Про деякі аспекти лісівничих буднів та тривожні віяння сьогодення наша розмова з директором ДП «Боринське лісове господарство», депутатом Львівської обласної ради Михайлом Ільницьким.
- Останніми роками лісівнича тема є досить популярна. Все частіше на адресу ваших колег та підопічних сиплються звинувачення щодо неналежного стану ведення господарства. Лунають пропозиції взагалі про заборону суцільних рубок. На Вашу думку, чим продиктована така пильна увага до лісу?
- Я переконаний, що це пролобійована відповідними політичними силами, добре спланована інформаційна атака, щоб показати, ніби лісові господарства неспроможні виконувати покладені на них функції. А заборона рубок, про яку так багато зараз говорять, призведе до фінансового занепаду підприємства, а там, дивись, і банкрутства. В такій ситуації зрозумілий й фінал - приватизація держлісгоспів. Недавнє рішення Уряду України є яскравим свідченням цього. Як відомо, ним дозволено передавати в довготривалу концесію аеропорти, дороги і ліси, з майбутнім правом викупу.
- «Мудре» й для багатьох незрозуміле слово, за яким криється велика афера, чи не так?
- Маєте рацію. Все робиться для того, щоб контроль над лісами змогли отримати великі олігархічні приватні компанії. Вони, зрозуміло, в такій ситуації будуть диктувати свої правила гри, спрямовані на те, щоб отримати максимальну вигоду при найменших витратах. Це, природно, відіб’ється на звичайних громадянах, які, в принципі, мають вільний доступ до лісу, а в умовах приватної власності все буде чітко обумовлено. Скажімо, щоб мати можливість збирати гриби чи ягоди у приватних угіддях, потрібно буде для цього оформити лісові квитки, та й доступ до лісу може бути в значній мірі обмеженим, адже там буде власник - такий собі панич, й диктуватиме умови виключно вигідні для нього, а не для людей.
- Михайле Михайловичу, сьогодні є ще багато людей, що добре пам’ятають радянські часи й порівнюють ведення лісового господарства з тодішнім, віддаючи перевагу минулому. В чому тут проблема?
- Треба розуміти, що лісова галузь за радянських часів мала державне фінансування. Скажімо, лісника забезпечували, починаючи від шкарпеток аж до галстука, а також всім необхідним реманентом. Зараз держава нам не виділяє практично ні копійки, а тому, щоб придбати усе необхідне, треба заробити кошти, відповідно, зрубавши й реалізувавши ліс. Це стосується й закупівлі техніки, яка сьогодні коштує надзвичайно дорого. Іноді, не маючи змоги це зробити, лісівники використовують застарілу, яка під час трелювання їде до кожного пенька, знищуючи грунт та підріст. Через це й лісовідновлення проходить не так, як би хотілося.
- А який ідеальний варіант господарювання в лісі?
- Маємо чудові приклади Австрії, Швейцарії, сусідньої Польщі та багатьох інших розвинутих європейських країн. Там раз в десять років лісівники заходять в квартал чи урочище й забирають частину стиглих та хворих дерев, які можуть, скажімо, в разі буревію, впасти й пошкодити інші, залишаючи на гектар 352 м куб. дерев різного віку. Це можна порівняти із зубами людини, коли лікар забирає хворі, а залишає здорові.
- Складна і дискусійна тема - лісовідновлення. Коли ліс рубають і вивозять, люди бачать, а як він росте від маленького - не завжди помітно.
- Найкраще лісовідновлення - природнє. Це коли збережено самосіви. Вони приживлюються й проростають без людського втручання. Тоді лісові угіддя є набагато стійкішими до хвороб та температурних коливань. А в нас ще збереглася радянська система посадки. Ще донедавна вирубану ділянку зачищали від порубочних решток, при цьому знищували верхній родючий шар землі, без якого саджанці приживаються надто важко.
У нашій державі треба приймати нормативні акти, які б базувалися на висновках науковців щодо рубок і щодо посадки. Заготівлю робити так, щоб не наносити шкоди молодим саджанцям.
- Михайле Михайловичу, а як лісівники визначають собі ділянки для рубок?
- Я не один раз зустрічався з великим нерозумінням цієї проблеми. Пересічні громадяни, громадські активісти часто вважають, що лісівники самі йдуть собі в ліс, вибирають ділянку якомога кращу, і процес пішов... Насправді ж треба розуміти, що тим займається лісовпорядна партія, яка проводить ревізію раз в десять років й намічає нам роботу на цей період. Вона не є залежною від директора лісгоспу чи ще когось. Як сьогодні модно казати, це такі собі незалежні експерти.
- А чи можливо, що під час відводу рубки на тій чи іншій ділянці, поряд з офіційно визначеною кубомасою, якусь частину деревини залишали не облікованою, як у нас кажуть, на гендель?
- Якщо скажу, що таке неможливе, буду нещирим. Різне може бути. Можу сказати про наше підприємство, де точно таким ніхто ніколи не займався. Згідно нормативів, є десять процентів похибки при відводах. Людина, що визначає лісосіку, бачить дерево знизу й візуально здоровим. Насправді ж, красивий стовбур, на перший погляд, ділова деревина, може бути гнилим й годитися лише на дрова. Тоді в такій ситуації обсяги заготівлі можуть змінюватися. Це, що згідно плану, мало б бути діловим й реалізовуватися за однією ціною, продаємо значно дешевше - як дрова паливні. Треба розуміти й те, що відводи роблять люди (ланка) не ті, що рубають, тому їм немає сенсу щось в цьому плані видумувати.
Хоча ще раз наголошую, в цьому плані можуть бути й зловживання. Поряд з переважною більшістю чесних й порядних людей, завжди знайдуться ті, що захочуть нагріти руки. Це так званий людський фактор.
- Нещодавно районами області прокотилася хвиля, де на сесіях районних рад розглядалося питання про заборону суцільних рубок.
- Зразу скажу, що подібні рішення є незаконними. Ніхто не дав право, навіть й органу місцевого самоврядування, втручатися в господарську діяльність державного підприємства, яка визначена нормативними актами, рішеннями та постановами профільного міністерства. Для прикладу, після прийняття рішення про заборону рубок в Золочеві місцевий «Галсільліс» звернувся до суду, й воно було відмінено. У наших сусідів, старосамбірчан, де також було прийнято подібне рішення, його банально не виконують. То скажіть мені, будь ласка, який сенс займатися отаким популізмом. Чи не краще сісти лісівникам, депутатам різних рівнів, активістам й обговорити ту чи іншу проблему, а згодом й зреалізувати її з користю для району.
- Михайле Михайловичу, лісівникам постійно дорікають, що вони отримують якісь надприбутки від експорту деревини, який, щоправда, останнім часом призупинено.
- Це також досить цікава й дискусійна тема, яка потребує глибшого розуміння, аніж сьогодні бачимо серед широкого загалу людей. Так, за кордон ліс продавали за дещо вищою ціною, аніж на внутрішньому ринку. Але для того, щоб його відправити, скажімо, в Словакію, необхідно було понести значні затрати. Для прикладу, щоб доставити 1 м куб. деревини до кордону, ми затрачали 141 гривню. А коли експорт було заборонено, на аукціоні деревину викупили підприємства, що займаються переробкою в межах України, ліс забирають у нас з місць, наближених до лісосік. Затрати при цьому значно зменшені. Ми не возимо його, скажімо з Мохнатого аж на станцію у Нижню Яблуньку, а вантажимо машини безпосередньо в Мохнатому.
- Повертаючись до можливої приватизації лісів, стає незрозумілим: а з чим залишаться громади, які ось-ось будуть сформовані?
- У такій ситуації з величезними проблемами та безгрошів’ям. Якщо підходити до їх формування виважено, по-державницькому, то все, що знаходиться в межах тої чи іншої громади, в тому числі й ліси, має належати людям, що тут проживають. Громада має утримувати для лісу фахівця, платити йому зарплату, а він, відповідно, дотримуючись усіх норм і правил, стежити, щоб лісове господарство велося на належному рівні. В іншому випадку немає сенсу проводити розрекламовану адміністративно-територіальну реформу.
- Нещодавно почув розмову двох мужчин, один з яких вперто стверджував, що сьогодні лісівники не здатні охороняти ліс, мовляв, взяли на допомогу бійців батальйону «ОУН».
- Як на мене, така думка є не завжди правильна, хоча мушу визнати, що сьогодні на одного лісівника припадає надзвичайно велика площа угідь - близько 800 га. Він фізично не в змозі доглянути такі величезні володіння, а тому люди іноді вираховують, де знаходиться лісник, і зловживають. Та півбіди, коли, заїхавши в ліс, забрали сухостій чи дерева , повалені буревієм, склали після обрубки гілля, а то, буває, рубають найкращу смереку й везуть на пилораму та продають, аби придбати самогону. А бійці «ОУН», які бачили, що таке війна, мають загострене почуття справедливості, дивляться як на роботу лісівників, так і на дії крадіїв лісу об’єктивно й неупереджено. Більше того, вони бачать нашу роботу, так би мовити, зсередини, без прикрас і ретуші.
- Михайле Михайловичу, кажуть, що основна проблема з крадіжками лісу - це нелегальні пилорами.
- Так, їх сьогодні хоч і стало менше, але переважна більшість, як і раніше, в необмеженій кількості купляють крадену деревину. Якщо б це було в цивілізованій державі, з чітко визначеними правилами гри, то ніхто б не дав дозвіл на їхню діяльність, якщо б перед тим підприємець не показав угоду на сировину, тобто ліс. А так, виставляючи на торги нашу продукцію, участь у них беруть лише один-два учасники з району. А в селах, особливо на власних подвір’ях (іноді вдень і вночі) пиляють ліс. Встановивши пилораму як лісопереробний верстат десь в стодолі, власник має такий собі імунітет від перевірок. Хоча поруч - великі гори тирси та пиломатеріалів. Але це вже робота правоохоронних органів.
- Вам часто закидають, що надто мало відрахувань іде з лісової галузі в місцевий бюджет.
- Не знаю, мало чи багато, але наведу цифри. У 2016 році в місцевий бюджет ми перерахували 1 млн. 531 тис. грн., в державний бюджет - 4 млн. 175 тис. грн., і більше мільйона - до Пенсійного фонду. За 6 місяців поточного року , в місцевий бюджет - 634 тис. грн., в державний бюджет - 2 млн. 518 тис. грн., 656 тис. грн. - у Пенсійний фонд. Треба розуміти, що з коштів , які йдуть у державний бюджет, частина у вигляді державної субвенції повертається в район. Щомісяця наші працівники отримують близько 600 тисяч заробітної плати, левова частка якої залишається тут, в районі. Цифри не такі вже й великі, але все ж лісівники вносять свою долю у розвиток району. Щороку ми виділяємо сотні кубів деревини погорільцям, церковним громадам.
У цьому контексті хочу навести ще одну цифру. Щороку малозабезпечені жителі району отримують на тверде паливо близько 5 млн. гривень, а виписано дров по нашому підприємству лише на 145 тисяч гривень. Тож виходить, що держава дає людям фінансову допомогу, яка формується, в тому числі й з податків лісівників, щоб придбали для себе паливо, а вони, по звичці, пускать їх на інші потреби. У кращому випадку, дають тим, хто привозить для них цей же крадений ліс.
Розмову вів Василь ВАСИЛЬКІВ.
Газета "Бойківщина" №35,2017
http://turka-ua.net/news/2017-09-06-4058
0 коммент.:
Дописати коментар