксенія Ен
http://www.poetryclub.com.ua/printpoem.php?id=449900
0 коммент.:
Дописати коментар