Экосистема — это функциональное единство живых организмов и среды их обитания. Основные характерные особенности экосистемы — ее безразмерность и безранговость. Замещение одних биоценозов другими в течение длительного периода времени называется сукцессией. Сукцессия, протекающая на вновь образовавшемся субстрате, называется первичной. Сукцессия на территории, уже занятой растительностью, называется вторичной.
Единицей классификации экосистем является биом — природная зона или область с определенными климатическими условиями и соответствующим набором доминирующих видов растений и животных.
Особая экосистема — биогеоценоз — участок земной поверхности с однородными природными явлениями. Составными частями биогеоценоза являются климатоп, эдафотоп, гидротоп (биотоп), а также фитоценоз, зооценоз и микробоценоз (биоценоз).
С целью получения продуктов питания человек искусственно создает агроэкосистемы. Они отличаются от естественных малой устойчивостью и стабильностью, однако более высокой продуктивностью.
Экосистемы — основные структурные единицы биосферы
Экологическая система, или экосистема, — основная функциональная единица в экологии, так как в нее входят организмы и
неживая среда — компоненты, взаимно влияющие на свойства друг друга, и необходимые условия для поддержания жизни в той ее форме, которая существует на Земле. Термин экосистема впервые был предложен в 1935 г. английским экологом А. Тенсли.
Таким образом, под экосистемой понимается совокупность живых организмов (сообществ) и среды их обитания, образующих благодаря круговороту веществ, устойчивую систему жизни.
Сообщества организмов связаны с неорганической средой теснейшими материально- энергетическими связями. Растения могут существовать только за счет постоянного поступления в них углекислого газа, воды, кислорода, минеральных солей. Гетеротрофы живут за счет автотрофов, но нуждаются в поступлении таких неорганических соединений, как кислород и вода.
В любом конкретном месте обитания запасов неорганических соединений, необходимых для поддержания жизнедеятельности населяющих его организмов, хватило бы ненадолго, если бы эти запасы не возобновлялись. Возврат биогенных элементов в среду происходит как в течение жизни организмов (в результате дыхания, экскреции, дефекации), так и после их смерти, в результате разложения трупов и растительных остатков.
Следовательно, сообщество образует с неорганической средой определенную систему, в которой поток атомов, вызываемый жизнедеятельностью организмов, имеет тенденцию замыкаться в круговорот.
Рис. 8.1. Структура биогеоценоза и схема взаимодействия между компонентами
В отечественной литературе широко применяется термин «биогеоценоз», предложенный в 1940 г.B. НСукачевым. По его определению, биогеоценоз — «совокупность на известном протяжении земной поверхности однородных природных явлений (атмосферы, горной породы, почвы и гидрологических условий), имеющая особую специфику взаимодействий этих слагающих ее компонентов и определенный тип обмена веществом и энергией их между собой и другими явлениями природы и представляющая собой внутренне противоречивое диалектическое единство, находящееся в постоянном движении, развитии».
В биогеоценозе В.Н. Сукачев выделял два блока: экотоп — совокупность условий абиотической среды и биоценоз — совокупность всех живых организмов (рис. 8.1). Экотоп часто рассматривают как абиотическую среду, не преобразованную растениями (первичный комплекс факторов физико-географической среды), а биотоп — как совокупность элементов абиотической среды, видоизмененных средообразующей деятельностью живых организмов.
Существует мнение, что термин «биогеоценоз» в значительно большей степени отражает структурные характеристики изучаемой макросистемы, тогда как в понятие «экосистема» вкладывается, прежде всего, ее функциональная сущность. Фактически же между этими терминами различий нет.
Следует указать, что совокупность специфического физико-хи- мического окружения (биотопа) с сообществом живых организмов (биоценозом) и образует экосистему:
Экосистема = Биотоп + Биоценоз.
Равновесное (устойчивое) состояние экосистемы обеспечивается на основе круговоротов веществ (см. п. 1.5). В этих круговоротах непосредственно участвуют все составные части экосистем.
Для поддержания круговорота веществ в экосистеме необходимо наличие запаса неорганических веществ в усвояемой форме и трех функционально различных экологических групп организмов: продуцентов, консументов и редуцентов.
Продуцентами выступают автотрофные организмы, способные строить свои тела за счет неорганических соединений (рис. 8.2).
Рис. 8.2. Продуценты
Консументы - гетеротрофные организмы, потребляющие органическое вещество продуцентов или других консументов и трансформирующие его в новые формы.
Редуценты живут за счет мертвого органического вещества, переводя его вновь в неорганические соединения. Классификация эта относительная, так как и консументы, и сами продуценты выступают частично в роли редуцентов в течение жизни, выделяя в окружающую среду минеральные продукты обмена веществ.
В принципе круговорот атомов может поддерживаться в системе и без промежуточного звена — консументов, за счет деятельности двух других групп. Однако такие экосистемы встречаются скорее как исключения, например на тех участках, где функционируют сообщества, сформированные только из микроорганизмов. Роль консументов выполняют в природе в основном животные, их деятельность по поддержанию и ускорению циклической миграции атомов в экосистемах сложна и многообразна.
Масштабы экосистемы в природе весьма различны. Неодинакова также степень замкнутости поддерживаемых в них круговоротов вещества, т.е. многократность вовлечения одних и тех же элементов в циклы. В качестве отдельных экосистем можно рассматривать, например, и подушку лишайников на стволе дерева, и разрушающийся пень с его населением, и небольшой временный водоем, луг, лес, степь, пустыню, весь океан и, наконец, всю поверхность Земли, занятую жизнью.
В некоторых типах экосистем вынос вещества за их пределы настолько велик, что их стабильность поддерживается в основном за счет притока такого же количества вещества извне, тогда как внутренний круговорот малоэффективен. Таковы проточные водоемы, реки, ручьи, участки на крутых склонах гор. Другие экосистемы имеют значительно более полный круговорот веществ и относительно автономны (леса, луга, озера и т.п.).
Экосистема — практически замкнутая система. В этом состоит принципиальное отличие экосистем от сообществ и популяций, являющиеся открытыми системами, обменивающимися со средой обитания энергией, веществом и информацией.
Однако ни одна экосистема Земли не имеет полностью замкнутого круговорота, поскольку минимальный обмен массой со средой обитания все-таки происходит.
Экосистема является совокупностью взаимосвязанных энергопотребителей, совершающих работу по поддержанию ее неравновесного состояния относительно среды обитания за счет использования потока солнечной энергии.
В соответствии с иерархией сообществ жизнь на Земле проявляется и в иерархичности соответствующих экосистем. Экосистемная организация жизни является одним из необходимых условий ее существования. Как уже отмечалось, запасы биогенных элементов, необходимых для жизни организмов на Земле в целом и на каждом конкретном участке на ее поверхности, небезграничны. Лишь система круговоротов могла придать этим запасам свойство бесконечности, необходимое для продолжения жизни.
Поддерживать и осуществлять круговорот могут только функционально различные группы организмов. Функционально-экологическое разнообразие живых существ и организация потока извлекаемых из окружающей среды веществ в циклы — древнейшее свойство жизни.
С этой точки зрения устойчивое существование многих видов в экосистеме достигается за счет постоянно происходящих в ней естественных нарушений местообитаний, позволяющих новым поколениям занимать вновь освободившееся пространство.
Концепция экосистемы
Основным объектом изучения экологии являются экологические системы, или экосистемы. Экосистема занимает следующее после биоценоза место в системе уровней живой природы. Говоря о биоценозе, мы имели в виду только живые организмы. Если же рассматривать живые организмы (биоценоз) в совокупности с факторами окружающей среды, то это уже экосистема. Таким образом, экосистема — природный комплекс (биокосная система), образованный живыми организмами (биоценоз) и средой их обитания (например, атмосфера — косной, почва, водоем — биокосной и т.д.), связанными между собой обменом веществ и энергии.
Общепринятый в экологии термин «экосистема» ввел в 1935 г. английский ботаник А. Тенсли. Он считал, что экосистемы, «с точки зрения эколога представляют собой основные природные единицы на поверхности земли», в которые входит «не только комплекс организмов, но и весь комплекс физических факторов, образующих то, что мы называем средой биома, — факторы местообитания в самом широком смысле». Тенсли подчеркивал, что для экосистем характерен разного рода обмен веществ не только между организмами, но и между органическим и неорганическим веществом. Это не только комплекс живых организмов, но и сочетание физических факторов.
Экосистема (экологическая система) — основная функциональная единица экологии, представляющая собой единство живых организмов и среды их обитания, организованное потоками энергии и биологическим круговоротом веществ. Это фундаментальная общность живого и среды его обитания, любая совокупность совместно обитающих живых организмов и условий их существования (рис. 8).
Рис. 8. Различные экосистемы: а — пруда средней полосы (1 — фитопланктон; 2 — зоопланктон; 3 — жуки-плавунцы (личинки и взрослые особи); 4- молодые карпы; 5 — щуки; 6 — личинки хорономид (комаров-дергунцов); 7- бактерии; 8 — насекомые прибрежной растительности; б — луга (I — абиотические вещества, т.е. основные неорганические и органические слагаемые); II- продуценты (растительность); III- макроконсументы (животные): А — травоядные (кобылки, полевые мыши и т.д.); В — косвенные или питающиеся детритом консументы, или сапробы (почвенные беспозвоночные); С- «верховые» хищники (ястребы); IV- разлагатели (гнилостные бактерии и грибы)
Понятие «экосистема» можно применить к объектам различной степени сложности и величины. Примером экосистемы может служить тропический лес в определенном месте и в конкретный момент времени, населенный тысячами видов живущих вместе растений, животных и микробов и связанный происходящими между ними взаимодействиями. Экосистемами являются такие природные образования, как океан, море, озеро, луг, болото. Экосистемой может быть кочка на болоте и гниющее дерево в лесу с живущими на них и в них организмами, муравейник с муравьями. Самой большой экосистемой является планета Земля.
Каждая экосистема может характеризоваться определенными границами (экосистема елового леса, экосистема низинного болота). Однако само понятие «экосистема» безранговое. Она обладает признаком безразмерности, ей не свойственны территориальные ограничения. Обычно экосистемы разграничиваются элементами абиотической среды, например рельефом, видовым разнообразием, физико-химическими и трофическими условиями и т.н. Размер экосистем не может быть выражен в физических единицах измерения (площадь, длина, объем и т.д.). Он выражается системной мерой, учитывающей процессы обмена веществ и энергии. Поэтому под экосистемой обычно понимают совокупность компонентов биотической (живые организмы) и абиотической среды, при взаимодействии которых происходит более или менее полный биотический круговорот, в котором участвуют продуценты, консументы и редуценты. Термин «экосистема» применяется и по отношению к искусственным образованиям, например экосистема парка, сельскохозяйственная экосистема (агроэкосистема).
Экосистемы можно разделить на микроэкосистемы (дерево в лесу, прибрежные заросли водных растений), мезоэкосистемы (болото, сосновый лес, ржаное поле) и макроэкосистемы (океан, море, пустыня).
О равновесии в экосистемах
Равновесными называются такие экосистемы, которые «контролируют» концентрации биогенов, поддерживая их равновесие с твердыми фазами. Твердые же фазы (остатками живых организмов) являются продуктами жизнедеятельности биоты. Равновесными будут и те сообщества и популяции, которые входят в равновесную экосистему. Такой вид биологического равновесия называется подвижным, поскольку процессы отмирания непрерывно компенсируются появлением новых организмов.
Равновесные экосистемы подчиняются принципу устойчивости Лe Шателье. Следовательно, эти экосистемы обладают гомеоста- зом, — иными словами, способны минимизировать внешнее воздействие при сохранении внутреннего равновесия. Устойчивость экосистем достигается не смещением химических равновесий, а путем изменения скоростей синтеза и разложения биогенов.
Особый интерес представляет способ поддержания устойчивости экосистем, основанный на вовлечении в биологический круговорот органического веществ, ранее произведенного экосистемой и отложенного «про запас» — древесины и мортмассы (торф, гумус, подстилка). В этом случае древесина служит как бы индивидуальным материальным богатством, а мортмасса — коллективным, принадлежащим экосистеме в целом. Это «материальное богатство» увеличивает запас устойчивости экосистем, обеспечивая их выживание при неблагоприятных изменениях климата, стихийных бедствиях и др.
Устойчивость экосистемы тем больше, чем больше она по размеру и чем богаче и разнообразнее ее видовой и популяционный состав.
Экосистемы разного типа используют различные варианты индивидуальных и коллективных способов запасания устойчивости при различном соотношении индивидуального и коллективного материального богатства.
Таким образом, основная функция совокупности живых существ (сообщества), входящих в экосистему, — обеспечить равновесное (устойчивое) состояние экосистемы на основе замкнутого круговорота веществ.
Об этом сообщает пресс-служба Государственной службы по чрезвычайным ситуациям в Днепропетровской области.
В Каменском (Днепропетровская область) сотрудники спасательной службы поучаствовали в специальных учениях на тему пожаров в лесных зонах. Кроме того специалисты проверили боеспособность техники, которую в экстренных ситуациях используют лесники и представители ГСЧС. Также во время мероприятия проконтролировали готовность спасателей к лесным пожаром.
Также сотрудники ГСЧС в который раз призвали жителей соблюдать технику безопасности во время отдыха на природе, не оставлять мусор, а тем более не поджигать сухую траву.
Мабуть, не менш, ніж кріпосні селяни з вірша М. Некрасова, які на приїзд пана покладали надії зажити нарешті справедливо, чекала українська наука й освітянська спільнота початку роботи нового складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.
Адже дуже сподівалися, що воно нарешті позбавлятиме наукових ступенів крадіїв чужої інтелектуальної власності.
Заради цього навіть заплющували очі на грубе порушення законодавства України під час обрання Нацагентства (див. "Своїм усе — чужим закон?", DT.UA, №3, 2019 р.). "Хай і обрали з порушеннями, але даймо НАЗЯВО попрацювати", — лунали голоси окремих представників закордонних стейкхолдерів.
І воно — запрацювало.
Наприкінці квітня на сайті МОН з'явився розроблений новим складом НАЗЯВО проект "Порядку скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня". Всі, хто очікував доленосного рішення про позбавлення наукових ступенів за плагіат, кинулися знайомитися з текстом і… опинились у становищі тих самих селян, що дочекалися приїзду пана, але в труні, в якій його разом із усіма своїми сподіваннями й поховали.
Отже. Згідно з проектом Порядку, скарги (заяви) слід подавати до двох комітетів Нацагентства: щодо питань плагіату, фальсифікації, фабрикації або інших порушень академічної доброчесності — до Комітету з питань етики; щодо питань порушення процедури захисту дисертацій та прирівняних до них наукових робіт — до Апеляційного комітету.
Що стосується скарг на дисертації з плагіатом, фабрикацією, фальсифікацією або іншими порушеннями академічної доброчесності (?), то в проекті розписано: хто має право звертатися, якою має бути структура заяви, в якій формі, які документи до неї слід додати, як для засідання мають реєструватися члени; коли Комітет з питань етики залишає скаргу без розгляду, процедуру дії Комітету, якщо немає підстав залишити скаргу без розгляду, яке рішення може прийняти Комітет з питань етики, у тому числі таке як "внесення до Нацагентства подання про необхідність ухвалення спеціалізованою вченою радою нового рішення або вчинення нею певної дії" (?). Описано процедуру засідання Національного агентства, правила поведінки учасників засідання, варіанти рішень Нацагентства, підстави і терміни для оскарження рішень Нацагентства (лише з порушення процедури розгляду питання).
У проекті є кілька пунктів про те, як мають поводитися учасники засідання і за що їх можуть позбавити права бути на засіданні. Є навіть пункт про те, що "скарга не повинна містити виражень у непристойній формі висловлювань або висловлювань, що принижують честь і гідність будь-якої особи" (заява залишається без розгляду).
Остання норма прямо повторює п.68 російського документа "О порядке присуждения ученых степеней" (затвердженого постановою уряду РФ від 23.09.2013 р №842 зі змінами), згідно з яким "содержание в заявлении о лишении ученой степени нецензурных либо оскорбительных выражений" є підставою для зняття з розгляду питання про позбавлення наукового ступеню.
Але в найважливішому авторство розробників проекту, безперечно, цілком унікальне, тому що після його затвердження з приводу позбавлення наукових ступенів за плагіат в Україні можна буде сказати: місія нездійсненна.
Бо за всім багатослів'ям і процедурним дріб'язком проекту приховано найголовніше — те, що майже унеможливлює навіть початок процедури скасування рішення спецради про присудження наукового ступеня за плагіат: "Скарга подається упродовж двох місяців з моменту прийняття відповідного рішення (упродовж двох місяців з дня розгляду апеляції у закладі вищої освіти (?)), але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішенням" (п.2.2).
Тобто у заявника на плагіат у дисертації та публікаціях є не більше двох місяців для подання скарги від моменту захисту того, на кого подається скарга. Пропущення цього терміну — найвагоміша підстава для залишення скарги без розгляду та повернення її скаржникові (п.2.7).
Зважаючи на вимоги до скарги (п.2.5.), що, зокрема, має містити: дату ухвалення рішення, на яке подається скарга, та його номер; мотиви, з яких особа не погоджується з рішенням спеціалізованої вченої ради, та документи, які обґрунтовують ці мотиви (у випадку академічного плагіату подається таблиця із зазначенням тексту захищеної дисертації та відповідних текстів джерел некоректних запозичень); копію рішення спеціалізованої вченої ради, — заявник (скаржник) за два місяці має встигнути:
— перевірити самостійно дисертацію та публікації (зо два десятки з докторської дисертації, які ще треба знайти) на плагіат, фальсифікації, фабрикації і скласти порівняльні таблиці;
— дізнатися номер ухвалення рішення спецрадою (про який номер ідеться — достеменно невідомо, але якщо йдеться про номер протоколу засідання вченої спецради, то, оскільки протокол, як і саме рішення, не належить до інформації, яку вчена спецрада зобов'язана розміщувати на своєму веб-сайті, заявник має звернутися до спецради із офіційним запитом і чекати, доки надійде відповідь;
— звернутися до спеціалізованої вченої ради (СВР) із заявою про надання копії рішення спецради і чекати її також упродовж місяця від дня надходження звернення до установи (згідно з ЗУ "Про звернення громадян"). При цьому датою надходження вважається дата реєстрації в установі, і вона може істотно відрізнятися від дати фактичного отримання поштового відправлення (про такі маніпуляції із заявами в Міністерстві освіти і науки писала "Українська правда" (див.: "Як міністерство Лілії Гриневич гальмує викриття плагіаторів в Україні").
Але й цих двох місяців у заявника про плагіат може не бути, адже у п.2.2. проекту сказано, що скарга подається не пізніше одного місяця з часу ознайомлення з прийнятим рішенням. Як фіксуватиметься дата відліку від часу "ознайомлення" — невідомо: чи сам заявник мусить повідомити день і час, чи це буде фіксація під розпис у СВР, якщо особа була присутня на захисті.
Останнє насправді не просто жарт. Якщо заявник спізниться бодай на один день, будучи перед тим поміченим на засіданні спецради, то той, на кого скаржаться, може опротестувати прийняття Комітетом з питань етики заяви згідно з п.2.7.
Подання заяви про плагіат також можна буде оскаржити через "прострочення" місячного терміна, посилаючись на те, що електронний варіант дисертації розміщується на офіційному веб-сайті вченої спецради за 10 днів до захисту (що насправді не завжди виконується) і що саме день розміщення слід вважати днем "ознайомлення" з дисертацією.
Правда, особа, котра пропустила термін, відведений на оскарження рішення СВР через плагіат, може порушити питання про поновлення цього строку, але він буде поновлений, лише якщо Комітет з питань етики визнає причини пропуску поважними. Що є критерієм суб'єктивного уявлення про "поважність" в очах шести членів Комітету з питань етики на чолі з головою НАЗЯВО — залишилося за межами проекту.
Навіть у "кастрованому", за поданням Л.Гриневич, Порядку про присудження наукових ступенів термін від захисту дисертації до затвердження рішення спецради МОНом на сьогодні становить від п'яти до семи місяців (в окремих випадках — менше або більше: 1 місяць відводиться на подачу атестаційної справи пошукувача до МОН після захисту і 4 місяці для кандидатських та 6 місяців для докторських відводяться на розгляд дисертації у МОН). Впродовж усього цього часу можна подати до Міністерства скаргу про плагіат у дисертації.
Запропонований же НАЗЯВО проект, що його автори, вочевидь, вважають "реформаторським", реакційніший не тільки за Порядок присудження наукових ступенів, який до 27 липня 2016 року містив норму про безстроковість позбавлення наукового ступеню за плагіат, а й набагато реакційніший за російський аналог, який відводить 10 років після присудження для подання будь-якою особою заяви про позбавлення наукового ступеня, і не лише за плагіат ("запозичення матеріалів або окремих результатів без посилання на автора і ( або джерела запозичення").
Звісно, що і в умовах 10-річного терміну давності ні А.Яценюк, ні голова Державної служби якості освіти Р.Гурак не були б позбавлені наукового ступеня за плагіат у дисертаціях. А ось дружина В'ячеслава Кириленка, екс-міністр МОН і чинний ректор НУБіП С.Ніколаєнко, інші високопосадовці та їхні родичі могли б позбутися їх цілком реально. Аби цього не допустити, і з'явився проект, підписати який має голова НАЗЯВО.
Тепер усі, хто скаржився до попереднього складу Нацагентства і чиї скарги було верифіковано, залишаться "при своїх інтересах", як залишаться при наукових ступенях кириленки та яценюки — ті, кому ім'я — легіон.
Як у грудні 2015 року, в часи міністра МОН С.Квіта, попри офіційне звернення до МОН народного депутата Ірини Подоляк та мою заяву, було затверджено присудження наукового ступеня доктора педагогічних наук Катерині Кириленко, так і тепер, у часи С.Квіта — голови НАЗЯВО, забезпечується непорушність цього присудження дружині віце-прем'єра В. Кириленка.
P.S. Відділ з питань етики секретаріату Нацагентства непричетний до проекту цього Порядку, адже був ізольований від його розробки, а з 6 травня — припинив своє існування, оскільки в новому штатному розкладі секретаріату, підписаному очільником НАЗЯВО, жодного відділу, який би перевіряв дисертації та публікації на плагіат, не передбачено.
P.P.S. У європейських країнах не існує терміну давності для позбавлення наукових ступенів за плагіат. Найяскравіший приклад — позбавлення наукового ступеня міністра освіти Німеччини Анетт Шаван у 2013 році за плагіат у дисертації, захищеній ще 1980 року. Аналогічна ситуація мала місце і з президентом Угорщини Палом Шміттом, якого у 2012 році позбавили наукового ступеня за плагіат у роботі 1992 року. (Через обвинувачення у плагіаті обоє високопосадовці також позбулися своїх посад). І це при тому що системи державних доплат за наукові ступені у більшості європейських країн немає, відтак "оступенені" плагіатори прямих збитків державі не завдають. На відміну від України, в якій плагіатори з науковими ступенями утримуються державним коштом. Як, утім, і НАЗЯВО, уповноважене державою на скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату. Але не на збереження такого ступеня через два місяці.
Академічний плагіат не тільки знищує довіру до наукових та освітніх інститутів, але й відкриває доступ до високих державних посад абсолютно некомпетентним особам, зіпсованим корупційними мережами.
Боротьба з плагіатом повинна проходити за такими етапами: 1) публікація результатів розслідування, звернення до плагіатора та його наукового керівника / опонента з вимогою публічно відмовитися від наукових ступенів і вчених звань => 2) (у разі відмови) публікація вимоги до партії або організації, у якій працює плагіатор, дати оцінку діям їхнього колеги => 3) (у разі відмови) звернення до НАЗЯВО з вимогою провести повне розслідування => 4) (у разі відмови / затягування процесу) звернення до суду.
Щоб виявити текстовий плагіат, не потрібно бути вузькопрофільним фахівцем. Це може зробити будь-яка особа, котра вміє читати українською мовою. Без участі волонтерів та суспільного інтересу до цієї проблеми всі розслідування, проведені державними органами, будуть вибірковими і, цілком імовірно, застосовуватимуться виключно проти політичних опонентів або адміністративних конкурентів. _____________________________
Академічний плагіат гірший за звичайну крадіжку. Бо злодій зазіхає лише на матеріальну власність, а плагіатор намагається відібрати невід’ємне право авторства на винаходи, ідеї чи тексти, аби підвищити власний інтелектуальний статус в очах держави і закону.
Академічний плагіат небезпечний ще й тим, що його використовують для отримання певної кваліфікації — наприклад, кандидата або доктора наук. На важливі державні посади потрапляють самозванці з фейковими ступенями, які просто купили тексти дисертацій і наукових статей, необхідних для отримання кваліфікації, та заплатили членам ученої ради, аби після фіктивного захисту ті проголосували за наукову коронацію плагіатора.
Як можна довірити державні кошти, правоохоронну діяльність, контроль за сферами з корупційними ризиками особам, які збільшують свій професійний капітал за рахунок банальної крадіжки? Це нонсенс! Плагіатор і надалі порушуватиме всі можливі правила, знищуватиме суспільні інститути задля власного зиску. “Закон один для всіх, окрім мене та моїх родичів і друзів,” — це переконання логічно випливає з практики академічного шахрайства.
У цивілізованій частині світу науковий плагіат — це вирок для будь-якого політика чи державного службовця. Один із найяскравіших прикладів — міністр оборони Німеччини Карл Гуттенберг. У 2011 році його було звільнено з посади за академічний плагіат у дисертації. Відтоді минуло вісім років, і тепер можна з упевненістю сказати, що політичну кар’єру одного з найпопулярніших молодих політиків ФРН знищило розслідування німецьких науковців, які були критично налаштовані до всього тодішнього уряду Ангели Меркель.
Після цього випадку в Німеччині виник громадський проект VroniPlag, учасники якого почали системно перевіряти наукові праці політиків та чиновників на наявність академічного плагіату. У 2013 році в РФ з’явився аналогічний проект “Диссернет”, що викриває плагіаторів серед російських можновладців.
Запит на чесну науку та, за можливості, професійну політику існує скрізь. Україна теж не є винятком. Але з системністю поки що виникають серйозні проблеми.
Не на часі?
У 2016 році було започатковано антиплагіатну ініціативу “Дисергейт”. Українські науковці перевірили праці декількох державних діячів і довели наявність плагіату в кандидатській дисертації Арсенія Яценюка (викрила д.ф.н. Тетяна Пархоменко), у наукових статтях міністра освіти і науки Лілії Гриневич, а також у докторській дисертації Катерини Кириленко — завідувачки кафедри філософії КНУКіМ і дружини віце-прем’єра з гуманітарних питань В’ячеслава Кириленка.
Чи була реакція? З боку деяких ЗМІ — так, але з боку наукової спільноти, Міністерства освіти, владних інститутів — ні. Жодного з фігурантів не позбавили наукового ступеня, жодному не оголосили суворої догани з вимогою повернути до бюджету кошти, отримані в якості доплат до заробітної плати. Звісно ж, нікого не звільнили: ані високопосадовців, ані їхніх наукових керівників / офіційних опонентів, які “провели” ці роботи через захист.
І справа не в тому, що торгівля дипломами та дисертаціями стала надприбутковим бізнесом. Головною причиною є те, що решта політиків та чиновників, які мають наукові ступені, здебільшого теж є плагіаторами — покупцями неякісних наукових текстів. Ці люди не мають навіть мінімального уявлення про компетенції, навички та здібності, необхідні для роботи в академічній царині.
Саме тому Катерина Кириленко залишилася працювати в університеті, Лілія Гриневич — продовжила очолювати міністерство, а в Арсенія Яценюка ніхто не відібрав науковий ступінь. І це є промовистим сигналом для молоді: плагіат толерується. Головне обіймати високу посаду — тоді жодне розслідування тобі не зашкодить.
На жаль, “Дисергейт” поки що не перетворився на системну ініціативу з викриття академічних злочинів, скоєних чиновниками та політичними діячами. Перевірка торкнулася лише трьох високопосадовців, пов’язаних з партією “Народний фронт”. Праці представників інших політичних сил, представлених у парламенті, досі залишаються поза увагою наукової спільноти.
Отже, в Україні існує неоране поле для розслідування порушень академічної доброчесності, пов’язаних із торгівлею дипломами та діяльністю “фабрик дисертацій”. Ці факти треба відстежувати систематично, а не вибірково.
Нам слід пам’ятати, що європейський вектор розвитку держави недарма вимагає нещадної боротьби з будь-якими проявами академічної недоброчесності. Бо якщо політичні еліти не спроможні генерувати власні ідеї — це проблема, але якщо вони не здатні використовувати чужі ідеї з відповідними посиланнями, то це вже тяжкий діагноз. Ось чому Україна повинна взяти на озброєння принцип Гуттенберга: над кожним, хто вдається до наукового плагіату, має висіти дамоклів меч політичної смерті.
Формальність і ганьба
Стаття 42 чинного ЗК “Про освіту” чітко визначає поняття академічного плагіату:
Академічний плагіат — оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості) та/або відтворення опублікованих текстів(оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства.
Це визначення дуже важливе для наших подальших розслідувань. Адже будь-які обвинувачення мають ґрунтуватися на доказах. Якщо йдеться про визначення наукової новизни чи некоректне запозичення ідей, то з таким завданням може впоратися лише експерт у певній сфері. Отже, глибинну експертизу наукових розвідок повинні проводити фахівці з відповідної галузі знань.
Проте якість більшості сплагійованих праць настільки низька, що мова йде виключно про прямі текстові запозичення. Як показує досвід — запозичення переважно з російської наукової літератури. Цей дисертаційний сурогат готують випускники ВНЗ, аспіранти або навіть кандидати наук, які дуже часто самі погано володіють іноземними мовами, а тому копіюють тексти з тих джерел, які можуть проаналізувати.
Такий ганебний рівень виконання пов’язаний з тим, що автори-найманці працюють за копійки. В Україні наукові роботи коштують не надто дорого: агентства пропонують кандидатські дисертації приблизно за 5 тисяч доларів, докторські — за 20-25 тисяч доларів. Розрахунок з автором відбувається лише після того, як агенція відрахує комісію за свої послуги, відсоток за публікацію статей та заплатить “смотрящім” від науки.
У найкращому випадку з тих 5 тисяч автор отримає 20-30%. Чи можна за тисячу доларів здійснити дослідження й написати сильну кваліфікаційну роботу? Ні, це нереально. Тому й робиться все так-сяк — аби виглядало більш-менш пристойно.
Фронт контрплагіату та стратегія боротьби
Якщо є Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО), то навіщо науковцям, журналістам, блогерам та всім небайдужим контролювати дотримання академічної доброчесності?
Тому що немає жодних незалежних організацій, головним завданням яких є пошук плагіаторів. НАЗЯВО (комітет з етики) може реагувати на публічні повідомлення про плагіат (це ще треба пожити та подивитися, як воно буде насправді). Проте самі розслідування повинні проводитися у громадському секторі, бажано — кількома незалежними одна від одної групами.
Бюрократична логіка така, що до комітету з етики мають доходити лише ті випадки плагіату, з якими не змогли впоратися університети, адже саме університети повинні здійснювати основний контроль за дотриманням наукової етики. А от хто займатиметься пошуком таких випадків — це поки що ніхто не визначив.
Крім того, з роботою НАЗЯВО пов’язано багато скандалів. Одна з модераторок “Дисергейту” Світлана Вовк повідомила мені, що наразі цей орган є фактично залежним від МОН через процедуру виборів, тому невідомо, чи буде він приділяти системну увагу фактам академічного плагіату. З цього можна зробити висновок, що навіть у науковій площині інституційна практика боротьби з корупцією, як завжди, будуватиметься знизу.
Ну і нехай. За даними Романа Радейка, кандидата юридичних наук із “Львівської політехніки”, з усього складу Верховної Ради восьмого скликання наукові ступені мають 107 народних депутатів. Враховуючи, що найближчі вибори — парламентські, саме вони можуть стати майданчиком для жорсткої фільтрації кандидатів за ознакою академічної доброчесності.
До початку виборів необхідно перевірити якомога більше чинних депутатів-науковців і домогтися максимального розголосу випадків плагіату, щоб змусити політичні партії дистанціюватися від скомпрометованих осіб і підтримати подальші перевірки власних кандидатів на предмет академічної недоброчесності.
Увесь керівний склад міністерств та інших виконавчих і судових органів влади також має проходити такі перевірки під контролем громадських та наукових експертів.
Майбутні публікації “Контрплагіату” — це скромний внесок у розбудову руху за прозору та професійну владу, на яку насправді заслуговує Україна.
17 травня 2019 року в Ужгороді відбувся тематичний семінар, де учасникам на практичних прикладах показували порушення в лісі і як правильно на них реагувати.
Для закарпатських природолюбів, які ходять Карпатами, громадська організація «Екосфера» провела тематичний семінар. Під час заходу, що відбувся на базі клубу Window on America-Uzhhorod у приміщенні обласної наукової бібліотеки ім.Ф.Потушняка, еколог організації Оксана Станкевич-Волосянчук розповіла туристам, на які невідповідності вони можуть натрапити на лісосіках в лісі і як на них реагувати.
Останнім часом в ЗМІ та інтернет-мережі з’явилось дуже багато публікацій і дописів, де небайдужі та активні мешканці області повідомляють про різного роду лісові правопорушення. Поширені ними фото показують апокаліптичні картини вирубаних схилів, а епічні відео-історії із зупиненими лісовозами чи розбірками на лісосіці збирають десятки невдоволених коментарів та сотні «лайків».
Але чи дійсно це так? Чи дійсно кожна рубка незаконна, а кожен лісовоз везе нелегальну деревину? І взагалі, чи дійсно все, що роблять в лісі – злочин?
Сам для того, щоб розвіяти поширені лісові міфи та розставити всі крапки над «і», громадська організація «Екосфера» і зібрала сьогодні туристів-любителів.
«Ми вирішили пояснити всім, хто ходить в гори і не байдужий до проблем лісу, що рубки – не означає злочин. Однак кожен активний турист може допомогти становленню сталих практик в лісовому господарстві, вміючи правильно визначити можливі правопорушення на лісосіці, задокументувати це й повідомити про це нас, екологів», – каже про мету семінару еколог Оксана Станкевич-Волосянчук.
Експерт пояснила, як відрізнити легальну вирубку від нелегальної, якими є види рубок і як це виглядає у лісі. Також фахівець розповіла туристам-учасникам, що вони можуть знайти на цілком легальних рубках і чого там не повинно бути, навівши при цьому практичні приклади зафіксовані туристами і журналістами раніше.
Особливу увагу приділили суцільним та вибірковим санітарним рубкам, а також технологіям лісозаготівлі, які використовуються в лісгоспах сьогодні.
«Якщо ви бачите, як деревину трелюють водотоками – це порушення природоохоронного законодавства. Захаращеність водотоків, забруднення води змивами ґрунту чи паливно-мастильних матеріалів з трелювальної техніки, ерозійні явища, відсутність мостів через річку – це все є природоохоронними порушеннями», – розповідає експерт.
Як пояснює еколог, проведення належної оцінки впливу на довкілля могло б попередити ці ризики і зберегти природу. Нажаль, така практика здійснення ОВД перед лісорозробкою в закарпатських лісгоспах відсутня.
Говорили також про електронний обіг деревини, а також показали де шукати інформацію, що міститься на маркувальних бирках, які прикріплюють на ліс-кругляк.
Учасники відзначають корисність отриманої інформації і заявляють про готовність застосовувати отриманні знання на практиці.
«Вся інформація була простою і доступною. Можу сказати з впевненістю, що 95 % інформації я точно не знав і впевнений, що зараз бачитиму в лісі набагато більше. Я із задоволенням ділитимусь усім цим з друзями», – говорить один з учасників, студент Олександр.
«Я, скільки ходила лісом, раніше не знала, на що звертати увагу. А сьогодні почула багато цікавої інформації і зрозуміла, що я можу зробити для збереження лісу й природи», – ділиться враженнями учасниця семінару Інна.
Інтерес до лісових проблем показує на актуальність тем, піднятих сьогодні в Ужгороді, тому найближчим ГО «Екосфера» за наявності інтересу мешканців області до теми, готова провести ще семінари, присвячені лісу. Теми, місце і час будуть залежати від побажань потенційних їх учасників.
«Ми вважаємо, що туристи це чудовий інформаційний ресурс. Вони ходять в гори і бачать те, що робиться в лісі. Головне правильно оцінити те, що вони бачать. Якщо щось вони піддають сумніву, після цих семінарів вони зможуть правильно все задокументувати й надати нам для аналізу», – переконана еколог ГО «Екосфера» Оксана Станкевич-Волосянчук.
Два года условно с испытательным сроком один год по ч.1 ст. 245 УК Украины получил по приговору Голопристанского районного суда Херсонской области гражданин за поджог лесного массива на территории Кардашинского лесничества Голопристанского лесоохотничьего хозяйства.
Лесничеству в результате лесного пожара на площади полгектара был нанесен ущерб на 4 тысячи гривен.
Обвинение в отношени поджигателя поддерживала Новокаховская местная прокуратура.
Закарпатські лісівники володіють як першим чинником так й другою якістю. Аби створити молоді лісові насадження, лісівники створюють спеціальні лісові розсадники.
Всі підприємства Закарпатського ОУЛМГ забезпечені лісовими розсадниками. Всього підприємствами створено 153 розсадника, загальною площею 62,2 га.
Вони діють в кожному лісництві. І щороку в рамках акції з лісовідновлення «Майбутнє лісу у твоїх руках», забезпечують у повному обсязі посадковим матеріалом. Цього року лісові розсадники змогли надати близько 10 млн. саджанців, які були посаджені у лісових масивах Закарпаття.
Варто зазначити, що Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства планує розширювати лісові розсадники. Головна ідея – інтенсифікація вирощування, висока культура виробництва, підвищення якості та асортименту посадкового матеріалу для задоволення потреб населення та реалізації.
У ході здійснення прокуратурою області моніторингу щодо додержання вимог законодавства у сфері землекористування встановлено порушення при набутті права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 7,5 га, що в Житомирському районі, а також порушення порядку вилучення цих земель із постійного користування державного підприємства.
Йдеться про те, що у 2005 році на підставі розпорядження голови Житомирської райдержадміністрації Державне підприємство Івано-Франківський ліспромкомбінат Міністерства оборони України (Шепетівський військовий лісгосп) отримало державний акт на право постійного користування на земельну ділянку загальною площею 491 га на території Зарічанської сільської ради, який дійсний дотепер.
У 2009 році приватне товариство придбало цілісний майновий комплекс - базу відпочинку «Перлина Заріччя», який розташований на території зазначеної земельної ділянки. Відтак, суб’єкт господарювання почав претендувати на частину лісової ділянки площею 7,5 га.
Товариство заявило позов про визнання недійсним вищевказаного розпорядження голови Житомирської райдержадміністрації у частині, що стосується земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 7,5 га, який рішенням господарського суду Житомирської області від 11.02.2019 задоволено.
Однак, судом не взято до уваги те, що спірне розпорядження не може бути скасоване з тих підстав, що воно вже реалізоване.
Крім того, визнання судом недійсним розпорядження порушує визначений законодавством порядок вилучення земель лісового фонду із постійного користування, рішення про вилучення яких приймає Кабінет Міністрів України.
Прокуратурою області, з метою захисту інтересів держави, оскаржено зазначене рішення суду. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.05.2019 апеляційна скарга прокуратури задоволена, рішення господарського суду Житомирської області скасовано.
На Закарпатті є найбільший у Європі масив букових пралісів, де ніколи не господарювала людина
На Тячівщині в межах Угольсько-Широколужанського масиву Карпатського біосферного заповідника росте дійсно найбільший у Європі буковий праліс, площею майже 9 тис. га, у якому ніколи не велося господарської діяльності. Буки тут мають висоту понад 40 метрів, сягають більше метра в діаметрі та живуть 250-300 років. Саме цим буковим пралісом із Малої Угольки зазвичай починають подорож до унікального Карстового мосту або ж ідуть на один із чотирьох карпатських Менчулів — Драгівський, або просто милуються ним знизу із села, коли здійснюють паломництво до цілющих мощей одного з найвідоміших карпатських православних святих Іова Угольського (в лісі добре чути його дзвони).
Але варто відкласти усі ці причини і просто провести кілька годин у самому буковому пралісі, де за роки нашої цивілізації (хоча через погані дороги та віддаленість по-злому жартують, що Тячівщини цивілізація, мовляв, мало торкнулася) люди ніколи не вели господарської діяльності. Це означає, що цей ліс ніколи не рубали для промисловості. То чому тут варто побувати? Бо це — унікальна нагода зрозуміти, що на цій планеті насправді господарі не люди, а дерева, от у Європі, зокрема, це буки. Живуть вони набагато довше за нас, буковий ліс — прекрасно згуртоване суспільство, що живе за своїми правилами. Тут дорослі виховують молодняк, а молоді шанують старших, а ще вони разом борються проти ворогів, які несуть смерть буковому роду, іноді ця боротьба довга й повільна, така, що тягнеться понад сто років. Але в сукупності ці всі якості дають букові те, чого не мають інші дерева, — сьогодні в умовах глобального потепління буки посилюють свою експансію просторами Європи, вчені фіксують збільшення верхньої межі їхнього проростання, а дерева почали вдвічі частіше давати насіння.
ЧИМ ЛІС ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ПРАЛІСУ?
Ми вирушаємо на прогулянку пралісом Угольсько-Широколужанського масиву також з Малої Угольки - в погожу днину й разом із науковцем з Карпатського біосферного заповідника Мирославом Кабалем. Мирослав спеціалізується на дослідженні букових лісів, він проводить тут чимало часу за польовими дослідженнями, часто водить сюди екскурсії, супроводжує колег-науковців з інших регіонів чи країн. І вам пощастить, якщо вас у пралісі супроводжуватиме Кабаль: він любить його, захоплений ним і після кількагодинної прогулянки з таким інформаційним супроводом ви, повірте, любитимете праліс не менше, от, хіба що не підете міряти дерева, як Мирослав, та робити аналітичні дослідження ґрунтів. Але від розуміння того, що ліс — це не просто густо насаджені дерева, чи скажімо, місце, де можна назбирати додому грибів для закруток, або ж коли вже зовсім грубо — це не склад іще не порізаних дров, ви будете в захопленні!
Я виросла на Закарпатті, поряд з моїм домом також є буковий ліс, порівняно молодий, насаджений років з 80 тому, але він таки відрізняється від пралісу. По-перше, складом (якщо у промисловому лісі породи можуть співіснувати, то у пралісі ви звернете увагу на те, що це держава однієї “національності”: бук витісняє зі своїх володінь усі інші породи, поступово, впевнено і вміло. Власне, тут, в Угольсько-Широколужанському масиві ми помітили хіба що куці залишки насаджень тисів на скелях (про них згадували в історичних джерелах як про величні ліси близько 500 років тому, а зараз у порівнянні з товстими та високими буками вони виглядають оточеним і розбитим військом, яке просто не встигло остаточно катапультуватися).
По-друге, у промисловому лісі майже нема звалених вітром чи снігом дерев, там їх прибирають люди, бо дрова чи дошки з них потім можна використати в господарстві. А у пралісі таких “завалюхів” багато, вони — частина екосистеми і виконують роль “годувальників”: повільно розкладаються, віддаючи поживні речовини ґрунтам, відтак, ґрунти у пралісах багатші, бо дерева живляться тими мікроелементами. Тому в пралісі багато унікальних видів ендемічних рослин (особливо вражають різновиди папороті та мохів), і ви обов'язково звернете увагу на насичений зелений колір листя плюща під ногами. Ну і зрозуміло, що добре “вгодовані” на таких ґрунтах буки теж міцніші, а тому здатні краще протистояти сильним вітровалам та снігопадам, тобто праліс — це унікальна екосистема, що здатна без діяльності людини до самозахисту, самовідновлення та самовідтворення.Листовик сколопендровий
БО НЕ ДУБ, І НЕ СМЕРЕКА: ЯК СТАЛОСЯ, ЩО ЦІ БУКИ ДОСІ НЕ ПОРУБАЛИ?
Звісно, перше, що запитуємо у Мирослава Кабаля — яким чином тут, на Закарпатті, вдалося зберегти такий гігантський кластер — майже 9 (!) тисяч га букового пралісу.
- Тут кілька факторів. Найперший, що тут вже досить давно — із 60 років ХХ століття заповідна зона. Потім треба зауважити, що місцевий ландшафт незручний для промислових рубок, нема швидкого доступу до лісу, надто круто та високо, також нема мережі лісових доріг, - каже Мирослав. - Ну а ще один фактор, який пояснює перший (чому не будували лісові дороги), це те, що в промисловості бук — не до порівняння зі смерекою та дубами, деревина яких цінується значно вище. Відтак, лісові дороги в Карпатах насамперед будувалися саме в смерекових лісах, власне, тому ми й маємо тут так мало смерекових пралісів сьогодні, за совєтів їх рубали і вивозили ешелонами, і, зокрема, усі шахти Донбасу стоять на опорах із карпатської ялиці. Ну, а бук через те, що його деревина швидко розкладається, не так високо цінують лісозаготівельники, це дерево здебільшого годиться на дрова, хоча зараз із нього виготовляють і меблі також. Власне, тут в Угольці (що й дало назву селу, зрештою) робили з буку деревне вугілля ще за часів Австро-Угорщини. Треба сказати, що як енергетична деревина бук дуже цінний, зокрема, тим, що швидко поновлюється. На Закарпатті за часів Австро-Угорщини добували залізну руду, для печей потрібне було вугілля, возити його звідкись — задорого, а от робити із закарпатського бука — це будь ласка, - пояснює науковець.
Власне, й зараз у буферній зоні Угольсько-Широколужанського масиву, що межує із селом Мала Уголька, місцевим селянам дозволено заготовляти дрова. “Справжній” заповідник починається у ядровій зоні пралісу — отут уже заборонена будь-яка діяльність, крім наукової. Про це вам сповістить відповідна табличка. З цього моменту на прогулянці починається найцікавіше.
Мирослав Кабаль
ВИХОВАННЯ ДЛЯ ВИЖИВАННЯ, АБО ЧОМУ ВАРТО “ПОСИДІТИ” У ПІДЛІСКУ
Треба сказати, що на прогулянку буковим пралісом я йду теоретично підготовлена — у тому сенсі, що напередодні “вивчила” бестселер про життя лісу німецького лісівника Петера Воллебена “Таємниче життя дерев”. Зізнаюся, що мені, яка усе життя прожила поряд із буковим лісом, Воллебен свого часу відкрив очі на те, чим насправді є ліс — що це високорозвинуте еко-суспільство, де дерева співживуть на одній території, спілкуються, захищають одне одного і разом протистоять викликам у вигляді стихії, комах і грибів. Коротко про ці постулати можна також почути та побачити у знаменитому ролику ВВС про життя дерев.
Протягом кількох годин у пралісі з Мирославом ми часто згадуємо Воллебена. Науковець каже, що дослідження цього лісівника часто критикують науковці, проте більшість з його постулатів — доречні і доведені.
- Наприклад, німці використовують щодо лісових розсадників такий термін як “лісова школа”, у нас він лісівниками не використовується (хоча я — за те, аби Воллебена давали читати усім майбутнім лісівникам в усіх лісотехнічних вишах країни), - каже Мирослав Кабаль. - Це підтверджується природою в комуні дерев, коли старші особини "ростять" молодняк. У пралісі молоді буки можуть перебуват в підліску понад 50 років, великі дерева не дають їм доступу до світла, а значить, можливості росту, своїми розлогими кронами, зате підгодовують переробленими цукрами завдяки розвиненій кореневій мережі.
Таким чином, у промисловому лісі річне кільце бука буде мати сантиметр, скажімо, а тут, у пралісі, — міліметр або навіть півміліметра. Ви ніколи не визначите на око, скільки років молодняку, бо ці молоденькі дерева можуть мати 10 років, а можуть і 50. Воно затінене, росте собі під кроною іншого дерева і чекає часу, коли материнський велетень помре і йому дадуть зростати вище, тоді, отримавши доступ до світла, молодий бук почне нарощувати масу в рази швидше, ніж протягом усіх тих умовних 50 років. Разом із тим, дерева, котрі стрімко піднялися вверх з підліску мають слабшу деревину, відтак, швидше зламаються під натиском вітру. Серцевина ж тих буків, що 20-70 років провели в підліску, буде щільнішою та міцнішою. Таким чином молоде покоління росте здоровішим, загартованішим і витривалішим. Треба також зауважити, що усі ці старі дерева протягом цього часу підгодовують молоде покоління у підліску — через корінну систему, вони насичують їх поживними речовинами та цукрами, у Воллебена це добре описано. Це і є “виховання дерев”, - розповідає Мирослав Кабаль.
ЛІСОВА ДЕГУСТАЦІЯ
Спостерігати за цим процесом виховання перебуваючи, власне, у лісі — саме задоволення. Усвідомлюєш побачену на свої очі природню велич, її розум, вражає те, що дерева у лісі керуються, як часто і люди, інстинктами — для того, аби вижити самим, дати потомство і зберегти й розширити популяцію. Ну, чим не нарід?
Мирослав Кабаль зазначає, що букам усе це добре вдається в умовах глобального потепління.
- Ми зафіксували, що буки за останнє десятиліття стали давати насіння частіше та більше, аніж раніше, - каже науковець. - Дослідники лісу притримуються аксіоми, що бук дає густе насіння приблизно раз на 4-5 років (власне, дерева дають потомство щороку, але бувають роки надврожаїв). А останнім часом ця циклічність скоротилася до 2-3 років, тобто, “народжуваність” серед буків у Карпатах зросла вдвічі! Крім того, ми фіксуємо підйом верхньої межі зростання буків у Карпатах: вона давно перейшла офіційно визначену позначку в 1400 метрів над рівнем моря, - говорить Мирослав Кабаль.
Власне, ми під час нашої екскурсії цим дерев'яним музеєм під відкритим небом наочно пробуємо розібратися, що таке бук лісовий або Fagus sylvatica. Порівнюю постулати з опису біологічного виду з побаченим. Отож, це справді стрункі дерева з гладкою корою (я обожнюю торкатися букової кори — вона неперевершено гладенька!). Листопадні. Як казав колись один мій співрозмовник, знавець лісу Янко Деревляний: “Нема в Карпатах лісу над буковий!” І був правий, бо буковий ліс прекрасний у будь-яку пору: весною він першим у Карпатах набуває неймовірного яскраво-зеленого кольору. Влітку — сіра кора та густа зелень крони створюють унікальну гру світлотіні під кроною. Восени — це такий перелив усіх відтінків золотих кольорів, що дух захоплює (саме в буковому лісі можна побачити усю красу золотої осені в Карпатах, і навіть Янко Деревляний визнає, що найкращий буковий ліс саме ранньої осені, доки золоте листя не опало! Але я люблю буковий ліс у таку пору, в яку саме перебуваю в ньому разом із Мирославом Кабалем — це пізня осінь, тепла та суха, коли листя щойно осипалося і лежить під ногами пухким, ще не збитим дощами килимом, і так шурхотить — що хочеться ходити та розгрібати його годинами і це перетворюється на якусь терапію! А ще в цю пору в буковому лісі можна знайти справжній смачний скарб (адже кожна порядна екскурсія має завершуватися чим? Правильно: дегустацією!) — мова про букові горішки, такі унікальні на смак насінинки-коробочки, за якими в сезон полюють звірі, з типовим запахом букового лісу, який, крім цих горішків, мають ще хіба гриби, знайдені у ньому. Втім, переїдати букових горішків не варто — як кажуть, хоча люди і використовують їх в харчовій промисловості (переробляють на олію). Втім, є ще один делікатес, який можна їсти тільки в буковому лісі — щоправда, іншим часом, напровесні, коли листя тільки-но випросталося з бруньок і має такий салатовий колір. Воно кисле і смачне, цей смак я, як і більшість карпатських жителів, пам'ятаю з дитинства — разом зі смаком дикого щавлю та рослини, яку ми називали “заяча комониця”, тобто, конюшина.
Ну, а всім відомий делікатес букового лісу — це гриби. На Закарпатті є навіть окрема назва білих грибів - “букові”, це білі гриби, які поза регіоном визначаються як “боровики”. Дегустувати буковий гриб можна тут же, на місці знахідки — білі гриби, як відомо, можна вживати без термальної обробки, хоча зазвичай їх дегустують таки уже поза лісом — у зготованій страві.
ХТО ТУТ ДРУГ, А ХТО — ВОРОГ
Цікаво також на екскурсії пралісом заміряти на око висоту та товщину буків і вгадувати за цими замірами їхній приблизний вік. Зазвичай, кажуть біологи, буки ростуть у висоту від 20 до 40 метрів, а товщина їхня не перевищує метра в діаметрі. Десь такі заміри й має переважна більшість “населення” в Угольському пралісі. Але на те він і праліс, що тут можна знайти справжніх гігантів, яких навіть удвох не обіймеш, а дивитися на вершину — шия заболить. Такі екземпляри в пралісі — старожили, вони пам'ятають ще часи розквіту Австро-Угорщини, бо їм близько 300 років, а вік найстаршого офіційно визначеного бука цього пралісу — 550 років.
І ще в пралісі (і це, певно, найцікавіше тут заняття!) варто спробувати себе у ролі детектива. Вивчаючи структуру лісу, ви тут і там натикаєтесь на сліди нерівної боротьби. Тому можна сотні разів прокрутити в голові можливий сюжет чиєїсь смерті (“чиєїсь” - мається на увазі котрогось із повалених дерев). Це може бути вітровал, бурелом (тоді дерево зламане, а з його високого пенька стирчать тріски), може, сніговал — тоді місце зламу буде вище, бо тиснуло зверху, від крони, а може бути, що дерево загинуло внаслідок війни, програної грибам.
- Гриби — це вічні "вороги" буків, - пояснює Мирослав Кабаль. - Дуб має в своїй деревині дубильні речовини, саме тому йому гриби не такі страшні, у смереки також на захист від грибів та жуків працюють ефірні смоли. А от для буків гриби — це справжні терористи, проти яких дерево не має жодної зброї. Як тільки міцелій грибів поселяється в деревині бука (при зламаній вітром гілці чи іншому ушкодженні, що руйнує цілісність кори), це стає початком його кінця. Якщо ушкодження незначне, дерево спішить швидко самозалікуватися — поранення затягається наростами кори, це стає бар'єром для проникання спор. Утім, гриби в цих перегонах на потрапляння до камбію бука, як правило, швидші за дерево, яке нарощує кору на місці поранення — вони поселяються на дереві, поступово нарощуючи колонію та поїдаючи цукри та інші поживні речовини, якими харчується дерево. Тож саме дерево поступово слабне, зрештою, трухне і зневоднюється, і тоді або всихає, або ламається, заслабле, під натиском снігу чи вітру.
Та нема лиха без добра: саме гриби переточують звалені дерева і витискають із них поживні речовини, які потім ідуть у ґрунт, звідки їх знову “поїдають” дерева. Такий от кругообіг поживних речовин у лісі.
- Ще одні "вороги" буків — це дерева інших видів, - каже науковець. - Буковий ліс — це таке ідеальне суспільство однодумців. Це свого роду комуна, де за рахунок того, що один одного підтримує, усім добре. Нам би як суспільству бути такими! Буки всі разом, згуртувавшись, знають, хто ворог, і просто “зжирають” своїх ворогів - дерева інших видів, які випадково проросли у лісі. У них нема шансів, їм не дадуть розвинутися, перекриють шляхи до цього зверху (гіллям і доступом до світла) та знизу - за допомогою розвиненої кореневої мережі.
Ну, й останнє відкриття, яким дивує Мирослав Кабаль під час екскурсії, про те, що у буковому лісі є свій мікроклімат, очевидно, створений деревами (бо більше нікому).
— Помічено, що взимку в буковому лісі тепліше, ніж поза ним, на кілька градусів. Улітку буки охолоджують повітря в лісі, а взимку в лісі на один-два градуси буде тепліше, ніж на відкритому просторі — полі чи узліссі. Причому, цей температурний феномен стосується тільки лісового простору під кронами — бо у верховітті, в кронах, температура буде така ж, як у полі. Чому так — поки ми не готові сказати, очевидно, дерева виділяють тепло. Але яким чином дерева це роблять, — поки не досліджено. Тому працюємо далі, - каже науковець.
ОБЛИЧЧЯМ ДО ПРАЛІСІВ
Працюють у цьому та й в інших пралісах Карпат нині десятки науковців, українці й із сусідньої Європи. Кожен проводить свої цікаві заміри та дослідження, буковий праліс дає для цього неймовірно широкий спектр можливостей як екосистема.
- Досліджують різне: життя дерев, структуру лісу, його певні компоненти, як-от, мохи, лишайники, чи фауну — птахів, комах, кажанів (тут, саме в цьому кластері букового пралісу понад двадцять видів рукокрилих), - каже Мирослав. - Певно, найбільше пієтету до букових пралісів у німців, бо у них таких лісів давно немає.
- Не кпите, що ж ви, мовляв, такі-сякі, самі своє порубали, не зберегли, а тепер до нас катаєтесь? - питаю жартома.
- Вони порубали, бо вони промисловість розвивали — і шкодують про це, не приховуючи. Сьогодні європейські не лише науковці, але й практики, дійшли висновку, що саме праліс як стійка і саморегульована екосистема є еталоном "ідеального" лісу в тих чи інших природно-кліматичних умовах. І сформувати такий ліс, який забезпечував би потреби людей не лише в деревині, але й у воді, чистому повітрі, грибах, лікарських рослинах і т.д. і не потребував би значних капіталовкладень, — вигідно навіть з економічної точки зору (на противагу створенню лісових культур на місці суцільних зрубів, які потребують постійного догляду, що є дуже дорогим задоволенням). Тобто, результати досліджень можуть бути вигідні і для практики ведення лісового господарства, яке посідає далеко не останнє місце у структурі економіки багатьох європейських країн. Саме тому різні європейські екологічні організації так твердо стоять на захисті Карпатських пралісів, і підтримують наших вітчизняних активістів у боротьбі за те, аби ці ліси не вирубувалися, а зберігались. Власне, зараз ми бачимо, що є розуміння того, що праліси — це унікальний ресурс, який у нашій країні дивом вдалося зберегти, а відтак, є демонстрація бажання зберігати цей ресурс і надалі. Влада, а саме - профільне міністерство і лісівники — повернулася обличчям до пралісів, щороку нові кластери вносять до заповідного фонду, і це добре. Бо ці ліси можна не тільки вивчати і розвивати науку, але на їх базі за умов мінімального антропогенного впливу розвивати екологічний та екопізнавальний туризм. Це зараз має шалений попит, і на цьому можна добре заробляти.
За перший квартал поточного року підприємства Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства сплатили до бюджетів усіх рівнів 99,5 млн гривень податків і зборів.
У тому числі до державного бюджету – 53,8 млн, до місцевого – 27,6 млн, єдиного соціального внеску – 18,1 млн грн. За результатами звітного періоду всі лісогосподарські підприємства ЗОУЛМГ є прибутковими. Чистий фінансовий результат їхньої діяльності за три місяці 2019 року становив 9,4 млн грн, що на 2,1 млн більше, ніж передбачалося (130% затверджених фінансових планів).
детальна ілюстрована інструкція де можна знайти інформацію про плановані санітарні рубки, як визначити місце розташування конкретних призначених в рубку ділянок лісу, як з'ясувати їх додаткові характеристики, і як отримати відомості про стан цих ділянок за космічними знімками
Листовик сколопендровий
Мирослав Кабаль
