Чинники пожежонебезпечного весняно-літнього періоду
З настанням весни на території нашої країни зазвичай спостерігається підвищення температурних показників і незначна кількість опадів, починається пожежонебезпечний сезон – це період з моменту танення снігового покриву в лісі до появи повного зеленого покриву або настання стійкої дощової осінньої погоди. За таких умов можливе виникнення пожеж у природних екосистемах. Щорічно пожежі у природних екосистемах завдають непоправного збитку природі та державі. Найбільша їхня кількість зазвичай припадає на весняно-літній період.
Усі види цього лиха супроводжуються такими факторами, як висока температура у зоні вогню, задимлення великих районів, що значно ускладнює боротьбу з пожежею, обмежує видимість, чинить негативний психологічний вплив та подразнює дихальні органи населення прилеглих поселень.
З аналізу виникнення пожеж за 2018 рік встановлено, що з настанням весняно-літнього періоду виникає понад 65% займань, більшістю з яких є пожежі в екосистемах. На ліквідацію цього лиха витрачається найбільша кількість матеріальних та трудових ресурсів державних аварійно-рятувальних підрозділів. Проблематика гасіння вищезазначених пожеж полягає у протяжності району виїзду, внаслідок чого площі пожеж можуть сягати 6-7 га. За 2018 рік 61,2% пожеж впродовж весняно-літнього періоду – це загоряння сухої трави у балках та на луках.
Природні пожежі. Щорічно у суху, спекотну погоду небезпека від лісових та торф’яних пожеж різко зростає. Лісові пожежі виникають головним чином з вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників. Причиною загоряння може бути виробнича діяльність людини (спалювання відходів на прилеглих до лісу територіях) та необережне поводження з вогнем (недопалки, сірники, вогнища).
Вогонь може швидко розповсюдитись і, підхоплений вітром, стати вогненним валом, що знищує на своєму шляху все живе і перетворює ліси в нежиттєздатні пустелі. При цьому виникає велика загроза для населених пунктів, життя людей, домашніх тварин.
Найбільш небезпечними бувають жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря 30 – 40%.
Залежно від характеру горіння, швидкості розповсюдження вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж:
- низові (або низинні);
- верхові (або повальні);
- підземні (торф’яні або ґрунтові);
- пожежі дуплистих дерев.
Найрозповсюдженіші –
низові пожежі, частина з яких складає приблизно 80% усіх випадків можливих пожеж. Низові (низинні) пожежі розвиваються внаслідок згорання хвойного підліска, живого надґрунтового покриву (моху, лишайнику, трав’янистих рослин, напівчагарників і чагарників) або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора-два метри). Полум’я має висоту до 50 см, швидкість розповсюдження вогню при цьому невелика – 100 – 200 метрів за годину, а за сильного вітру – від одного до трьох кілометрів.
Верхові лісові пожежі розвиваються із низових, і відмінність їхня у тому, що згорає не лише надґрунтовий покрив, але й нижні яруси дерев та крони жердняків. До вершинних пожеж належать й такі, при яких вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго тривати не можуть. Під час верхових пожеж виділяється багато тепла. Висота полум’я при цьому становить 100 і більше метрів. У таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8 – 25 км за годину.
Підземні (ґрунтові або торф’яні) пожежі виникають часто наприкінці літа як продовження низових або верхових. Заглиблення низового вогню починається біля стовбурів дерев, потім воно розповсюджується у різні сторони до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж виникають завали з дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф’яні пожежі можуть бути й не наслідком лісових. Вони часто захоплюють величезні простори та дуже важко гасяться. Небезпека їхня у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів. Задимлюються великі райони, що негативно впливає на людей і ускладнює боротьбу з пожежею; обмежує видимість. Найчастіше пожежонебезпечні умови складаються у степовій, поліській та лісостеповій зонах, у горах Криму.
Найпоширенішими є лісові та торф’яні пожежі, бо ліси й торфовища займають понад 10 млн га території України. 31% лісів розташовано у північному регіоні, 17% – у східному, 10% – у південному, 8% – у південно-західному і 32% – у західному регіоні. Лісовий фонд України майже на 50% складається з хвойних лісів, де 60% займають молодняки.
Небезпечні фактори лісових і торф’яних пожеж – це знищення лісових масивів, населених пунктів, об’єктів народного господарства, розташованих у лісових масивах, знищення сільськогосподарських угідь, порушення комунікацій, зниження захисних, водоохоронних та інших корисних властивостей лісу, порушення теплового балансу біосфери, сильне задимлення, загазованість великих населених пунктів, віддалених від лісових масивів, загроза життю людей і тварин. З метою охорони лісів від пожеж проводиться комплекс заходів, спрямованих на збереження лісових насаджень, зменшення кількості й площі лісових пожеж, їх оперативного виявлення та ліквідації. До переліку протипожежних заходів входить створення мінералізованих смуг та їхнє поновлення, встановлення аншлагів, перекриття позапланових доріг шляхом спорудження шлагбаумів.
Шановні громадяни! Якщо ви помітили загоряння у лісах, на відкритих територіях, сміттєзвалищах – негайно телефонуйте за номером 101. Пам’ятайте, що лише дотримання елементарних правил пожежної безпеки застереже від трагічних наслідків. Бережіть себе та природу!
П. Васюта, завідувач Нетішинських курсів 3 категорії
НМЦ ЦЗ та БЖД Хмельницької області
