Житомирська обласна рада звернулася до вищих органів влади щодо масового всихання лісів

На 13-й сесії Житомирської обласної ради сьомого скликання, що відбулася 2 листопада, депутати прийняли звернення до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо здійснення невідкладних заходів із ліквідації наслідків масового всихання лісів. 

Верховна Рада України 

Кабінет Міністрів України

ЗВЕРНЕННЯ

депутатів обласної ради до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо здійснення невідкладних заходів із ліквідації наслідків масового всихання лісів

Ми, депутати Житомирської обласної ради, занепокоєні масовим всиханням соснових насаджень Українського Полісся, головною причиною якого є ураження лісів верхівковим короїдом. Цей глобальний процес, який вже отримав назву «біологічна пожежа», неможливо зупинити, він потребує лише надзвичайних та оперативних заходів боротьби.

За даними Поліського філіалу УкрНДІЛГА збільшення чисельності верхівкового короїда почало відмічатися з 2010 року, а у 2013 році – у регіоні вже відбувся його спалах.

Ситуація стрімко погіршується та набирає загрозливого характеру, як для лісового господарства області, так і екологічної ситуації регіону в цілому. Вибіркові санітарні рубки в осередках при масовому розвитку верхівкового короїда виявилися малоефективними. Нині у більшості лісогосподарських підприємств із сосновим господарством об’єми сухостійної деревини перевищують річну розрахункову лісосіку та річний приріст деревини.

Ряд законодавчих норм та правових актів не дають можливості постійним лісокористувачам оперативно впливати на локалізацію цього екологічного лиха, оздоровлювати насадження і запобігати поширенню деградації деревостанів на значних площах, що в свою чергу завдає значних економічних збитків лісогосподарським підприємствам, унеможливлює виконання аукціонних зобов’язань перед покупцями лісопродукції та зменшує надходження до місцевих бюджетів.

У зв’язку з викладеним, ми, депутати Житомирської обласної ради, звертаємося до вас із проханням вжити заходів щодо ліквідації наслідків масового всихання лісів. Вирішення питання потребує прийняття Верховною Радою України змін до нормативно-правових актів щодо використання лісових ресурсів, діючих Санітарних правил у лісах України, встановлення вимог проведення вибірки свіжозаселених дерев в осередках стовбурових шкідників, як самостійного санітарно-оздоровчого заходу.

Сподіваємось на розуміння та підтримку.

Прес-служба Житомирського ОУЛМГ

03/11/2017 

http://zt-lis.gov.ua/pres-sluzhba/novina/article/zhitomirska-oblasna-rada-zvernulasja-do-vishchikh-organiv-vladi-shchodo-masovogo-vsikhannja-lisiv.html

Далі...

Головний лісівник Закарпаття Валерій Мурга прокоментував погрози на журналістів під час роботи у селі Лопухово

Начальник Закарпатського УОЛМГ шкодує, що співробітники державної лісової охорони «вступили у скандал» з журналістами.

«Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства працює максимально відкрито для журналістів та представників громадськості. Те, що сталося учора, було чистою провокацією, в якій журналістів хотіли використати. І це робиться систематично. Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства призначило службове розлідування, після якого буде прийняте відповідне рішення», – коментує Валерій Іванович.

«За останні два роки у нас не було жодного інциденту з представниками «4 влади», лісова галузь стала відкритою для всіх. У нас є прес-служба, постійно організовуються прес-тури, під час яких представники державної лісової охорони презентують свою роботу та роботу своїх колег – від збирання насіння й висаджування посадкового матеріалу до заготівлі лісу. На всі інформаційні запити є реагування та відповідь. Ми також плідно співпрацюємо з громадськістю, адже при управлінні діє Громадська рада. Однак, на превеликий жаль і серед представників громадськості є псевдо-активісти, які містечковий конфлікт намагаються роздути на рівні країни. Пропоную провести опитування та журналістське розслідування, хто такі Володимир та Василь Фабриції, Михайло Сойма та Валерій Павлюк і деяких псевдо-активістів Тячівщини Рахівщин та дізнатися достовірну інформацію про цих підприємців».

«У кожному лісгоспі працюють сайти, максимально висвітлюється робота. Для більшої відкритості ми є і в соціальних мережах, працює сайт Закарпатського ОУЛМГ і телефон прес-секретаря завжди доступний для журналістів. Для бажаючих отримати коментар з будь-якого питання журналіст може подзвонити або написати та дізнатися нашу позицію. І ніколи ми не відмовимо, завжди відкриті для діалогу. Ліс відкритий для всіх і ніхто не може заборонити будь-кому перебувати в лісі, що знаходиться в державній чи комунальній власності. Однак на всіх прес-конференціях ми звертаємося до журналістів: «Якщо Вас цікавить питання лісового господарства, то запитайте сторону й працівників державної лісової охорони. Вони Вам з радістю дадуть відповіді на всі питання», – каже начальник Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства Валерій Мурга.

Прес-служба Закарпатського ОУЛМГ

Листопад 03, 2017

http://zak-insider.com/?p=67672

Далі...

Странные способы, которыми животные меняют мир

О последствиях человеческой деятельности на Земле можно ежедневно узнать из новостей. Изменение климата, пластиковые отходы в океане и кислотные дожди являются результатом нашего присутствия на планете. Невозможно жить в мире, не изменяя его. Некоторые из естественных чудес на нашей планете были случайно созданы животными.

Вот десять поразительных способов, с помощью которых организмы изменили мир.

10. Белые скалы Дувра




Белые скалы Дувра – визитная карточка Британии. Возвышаясь над морем на десятки метров, они представляют собой жесткий белый барьер для остального мира. Постоянная эрозия и обрушения приводят к тому, что скалы отличаются ослепительно белым цветом. Они были первым признаком Великобритании, который видели корабли, заплывая в гавань Дувра, и последним, что медленно исчезало на горизонте, когда они покидали гавань. Несмотря на их внушительные размеры и культурное значение, скалы были «сделаны» крошечными микроорганизмами. Мел белых скал состоит из крошечных тел одноклеточных водорослей, называемых Кокколитофориды.



У кокколитофоридов особая форма защиты. Чтобы защитить себя, они создают известковую пластинку из кальция. Когда водоросли умирают, раковины оседают на дно. В течение геологических эпох слои раковин (так называемые кокколиты) могут накапливаться и подниматься на сотни метров в высоту, хотя каждый составляющий их организм был очень мал. Время и давление воды плотно соединили оболочки вместе, в результате чего сформировался известняк. А под влиянием геологических процессов он превратился в белоснежные скалы Дувра.

9. Пляжи из экскрементов Рыб-попугаев



На пляже вы можете провести рукой по песку, удивляясь мерцающим белым крупинкам. Сколько крупинок песка в мире? Другой вопрос, который, вероятно, не задает большинство людей: «Какой процент мирового песка состоит из экскрементов рыб? Рыбы-попугаи живут в тропических коралловых рифах и являются крупными производителями белого песка, который делает многие тропические пляжи такими популярными местами отдыха. Рыбы питаются, отгрызая кусочки коралловых рифов острым клювом и измельчая плоскими зубами. Органические вещества перевариваются в желудке рыбы, но более твердые неорганические выходят из рыбы в виде песка.

Из-за способности рыбы «производить» песок из своего заднего отверстия гавайцы наградили самок рыб-попугаев с красными губами прозвищем, которое можно перевести, как «сыпучий кишечник». Тем не менее, сколько песка может производить рыба-попугай? Исследователи выяснили, что большая рыба может выделять около 380 килограммов песка в год. Благодаря миллионам рыб-попугаев, грызущим коралл и выделяющим миллионы тонн экскрементов, белые песчаные курорты остаются все такими же привлекательными для туристов.

8. Авокадо



Многие растения зависят от животных, которые либо опыляют их цветы, либо разносят семена. Для того, чтобы разломать оболочку бразильского ореха, нужны острые зубы белок или агути. После этого грызуны извлекают ядра и закапывают их. Если они забудут, где закопали еду, то есть шанс вырасти новому дереву Бразильского ореха. Другие деревья эволюционировали таким образом, что теперь им необходима помощь более крупных животных. В ягодах есть сотни крошечных семян, которые могут распространяться с помощью любого питающегося ими животного.

С другой стороны, у авокадо только одно большое семя. Совсем немногие животные испытывают соблазн попытаться взломать этот орех. Так происходит потому, что большинство существующих сегодня животных меньше тех, которые изначально «помогали» авокадо.
Авокадо появилось в Америке в эпоху мегафауны. В те времена по континенту бродили мамонты, лошади и гигантские ленивцы. Когда они находили авокадо, то проглатывали его целиком и переносили на несколько миль, прежде, чем освободиться от него. На новом месте семена могли расти, не конкурируя с родительским растением. Когда появились люди, и мегафауна исчезла, для авокадо не нашлось никакого иного способа транспортировки его семян. Сегодня растение все еще существует только благодаря удаче и, возможно, людской любви к гуакамоле.

7. Кислородная катастрофа



Всем известно, что кислород — это хорошо. Кроме всего прочего, мы просто не можем жить без него. Но кислород — очень реактивная молекула, и, когда его слишком много, это может быть плохо даже для тех организмов, которым он необходим. Для некоторых видов кислород является токсином, которого следует избегать любой ценой. Именно производство кислорода вызвало первое массовое вымирание на Земле.

Жизнь существует на Земле миллиарды лет. Около 2,5 миллиардов лет назад началось то, что назвали Великим кислородным событием или Кислородной катастрофой. На тот момент существовала простая, в основном, бактериальная жизнь, которая обитала в океанах, выполняя все свои функции в отсутствие молекулярного кислорода. Появление цианобактерий изменило все. Они использовали солнечный свет для фотосинтеза — процесса, в результате которого вырабатывался свободный кислород. Молекулярный кислород является реактивным, и для него было много возможностей вступить в реакцию с минералами.

После того, как эти реагенты были насыщены кислородом, для него осталось единственные места распространения – воздух и океан. Это убило все виды, которые могли жить в отсутствие этого токсичного соединения. Рост количества кислорода в атмосфере, возможно, привел к образованию «снежной Земли». Кислород уничтожил большую часть метана в атмосфере. Метан — это парниковый газ, и без него температура на Земле резко упала, в результате чего на всей поверхности планеты образовались ледники.

6. Газы, испускаемые животными



На каждое действие есть противодействие. Гипотеза Гайи (Gaia) предполагает, что Земля — это большая единая взаимосвязанная и саморегулируемая система. Если слишком большое количество кислорода охлаждает Землю, тогда система будет создавать нагревающий агент. Люди, безусловно, производят много парниковых газов, но животный мир также играет свою роль.

Шведские ученые обнаружили, что газы, выделяемые моллюсками в Балтийском море, способствуют изменению климата. Моллюски выделяют газы, содержащие метан и закись азота — мощные агенты, ответственные за глобальное потепление. Еще одним вероятным источником метана являются термиты. В результате процесса пищеварения они могут производить 20 миллионов тонн метана каждый год.

Поскольку тема испускаемых животными газов часто вызывает смех, некоторые ученые используют ее для того, чтобы взаимодействовать с широкой общественностью по важным вопросам изменения климата и биологических исследований. Они создают базу данных животных, которые испускают газы. Те, кто задается вопросом, какие животные участвуют в «подогреве» Земли, могут использовать хэштэг Twitter #DoesItFart.

5. Ландшафт, созданный мамонтами



Мамонты, как и предполагает их название, были гигантскими созданиями. Поскольку они были столь крупными, вполне логично, что они сильно повлияли на окружающую среду. В настоящее время исследования показали, насколько велико было это влияние. Изучая следы мамонтов, ученые смогли отследить процесс исчезновения животных и произошедшие в результате этого изменения окружающей среды.

Ученые искали особенный вид грибка, который может обитать только в кишечнике животного. В местах, где обнаружилось много грибков, когда-то должно было присутствовать много мамонтов. Поскольку исследователи отмечали уменьшение числа грибков, они могли говорить о снижении численности мамонтов. Эти гиганты исчезли более 1000 лет назад.

Без мамонтов, которые утаптывали землю, деревья, которые когда-то были растоптаны, получили шанс вырасти. Исчезновение мамонтов привело к появлению обширных северных лесов на планете. Некоторые задавались вопросом, привело ли исчезновение мамонтов к потеплению? Поскольку деревья темнее травы, они поглощают больше солнечной радиации и аккумулируют больше тепла. Одно из исследований показало, что, вероятно, новые леса, появившиеся после мамонтов, способствовали повышению температуры на Земле на 0,2 градуса Цельсия.

4. Туннели ленивцев


Фото: Amilcar Adamy

С 1930-х годов в Южной Америке стали находить большие туннели, появление которых нельзя было объяснить с точки зрения геологических процессов. Стены туннелей были удивительно гладкими и относительно свежими. Одна из теорий заключалась в том, что они были вырыты ранними людьми, но для этого было мало доказательств. Немногие исследователи проявили большой интерес к туннелям, поэтому их появление оставалось необъяснимым до 2017 года.

Сегодня эти туннели известны как палеоноры, и из них можно почерпнуть много информации о животных, которые их создали. На стенах многих нор все еще можно увидеть следы когтей, которыми их вырыли. Некоторые из нор могут достигать 2 метров в ширину, и исследователи спокойно прогуливаются по ним. Длина туннелей достигает десятков метров, они имеют разветвленную структуру под землей. Гигантские палеоноры были сделаны гигантскими ленивцами, которые когда-то обитали в этом регионе. Сегодня норы активно исследуют, чтобы точно определить их возраст, а также больше узнать о жизни гигантских ленивцев. Тысячи палеонор были задокументированы, но многие еще ждут, чтобы их обнаружили.

3. Волки, меняющие реки



С незапамятных времен в Северном полушарии волки были известны как хищники, пока люди не начали охотиться на них, потому что они угрожали фермерским животным. Волки уже не обитали в Йеллоустонском национальном парке (Yellowstone National Park) в течение 70 лет, когда их вновь привези туда в 1995 году. Большие лоси, которые доминировали в парке, внезапно обнаружили, что у них появился новый хищник. Исследователи ожидали некоторых изменений в экосистеме парка, но они обнаружили, что появление волков повлияло на поведение рек.

Лоси питались молодыми деревцами. Из-за этого деревьев было очень мало, особенно вдоль берегов рек. Без их прочных корневых систем берега рек разрушались, в результате чего изменялось русло реки. Когда волки стали контролировать популяцию лосей, деревья стали расти, а берега реки, теперь удерживаемые корнями деревьев, стали круче и прочнее.
Хотя нет никаких сомнений в том, что волки оказали влияние на экосистему Йеллоустонского парка, есть и те, кто ставит это под сомнение, о чем говорит видео выше. Возможно, незначительным изменениям и естественным вариациям, наблюдаемым после появления волков, придали слишком больше значение. В экосистеме произошло слишком много изменений, чтобы списывать их все на волков. В любом случае, присутствуя или отсутствуя, волки могут менять течение реки.

2. Мошки, изменившие Антарктику



В фильмах ужасов любят показывать всякие страсти, появляющиеся из холодных пустынь полюсов, но пришельцы извне, вторгающиеся на территорию полюсов, могут быть гораздо более опасными. Крабы, которые ранее не могли выживать в холодных водах Антарктиды, теперь, по мере роста температуры океана, обнаружены мигрирующими на юг. Однако большее беспокойство вызывают насекомые, попавшие на континент.

Eretmoptera murphyi – это насекомое родом из Южной Георгии, острова в южной части Атлантического океана. На острове его жизнедеятельность приводит к быстрому распаду органических веществ и реинтродукции питательных веществ в экосистему. Теперь в результате действий человека, насекомое оказалось в Антарктиде. Здесь существует своя собственная четко определенная и очень медленная экосистема, которая сохраняет питательные вещества в почве в течение длительного времени. Насекомое меняет особенности почвы в Антарктиде.

Эффект такого влияния в долгосрочной перспективе еще предстоит увидеть, но другие существа могут использовать это внезапное изобилие доступных питательных веществ, если только вторжение E. murphyi не будет остановлено.

1. Секс лососей может двигать горы



После того, как лосось в океане достигает половой зрелости, рыба устремляется вверх по рекам, чтобы метать икру. Миллионы рыб, движущихся большой группой, могут стать основной возможностью поесть для медведей и других животных, но некоторые исследователи предполагают, что это массовое спаривание может формировать горы и долины.

В научной статье с необычно стимулирующим названием «Секс, который двигает горы: влияние нереста рыбы на контур рек в геологическом масштабе» ученые впервые смоделировали влияние нереста лосося на ландшафт. Их модели предполагают, что нерест лосося в течение длительного периода времени в определенном районе может увеличить эрозию почвы и снизить уровень земли на 30 процентов по сравнению с районами, где этого не происходит.

Когда самки лосося откладывают икру, они поднимают речной осадок, который потом уносит течение. Разные виды лосося оказывают разное влияние на реки. Некоторые предпочитают откладывать икру в глубоком осадке, другие – в более мелком. Исследование показало, что, когда для нереста собирается большое число рыб, эрозия будет больше. Однако, то, что лосось занимается таким «раздирающим землю» сексом, доставляет совсем мало удовольствия и самой рыбе. Большинство умирает сразу после спаривания.

03.11.2017
Источник
http://ru.korzonews.info/странные-способы-которыми-животные-м/

Далі...

Все расклады по охоте в Винницкой области

4/5 территории Винничины временно становятся охотничьими угодьями.

Винницкое областное управление лестного и охотничьего хозяйства (ВОУЛОХ) опубликовало раскладку нового охотничьего сезона на Винничине.

В области 2 миллиона 131 тысячу гектар охотничьих угодий эксплуатируют 47 юридических лиц (площадь всей Винничины – 2 миллиона 649,2 тысячи га; фактически вся территория кроме населенных пунктов является охотничьими угодьями).

В том числе ВОУЛОХ использует 257,1 тысяч га (12,3%); фактически имеются в виду все казенные леса.

Областная организация Украинского общества охотников и рыболовов – 1 миллион 717 тысяч га (83,4%).

Коммунальный «Винницаоблагролес» - 83 тысячи га (4,1%).

Военное общество охотников и рыболовов – 15,5 тысяч га (0,8%).

Другие 43 юридических лица, специализирующихся на охоте, делят 64,1 тысячу га (3% от общей площади охотничьих угодий на Винничине).

В области зарегистрировано более 29 тысяч охотников, из них 13 тысяч являются активными. В 2017-ом выдано 600 новых удостоверений охотника, заменено 11,6 тысяч контрольных карточек учета добытой дичи и нарушений правил охоты.

ОО УООР проводит охотничий сезон с 7 октября по 31 декабря 2017. Госпредприятия ВОУЛОХ - с 4 ноября по 31 декабря 2017. А на самцов и молодняк кабана, способный к самостоятельному существованию, до 31 января 2018-го.

Охота на зайца-русака в полевых угодьях ОО УООР и Тульчинского, Гайсинского Бершадского лесхозов ВОУЛОХ продлится с 4 ноября 2017 до 14 января 2018 года. В Дашевском лесхозе ВОУЛОХ - с 4 ноября до 31 декабря 2017 года. Дневная норма отстрела зайца-русака одним охотником – одно животное. Охота на зайца-русака в лесу запрещена!

С 4 ноября 2016 до 31 января 2018-го ведется охота на лесную куницу.

Отстрел лисы не лимитирован (чем больше, тем лучше).

Обычно охота проводится по субботам и воскресеньям, изредка в среду – ВОУЛОХ советует винничанам быть очень осторожными в лесах, на полях и водоемах области.

На крупных копытных животных проводится индивидуальная охота. ВОУЛОХ уверяет, что их число ежегодно растет на 5-6%. Сейчас на Винничине обитают 145 благородных оленей, 4303 косули, 1258 кабанов. Каждый добытый кабан должен быть обследован на африканскую чуму свиней…

Виктор Бережной

03.11.2017 

http://real-vin.com/vse-rasklady-po-ohote-v-vinnickoj-oblasti

Далі...

Трубным деревом и гибискусом засадили леса Ставрополья

Помимо катальпы во время всероссийской акции «Живи лес!» в крае высадили тую, конский каштан, черёмуху, липу, явор, кустарники форзиции – всего более 800 саженцев. В акции участвовало более тысячи жителей края, среди них 884 – учащиеся средних учебных заведений. В высадке растений приняли участие даже детсадовцы, а также сотрудники лесничеств, органов местного самоуправления, волонтёры и неравнодушные жители городов и сёл.

Целью этого мероприятия минприроды Ставропольского края поставило привлечение внимания общества к проблемам сохранения, восстановления и приумножения лесных богатств. По словам министра природных ресурсов и охраны окружающей среды Ставрополья Андрея Хлопянова, также лесные участки очистили от мусора на площади в 81 гектар.

Во время акции для школьников прошло около 50 выступлений и лекций, 26 бесед и тематических уроков на лесную тематику.

http://kavkaz.mk.ru/articles/2017/11/03/trubnym-derevom-i-gibiskusom-zasadili-lesa-stavropolya.html

Далі...

Лісівники проти журналістів. Кому у ліс – зась? ВІДЕО

Закарпатська філія ПАТ НСТУ Тиса-1
Нова інформаційно-аналітична щоденна програма. Політика, економіка,  медицина,  громада, соціум - про все, що турбує глядача

Нецензурною лайкою та з палицею зустріли журналістів лісівники на Тячівщині. В селі Лопухів з десяток працівників лісового господарства та місцевих активістів перешкоджали роботі знімальної групи. Чому - розкаже Вероніка Мороз.

ПІДСУМКОВИЙ ВИПУСК НОВИН “ВЧАСНО” ЗА 03.11.17
Листопад 3, 2017

Лісівники проти журналістів. Кому у ліс – зась?

Гепатит А атакує. Школярам Порошкова продовжать канікули
Бібліотека Ужгородського університету ввійшла до рейтингу провідних вишівських книгозбірень держави. У фонді закладу – більше півтора мільйона книг,
Вони боронять кордони України від агресора .Сьогодні відзначають День ракетних військ та артилерії.
Пішов з життя відомий в Україні та за її межами закарпатський футболіст, арбітр та делегат Федір Варга.

http://tysa1.tv/?p=34666

Далі...

Показали, як на Волині сучасно облаштували лісництво

У ДП “Камінь-Каширськагроліс” за рік часу зробили капітальний ремонт.

Колектив перебрався із орендованих адміністративних приміщень в нові, де зроблено капітальний добротний ремонт, - інформує прес-служба ВОУЛМГ.

Загалом на капітальний ремонт адміністративного та виробничих приміщень, придбання меблів, устаткування для роботи, благоустрій прилеглої території було витрачено більше 5 352 тис. грн.

Максимально комфортні умови праці створено не лише для працівників адмінприміщення, а й штатних бригад, тобто працівників, які безпосередньо трудяться на лісосічних роботах, перевозять продукцію або стоять за станками. Люди забезпечені спецодягом, засобами індивідуального захисту, а в побутових приміщеннях провели капітальний ремонт.

Більше 3 030 тис. грн. освоєно на капітальні інвестиції. У тому числі придбали лісопильне обладнання (дві пилорами та верстат), новий фронтальний навантажувач, два легкові автомобілі для патрулювання лісових масивів, три причіпи для перевезення лісопродукції, необхідне обладнання для посадки та догляду за лісовими культурами, ін.

Разом з тим зростає середньомісячна зарплата працівників підприємства. За рік вона на одного працюючого зросла на 2798 грн. і нині складає 8151 грн. Заборгованість відсутня, а працівники постійно отримують премії.

Аби вберегти ліси від пожеж, створено 393 км мінералізованих смуг та здійснено догляд за мінсмугами протяжністю 246 км. Минулого року облаштовано лісопожежну станцію І типу, де також є усе необхідне: новий пожежний автомобіль, інвентар та засоби гасіння.

Незамінними помічниками в багатьох добрих справах виступають і діти. З вересня на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. села Полиці запрацювало шкільне лісництво. А незабаром вони будуть мати природничий, належно облаштований для практичних занять кабінет.

Окрім усіх завдань, не залишаємося осторонь загальнонародної справи, в час, коли держава переживає складні часи і українське суспільство мобілізоване на захист державного суверенітету. Продовжуємо підтримувати військових та сім’ї військовослужбовців, які виконують важливий обов’язок в зоні АТО.

Реконструйовані цьогоріч рекреаційні пункти «Боровичок» та «Кордон», що в Бузаківському лісництві, «Дубецьке» – в Полицівському лісництві, які нині гостинно запрошують відвідувачів.

адмінприміщення до капітального ремонту:








адміністративне та виробничі приміщення після капітального ремонту:















лісова пожежна станція І типу:

03 листопад, 20:41
http://www.volynpost.com/news/100596-pokazaly-iak-na-volyni-suchasno-oblashtuvaly-lisnyctvo

Далі...

ДИРЕКТОРА ЦУМАНСЬКОГО ЛІСГОСПУ СПІЙМАЛИ НА НЕЗАКОННОМУ ПОЛЮВАННІ?

Працівники лісової охорони Ківерцівського НПП «Цуманська пуща» виявили факт незаконної мисливської діяльності у перший же день офіційного полювання на парнокопитних – 28 жовтня 2017 року, інформує Громадське.Волинь.

Під час рейду вони побачили три автівки, які стояли біля квартальної просіки між 34-м та 33-м кварталами Партизанського лісництва Цуманського лісгоспу. Згодом побачили, як уздовж просіки стояли мисливці з рушницями й чекали, коли прибіжить дичина.

Мисливцям не пощастило: здавалося, що гнали дичину, та ніхто не вибіг на квартальну просіку, де на спеціальних дерев’яних вишках, які мали знести лісівники на цій ділянці ще рік тому, й стояли полювальники.

А полювали вони у 33-му та 28-му кварталах Партизанського лісництва, що є землею природно-заповідного фонду – урочищем «Цуманська пуща», де полювати категорично заборонено.

Гінці дійшли до кінця кварталу, і полювання завершено.

До двох джипів та однієї «Ниви» сходяться люди з рушницями. В їх колах бачимо особу, схожу на директора Цуманського лісгоспу Володимира Туревича.

Він підходить ближче і каже, що тут збирав гриби. Хоч, ні грибів, ні навіть ємкості для їх збору ми не спостерігаємо. Працівники лісової охорони запитують, де єгер та де ліцензія наполювання. Володимир Туревич повторює теж: «Я тут з сином гриби прийшов збирати».

Втім, під час збирання грибів директора лісгоспу не здивувало, що на території його підприємства вчиняється незаконне полювання. Більше того, він не приховував того, що знайомий з усіма присутніми особами, що тут полювали.

Працівники лісової охорони Нацпарку не пропускають автомобілі, в яких знаходиться мисливська зброя. Вимагають пред’явити документи на рушниці та показати ліцензію на полювання.

Ні першого, ні другого ніхто не зробив.

Окрім цього на місці немає єгеря підприємства, який і відповідає за організацію такого полювання.

Врешті, одне із трьох авто, у який сіла група полювальників, з’їжджає на узбіччя лісової дороги та втікає. Ще одне авто вдається заблокувати.

Окім цього на «Ниві», яка стояла поряд з автами мисливців, пробує втекти і директор лісгоспу. Згодом виявляється, що це службове авто Цуманського лісового господарства. І що воно робить на полюванні – невідомо. Чи, може, директор приїхав на службовому авто у приватних цілях? Адже у Цуманського лісгоспу немає мисливських угідь. Всі вони, які розташовані на території цього лісгоспу, належать Звірівському лісомисливському господарству. Отже, службове авто Цуманського лісгоспу не могло бути застосоване під час полювання.

На місце події викликали поліцію Ківерцівського районного відділу. Поки правоохоронці пробиралися лісовими хащами, мисливці почали виходити з автівки і просто йти з місця події разом із рушницями.

Майже всі учасники полювання розійшлися, лишивши автівки. Двоє з них лишили зброю у службовій «Ниві».

Через годину з моменту виявлення порушників приїздить єгер Звірівського лісомисливського господарства Юрій Ходорчук і демонструє ліцензію на полювання. Щоправда, в ній не вказані точні квартали, де полювання мало відбуватися.

Згодом приїздить наряд групи швидкого реагування Ківерцівського районного відділу поліції. Ще через деякий час прибуває заступник начальника відділу Микола Цисюк.

Минає півгодини і на місце приїздить слідчий та працівник дозвільної служби. Під час огляду двох авто у «Ниві» виявляють дві мисливські рушниці із порушенням правил зберігання.

Поліцейські відібрали пояснення у власників зброї та у водія авто, який також був у групі з мисливцями. Ним виявився лісничий Цуманського лісництва Андрій Лебич.

Втім, директора Володимира Туревича ніхто не опитував, адже, як він сам заявив, збирав гриби з дітьми в лісі. Хоч з початку прибуття лісової охорони «Цуманської пущі» різко про них забув.

За фактом полювання поліцейські лише склали адмінпротокол про неналежне зберігання зброї. Окремо працівники лісової охорони склали свої документи про фіксацію правопоршуння.

3 Листопада 2017 21:46

https://www.volynnews.com/news/extreme/dyrektora-tsumanskoho-lishospu-spiymaly-na-nezakonnomu-poliuvanni/

Далі...

Доки не пізно… (економіка — екологія — людина)

Важливим інструментом є трансформація розуміння природного ресурсу.




Людина зробила велику помилку, коли подумала, що може себе відокремити від природи і не зважати на її закони.

Володимир Вернадський

Щодня із засобів масової інформації ми чуємо про проблеми, які буквально 10—20 років тому не були такими актуальними і болючими. Читаючи зведення CNN чи Reuters, переконуємося, що світ став більш непередбачуваним, і навіть прогнози авторитетних агентств не в змозі точно визначити, з якими проблемами (старими й новими) нам доведеться мати справу за кілька років. Але важливо відзначити, що ці процеси відбуваються на тлі розгортання інформаційної економіки, яка кардинально змінює суспільні формації, у тому числі систему природокористування.

Одними з глобальних є проблеми, пов'язані з екологією загалом, точніше — ті, що перебувають на стику інтересів людини і можливостей природи. Під тиском зростання потреб природне середовище доведене до критичного стану і потребує рішучих дій, спрямованих на його охорону та збереження. За оцінками ООН, темпи використання природних ресурсів у XX і XXI ст. стали загрозливими. Крім того, процеси зміни клімату, опустелювання, накопичення відходів лише посилюють загальну негативну тенденцію.

Особливо хотілося б вирізнити кліматичні зміни, які, на думку багатьох фахівців, провокують катастрофічні природні явища. Вони характеризуються підвищенням градієнта ризиків і загроз, а також посиленням територіального масштабу, чого не спостерігалось у минулі десятиліття. Наприклад, урагани "Ірма" та "Харві" в південних штатах США і країнах Карибського регіону (вересень 2017 р.)

Здавалося б, проблема очевидна, існують численні концепції і шляхи її вирішення, але вона тільки поглиблюється. Загалом, складається парадоксальна ситуація: чим більше говорять про збереження природи і докладають до цього зусиль, тим менш чіткою стає кінцева мета вирішення проблеми. Постають логічні запитання: хто винен, і що робити? Відповідь на перше з них — цитата Володимира Івановича Вернадського, а перехід до другого питання, конструктивного, дозволить сформувати контури рішення і передумови до трансформації системи природокористування в цілому.

Слід зазначити, що проблема, якої ми торкаємося, — доволі складна. Суспільство розвивається й потребує нових ресурсів, яких уже не забезпечити простим екстенсивним шляхом. Як свідчать реалії, з такими підходами і темпами використання саме середовище проживання людини опиняється під загрозою. Тим часом лише розвинені країни (як G7) можуть впроваджувати нові технології переробки і вторинного використання. Це саме стосується й рівня компаній: діяльність лише таких гігантів, як ТНК, можлива з урахуванням екологічних пріоритетів (наприклад, у списку найкращих світових зелених брендів часто фігурують корпорації Ford, Panasonic, Intel, Coca-Cola).

Загалом, як свідчить практика, економіка потребує нових ресурсів, природа намагається їх забезпечити, певні потреби задовольняються, але останні необхідно щодня поповнювати, і для цього потрібні ресурси. Таким чином, формується замкнене коло, яке неможливо розірвати, йдучи звичним шляхом. Питання, мабуть, у зміні мислення та нестандартних рішеннях. Доцільні в цьому контексті слова Ейнштейна: "Ви ніколи не зможете вирішити проблему, якщо збережете те саме мислення і той самий підхід, який привів вас до цієї проблеми".




Слід зазначити, що ключовими елементами циклу природокористування виступають економіка — екологія — людина. Кожна ланка важлива, проте тільки екологія забезпечує ресурсами, інші їх споживають. Між цими точками активності існують двосторонні інформаційні потоки і взаємодії. Серед інших саме екологічна сфера перебуває під подвійним тиском — людини й економіки. Екологія розглядається тут у широкому сенсі і характеризується як нинішніми тенденціями використання, так і окремим блоком природних ресурсів, про що йтиметься нижче.

Перш за все необхідно розглянути особливості взаємодії людини з економічною сферою, екологічною системою і ресурсною складовою, щоб виявити базові характеристики, які визначають загальний ландшафт природокористування, а також сформувати механізми корекції ситуації, спрямовані на послаблення негативних наслідків.

Розглядаючи людину та економіку, відзначимо, що на початку XXI ст. в сучасному світі посилюються складні й суперечливі процеси, які впливають на розвиток усіх суб'єктів глобального простору. Політичні протистояння, економічні кризи й конфлікти, спекулятивні операції, здатні поставити на межу банкрутства, становлять істотну загрозу не тільки для країн, що розвиваються, а й для лідерів світового рівня. Складність ситуації обумовлена тим, що такі явища і процеси відбуваються на тлі значних асиметрій і кризових проявів соціально-економічного розвитку.

Один із базових трендів — посилення ролі фінансових операцій і розширення відповідних інструментів регулювання. Однак зазначимо, що швидкі темпи розвитку і наявність дисбалансів у цій сфері періодично призводять до перегріву та формування кризових явищ.

Також посилюється значення інноваційних технологій, які стають звичним явищем для кожного з нас, серед них — комп'ютерні розробки, гаджети, Інтернет, віртуальна реальність. Як правило, чим вищий економічний рівень країни, тим більші можливості впровадження нових технологій. Слід відзначити, що, згідно з глобальним інноваційним індексом—2017 (The Global Innovation Index), Україна посідає 50-ту позицію, між Катаром і Таїландом. Загалом, це прийнятний результат, однак він не вплинув відчутно на глобальну конкурентоспроможність країни.

Важливим трендом є високий споживчий попит. Прагнення придбати нові товари та послуги часто нівелює розуміння їх необхідності. Активний споживчий попит провокує новий виток ринку, який знову виробляє нові товари. Доцільно запитати, що кожен із нас може зробити в цій ситуації. Необхідно лише зменшити власні потреби.

Серед інших чинників високі показники економічного зростання та значний споживчий попит провокують масштабний вплив на сферу екології. У процесі економічної діяльності людина завдає значної шкоди довкіллю, хоча через свою буденність забруднення водних, лісових, земельних ресурсів уже не сприймається як серйозна проблема.

Особливо небезпечні всілякі забруднення, які вже набувають катастрофічного характеру. Насамперед ідеться про викиди вуглекислого газу, що розглядаються як одна з причин глобального потепління. Відзначимо, що, починаючи з 1990 р., його світові викиди збільшилися майже на 50%. У цьому контексті впродовж 2014—2017 рр. фіксуються річні температурні рекорди в різних частинах світу, що активізує низку наслідків, які звідси випливають (зокрема опустелювання, зростання дефіциту прісної води тощо). За наявними прогнозами експертів ООН, у XXI ст. середня температура поверхні Землі зростатиме, і, якщо не реалізувати комплексу заходів, це зростання в поточному столітті, ймовірно, перевищить 3°С.

Прагнення людини до економічних благ негативно позначилося на природних ресурсах, темпи їх використання перевершили всі розумні межі й показники. Наприклад, тільки загальне світове споживання прісноводних ресурсів у тисячу разів вище, ніж усіх видів промислової сировини, разом узятих, і за одну добу становить 10 км3 — величезна цифра! Складна ситуація і з іншими природними ресурсами. Наприклад, площа лісів за останні 200 років скоротилась удвічі. Що стосується корисних копалин, то, за оцінками експертів, з поточними показниками видобутку запасів нафти і газу вистачить на 50—60 років. Як наслідок, згідно з позицією "Римського клубу", впродовж найближчих десятиліть буде вичерпано такі ресурси, як нафта, природний газ, мідь тощо.




Незважаючи на це (що парадоксально!), у XXI ст. збережеться тенденція до зростання конкуренції за природні ресурси (Доповідь ФАО "Майбутнє продовольства і сільського господарства. Тенденції і проблеми", 2017 р.)

У цьому контексті важливо зазначити, що кожна країна в міру своїх потреб використовує певну кількість ресурсів. Для характеристики особливостей цього процесу оперують категорією екологічного сліду. З його допомогою визначають, яка територія (у глобальних гектарах) необхідна для виробництва ресурсів та утилізації відходів на одну людину. Як правило, чим більший слід, тим населення менше дбає про природне середовище, перевищуючи споживання ресурсів. За розрахунками Global Footprint Network, найбільшим слідом характеризується населення США, ОАЕ та інших, переважно високорозвинених, країн (близько 10 глобальних гектарів на одну людину), найменшим — слаборозвинених.

Позиції України визначаються показником близько трьох глобальних гектарів на одну людину, що, на перший погляд, співвідноситься з країнами ЄС. Але, незважаючи на це, його необхідно зменшувати.

У рейтингах з природних ресурсів використовується індекс екологічної ефективності (The Environmental Performance Index — EPI, 2016 р.), що формується через оцінку життєдіяльності екосистем (управління природними ресурсами) та екологічного здоров'я (оцінка впливу довкілля на здоров'я людини).








Показовий зв'язок між індексом і ВВП на одного жителя країни. Як бачимо, екологічна ефективність залежить від рівня ВВП (рис. 1). У верхньому правому куті концентруються країни з високими показниками, в нижньому лівому — з низькими. Позиції України, звісно, можуть бути й вищими, однак поточні внутрішні причини, воєнні дії знижують наявний потенціал.

Як свідчить оцінка базових характеристик ландшафту природокористування, високі показники економічного зростання та значний споживчий попит разом з іншими чинниками призводять до істотного пресингу на екологію. Вплив людини на цю сферу часто призводить до катастрофічних наслідків, а використання природних ресурсів перевершує всі раціональні показники.

Який вихід із ситуації, що склалася: з допомогою логічних доводів зменшити споживання — чи менше використовувати природні ресурси?

На нашу думку, необхідно, щоб економіка й екологія керувалися (хоча б частково) спільною метою, тоді природні ресурси гармонійно братимуть участь у економічному розвитку, і шкоду природному середовищу, можна зменшити. Це, своєю чергою, активізує й інші процеси, адже спільна мета — надійна сполучна ланка навіть для діаметрально протилежних суб'єктів.

Передумови для такої моделі поведінки тяжіють до концепції сталого розвитку, яка зможе забезпечити поліпшення якості довкілля в контексті значного антропогенного пресингу. Крім того, саме ця концепція — один із найбільш адекватних наукових напрямів, які формують передумови досягнення екологозбалансованого розвитку при позитивних економічних результатах.




Серед можливих інструментів концепції акцентуємо увагу на зеленій економіці, яка концентрує значні перспективи збільшення економічних показників з одночасною мінімізацією екологічних наслідків. Західні країни вже давно використовують її можливості в процесі генерування енергії, пошуку альтернативних видів пального для автомобілів, зведення будинків. Можна стверджувати, що технології зеленої економіки прийшли в домівки населення розвинених країн.

Альтернативна енергетика розглядається як ядро зеленої економіки. Нині простежуються позитивні тенденції у цій сфері, зокрема чимале збільшення частки таких джерел енергії як сонячна, вітрова, термальна тощо в загальній структурі та зростання динаміки генерування ними електроенергії. За оцінками Європейської комісії, до 2020 р. в індустрії відновлюваної енергетики країн ЄС очікується створення 2,8 млн робочих місць. Крім того, вона формуватиме 1,1% ВВП.

Як свідчить досвід західних країн, альтернативні джерела енергії вже не сприймаються як інновація. Показовий у цьому плані приклад Швеції, де до 2020 р. планується повністю перейти на відновлювані енергетичні джерела, а також Німеччини, де частка вітрової енергетики становить близько 27% від загального обсягу. У цілому, тяжіння до чистої, з погляду екології, продукції лише стимулює розвиток екологічної діяльності в бізнесі. Перспективне також використання альтернативних видів енергії для автотранспорту, що стосується насамперед електромобілів.

У контексті євроінтеграції існують розрахунки необхідних фінансових ресурсів для впровадження стандартів Євросоюзу по окремих екологічних директивах (див. табл. на сайті DT.UA) Як видно, показники значні, але імплементація цих директив дозволить істотно поліпшити екологічну ситуацію в Україні.








Крім зеленої економіки, важливим інструментом єтрансформація розуміння природного ресурсу. Йдеться про те, що ресурс — не тільки система споживчих цінностей, а й точка концентрації інших важливих особливостей. Уявімо собі будь-який ресурс природи — річку під Києвом чи ліс у Львівській області. З погляду споживача, ми орієнтовані на отримання певних послуг через використання певних ресурсів, але мало хто замислюється над подальшим станом природи.

Якщо йти альтернативним шляхом, то основна функція природних об'єктів зводиться не тільки до забезпечення ресурсами, а й до регулювання клімату, підтримки цілісності екосистем та екологічних зв'язків. Крім того, в процесі інтеграції ресурсу в систему ринку він може набувати й інших особливостей. Таким чином, його функції розкриваються на кількох рівнях, кожен із яких надзвичайно важливий.

Якщо індустріальне суспільство орієнтувалося на використання звичайних (споживчих) характеристик природного ресурсу, то в епоху становлення постіндустріальної формації необхідно зміщувати акценти на нові особливості. Це дасть можливість зменшити пресинг на нього шляхом використання (вивільнення) інших функцій ресурсу.

З цим процесом пов'язується і можливість економізаціїприродних ресурсів як інструменту поліпшення характеристик природокористування. Контрольовані параметри економізації дозволять як зберегти ресурс, так і забезпечити задоволення зростаючих потреб суспільства.

У країнах із високим рівнем розвитку (наприклад, G7), крім споживчого інтересу, природні ресурси розглядаються як важливий елемент ринкової економіки. При цьому вони характеризуються набором функцій, що дають можливість ресурсам інтегруватись у сферу фінансів та економіки і бути повноцінними гравцями у складному світі бізнесу. Саме для цього функціонують економічні ліфти (інструменти). Слід зазначити, що тут важлива підтримка держави, яка формує необхідні умови.

Для країн Заходу звичайними стали котирування водних акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі (які нічим не відрізняються від позицій, наприклад, акцій Microsoft чи Apple), лісові індекси, залучення природних ресурсів до діяльності банків або інших компаній. У цьому випадку природний ресурс розглядається в ширшому аспекті.




Крім таких ультранових напрямів, можна вирізнити й більш консервативні — залучення приватних операторів або інвесторів у сферу природних ресурсів. У цьому плані Україна вже має певні результати. Згідно з інформацією Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за 2017 р., позитивний досвід спостерігається в реалізації проектів державно-приватного партнерства, які торкаються природних ресурсів. Так, на 1 січня 20% проектів були пов'язані зі збором, очищенням та розподілом води, близько 60% — з переробкою відходів (які можна розглядати, зокрема, як вторинну сировину). Своєю чергою, партнерство дуже перспективне для місцевих громад і здатне стимулювати бізнесову діяльність.

Велике значення має вартість ресурсу, на яку орієнтовані бізнес-гравці, адже, не знаючи її, складно визначити можливі шляхи ресурсокористування.

Як свідчать українські реалії (на відміну від розвинених країн), питання вартості природних ресурсів не є пріоритетним напрямом, хоча, за розрахунками економістів, її показники в Україні високі. Найвищу вартість мають земельні ресурси, нижчу — мінеральні, ще нижчу — лісові та водні (див. рис. 2 на сайті DT.UA).





Оперуючи поняттям вартості, слід акцентувати увагу на використанні інноваційних підходів до її визначення. Крім того, потрібно враховувати і приховані особливості природних ресурсів, які можуть проявитися за певних умов.

На нашу думку, чим вища вартість ресурсу, тим більше передумов до його інтеграції у сферу бізнесу. Коли ресурс включається у сферу ділових відносин, він починає генерувати прибуток, частину якого можна спрямувати на відновлення його особливостей або охорону, що важливо.

Підсумовуючи, слід зазначити, що впровадження згаданих вище заходів як окремих напрямів потребує збалансованого державного підходу та підтримки. Тільки копітка й продумана праця зможе забезпечити дотримання інтересів природи у такому складному й непередбачуваному світі. Важливим моментом є і комплексність політики, політична воля, підтримка громадянського суспільства, прагнення до змін, а не просто декларації. Але потрібно реагувати вже зараз, доки не пізно...

АВТОРИ

Михайло Хвесик

доктор економічних наук, професор

Анатолій Сундук

доктор економічних наук (Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України)

https://dt.ua/ECOLOGY/doki-ne-pizno-ekonomika-ekologiya-lyudina-259082_.html

Далі...

Земля і люди

Непричесані думки на земельну тему.

Українці — землелюби. Буде землиця, не пропадуть.

Завжди, протягом напевне тисячоліть, українська земля рятувала наших предків у різних напастях. Завойовники приходили і пропадали, а українець сіяв "жито-пшеницю й усяку пашницю" та бачив тих завойовників "глибоко в носі". Земля у нас часто ставала причиною жорстоких повстань, коли різні окупанти чи пройдисвіти таки забирали в українців землю. Тоді загони селян перетворювалися на безстрашних і жорстоких воїнів, яких досі з острахом та люттю згадують наші деякі сусіди.

Саме тому земельне питання було дуже чутливим для українця в минулому. Таким воно залишається і зараз, в умовах наразі досить незвичних: високої урбанізації та практично відсутності сільського фермерства і куркульства.

Навколо земельного питання, читай — "земельної реформи", існує купа спекуляцій. Різні політики чи, радше, політикани намагаються здобути собі вищі рейтинги, використовуючи щемливість українського духу щодо землі. От і нині земля знову стала темою чи не номер один після війни на Сході.

Продавати чи не продавати? Дерибанити залишки чи не… таки дерибанити? Хто це має робити і як швидко?

Ситуація на сьогодні: цифри для роздумів

Земельний фонд України (60,4 млн га) характеризується високим рівнем освоєності. Основу земельних ресурсів складають сільськогосподарські угіддя, які займають 41,5 млн га (68,8% фонду). У приватну власність передано 72,4% сільгоспугідь, у тому числі 80,9% ріллі для використання за цільовим призначенням — сільськогосподарського виробництва. Право на земельну частку (пай) набули 6,9 млн осіб, з яких повноправними власниками з отриманням державних актів стали 6,7 млн громадян.

Тобто із 41,5 млн га земель сільськогосподарського призначення у приватній власності перебуває 31 млн, у державній — 10,5 млн га сільгоспугідь, а також майже всі ліси та води. Станом на 1 січня 2010 р. загальна площа населених пунктів становила 7424 тис. га. На сьогодні ця територія ще дещо зросла, хоча основна динаміка розширення меж населених пунктів припала якраз на роки бурхливого будівництва — 2002–2010-ті, коли ще за межами населених пунктів було багато нерозподілених між приватними особами земель сільськогосподарського призначення. Включення цих земель у межі села давало змогу швидко змінити цільове призначення земель, розділити їх і роздати фізичним особам для приватизації.

Площа забудованих земель за роки незалежності зросла дуже суттєво: з 566,6 тис. га, або 0,9%, у 1990 р. до 2550,4 тис. га, або 4,2% від усіх земель, у 2015-му. Приріст становив 1983,8 тис. га, або в 3,5 разу! При цьому чисельність населення України зменшилася близько на 8 млн осіб, або на 15%.

У 2017 р. Україна увійшла з такими основними "земельними" проблемами:

1. В Україні відбулося масове роздержавлення земель, і тепер у приватній власності перебуває переважна більшість земельного фонду.
2. Землі приватної власності житлової забудови, комерційного/виробничого призначення вільно продаються та купуються.
3. Землі приватної власності сільськогосподарського призначення (паї), що належать 6,7 млн українських громадян, не можуть продаватися-купуватися, тому переважно передані в довгострокову оренду сільськогосподарським підприємствам, перш за все агрохолдингам.
4. Сільське господарство України перетворилося на досить ефективне та конкурентне на світових ринках високотоварне виробництво, яке є достатньо монополізованим і вузькоспеціалізованим, тож дає обмежену кількість робочих місць у сільських територіях.
5. 10,5 млн га сільськогосподарських земель державної власності виглядають досить ласим шматком для їх швидкого розподілу у приватну власність, тому кожен раз перед завершенням терміну дії мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення з'являються ініціативи почати "ринок землі" із продажу саме державних земель.
6. Органи місцевого самоврядування територіальних громад, які уже давно роздали землі у приватну власність у межах населених пунктів, вимагають передати залишки земель державної власності, що розташовані за межами населених пунктів, у їхнє розпорядження.
7. Найперспективніші прибережні землі біля морів, озер і річок уже приватні, і доступ до водойм для більшості людей закритий.
8. Уряд ініціює підтримку сімейних ферм. Ідея "півмільйона сімейних ферм" бродить Україною.
9. Ветерани АТО намагаються отримати обіцяну землю, і це провокує проблеми і скандали.

Отже, проблеми є, вони очевидні і потребують вирішення системно, а не "як вийде", адже вільних земель уже практично не залишилося, про що свідчать цифри, наведені вище.

Тепер про головне. Що з цим робити? Яким має бути завершення земельної реформи, розпочатої ще на початку 90-х років минулого століття?

По суті, сьогодні основні ідеї завершення земельної реформи зводяться до двох позицій: запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення та надання права на розпорядження державними землями органам місцевого самоврядування. Питання зміни парадигми сільськогосподарського виробництва в Україні для розширення зайнятості у сільських територіях якось само собою відійшло кудись далеко.

За фактом потрібно розглядати питання ринку земель сільськогосподарського призначення та передачі в розпорядження органам місцевого самоврядування територіальних громад земель державної власності разом, адже тут багато взаємозв'язків.

Продавати чи купувати?

Щодо обігу земель сільгосппризначення зламано вже купу списів. Багато хто з політиків уже встигнув кілька разів змінити свою позицію щодо права українців продавати чи купувати такі землі. Нинішній уряд нібито планував внести законопроект про обіг земель на розгляд Верховної Ради у жовтні. Проте невідомо, який законопроект має на увазі заступник міністра аграрної політики та продовольства.

Адже поки що урядового законопроекту немає, а замість нього у парламенті зареєстровано законопроект про обіг земель сільськогосподарського призначення №5535, який аж надто спрощує підходи до купівлі-продажу земель с/г призначення і навіть дозволяє купувати такі землі іноземцями, чого не було в жодному із законопроектів, які з'являлися раніше, навіть у часи президентства Януковича.

У будь-якому разі ми маємо ситуацію, коли 6,7 млн українських громадян володіють 31 млн га земель сільськогосподарського призначення, але не можуть їх продавати. Ще 10,5 млн га сільськогосподарських земель перебувають у державній власності, які держава не може продавати.

І приватні власники, і держава досить успішно більшість своїх земель уже здали в оренду. Але відсутність ринку земель с/г призначення виглядає дещо не по-людськи щодо тих селян, яким уже досить давно вручили державні акти на право власності на землю, але так і не дали можливості розпорядитися цією власністю. Цікавинкою тут є навіть не те, що власник не має права продати свою власність, а те, з яким запалом намагаються подовжувати цю заборону найзатятіші захисники селян.

Після чергового подовження мораторію на продаж земель з'явилися нові ініціативи — започаткувати ринок землі не з обігу земель приватних, а з продажу земель державних. Але тут не все так просто. Продаж державних земель, як і майна, є досить ускладненим за процедурами, до нього прикуто прискіпливу увагу контролюючих і правоохоронних органів. Напевне тому сьогодні ми маємо цікаву ситуацію, коли інтереси зовсім різних суб'єктів щодо державних земель с/г призначення збіглися.

Хто в цьому сьогодні зацікавлений найбільше?

По-перше, агрохолдинги та політичні групи, які їх обслуговують. Адже для них дуже важливо створити такі умови, за яких ринок земель був би максимально неконтрольований з боку держави. А мінімізувати вплив держави на ринок землі можна, позбавивши державу власного земельного банку, аби вона не була гравцем на ринку. Саме тому швидка приватизація державних земель на руку таким суб'єктам.

По-друге, органи місцевого самоврядування територіальних громад. Їхня логіка проста: ми тут живемо, тому маємо розпоряджатися цією землею.

До цього емоційного сприйняття, яке властиве всім українцям, можна додати й багато інших розумних тез: земля є основним ресурсом громади; отримавши землю за межами населених пунктів, ми матимемо можливість залучити нових інвесторів і заживемо щасливо та багато.

Логіку органів місцевого самоврядування можна зрозуміти. Але важливо побачити і ризики від такого альянсу самоврядування та агровиробників.

Трохи екскурсу. Головне обвинувачення держави у нераціональному використанні земель пов'язане з діяльністю її органів, які в різні часи мали право наділяти осіб земельними ділянками безплатно із земель державної власності за межами населених пунктів. При цьому часто це дійство відбувалося у відверто корупційний спосіб, а керівники районних "земів" особливо навколо великих міст швидко ставали мільйонерами, а згодом фігурантами справ про хабарництво. Аби зрозуміти це, варто лише поглянути на карти деяких прибережних територій. Наприклад Страхолісся на Київщині, де власники новобудов біля Київського моря прорили канали від своїх гаражів до води. Така ж ситуація на Десні та Дніпрі біля Києва.

Чи не грішили тим самим органи місцевого самоврядування, роздаючи землі під забудову прямо на берегах водойм? Грішили також. Прикладів багато і не тільки на внутрішніх водоймах, а й на березі моря в Одесі чи Затоці, чи деінде на Дністрі або Бузі…


Узбережжя Чорного моря, Одеса

Що стосується дерибану земель, то пошукова система Інтернету дає десятки таких прикладів як органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування.

Узагалі можна побачити кілька класичних способів швидкої приватизації державних земель сільськогосподарського призначення, які реалізовувались органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Спосіб 1. Отримання землі в органу виконавчої влади, який такими повноваженнями наділений (назви їх уже неодноразово змінювалися).

Наприклад, виділення 2 га землі одній особі для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту, бажано десь недалеко від міста чи дороги. Знаходиться контакт з потрібною посадовою особою, подається заява… Далі деякі витрати, і особа стаєте власником землі сільськогосподарського призначення, але ніхто її ніколи не змушує тим сільським господарством на цій ділянці займатися. Якщо вона бажає там будуватися — не проблема, прямої заборони немає, легалізувати будівництво потім також нескладно. Можна змінити цільове призначення цієї земельної ділянки, просто це тягне за собою додаткові витрати. Варто зауважити, що часто цілі квартали котеджних містечок поблизу великих міст були побудовані на таких землях, виділених початково для ведення особистого селянського господарства і "безплатно".

Спосіб 2. Отримання земельної ділянки в межах населеного пункту — під будівництво чи під особисте селянське господарство (город). Це простіший і часто дешевший спосіб отримати земельну ділянку за умови, що особі потрібна лише одна/кілька ділянок, і у межах населеного пункту є вільні земельні ділянки. Як правило, в межах населених пунктів вільних земель комунальної чи державної власності небагато, тому виникають певні складнощі. Але їх можна здолати шляхом включення у межі села, селища, міста додаткових земель різного цільового призначення. Для села таке рішення приймає районна рада, для селища — обласна, для міста — Верховна Рада. Цими можливостями в основному скористалися села та селища, що призвело до суттєвої зміни їх території. Наприклад, Шпитьки (передмістя Києва) збільшилися з 592 до 1265 га, Лісне (передмістя Києва) — з 235 до 770 га. Таких прикладів по Україні сотні.

А далі знову все просто. Зміна цільового призначення — компетенція місцевої ради… У результаті — купівля-продаж, забудова. І раптом виявляється, що уже немає земель не тільки для пасовищ, а й для розміщення соціальних закладів у селах, це притому, що Україна має досить низьку щільність населення порівняно з іншими країнами Європи. Землі у нас теоретично дуже багато, а от вільних ділянок публічної власності практично немає.

Отже, короткий аналіз розбазарювання земель органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування показує: проблема не у тому, хто роздає землю, а у тому, що землю можна роздати "безплатно", тобто отримати на такій роздачі дуже високу "рентабельність". Саме це і штовхає багатьох на порушення законів.

Ще однією причиною бездумного чи, радше, бездарного використання земель у природоохоронних, прибережних зонах є відсутність просторового планування цих територій. Території поза межами населених пунктів не мають детального планування. Якщо схема території області ще є, то у районі, як правило, цього немає взагалі. А земельне законодавство не передбачає жорсткої прив'язки виділення земельної ділянки, наприклад, "під особисте селянське господарство" із схемою планування району чи сільради. Такий вид документації, як схема планування території сільради, було скасовано в 2010 р. у період Азарова—Януковича. Це якраз і призводить до хаосу у творенні простору наших сіл, селищ і міст. Адже виявляється, що біля самого міста чи селища з'являються багатоповерхові квартали, які не вписуються у мережу доріг і для яких не передбачена наявність дитячих садків чи шкіл.

На основі досвіду розпорядження публічними землями органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування можна зробити певні висновки щодо майбутніх кроків у земельній реформі.

Виглядає логічним, що наділення осіб земельними ділянками за рахунок земель державної та комунальної власності має здійснюватися винятково на основі розробленої містобудівної документації — схеми планування території чи генерального плану.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, а також її поділ чи консолідація мають відбуватися також на основі містобудівної документації.

У разі доцільності корегування містобудівної документації до потреб власника земельної ділянки має бути пройдений увесь цикл узгодження нових планувальних рішень з оцінкою впливу можливих змін на ризики щодо розвитку громади, зміни середовища проживання людини.

Має бути передбачений механізм дієвого контролю над використанням земельної ділянки поза цільовим призначенням та не відповідно до планувальної документації.

Процедури виділення земельних ділянок мають бути зрозумілими, прозорими і такими, що мінімізують корупційні ризики.

Запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення можливе передусім із наданням права купівлі-продажу земель приватної власності, із забезпеченням при цьому активної ролі державного регулювання ринку землі.

По суті, що робити, ніби відомо усім, але як розв'язати проблеми, виходячи із політичного форматування парламентських та позапарламентських сил, — незрозуміло. Вектори політичних та економічних акторів різні, а майданчика для предметного обговорення означених вище проблем не існує.

Без відкритого діалогу між усіма ключовими політичними та економічними гравцями, без розгляду проблеми майбутнього ринку земель сільськогосподарського призначення разом із підходами щодо розпорядження державними землями врегулювати питання завершення земельної реформи в інтересах майбутнього розвитку територіальних громад та держави просто неможливо.

Про законопроекти №7118 та 7118-1

Першу спробу законодавчо передати право розпоряджатися державними землями органам місцевого самоврядування (ОМС) було зроблено у законопроекті №4355, який навіть було прийнято в першому читанні, але він так і не вийшов на друге. Перспективи його ухвалення — надто примарні, оскільки у проекті робиться спроба поєднати інтереси різних лобістських груп: від органів місцевого самоврядування до агрохолдингів, узгодити які надто складно. Політичних заяв про неминучість передачі земель державної власності у розпорядження ОМС було так багато, що відступити від цього уже не вийде.

Саме тому з метою розблокувати тему передачі права розпоряджатися державними землями за межами населених пунктів до ОМС було підготовлено і подано від уряду законопроект №7118. Ініціатива Кабміну тут виглядає радше спробою виконати обіцянку щодо передачі державних земель у розпорядження ОМС, а не вирішити проблеми завершення земельної реформи.

У пояснювальній записці до законопроекту №7118 мета проекту виглядає дійсно надто локальною: "Основною метою проекту Закону є розширення повноважень органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, передати сільським, селищним, міським радам об'єднаних територіальних громад повноваження з розпорядження землями державної власності в межах території відповідних територіальних громад".

Чому органи місцевого самоврядування повинні розпоряджатися державними землями і як це зменшить корупцію чи дасть поштовх до стрімкого розвитку громад, так і не було пояснено.

Ще одна теза із пояснювальної записки потребує додаткового коментаря: "Для реалізації визначених Концепцією завдань, забезпечення повсюдності місцевого самоврядування, необхідно розширити повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин, передати органам місцевого самоврядування об'єднаних територіальних громад повноваження з розпорядження землями державної власності в межах території відповідних територіальних громад".

По суті, автори записки пішли на досить штучне та вузьке розуміння повсюдності місцевого самоврядування — розпорядження державними землями. Як уже зазначалося вище, найбільша кількість земель в Україні — це землі приватної власності. Проте ніхто не порушує питання про право органів місцевого самоврядування розпоряджатися землями приватної власності. Чи буде в такому разі реалізоване поняття "повсюдності", якщо тотальна більшість земель перебуває поза межами розпорядження органами місцевого самоврядування?

Насправді розпорядження землями та "повсюдність" місцевого самоврядування не зовсім кореспондуються. Адже "повсюдність" означає поширення юрисдикції органів місцевого самоврядування на всю територію громади, незалежно від того, які категорії земель розташовані в межах її території і який їхній правовий статус. Ключовою проблемою порушення принципу "повсюдності" місцевого самоврядування є відсутність права територіальних громад на просторове планування всієї своєї території, а не право власності на землю чи право на розпорядження землями державної власності.

Тепер про основні новели законопроекту №7118.

Ключовою позицією законопроекту є зміни статті 12 Земельного кодексу України, якими надається право органам місцевого самоврядування розпоряджатися державними землями.

Стаття 12 доповнюється такими пунктами:

"а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) передача земельних ділянок державної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель державної власності в межах, визначених цим Кодексом".

На практиці це означає, що відтепер безплатна передача державних земель у приватну власність перейде від органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування територіальних громад. Корупційний тиск з метою отримати безплатно останній матеріальній ресурс — землю переміститься з органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування.

Якщо до ухвалення таких змін в Україні всіх органів Держгеокадастру, які мають повноваження щодо виділення земельних ділянок, було менш як 500 на всю країну, то після впровадження нового закону їх уже буде багато тисяч. Швидкість роздачі державних земель зросте у десятки чи сотні разів!

У ч. 3 статті 20 Земельного кодексу визначаються органи, що змінюють цільове призначення земель приватної форми власності. Нова редакція передбачає право зміни цільового призначення землі "за межами населеного пункту в межах території об'єднаних територіальних громад, що утворені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад Автономної Республіки Крим, області, — відповідною сільською, селищною, міською радою".

На практиці це означатиме, що орган місцевого самоврядування отримує можливість спочатку виділити фізичній особі земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а після її оформлення у власність другим рішенням може бути змінено цільове призначення цієї земельної ділянки, наприклад, під забудову чи промислову зону.

Ще одне нове положення принципового характеру у законопроекті №7118 стосується зміни підходів до вилучення земельних ділянок державної власності. Стаття 122 Земельного кодексу: "4. Сільські, селищні, міські ради об'єднаних територіальних громад, що утворені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад Автономної Республіки Крим, області, вилучають земельні ділянки державної власності, визначені частиною другою статті 122 цього Кодексу, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною десятою цієї статті".

Це також є цікавою новелою: земельну ділянку у її власника — держави вилучає інший, недержавний орган — орган місцевого самоврядування.

Орган місцевого самоврядування територіальної громади отримує право надання в оренду земель державної власності.

Закон "Про оренду землі" отримує нову редакцію статті 4 "Орендодавці землі": "Орендодавцями земельних ділянок державної та комунальної власності є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України".

Це означатиме, що тепер передача в оренду земельних ділянок, в першу чергу це дороги між паями, які є на карті, але яких немає реально, і які обробляються агрохолдингами та фермерами, ставків, інших земельних ділянок державної власності, за винятком незначних обмежень, буде здійснюватися ОМС.

Дивно, але факт: законопроект №7118 не містить жодних норм, які прив'язували б права органів місцевого самоврядування на розпорядження державними землями поза межами населених пунктів до необхідності розробити та затвердити ними просторової планувальної документації на всю територію громади.

Законопроект №7118 запроваджує цікавий механізм розпорядженням державними землями. Земельна ділянка формально залишається у державній власності, але орган місцевого самоврядування отримує право на повне розпорядження цією ділянкою, аж до її відчуження. Це є суттєвим обмеженням права власника, тому виглядає логічним передбачити певні інструменти контролю власника над законністю рішень органу щодо відчуження власності, не кажучи вже про ефективність чи потрібність такого відчуження.

Прикінцеві коментарі та деякі пропозиції:

1.Законопроект №7118 має досить високі шанси на ухвалення, оскільки він виглядає достатньо локальним, на відміну від законопроекту №4355, який виявився законсервованим у парламенті на тривалий час. Проте поява ширшого законопроекту №7118-1, серед авторів якого є ключові фігури з великих агрохолдингів, створює ризики для ухвалення законопроекту №7118. Адже принципова відмінність депутатського законопроекту від урядового полягає у тому, що тут право на розпорядження державними землями отримують усі територіальні громади, а не тільки об'єднані, як в урядовому проекті. Це означає, що у разі ухвалення урядового проекту право "ділити" державні землі матимуть близько 1000 суб'єктів, тоді як депутатського — майже сім тисяч! Це значно швидше позбавить державу державних земель.

2. Ухвалення законопроекту не вирішує питання повсюдності юрисдикції місцевого самоврядування територіальних громад, як про це заявлено у пояснювальній записці до документа.

3. Є великий ризик, що після ухвалення законопроекту (оскільки в Україні так і не впроваджено планувальної документації на рівні територіальних громад) землі за межами населених пунктів, які ще залишилися, досить швидко перейдуть у приватну власність, і їх хаотичне використання стане каталізатором суспільного невдоволення у багатьох громадах.

4. Незрозуміло також, наскільки передача державних сільськогосподарських земель у розпорядження ОМС співвідноситься з майбутнім запровадженням ринку земель сільськогосподарського призначення. Адже відсутність державних земель с/г призначення, які мали стати важливим елементом регулювання ринку землі, суттєво ускладнює процес такого регулювання і ламає концепцію, яка донедавна була основною при підготовці до впровадження ринку землі.

5. Ухвалення закону у редакції законопроекту на першому етапі виглядатиме перемогою, але за деякий час ситуація може змінитися, зокрема через відмову надавати земельні ділянки учасникам АТО, як це було обіцяно, та реальну відсутність придатних для цього земель близько до населених пунктів.

Що можна зробити для мінімізації зазначених ризиків?

1. До ухвалення законопроекту №7118 необхідно ухвалити проект №5223 від 7 жовтня 2016 р. "Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поширення повноважень органів місцевого самоврядування територіальних громад на всю територію відповідної сільської, селищної, міської територіальної громади". Саме цей проект, який є по суті удосконаленим проектом №4390 від 12 квітня 2016 р., запроваджує повсюдність місцевого самоврядування територіальних громад і надає їм право на просторове планування всієї своєї території. Зрозуміло, що ні забудовники, ні агрохолдинги не хочуть планування території, тому ці проекти уже понад рік не розглядаються у Раді. Хоча ради територіальних громад готують свої планувальні документи на всю свою територію начебто авансом, аби вберегти свої території від хаосу.

2. Якщо у Верховної Ради не вистачить мудрості ухвалити спочатку законопроект №5223, тоді у законопроект №7118 варто включити необхідні перехідні положення, що передбачатимуть впровадження планувальної документації та міститимуть норми, які дадуть змогу державі зарезервувати у державній власності мінімально необхідну кількість земель сільськогосподарського призначення для запровадження ринку земель.

3. Потрібно також визначити порядок переходу права на розпорядження державними землями від органів виконавчої влади до органів місцевого самоврядування, адже з дати введення закону в дію нічого не зміниться. В органів місцевого самоврядування не має ні інформації про вільні земельні ділянки, ні організаційної спроможності виконати ці операції з використанням сучасних технологій.

І наостанок. За великим рахунком, навколо міст, селищ і сіл вільних державних земель практично не залишилося. У цьому легко пересвідчитися на сайті Держгеокадастру. На жаль, відмова від системного та поетапного розширення повноважень органів місцевого самоврядування на всю територію громади, як це передбачалося низкою законопроектів, що розглядаються в парламенті уже понад рік, привела до появи законопроекту, ухвалення якого практично не можливо відхилити, але який породить нові проблеми, що їх необхідно буде вирішувати.

Саме тому потрібні зрозумілі кроки усіх, кого турбує майбутнє українських земель, до вироблення спільної позиції щодо завершення земельної реформи в інтересах кожного українця, територіальних громад і держави.

АВТОР

Анатолій Ткачук

головний експерт групи «Децентралізація Реанімаційного пакета реформ»

https://dt.ua/ariculture/zemlya-i-lyudi-259092_.html

Далі...