Унікальний Музей лісу і сплаву на Чорній ріці, який входить до Національного природного парку "Синевир", нарешті відновлюється
Недалеко від озера Синевир, на Чорній ріці, розташований єдиний у всій Європі Музей лісу і сплаву. Зараз він має зовсім не той вигляд, як понад двадцяти років тому, коли відкрився - величним і унікальним. Правда, він і не такий, яким бачили його туристи ще кілька місяців тому - зруйнованим і занедбаним. Музей відроджується. Держава виділила на це гроші. До цього рішення йшли довго.
Музей лісу і сплаву - диво-об'єкт, якому немає аналогів у всьому світі, чудова гідротехнічна споруда XІХ століття - клявза (гребля) з воротами для скидання води. Вона використовувалася для сплаву лісу, зв'язаного в дараби - плоти. Сотні тисяч кубометрів деревини за мінімальних економічних витрат сплавляли на відстань 60-80 кілометрів до найближчої залізничної станції.
Гребля функціонувала до 1960 року. У середині 1990-х споруду відновили і на її основі створили музей, який входить до складу Національного природного парку "Синевир".
Як розповідає
один із організаторів музею, лісівник Микола Іванина, майже за один рік у самій споруді дерев'яної греблі вже було гарно облаштовано дві кімнати. В кожній - по два ліжка, столик, тумбочки та декілька стільців.
"Що не кажи, а було любо влітку переночувати в кімнаті, де під підлогою хлюпоче, аж виспівує, вода. Лісники за завдання мали знаходити в колишніх бокорашів різні знаряддя праці лісосплавника для експонатів. Не дуже це легко було, але все-таки вдавалося придбати одяг, постоли, гуні, домоткані суконні уйоші, холошні, светри з овечої шерсті, вишивані сорочки, раквіці (нарукавники на зап'ястя, щоб не бруднилася сорочка), цапіни, грифи, підківки, які взували сплавники, аби не посковзнутися на слизькій деревині", - згадує лісівник.
Біля музею згодом збудувалися так звані "ризи", по яких спускалася деревина з гір. Було зроблено передню таблу бокора, яка плавала на воді озера і прив'язувалася до берега. Також спорудили житло плотогонів – колибу. Нижче водосховища зробили й обладнали форельний інкубатор. На самій споруді, уже Музею лісу і сплаву, замінили гнилу деревину, яка була над водою.
Фактично зробили повний капітальний ремонт, навіть над водою впритул до музею спорудили унікальної форми альтанку. За входу до музею й інкубатора звели й новий міст через річку – нижче самої греблі.
На жаль, під час катастрофічних паводків 1998 та 2001 років Музей зазнав значних пошкоджень, а у 2008 році обласна влада під керівництвом Балог всупереч закону віддала Музей у комунальну власність. За якийсь час на місці колишнього сховища історії лісу і сплаву залишилися тільки його рештки та глибочезна вирва.
Музей лісу і сплаву фактично вкрали у держави з метою приватизації. Створене обласною радою комунальне підприємство "Музей лісу і сплаву" було фіктивним – існувало тільки на папері, не мало офісу, його керівник практично одразу після створення був звільнений.
Унікальний об'єкт не дозволили приватизувати місцеві мешканці, громадськість та влада. Нинішній очільник області Геннадій Москаль через суд ініціював повернення Музею на баланс Мінекології, яке виявило готовність відродити його за кошти Євросоюзу, призначені для різних екологічних проектів. Однак для відкриття фінансування необхідно було повернути об'єкт у державну власність, тобто на баланс Мінекології. У серпні минулого року голова ОДА
запросив на Міжгірщину міністра екології та природних ресурсів Остапа Семерака, котрий, оглянувши унікальний туристичний об'єкт, пообіцяв особисто підключитися для його повторного відкриття після позитивного рішення суду.
У вересні 2016 року Синевирська сільрада скасувала рішення свого виконкому від 2008-го про оформлення права власності на Музей за обласною радою, оскільки це рішення було незаконним. У жовтні минулого року Міжгірський районний суд своєю постановою визнав рішення Синевирської сільради щодо оформлення права власності на Музей за обласною радою визнане протиправним, а свідоцтво на право власності та державна реєстрація про спільну комунальну власність скасовані. Після набуття постановою законної сили Музей лісу і сплаву повернули Мінекології.
У травні цього року Міністерство екології та природних ресурсів уже виділило перший транш на відновлення Музею – 15,9 мільйонів гривень. Кошти мають бути освоєні до кінця цього року, і їх, судячи з усього, активно освоюють.
Ще місяць тому усі експонати зберігались в одному з офісних приміщень НПП "Синевир", зараз вони повернулись туди, де були з моменту створення музею лісосплаву. Будівлю музею вже перекрили. Серед експонатів музею не лише давній реманент, а й одяг та предмети побуту лісорубів.
Кожен експонат музею – частинка історії Міжгірщини. Усі вони розповідають, чим жили та
як працювали бокораші – люди, які сплавляли річками ліс. Більшість – лише макети, а тому зроблені не в натуральну величину. Та є і такі, які можна використати хоч зразу.
Найбільший експонат музею стоїть надворі - це бокор (пліт). У довжину він міг досягати до двохсот, а то і трьохсот метрів, залежно від довжини стовбурів самого дерева, з яких був зроблений. На жаль, цей бокор не на воді, однак, дає можливість уявити бодай приблизно, що то за робота була у бокорашів, і що то за "транспорт" річковий, управляти яким могли тільки дуже сильні і сміливі чоловіки.
У реставраторів попереду чи не найважча робота - відновлення самої греблі. Це справа не одного дня, однак відступати вже нема куди: працівники нацпарку "Синевир" переконані, що вже дуже скоро Музей лісу і сплаву стане перлиною Карпат, одним із чудес України, подивитися на яке приїжджатимуть тисячі туристів.
Шкода, що тих, хто займався важкою справою – сплавом лісу - на відкритті відновленого музею не буде: останній бокораш помер кілька місяців тому у віці 95-ти років.
Більше новин про життя Закарпаття читайте на
Depo.Закарпаття
