АКТУАЛЬНО
На належне утримання придорожніх зелених насаджень не вистачає ні коштів, ні узаконених можливостей
Ми вже звикли, як щозими навіть міжнародні транспортні коридори на українській території періодично блокують замети. Боротися зі стихією справді важко, однак не лише вона робить непроїзними наші шляхи. Нормативні документи, якими керуються у роботі дорожники, цілком обґрунтовано стверджують, що «снігозахисні насадження — одні з основних економічних видів захисту автодоріг від снігових заносів». Однак на півдні країни дерева обабіч шляхів безкарно нищать чорні лісоруби, і навіть у лісистих регіонах на належне утримання придорожніх зелених насаджень не вистачає ні коштів, ні узаконених можливостей.
Ще як були ми чумаками…
На Житомирщині, половина території якої — Полісся, а південні райони — Лісостеп, можна наочно побачити різні типи звичних для України придорожніх посадок. Це і величні пірамідальні тополі, й плодові дерева, і швидкоростучі та невибагливі осокори, і листяні, змішані та хвойні лісові масиви, прорізані шляхами різних категорій і значення.
На більшості автодоріг (за винятком міжнародних) зелені насадження ростуть відразу за узбіччям. У підсумку гілля не лише затіняє дорожнє полотно, а й на деяких ділянках тісно змикається, утворюючи аналоги знаменитого тунелю Кохання. Та на відміну від Рівненщини, куди їдуть туристи з усього світу, дорожники Житомирщини не радіють, що область може похвалитись власним дивом природи, точніше, техногенного впливу на неї.
На відміну від відомого всім чотирикілометрового відрізку залізниці, яким неквапно тягне вагони з деревиною маневровий тепловоз, тунелями на автодорогах територіального і регіонального значення на високій швидкості пролітають багатотонні фури. Отож навіть незначне опускання гілок від поривів вітру чи їхнє обважніння під час зливи або обледеніння загрожує дорожньо-транспортною пригодою з вини дорожників.
Якщо перейти від романтики до суворих реалій, то будь-яке гілля над проїзною частиною становить потенційну загрозу, і його не має бути. Однак ще кілька років тому їзда багатьма дорогами державного значення на території Житомирщини нагадувала гру в російську рулетку. Велетенські вже всохлі гілки осокорів нависали над шляхами, загрожуючи щомиті навіть без пориву вітру чи інших сторонніх причин обвалитися додолу.
Нині стараннями дорожників із цією небезпекою покінчено, але обабіч ще багатьох доріг місцевого значення бовваніють напівусохлі й дуплисті пірамідальні тополі заввишки 10 метрів. Ці дерева не придатні навіть на дрова, а ось наробити біди можуть щомиті.
Зрозуміло, що ці зелені насадження з’явилися ще у 1960-х, коли нинішні шосе і навіть ґрунтовки масово покривали асфальтом. Висаджені обабіч них пірамідальні тополі були даниною ще чумацькій народній пам’яті, коли ці височенні й невибагливі дерева слугували маяками, з великої віддалі вказуючи, де серед полів чи одноманітної снігової рівнини пролягає дорога.
Зелені насадження на близькій відстані від асфальтівки рятували її влітку від перегрівання. За тодішньої інтенсивності й швидкості автомобільного руху особливо не переймалися загрозою, що легковик вріжеться у стовбур, а вирощені біля дороги яблука й черешні акумулюватимуть важкі метали.
Звільнити кілька додаткових метрів уздовж такої дороги, як вимагають Державні будівельні норми, — це знищити велику площу лісу. Фото Володимира ЗАЇКИПравила, написані кров’ю
Нині вже чинні кардинально інші державні стандарти облаштування автошляхів, у прямому значенні слова написані кров’ю постраждалих у ДТП. Навіть у населених пунктах відстань від краю проїзної частини вулиці до найближчого стовбура дерева має бути не меншою ніж 4 метри, а до крони — 0,5 м.
Ще жорсткіші ці вимоги на дорогах за межами міст і сіл. Однак навіть фахівці не можуть чітко сказати, на якій саме відстані мають бути придорожні зелені насадження. Державний стандарт України ДСТУ 3587-97 (Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану), затверджений у 1997 році, встановлює цю відстань залежно від категорій доріг: не менш ніж 14 метрів для шляхів І категорії; 11,25 м — ІІ; 9,5 м — ІІІ; 9 м — IV; 8,25 м — V.
Державні будівельні норми України ДБН В.2.3-4: 2015. Автомобільні дороги, затверджені у 2015 році, внормовують відстань від «краю проїзної частини до зелених насаджень» уже залежно від значення автодоріг: не менш ніж 10 м до стовбура дерева на міжнародних трасах, 9 м — на національних і регіональних, 7 м — на територіальних, обласних, районних.
Однак заковика в тому, що, наприклад, міжнародна автодорога Київ — Чоп, яка проходить територією Житомирщини, на різних ділянках у межах області залежно від кількості смуг і пропускної здатності є трасою І і ІІ категорій. Отож на ній можливі аж три варіанти допустимих відстаней до перших дерев у зелених придорожніх насадженнях: не менш як 10, 14, 11,25 метра.
Зрозуміло, що існує соломонове рішення, яке відповідатиме всім трьом вимогам: не менш як найбільший норматив 14 метрів. Однак зайве пояснювати, що земля — це гроші, а кілька додаткових метрів уздовж двох сторін дороги, що перетинає пів України, — це вже велетенські площі сільгоспугідь, лісів тощо, які мають змінити цільове призначення.
У ситуації, коли більшість дерев обабіч доріг досягли старості й через загрозу падіння підлягають вирубуванню, часу на роздуми вже немає. Фото з сайту Gorod.lvЗнищити дерева — не вихід
Мимоволі напрошується нібито найпростіший вихід: відмовитися від проблемних зелених насаджень. Надто що більшість із них за розміщенням і навіть видовим складом дерев уже не відповідає чинним державним стандартам і будівельним нормам, а для створення нових немає ні коштів, ні земель.
На користь саме такого кардинального розв’язання проблеми є ще кілька додаткових аргументів. Нині вже не чумацькі часи, коли доводилося позначати ґрунтову дорогу в полі височенними тополями, а сучасне щебенево-мастикове асфальтобетонне покриття, на відміну від уже морально застарілого чорнощебеневого, значно стійкіше до зовнішніх впливів із температурним включно.
Стосовно захисних функцій придорожніх зелених насаджень, що мінімізують шумове забруднення довкілля, у Європі й навіть на дорозі Київ — Чоп уже нікого не дивують спеціальні сітки — компактна за розміром та економна в експлуатації заміна дерев і кущів. Снігозахисні функції цілком здатні виконувати спеціальні огородження і щити, які дорожники Житомирщини щозими встановлюють обабіч об’їзної ділянки дороги Київ — Чоп довкола Коростишева й на інших ділянках імовірних снігових переметів.
Однак за ефективністю й економічністю це не найкраща заміна снігозахисних зелених насаджень, для висадження яких обабіч проблемних ділянок банально немає потрібних для цього відводів землі. Отож економлячи на одному, держава, точніше, всі ми, втрачаємо на іншому. Щозими велетенські матеріально-фінансові ресурси витрачають на розчищення доріг від снігових заметів, що, однак, не рятує від гігантських заторів на автошляхах, де йдуть за вітром втрачені перевізниками кошти від простою транспорту і вантажів.
Зрозуміло, що виникає спокуса повернутися до старої практики, коли снігозахисні зелені насадження були поряд з автошляхами. Однак пункт 9.5.3 «Технічних правил ремонту та утримання автодоріг» від 2009 року стверджує, що «наближення дороги до існуючих насаджень викликає різке зниження захисної ролі насаджень, тому що завітряний шлейф снігового валу навіть при невеликому обсязі снігоприносу лягає на дорогу, якщо віддалення від бровки земляного полотна стає менш ніж 10 м».
Катастрофічний стан багатьох придорожніх зелених насаджень найчіткіше видно в період, коли дерева ще без листя. Фото надано авторомЧасу на роздуми вже немає
На території Житомирщини із 1625 км доріг державного значення 852,7 км, або 52,5%, мають придорожні насадження, а із 6941,5 км доріг місцевого значення — 2822,8 км, або 40,7%. На перший погляд, на обох видах автошляхів ситуація нібито майже однакова.
Проте цього не скажеш, аналізуючи розподіл придорожніх зелених насаджень за функціональним призначенням. На автошляхах державного значення, якими опікується Служба автомобільних доріг у Житомирській області, 69,1% насаджень снігозахисні й лише 30,9% — декоративні. На переданих у січні 2018 року під егіду Житомирської облдержадміністрації дорогах місцевого значення все до навпаки: 35,6% зелених насаджень снігозахисні й аж 64,4% — декоративні.
У ситуації, коли більшість дерев обабіч доріг досягли віку старості й через загрозу падіння підлягають вирубуванню, часу на роздуми вже немає. Нові зелені насадження слід висаджувати або на передбачених нормативними документами відстанях від доріг, або вже не відновлювати.
Отож місцеві дороги в області, як, імовірно, загалом в Україні, опинилися перед загрозою тотального знищення обабіч них дерев нібито декоративного призначення. Однак може виявитися, що чимало з них насправді виконували снігозахисну функцію, що неминуче позначиться взимку на прохідності місцевих доріг.
Не менш проблемним може стати оновлення зелених насаджень на автошляхах державного значення. Тут ніхто не дозволить витрачати кошти на висаджування дерев на забороненій відстані до дорожнього полотна, а перешкодою для дотримання встановлених державними стандартами норм стане брак земельних відводів достатньої ширини.
Віктор ШПАК
0 коммент.:
Дописати коментар