Замість формування в лісівництві багатоукладної економіки з метою раціонального використання, охорони та захисту земель відбувається зворотний процес
Питання екології небезпідставно хвилюють українське суспільство та наших закордонних партнерів. До українського лісівництва як галузі рослинництва це має пряме відношення. Адже ліси (точніше — лісові екосистеми), за даними Державного земельного кадастру України, в загальному балансі землекористування займають понад 10 млн га. Будучи при цьому постійним подразником у плані виробництва і реалізації лісових матеріалів та частих випадків порушення екологічної безпеки при вилученні деревини з лісових екосистем.
Якось у телерепортажі директор Київського еколого-культурного центру В.Борейко говорив про істотну недосконалість лісового законодавства. Але казати в загальному значенні про недосконалість законодавства простіше, ніж назвати фактори, які його породжують. Складно виявляти їх походження та причини, визначати пряму чи приховану участь у цьому процесі посадовців. До речі, термін "державна лісова охорона" походить із ХVIII ст. Держлісохорона давно перетворилася на лісову службу і має складніше призначення. Безперечно, ліси в Україні гарні, але потребують високопрофесійного управління.
Відразу зазначимо, що часті публічні дискусії про непомірні рубки в лісах України, суворо кажучи, далекі від реального стану лісової справи. У найрозвиненіших країнах Європейського Союзу експлуатаційне призначення мають понад 87%. В Україні ця цифра становить 58,4%. У той же час у джерелі ЄЕК/ФАО (Глобального звіту ЄЕК ФАО Trends in removals of wood products 1990—2005) — 63,4%. Це лише підтверджує негативну тенденцію державного управління, що суперечить європейському досвіду та потребам національної економіки. Адже, з огляду на українські земельні простори, кожен відсоток — це 68,4 тис. га. Якщо перевести ці цифри на кубометри деревини за середньорічним її приростом — проглядається "втрата" понад
250 тис. кубометрів на рік. У країнах ЄС відсоток лісів експлуатаційного призначення (Forest available for wood supply) значно вищий, ніж в Україні. Виходить, що менеджери українського лісівництва щороку мають понад 8 млн "вільних" кубометрів, що служить потужним джерелом для тіньової економіки за рахунок узятої нами в лапки "втрати".
Однак у будь-якому випадку оцінки та пропозиції В.Борейка керівні органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування, мабуть, повинні взяти до уваги й задуматися, як вивести галузь українського лісівництва з малоефективного стану.
Передісторія
Свого часу (2003 р.) Міжвідомча аналітично-консультативна рада з питань розвитку продуктивних сил і виробничих відносин при Кабінеті міністрів України під керівництвом народного депутата України, академіка НАНУ І.Юхновського в одному з висновків справедливо зазначала: "Система господарювання в українських лісах неефективна, в результаті чого держава як власник лісових ресурсів зазнає збитків. Така система вимагає істотних і термінових змін". На жаль, шановний Ігор Рафаїлович під час переговорів із топ-менеджерами Держкомлісгоспу України (на той час — правонаступник колишнього Міністерства лісового господарства України), а також із галузевими науковими установами підтримки не знайшов.
Таким чином, цінні й необхідні пропозиції для реформування лісової справи в Україні та переведення її діяльності на принципи еколого-економічної стабільності все ще залишаються актуальними. Це означає перевести землекористування в галузі лісівництва на самооплатність і прибутковість. Адже головним суб'єктом господарської діяльності, з ідентифікованою відповідальністю землекористувачів, мають виступати відомі багатьом лісгоспи, а не держава. Про ці фундаментальні принципи здійснення землекористування в галузі лісівництва менеджери науки та виробництва, мабуть, не подумали. Хоча основним аспектом лісівництва має бути його еколого-економічна виваженість із ідентифікованою відповідальністю за використання землі та дотримання при цьому природоохоронних норм і правил.
Останнє, хоч як прикро про це казати, відбувається в галузі, забезпеченій фахівцями з вищою і середньою лісогосподарською освітою та з необхідним досвідом. До речі, перехід до підготовки інженерів лісового господарства в Україні провели в 50-ті роки минулого століття, замість колишньої спеціальності "вчений лісівник". Це було пов'язано з істотно зрослими вимогами до відповідних фахівців, у т.ч. з питань організаційно-господарського управління лісогосподарським виробництвом і лісоексплуатацією, що відноситься до лісоінженерної справи. До навчального процесу вводилися додаткові для вивчення дисципліни — лісоексплуатація, технічна механіка, будівельна справа тощо.
Законодавчі еківоки
та норми
У чинному Лісовому кодексі України, до якого більш як 20 останніх років вносили зміни та уточнення, дотепер записано: "Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основними цільовими призначеннями вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави". (ЛК, ст. 1). І далі: "Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки" (там же, ст. 2). У таких визначеннях перекручено норми Земельного кодексу України. Згідно з його ст. 20, "Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади… та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень". При численних ремарках у нормативно-правових актах із лісового законодавства щодо виняткової екологічної значимості лісів, для належного її відображення в облікових і статистичних матеріалах немає чітких визначень.
Конституція України визначає природним ресурсом не "лісовий фонд", а "землю" як "об'єкт права власності українського народу". За Земельним кодексом України: "Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї)" (ст. 2 п. 3).
Юридичні, організаційно-технічні, фінансові та фіскальні служби не побачили в нормах Лісового кодексу України та в інших підзаконних актах протиріччя завданням проголошеної в Україні земельної реформи, створивши тим самим найширші можливості для розвитку корупції та тіньової економіки в питаннях "лісокористування". У цьому терміні закладено корупційну основу, тому що розмитість його опису прикриває реальний його зміст — "користування деревиною".
Хоч хто та як дивився б на українські ліси, але вони є продуктом діяльності людини. Уважний читач помітить "ущемлення" становища лісівництва як галузі землеробства та рослинництва тим, що в Земельному кодексі України облікову категорію "землі лісогосподарського призначення" поміщено на сьоме місце, хоча фізично вони посідають друге місце (17,6%) після сільськогосподарських земель (70,8%). І, головне, ніхто з лісових менеджерів не ображається. Мабуть, у тіні працювати спокійніше, пафосно повторюючи народу, що "Ліси України є її національним багатством… і є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах" (ЛК, ст. 1).
Практичні шляхи реформування
в лісовому господарстві
Насамперед відповідні нормативні вимоги слід було б установлювати щодо категоріїземлекористування "землі лісогосподарського призначення", і в їхньому складі— "землі лісові", їхньоговикористання для формування лісових екосистем, вирощування та реалізації деревини. Адже дикорослі гриби, плоди та ягоди, лікарські рослини, очерет тощо — це лише супутнє до лісівництва. До того ж, у продовольчому балансі країни вони не мають якогось вагомого значення. Лісова служба ніколи та ніде публічно не показує їхні обсяги за суб'єктами адміністративно-територіального розподілу та в цілому по країні , тим паче — порівняно з підприємствами сільськогосподарського виробництва. Адже зрозуміло, що головне призначення лісівництва — вирощування деревини, її вилучення з метою одержання доходу та для виробництва лісових матеріалів ринкового попиту, постійного та неодмінного лісовідновлення. Але й ці дані в публічній інформації ніколи не висвітлюються, наче в лісівничому секторі країни немає інженерно-технічних служб і державних службовців, зобов'язаних не лише читати та переписувати статистичні відомості, а й розуміти їх, бути спроможними розробляти й рекомендувати необхідні рішення для вдосконалення виробництва та підвищення його еколого-економічної ефективності.
Наводимо лише один приклад із лісогосподарського виробництва по Україні (див. рис.) порівняно з сусідніми країнами, використовуючи дані інформаційної таблиці Глобального звіту ЄЕК ФАО Trends in removals of wood products 1990—2005 (за розрахунками автора на основі даних GFRA_2010).
Звернемо увагу також на те, що назву цього документу в перекладі з англійської на українську наведено як "Тенденції зміни обсягів вивезення деревних продуктів, 1990—2005 рр." Тоді як правильнішим, таким, що відповідає змісту, був би переклад: "Тенденції в галузі вилучення лісових матеріалів", тому що англійське слово removals українською мовою може перекладатися і в значенні "вилучення". Саме це слово відповідає екологічному змісту вилучення деревини з лісових екосистем для виробництва лісових матеріалів. Із цього, безумовно, виходить екологічний сенс вилучення деревини (не рубання лісу!) в галузі лісівництва (англ. — Forestry).
Для більш прискіпливих читачів слід повідомити, що переклад українською мовою як "вивезення деревини" в радянські часи по-своєму був виправданий, оскільки, будучи пов'язаним із плановою системою "державне управління лісами", дозволяв розраховувати потребу в кількості машин і механізмів, необхідних для трелювання лісових матеріалів, транспортних засобів для вивезення їх до нижнього складу, паливно-мастильних матеріалів та інших матеріально-технічних засобів. Сьогодні соціально-економічні умови та вимоги істотно змінилися — на передній план виходять екологічні наслідки вилучення деревини для виробництва лісових матеріалів (простіше кажучи — рубання лісу) для довкілля. Єдино правильною назвою цього лісівничо-екологічного та економічного заходу був би термін "вилучення з лісових екосистем деревини для отримання доходу, а також для омолодження, формування екологічно врівноваженого розподілу лісонасаджень за віковими категоріями, підтримки їх у динамічно врівноваженому стані".
Другий висновок з наведеного графіка має виключно економічний зміст, тому що питання полягає в наступному: чому в Україні за всі зазначені роки обліку (15 років!) дрова становлять 30 і більше відсотків від загального обсягу виробництва лісових матеріалів? Адже за відсотками стоять фізичні обсяги РЕАЛІЗАЦІЇ лісових матеріалів у кількості понад 5 млн кубометрів на рік! Лісогосподарське підприємство обчислює на їх основі рентну плату в дохід державного та місцевого бюджетів. Хоча, відповідно до Податкового кодексу України, плата за дров'яну деревину в 9—37 разів менша (на прикладі деревини сосни третього розряду такс), ніж за круглі лісові матеріали залежно від діаметра. У середньому — у 20 разів менша. Фахівцям і контролюючим органам можна не проводити жодних аудитів (і так все видно!) щодо правильності такої таксації лісосічного фонду. Натомість потрібно розуміти зміст податкового законодавства і вчасно застосовувати владні повноваження для притягнення відповідних осіб до відповідальності (щонайменше — дисциплінарної) за таку таксацію лісосічного фонду, неналежне виконання ними посадових обов'язків, прийняття та поширення недостовірної інформації щодо оцінки лісосічного фонду.
Наведений на рис. приклад — не просто картинка, а інформація для лісівничого та фінансового осмислення та, щонайменше, підготовки пропозицій з метою поліпшення фінансово-економічних й екологічних механізмів удосконалення діяльності лісогосподарського виробництва. Це той випадок, коли "у краплі відображено весь світ" українського лісівництва. Так, даний приклад однозначно відображає наступне:
— ідеологія "державне управління лісами" не відповідає завданням, умовам і можливостям організації лісового господарства на принципах ринкової економіки України;
— матеріали таксації лісосічного фонду недостовірні, теоретично не підтверджуються розробленими наукою таблицями ходу росту лісових насаджень та сортиментними таблицями основних лісоутворюючих порід, зокрема, щодо відносної кількості дров'яної деревини порівняно з сусідніми Білоруссю, Польщею та Словаччиною;
— неспроможність центрального та регіональних апаратів управління лісовим господарством до проведення аналізу обліково-аналітичної інформації про стан і використання земель лісогосподарського призначення, в тому числі — земель лісових для формування лісових екосистем, їх відповідності типам лісозростаючих умов;
— завдання політичні та практичні, що випливають із проголошеної ще в в 1990 р., земельної реформи, в лісівництві виявилися непосильними для центрального органу виконавчої влади в галузі лісівництва України.
Проблема полягає в тому, що вже багато років найбільш важливим і складним в галузі лісівництва було й залишається здійснення земельної реформи, проголошеної постановою Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 р. Строк її завершення неодноразово продовжували, а згодом взагалі призабули. Але її завдання від цього не втратили своєї актуальності ні з економічних, ні з екологічних міркувань.
Замість формування в лісівництві багатоукладної економіки з метою раціонального використання, охорони та захисту земель, визначених завданнями земельної реформи, цей процес набув зворотного напряму — одержавлення. Тепер його "пов'язують" ще й з мисливським господарством, а також з іншими функціями та послугами, які є супутніми для лісівництва, але не його головною продукцією.
Рано чи пізно органи державної влади та місцевого самоврядування, які за Конституцією наділені повноваженнями здійснювати права власника щодо користування земельними ресурсами, мусять усвідомити свою відповідальність за розпоряджання, раціональне використання та охорону земель лісогосподарського призначення. Академік НААН України О.Фурдичко конкретно та найбільш вдало визначає в лісогосподарському виробництві аспект використання землі належним чином: "Одержання найбільшої користі (доходу) від використання землі має стати пріоритетною умовою для надання земельних угідь суб'єктам лісогосподарської діяльності". Він також зауважує: "Колишні лісгоспи (лісові господарства як юридичні особи), будучи де-факто постійними землекористувачами, де-юре визначені як "постійні лісокористувачі" з несумісними для цього повноваженнями державного контролю в лісах усіх відомств".
Саме ці положення слід враховувати при розвитку лісівництва як галузі лісового землеробства та землекористування на загальних засадах європейського лісового законодавства. При цьому екологічні принципи лісівництва необхідно матеріалізувати шляхом розрахунків і формуванням моделей лісових екосистем за віковими категоріями в межах головних лісоутворюючих порід.
Висновок
Як показав час, центральний орган виконавчої влади в сфері лісового господарства з різних причин не сприяв проведенню земельної реформи та переведенню лісівництва на принципи ринкової економіки. Об'єктом праці він усе ще визначає "ліс", хоча об'єктом економічних відносин у лісовому господарстві є "земля, земельні угіддя". Лісова рослинність та інші компоненти лісових екосистем у наш час — лише результат господарської діяльності людини. Подальше просування реформування в лісовому господарстві доцільно перенести з Києва на регіональний рівень, у межах суб'єктів адміністративно-територіального розподілу країни, що, до речі, відповідало б децентралізації влади, яку проводить держава Україна. І при цьому покласти на їх керівні органи повну відповідальність за раціональне використання та охорону земельних ресурсів, у т.ч. за вилучення деревини з метою виробництва лісових матеріалів, згідно з лісівничими та природоохоронними нормами та правилами переведення лісівництва на основи самоокупності та прибутковості лісогосподарського виробництва.
У Закарпатському обласному управлінні лісового та мисливського господарства малому відбудеться брифінг очільника лісової галузі Валерія Мурги. 
