ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

13 січня 2018

Атестаційна трагікомедія

Корупційна система нищить науку в Україні.


Під завісу минулого року в Україні вдруге відбулося оголошення відзнак "Академічна НЕгідність року".
Цю акцію ініційовано науково-освітянською спільнотою з метою публічного осуду осіб, викритих в академічній недоброчесності. Символічне вручення відзнак проходило, за повідомленням у DT.UA, як в уже традиційних номінаціях — "Плагіатор року", "Фальсифікатор року", "Псевдонауковець року", "Посіпака року", "Токсичний ректор", так і в нових — "Сміттєвий журнал" і "Розголос року". На останню відзнаку серед низки інших резонансних подій цілком заслужено могла би претендувати Атестаційна колегія МОН від 12 грудня 2017 р.

За свідченнями очевидців, те, що відбувалося в залі засідань колегії, нагадувало спектакль за наперед написаним сценарієм та розіграними ролями. Втім, про це трохи згодом. Спочатку стисла передісторія.

Про присудження наукових ступенів псевдовченим і плагіаторам, липові спецради, сфальсифіковані дисертації та потурання всім цим неподобствам з боку окремих працівників МОН у нашому тижневику було немало гострих публікацій. Особливий розголос отримала стаття С. Арбузової "Про "мертві душі" та липові дисертації" (DT.UA, №22, 2017 р.), в якій ішлося про зловживання під час захисту дисертацій у Луганському державному медичному університеті (м. Рубіжне). Факти численних порушень у роботі спецрад ЛДМУ та фальсифікацію захистів дисертацій було доведено комісією ДАК МОН. Незважаючи на це, керівництво названого вишу продовжує маскувати й заперечувати очевидне, більше того — намагається очорнити, не гребуючи методами, принципового експерта, котрий обстоює правду. Все це відбувається на тлі дивної позиції Департаменту атестації кадрів вищої кваліфікації та ліцензування МОН і при мовчазному спогляданні (але ж події відбуваються не на театральній сцені!) очільників міністерства.

Заступник голови Наукового комітету Національної ради України з питань розвитку науки і технологій, доктор фізико-математичних наук Олексій Колежук розповідає:

"Засідання Атестаційної колегії (АК) справило на мене гнітюче враження. З кількох причин.

По-перше, дивує схема, за якою відбувається затвердження дисертацій. Члени колегії отримують списки-додатки з прізвищами та назвами дисертацій, які мають бути затверджені на цій колегії, і голосуються вони списками. А це порядку тисячі новоявлених кандидатів та докторів наук. У виступі С. Комісаренка на засіданні Атестаційної колегії кілька разів прозвучало, що деякі з цих додатків з'являються на столі членів колегії перед самим засіданням. Інші додатки вони отримують за день-два до засідання АК. Певна річ, розібратися за такий стислий термін з величезною кількістю робіт неможливо фізично. Загалом, сенс усього цього дійства досить сумнівний.

По-друге, у доповіді С. Комісаренка були висунуті досить серйозні претензії до спецрад ЛДМУ, наведені вражаючі факти з документальними доказами порушень і зловживань під час захисту конкретних дисертацій, а також висловлені конкретні претензії до департаменту атестації кадрів МОН. Здавалося, єдино можлива реакція міністра на такі факти — сказати, що все це дуже серйозно і що дисертації, захищені з такими грубими порушеннями Порядку присудження наукових ступенів, не можуть бути затверджені. Але цього ми не почули: замість незатвердження дисертацій, питання знову відклали до наступного засідання Атестаційної колегії.

Академік Комісаренко посилався на п.26 Порядку, в якому йдеться, що у разі виявлення порушення процедури захисту дисертація знімається з розгляду, тобто рішення спецради не затверджується. Попри це, загальний тон виступів членів АК був досить невиразний і зводився до того, що, мовляв, після цього проводилася незалежна експертиза деяких дисертацій, то яка різниця — мали місце порушення чи ні.

І третє. На засіданні колегії була присутня й виступила проректор ЛДМУ. Її виступ тривав досить довго, тоді як іншим постійно нагадували про ліміт часу. Спростувати факти порушень, викладені у виступі академіка Комісаренка, вона не змогла, натомість говорила абсурдні, образливі речі на адресу професора С. Арбузової, зокрема що вона чинила тиск на членів спецради, аби ті визнали факти порушень під час захистів. Як не дивно, ніхто з членів Атестаційної колегії навіть не поцікавився, які є докази для таких серйозних публічних звинувачень.

А перед виступом проректора ЛДМУ присутній у залі Анатолій Жорновий, голова ГФ "Самооборона Києва", ледь не зірвав засідання. Він раптово накинувся на якогось дисертанта, обурювався з приводу затвердження дисертацій особам, котрі працюють у "ДНР/ЛНР". Потім Жорновий сказав, що докази виклав у заяві на ім'я міністра. Як з'ясувалося, ця заява стосується саме пані Арбузової, і там, зокрема, написано, що вона є агентом "МГБ ЛНР".

Усе це справді виглядало зрежисованим спектаклем — і виступ представника ЛДМУ, і промова Жорнового, який, очевидно, не випадково зайшов на Атестаційну колегію.

— Наскільки мені відомо, Науковий комітет пропонував професора Арбузову до складу Атестаційної колегії.
— Мене дуже стурбувала атака на Світлану Арбузову. Вона — член Наукового комітету (НК), більше того, НК справді запропонував ввести професора Арбузову до складу Атестаційної колегії МОН. Можливо, спектакль розіграли, щоб запобігти цьому? Адже С. Арбузова неодноразово порушувала в міністерстві гострі питання, і багатьом це не до вподоби. Я бачу, що є певна кампанія з дискредитації члена Наукового комітету, це, врешті-решт, кидає тінь на честь НК в цілому, і промовчати в такій ситуації ми просто не можемо. Науковий комітет теж не має наміру миритися з академічною недоброчесністю. Звинувачення, що прозвучали у виступі С.Комісаренка, підкріплені документально, і на них має бути відповідна реакція. Якщо ж нічого не відбувається, то це означає крах внутрішньої системи управління".

"Безумовно, голова ГФ "Самооборона Києва" Анатолій Жорновий з'явився на засіданні Атестаційної колегії МОН не випадково, — переконана Світлана Арбузова. — Його запросили для тиску на мене, в чому сумніватися не доводиться. У своїй кляузі він звинуватив мене у співпраці з "ЛНР" та в отриманні нагороди від Московського патріархату. Ця людина стала автором листа, котрий містить відверту брехню. У мене справді є нагороди, але від наших військових і Верховної Ради України "За особливі заслуги перед українським народом". Я вже подала позов проти пана Жорнового. Сподіваюся, він на суді назве замовників кампанії проти мене. Хоча зацікавлені особи цієї огидної акції очевидні.

Голова "Самооборони Києва" виявив, хоч як це дивно, разючу обізнаність із роботою експертних рад та інформованість щодо конкретних дисертаційних справ, і неважко здогадатися про джерела цієї інформації.

Це далеко не перша спроба усунути мене від боротьби з дипломною мафією у стінах МОН. Наклепи на мою адресу, намагаючись тим самим приховати фальсифікації під час захистів дисертацій у двох спецрадах ЛДМУ, неодноразово використовувала проректор цього вишу І.Комаревцева, у чому їй допомагав департамент атестації кадрів. Але спроба обмовити мою наукову роботу виявилася марною − на мою сторону стали вчені зі світовими іменами. Ще однієї спроби приховати грубі порушення нормативно-правових актів у питаннях атестації наукових кадрів було вжито на засіданні експертної ради ДАК, яку організували й провели керівники департаменту А.Шевцов та С. Криштоф у залі колегій МОН, що стало безпрецедентним випадком. Крім І. Комаревцевої, вони запросили на засідання співробітника установи "ЛНР", про що департаменту було наперед відомо. Їм обом була надана можливість маніпулювати фактами і поширювати брехню, що мало продовження в кабінеті першого заступника міністра В. Ковтунця, де звучали прямі погрози в мою адресу. І, нарешті, пані Комаревцеву було запрошено на Атестаційну колегію МОН 12 грудня, де вона повторила неправдиву інформацію, вводячи в оману членів колегії.

Є всі докази грубих порушень нормативно-правових актів, включно з наявністю "мертвих душ" у дисертаційних радах ЛДМУ, але ці факти безсоромно намагаються приховати. Висновок комісії, в якому докладно описано виявлені фальсифікації, члени комісії підписували двічі, оскільки перший підписаний документ спробували видалити. Дві дисертації, захищені в ЛДМУ, були відхилені Атестаційною колегією МОН через встановлені махінації, а шість інших, захищених зі ще більшими порушеннями процедури, ДАК наполегливо намагається затвердити, використовуючи при цьому різні хитрощі. Директор департаменту А.Шевцов і його заступник С.Криштоф тиснуть на мене не тільки з допомогою наклепів, а й спробами саботувати затвердження достойних дисертацій і добросовісної спеціалізованої ради, до роботи яких я безпосередньо причетна. Мої численні звернення до керівництва міністерства не беруться до уваги або передаються в департамент атестації кадрів, де злочини покриваються, що свідчить принаймні про профнепридатність людей, котрі очолюють департамент.

Один із членів Атестаційної колегії на засіданні сказав прямим текстом: "Нас підводять ті, хто проводить експертизу робіт та оцінку атестації наукових кадрів". Однак варто усвідомлювати, що, голосуючи за шахраїв та рішення липових рад, стаєш уже не безневинною жертвою, а прямим співучасником злочинів. Кількість затверджуваних наукових ступенів і звань жахає. Наприклад, за період з 01.08.16 р. по 01.07.17 р. присвоєно 344 звання професора і доцента, а на двох колегіях МОН — 11.10.17 р. і 12.12.17 р. — 392!

Напевне, за підсумками 2017-го отримаємо щедрий урожай, як на ниві наукових звань, так і вчених ступенів, адже додадуться дані ще за два останніх місяці року.

Академічна недоброчесність, очевидно, буйно квітне й на етапах, які передують засіданням атестаційних колегій. Адже, перш ніж дисертація потрапить на затвердження в МОН, її результати публікуються в наукових журналах, дисертаційні роботи розглядаються в експертних радах.
—Фальсифікація має місце насамперед у наукових сферах, де експертна спільнота дуже слабка, тому саме там квітне академічна недоброчесність. Через брак знань любителі всіляких наукових регалій дуже уразливі, ними легко маніпулювати, вони виконують будь-яке побажання начальства. У такому середовищі панує кругова порука, якість наукової праці замінюється безумною кількістю посад, нагород і публікацій у журналах, що отримали назву "смітники", належним чином не оцінюються дисертаційні роботи і процедури їх захисту.

Можна навести приклад експертної ради ДАК із питань експертизи дисертаційних робіт із профілактичних, медико-біологічних та фармацевтичних наук, де зокрема розглядалися дисертації, захищені в ЛДМУ. Її голова професор М.Регеда обіймає сьогодні керівні посади як у приватному медичному університеті, так і в провідних державних установах, входить до спецради університету, в яку "випадково" була направлена на рецензію одна з дисертацій, що розглядалися на колегії МОН. Якби наукова діяльність М.Регеди становила науковий інтерес, він міг би ввійти до списку живих геніїв планети. Судіть самі — будучи головним редактором і членом редколегій дев'яти (!) вітчизняних журналів, М.Регеда є автором 680 публікацій і 74 книжок. (Докладніше про це, плагіатні роботи і методи захисту плагіату в очолюваній ним експертній раді можна прочитати в публікації "Сміх крізь сльози") У цій раді, безумовно, є чесні сумлінні вчені, але їх меншість, і їхня думка нічого не вирішує.

Ми, без перебільшення, стоїмо на порозі інтелектуальної катастрофи, насамперед — через дилетантів із фальшивими ступенями та званнями. І жодні заходи з реанімації вітчизняної науки, які проводить Науковий комітет, навіть за наявності достатньої фінансової підтримки, не будуть ефективними, якщо ми не зможемо протистояти імітації наукової діяльності".

Втім, засиллю псевдонауки і плагіату протистоять лише окремі чесні вчені та науково-освітянська спільнота громадської ініціативи "Дисергейт". Проти людей, котрі наважилися кинути виклик наскрізь прогнилій системі брехні та корупції в системі присудження наукових ступенів і звань, ведеться цькування, на них навішують принизливі ярлики, компрометуючі факти. Немає доказів? А нехай спростує, спробує довести, що це не так!.. Адже чим нахабніша брехня, тим більше їй вірять (психологічно це часто спрацьовує, бо й подумати неможливо, що може бути таке, коли на біле кажуть "чорне" і навпаки.) Методи боротьби з "інакодумцями" досить витончені, — дехто добре "засвоїв" уроки нашої трагічної історії.

Чому система корупції і кругової поруки в цій сфері процвітає, незважаючи на спротив чесних науковців та суспільний резонанс?

Віце-президент Товариства патофізіологів України, завідувач відділу Інституту фізіології ім. О.Богомольця НАН України Віктор Досенко переконаний:

"Будь-яку корупційну систему важко зруйнувати через багаторівневу, налагоджену роками народну підтримку. Так, саме люди зацікавлені в тому, щоб існувала корупція у присудженні наукових звань: одна верства населення, не маючи таланту до наукової роботи й навіть не намагаючись зробити щось наукоподібне, отримує науковий ступінь; інша — забезпечує керування процесом компіляції або фабрикації даних і отримує чергову "зірочку" за підготовленого науковця; третя верства населення (МОН України) затверджує весь цей процес, створює правила, за якими може працювати саме корупційна система, заодно забезпечує прикриття і псевдонауковців, і їхніх керівників, і спеціалізованих (на імітації наукової діяльності) вчених рад. Матеріальне забезпечення процесу, звісно, є — струмочки починаються з кишень майбутніх кандидатів та докторів і широкою дельтою впадають у кабінети високопосадовців за адресою проспект Перемоги, 10. На жаль, усі складові описаної системи працюють і в патологічній фізіології — науці, якою я займаюся все життя. Слід зазначити, що патофізіологія — досить складна дисципліна, не кожному до вподоби її філософський характер, а грошового заохочення майже немає: це фундаментальна дисципліна, і патофізіологи не надають послуг вдячному населенню.

— Втім, кількість захистів дисертацій за цією медичною спеціальністю зростає...
— Справді, патофізіологів стає усе більше і більше! В Україні вже 8 спеціалізованих рад беруть до захисту дисертації за нашою спеціальністю. Можна було б радіти, якщо не читати, про що ці дисертації, і не знати, як вони робляться… Привернув мою увагу до цієї проблеми ще мій науковий керівник, академік Олексій Мойбенко: в Луганську під прикриттям чиновниці МОН Криштоф відкрили раду із захисту дисертації спортсменам та всім охочим недорого отримати науковий ступінь, — десь так прозвучала фраза від шефа. Всі намагання академіка і президента Товариства патофізіологів України "прикрити лавочку" були марними.

Але що тепер — Луганськ окупований, і рада припинила свою діяльність на території України? Ні, звісно, пішли метастази, — спочатку в м. Рубіжне (завдяки зусиллям проф. Арбузової вдалося закрити пункт отримання дипломів), а потім — у Сумському педагогічному університеті відкривається нова спецрада з патофізіології, але коли дивлюся перелік членів ради (В.І. Шейко, С.І.Крижна, І.М.Михейцева, С.М.Дмитрук, Л.М.Гуніна, В.Л.Соколенко, В.В.Дичко, М.М.Завадська, Ю.С.Клименко, В.Є.Бобирєв, В.І.Котелевський, І.О.Ка- линиченко, О.О.Скиба, Г.О.Латіна, С.О.Шаповалов), не можу згадати жодного виступу бодай когось із них на науковому конгресі, пленумі патофізіологів, статті у відповідному журналі. Я, звісно, можу помилятися. Можливо, забув видатних діячів науки, проте результати діяльності нової спецради вразили карколомною якістю, — реготали усім відділом! Звернулися з листом до МОН України. Замість відповіді А. Шевцов, директор департаменту атестації кадрів, написав наклеп директору нашого Інституту.

Професор Арбузова знов намагається зупинити безлад, — марно, корупційна система впевнено нищить науку в Україні".

"Річ у тому, що Світлана Арбузова — безумовно, один із лідерів боротьби за академічну доброчесність, — вважає доктор фізико-математичних наук, завідувач лабораторії Інституту теоретичної фізики ім. М.Боголюбова НАН України Сергій Шарапов. — Власне, це вже не перша спроба розправитися з нею брудними методами. (Див. "Зерна знань від полови псевдонауки", DT.UA від10 лютого 2017 р.) Нападки на Арбузову спростували відомі вчені світового рівня.

Саме тоді я уважніше подивився на список публікацій Світлани Арбузової. Приємно вразили стаття у Science, яка мала понад 800 цитувань, а також сам факт, що дослідниця публікується у престижних закордонних журналах. Не беруся оцінювати те, в чому не є фахівцем, але бачу, що таку оцінку вже зробили рецензенти цього одного з найкращих у світі наукових журналів та інші науковці, для яких отримані результати виявилися корисними. Саме це є справжнім капіталом вченого. Те, що Світлана Арбузова — добре визнаний у світі науковець, дозволяє їй чесно та безкомпромісно називати речі своїми іменами.

Створення Наукового комітету (НК) дало українським науковцям надію, що в Україні виживе справжня наука, а не тільки імітація наукової діяльності. Оскільки я вважав, що професор Світлана Арбузова справді є достойним кандидатом до НК, то був одним із тих, хто запропонував її кандидатуру. Мені приємно, що моя думка збіглася з оцінкою Ідентифікаційного комітету. Переважна більшість членів ІК — широко відомі іноземні вчені, яких не цікавить, подобається чи ні окремий науковець місцевим чиновникам. Процедура обрання до НК є певним аналогом незалежного рецензування статей у міжнародних наукових журналах. І те, що НК обрали саме таким чином, наділяє його та його членів високою легітимністю. Було б добре, якби МОН справді дослухався порад членів НК, які самі є справжніми науковцями і мають адекватне бачення функціонування наукової сфери".

P.S. Голова ГФ "Самооборона Києва" відмовився від спілкування з журналістом DT.UA, заявивши, що інформацію для підтвердження викладеного в листі на адресу МОН може надати лише слідчим органам.

12 січня, 17:21

АВТОР
Лідія СуржикРедактор відділу науки та освіти DT.UA

Джерело

Як побороти першопричину корупції?

Антикорупційні структури потрібні, але їхня природа має бути зовсім іншою.


Мабуть, і сліпому вже очевидно, що визвольна війна проти корупції загрузла в окопах без жодної надії на успіх.
Усі потуги громадських активістів та акредитованих в Україні іноземних посольств радикально переформатувати правоохоронну систему й створити органи з величезними повноваженнями та багатими бюджетами, що з недосяжної висоти полювали б на корупціонерів, наразі закінчилися нічим.

А тим часом безнадія наростає, її відчує будь-хто, якщо ризикне зануритися в народні маси далі 50-кілометрового околу столиці. Ворогу не побажаєш того розчарування, яким діляться звичайні громадяни з обраними ними представниками законодавчої влади.

Мимоволі задаєшся питанням — може, автори цих попсуй-реформ ніколи по-справжньому й не хотіли побороти корупцію? Може, вони навіть не цікавилися, як саме можна це зробити? А чи, може, взагалі мали якусь іншу мету, штовхаючи країну на шлях остаточної ліквідації залишків правоохоронної системи та діючи за принципом "чим гірше, тим краще"?

Адже замість того, щоб наповнити реальним змістом прописані в законодавстві механізми взаємодії громадських і державних інституцій заради подолання корупційних явищ, псевдореформатори розвернули законодавчі зміни в цілком протилежному напрямку. Вони свідомо пішли на те, щоб якомога ретельніше ізолювати спеціалізовані на боротьбі з корупцією установи від сигналів, які дає суспільство.

Ця облуда ще довго спадатиме з очей. Втрачено роки, і схоже на те, що ми й далі втрачатимемо дорогоцінний час. Мусимо констатувати — на сьогодні суспільство практично не має впливу на так звані антикорупційні органи і не може примусити їх займатися конкретними випадками корупції або хоча б дотримуватися видимості законності.

Проблема з ігноруванням НАБУ вимог Кримінального процесуального кодексу України системна. Заради справедливості зауважимо — така сама, як і в інших правоохоронних органів. Але в тому-то й річ, що надія на новостворену інституцію була стократ більшою. До того ж інші правоохоронні органи, на відміну від НАБУ, хоча б не хизуються своїм правовим нігілізмом і не афішують своєї зневаги до приписів законодавства.

Про яку боротьбу з корупцією може йтися, коли головний антикорупційний орган у державі настільки байдужий до закону, що у власній приймальні громадян розмістив красиво виконану схему, де чітко роз'яснюється, що на НАБУ не поширюється українське законодавство?

Стаття 214 КПК України зобов'язує детективів НАБУ реєструвати в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань усі без винятку заяви та повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення впродовж 24 годин з моменту надходження і негайно розпочинати досудове розслідування.

Але для директора НАБУ закони не писані. Як зазначено на схемі, заяви та повідомлення про вчинені кримінальні правопорушення надходять до Управління по роботі з громадськістю НАБУ, де й вирішують, що з ними робити далі. Якщо співробітники цього управління вважатимуть за потрібне, заяву або повідомлення буде в невідомо які строки передано детективу, а вже останній, усупереч вимогам КПК України, розпочне якусь не передбачену законом перевірку.

За результатами цієї перевірки детектив НАБУ в невідомо які строки й незрозуміло на підставі якого закону вирішує, що робити з заявою — чи то просто відмовитись її реєструвати в ЄРДР (що прямо заборонено КПК України), чи то після відмови в реєстрації спрямувати заяву або повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення якимсь "аналітикам", не передбаченим жодним процесуальним законодавством.

Зрозуміло, що все це — разюче беззаконня, внаслідок якого заявники змушені звертатися до суду зі скаргами на бездіяльність НАБУ. При цьому не треба думати, що НАБУ знущається лише з пересічних заявників і робить виняток хоча б для представників влади. Зокрема, в автора цих рядків є п'ять судових рішень, які фіксують порушення Національним антикорупційним бюро положень статті 214 Кримінального процесуального кодексу України щодо обов'язкової реєстрації кримінальних проваджень за заявою про злочин. У парламенті можна знайти ще кілька депутатів, котрі мають аналогічні судові рішення.

При цьому ані парламентарі, ані, тим більше, звичайні громадяни, не мають жодних важелів, щоб домогтися від керівництва НАБУ поваги до закону. Якщо стосовно очільників, приміром, Генпрокуратури чи СБУ в парламенті хоча б теоретично можна запустити механізм притягнення їх до політичної відповідальності за допущені провали в роботі, то щодо керівника НАБУ такий механізм досі не працює, бо призначення аудиторів цього органу фактично заблоковане двома антагоністичними групами в парламенті.

Така безконтрольність цілком улаштовує тих співробітників керівної ланки НАБУ, які зацікавлені працювати й керувати в ручному режимі і на власний розсуд.

Значною мірою відповідальність за неналежне виконання вимог законодавства посадовцями НАБУ лежить і на Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. Цей орган мусив би бути запобіжником проти порушень КПК України співробітниками НАБУ, але щось його роботи як запобіжника, на жаль, не видно.

Набагато жорсткішої критики заслуговує Національне агентство із запобігання корупції (НАЗК). Без жартів, його варто ліквідувати і почати з нуля будувати новий орган, внісши відповідні зміни до законодавства. Або ж визначити інші державні інституції, які візьмуть на себе відповідні функції.

Підстав для ліквідації агентства як мінімум дві. По-перше, НАЗК нині в руках влади є ще одним репресивним органом, який відверто перешкоджає боротьбі з корупцією, ініціюючи так зване вибіркове переслідування самих антикорупціонерів і політичних опонентів влади.

По-друге, НАЗК витрачає колосальні державні ресурси на підтримання власної діяльності, але при цьому тотально відмовляється виконувати свої функції.

Так, жоден із тих, хто обіймає публічні посади і задекларував статки, що явно не відповідають доходам за останні 10—15 років, не відчув навіть загрози для свого становища. Система автоматичної перевірки декларацій так і не запрацювала. В інтернеті "висять" сотні, якщо не тисячі документів і матеріалів, що свідчать про порушення закону топ-посадовцями — і при цьому жодної санкції за ці порушення.

Зокрема, НАЗК досі не ініціювало притягнення до адміністративної відповідальності президента України Порошенка Петра Олексійовича за невиконання статті 36 Закону "Про запобігання корупції", де міститься припис для цієї та інших посадових осіб передати свої корпоративні права відповідному суб'єкту підприємницької діяльності, який має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління активами.

Якщо сам президент показово, на весь світ, плює на вимоги антикорупційного законодавства — то гріш ціна всім потугам у боротьбі з корупцією в країні. Усю цю псевдоантикорупційну діяльність треба згортати й не витрачати задурно кошти з бюджету. Краще вже їх витратити на те, що принесе гарантоване полегшення народу, який страждає, — на лікування онкохворих дітей або реабілітацію ветеранів війни з Росією.

Виникає безліч запитань — чому розрекламовані НАЗК і НАБУ обманули очікування? Чому перша інституція виявилася тотально злоякісною, а друга — поки що не здатною до дій у руслі закону? Чому ми не сядемо і не проведемо роботи над помилками, не спитаємо себе — як у постмайданному суспільстві ми втратили такі великі можливості? Хто нас увів в оману — адже в усіх цих "антикорупційних" реформ мусять бути прізвища? Які лобістські організації, які політики в який момент були провідниками тих ідей, що нині виявилися пустими й безплідними?

Якщо нам, Україні, пощастить, то ми цей розбір польотів проведемо. І що скоріше, то краще. Мусимо зрозуміти, що нарощуванням різноманітних "м'язів" репресивного апарату держави ми корупції не поборемо. Бо якщо антикорупційні органи і далі будуть не підконтрольні суспільству такою мірою, як зараз, то вони становитимуть іще більшу загрозу суспільству, ніж "старі" силовики — СБУ, Генпрокуратура і міліція/поліція.

Визнаймо, що корупція є похідним явищем, а її першопричиною є феодальна сутність нашої держави, що постійно прагне скотитися в авторитаризм. Жахливим є той факт, що навіть після трагедії Майдану та нападу Росії ми не створили правових механізмів для обмеження та запобігання узурпації влади особою, яка обіймає посаду президента України, — основне джерело великомасштабної корупції в країні.

Цей факт свідчить про те, що суспільство не готове повною мірою боротися з авторитарною експансією. Відтак просто плодити державних чиновників з карально-репресивними повноваженнями, нехай нібито й для боротьби з корупціонерами, — смертельно небезпечно для країни.

У кращому разі ця армія чиновників і силовиків вноситиме хаос у роботу державного механізму й потроху обслуговуватиме найбільші групи впливу всередині країни та поза нею. У гіршому — весь розрекламований антикорупційний апарат буде спрямовано на придушення тих, хто реально бореться з корупцією.

Це стосується і політиків, і справжніх громадських активістів, і підприємців-лобістів, які працюють в антикорупційній сфері. Їх битимуть (і вже б'ють) їхніми ж лозунгами, їхніми ж підходами.

Посадовці, хоч скільки і хоч з якими повноваженнями їх плоди, самі по собі не можуть бути силою, що здолає корупцію. Побороти це зло може лише саме суспільство — люди, чиї інтереси зачіпають дії корупціонерів, або просто громадяни, яким болить за державу. По-іншому не буває.

Війна з корупцією — це війна найсправжнісінька. З убитими і пораненими.

За саму лише зарплату, навіть у кілька десятків тисяч гривень на місяць, силовики не підуть на ризик стати жертвою замовного насильства. А тим часом у боротьбі за свої права громадяни ледь не щодня стають під бити "тітушок" і навіть кулі найнятих бандитів.

У суспільстві є воля боротися з корупцією. Мусимо дати цій волі силу, силу державного механізму. Шляхом у нікуди є оце нинішнє множення бюрократичних інстанцій, ізольованих у правовому і політичному аспектах від суспільства.

Як це зробити?

Потрібно звузити це питання до "Як це зробити в умовах, поки політична влада не зміниться?".

Хай яким буде майбутній політичний режим — його виживання залежить від того, наскільки він зможе здійснити дві важливі правові реформи.

Реформа перша — повернути державі обов'язок здійснювати нагляд за законністю дій своїх представників. Це і є головна антикорупційна функція державного апарату.

Корупція існує насамперед "завдяки" незаконно ухваленим нормативно-правовим актам. Побори зі спортсменів і незаконні землевідводи, "Роттердам+" і дозвіл на звичайну вирубку — все це, за своєю природою, рішення суб'єктів владних повноважень, оформлені у вигляді різноманітних актів, як нормативно-правових, так і індивідуальної дії. Побороти корупцію означає привести ці акти у відповідність до закону.

На жаль, держава усунулася від контролю законності тих рішень, що їх ухвалюють у рамках своїх публічно-правових повноважень чиновники. Приміром, раніше на засіданнях Київради на постійній основі був присутній представник прокуратури Києва і ледь не в режимі реального часу забезпечував опротестування прокуратурою тих рішень, які цей орган місцевої влади ухвалював незаконно.

Громадяни, котрі вважали рішення міськради незаконними, могли невідкладно звернутися до прокуратури, де їхні проблеми вирішували фахівці, що мали відповідну освіту, довід роботи, і, головне, — держава саме їм платила за цю роботу. Ба більше, обов'язком саме цих фахівців було відслідковувати, де порушено публічний інтерес.

Але такий механізм заважав високопосадовцям країни, які небезпідставно боялися, що в разі, коли генеральний прокурор вийде з-під контролю, прокурорський нагляд стане тим засобом, який очистить державу від корупційної пошесті. Як наслідок — 14 жовтня 2014 року під купол Верховної Ради прибув президент України Петро Порошенко й особисто переконав (мотивуючи це тим, що законопроект президентський і підготовлений в адміністрації президента) народних депутатів VII скликання ухвалити новий Закон України "Про прокуратуру", який би не передбачав прокурорського нагляду.

Ось тільки прізвище цього президента Петро Олексійович назвати посоромився, оскільки законопроект, розроблений під орудою Портнова, подав до парламенту в листопаді 2013 року Янукович.

Втім, нечисленна, хоча й галаслива, група медіаперсон усіляко вітала скасування державної функцій нагляду за дотриманням законності суб'єктами публічного права, називаючи закон Портнова—Януковича взірцем європейського підходу й запевняючи, що в разі, коли якийсь чиновник порушуватиме закон, будь-який громадянин може звернутися до суду й оскаржити його неправомірне рішення, дію чи бездіяльність.

Але насправді — це шлях у нікуди, оскільки в судовому порядку окремий громадянин може захистити лише своє порушене/оспорене право або свій законний інтерес. Що ж до суспільного інтересу, то його простий громадянин захистити в суді не може, навіть якщо рішення якогось чиновника є вочевидь незаконним.

Візьмімо, як приклад, підписане Тетяною Мазур (скандально відомою підлеглою міністра культури Євгена Нищука) погодження на забудову ділянки в історичному центрі Києва 25-поверховими висотками, як це сталося у випадку з будівництвом на місці Сінного ринку в Києві. Чим це погодження порушує права гіпотетичного позивача-активіста, який, можливо, взагалі живе на лівому березі? А якщо права позивача не порушені, суд повинен йому відмовити в позові про скасування цього явно неправомірного чиновницького рішення.

Саме тому й потрібен державний орган, який би захищав, зокрема в судовому порядку, інтерес усього суспільства або місцевої громади в цілому. А нині, у зв'язку з жахливими змінами в законодавстві, суспільний інтерес доводиться захищати виключно зусиллями окремих громадських активістів, котрі не мають жодних повноважень представляти в судах суспільство в цілому.

Очевидно, що функцію нагляду за законністю рішень органів державної влади, місцевого самоврядування та їхніх службових осіб з метою захисту інтересів як окремих громадян, так і громади в цілому слід якомога швидше повернути державі.

Кому саме повертати нагляд — прокуратурі, Міністерству юстиції чи іншим суб'єктам владних повноважень, які вже існують або можуть бути спеціально створені для цієї мети, —має стати предметом дискусії. Але в будь-якому разі функція нагляду має бути серед повноважень державного апарату.

Зрозуміло, що для цього потрібні зміни в Конституції. Але по-іншому навести лад у країні неможливо. Допоки суб'єкти владних повноважень фактично матимуть змогу без особливих ускладнень регулярно порушувати закон, утискати права й охоронювані законом інтереси громади, то корупція буятиме пишним цвітом і далі.

Допоки суспільний інтерес нікому буде захищати від незаконних посягань держчиновників та місцевої влади, про боротьбу з корупцією не може бути й мови. НАБУ і НАЗК за своєю природою — це органи, що борються з наслідками розгулу чиновницького корупційного беззаконня, і в них немає інструментів побороти причину. Тому не дивуймося, що корупція жодним чином не страждає від появи нових антикорупційних структур.

Так, антикорупційні структури потрібні, але їхня природа має бути зовсім іншою.

Саме громадські активісти будуть основними вигодонабувачами від повернення функції нагляду за законністю. Саме громадянське суспільство виграє, бо його найприродніша функція — виявляти корупційні схеми.

А безпосередньо їх ліквідацією повинні займатися відповідні посадовці з відповідними повноваженням. Активісти ж, залучаючи депутатський корпус та інші засоби впливу, зможуть тиснути на цих посадовців, щоб ті працювали ефективно й фахово.

Іншого "антикорупційного велосипеда" тут не придумаєш. Усі новації без цієї схеми співробітництва відповідних посадовців і громадських активістів будуть приречені на дискредитацію ідеї антикорупційної діяльності.

Розуміння цієї істини — лише питання часу.

АВТОР
Ігор Луценко

СТАТТІ АВТОРА
Чи захистять "реінтеграційні" закони захисників Вітчизни від Гаазького трибуналуЗа управлінський безлад ми платимо життями, територіями, потоптаною гідністю країни.Чи є підстави для порушення процедури імпічменту президента?Нещодавнє оприлюднення у ЗМІ інформації щодо порушення Петром Порошенком антикорупційного та фінансового...Про справжню поліціюНевиконання реформи міліції створює величезну моральну загрозу для суспільства. Сотні найвищих урядовців,...

Джерело

12 січня 2018

Воронежский лесопожарный центр приступил к выполнению государственного задания на 2018 год



Приказом управления лесного хозяйства Воронежскому лесопожарному центру доведено государственное задание на предстоящий год.

В течение года центру предстоит не только выполнить комплекс работ по предупреждению и ликвидации лесных пожаров, но и провести мероприятия в области лесоводства, лесозаготовок и лесопитомнической деятельности.

Лесовосстановление и лесоразведение силами лесопожарного центра запланировано на площади 994,2 га. Агротехническими уходами будут охвачены 3 тыс. га. В Новоусманском филиале центра, специализирующемся на заготовке посадочного материала с закрытой корневой системой, заготовят 840 тыс. штук сеянцев лесных пород. Будет прочищено 11,8 тыс. км существующих минеральных полос и очищено 582 км новых. В лесничествах области установят 286 стендов и 255 шлагбаумов, благоустроят 107 мест отдыха.

С первых дней наступившего года в подразделениях Воронежского лесопожарного центра приступили к техническому обслуживанию и ремонту лесопожарного автопарка. В пожарно-химические станции поступили необходимые запасные части. К началу пожароопасного сезона необходимо привести в состояние полной готовности не только всю имеющуюся лесопожарную технику, но и оборудование ипротивопожарный инвентарь.

Департамент лесного хозяйства по ЦФО

В Брянске прошло совещание по подготовке к пожароопасному сезону 2018 года



10 января 2018 года в целях дальнейшего взаимодействия между сотрудниками ФКУ «ЦУКС МСЧ России по Брянской области», ФГКУ «СПСЧ ФПС по Брянской области» и работниками ГБУ Брянской области «Лесопожарная служба» было проведено рабочее совещание по подготовке к пожароопасному сезону 2018 года.

На совещании рассматривались следующие вопросы:
— проведение совместного занятия с руководящим составом Учреждения по изучению основной и специальной пожарной техники, пожарно-технического вооружения и специального оборудования, применяемого для тушения лесных пожаров;

— мониторинга лесопожарной обстановки в пожароопасный сезон 2018 года с помощью IP видеокамер и беспилотного летательного аппарата;

— корректировка телефонных справочников;

— отработка схемы взаимодействия между ФКУ «ЦУКС МЧС России по Брянской области», ПДУ Управления лесами Брянской области и группой мониторинга за лесопожарной обстановкой ГКУ Брянской области «Лесопожарная служба».

В завершении совещания его участники сошлись во мнении, что только согласованные действия всех заинтересованных структур и ведомств дадут положительные результаты по предупреждению и тушению лесных пожаров.

Департамент лесного хозяйства по ЦФО

Пять главных пожарных катастроф 2017 года

Леса играют ключевую роль в поддержании благоприятного климата, служат домом для редких и уникальных видов животных и растений, защищают от ураганов и наводнений. Но климат меняется, становится жарче и суше, поэтому всё большую долю в потере лесов занимают пожары.

Этот год выдался особенно тяжёлым для лесных пожарных по всему миру. Мы подобрали пять самых значимых пожарных катастроф 2017 года.



Самая смертельная: Португалия

Два раза в этом году, в июне и октябре, в Португалии сильно горели леса. Погибло 103 человека, включая четырёх детей, более 250 человек получили травмы. Пожары повредили более 500 тысяч гектар природных территорий — около 5% территории страны — это в пять раз выше средних значений по стране.

Дым от этих пожаров прошёл через Великобританию, Ирландию, северную Германию, Бельгию, Нидерланды, Люксембург, достиг южной оконечности Скандинавского полуострова и Прибалтики и едва не попал в Россию. В этих странах люди жаловались на задымление, а метеослужбы зафиксировали ухудшение качества воздуха. Дым и пожары не знают границ.



Дым от канадских лесных пожаров достигает Арктики

Самая дымная: Британская Колумбия, Канада

В 2017 году в Канаде сгорело почти 3,5 миллиона гектар леса. Пожары достигли таких масштабов, что сами становятся причиной изменения климата. Выбросы углекислого газа от пожаров достигают четверти всех произведённых человеком выбросов, включая выбросы от промышленности и транспорта, а в катастрофические годы, например, в 2015 — до трети.

Важно не только сколько сгорело, но и где. Сажа от пожаров в северных лесах России и Канады достигает Арктики, выпадает на лёд и делает его чёрным. Это уменьшает способность льда отражать солнечные лучи и приводит к более быстрому таянию. Пожары — самый крупный источник сажи в Арктике и одна из причин таяния арктических льдов.





Самая неожиданная: Гренландия

В августе с помощью мониторинга спутниковых снимков эксперты Гринпис обнаружили пожар на западном побережье Гренландии. Это не первый случай на острове, но самый крупный за всю историю наблюдений: больше тысячи гектар. По мировым меркам это сравнительно небольшая площадь, но тут интересен сам факт.

Сейчас эта история звучит необычно (пожар в Гренландии!), но с изменением климата пожары всё чаще будут возникать там, где их никогда не было. Ещё один подобный пример — рост числа лесных пожаров во влажных тропических лесах Южной Америки и Африки. Из-за участившихся периодов засухи они становятся более уязвимы.





Самая климатическая: Бразилия

Тропические ле��а — самые ценные с точки зрения сохранения климата и биоразнообразия. В сентябре в Бразилии зафиксировали самое большое число пожаров за 20 лет наблюдений. Такие тенденции могут привести к тому, что тропические леса вместо поглощения углерода из атмосферы станут его источником. Лес поглощает из углерод атмосферы , но с учётом того, сколько парниковых газов теперь выбрасывается при пожарах, это поглощение сходит на нет. При катастрофических пожарах леса будут выбрасывать больше углерода, чем поглощать.

Но виноваты не только участившиеся периоды засухи. Амазонские леса выжигаются намеренно, чтобы освободить место под пастбища для крупного рогатого скота.



Самая дорогая: Калифорния

В начале декабря в Калифорнии вспыхнуло сразу несколько крупных пожаров. Обычно пик сезона приходится на октябрь, но пожары в зимние месяцы становятся новой нормой. Пожароопасный сезон в Калифорнии уже увеличился на 40–50 дней.

В 2017 году расходы США на тушение пожаров стали самыми дорогими в истории страны и составили 18 миллиардов долларов. Это в три раза больше предыдущего рекорда США по тратам на тушение пожаров.

Пожар «Томас» стал ещё и самым большим в штате за всю историю: около 110 тысяч гектаров, в тушении было задействовано более 8,5 тысяч пожарных. Пожар все ещё продолжает действовать, эта катастрофа «заслужила» ещё одну номинацию — самая первая в 2018 году.

А что у нас в России?

В России в 2017 году от пожара пострадало 4,5 миллиона гектаров леса. Этот год был средним по числу пожаров, но стал первым, когда власти опубликовали реальную, а не заниженную статистику.

Причина большинства (от 80 до 95 %) пожаров во всём мире — человек. И для нас это сигнал: с катастрофическими пожарами можно бороться. А самый дешёвый и самый безопасный способ бороться с растущей угрозой пожаров — не допускать их.

Перейдя на более устойчивое сельское и лесное хозяйство, усилив контроль за соблюдением противопожарных норм, можно значительно снизить количество и площади пожаров на природных территориях. Поэтому Гринпис России так много уделяет времени профилактике и работе с детьми. Работа Гринпис по сохранению лесов и борьбе с природными пожарами возможна только благодаря помощи сторонников.

Автор публикации Антон Бенеславский - 12 января, 2018 в 15:45

Китай планирует высадку лесов величиной с Ирландию



Правительство Китая планирует высадить 6,6 млн гектаров леса в 2018 году (приблизительная площадь Ирландии). В то время как Соединённые Штаты теряют своё экологическое лидерство в вопросах изменения климата, Китай стремится воспользоваться моментом, предпринимая уверенные действия для уменьшения его последствий. Государственное управление лесного хозяйства Китая работает над повышением общего процента лесной территории страны. К 2020 году планируется увеличение лесных массивов с 21,7% до 23%, а затем до 26% к 2030 году.

Грандиозным проектом по лесовозобновлению станет сотрудничество между правительством Китая и профессиональными учёными экологами. «Компании, организации и талантливые специалисты, квалифицированные в посадке растений, приветствуются в массовом плане озеленения страны. Сотрудничество между правительством и социальным капиталом входит в список главных целей», - сказал Чжан Цзяньлун, глава администрации лесного хозяйства.

Читайте также: Полностью отказаться от вырубки лесов решила Норвегия

Последняя инициатива – не единственный проект по восстановлению лесов в Китае. Стратегия создания посадок деревьев ранее использовалась для борьбы с деградацией земель в пустыне Гоби, но его результаты были сомнительны. Новый проект по лесовозобновлению может иметь больший успех, поскольку направлен на посадку в регионах, которые изначально подходят для размещения лесов.

После объявления правительства Китая о чрезвычайной ситуации, вызванной загрязнением в 2014 году, государство выделило почти 1,4 миллиарда юаней на улучшение состояния окружающей среды и разработку экологически чистых технологий. Восстановление лесов, является одним из главных орудий в войне против загрязнения.

В 2018 году планируется посадка деревьев в северо-восточной провинции Хэбэй, провинции Цинхай на Тибетском плато и в пустыне Хуншандак в северном автономном районе Внутренней Монголии. За последние пять лет, Китай потратил 538 млрд. юаней (82 млрд долларов) на лесовозобновление и планирует потратить гораздо больше для превращения огромных территорий страны в леса.

Читайте также: Глобальное потепление: в какую цену выльется человечеству изменение климата
Опубликовано: 12.01.2018 17:26
Источник: telegraph.co.uk

“Иметь такую площадь лесов и не вступить в FSC – это беспрецедентно”

Беларусь уже 12 лет сертифицирует свои леса по системе FSC, и, наконец, разрабатывает свой Национальный Стандарт. Вы можете поучаствовать в полевом выезде весной или прислать свои замечания.

12.01.2018 Жывая прырода Аўтар: Анна ВолынецФота: Фото – Михаил Кулеш, Христина Чернявская, Анна Волынец


Через 12 лет – от временных стандартов к национальным

8, 6 миллионов гектар, или 95% лесов в Беларуси имеют сертификат Лесного попечительского совета (FSC®), но проект национального стандарта сертификации появился только сейчас.

«Обычно в странах, где так настолько развита сертификация, аудит уже проходит по своим, национальным, стандартам», – комментирует Лев Федорович, национальный представитель FSC в Беларуси.



Лев Федорович, фото – lesgazeta.by

Предыдущие 12 лет, леса в Беларуси оценивали по так называемым временным сертификатам аудита, которые разрабатывали Органы по сертификации (их много, но в Беларуси работают две) и согласовывал международный центр FSC. Временные стандарты хоть и учитывают национальные особенности ведения лесного хозяйства, однако написаны скорее международными, а не беларусскими экспертами.

Почему временный вариант так задержался? Всё это время шёл один из главных этапов работы с FSC в каждой стране – гармонизация требований FSC и норм и устоявшихся практик национального законодательства – который завершился принятием в 2016 году Лесного кодекса.

Жизнь лесов Беларуси меняется: заработал новый Лесной кодекс (+нормативная база)

Сертификат FSC нужен, чтобы подтвердить: лесоуправление и лесопользование на территории идёт устойчиво и с соблюдением принципов и критериев FSC (их свыше 70), а вся продукция происходит из ответственно управляемых источников. Беларусь в этом заинтересована, потому что сертификат облегчает работу с покупателями на экологически чувствительных рынках.


Первое обсуждение прошло, но замечаний было мало

Чтобы создать национальный стандарт, на протяжении года группа из 7 экспертов работала со специалистами из разных областей. Их цель – документ, выдерживающий баланс между социальными, экономическими и экологическими интересами.

Плодом работы стала черновая версия Национального Стандарта, которую предложили для общественного обсуждения в октябре 2017 года. Во время этого этапа комментарии может давать любой человек, независимо от профессиональной компетенции, места жительства и возраста. 60-дневный этап закончился в начале декабря. Комментариев было немного, и это не слишком хорошо.



Но зачем они?

“Вспоминаю один показательный случай на Юге Франции. Художник из Парижа ежегодно, в течение нескольких десятков лет, приезжал в одну и ту же местность за сотни километров и рисовал пейзажи: реку, поля, обрамляющий их лес.

Он не был ни владельцем, ни местным жителем, ни лесопользователем, но являлся заинтересованной стороной. Когда решалась судьба этого участка леса, он наряду с другими смог высказать свое мнение. Мнения учли и способ рубки изменили, – говорит Лев Федорович.

– Этого мы и должны добиться: чтобы как можно больше людей в Беларуси было вовлечено в процесс ответственного управления лесами. Чтобы стало понятно, что раз леса принадлежат государству, то значит, и народу, и ответственность за их сохранение – на каждом”.


Весной – второй этап и выезд для заинтересованных. Участвуйте!

После первого обсуждения проходит полевое тестирование. Заранее определенный орган по сертификации с заинтересованными сторонами выезжает на пилотную территорию для проведения аудита по проекту Стандарта.

Ориентировочно это произойдёт в марте-апреле 2018 года. К участию приглашают всех заинтересованных. Подробно о полевом тестировании можно узнать, написав запрос на электронную почту l.fedorovich@by.fsc.org



Потом – вторые общественные обсуждения. Этап продлится тоже 60 дней. На первом обсуждении ответы на комментарии давали национальные эксперты, а на втором к ним присодинятся международные эксперты из отдела Политик и Стандартов FSC. Кардинальных изменений ждать не стоит.

После Стандарт переведут с беларусского на английский язык и отправят в FSCInternational, где примут решение о его утверждении. После у Беларуси будет год на переход от временных к Национальному Стандарту, последний срок перехода – сентябрь 2019 года.

Официально Стандарт будет существовать на двух языках – беларусском и английском, но также будет подготовлена рабочая версия на русском языке.


Естественные леса сохранятся, а монокультурные могут погибнуть

Что меняет наличие стандарта? Он показывает лучшие местные и глобальные практики и делает их понятными местным лесопользователям, как считает Лев Федорович. Он также обращает внимание на глобальные проблемы, в том числе на вопрос изменения климата, экономического роста и занятости, рационального использования природных ресурсов.

«Например, при назначении рубок лучше отдать приоритет постепенным, а не сплошным. Есть также уклон на сохранение биологического разнообразия при проведении отводов, приоритету естественного лесовозобновления перед искусственным на участках где это возможно; приоритет разновозрастных, разнопородных, а не монокультурных древостоев. Естественный древостой по природе более устойчив к неблагоприятным факторам», – объясняет национальный представитель.



Новый Национальный Стандарт также обращают внимание на проблему интродуцентов. Если для нашей республики это не слишком актуально, то для отдельных стран – критично. Но это вопрос времени: местные виды могут потерять подходящие для них условия, а неместные – приобрести.

С этим вопросом будут работать осмотрительно, чтобы не навредить экологической и экономической обстановке:

«Ярким примером является лиственница: натурально она уже давно ушла с территории и фактически не является местным видом. Но не является и опасным интродуцентом, таким, как красный дуб в Беловежской пуще», – указывает специалист на тонкости.


О требованиях МОТ по охране труда

Ряд проблем с применением требований FSC был выделен в 2015 году, когда в Беларусь приезжал генеральный директор FSC International Ким Карстенсен. Среди них охрана труда, использование пестицидов и не только.

Но, как уверяет Лев Федорович, многие из проблем, которые на встрече довольно жёстко обозначили как несоответствие законодательства требованиям FSC, уже разрешены.

Например, охрана труда: все работающие на участке должны быть обеспечены средствами защиты. Но подрядчики не всегда обращали на это должное внимание, что было урегулировано через изменение контрактов и инструктажи с подрядчиками.

«Ничего сложного, – говорит Лев Владимирович. – Тем более, это не отдельное требование FSC, они ссылаются на требования конвенции МОТ, которые ещё раньше были приняты Республикой Беларусь».


Почему лесная сертификация FSC в Беларуси проходит мимо внимания общественности?




Репрезентативные участки теперь назначают лесхозы

Не менее 5% лесов должно относиться к репрезентативным участкам, как требует FSC. Это не противоречит нашим законам, но в реальности во время лесоустройства репрезентативные участки переназначались. Так теряла смысл сама идея, согласно которой, эти участки должны отражать состояние леса, где нет хозяйственной деятельности, и должны сохраняться навсегда.

Раньше лесхозы ссылались на лесоустроительный проект.

«Но сейчас инициатива принадлежит самим лесхозам, и вопрос решён, – говорит Лев Федорович. – Да, иногда мы сталкиваемся с вырубкой участка, но это скорее связано с санитарными мероприятиями».




Пестициды можно использовать, получив разрешение

Третий из вопросов касается использования пестицидов в лесных питомниках Беларуси (в остальной части лесных хозяйств они обычно не были востребованы).

Как в 2015 году пояснила Татьяна Слободник, начальник отдела сертификации УП «Гипролес», FSC периодически принимал решения о запрете некоторых пестицидов, которые в Беларуси разрешены и прошли регистрацию «По некоторым замены может не быть», — сказала она.

Решением является процедура дерогации (согласования использования), которую с 2018 года можно проходить при участии эксперта из Беларуси. Сначала организация подаёт заявку в комиссию по пестицидам FSC на 5-летний период, подробно описывая технические детали. Заявку на дерогацию также надо опубликовать на сайте лесхоза и выставить на общественное обсуждение.

Потом комиссия её рассматривает, учитывая мнение национального эксперта, и принимает решение. Использование разрешают на 5 лет с ежегодным контролем.


Ни одна организация до сих пор не вошла в FSC

И последний из вопросов встречи 2015 года – членство беларусских организаций в FSC. В 2015 году, как и сейчас, ни одна из них не была представлена среди 850 членов FSC.

«Мы до сих пор пытаемся привлечь организации, – говорит национальный представитель FSC в Беларуси. – Зачем? Направление движения всей организации определяется на Генеральной ассамблее раз в 3 года.

Там члены голосуют за или против решений, которые будут применяться в течение ближайших трёх лет, или предлагают свои. Иметь такую площадь лесов, как в Беларуси, и не пользоваться таким рычагом влияния – это беспрецедентно».



http://greenbelarus.info/articles/12-01-2018/imet-takuyu-ploshchad-lesov-i-ne-vstupit-v-fsc-eto-besprecedentno

Щоб пережити зиму, диким тваринам потрібна допомога людей.



Відтак єгері регулярно наповнюють «соціальні столові» для лісових мешканців.

Так для забезпечення ефективного виконання біотехнічних заходів, у відповідності до «Проектів організацій та розвитку мисливських господарств» та у зв’язку із настанням сезону підгодівлі мисливських тварин розпочалася систематична підгодівля мисливських тварин та посилення виконання біотехнічних заходів групи «Б».

Для цих потреб у лісівники та користувачі мисливських угідь, єгері заздалегідь заготовляють корми для диких тварин. А саме: сіно, солонці, зернові суміші – овес і пшеницю, ячмінь, тощо. Зазвичай диких тварин підгодовують 1-2 рази в тиждень. Але коли сильні снігопади і міцний мороз, єгері вибираються в ліс майже щодня.

До прикладу, днями працівники державної лісової охорони ДП «Хустське» ЛДГ разом з мисливцями УТМР провели підгодівлю диких тварин. У молодих насадженнях бука, дуба був неврожайний рік, тому за 12 місяців Хустським районним УТМР викладено 7 080 кілограмів сіна, зерна і комбікорму – 14 250 кілограмів, кукурудзи в початках – 15 730 кілограмів, кукурудзи в зернах – 9 300 кілограмів. Систематично поповнюються солонці, яких нараховується понад 300 штук.

Тваринна «їдальня» зазвичай розташується посеред лісу і далеко від дороги. Неподалік від підгодівельного майданчика кормосховище, в якому від самого початку заготівлі й до кінця зими зберігаються зернові, кормові віники, сіно та початку кукурудзи. Декілька раз на тиждень єгер наповнює годівниці. У великих лісових господарствах аби нагодувати всіх підопічних, за день, єгер буває, намотує понад 70 кілометрів.

Для багатьох мешканців лісу життєво необхідні солонці, вони виходять з лісу «на сіль». Козулі теж її лижуть, але вважають за краще ласувати зерновими сумішами. У пшеницю, овес, ячмінь додають кукурудзу, горох, картоплю. Ще козуля дуже любить ніжні гілочки-пагони, тому спеціально для них розкидують у місцях підгодівлі сушені віники. Благородні олені крім зерна обожнюють морковку та яблука.

Виживати взимку козулям набагато важче, ніж оленям. 200-кілограмовий олень копитами і глибокий сніг розкопає, і кригу проб’є. А мініатюрній 30-кілограмовій козулі часто просто не вдається дістатися до підніжного корму. Саме для них надзвичайно потрібні засоби біотехнії. Окрім того, працівники держлісгоспів розчищають і поля, які у сезон спеціально засіюються рапсом, пшеницею та овсем.

Козулі гидливі, тонко на запах реагують і з того боку, де лисиця нашкодила і вже не наблизяться до підгодівельного майданчика. Інколи шкоду наносять і копитні – дикі кабани. Щоб упередити трагедію, щоб непрохані гості не рознесли годівниці, єгері ставлять їх на високі підпірки. До годівниць приходять і зайці. Козулі їдять неакуратно – розкидають сіно і зерно, і тоді вже вухаті і роблять ґрунтовну «зачистку» території.



Прес-служба Закарпатського ОУЛМГ
 «Карпатський об’єктив»

На Тернопільщині затримали крадіїв лісу



У ніч з 05 на 06 січня 2018 року група лісопорушників здійснила незаконну рубку дуба звичайного діаметром 73 см в кількості 2,39 м3 в урочищі «Порохова», що в кварталі 52 Золотопотіцького лісництва.

Рейдова група лісництва разом з оперативною групою національної поліції Бучацького відділення Теребовлянського відділу ГУНП в Тернопільській області затримали порушників лісового законодавства на місці рубки. Зокрема, лісопорушники намагалися вивезти продукцію в бік села Соколів.

На даний момент поліцією встановлено особи двох порушників.

Сума збитків становить 19692,91 грн. Наразі тривають слідчі дії.

16:03, 12 січня Кримінал

Білокоровицькі лісівники розшукали ще один «схрон» деревини в околицях села Кишин



Цього разу лісова охорона підприємства виявила 20 колод дуба загальною масою понад 10 кубічних метрів в домогосподарстві гр. Р. Колодки довжиною по 3,1 метра були складені біля господарської будівлі, в якій зберігається сіно. Для надійності деревину тим же сіном і прикрили. Однак, вияснити, хто склав тут вищезгадану деревину – на разі не вдалося. Навіть після опитування місцевих мешканців, скидається на те, що не лише деревина, а й будівля з сіном, біля якої її знайшли, нікому не належать.

При обстеженні суміжних лісових масивів незаконних рубок лісу на території Білокоровицького лісгоспу не виявлено. На місце події лісівники викликали працівників Олевського відділення національної поліції. Лісопродукцію вилучено та передано на зберігання на Жубровицький проміжний склад ДП «Білокоровицьке ЛГ».

Наразі за цим фактом Олевським ВП Коростенського ВП ГУНП в Житомирській області проводяться слідчі дії. Нагадаємо, що двома днями раніше лісова охорона Білокоровицького лісгоспу поблизу того ж таки села Кишин Олевського району знайшла 73 колоди дуба загальною масою майже 27 кубічних метрів .

Наталія Горай, прес-служба Житомирського ОУЛМГ
Опубліковано: П'ятниця, 12 січня 2018, 13:59

http://103fm.com.ua/news/60226