Від імені Уряду і від себе особисто щиро вітаю Вас з нагоди професійного свята – Дня працівників сільського господарства!
Спільні зусилля усіх трударів України увінчалися цього року високими досягненнями у сільськогосподарському виробництві – закладено надійну основу для забезпечення продовольчої безпеки, збільшено експортний потенціал держави.
Завдяки напруженій, наполегливій, самовідданій праці, зберігаючи та примножуючи хліборобські традиції, Ви отримуєте щедрі врожаї з благодатної української ниви, забезпечуєте населення якісними продуктами харчування.
Пріоритетом діяльності Уряду завжди буде всебічна підтримка сільськогосподарського товаровиробника та розвиток соціальної інфраструктури села.
Сподіваюся, Ваш гідний внесок в економічний розвиток держави, значний досвід та невичерпні знання і надалі сприятимуть зростанню потенціалу сільського господарства та підвищенню рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку.
"Під завісу осіннього сезону Україна традиційно вшановує своїх годувальників. Прийміть мої щирі вітання з Днем працівників сільського господарства - з цим, мабуть, "найбільш" українським професійним святом, святом людей, які працюють на землі.
Для мене цей день по-своєму ювілейний. Адже я вдесяте вітаю вас як Президент України.
За це десятиріччя ми з вами пізнали як невдачі гірких неврожайних часів - у прямому й переносному значенні цього слова, так і перші успіхи на ниві реформування галузі.
Більшу частину свого трудового життя я провів у конструкторських залах і заводських цехах. Але я завжди пам'ятав і пам'ятаю, що родом я із села, і завжди пишався своїм селянським родоводом.
У моїй пам'яті довіку закарбувалися тяжка праця моєї матері та односельців, котрі отримували копійки за горезвісні трудодні в колгоспі, поневіряння та безправ'я безпаспортних, позбавлених пенсій селян 50-60-их років, що виживали лише завдяки невеличким підсобним господарствам.
Тому реформа на селі для мене це передовсім -відродження історичної справедливості, повернення землі тим, хто на ній працює.
У листопаді сповнилося, знову ж таки, 10 років, відколи я підписав Указ щодо земельної реформи, а за два тижні буде п'ята річниця Указу про прискорення реформування аграрного сектора. Ці доленосні документи разом лягли в основу земельних та аграрних перетворень на селі.
Напевне, буде доречним, скориставшись такою нагодою, на фініші моєї президентської діяльності прозвітувати перед вами, дорогі селяни, про плоди нашої роботи й висловити деякі міркування щодо перспектив сільськогосподарської галузі.
У 1994-му й 1999-му роках, коли підписувалися згадані Укази, важлива була не стільки концепція земельної реформи, скільки політична воля до її здійснення.
Нагадаю, у грудні 90-го року, ще за радянських часів Верховна Рада Української РСР ухвалила Постанову "Про земельну реформу", відповідно до якої всі землі було оголошено об'єктом земельної реформи. А вже в березні 92-го року (усього через 15 місяців) Верховна Рада прийняла нову Постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", уперше поставивши завдання з приватизації землі.
То були цілком логічні й політично виважені кроки нової влади молодої Української держави. Боротьба за владу рідко коли обходилася без загравання з селянами, гри на їхніх віковічних почуттях до землі.
Я нагадую про ці історичні віхи нашої недавньої минувшини, щоб підкреслити: як Президент України я послідовно і неухильно дотримувався нормативних актів парламенту, у тому числі прийнятих ще в 1990 - 1992 роках, які стосувалися земельних та аграрних питань.
Шлях реформування сільськогосподарського сектора в Україні, якщо порівнювати нас із державами Центральної та Східної Європи, був значною мірою унікальний. Наші аграрні перетворення здійснювались у п'яти напрямах.
Перший - земельна реформа. Вона була спрямована на втілення в життя гасла "Земля належить тим, хто на ній працює". Треба було навіки закріпити й надійно захистити права власності селян на землю.
Другий - господарська реформа. Вона передбачала перетворення колгоспів і радгоспів у приватно-ринкові структури, збереження цілісності земельних масивів та майнових комплексів великих підприємств, вільний вибір селянами різних форм господарювання.
Третій - формування аграрного ринку на місці старої планово-розподільчої системи збуту продукції. Мільйони працівників, спеціалістів та керівників господарств треба навчити ринкових методів ведення господарства, заробляти доходи не в держави, а на вільному ринку, зокрема й зовнішньому.
Четвертий напрям - фінансова стабілізація. Нам належало фінансово оздоровити галузь, зняти з неї непосильний борговий та податковий тягар, відкрити шлях інвестиціям і кредитам, зупинити наростання цінових диспропорцій, безробіття та падіння доходів селян.
П'ятий - соціальний розвиток. Перед нами постала глобальна проблема - перетворити села з трудових придатків колгоспів і радгоспів у самодостатні й самоврядні територіальні громади, створити в них нормальні умови для життя, побуту, праці й відпочинку.
Погодьтеся, це були перетворення, для означення яких навіть слово "реформи" не підходило, бо не відбивало всю глибинну складність перемін. Це була справжня доленосна мирна революція, коли належало знову поставити все з голови на ноги, знову повернути українському селу його передвічне покликання.
Процеси були набагато складніші, ніж, скажімо, у Польщі, Чехії, Угорщині чи Словенії. Там переважно збереглися власність селян на землю й засади аграрного ринку, а соціальний розвиток сіл був набагато вищий.
Ми добре усвідомлювали, що без командно-адміністративної системи, яка відійшла в минуле, колгоспи й радгоспи приречені на занепад. Ви знаєте, що певною мірою так і сталося.
Насамперед я маю на увазі 90-ті роки. Тяжка криза перехідного періоду поглиблювалася політичним протистоянням.
Тепер, коли ми бачимо динаміку роботи аграрного сектора за останні п'ять років, агітація за реформи, як кажуть, зайва. Саме рішучі заходи з реформування стали рубежем, який чітко відділяє часи кризи від періоду піднесення.
Перелом настав, коли на більшості напрямів - це передусім приватизація землі, створення господарських структур ринкового типу, формування аграрного ринку та фінансове оздоровлення галузі, - ми досягли реальних зрушень. Лише тоді кризу змінила стабілізація, а згодом почалось економічне зростання.
За п'ять років пореформеного періоду (2000-ий - 2004-ий, з урахуванням прогнозу на поточний рік) середньорічний приріст сільськогосподарського виробництва в Україні становить 6%.
Ці темпи вищі, ніж були в усі радянські п'ятирічки, крім повоєнної. Ось результат появи реального власника, господаря землі, зацікавленого у своїй праці та відповідального за свою діяльність.
Цей феномен селянина-господаря вдруге підтвердився на теренах України. За свідченням відомого українського вченого Михайла Туган-Барановського, протягом півстоліття після скасування кріпацтва сільське господарство розвивалося удвічі швидше, ніж за такий самий період кріпаччини. А за наступні 22 роки так званого соціалістичного господарювання на селі (1918 - 1940 роки) темпи знову впали удвоє.
Це статистика, проти якої будь-яка ідеологія безсила. Її глибинний сенс полягає в тому, що наймит - незалежно від того, на кого він працює - на поміщика чи на колгосп - не може працювати краще, ніж вільний селянин - господар на власній землі.
А тепер трохи живих фактів, за якими - конкретні люди та їхні трудові здобутки.
Цього року очікується рекордний за роки незалежності врожай зерна - 45 млн. тонн разом з кукурудзою. Нагадаю, що за останні 100 років кращі врожаї в Україні було зібрано лише 8 разів. А в ряді регіонів такий ужинок маємо вперше за всю історію. Наприклад, на Одещині вперше зібрали 3,7 млн. тонн зерна. Рекордний врожай одержали у Київській, Миколаївській, Полтавській, Закарпатській областях.
Окремі райони - як, скажімо, Кагарлицький та
Білоцерківський Київської області, Чорнобаївський Черкаської, Новосанжарський Полтавської, Прилуцький Чернігівської, - зібрали більш як по 50 центнерів зерна з гектара. Сотні сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств намолотили по 70 центнерів зерна з гектара. В агрофірмі "Маяк" Котелевського району Полтавської області (керівник - Тетяна Корост) на площі 850 гектарів зібрано по 122 центнери зерна кукурудзи з гектара. У приватному підприємстві "Аграрне" Володарського району Київської області (керівник - Володимир Любомський) на площі 2,5 тис. гектарів - по 106 центнерів зерна кукурудзи.
Це вже на рівні європейських країн з високорозвиненим сільським господарством.
Цьогорічний валовий збір кукурудзи в Україні очікується на рівні 9 млн. тонн, при середній врожайності з гектара 40 центнерів. Це рекорд за всю історію України.
Нагадаю, що у 1977 році славнозвісна українська хліборобка, двічі Герой Соціалістичної Праці Євгенія Долинюк з Борщівського району Тернопільської області зібрала один з найкращих урожаїв кукурудзи у всьому колишньому Союзі - по 85 центнерів з гектара на площі 50 гектарів.
У 2004 році в Кагарлицькому районі Київської області на площі 10 тис. гектарів зібрано по 90 центнерів кукурудзи з гектара, у Новосанжарському районі на Полтавщині на площі 12 тис. гектарів - по 86 центнерів.
На наших очах, як колись казали, подвиг передовиків стає нормою життя і праці.
Давайте щиро привітаємо наших славних хліборобів, котрі демонструють чудеса хліборобської майстерності. Багато з них сьогодні були удостоєні високих державних нагород. За трудові подвиги на полях і фермах Героями України стали Володимир Деонисович Видобора з Одещини, Анатолій Григорович Головко із Запоріжжя, Тетяна Михайлівна Корост з Полтавщини, Олександр Андрійович Кудревич.
Сьогодні на селі трудиться ціла плеяда українських Героїв. Більшість із них присутні в цьому залі. Честь і слава нашим славним трударям та ветеранам хліборобської праці!
У роки кризи вони виявили не лише трудову доблесть, а й стали, як нині кажуть, антикризовими менеджерами. Стали передовиками в реформуванні підприємств та освоєнні ринкових методів господарювання.
Хочу підкреслити, що зростання сільськогосподарського виробництва досягнуто не за рахунок великих ресурсів, а завдяки господарському хистові хліборобів, мозолистим рукам та управлінському талантові керівників.
У поточному році селяни зібрали зерна більше, ніж у недалеких 1980-му - 1986-му, використавши у 5 разів менше енергоносіїв, у 10 разів менше - добрив та хімікатів і удвічі менше техніки.
Я далекий від того, щоб ідеалізувати цей факт. Українське село переживає нестачу нафтопродуктів, добрив, техніки, а також їхню дорожнечу. Але навіть за цих умов ми здійснили справжній прорив у галузі сільського господарства.
Селяни навчилися по-господарському, дбайливо ставитися до ресурсів. Висока майстерність, підприємливість дали їм змогу одержувати кращі результати з меншими втратами. Оце і є ринковий стиль господарювання.
Водночас будьмо відверті, дорогі друзі. Навряд чи такі зрушення були б можливі без підтримки з боку держави. Згадаймо списання величезних боргів перед бюджетом, які дамокловим мечем нависали над аграрним сектором. За 1997 - 2002 роки було списано боргів на 8 млрд. гривень і 6 млрд. гривень - реструктуризовано.
Держава утричі послабила податкове навантаження. Воістину революційним кроком стало запровадження замість дванадцяти податків і платежів єдиного фіксованого сільськогосподарського податку, "прив'язаного" до земельної площі.
Потужна державна підтримка надається селянам-пенсіонерам. Уже цього року сільським пенсіонерам виплачено майже 10 млрд. грн. пенсій. Але сільгоспвиробники сплатили до Пенсійного фонду з фіксованого податку лише 200 млн. грн. Я знаю, що лише половина пенсіонерів на селі до виходу на пенсію працювали в сільському господарстві. Але й щодо них дотація з Пенсійного фонду становить понад 5 млрд. грн. Тому хочу, щоб селяни пам'ятали: сьогоднішня влада почала повертати борги селу.
Від часу запровадження фіксованого сільськогосподарського податку, тобто за 2000 - 2004 роки така дотація становить майже 39 млрд. грн.
Нічого подібного не було і немає в жодній галузі. Такі заходи державної підтримки селянства справді унікальні. Подібним не може похвалитися жодна країна з тих, що утворилися з колишніх союзних республік та соціалістичних країн.
Держава пішла також на безпрецедентне стимулювання банківського кредитування галузі. Цього року селяни отримали понад 7,7 млрд. грн. кредитів - це у 30 разів більше, ніж у 1999 році. Третина з них видається на пільгових умовах. На компенсацію відсотків за кредитами за 5 років з бюджету виплачено понад 700 млн. грн.
Завдяки державній підтримці довгострокове кредитування галузі нинішнього року зросло порівняно з 2000-им у 12 разів і становить третину від загальних сум кредитів галузі. Ще кілька років тому позики надавались щонайбільше від посівної до врожаю, а цього року третину з них видано на 2 - 3 роки.
Водночас значно краще повертаються кредити. Після реформування аграрний сектор із проблемного позичальника став найбільш дисциплінованим клієнтом банків. У поточному році повернено практично всі кредити (96%), щодо яких настали терміни сплати. І це не просто святковий комплімент, це - офіційна статистика.
Зрештою, після тривалих зусиль було зупинено наростання цінового диспаритету. За 1991 - 1999 роки сільськогосподарська продукція подешевшала порівняно з продукцією промисловості, яка використовується в аграрному секторі, у 5 разів. У 2000-2004-му вперше за останні 20 років співвідношення цін стабілізувалось.
Завдяки державній підтримці українське село твердо стало на ґрунт фінансової стабілізації. Якщо за п'ять дореформених років (95-й - 99-й) сільгосппідприємства отримали понад 11 млрд. гривень збитків, то протягом наступних 5 літ після реформування (2000-й - 2004-й, з урахуванням прогнозу на 2004 рік) - понад 5 млрд. гривень прибутку.
У поточному році очікується найвища за останнє десятиліття рентабельність сільського господарства - 13%, сума прибутку становитиме близько 3 млрд. гривень.
Галузь почала поповнювати й державну скарбницю. Навіть у минулому неврожайному році до бюджету надійшло податків у 1,8 раза більше, ніж у 99-му. Нинішнього року податкові платежі удвічі перевищують торішні.
Фіксований податок та пільговий режим оподаткування операцій з передачі продукції на переробку виявилися досить ефективними. Поточного року - прогнозно - сільське господарство разом з харчовою промисловістю сплатять 6,2 млрд. гривень податків, що удвічі більше, ніж у 1999-му.
Таким чином, агропромисловий комплекс вийшов на перше місце за обсягами податкових платежів. А сільське господарство з колишнього боржника стало найсумліннішим платником податків.
Щира вам за це дяка, шановні аграрії!
Перетворення на селі позитивно позначилися й на соціальній сфері.
За п'ять років пореформеного періоду середня зарплата у сільському господарстві зросла утричі й почала наближатися до середньої заробітної плати в промисловості та по країні.
Галузь найкраще впоралася з погашенням заборгованості із зарплати. На сьогодні сплачено практично 60% боргів. Це
найвищий показник серед інших галузей економіки.
Земельна реформа відкрила нове джерело доходів для селян - орендну плату за землю. За пореформений період селяни отримали з цього джерела майже 11 млрд. грн. Ця сума перевищує обсяги виплаченої заробітної плати працівникам галузі. До речі, більш як половину орендної плати отримали пенсіонери.
Шановне товариство!
Успіх аграрних перетворень очевидний і незаперечний, хай би там що казали критики та опоненти. Хоча це не значить, що ми маємо трубити у фанфари. Це тільки перші успіхи, які все ще не перекрили спаду за роки економічної кризи.
Ми добре знаємо, що наші рекорди насправді не дотягують до потенціалу аграрного сектора. Ми маємо всі підстави орієнтуватися на показники в країнах Західної Європи.
Перед Україною, яку Всевишній наділив найкращими природними умовами для розвитку сільського господарства і яка вже заклала підвалини ринкових відносин, відкриваються широкі перспективи.
Коротко поділюся з вами своїм баченням дальшого розвитку українського села.
Насамперед маємо серйозно зайнятись формуванням аграрного ринку. Тут ще дуже багато проблем. Торік, як ви пам'ятаєте, різко підскочили ціни на хлібопродукти. Цього року - на м'ясопродукти. Усе це пояснюється відсутністю системи організованого ринку та механізмів його ефективного регулювання.
Водночас позитивний досвід у нас є. Ще недавно експортні ціни на зерно в Україні були значно нижчі, ніж у США та Європейському Союзі. Цього року вони стали навіть вищі.
Формування прозорого аграрного ринку - необхідна передумова вступу України до Світової організації торгівлі. Практика реформування свідчить, що тільки на організованому ринку можна заробляти гроші, і насамперед на світових ринках.
Треба активніше просувати, а головне продавати вітчизняну продукцію на зовнішні ринки. Можливості дуже великі. За поточний рік експорт сільськогосподарської продукції зріс порівняно з 1999-им у 2,5 раза, а сальдо зовнішньоекономічної торгівлі збільшилось утричі. На галузь припадає 10% загальних валютних надходжень від експорту.
Ви добре знаєте, що найгострішою на сьогодні є проблема технічної модернізації галузі. Її розв'язання потребує багато часу - не рік і не два. Щорічно на поля України потрібно виводити десятки тисяч нових тракторів, комбайнів, інших машин. Необхідні мільярди гривень інвестицій, довгострокових кредитів.
Це справді загальнодержавна проблема, вирішення якої має об'єднати аграрний, промисловий, банківський капітал - за активного державного стимулювання.
Гадаю, ви погодитесь, що нам потрібна Державна програма технічної політики в аграрному секторі. Не набір загальних побажань, а конкретна, підкріплена фінансовими ресурсами й економічними механізмами програма.
Навіть за сьогоднішніх умов селяни придбали за рік майже 8 тис. одиниць вітчизняної техніки, або на 20% більше, ніж торік. І знову ж таки не без підтримки держави, зокрема, у формі компенсації з бюджету 30% вартості техніки та половини відсотків за кредити.
З цією ж метою на 2005 рік у державному бюджеті передбачається коштів удвічі більше, ніж у поточному, що дасть змогу придбати техніки більш як у два рази.
Саме враховуючи величезну потребу в довгострокових інвестиціях та кредитах для подолання технічної кризи, я наполягав на включенні землі в економічний оборот. Підкреслюю, не для торгівлі землею, не для її розпродажу, як люблять лякати селян окремі політики, а для можливості отримання селянами довгострокових іпотечних кредитів.
Нагадаю, у країнах Західної Європи та Північної Америки земля сягає до 70% у структурі капіталу фермерських господарств. Стільки ж припадає на іпотечні кредити фермерам.
У нас у цьому плані аграрний сектор незаслужено обділений. На галузь припадає 14% ВВП і лише 7% кредитів та 4% інвестицій. Це тільки через те, що галузь, образно кажучи, - все ще залишається однією ногою в соціалізмі і її хочуть тримати там. Маю на увазі відсутність ринкової капіталізації землі.
Тому з цієї трибуни хочу наголосити:
·Я за включення землі в економічний оборот, бо це відкриває шлях до потужного іпотечного кредитування. Немає усіх законодавчих актів, прийміть їх, будь ласка, хто вас тримає? Самі гальмуємо. Навмисно, підкреслюю.
·Я за капіталізацію землі, бо це відкриває для аграріїв шлях до великих інвестицій.
Після включення землі в економічний оборот сільське господарство може перетворитись у найбільш капіталізований сектор економіки, з яким будуть рахуватися банки, інвестори, страхові та фінансові компанії.
Водночас запровадження цивілізованого ринку землі дало б змогу зупинити розбазарювання землі, піднести її ціну до реальної ринкової вартості.
Але відповідний Закон "Про ринок землі" ніяк не може народитися. Схоже, дехто з тих, хто гальмує його ухвалення, потребує часу для продовження беззаконня у цій сфері. Тільки цим можна пояснити спроби втретє продовжити мораторій на включення землі в економічний оборот.
Сьогодні окремі структури взяли в оренду вже десятки тисяч гектарів земельних паїв. А умови оренди нав'язуються цими структурами такі, що ніколи вже ця земля не буде власністю тих селян, які здали цю землю в оренду. Я не хочу з цієї трибуни демонструвати такі договірні зобов'язання. Селяни, підкреслюю, залишаються без землі. І це вже факт.
Шановні друзі!
В Україні - сприятливі природні умови для розвитку сільського господарства. Але цього замало. Потрібна підприємлива, новаторська або, як сьогодні кажуть, активна інноваційна діяльність господарів землі.
Нині у світі за рахунок інновацій забезпечується половина сумарної ефективності економіки. Наші селяни теж добре знають, що може принести українська земля, якщо їй дати необхідні ресурси та нові технології.
Понад 20 років тому на Полтавщині відомий аграрій Федір Трохимович Моргун і професор Микола Кіндратович Шикула запровадили технологію безвідвального обробітку ґрунту. Нелегко це далося, але вона досі дає результат. Витрати нафтопродуктів та інших енергоносіїв на одиницю продукції рільництва в області нижчі, ніж в Україні та в сусідніх регіонах.
В акціонерному товаристві "Агро-Союз" Дніпропетровської області на 1 гектар сьогодні витрачають по 35 - 40 літрів пального, тобто на рівні показників країн Західної Європи.
У цьому ж "Агро-Союзі" цього року 1210 корів мають дати по 7 тис. літрів молока від корови. У приватному підприємстві "Зоря" Харківської області від 1200 корів надоїли по 6 тис. літрів молока. Рентабельність цих господарств сягає майже 100%. Тут ніхто не каже, що тваринництво збиткове.
Завдяки сучасним технологіям відроджено найбільший в Україні Калитянський комбінат з виробництва свинини на 80 тис. голів, який став прибутковим підприємством.
Розвивається птахівництво, яке вже досягло вищої продуктивності, ніж було в докризові часи.
Я навів приклади лише щодо "проблемних" галузей, які традиційно були збиткові. Таких прикладів з кожним роком стає дедалі більше.
Принципове для нас питання: що маємо зробити, аби прискорити та розширити інноваційні процеси на селі?
Висловлю з цього приводу деякі міркування.
Перше. На мій погляд, треба зберегти фіксований сільськогосподарський податок. І ось чому. Господарство, яке
одержує, скажімо, 60 центнерів зерна з гектара, платить державі такий самий фіксований податок, як і господарство, яке має удвічі нижчу врожайність.
Чи можна знайти більш ефективне державне стимулювання інноваційного розвитку?!
Я не кажу про ставки податків. Можливо, з часом їх треба підвищувати, бо за цим стоять місцеві бюджети.
Але наголошую на необхідності зберегти сам принцип оподаткування та стимулюючу роль "прив'язаного" до землі фіксованого податку.
Друге. Потрібно активно розвивати аграрну науку, вивести її результати з академічних стін на поля і ферми. А в самій аграрній науці належить підняти рівень наукової новизни, позбутися шкідливої практики утриманства. Прогрес науки має йти до селян, у господарства та підприємства.
Потрібні нові, ринкові форми співпраці науки й виробництва, які б прискорювали впровадження наукових розробок, підвищували зацікавленість і відповідальність науковців і господарників.
Третє. Слід переходити до загальновизнаної світової практики підтримки державою насамперед інноваційної діяльності. Підрахунки показують, що обсяги такої підтримки в країнах Європи пропорційно галузевій структурі ВВП у 3-5 разів вищі, ніж в Україні. А в структурі бюджетних видатків чи на гектар землі - у 10-15 разів більші.
За п'ять пореформених років бюджетна підтримка галузі, насамперед інноваційних процесів, зросла в 11 разів і сягнула 3 млрд. гривень. Найбільше в цьому напрямі зроблено за останні два роки урядом Віктора Януковича.
Четверте. Якою б потужною не була державна підтримка галузі, вона не замінить систему ринкового страхування ризиків господарювання на селі. І справа не тільки в коштах. Потрібне оптимальне поєднання механізмів державної підтримки і страхування.
На сьогодні аграрний сектор охоплений страхуванням не більш як на 10%. Тоді як у країнах Західної Європи - майже на 90%.
Але й тут держава вже зробила крок назустріч, узявши на себе часткову компенсацію селянам страхових платежів з 2005 року, для чого в проекті бюджету передбачено 150 млн. грн.
Згадайте, як кілька років тому саме завдяки частковій компенсації з бюджету відсотків за кредитами почало швидко зростати кредитування галузі. Його обсяги, я вже казав, за 5 років зросли в 30 разів. Маємо через 4 - 5 років вийти на такий самий рубіж страхування аграрного сектора. Це сприяло б істотному підвищенню конкурентоспроможності галузі.
Шановне товариство!
Хочу особливо наголосити ось на чому: найбільш пріоритетним напрямом на найближчу перспективу я вбачаю соціальний розвиток села.
Маю на увазі поліпшення транспортного, побутового, житлово-комунального, медичного, соціально-культурного обслуговування сільського населення. Уже сам перелік цих проблем вражає, а кожна з них - непочатий край роботи і величезні кошти.
Тому дуже важливо обрати провідну ланку, взявшись за яку, можна "витягнути" весь ланцюг проблем. Тут потрібна своєрідна кооперація зусиль держави, сільськогосподарських підприємств і селян.
Формування таких пріоритетів, визначення форм і механізмів, об'єднання зусиль і коштів - це суть соціальної політики розвитку села. Розробка й здійснення таких заходів, на мій погляд, має знайти відображення в Загальнодержавній програмі соціального розвитку села до 2011 року.
Приклад має подати влада. Тому повністю підтримую пропозиції оголосити в Україні десятиріччя соціального розвитку села. І не тільки оголосити, а підтримати це коштами.
На мою думку, таким пріоритетним напрямом, який має обрати держава, є дорожнє будівництво. Сільське бездоріжжя давно стало притчею во язицех, а велика капіталоємність і територіальна розпорошеність будівництва доріг свідчить, що ця справа під силу лише державі.
Думаю, селяни підтримали б таку загальнодержавну програму, як "Дорога з твердим покриттям до кожного сільського двору". Підкреслюю, не просто до кожного села, а до кожної селянської садиби. Навіть якщо реалізація такої програми потребує 10 років, її величезне соціальне та інфраструктурне значення варте того. Досвід будівництва першого вітчизняного автобану Київ - Одеса має додати нам оптимізму в будівництві дороги життя під умовною назвою "Місто - село", яка на сьогодні є найдовшою і найважчою.
Переконаний, ми здатні це зробити. І тут теж є гарний досвід. Маю на увазі газифікацію сільської місцевості. За роки незалежності газифіковано газопроводами майже 7 тисяч сіл, що у 2,5 раза більше, ніж за радянські часи. Погодьтесь, в умовах десятилітньої економічної кризи це було дуже непросто.
Для розв'язання іншої соціально значущої проблеми - сільського безробіття - важливо забезпечити не тільки зайнятість, але й пристойні заробітки селян.
Водночас - гадаю, ви зі мною погодитесь - тут потрібні зважені комплексні рішення.
Неприпустимо, щоб, з одного боку, сільськогосподарські підприємства відчували гостру потребу в робочій силі, а з другого - держава витрачала чималі кошти на "віртуальне" (штучно зареєстроване) безробіття. Ми ще не така багата держава, щоб так розпорошувати наші кошти. Це вже стало заробітчанством в деяких регіонах.
Інші важливі напрями соціальної сфери села - побут, освіта, охорона здоров'я, культура, спорт - набудуть нової якості з вирішенням питань транспортного сполучення і зайнятості селян. Це показує повоєнний досвід Європи і вітчизняна практика окремих регіонів.
Шановні друзі!
Підсумовуючи сказане, хочу зазначити ось що. Питання реформ на селі завжди було актуальним на теренах України. Але не завжди доводилось до логічного завершення. Реформа 1861 року була половинчатою і не усунула пережитків феодалізму. Столипінська реформа була успішною, але її перервали війна та революція.
Нова економічна політика (НЕП) теж дуже пожвавила процеси на селі, але була згорнута. Така сама доля спіткала аграрні програми радянських часів, прийняті в 1953-му, 1965-му та 1982-му роках, які дали короткочасний ефект.
Сучасні аграрні перетворення беруть початок ще з часів перебудови, коли відроджувались оренда, фермерство, кооперація. Реформа історично запізнилась, затягнулась і ускладнилась кризою та смутою.
Немає нічого гіршого, ніж почата і незавершена справа. Недобудований будинок, дорога чи міст - це марно витрачені час, кошти і праця людей. Але незавершена реформа - це значно гірше. Це розчарування і невдоволення людей, невпевненість інвесторів та банків.
Тому аграрну реформу ми повинні успішно завершити.
Для цього потрібні стабільність у державі та послідовність в аграрній політиці.
Селяни від землі успадкували стабільність, тому, природно, прагнуть послідовності і передбачуваності. Це мені не раз доводилося чути на зустрічах у регіонах.
Селянська логіка проста: якщо дали землю у власність, дайте свободу трудитись на ній, розпоряджатись нею і заробляти на пристойне життя.
Тривалість процесу аграрних перетворень об'єктивно потребує послідовності аграрної політики. Наступне десятиліття має бути, і я переконаний, буде продовженням курсу реформ. Тільки за таких умов можна розраховувати на швидкий економічний і соціальний розвиток села.
Дорогі друзі!
У цей святковий день хотів би також звернутись до політиків, урядовців, керівників місцевих органів влади, усіх громадян України.
Краса, гордість і багатство України справедливо пов'язуються із селом.
Дбаючи про село, ми забезпечуємо майбутнє нашої держави, її гідне місце у світовій спільноті.
Давайте зробимо все, щоб зберегти колиску нашого родоводу для майбутніх поколінь. Щоб наше село стало справжнім вишневим садом.
У переддень професійного свята хочу сердечно подякувати вам за достаток на столах наших людей, за професіоналізм і відданість хліборобській справі.
Низький уклін вам від усього українського народу.
Зі святом вас, дорогі друзі!
Щастя й добра вам і вашим родинам, здоров'я і нових звершень!"
Прийміть сердечні вітання з нагоди професійного свята – Дня працівників сільського господарства України.
Висловлюю вам щиру вдячність за невтомну й самовіддану працю, любов до різної землі і примноження кращих хліборобських традицій, результатом яких є отримання щедрих урожаїв із благодатної української ниви. Ваш багатий досвід, природна мудрість, наполегливість і працелюбність є запорукою добробуту наших співвітчизників.
Переконаний, що ваші зусилля не обмежаться досягнутим, ви й надалі будете дбати про успішний розвиток сільських територій та утвердження провідних позицій агропромислового комплексу держави. Бажаю усім міцного здоров’я, щастя, творчої наснаги, злагоди й достатку в кожній оселі.
Гандзюк / 112.ua
Виталий Олешко
