За 17 років мораторію, як свідчить Держгеокадастр, із семи мільйонів власників паїв померло вже понад 1.4 мільйона
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Народні депутати вже удесяте продовжили мораторій на купівлю-продаж землі. Ринок землі є запущеною, хронічною хворобою для Верховної Ради і болючою для народу, бо рідна українська земля рясно скроплена кров’ю і вистраждана голодоморами. Наші далекі пращури важко працювали, щоб освоїти цю землю, і мужньо захищали її від ворогів, щоб закріпити за собою свою землю. Навіть назва «Україна» походить від давнього «наша земля».
Однак прийнятий в 2001році Земельний кодекс України, в якому відрегульовані всі земельні відносини, не працює, бо Верховна Рада до цього часу не створила закон України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». Згідно зі статтями 13, 14, 64 Конституції України, земля як основне національне багатство є власністю українського народу. Право власності громадянина на землю гарантується державою. Але селяни позбавлені цього права, бо державна влада, в тому числі парламент, не виконують своїх конституційних обов’язків. У Верховній Раді депутати 17 років перекидаються між собою проектами про землю, цинічно обіцяючи своїм виборцям «золоті гори», а натомість й гектара не дають.
За ці роки, як свідчить Держгеокадастр, із семи млн власників паїв уже померли понад 1.4 млн, так і не дочекавшись омріяної власності, достатку і можливості лікуватися за рахунок навіть проданого клаптя належної їм землі.
СВІТОВИЙ БАНК: 1 ГЕКТАР ЗА 3,5 ТИСЯЧІ ДОЛАРІВ США
Народні депутати пояснюють свої навколоземельні маневри тим, що землю можуть скупити «світові фінансові клани», «свої» олігархи і будуть отримувати надприбутки. Так, українські чорноземи із сприятливим кліматом високо котируються у світі.
За прогнозами світового банку, при відміні мораторію 1га землі буде коштувати близько 3.5 тис. доларів.
Але хіба не для того в нас є Верховна Рада, щоб прийняти такі закони, які б виключили можливість купівлі землі іноземцями або своїми магнатами?
Мораторій якраз і дає можливість отримувати надприбутки нуворишам з українськими паспортами з орендованої у селян землі. Вони вважають її не своєю власністю, яку треба берегти, а миттєвим клондайком, своєрідними «бурштиновими полями». Агрохолдинги вирощують лише високорентабельні й швидкоокупні сільгоспкультури. Застосування нових технологій, інтенсивне використання мінеральних добрив і отрутохімікатів, скорочення площ під цукровий буряк, картоплю, кормові культури забезпечує високий вал зерна. Реалізація його за кордоном дає швидку віддачу вкладених коштів. Державі вигідніше переробляти зерно на муку, макарони або згодовувати на м’ясо і експортувати у вигляді готової продукції, але це — занадто довгі гроші для нинішніх бізнесменів. Їхня ціль чисто споживацька: взяти сьогодні більше, бо завтра може і не вдасться. Порушення вимог раціонального землекористування, сівозмін, нехтування заходами охорони земель погіршує їх екологічний стан та призводить до виснаження ґрунтів.
РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ВИРОЩУВАННЯ СОНЯШНИКА — 41.3%, А ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ — 3,4%
Україна — перша в Європі та третя в світі із забезпеченості ріллею, і перша в Європі та п’ята у світі... із смертності. Ви думаєте, що люди вмирають від достатку?
В 2018 році наші аграрії виростили рекордний збір — 70,1 млн т. зерна, це — 1,6 т зерна на особу. За прийнятими нормами, однієї тонни зерна достатньо, щоб кожен українець мав хліб і до хліба. Але спожито протягом року середньостатистичною особою менше фізіологічної необхідності: м’яса — 52 кг, за норми — 80, молока — 200 л, за норми — 400, яєць — 270 шт, за норми — 365, риби — 10, 5 кг, за норми — 18. Причому ціни зростають катастрофічно. 650-грамова хлібина «Подільського» Тернопільського хлібозаводу на початку 2018 року коштувала 11грн 25 коп , а на кінець року — 15 грн 50 коп. М’ясо досягло захмарних 130—150 гривень за кілограм, і скоро стане делікатесом для середньостатистичного українця.
Агрохолдинги не займаються тваринництвом, бо рентабельність вирощування соняшника — 41.3%, а виробництва яловичини — 3,4%, свинини — 3.5% . Тому за час дії сумнозвісного мораторію поголів’я ВРХ скоротилося в 2,6 разу, свиней — в 1.3 разу і продовжує падати. Причому 56% тваринницької продукції, 88% овочевої, 81% плодовоягідної виробляються в особистих селянських господарствах.
Викладені вище факти свідчать, що сучасний стан у сільському господарстві не вирішує соціально-економічних проблем на селі. Щороку населення України, особливо сільське, скорочується в середньому на 200000 осіб.
166 підприємців володіє 3,6 млн га, або по 22 тис. га на одного. 16 % підприємств експлуатує 74% площ землі, що в середньому по 2,3 тис. га на підприємця. Якщо не буде обмежена площа одного господарства до 100—500 га, аргохолдинги перетворяться на латифундії.
ПРОЕКТ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ УРЯДУ СКОРОПАДСЬКОГО
Навіть Столипінська реформа 1906 року не допускала зосередження землі в руках окремих багатіїв і дозволяла скуповувати «не більше чотирьох наділів, тобто 10—18 десятин».
Проект земельної реформи уряду П. Скоропадського передбачав примусовий викуп державою всіх великих земельних маєтків та розподіл їх за допомогою Державного земельного банку не більше 25 десятин землі на одне господарство. Цілком сучасно звучить програма ОУН, яка в своїй аграрній політиці передбачала (текст оригіналу): «5. Селянське господарство буде побудоване на праві приватної власности, обмеженім державною регуляцією вільної продажі і купна землі з ціллю запобігти в той спосіб надмірному зменшенню чи збільшенню земельних наділів».
Землі, які займають агрохолдинги, необхідно повернути власникам, передати воїнам АТО, продати на пільгових умовах нашим заробітчанам, які б з охотою повернулися на батьківщину, і за підтримки держави сформувати фермерські господарства. Це дало б можливість дати життя селам, створити середньо-заможний клас селян, які були б одночасно і власниками землі, й виробниками, заохотити їх до участі в економічній діяльності, дати змогу розкритись їхнім талантам і умінням.
У кредитуванні й організації купівлі-продажу земельних ділянок Україна має певний історичний досвід. У 1910 р. з ініціативи митрополита Андрія Шептицького був заснований у Львові перший Український акціонерний Земельний Іпотечний банк, який користувався високим авторитетом, надавав селянам дешеві коротко- і довготермінові кредити на придбання землі та поліпшення господарської діяльності під заставу землі та нерухомого майна терміном до 50 років.
В 2005 року президент Віктор Ющенко підписав Закон України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», яким визначено стратегічні цілі продовольчої безпеки, збереження селянства як носія української ідентичності й культури, комплексний розвиток сільських територій. І найголовніше: статтею № 3 передбачено «створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин». Ні за 10, ні за 13 років цей закон не виконали, тому бездіяльність влади покривається черговою забороною.
Мораторій на землю не відповідає ні Конституції, ні законам України, ні позиції Президента Петра Порошенко, який вважає, «що мораторій на землю не вписується в Європейську систему України», ні рішенню Європейського суду з прав людини, ні набутому історичному досвіду, ні одвічній мрії українців про «свою землю».
Варто придивитися до досвіду прибалтійських країн. Литва перейшла до цивілізованого ринку землі й передала у власність своїм громадянам не лише сільськогосподарські угіддя, а й ліси і водойми, а іноземцям — у довгострокову оренду.
Закон має гарантувати право першості на придбання землі тим, хто на ній живе і працює, гарантувати довготермінові пільгові кредити, підтримувати фермерські господарства, захищати права власності, передбачити кримінальну відповідальність за оформлення землі на підставних осіб і рейдерство, сприяти демократичному кооперативному руху і демонополізувати аграрне виробництво. Кінцева мета реформ — ліквідація беззахисності й бідності селян.
А поки що селяни на рідній, але не своїй землі, і далі залишаються власниками земельних паїв без права вільно розпоряджатися своєю власністю.
