Днями Петро Порошенко озвучив критерії, за якими можна визначити ефективність боротьби з корупцією. «Гроші заходять до державного бюджету, працюють на державу, працюють на підвищення мінімальної зарплати, на підвищення пенсій, працюють на оборону, працюють на місцеве самоврядування», – розповів президент у етері одного з телеканалів. Понад те, президент запевнив, що антикорупційна боротьба в Україні отримала високу оцінку з боку ЄС і НАТО. Правомірність таких критеріїв не викликає жодного сумніву, чого не скажеш про оцінки реформ. Певно, у ЄС і НАТО знають щось таке, чого не знає українське суспільство. Станом на травень 2018-го 58% українців вважали антикорупційну реформу першочерговою – більш нагальною, ніж реформа охорони здоров'я, пенсійної системи чи навіть збройних сил.
Такою вона є з 2015 року. Але 83% вважають антикорупційну боротьбу в Україні неуспішною (50% – провальною), і лише 9% бачать певні успіхи (дані Фонду «Демократичні ініціативи»). Чому так відбувається? Невже в Україні справді не відбувається жодних зрушень? Чи, можливо, українське суспільство має завищені очікування і не бачить позитивних змін? Чи це наслідки пропаганди опозиціонерів-«зрадофілів» або п’ятої колони? Напевно, і пропаганда, і завищені очікування – усе це наявне і впливає на настрої. Але набагато більшою мірою на настрої впливає об’єктивна дійсність, з якою мільйони українців стикаються щодня.
Нещодавно природозахисна організація Earthsight опублікувала дослідження, назвавши Україну європейським лідером з контрабанди лісу. За даними організації, попри діючий мораторій на вирубку лісу, експорт деревини у 2017-му році перевищив 1 млрд євро. І за останні чотири роки обсяг українського експорту зріс на 75%. Здавалося б, це якась дрібничка, локальний випадок, порівняно зі скандалами, які відбуваються, приміром, навколо НАБУ, НАЗК та Антикорупційного суду. Але насправді отакі локальні явища є для суспільства набагато переконливішими, ніж нескінченні дискусії у ЗМІ. Це не значить, що вся країна від Чопа до Краматорська стежить за вирубкою «кругляку». Достатньо і того, що у вирубці та контрабанді лісу задіяні тисячі (якщо не десятки тисяч!) осіб, котрі разом зі своїми родинами є безпосередніми учасниками незаконного, основаного на корупції бізнесу. І це аж ніяк не перебільшення, оскільки без корупційної складової браконьєрство такого масштабу просто не може існувати. Це самогонкою можна торгувати з-під прилавка, а для експорту деревини потрібна ціла корупційна екосистема: починаючи від інспекторів, котрі не помічають вирубки, закінчуючи юристами, котрі допомагають оформити продаж лісу респектабельним іноземним компаніям.
Знов-таки, це не значить, що усі дотичні до лісового господарства є корупціонерами, проте корупційна система явно домінує над системою доброчесності. І всі – починаючи від рядового вуйка з бензопилою – розуміють, що верхівка корупційної піраміди губиться десь у хмарах київського смогу. Те саме стосується піратського видобутку бурштину. Нещодавно виповнилося три роки, відколи президент пообіцяв ліквідувати це ганебне явище. Президент мав повноваження, мав кредит суспільної довіри, мав підтримку західних партнерів, яким можна було б продемонструвати конкретну перемогу над конкретним осередком корупції. Але бурштин як копали, так і копають. За оцінками експертів, копачі бурштину – це чи то 5, чи то 7 тисяч осіб, а може навіть десятки тисяч. Додаймо їхні родини, тих, хто задіяний у перепродажі бурштину, та інших дотичних осіб й отримаємо ще одну «корупційну армію». І свідками її славних перемог над державою та особисто президентом є вся країна, а надто – мешканці «бурштинових» районів. Скільки населення задіяно у контрабанді – не знає, певно, ніхто, хоча боротися із цим явищем обіцяють усі, кому не ліньки. А ще ж є величезний тіньовий сектор економіки, не пов’язаний з незаконною виробничою діяльністю, але також міцно зав’язаний на корупційних схемах. І всі ці люди – і власники, і працівники, і навіть клієнти – є свідками того, що корупція нікуди не поділася.
Бувають, звісно, приємні несподіванки, коли лікар відмовляється від «подяки», а п’яному водієві не вдається відкупитись від патрульних. Але загалом суспільні настрої відображають те, що є навколо. Бо корупція – це не якась таємнича матерія, що перетікає по банківських рахунках, а цілком конкретні щоденні практики, до яких в той чи інший спосіб залучені мільйони українців. І оцей матеріальний вияв корупції – точніше його повсюдна присутність – є підґрунтям для скепсису. Бо для пересічної людини що НАБУ, що Антикорупційний суд – це примари з телеекрану, а нелегальна лісопилка, на якій працює швагро, – це реальність, котру неможливо притлумити ніякими заявами, навіть з посиланнями на НАТО і ЄС. Цілком імовірно, позитивні зрушення, якими задоволені західні партнери, справді існують і справді заслуговують на визнання. Але допоки корупція не почне щезати з повсякденного життя українців, суспільство буде сповнене скепсису і недовіри до влади. Щоправда, слід враховувати, що реальний наступ на корупцію означатиме конфлікт уряду з людьми, котрі від корупції годуються – у що це може виливатися, ми бачили на прикладі «бурштинових бунтів».
Але парадокс у тому, що суспільство якраз-таки готове видати владі карт-бланш на радикальні дії, хай якими б непопулярними вони були в окремих місцевостях. А от терпіти тяганину без відчутних результатів стає дедалі важче.
http://ukropnews.com/news/Neznishchenna_koruptsiya_231526.html
