Хвойні ліси України і зокрема Черкащини — в небезпеці! Відбувається їх масове всихання, яке вже охопило величезні площі, в цілому — понад 330 тисяч гектарів лісових угідь, з яких масштабне всихання соснових насаджень становить майже 150 тисяч гектарів.
Учені вже назвали це явище «біологічною пожежею». Вона розповсюдилася на Волинську, Житомирську, Київську, Львівську, Рівненську, Хмельницьку, Чернігівську та Черкаську області й продовжує невпинно поширюватися лісовими територіями. Руйнація лісів особливо активізувалася цього літа — через надзвичайну спеку і посуху, пов’язані з глобальним потеплінням.
Ситуацію, що склалася, ми попросили прокоментувати начальника Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександра Дзюбенка.
Проблему масового всихання лісових насаджень, — зазначив головний лісівник області, — сьогодні мають й інші країни — Білорусь, Польща, Чехія, Австрія, Німеччина. Цей патологічний процес, спричинений передусім значними кліматичними змінами, що тривають у природі, набув уже транскордонного характеру. Відбувається зсув кліматичних зон, тож відповідно йде зміна ареалу зростання деревних порід.
Всихання лісів на таких величезних площах — це загроза життєдіяльності всієї екосистеми. Призвели ж до цього аномально високі температури останніх років під час вегетаційного періоду дерев, антропогенні навантаження на ліси, різке коливання грунтових вод та інші чинники, які послабили біологічну стійкість лісових насаджень. А це, в свою чергу, сприяло стрімкому розмноженню на них шкідників, хвороб, рослин-паразитів, погіршенню санітарного стану хвойних лісів, їх деградації.
— Наскільки великими через всихання дерев є втрати лісового фонду Черкащини?
— Фахівцями держлісгоспів Черкаської області проведено інвентаризацію осередків всихання з метою визначення площі пошкоджених ділянок лісу. За нашими підрахунками, всохлі або всихаючі насадження становлять майже 11 тисяч гектарів. Основний осередок — це Черкаський бір, який зростає на території Черкаського лісгоспу. Є проблеми і в Корсунь-Шевченківському та Канівському лісгоспах.
Тенденція всихання сосни звичайної дуже негативна. Якщо ще кілька років тому ми говорили про сотні гектарів соснового лісу, то зараз уже йдеться про тисячі гектарів. Сьогодні глобальні кліматичні зміни стали реальністю, і ми повинні з ними рахуватися. Підвищення середньорічних температур при малій кількості опадів, зміна гідрорежиму грунтів та пониження рівня грунтових вод ослаблюють деревостани.
Останнім часом у Черкаському лісгоспі набуло поширення заселення крон соснових масивів омелою австрійською — паразитом, який проростає в дерево і живиться його соком, що призводить до ослаблення та загибелі цілих насаджень.
— Чи можна цьому протидіяти?
— Не тільки можна — необхідно! Проте у лісівників завжди стоїть вибір: здійснювати рубки — не завжди є розуміння від громадськості, чи не рубати і зовсім втратити насадження — тоді це вже безгосподарність.
Та якщо в країнах Євросоюзу проти розповсюдження всихання лісів лісівники мають змогу негайно застосовувати всі необхідні в такому разі санітарно-оздоровчі заходи, передусім — рубки, то у нас із цим набагато складніше. Діюче законодавство, нова редакція Санітарних правил у лісах України, бюрократичні перепони — все це аж ніяк не сприяє вчасному реагуванню на всихання лісових площ, з яких і розповсюджуються шкідники та омела на здорові ліси. Не маємо ми права проводити будь-які дії санітарно-оздоровчого характеру й на об’єктах природно-заповідного фонду, хоча їх стан вимагає особливої уваги. Тому й виходить, що ми зобов’язані дбати про біологічну стійкість лісу, але через теперішнє законодавство за всиханням просто не встигаємо і щомісячно лише фіксуємо збільшення рудих плям сухостою. По суті, маємо замкнене коло, вихід з якого один — зміни в законодавстві, приведення їх до відповідності реальному стану справ.
— Всохлі ліси — це ще й економічні втрати.
— Безперечно. Коли деревина втрачає технічну придатність, зменшується й її ринкова вартість, адже дров’яна деревина в рази дешевша за ділову. А це — зменшення відрахувань до бюджетів усіх рівнів, соціальних виплат, неможливість оновлення матеріально-технічної бази лісгоспів.
Та головне — це здоров’я лісу, його розвиток, в який наші працівники вкладають серце і душу. Ліс — це живий організм, який повинен працювати безвідмовно. І сприяють цьому великою мірою комплекс санітарно-оздоровчих заходів. Без них лісові масиви дуже швидко перетворяться в суцільно захаращені, хворі, екологічно розладнані. Якщо розвивається стовбурова гниль, лісова ділянка заражена омелою, ми мусимо це місце очистити, щоб завадити розповсюдженню хвороб. Зараз маємо кліматичні потрясіння для хвойних порід дерев. Коренева система дорослої сосни не може пристосуватися до змін у гідрорежимі грунтів. Але у молодих сіянців, стійких до кліматичних змін, такий шанс є. До того ж протягом останніх років ми ввели в практику створення змішаних лісів, вводимо також нові лісові породи, які можуть акліматизуватися за різних несприятливих умов. До слова, цьогоріч лісгоспами Черкащини створено майже 1,7 тисячі гектарів лісових насаджень. І я щиро вдячний нашим працівникам за велику, нелегку і самовіддану працю, яку вони вкладають у збереження і розвиток лісів Черкащини. Тож наші ліси пусткою не стануть — ростуть нові посадки, застосовуються для їх вирощування нові технології. І в цьому процесі збереження здорових лісових масивів для нас, лісівників, дуже важлива підтримка громадськості, екологів, влади. Будемо діяти спільно, на основі взаєморозуміння — подолаємо й цю проблему. І наші ліси будуть жити і рости у віки.
Всихання Черкаського бору необхідно зупинити
Черкаський бір — один із найвідоміших і найбільших пристепових соснових масивів України. Його площа становить понад 22 тисячі гектарів, що входять до складу лісового фонду ДП «Черкаське лісове господарство». Цей ліс вирощувало не одне покоління лісівників і він зачаровує своєю красою.
Сьогодні ж у Черкаського бору великі проблеми. Через спеку і посуху останніх років, пониження рівня грунтових вод, розповсюдження по деревах омели і шкідників, соснові насадження почали масово всихати. На даний час такого сухостою в цілому по лісгоспу вже налічується понад 4,5 тисячі гектарів. І відмирання сосен, причому на великих площах, не припиняється. Це особливо видно зі зйомок квадрокоптеру, який постійно моніторить лісові масиви. Схожі на іржу плями за короткий час виникають там, де ще недавно було зелене безмежжя.
Наші запитання з цього приводу до директора ДП «Черкаське лісове господарство» Андрія Пустовіта.
— Андрію Віталійовичу, ви очолюєте Черкаський лісгосп уже десять років. Чи було щось подібне раніше?
— У таких масштабах — ніколи. Не пам’ятають подібного й старожили, тим більше, щоб на сосні з’являлася омела австрійська, якій більше до вподоби листяні породи. А у нас тільки за рік трохи не втричі зросло зараження омелою, яка висмоктує з дерева соки і призводить до його загибелі. Так, якщо минулого року цим кущем-паразитом було інфіковано 1396 гектарів лісової площі, то цьогоріч маємо вже 3989 гектарів таких угідь. Єдиний спосіб боротьби з тією ж омелою — це вирубування хворих дерев, щоб захистити від неї здоровий ліс. Всихають сосни й від браку вологи в грунті. Такі дерева — всохлі, або всихаючі — велика небезпека для здорового лісу. Їх потрібно негайно, не втрачаючи часу, зрубати. Причому не тільки ті, які на вигляд остаточно пошкоджені, а й ті, що поруч, бо короїди в них, стовбурова гниль, хай і непомітно ще для людського ока, але вже роблять свою чорну справу.
— То чому ж не рубаєте?
— На заваді стоїть чинне законодавство і, на жаль, нерозуміння глибини цієї проблеми громадськістю. Її активні представники безумовно всім серцем люблять ліс, хочуть бачити його міцним і здоровим, але здебільшого мало що знають про функціонування лісового організму, не заглиблюються в питання лісоведення. Для багатьох інформація про те, що лісівники рубають ліс — це вже заклик до супротиву, активних дій на захист лісових насаджень. Обурення, пікети, заяви в різні інстанції — які тільки акції не проводилися в наших лісах і яких тільки закидів ми не наслухалися. Хтось робить на цьому політичну кар’єру, хтось дійсно вболіває за ліс, от тільки все це далеке від професійних знань лісової справи.
До речі, якщо в садку хворі дерева, господар їх викорчовує, щоб на їх місці посадити нові й здорові. І сусіди ставляться до цього з розумінням. Те ж саме робимо й ми — лісівники: проводимо санітарно-оздоровчі рубки і саджаємо на цьому місці нові лісові культури. Тільки цього року ми посадили вже понад 344 гектари лісових культур, на майже 930-ти гектарах провели доповнення сіянцями, наразі в зоні нашого постійного догляду перебуває близько двох тисяч гектарів молодих насаджень, майже 300 гектарів підготовлено до нових посадок, у тому числі й із внесенням у них засобів захисту рослин. У цілому на всі ці роботи витрачено понад п’ять мільйонів гривень. Ми не чекаємо за свою роботу подяки. Працюємо чесно, відкрито, кожне зрубане дерево проходить через електронний облік, що можна легко перевірити.
І — ще. За новою редакцією Санітарних правил України ми не можемо проводити рубки, в тому числі й санітарні, в період так званої «тиші», коли птахи і звірі створюють потомство. Скільки за цей час плодиться шкідників на деревах, інфікується омелою і всихає сосни, можна лише уявити. Душа болить, коли все це бачиш і мало що можеш вдіяти через різноманітні заборони.
Недоторканими для лісівників залишаються й об’єкти природо-заповідного фонду, які перетворилися в суцільно захаращені місця. Про проведення в них активних наукових робіт, дослідів щось мало чути, а от безладу тут достатньо, як і всохлих дерев — розсадників шкідливих організмів, які проникають у навколишні здорові ліси й викликають у них незворотні хворобливі процеси. От тільки здійснювати санітарно-оздоровчі заходи в заповідниках ми не маємо права. Тож питання упорядкування заповідних місць, нагляду за ними на професійному рівні також мусить бути вирішеним.
Ліс — це єдина екосистема і вони повинна бути здоровою, чистою, корисною для людей і продуктивною для держави. Саме так — з любов’ю до лісу, економічно ефективно і з державницьких позицій працює Черкаський лісгосп. Минулого року ми сплатили до бюджетів усіх рівнів понад 27,5 мільйона гривень. За 9 місяців цього року ця цифра становить уже більше 23,4 мільйона гривень. І це відповідь на те, чи потрібна українській лісовій галузі концесія, яку дехто мріє запровадити, щоб за рахунок приватизованих лісових масивів примножувати власний капітал, не турбуючись ані про майбутнє лісів, ні держави. Українські ліси, як і в більшості країн Європи, мають державний статус. І саме в цьому — перспектива їх розвитку.
Записала
Наталя Віргуш
