Як Полтавська обласна організація УТМР екзамен тримала
З 10 по 12 жовтня на Полтавщині відбулося виїзне засідання президії Всеукраїнської ради Українського товариства мисливців і рибалок. Про проблеми та досягнення полтавських мисливців та й галузі в цілому піде розмова.
Полтавщину для цього заходу було обрано не випадково, адже вона є однією з найбільших за площею мисливських угідь і за чисельністю мисливців в Україні. Та й за показниками роботи обласна організація Товариства не пасе задніх, тому учасникам заходу – керівникам рад обласних організацій УТМР було на що подивитись, а дечому і повчитись. Очолив захід голова ВР УТМР Микола Шуляр.
Знайомство з Товариством на Полтавщині почалось з Кременчуцької районної організації УТМР, яка приємно вразила своїм сучасним рівнем фінансово-господарської діяльності.
Районна організація має самостійний баланс з 2006 року, а її мисливське господарство ще з 1997 року. Всі кошти, які заробляє мисливське господарство району, як і в інших районах області, стовідсотково витрачаються виключно на їх розвиток і виконання статутних завдань. Що стосується утримання районних та обласної ради УТМР, то кошти на їх утримання закладаються у членські внески (у цьому році їх розмір становить – 280 грн) відповідно до річного кошторису.
«Політика обласної організації є такою, що всі члени Товариства мають рівні права, тому вартість відстрільної картки однакова для всіх членів УТМР. Наприклад, вартість сезонної картки на пернату дичину становить 420 грн, а на хутрового звіра – 320 грн. Разова картка на зайця – 80 грн та 90 грн на качку для членів УТМР, для членів інших організацій – коефіцієнт два, для не членів організацій – три. Виключення становлять пільгові категорії мисливців – членів УТМР, для яких вартість відстрільних карток менша.
Що стосується контролю мисливців, то кожен вихід на зайця фіксується у єгеря або в раді райорганізації. Після полювання кожен мисливець повинен надати інформацію про добуту дичину та повернути відстрільну картку. Це дає можливість контролювати мисливців, регулювати навантаження на угіддя та вести обліки добутої дичини», – розповідає голова ради Кременчуцької районної організації УТМР Анатолій Коваленко.
«Щодо фінансової діяльності, то все налагоджено таким чином, щоб було зручно членам Товариства і відповідало вимогам сучасного бухгалтерського обліку. Всі оплати за внески та відстрільні картки проводяться за безготівковим розрахунком через каси відділень банків, термінали або інтернет-банкінг. З одного боку, це – касова дисципліна, з іншого – економія часу та коштів на обслуговуванні членів Товариства. Та й їм зручніше. Навчені негативним досвідом наших колег з інших обласних організацій, враховуючи нестабільність банківської системи, маємо рахунки в різних банках, використовуючи клієнт-банк. Зарплата штатним працівникам нараховується на рахунки банківських карток», – пояснює головбух Кременчуцької районної організації УТМР Тетяна Люпа.
Наступним показовим районом Полтавщини став Козельщинський. Тут ми познайомимось зі справжнім ентузіастом, майстром своє справи, який віддає мисливському господарству все своє життя і підняв мисливство в районі з колін на міцні ноги – головою ради Козельщинської райорганізації УТМР, депутатом районної ради Андрієм Підлісним. На звичайнісінькому подвір’ї сільської хати нас чекало диво – вольєри з дичиною: зайцями, качками, фазанами.
«У районі маємо 14 первинних організацій УТМР, і в багатьох є такі вольєри. Фазанів вирощуємо до одного року, поки налагоджується у птаха теплообмін, і тільки тоді випускаємо їх у природу – частка виживання набагато більша. Щороку реалізовуємо близько 150 голів вирощеного фазана. Також проводимо полювання на фазана «під постріл», вартість – 150 грн. Якби були кошти, фазаном можна було б піднімати мисливське господарство, і ми знаємо як. Треба тільки терпіння і наполеглива робота.
Крім фазанів, займаємося водоплавною дичиною. Раніше наш район був багатим на водоплавну дичину і відомим цим на всю Україну. Нині ситуація складна, всю воду забирає гірничозбагачувальний комбінат. У цьому році, в тому числі, за допомогою комбінату, збудували дамбу, яка обійшлась у 100 тис. грн. Але це варте того, бо таким чином нам вдалося збільшити площу водного плеса до 40 га.
Маємо вольєр з 18 головами дикого кабана. У вільних умовах стація його мешкання – 8 тис. га. На цей сезон маємо сім ліцензій на добування. Але є великі проблеми з чумою свиней, живемо, як на голках.
Як бачите, маємо гарний вольєр для розведення зайця-русака, вже навчились його розводити. Нам за зайців із сусідніх країн пропонували по 2,5 тис. грн за голову, але поки що не маємо такої кількості, щоб виходити на «міжнародний ринок», – ділиться досвідом Андрій Підлісний.
З Козельщини рухаємося далі знайомитись із мисливською Полтавщиною... Нарешті нас зустрічає Кобеляцький район. Чим він може нас здивувати? Тут Товариство відновило роботу секції мисливського собаківництва, а любителі потренуватись у влучній стрільбі завжди можуть це зробити на стрілецькому стенді, який перебуває у гарному стані. Їх залишилось не так багато в Україні. Але ж саме стрілецький спорт є одним із напрямків, що популяризує мисливство.
Голова ради Кобеляцької районної організації УТМР Володимир Панічевський розповідає: «Нині у районі на обліку перебуває близько 500 членів УТМР. Ми намагаємось надати відповідні послуги щодо полювання, але зараз це не так просто.
На жаль, унаслідок АЧС ми майже втратили в районі поголів’я кабана. Але для мисливців знаходимо інші заняття, зокрема, у секції мисливського собаківництва, маємо штучну 8-подібну нору, проводимо змагання, випробування тощо. Є два вольєри для випробування собак по кабану.
Маємо конюшню, особливо коней люблять діти, тому вони – наші постійні відвідувачі.
Головна наша гордість – круглий стрілецький стенд площею близько двох гектарів. Також на цьому стенді тренуються любителі зі стрілецького спортингу. Тут виріс не один чемпіон та майстер спорту. На нашому стенді проводять змагання зі стрільби організації з усієї України».
Знайомство з Полтавським краєм ще раз доводить, що мисливське господарство в Україні ще живе, і живе воно завдяки людям, які боліють ним, люблять природу всією душею, віддають увесь свій час улюбленій справі, хочуть чомусь навчитись і навчають інших, і на відміну від тих, хто тільки говорить, насправді охороняють і примножують мисливську фауну.
Костянтин Боровик,
голова ради обласної організації УТМР:
– Мета проведення цього заходу – подивитись як сьогодні виживають обласні та районні організації УТМР у той час, коли у суспільстві є багато нарікань на мисливське господарство. У нас сформувалась така думка, що мисливці – це убивці тварин. Але, насправді, робота нашого Товариства, в першу чергу, спрямована на охорону та примноження дичини – фауни, яку треба зберегти для наших дітей. Полтавщина намагається бути прикладом для цього, наша обласна організація – це 10 тисяч людей, об’єднаних бажанням дбати про довкілля.
За останні п’ять років ми випустили в природу близько 70 голів кабана, лише за три роки випустили в угіддя близько трьох тисяч диких качок, 700 голів фазана. І це не мисливці знищують тварин, як думають деякі природозахисники! Варто звернути увагу на браконьєрів, сільське господарство з їхньою хімією та технікою, паліїв, результати шкоди яких – палаюча стерня на всіх полях та посадках, що ми бачили сьогодні, подорожуючи областю. Те саме можна спостерігати і навесні, коли підпалюють стару траву. Це зводить нанівець всю роботу мисливського господарства і саме з цим треба боротись екологам. Дикі тварини належать народу України і ми, всі разом, повинні дбати про них і охороняти їх. А забороною ми нічого не досягнемо. Треба створити всі умови для того, щоб була можливість охороняти, відтворювати і раціонально використовувати державний мисливський фонд, що принесе кошти до держбюджету і підтримає економіку країни. Нині саме мисливці охороняють державний мисливський фонд, не отримуючи від неї жодної копійки. Якщо наше Товариство зникне, тягар ляже на плечі держави, а чи є нині у неї кошти на це? Ні! Тому, на мою думку, державі і природозахисним організаціям треба змінити політику стосовно мисливців і мисливського господарства і перейти до співпраці і допомоги заради єдиної мети.
За останні п’ять років ми випустили в природу близько 70 голів кабана, лише за три роки випустили в угіддя близько трьох тисяч диких качок, 700 голів фазана. І це не мисливці знищують тварин, як думають деякі природозахисники! Варто звернути увагу на браконьєрів, сільське господарство з їхньою хімією та технікою, паліїв, результати шкоди яких – палаюча стерня на всіх полях та посадках, що ми бачили сьогодні, подорожуючи областю. Те саме можна спостерігати і навесні, коли підпалюють стару траву. Це зводить нанівець всю роботу мисливського господарства і саме з цим треба боротись екологам. Дикі тварини належать народу України і ми, всі разом, повинні дбати про них і охороняти їх. А забороною ми нічого не досягнемо. Треба створити всі умови для того, щоб була можливість охороняти, відтворювати і раціонально використовувати державний мисливський фонд, що принесе кошти до держбюджету і підтримає економіку країни. Нині саме мисливці охороняють державний мисливський фонд, не отримуючи від неї жодної копійки. Якщо наше Товариство зникне, тягар ляже на плечі держави, а чи є нині у неї кошти на це? Ні! Тому, на мою думку, державі і природозахисним організаціям треба змінити політику стосовно мисливців і мисливського господарства і перейти до співпраці і допомоги заради єдиної мети.
Микола Шуляр,
голова Всеукраїнської ради УТМР:
– Мета у нас одна – показати діяльність обласних та районних осередків нашого Товариства: чим ми займаємось, які є проблеми і напрацювання, поділитись досвітом із фахівцями і бути відкритими для суспільства. Полтавщина показала нам, як збільшити чисельність мисливських тварин шляхом дичорозведення та дичорозселення, як оптимізувати і осучаснити фінансову діяльність Товариства. З іншого боку, вони відчули підтримку від нас, що нам цікаві їхні досягнення, і ми чуємо про їхні проблеми, готові допомагати.
З іншого боку, такі виїзні заходи дають можливість керівникам рад обласних організацій порівняти свою роботу з роботою інших областей, проаналізувати та зрозуміти над чим треба попрацювати. Живе спілкування не замінити нічим – це те, що живить мозок і дає стимул для нових досягнень, використовуючи набутий досвід. Це те, що об’єднує Товариство заради спільної мети – піклуватись про довкілля, охороняти та примножувати диких тварин, забезпечувати законне право кожного українця на відпочинок, на спортивне полювання.
Але зробити це нині не так просто, мисливська галузь перебуває у скрутному становищі, у тому числі – через позицію антимисливського відношення окремих державних структур, кишенькових екологічних центрів та суспільства. У тому, що до мисливства таке ставлення, якоюсь мірою винні ми самі. Треба більше інформувати суспільство про те, яку ми роботу проводимо, більше залучати громадськість до нашої роботи. Суспільство повинно розуміти що те, чим ми займаємось – це важливо для країни, і нам потрібна допомога держави. Щоб змінити ситуацію у мисливському господарстві, щоб врятувати його, необхідно негайно, використовуючи досвід європейських країн, удосконалити законодавство та внести до нього відповідні зміни, які ми постійно пропонуємо до розгляду у Верховній Раді України. Маємо надію, що нас почують.
Підготував Роман НОВІКОВ,©"Лісовий і мисливський журнал"
фото автора
http://www.ekoinform.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=260%3A2017-12-01-14-37-53&catid=7%3A2009-07-06-09-51-16&Itemid=41&lang=ru
