ПІД ВИГЛЯДОМ БОРОТЬБИ З КОРУПЦІЄЮ

влада обвалила лісову галузь в Україні

ЛІС І РЕФОРМУВАННЯ

Державні ліси мають покривати свої видатки з власних доходів

Орест ФУРДИЧКО

Таємниці реформування "лісових відносин" в Україні

РЕФОРМАЦІЯ, ДЕГРАДАЦІЯ ЧИ ПРОФАНАЦІЯ?

Як Держлісагентство хоче реформувати лісову галузь

ЧИНОВНИКИ ПРОТИ ЛІСІВНИКІВ

Кому вигідний фінансовий саботаж лісгоспів?

05 листопада 2019

Рішення 7-ї міжнародної конференції з природних пожеж

З 28 жовтня по 1 листопада в місті Кампу-Гранде (Бразилія) відбулася сьома міжнародна конференція з природних пожеж "Пожежі в світі, що змінюється: зменшення вразливості людей та ландшафтів завдяки використанню інтегрованої системи управління пожежами" (7th International Wildland Fire Conference: "Facing Fire in a Changing World:Reducing Vulnerability of People and Landscapes by Integrated Fire Management"). Конференція є один із масшабних заходів в якому приймають участь представники провідних світових установ і організацій та обмінюються досвідом в галузі природних пожеж.



Основна мета конференції - обмін можливостями серед професіоналів усіх національностей, які пов'язані з управлінням пожежами в ландшафтах та боротьбою з лісовими пожежами.

Традиційно по завершенні конференції було підведено підсумки роботи та напрацьовано Рішення, в якому окреслено перспективні напрямки та цілі подальшого розвитку науки та практики у сфері природних пожеж.

З рішенням 7-ї міжнародна конференції з природних пожеж "Пожежі в світі, що змінюється: зменшення вразливості людей та ландшафтів завдяки використанню інтегрованої системи управління пожежами" можна ознайомитися нижче:




Василь Гуменюк,
Регіональний Східноєвропейський центр
моніторингу пожеж

5 листопада 2019 року
Кампу-Гранде, Бразилія


https://nubip.edu.ua/node/66830






7th International Wildland Fire Conference
Facing Fire in a Changing World:
Reducing Vulnerability of People and Landscapes by Integrated Fire Management
Campo Grande. Mato Grosso do Sul. Brazil. 28 October - I November 2019
Campo Grande Statement

“Building Sustainable and Fire-Resilient Societies and Landscapes”

1 November 2019

The 7th International Wildland Fire Conference “Facing Fire in a Changing World: Reducing Vulnerability of People and Landscapes by Integrated Fire Management' took place in Campo Grande. Mato Grosso do Sul. Brazil, between 28 October and I November 2019. The conference was attended by more titan a thousand government officials, scientists, practitioners, the private sector and civil society front 37 countries, and by UN agencies and other international and regional organizations. The International Wildland Fire Conferences were initiated in 1989 in the United States of America and hosted in Canada. Australia. Spain. South Africa and South Korea since then. The 7th conference in Brazil evaluated three decades of international cooperation facilitated by these conferences, their aim to create a global science-policy -practitioners interface, the achievements and the gaps in fire management globally.

In response to fire and smoke episodes, people around the world arc becoming concerned about wildfires.The participants of the conference confirmed that in many regions of the world, wildfires arc a growing direat to communities and to natural, cultural, rural, urban and industrial landscapes. The problem is increasing due to the consequences of social, economic and ecological change (land-use change, demographic change, ecosystem degradation), as well as climate change This is impacting human health and security and resulting in the loss of public and private assets, including critical infrastructure. Current risk governance and institutional arrangements are inadequate to cope with this growing trend. Cross-sectoral approaches are required

The paradigm of addressing the problem through individual and disconnected services and actions in fire prevention or suppression should be refrained. Unified and integral planning must ensure and strengthen societal, environmental and economic resilience to landscape fires by addressing:
  • Risk gov cmancc and ow nership
  • Dialogue of know ledge, including traditional and indigenous know ledge
  • Gender, diversity and inclusion
  • Socio-economic innovation in rural landscapes, favoring nature-based solutions
  • Strengthening local action
  • Creation of resilient ecosystems and communities
Decision-making must be evidence-based and supported by monitoring and evaluation systems. Implementation should be coherent, cohesive and coordinated.

The integrated cross-sectoral approach described above supports the Sustainable Development Goals, the goals of the Paris Agreement and the Sendai Framework for Disaster Risk Reduction 2015-2030. This approach would be further strengthened by an appropriate United Nations instrument
It is expected dial dunng the forthcoming y ears tangible results in the policy arenas will be reached and reported back to die next International Wildland Fire Conference, which will be held tentatively in 2023.

The conference participants thanked the Government of Brazil, the State of Mato Grosso do Sul and die city of Campo Grande for hosting the conference and congratulated IBAMA and Prevfogo for preparing and organizing the conference. The conference participants welcomed the offer of Portugal to host the 8th International Wildland Fire Conference in 2023.

-------------

1

Other terms such as landscape fires, vegetation fire, bushfire, forest fire, grass fire or peat fire arc also used to describe the same phenomenon depending on tl»c type of vegetation bunted. The term “wildfire” is used when fires are unwanted and unplanned


7- а  міжнародна конференція з вогню Wildland
Обличчя вогню в мінливому світі:
Зменшення вразливості людей та ландшафтів за допомогою інтегрованого управління пожежами
Кампо-Гранде. Mato Grosso do Sul. Бразилія. 28 жовтня - I листопада 2019 року
Заява Кампо-Гранде

«Створення стійких та стійких до пожежі суспільств та ландшафтів»

1 листопада 2019 року

У  Кампо-Гранде відбулася 7 Міжнародна конференція з протипожежної пожежі «Зустріч вогню в мінливому світі: зменшення вразливості людей та ландшафтів за допомогою інтегрованого управління вогнем». Mato Grosso do Sul. Бразилія, з 28 жовтня по 1 листопада 2019 року. У конференції взяли участь більше тисячі державних чиновників, науковців, практиків, приватного сектору та представників громадянського суспільства перед 37 країнами, а також агентств ООН та інших міжнародних та регіональних організацій. Міжнародні конференції з вогню дикої природи були ініційовані у 1989 році у Сполучених Штатах Америки та проводилися в Канаді. Австралія. Іспанія. Південна Африка та Південна Корея відтоді. 7 - й Конференція в Бразилії оцінила три десятиліття міжнародного співробітництва, що сприяло цим конференціям, їх метою створити глобальний інтерфейс науково-політичних практик, досягнення та прогалини в управлінні пожежами в усьому світі.

У відповідь на епізоди вогню та диму, люди по всьому світу дуги стають занепокоєними дикими пожежами.  Учасники конференції підтвердили, що в багатьох регіонах світу дикі пожежі проводять зростаючу природу серед громад та природних, культурних, сільських, міських та промислових ландшафтів. Проблема зростає через наслідки соціальних, економічних та екологічних змін (зміни землекористування, демографічні зміни, деградація екосистеми), а також зміни клімату Це впливає на здоров'я та безпеку людини і призводить до втрати державних та приватних активів , включаючи критичну інфраструктуру. Поточне управління ризиками та інституціональні домовленості є недостатніми для вирішення цієї зростаючої тенденції. Потрібні міжгалузеві підходи

Парадигму вирішення проблеми через індивідуальні та відключені служби та дії щодо запобігання чи гасіння пожеж слід утримувати. Єдине і цілісне планування повинно забезпечити та посилити суспільну, екологічну та економічну стійкість до ландшафтних пожеж шляхом усунення:
  • Ризик уряду та власності
  • Діалог уступу знань, включаючи традиційний і корінний уступ знань
  • Стать, різноманітність та інклюзія
  • Соціально-економічні інновації в сільських ландшафтах, що сприяють природоохоронним рішенням
  • Посилення місцевих дій
  • Створення стійких екосистем та спільнот
Прийняття рішень повинно ґрунтуватися на доказах та підтримуватися системами моніторингу та оцінки. Реалізація повинна бути узгодженою, згуртованою та скоординованою.

Комплексний міжгалузевий підхід, описаний вище, підтримує цілі сталого розвитку, цілі Паризької угоди та Сендайської рамки щодо зменшення ризику стихійних лих на 2015-2030 роки. Цей підхід буде додатково посилений відповідним документом Організації Об'єднаних Націй
Очікується, що циферблат, що відбудеться на майбутніх вухах, буде досягнутий відчутних результатів на аренах політики, і буде повідомлено про смерть наступної Міжнародної конференції з вогню Wildland, яка відбудеться попередньо у 2023 році.

Учасники конференції подякували уряду Бразилії, штату Мато-Гросо-ду-Сул та місті Кампо-Гранде за організацію конференції та привітали IBAMA та Prevfogo за підготовку та організацію конференції. Учасники конференції привітали пропозицію Португалії провести 8- ю  Міжнародну конференцію з вогню Wildland у 2023 році.

-------------

1

Інші терміни, такі як ландшафтні пожежі, рослинна пожежа, чагарник, лісова пожежа, трав'яна пожежа або дугова торф'яна дуга, також використовуються для опису того ж явища залежно від типу рослинного покриву. Термін "пожежа" використовується, коли пожежі небажані та незаплановані

В Україні запустили проєкт з оцифровування території


За допомогою аерофотознімання створюються 3D-моделі місцевості, наприклад, лісових масивів, окремих фрагментів забудови чи виробничих споруд

Аерофотозйомку розпочали із Волинської та Львівської областей

В Україні запустили проєкт з оцифрування території держави. Аерофотозйомку, завдяки якій створять 3D-моделі місцевості, розпочали із Волинської та Львівської областей.

«За допомогою аерофотознімання створюються 3D-моделі місцевості, наприклад, лісових масивів, окремих фрагментів забудови чи виробничих споруд, а також класифікації будівель, рослинності, ліній електромереж тощо. Крім того, високоточне лазерне сканування з точністю до 5 см дозволить прогнозувати вірогідні зони затоплень, стане незамінною для проєктування доріг, зрошувань земель, ефективної інвентаризації лісів», - ідеться в повідомленні пресслужби уряду.

Таким чином розпочали створювати Національну інфраструктуру просторових даних. Уперше в Україні з’явиться цифрова топографічна база даних, що стане невід'ємною частиною великого проєкту «Держава в смартфоні».


Виконавцем пілотних робіт є ДП «Державне аерогеодезичне підприємство», а застосовуватимуть найновітніше обладнання Leica TerrainMapper - на території Євросоюзу таких камер лише три.

Тим часом у Мінцифри анонсували запуск двох десятків електронних послуг до кінця року. Послуги будуть доступні на державному порталі «Дія». 

Сьогодні, 18:20

 



Стихи для землемера

Александр Беккер

Чтобы построить циркуль землемера,
Вам нужно взять две планки и измерить,
Но  расстояние быть должно лишь метр тридцать,
Соединить сих планок можно «спицей».

После того дугу возьмите,
На всю дугу деленья нанесите
И прикрепите сей предмет на планку -
Идите в поле лучше спозаранку.

Использовать прибор совсем не сложно -
Воткните  в землю планку осторожно,
Затем прибор весь поверните вдоль прямой,
Втыкайте в землю (но второй «ногой»)!

А первую теперь Вы поднимите,
И циркуль по прямой переверните.
«Нога» вторая первой стать должна
И так шагать Вам можно допоздна ....

Заметьте, этот циркуль прост,
Не то что там буссоль!
Им можете измерить даже мост -
И он сыграл громадную, скажу Вам, роль.

А что буссоль –  Изюмские магниты,
Они и тяжелы и могут быть разбиты.
Я знаю, Вы мне возразите,
Мол есть буссоль в теодолите.
Но циркуль - лишь  две досточки и гвоздик,
Его Вам сделает любой сапожник!!!


В ДСНС відбувся круглий стіл, мета якого — пришвидшити прийняття закону, покликаного врегулювати державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки


4 листопада, під головуванням заступника міністра МВС Антона Геращенка, в Державній службі з надзвичайний ситуацій відбувся круглий стіл на тему “Страхування відповідальності як механізм фінансового стимулювання бізнесу за принципом інвестування коштів у власну безпеку”.

Участь у заході взяли Голова ДСНС Микола Чечоткін, перший заступник голови Олег Мельчуцький, заступники Голови Микола Ільченко та Руслан Білошицький, директори ряду Департаментів ДСНС. Страховий сегмент представляли член Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків державних послуг Олександр Залетов, віце-президент Ліги страхових організацій України Романа Навальківська, генеральний директор Асоціації “Страховий бізнес” В'ячеслав Черняхівський, перший заступник голови Української пожежної страхової компанії Тетяна Мосійчук.

Під час свого вступного слова Голова ДСНС Микола Чечоткін зазначив, що, починаючи з 2016 року, спеціалісти Державної служби з надзвичайних ситуацій ДСНС працювали над розробкою законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо способів здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки». 26 вересня 2018 року законопроект було схвалено на засіданні Уряду та направлено до Верховної Ради України. Пізніше документ був відкликаний з парламенту, оскільки чинне законодавство передбачає повторне погодження документу у випадку переобрання Верховної Ради та Уряду.

Через те, формат сьогоднішнього круглого столу - це своєрідне продовження консультацій Державної служби з надзвичайних ситуацій, яка виступала ініціатором даного законопроекту, з фахівцями Державної регуляторної служби, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, зі страховими організаціями та представниками вітчизняного бізнесу.

Директор Департаменту запобігання надзвичайним ситуаціям Олександр Щербаченко, беручи слово, зазначив, що спільними зусиллями МВС, ДСНС, Нацкомісії з регулювання у сфері ринків фінансових послуг та операторів ринку страхових послуг, потрібно популяризувати даний документ серед суспільства, аби сприяти його якомога швидшому прийняттю. Адже, згідно Програми діяльності Уряду, до 2024 року необхідно запровадити сучасну систему управління ризиками, яка стимулюватиме підприємців частину прибутку витрачати на власну безпеку та дозволить максимально відшкодовувати збитки у разі виникнення пожеж за рахунок страхових виплат.

За результатами круглого столу сторони домовились провести повторну зустріч через п'ять днів, спільно напрацювавши більш дієві механізми стимулювання вітчизняного бізнесу до інвестицій у власну безпеку.

Опубліковано: 05.11.2019, 07:46



Ещё один пример цензурирования первичных данных на примере естественных наук

Как я неод­но­крат­но уже го­во­рил: во­про­сы до­сто­вер­но­сти и пол­но­ты ис­ход­ных данных яв­ля­ют­ся необ­хо­ди­мой пред­по­сыл­кой любых ло­ги­че­ских по­стро­е­ний.

И тут пред­ста­ви­те­ли гиль­дей­ской науки бьют себя ку­ла­ка­ми в грудь утвер­ждая, что де всё пред­став­ля­ю­щее цен­ность пуб­ли­ку­ет­ся и вклю­ча­ет­ся в корпус на­уч­но­го знания.

Тут можно было бы огра­ни­чить­ся на­по­ми­на­ни­ем во­про­са до­ступ­но­сти мо­но­гра­фии Сте­па­на Алек­сан­дро­ви­ча или ис­то­рии пуб­ли­ка­ции на­уч­но­го на­сле­дия гос­по­ди­на Линнея. И ко­неч­но же ис­то­рию вы­ступ­ле­ний г-на Гексли.

Но, из­бы­точ­ность ин­фор­ма­ции — необ­хо­ди­мое сред­ство пре­одо­ле­ния ба­рье­ра пе­ре­хо­да к прак­ти­че­ско­му при­ме­не­нию. По­это­му на­пом­ню ещё один за­ме­ча­тель­ный эпизод при­ме­не­ния ске­лет­ных форм су­ще­ству­ю­ще­го на­уч­но­го знания для филь­тра­ции новых данных:
3. «За­пис­ка, не име­ю­щая на­уч­но­го зна­че­ния»

Од­на­ж­ды, после сессии Ко­мис­сии по изу­че­нию чет­вер­тич­но­го пе­ри­о­да, раз­го­ре­лись прения о снеж­ном че­ло­ве­ке. Ми­мо­хо­дом кто-то упо­мя­нул, что ведь еще Хахлов этим за­ни­мал­ся. Одна из сотни воз­ник­ших и ча­стень­ко об­ры­вав­ших­ся нитей. Кто Хахлов? «Был такой зоолог». Рас­спро­сы, справ­ки. Это про­фес­сор, доктор био­ло­ги­че­ских наук, автор ори­ги­наль­ных трудов по ор­ни­то­ло­гии и экс­пе­ри­мен­таль­ной ана­то­мии. Жив-здоров, на пенсии, вот и его мос­ков­ский адрес. Моя бес­цен­ная по­мощ­ни­ца Е. А. Те­ле­ше­ва на­ве­ща­ет его на окра­ине Москвы. Да-да, со­об­ща­ет она, это важная нить.

Вот я у Ви­та­лия Ан­дре­еви­ча Хах­ло­ва. Он сидит передо мной, уда­лив­ший­ся на отдых за­слу­жен­ный ученый, убе­лен­ный се­ди­ной, взвол­но­ван­ный. Пол­ве­ка, как он еще сту­ден­том, по­и­стине открыл Аме­ри­ку, а понес необъ­яс­ни­мое по­ра­же­ние. Сорок пять лет ста­рал­ся забыть, не при­ка­сал­ся к ране. Не я на­пом­нил ему о былом — с пер­вы­ми га­зет­ны­ми из­ве­сти­я­ми о снеж­ном че­ло­ве­ке про­фес­сор Хахлов за­го­рел­ся: пришел час под­твер­жде­ния! Он спешно на­пи­сал в журнал «При­ро­да» статью о своих давних ис­сле­до­ва­ни­ях. Ее хо­лод­но вер­ну­ли. Голова снова по­ник­ла.

Я слушаю про­фес­со­ра Хах­ло­ва, по­ра­жен­ный, делаю ко­рот­кие записи. То­ро­пясь, он из­вле­ка­ет из глу­бо­кой памяти клочки по­лу­за­сы­пан­но­го со­кро­ви­ща. Увы, ос­нов­ные по­ле­вые днев­ни­ки тех лет про­па­ли. Но кое-что в личном архиве можно будет разыс­кать.

Сту­дент-зоолог Хахлов в 1907 году на­хо­дил­ся в Зай­сане — вблизи границ России и Ки­тай­ско­го Синьц­зя­на. Во время по­езд­ки на лед­ни­ки Музтау он тогда впер­вые услы­шал от про­вод­ни­ка-казаха о су­ще­ство­ва­нии в Джун­га­рии «дикого че­ло­ве­ка». Что-то сде­ла­ло юношу плен­ни­ком этого факта. В. А. Хахлов с воз­рас­тав­шей пыт­ли­во­стью со­би­рал среди ка­зах­ско­го на­се­ле­ния све­де­ния. Они были вполне на­ту­ра­ли­стич­ны, зоолог при­ду­мал хит­ро­ум­ные кон­троль­ные во­про­сы. О пред­ва­ри­тель­ных итогах он на­пи­сал своим уни­вер­си­тет­ским ру­ко­во­ди­те­лям М. А. Мен­зби­ру и П. П. Суш­ки­ну. Первый от­ве­тил за­мо­ра­жи­ва­ю­щим скеп­си­сом, второй — го­ря­чей под­держ­кой и на­сто­я­тель­ной ре­ко­мен­да­ци­ей про­дол­жать сбор ма­те­ри­а­ла. П. П. Сушкин на­пи­сал и затем по­вто­рял ему, что пу­те­ше­ствен­ни­ки по Цен­траль­ной Азии, и в их числе П. К. Козлов, уже слы­ша­ли о таком су­ще­стве и де­ли­лись с ним све­де­ни­я­ми. И вот с 1911 года, за­бро­сив на время даже за­ня­тия в уни­вер­си­те­те, по­свя­тив всего себя ве­ли­кой теме, юный ис­сле­до­ва­тель в те­че­нии двух-трех лет объ­ез­жал при­ле­га­ю­щие к Зай­са­ну и Тар­ба­га­таю районы Джун­га­рии, тща­тель­но вы­спра­ши­вая и за­пи­сы­вая все, что так или иначе ка­са­лось дикого че­ло­ве­ка. Го­во­ри­ли, что этот ксы-гыик во­дит­ся в общем южнее — там же, где ат-гыик (дикая лошадь) и тье-гыик (дикий вер­блюд). Когда многое про­яс­ни­лось, В. А. Хахлов под­го­то­вил экс­пе­ди­цию в со­ста­ве двух ка­за­хов в Синьц­зян для до­став­ки к нему, в Россию, в ко­жа­ных мешках, в фор­ма­лине головы и ко­неч­но­стей ксы-гыик. Но в по­гра­нич­ных делах нужны были офи­ци­аль­ные бумаги, и вот в 1914 году, со­гла­со­вав с П. П. Суш­ки­ным, В. А. Хахлов шлет пред­ва­ри­тель­ное со­об­ще­ние и прось­бу о помощи в Пе­тер­бург — в Ака­де­мию наук. Прошли месяцы му­чи­тель­но­го ожи­да­ния, и, част­ным путем зоолог узнал, что его письмо решено «оста­вить без по­след­ствий», так как его пред­став­ле­ния сви­де­тель­ству­ют о полном неве­же­стве в ан­тро­по­ло­гии. По­про­бо­ва­ли с П. П. Суш­ки­ным пе­ре­ад­ре­со­вать прось­бу в Гео­гра­фи­че­ское об­ще­ство, но в это время уже на­ча­лась ми­ро­вая война, о за­гра­нич­ной экс­пе­ди­ции нечего было и думать, да и В. А. Хах­ло­ву при­ш­лось вер­нуть­ся в Москву — в уни­вер­си­тет. И ни­ко­гда уже не до­ве­лось больше за­нять­ся безу­ми­ем юности.

В этих ав­то­био­гра­фи­че­ских све­де­ни­ях (под­твер­жден­ных кое в чем, как увидим, ар­хив­ным ро­зыс­ком) осо­бен­но важно по­ощ­ре­ние со сто­ро­ны П. П. Суш­ки­на. От каких таких пу­те­ше­ствен­ни­ков уже слышал он о «диком че­ло­ве­ке» в Цен­траль­ной Азии? А ведь несо­мнен­но с его слов В. А. Хахлов начал свое упо­мя­ну­тое за­яв­ле­ние «К во­про­су о диком че­ло­ве­ке» так: «Сам по себе этот вопрос не нов: мы уже встре­ча­ем ука­за­ния об этих людях у неко­то­рых пу­те­ше­ствен­ни­ков по Цен­траль­ной Азии…» Нет, почти ничего не встре­ча­ем — если го­во­рить о печати. П. П. Сушкин мог лишь про­честь кое-что у ан­глий­ско­го пу­те­ше­ствен­ни­ка В. В. Рок­хи­ла или слы­шать о его данных от пе­ре­вод­чи­ка на рус­ский — пу­те­ше­ствен­ни­ка Г. Е. Грумм-Гр­жи­май­ло. А того на­ве­щал Жам­ца­ра­но. Мог П. П. Сушкин к тому вре­ме­ни слы­шать и о на­блю­де­нии Ба­ра­дий­на. О других оста­ет­ся лишь гадать, за ис­клю­че­ни­ем Коз­ло­ва, ко­то­ро­го Сушкин прямо на­зы­ва­ет Хах­ло­ву. Козлов же дей­стви­тель­но нечто важное знал. Его лю­би­мый ученик Си­му­ков, упо­мя­ну­тый выше, просто не стал бы го­то­вить­ся к спе­ци­аль­ной экс­пе­ди­ции без ведома и вли­я­ния учи­те­ля. Ар­хео­лог Г. В. Пар­фе­нов по­ве­дал о при­зна­нии П. К. Коз­ло­ва в 1929 г. в личной беседе: во время одной из экс­пе­ди­ций в Цен­траль­ную Азию казак Егоров, пре­сле­дуя ра­не­но­го дикого яка на скло­нах Тянь-Шаня, встре­тил диких людей, по­кры­тых во­ло­са­ми и из­да­вав­ших какие-то звуки; Пр­же­валь­ский в отчете про­мол­чал об этом.

Это звено тянет цепь еще глубже в про­шлое. Учи­тель самого Коз­ло­ва, Н. М. Пр­же­валь­ский, два-три раза был на пороге несо­сто­яв­ше­го­ся неслы­хан­но­го от­кры­тия. Во время пер­во­го цен­траль­но­ази­ат­ско­го пу­те­ше­ствия 1872 года он собрал в горах све­де­ния о хан-гуресу (че­ло­ве­ко-звере), на­зна­чил премию охот­ни­кам, но был об­ма­нут по­ка­зан­ным ему чу­че­лом мед­ве­дя. Пр­же­валь­ский не знал тех изоб­ра­же­ний хан-гуресу, ко­то­рые позже были от­кры­ты в ти­бет­ско-мон­голь­ских учеб­ни­ках ме­ди­ци­ны, и не мог срав­нить с ними совсем не по­хо­же­го мед­ве­дя-пи­щу­хо­еда. К тре­тье­му пу­те­ше­ствию 1879 года от­но­сит­ся упо­мя­ну­тый эпизод с ка­за­ком Его­ро­вым. В чет­вер­том пу­те­ше­ствии, в 1883 году, Пр­же­валь­ский узнал многое о «диких людях» в трост­ни­ках Лоб­но­ра и бо­ло­тах Ниж­не­го Тарима, но на этот раз дал успо­ко­ить себя вер­си­ей, что это — оди­чав­шие по­том­ки бе­жав­ших сюда в XIV веке буд­ди­стов.

В чем же со­сто­я­ла та Аме­ри­ка, ко­то­рую открыл Хахлов? Он сам от­ве­тил в том же ко­рот­ком ме­му­а­ре 1914 года: хоть вопрос не нов, но преж­ние пу­те­ше­ствен­ни­ки по Цен­траль­ной Азии лишь ссы­ла­лись на рас­ска­зы ту­зем­цев, он же достиг ана­то­ми­че­ско­го и био­ло­ги­че­ско­го опи­са­ния этих су­ществ. Хахлов с по­мо­щью особой ме­то­ди­ки пе­ре­вел по­ка­за­ния ка­за­хов на язык срав­ни­тель­ной ана­то­мии. Впро­чем, они и сами на его рас­спро­сы о частях тела или по­вад­ках неред­ко одо­ле­ва­ли труд­но­сти по­сред­ством со­по­став­ле­ния с тем или иным жи­вот­ным и с людьми. Зоолог вос­про­из­во­дил ри­сун­ком-кон­ту­ром опи­сан­ные ему по­дроб­но­сти стро­е­ния головы, тела, ко­неч­но­стей и не успо­ка­и­вал­ся, пока не до­сти­гал со­гла­сия рас­сказ­чи­ков. Он предъ­яв­лял им из книг изоб­ра­же­ния то че­ло­ве­ко­об­раз­ных обе­зьян, то до­и­сто­ри­че­ско­го че­ло­ве­ка: они вы­би­ра­ли по­след­не­го, хоть с ого­вор­ка­ми. При этом два ос­нов­ных на­блю­да­те­ля, в жизни не ви­дев­ших друг друга в глаза, опра­ши­ва­лись по­рознь. Словно рябая вода стала глад­кой и про­сту­пи­ло дно.

Один из них за год до опроса пас ночью ло­ша­дей вместе с мест­ны­ми та­бун­щи­ка­ми в южных от­ро­гах Во­сточ­но­го Тянь-Шаня. Под­крав­ший­ся к табуну голый во­ло­са­тый че­ло­век был вы­лов­лен в ка­мы­шах, связан и избит, но лишь кричал как заяц. Бы­ва­лый старик-казах объ­яс­нил, что это «дикий че­ло­век», го­во­рить не может, ущерба людям не при­чи­ня­ет. Его хорошо рас­смот­ре­ли, прежде чем от­пу­сти­ли на волю. Другой имел в пред­го­рьях более дли­тель­ное на­блю­де­ние: с месяц он еже­днев­но рас­смат­ри­вал вы­лов­лен­ную и при­ко­ван­ную на цепь у мель­ни­цы особь жен­ско­го пола — мо­ло­дую, тоже во­ло­са­тую и бес­сло­вес­ную, из­да­вав­шую визг и ска­лив­шую зубы при при­бли­же­нии людей. Днем она спала в позе, иногда на­блю­да­е­мой у ма­лень­ких детей: как вер­блюд, по вы­ра­же­нию рас­сказ­чи­ка, а именно на ко­ле­нях и локтях, по­ло­жив лоб на землю, а кисти на за­ты­лок. Со­от­вет­ствен­но кожа на ее локтях, ко­ле­нях и лбу была грубая, «как по­дош­ва у вер­блю­да». Мясо ела только сырое, брала также овощи, зерно, мучные ле­пеш­ки, ела под­пол­зав­ших на­се­ко­мых. Пила либо припав к воде («как лошадь»), либо макая руку и сли­зы­вая сте­ка­ю­щую воду. Потом ее решили от­пу­стить, и она, болтая на бегу длин­ны­ми руками, ко­со­ла­по, но быстро мет­ну­лась в камыши.

Вот самое от­жа­тое ана­то­ми­че­ское резюме. Лба почти не видно. Вместо него — мас­сив­ные над­бров­ные дуги, за ко­то­ры­ми немно­го мо­зо­ли­стой кожи, а дальше уже растут волосы. Голова как бы за­ост­ре­на на за­тыл­ке, а шея тол­стая с мощ­ны­ми за­ты­лоч­ны­ми мыш­ца­ми. За­пав­ший нос с боль­ши­ми нозд­ря­ми. Вы­да­ю­щи­е­ся скулы. Нижняя часть лица мас­сив­на и сильно вы­пя­че­на вперед, но, дер­жась за свой под­бо­ро­док, казахи го­во­ри­ли: «Вот такого под­бо­род­ка у ксы-гыик нет», — и по­ка­зы­ва­ли, как сре­за­на нижняя че­люсть, а рот свой рас­тя­ги­ва­ли паль­ца­ми на­сколь­ко воз­мож­но, при­бав­ляя, что у ксы-гыик рот еще шире, однако губы очень узкие, с темной сли­зи­стой обо­лоч­кой, об­на­ру­жи­ва­ю­щей­ся лишь тогда, когда ксы-гыик скалит зубы. Прикус резцов под углом вы­да­ет­ся вперед, «как у лошади». Кожа лица — голая, тем­но­го цвета. Тело по­кры­то ры­же­ва­то-бурыми или се­ро­ва­ты­ми во­ло­са­ми, на­по­ми­на­ю­щи­ми шерсть вер­блю­жон­ка. Плечи сдви­ну­ты вперед, а голова втя­ну­та в плечи, что со­зда­ет су­ту­лость, руки же ока­зы­ва­ют­ся ви­ся­щи­ми не по швам, а немно­го спе­ре­ди. Фигура ксы-гыик от­ме­че­на от­но­си­тель­ной длин­но­ру­ко­стью и ко­рот­ко­но­го­стью. При ска­ло­ла­за­нии руки вы­бра­сы­ва­ют­ся вперед и под­тя­ги­ва­ют тело. Кисть, ладонь ко­то­рой лишена волос, вы­гля­дит узкой и длин­ной из-за малой ото­дви­га­е­мо­сти пер­во­го пальца: на­при­мер, осво­бож­да­ясь от ве­рев­ки, ксы-гыик на­ки­ды­вал на нее, как крюк, все пять паль­цев вместе. Зато на ступне (по­дош­ва ко­то­рой тоже лишена волос) боль­шой палец ото­дви­га­ет­ся зна­чи­тель­нее, чем у че­ло­ве­ка, за­мет­но мас­сив­нее и короче других. (За­ме­тим это: на верх­них ко­неч­но­стях про­ти­во­по­став­ле­ние пер­во­го пальца меньше, чем у че­ло­ве­ка, на нижних же, на­о­бо­рот, больше). Ногти на руках и ногах вы­гля­дят узкими, длин­ны­ми и вы­пук­лы­ми. У ступни несо­об­раз­ная ширина, пальцы могут широко раз­дви­гать­ся.

Еще мно­же­ство ценных све­де­ний вы­ве­дал Хахлов у ка­за­хов о ксы-гыик. Ока­за­лось, его видели у лед­ни­ков в горах, и в песках или в за­рос­лях ка­мы­шей в пу­сты­нях, и вблизи во­до­е­мов — озер и рек. Он ищет без­люд­ность: когда люди пе­ре­го­ня­ют стада с равнин в горы, он спус­ка­ет­ся с гор в рав­ни­ны, а зимой — на­о­бо­рот. Встре­ча­ет­ся и в оди­ноч­ку, и парами, и парами с де­те­ны­ша­ми. По­дав­ля­ю­щее боль­шин­ство встреч — не днем, а в су­мер­ках, на рас­све­те, в ночное время. По­сто­ян­ные логова неиз­вест­ны, вре­мен­ные встре­ча­ют­ся там и тут. Пища — корни, стебли, ягоды, а также яйца птиц и птенцы, яще­ри­цы и че­ре­па­хи, но особо важную часть его ра­ци­о­на со­став­ля­ют жи­ву­щие в горах и в песках гры­зу­ны.

Можно во­об­ра­зить, как глу­бо­ко был по­тря­сен мо­ло­дой зоолог, уста­но­вив­ший все это, как и много-много других жиз­нен­ных черт. В то время он не мог еще знать на­столь­ко ана­то­мию ис­ко­па­е­мых неан­дер­таль­цев, как от­чет­ли­во она вы­пи­ра­ет под тканью этих нелов­ких и нехит­рых опи­са­ний. Но чем дальше, тем больше ста­но­ви­лось ему ясно, что речь идет никак не о че­ло­ве­ке, но о жи­вот­ном, о звере, о ветви при­ма­тов, уже в вы­со­кой сте­пе­ни по­хо­жих на че­ло­ве­ка, далеко про­дви­нув­ших­ся к воз­ник­но­ве­нию че­ло­ве­ка. «До­по­топ­ный че­ло­век!» — оза­ри­ла его идея. Да, но это было совсем не похоже на то, что пи­са­лось в учеб­ни­ках.

Две сводки, пред­став­лен­ные нашей ко­мис­сии про­фес­со­ром В. А. Хах­ло­вым, были, ко­неч­но, со­кро­ви­щем. Но они на­пи­са­ны в 1958–1959 гг. Чтобы этот алмаз за­свер­кал, я счел себя обя­зан­ным пред­при­нять розыск тек­стов, да­ти­ро­ван­ных теми да­ле­ки­ми вре­ме­на­ми. В архиве Ака­де­мии наук СССР в Ле­нин­гра­де мно­же­ство дел за 1913 и 1914 гг. про­смот­рел по моей прось­бе Г. Г. Петров. Ни­ка­ких следов! Поехал в Ле­нин­град я сам. Мы искали за­яв­ле­ние В. А. Хах­ло­ва в делах зоо­ло­ги­че­ско­го музея, куда оно по логике должно было по­сту­пить, в про­то­ко­лах пре­зи­ди­у­ма и от­де­ле­ний, в де­ло­про­из­вод­стве самых раз­лич­ных учре­жде­ний Ака­де­мии. И когда уже не оста­ва­лось почти ни­ка­кой на­деж­ды, я для очист­ки со­ве­сти по­про­сил дело, обо­зна­чен­ное в описи за 1914 год: «За­пис­ки, не име­ю­щие на­уч­но­го зна­че­ния».

Рядом с про­ек­та­ми полета на Луну, рядом с со­чи­не­ни­я­ми вроде че­хов­ско­го «Письма к уче­но­му соседу» здесь был за­не­сен пес­ка­ми без­раз­ли­чия и вре­ме­ни мемуар Ви­та­лия Ан­дре­еви­ча Хах­ло­ва, под­пи­сан­ный в да­ле­ком Зай­сане 1 июня 1914 года. Какая веха была за­топ­та­на! По ре­зо­лю­ци­ям и по­ме­там легко вос­ста­но­вить, как письмо попало на свалку за­пи­сок, не име­ю­щих на­уч­но­го зна­че­ния. Время было летнее. Ис­пол­няв­ший функ­ции непре­мен­но­го сек­ре­та­ря, может быть и про­чи­тав только за­го­ло­вок «К во­про­су о диком че­ло­ве­ке», толк­нул письмо не к зоо­ло­гам (как само собой под­ра­зу­ме­ва­ли П. П. Сушкин и В. А. Хахлов), а в ис­то­ри­ко-фи­ло­ло­ги­че­ское от­де­ле­ние. Оттуда — эт­но­гра­фу ака­де­ми­ку В. В. Рад­ло­ву. Вот он-то, как небо от земли да­ле­кий, от био­ло­гии, и вы­плес­нул от­кры­тие.

У зоо­ло­гов су­ще­ству­ет обычай: вво­ди­мо­му в си­сте­ма­ти­ку вновь от­кры­то­му виду при­сва­и­ва­ет­ся то ла­тин­ское на­име­но­ва­ние, ко­то­рое было пред­ло­же­но раньше всех других, пусть ви­до­вое свой­ство было обо­зна­че­но спер­во­на­ча­ла совсем оши­боч­но, пусть была сде­ла­на лишь по­пыт­ка опи­са­ния. Мемуар Хах­ло­ва, кроме всего про­че­го, имел зна­че­ние такой заимки. «Этих рас­ска­зов, за­пи­сан­ных со слов оче­вид­цев, вполне до­ста­точ­но, ду­ма­ет­ся мне, чтобы не счи­тать по­доб­ные рас­ска­зы ми­фо­ло­ги­че­ски­ми или просто из­мыш­лен­ны­ми, и самый факт су­ще­ство­ва­ния такого Primihomo asiaticus, как можно было бы на­звать этого че­ло­ве­ка, не под­вер­гать со­мне­нию». Ми­ро­вая наука в наши дни, когда от­кры­тие под­твер­ди­лось, должна была бы при­знать при­о­ри­тет этого имени, озна­ча­ю­ще­го в пе­ре­во­де «пер­во­че­ло­век ази­ат­ский», пред­ло­жен­но­го нашим со­оте­че­ствен­ни­ком 1 июня 1914 года. Но к огор­че­нию для В. А. Хах­ло­ва ока­за­лось, что первая заявка на кре­ще­ние была сде­ла­на раньше него: ве­ли­ким швед­ским на­ту­ра­ли­стом XVIII века Карлом Лин­не­ем.

Кстати, под­твер­жде­ние от­кры­тия может быть пришло очень скоро после анонса В. А. Хах­ло­ва. Не так давно ка­зах­стан­ский кол­хоз­ник П. И. Чу­ма­чен­ко на­пе­ча­тал в мест­ной газете вос­по­ми­на­ние, вос­хо­дя­щее к началу войны 1914 года. Вернее, это вос­по­ми­на­ние быв­ше­го во­лост­но­го упра­ви­те­ля в Зай­сан­ском уезде, за­пи­сан­ное П. И. Чу­ма­чен­ко. Ве­ро­ят­но, разыс­ка­ния мо­ло­до­го Хах­ло­ва, имев­ше­го бла­го­да­ря по­ло­же­нию отца под­держ­ку у Зай­сан­ско­го на­чаль­ства, по­лу­чи­ли оглас­ку. Чтобы уго­дить уезд­но­му на­чаль­ни­ку, казахи пой­ма­ли в районе реки Манас, в за­рос­лях, ис­ко­мое су­ще­ство. Он был до­став­лен в дом во­лост­но­го упра­ви­те­ля и на ночь при­вя­зан ве­рев­кой за шею. Под­чер­ки­ва­ют: лишь по нече­ло­ве­че­ской несмыш­ле­но­сти он не сумел раз­вя­зать себе ошей­ник и убе­жать. Пой­ман­ный был муж­ско­го пола, ростом с под­рост­ка 14–15 лет, весь об­рос­ший шер­стью — мелкой, плот­ной, ко­рот­кой, серо-синего цвета, по­хо­жей на шерсть двух-трех­не­дель­но­го вер­блю­жон­ка. Ноги, руки сходны с че­ло­ве­че­ски­ми, ходит на двух ногах, но, го­во­рят, в редких слу­ча­ях пе­ре­дви­га­ет­ся на чет­ве­рень­ках. Голова и лицо похожи на че­ло­ве­че­ские, однако, лоб низок. Но надо же было так слу­чить­ся, что на сле­ду­ю­щий день после поимки было объ­яв­ле­но о войне с Гер­ма­ни­ей. На­чаль­ству стало не до «дикого че­ло­ве­ка». «Так как он не похож на хищ­но­го зверя, на­про­тив, очень схож с че­ло­ве­ком», казахи отвели его об­рат­но на реку Манас и вы­пу­сти­ли. Юный Хахлов ничего не узнал об этом, а сейчас, на ста­ро­сти лет, гне­ва­ет­ся и слы­шать не хочет об ускольз­нув­шем шансе.

Но мне над­ле­жа­ло про­дол­жать ар­хив­ный розыск — найти под­твер­жде­ние той роли П. П. Суш­ки­на в от­кры­тии, на ко­то­рую ссы­лал­ся В. А. Хахлов. Ведь даже горечь его вос­по­ми­на­ний свя­за­на не только с кос­но­стью ру­ко­вод­ства до­ре­во­лю­ци­он­ной Ака­де­мии. Он был ранен и другим: в 1928 г. ака­де­мик П. П. Сушкин вы­сту­пил с до­кла­дом в за­се­да­нии Рус­ско­го Гео­гра­фи­че­ско­го об­ще­ства, раз­ви­вая до край­но­сти новую мысль, что транс­фор­ма­ция обе­зья­ны в че­ло­ве­ка про­изо­шла в на­го­рьях Цен­траль­ной Азии. До­ка­зы­вая, между прочим, что ко­неч­но­сти эво­лю­ци­он­но про­ме­жу­точ­но­го су­ще­ства были при­спо­соб­ле­ны для ска­ло­ла­за­ния, до­клад­чик, — вспо­ми­на­ет Хахлов, — недву­смыс­лен­но под­миг­нул ему, своему уче­ни­ку, на­хо­дя­ще­му­ся в зале. Но ни в устном до­кла­де, ни в опуб­ли­ко­ван­ном в «При­ро­де» тексте П. П. Сушкин ни единым словом не упо­мя­нул све­де­ния о пе­ре­жи­точ­ном «диком че­ло­ве­ке» Цен­траль­ной Азии, неко­гда со­об­щен­ные ему П. К. Коз­ло­вым и В. А. Хах­ло­вым. Я обязан был найти до­ку­мен­таль­ное под­твер­жде­ние, что Хахлов дей­стви­тель­но де­лил­ся с ним такими све­де­ни­я­ми.

В те вре­ме­на Петр Пет­ро­вич Сушкин был про­фес­со­ром Харь­ков­ско­го уни­вер­си­те­та. Затем он стал ака­де­ми­ком. Это был один из самых круп­ных рус­ских зоо­ло­гов-дар­ви­ни­стов, со­че­тав­ший за­ня­тия и ор­ни­то­ло­ги­ей и па­ле­он­то­ло­ги­ей, а в самом конце жизни вы­сту­пив­ший неожи­дан­но в печати с по­пыт­кой пре­об­ра­зо­ва­ния ан­тро­по­ло­гии. Часть его личных бумаг хра­нит­ся там же — в архиве Ака­де­мии наук в Ле­нин­гра­де. Найду ли я тут письма Хах­ло­ва? Может быть, их было много, но уце­ле­ло совсем немно­го. И все-таки одно — из Зай­са­на от 18 де­каб­ря 1914 г. — ска­за­ло все, что мне было надо. Это — ответ на письмо Суш­ки­на от 24 ноября 1914 г. А в свою оче­редь за тем уга­ды­ва­ют­ся многие другие, где уже об­суж­да­лись и сама про­бле­ма и воз­мож­ные пути прак­ти­че­ских ис­сле­до­ва­ний. Хахлов по­вто­ря­ет, что речь идет явно не о ми­фо­ло­гии, а о фактах. Видно, что неудав­ший­ся демарш перед Ака­де­ми­ей наук был пред­при­нят по сов­мест­но­му умыслу и что теперь они со­гла­си­лись до­би­вать­ся ор­га­ни­за­ции экс­пе­ди­ции иным путем — с по­мо­щью За­пад­но­си­бир­ско­го отдела Рус­ско­го Гео­гра­фи­че­ско­го об­ще­ства. Из реплик Хах­ло­ва сле­ду­ет, что про­фес­сор со­об­щил ему и новые све­де­ния о «диких людях», от­но­ся­щих­ся к Коб­дин­ско­му району Мон­го­лии. Не собрал ли их Сушкин лично во время своей экс­пе­ди­ции в Алтай и Мон­го­лию в мае-ав­гу­сте 1914 года?

Связь под­твер­жде­на. Теперь сле­ду­ю­щий шаг. Можно ли по­ка­зать, что со­об­ще­ния Хах­ло­ва (и других) по­слу­жи­ли грун­тов­кой или толч­ком для устрем­ле­ния Суш­ки­на в теорию про­ис­хож­де­ния че­ло­ве­ка? Мало, что, по словам Хах­ло­ва, Сушкин на первые же письма от­ве­тил ему по­сла­ни­ем на 27 поч­то­вых листах — це­ли­ком о про­ис­хож­де­нии че­ло­ве­ка. Я снова сижу в архиве Ака­де­мии наук, на этот раз в Москве, где лежит другая по­ло­ви­на фонда Суш­ки­на. Вот записи курса лекций Суш­ки­на по зоо­ло­гии по­зво­ноч­ных, чи­тан­ных в 1915–1919 гг. в Харь­ко­ве, в Сим­фе­ро­по­ле. Ори­ги­наль­ней­шая часть о про­ис­хож­де­нии че­ло­ве­ка: он раз­вил­ся не из дре­вес­но­ла­за­ю­щих форм, а в без­лес­ной, горной, хо­лод­ной об­ла­сти. Сле­ду­ю­щая по­пыт­ка сде­ла­на в 1922 г. Статья «Эво­лю­ция на­зем­ных по­зво­ноч­ных и роль гео­ло­ги­че­ских из­ме­не­ний кли­ма­та». Стро­е­ние ноги че­ло­ве­ка сви­де­тель­ству­ет о древ­ней при­спо­соб­лен­но­сти к ска­ло­ла­за­нию, из чего раз­ви­лось пря­мо­хож­де­ние. Эту фазу че­ло­век прошел в вы­со­ко­гор­ной зоне Азии еще в тре­тич­ную эпоху, однако был за­те­рян среди фауны мле­ко­пи­та­ю­щих, пока она не вы­мер­ла от по­хо­ло­да­ния в чет­вер­тич­ную эпоху, а он, бла­го­да­ря огню, выжил. Через пять лет Сушкин вы­сту­пил с новой, по­след­ней ста­тьей, где от­ка­зал­ся почти нацело от первых двух кон­цеп­ций. Ладно, пусть че­ло­век про­изо­шел от дре­вес­но­ла­за­ю­щей формы. Но именно быст­рое ис­чез­но­ве­ние лесов при гео­ло­ги­че­ском под­ня­тии Цен­траль­ной Азии за­ста­ви­ло его здесь при­спо­со­бить­ся к ска­ло­ла­за­нию и стать затем пря­мо­хо­дя­щим. Смерть Суш­ки­на обо­рва­ла это со­зи­да­ние и уни­что­же­ние та­ра­ня­щих ан­тро­по­ло­гию ги­по­тез. На­ло­жим все три одну на другую и увидим: сов­па­да­ю­щим ядром оста­ет­ся только уве­рен­ность, что до­и­сто­ри­че­ский предок че­ло­ве­ка сфор­ми­ро­вал­ся и вы­ра­бо­тал пря­мо­хож­де­ние в горной Азии. Ока­зы­ва­ет­ся, это был не вывод, а ис­ход­ная по­сыл­ка, ко­то­рую Сушкин опять и опять вгонял в со­про­тив­ля­ю­щу­ю­ся си­сте­му есте­ствен­ных наук.

Сушкин по­тер­пел неуда­чу, но вскоп­нул глу­бо­кую бо­роз­ду. Его раз­ду­мья о внед­ре­вес­ной эво­лю­ции ноги и руки че­ло­ве­ка оза­ри­ли путь поиска на всю жизнь для его мо­ло­до­го со­труд­ни­ка Г. А. Бонч-Осмо­лов­ско­го, став­ше­го боль­шим ан­тро­по­ло­гом.

Один учи­тель Хах­ло­ва, ака­де­мик М. А. Мен­збир, увидев, что его све­де­ния про­ти­во­ре­чат ан­тро­по­ло­гии, отверг све­де­ния. Другой, ака­де­мик П. П. Сушкин, по­про­бо­вал пре­об­ра­зо­вать ан­тро­по­ло­гию. С тех пор ан­тро­по­ло­гия оста­ет­ся «под след­стви­ем». От­кры­тие Хах­ло­ва ро­ди­лось как дер­за­ние на гребне рус­ской без­огляд­ной упо­ен­но­сти дар­ви­низ­мом. Он не учел, что его пред­став­ле­ние о «до­по­топ­ном че­ло­ве­ке» было кри­ча­щим, скан­да­ли­зи­ру­ю­щим перед лицом сло­жен­но­го на Западе ар­хео­ло­га­ми и ан­тро­по­ло­га­ми оте­сан­но­го дар­ви­низ­ма. С одной сто­ро­ны, он оперт на от­то­чен­ное знание ана­то­мии и ка­мен­ных из­де­лий ис­ко­па­е­мых пред­ков че­ло­ве­ка. Но ученые аббаты, за­бот­ли­вые гу­вер­не­ры мо­ло­дой науки, охра­ни­ли рож­де­ние че­ло­ве­ка от при­чин­но­сти. Сушкин нашел чем уяз­вить ака­де­ми­че­ские теории про­ис­хож­де­ния че­ло­ве­ка: они ни­ко­гда не вы­во­ди­ли по­яв­ле­ния че­ло­ве­ка из из­ме­не­ний среды. Он же стал искать прямую при­чи­ну — то в из­ме­не­нии фауны, то в вы­ми­ра­нии флоры, ко­то­рым в свою оче­редь ука­зы­вал гео­ло­ги­че­ские при­чи­ны.

Так дер­жать! Но вот чего Сушкин еще не мог знать. В конце тре­тич­но­го пе­ри­о­да пышно и сложно жила при­ро­да. Тысяча видов дре­вес­ных обе­зьян. Значит, имелся огром­ный из­бы­ток био­мас­сы плодов, ли­стьев, по­бе­гов, гу­се­ниц. Ведь стадо обе­зьян в су­хум­ском за­по­вед­ни­ке в крат­кий срок на­мерт­во очи­ща­ет рощи ве­ли­ка­нов-де­ре­вьев. Но какова же была био­ло­ги­че­ская кон­ку­рен­ция между этой ты­ся­чей видов, осо­бен­но когда воз­рас­тав­шая чис­лен­ность обе­зья­нье­го цар­ства стала умень­шать био­мас­су дре­вес­но­го цар­ства! А в то же время внизу, на земле, про­изо­шел другой сдвиг: чис­лен­ность хищ­ни­ков-убийц стала ла­ви­но­об­раз­но от­ста­вать от чис­лен­но­сти тра­во­яд­ных, круп­ных ко­пыт­ных, в том числе тол­сто­ко­жих слонов, гип­по­по­та­мов, но­со­ро­гов, мо­гу­чих ро­га­тых быков, быст­ро­но­гих древ­них оленей. Взять такую жертву не многим было под силу. Кто мог уби­вать как саб­ле­зу­бый тигр, — за­стрял в слиш­ком узкой спе­ци­а­ли­за­ции, вы­рож­дал­ся. В начале чет­вер­тич­но­го пе­ри­о­да так на­зы­ва­е­мая вил­лафранк­ская фауна являет кар­ти­ну глу­бо­ко­го и на­дол­го непо­пра­ви­мо­го на­ру­ше­ния рав­но­ве­сия в пользу тра­во­яд­ных. Но они были смерт­ны. На эру вперед их био­мас­са пред­став­ля­ла по­тен­ци­аль­ную кор­мо­вую базу для тех, кто сумеет ею вос­поль­зо­вать­ся. Пре­тен­до­ва­ли на нее, ко­неч­но, и мелкие на­зем­ные хищ­ни­ки, и птицы, и черви, и на­се­ко­мые. Но мог пре­тен­до­вать и кто-нибудь по­круп­нее. Из мира высших при­ма­тов кон­ку­рен­ция вы­толк­ну­ла на эту сцену при­спо­со­бив­ших­ся к пря­мо­хож­де­нию, сле­до­ва­тель­но, но­ше­нию и пе­ре­тас­ки­ва­нию в пе­ред­них ко­неч­но­стях если не туш, то частей туш, либо пе­ре­не­се­нию к тушам острых камней, либо за­ост­ре­нию камней уда­ра­ми друг о друга.

Это се­мей­ство высших пря­мо­хо­дя­щих пло­то­яд­ных при­ма­тов со­сто­я­ло из разных видов. Но дальше, в те­че­ние чет­вер­тич­но­го пе­ри­о­да, по­ро­див­шая их фа­у­ни­сти­че­ская об­ста­нов­ка де­ла­лась для них су­ро­ве­ее. Лед­ни­ко­вья и меж­лед­ни­ко­вья со­тря­са­ли жи­вот­ные ком­плек­сы. Снова мно­жи­лись хищ­ни­ки. Среда предъ­яв­ля­ла мозгу пло­то­яд­ных при­ма­тов все труд­нее раз­ре­ши­мые задачи по до­бы­ва­нию мяса в став­шем тесном зве­ри­ном цар­стве. Раз­рас­та­ние и услож­не­ние мозга сме­няв­ших друг друга видов было не при­чи­ной их места в среде, а бурным след­стви­ем.

Почему же все-таки в ра­бо­тах П. П. Суш­ки­на не упо­мя­ну­ты сиг­на­лы В. А. Хах­ло­ва и других? Свя­зы­ва­ло руки, ко­неч­но, от­сут­ствие обя­за­тель­ных для ана­то­ма че­ре­пов, ске­ле­тов, шкур. Но глав­ное глубже: Сушкин от­чет­ли­во увидел, что в этом случае по­ря­док от­кры­тия должен быть об­рат­ным обыч­но­му — сна­ча­ла нужно пре­об­ра­зо­вать теорию, ко­то­рую, как экс­пе­ри­мент, под­твер­дят факты. Иначе, как сказал за два­дцать лет до него С. Ф. Оль­ден­бург, по­доб­но­му факту «все равно никто не по­ве­рит», по­лу­чит­ся лишь «конфуз». Еще трид­цать лет спустя мы тоже убе­ди­лись, что с пути фактов надо сна­ча­ла убрать «не может быть».

Казахи твер­ди­ли В. А. Хах­ло­ву, что глав­ное ме­сто­оби­та­ние дикого че­ло­ве­ка много южнее, и туда со­би­ра­лись ехать за ним на целый год. Од­на­ж­ды в 1937 г., в огром­ной ка­мы­шо­вой низ­мен­но­сти, при­мы­ка­ю­щей к озеру Лобнор, как раз к югу от хах­лов­ско­го Зай­са­на, сле­до­вал отряд. С ним был П. С. Ры­бал­ко — ныне по­кой­ный со­вет­ский маршал. Рас­сказ его ге­не­рал-майор П. Ф. Ратов со­об­щил в Ака­де­мию наук. Когда про­хо­ди­ли се­вер­нее хребта Алтын-Таг, ки­тай­ский офицер из­ве­стил, что ка­ва­ле­ри­сты пой­ма­ли «дикого че­ло­ве­ка» и везут в обозе. П. С. Ры­бал­ко очень по­дроб­но описал этого че­ло­ве­ко­об­раз­но­го зверя. Без всякой одежды, очень гряз­ный, желтой окрас­ки. На голове — волосы, спус­кав­ши­е­ся ниже плеч. Он был су­ту­ло­ват, имел длин­ные руки. Че­ло­ве­че­ской речи не имел, звуки его были похожи то на писк, то на мя­у­ка­нье. «Вроде бы и похож на че­ло­ве­ка, но на какого-то ис­ко­па­е­мо­го обе­зья­но­че­ло­ве­ка». По словам на­се­ле­ния, на воле эти су­ще­ства в том краю пи­та­ют­ся рыбой в про­то­ках среди ка­мы­шей. П. С. Ры­бал­ко решил до­вез­ти «дикого че­ло­ве­ка» до Урумчи, а дальше от­пра­вить для изу­че­ния в Москву. Везли его еще дней восемь. Не вы­дер­жав пути на при­вя­зи, «дикий че­ло­век» умер возле города Курля. Транс­пор­ти­ро­вать труп сквозь пески и горы было невоз­мож­но.

По све­де­ни­ям П. Ф. Ратова, ко­то­рый прожил в тех краях долго и на­но­сил по­дроб­ную ин­фор­ма­цию на карту, из несколь­ких стре­лок глав­ная ука­зы­ва­ла еще южнее, в Ка­ш­га­рию, за Таш­кур­ган.

Цит. по Б.Ф. Порш­нев «Борьба за тро­гло­ди­тов». Един­ствен­ная пуб­ли­ка­ция в жур­на­ле «Про­стор», Алма-Ата, 1968 г., №№ 4–7. Ци­ти­рую по «пи­рат­ско­му» файлу #563691.

Хотел при­ло­жить ссылку на как бы ко­пи­рас­то­ле­ги­тим­ный ис­точ­ник, ко­то­рый был до­сту­пен ещё летом. Но, пока я со­би­рал­ся, он, вне­зап­но-«слу­чай­но», уже того, кон­чил­ся…

По­бор­ни­ки ком­мер­че­ской цен­зу­ры при­выч­но пы­та­ют­ся рас­ска­зать кто, что и у кого «украл».


Kвт, 05/11/2019 - 09:23 

Зона природоохоронних порушень: приховані загрози найбільшого заповідника України


Найбільша природоохоронна територія України, майже третина заповідних лісів якої - всесвітня спадщина ЮНЕСКО.

Тут поруч з червонокнижними тваринами і рослинами стежки ділять браконьєри і контрабандисти, а будівництво гірськолижних підйомників погоджують брату директора.
Карпатський біосферний заповідник (далі - КБЗ) - це понад 58 тис. гектарів, що лежать в межах 4 районів Закарпаття. Майже 21 тис. га - це букові праліси, що входять до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Шістдесят чотири види рослин і сімдесят два види тварин, які ростуть і живуть заповіднику, віднесені до Червоної книги України, а також до Європейського Червоного списку.

Але існує і інша сторона медалі: незаконна лісозаготівля, конфлікт інтересів, браконьєрство та контрабанда – землі заповідника через Тису межують з румунським кордоном.

Обраним і тим, хто готовий платити, тут влаштують ще й екстремальні розваги: «царські полювання» і джип-тури гірськими хребтами. В самому заповіднику випадки порушень не заперечують, проте кажуть, що проконтролювати все не мають можливості.

До цих порушень причетні також і працівники самого заповідника. Деякі з них - родичі директора Миколи Рибака. Природоохоронці навіть після гучного скандалу залишаються там працювати або ж заново приймаються на посади після недовгого звільнення.
Державно-приватне партнерство між КБЗ і місцевими супроводжується конфліктом інтересів, адже партнерами заповідника виступають підприємці і юрособи, пов’язані з братом директора Василем Рибаком.



У червні 2018 року Віталій Морочило, на той час іще начальник Мармороського природоохоронного науково-дослідного відділення (далі - ПНДВ), заявив про незаконну рубку дерев у заповіднику. За словами Віталія, після надання розголосу в його відділення завітала перевірка ініційована керівництвом. Інспектори знайшли 10 пнів без маркування, які свідчили про самовільно зрубані дерева. Лісівнику дали догану і звільнили з роботи.

Після цього ще одну перевірку в Марамороському ПНДВ провело СБУ, яке зреагувало на переданий в поліцію акт. За рік розслідування правоохоронці підрахували, що збитки нанесені державі від незаконної рубки становлять півмільйона гривень. У відкритій кримінальній справі фігурує колишній лісівник Віталій Морочило.

Родинний «підряд» на лісозаготівлю

Лісівник Віталій Морочило стверджував, дозволи видаються на вирубку здорових дерев, а до заготівлі причетний родич директора Василь Шемота, начальник сусіднього Трибушанського ПНДВ. Найбільше чоловіка обурило що підприємці замість обіцянки зробити дорогу і мости, зруйнували туристичну стежку і забруднили річку.
«Реакції на наші звернення (про незаконну вирубку – ред.) не було ніякої, тому ми думаєм, що керівництво КБЗ зацікавлено в тому, щоби це прикривати», - переконував чоловік.
Василь Шемота, як і його батько Микола Шемота, двоюрідний брат директора, працюють в КБЗ. Останній в листопаді 2017 року відмітився своєю причетністю до браконьєрського скандалу в заповіднику: будучи інспектором державної охорони в Мармороському ПНДВ, він, ймовірно, вполював червонокнижного бурого ведмедя.

В заповіднику кажуть, що на ділянках про які заявив Віталій Морочило працювали законно: розробляли вітровал 2017 року. До розробки лісосік долучили працівників інших відділень, а лісозаготівлю віддали двом підприємцям – Василю Дерді та Михайлу Шемоті. Останній дійсно доводиться родичем начальнику Трибушанського ПНДВ, що підтвердив сам Василь Шемота.

За даними з сайту «Прозоро», Михайло Шемота працює із заповідником щонайменше три роки і надає послуги із заготівлі, розпиловки та перевезення лісопродукції. Загальна сума, яку заплатили в КБЗ за послуги майже 144 тис. гривень.

Ще донедавна Михайло Шемота орендував лісопереробний цех у Рахові за адресою вул. Київська, 129, який колись входив до складу Рахівського ліскомбінату. Будівля і земля під нею ще станом на початок жовтня були у власності рідного брата директора КБЗ Василя Рибака.
Після того, як журналісти поцікавились таким збігом у заповіднику, підприємець Михайло Шемота за кілька днів викупив ці цех та землю.

Вирубка на межі об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Розробка вітровалів у заповіднику привернула увагу випадкових туристів, що йшли маршрутом від Богдана на Піп Іван Мармороський. Дерева зрізали у підніжжі Петроса, у так званій буферній зоні на самій межі з буковими пралісами, що внесені до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» як біосферний резерват.

Роман Якубовський, турист який зафіксував вирубку, стверджує, що про буревій, який пронісся територією заповідника чув, але випадково виявлена їхньою групою деревина не схожа на вітровальну, зрубана під корінь, добротна і не менше 20 метрів завдовжки.

Вирубка в заповіднику на межі буферної зони і Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси» виявлена у вересні 2019 року випадковими туристами

В КБЗ пояснюють, що в буферній зоні вели вибірково-санітарну рубку: розробляли вітровал 2017 року, який пошкодив більше 17 тис. кубометрів лісу.
«Це тисячі дерев. І це тільки там, де ми можемо забрати ці дерева - в буферній зоні та зоні антропогенних ландшафтів. Де закон забороняє нам втручатись, ми не чіпаємо. Там дерева просто гниють, - каже директор заповідника Микола Рибак. - Чому ми маємо виправдовуватись за цілком законні дії?»
Погоджені ліміти дозволили заповіднику зрубати вибірково-санітарною рубкою 12,4 тис. кубометрів деревини у 2017 та 14,6 тис. у 2018 році. На 2019 рік ліміт становить 10,4 тис. кубометрів. Переважна більшість зрубаної деревини, ха словами керівництва заповідника, йде на дрова місцевому населенню.

К.б.н. Богдан Проць, завідувач відділу ДПМ НАН України та член науково-технічної ради КБЗ каже, що питання природоохоронного менеджменту в буферній зоні територій спадщини ЮНЕСКО давно потребує вирішення, а подібні конфліктні ситуації в питанні провокуються не один рік.

Минулого місяця у Відні Комітетом Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» було прийнято рішення про поділ буферних зон територій спадщини. Ці зміни будуть закріплені проектами організації природоохоронних територій у межах яких знаходяться об’єкти спадщини. Торкнуться вони і КБЗ.
«В майбутньому науково-технічна рада природоохоронної установи сама буде затверджувати ті 50%, де будь-які лісогосподарські заходи будуть заборонені й ті, де вибірково-санітарні вирубки будуть дозволені. Це буде зроблено для того, щоб зменшити конфліктність й покращити стосунки із місцевими громадами, межі яких прилягають до територій буферних зон спадщини», - коментує науковець.
Червнонокнижні вбивства

Незаконні вирубки - не єдине природоохоронне порушення, до якого причетні працівники заповідника. Встигли вони відмітитись і у браконєрських скандалах, після яких залишились працювати в природоохоронній установі.

В листопаді 2017 році працівник державної служби охорони Мармоського ПНДВ Микола Шемота та майстер з охорони природи цього ж відділення Василь Сухан, ймовірно, вполювали червонокнижного бурого ведмедя. Слідство правоохоронці в цій справі ведуть вже два роки, доказів того, що вилучене ними м’ясо насправді належало червонокнижній тварині, а знайдені речі працівникам КБЗ - немає.



Ймовірна здобич Миколи Шемоти і Василя Сухана (фото з соцмережі Фейсбук)

На час проведення службового розслідування Миколу Шемоту Василя Сухана усунули від виконання служби, а пізніше звільнили за невиконання службових обов’язків. Обидва працівники під час звільнення були на лікарняному і після виходу на роботу подали заяви на звільнення за власним бажанням.

За кілька місяців їх знову прийняли на роботу. Директор заповідника Микола Рибак пояснив це нестачею в КБЗ кваліфікованих працівників держохорони та відсутністю вироку суду, яке б визнавало Шемоту і Сухана браконьєрами. Обидва природоохоронці сьогодні займають попередні посади.

Микола Шемота разом із Сином Василем, начальником Трибушанського ПНДВ, входять до складу районного товариства мисливців і рибалок «Грінвуд», якому в 2009 році Закарпатська облрада без жодних погоджень із заповідником віддала в користування на 25 років для ведення мисливського господарства понад 19,5 тис. га у Рахівському держлісгоспі. З них майже 2 тис. належать КБЗ. Рішення депутатів обласна прокуратура безуспішно оскаржувала в суді.

«Царські полювання»

Ще одна кримінальна історія трапилась у Мармороському ПНДВ у 2009 році. Штатний фотограф КБЗ Мирослав Обладанюк випадково натрапив в лісі на інспектора з охорони природи Петра Папаригу, котрий організував «царські полювання» в заповіднику для працівників правоохоронних органів і суду. Записавши розмову з природоохоронцем на диктофон, чоловік викликав службу держохорони КБЗ. Прибувші за викликом інспектори дійсно зустріли там Папаригу, але вже як супроводжуючого силовиків у рейді проти браконєрів.

За кілька днів рахівські правоохоронці провели спецоперацію із затримання фотографа Мирослава за розповсюдження відеопродукції на лазерних дисках. Переодягнені у штатське, вони замовили у нього кілька фільмів про заповідник, а при отриманні - пред’явили звинувачення.

Після інциденту через тиск з боку правоохоронів та зіпсовану репутацію чоловік покинув роботу в заповіднику, а згодом і Закарпаття.

Петра Папаригу із заповідника звільнили у 2010 році. В 2013 ухвалою тоді ще діючого Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (після Судової реформи 2016 року Касаційний цивільний суд - ред.) інспектора з охорони природи Мармороського ПНДВ поновили на роботі та відшкодували вимушений прогул.
«А що ми можемо зробити, якщо на роботі його (Папаригу - ред.) поновив суд? Мусимо виконувати рішення», - коментує директор КБЗ Микола Рибак причетність свого працівника до браконьєрства.
Журналістам вдалося знайти Мирослава Обладанюка та поспілкуватись з ним. Подію десятирічної давнини він підтвердив.
«Від серйозних проблем мене врятував той диктофонний запис. Проведені експертизи підтвердили присутність високопосадовців на полюванні в заповіднику. Тому зробити мені не могли нічого. Залишалось змусити мене поїхати. Щодо замовленого відео на лазерних дисках, то я заплатив штраф за адмінпорушення. Щось близько біля 100 грн», - розповів Мирослав.
Мирослав Обладанюк каже, що «царські полювання» в заповіднику організовують і сьогодні. В неофіційній розмові з журналістами любов високопосадовців з правоохоронних органів і суду до полювання на червонокнижних тварин в заповіднику підтверджують в КБЗ і місцеві мисливці, проте називати якісь конкретні прізвища - відмовляються.

Стежками контрабандистів

Через Мармороське ПНДВ заповідника проходить один з маршрутів переміщення контрабанди сигарет до Румунії. Згідно даних Держприкордонслужби за останні три роки з цих територій було попереджено 116 спроб переміщення біля 390 тис. пачок контрабандних цигарок.
Працівники заповідника кажуть, що з контрабандистами в лісах зустрічаються.
«Буває бачать їх в лісі. Впізнають, звісно, хто чий. Але якщо в них немає з собою рушниці, як у потенційних браконьєрів, то їх не чіпають», - розповідають джерела в заповіднику.
Останній гучний випадок трапився у травні цього року, коли Держприкордонслужба та фіскали в одному з лісових будиночків під полониною Струнги виявили 73 пакунки сигарет з понад 36 тис. пачок цигарок. Охороняв товар 18-ти річний місцевий мешканець.

Голова села Ділове Андрій Панасюк каже, що ці будиночки - прихисток для пастухів і мисливців. Також інформацію про них можна знайти на Google-картах. Там вони позначені як 12-ти місний хостел на туристичному марштурі до Мармороського хребта. Є тут і сауна. Ніч обійдеться в 300 гривень на одну людину.



Лісові будиночки під полониною Струнги, за які за меморандумом відповідає діловчанин Роман Мендришора і у яких прикордонники знайшли контрабанду цигарок (фото з Мережі)

Схованка місцевих сигаретчиків

В 2016 році між КБЗ, сільрадою Ділового та громадою в особі Романа Мендришори був підписаний меморандум про співпрацю. Селяни, яким передали в користування виділи 16 і 17 20-ого кварталу Трибушанського ПНДВ, мали забезпечувати збереження полонинської культури та розвиток рекреації на території КБЗ. Згідно умов, прописаних в цьому Меморандумі, капітальні будівлі їм зводити не дозволялось.

Тому поява лісових будиночків спричинила конфлікт: у заповіднику хочуть аби їх передали на баланс установи. В КБЗ запевняють, що доступу туди не мають:
«Скільки разів не намагалися потрапити, то завжди нас зустрічав замок на дверях. Чи могли пронести ящики з цигарками? Могли, як бачите. Вони не завжди ходять повз нашу охорону».
Роман Мендришора, за ким би мали бути закріплені будиночки під Струнгами, каже, що належать вони громаді Ділового і він сам не знає достеменно, як вона ними розпоряджається. За словами чоловіка, влітку разом з братом вони тримають на тих землях буйволів.
На питання як туди могла потрапити пакунки з контрабандними цигарками багато не відповідає: «Нічого про це не знаю. Лише так, як і Ви - по чутках. Користуються ними всі. Може хто і проніс».
Ще один меморандум підписаний з іншим діловчанином – Василем Йосипчуком. Чоловік користується полониною Лисича. Тут теж є недобудовані лісові будиночки, доступ до яких закритий.



Недобудований лісовий будиночок під полониною Лисича, за який за меморандумом відповідає діловчанин Василь Йосипчук і де, як стверджують місцеві, знаходиться ще один перевалочний пункт місцевих контрабандистів

Жителі Ділового розповідають, що весь контрабандний бізнес в селі пов’язаний з головою Андрієм Панасюком та Романом Мендришорою.
«Йосипчук теж в «бізнесі». Там, на полонині, у них була перевалочна база», - каже діловчанин, який попросив не називати його імені.
Андрій Панасюк на питання причетності Мендришори відповідає, що не знає. Як і те, хто саме з жителів Ділового причетний до цього бізнесу: «Ви самі подумайте, що у них (у прикордонників - ред.) всюди КПП. Чи можливо пройти тут непоміченими? Ні. Чи ходять тут тільки наші? Теж ні».
Для репутації самого заповідника питання про знайдену контрабанду незручне: землю в користування вони віддали самі, а зі слів Романа Мендришори про будівництво їм було відомо з самого початку. Жодних звернень чи заяв з боку КБЗ у правоохоронні органи на сьогодні не було.

Родинне сусідство з «Драгобратом»

Найвисокогірніший курорт України Драгобрат знаходиться в безпосередній близькості до заповідника. Готелі, гірськолижні витяги та приватні земельні ділянки щільно прилягають до його меж або ж знаходяться в заповідному фонді. Частина чих ділянок ще досі має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

У підніжжі гори Жандарм на Свидовецькому заповідному масиві стоїть кафе (земельна ділянка 2123683500:05:002:0047), а на схилі видніється недобудований гірськолижний витяг (земельна ділянка 2123683500:05:002:0048). Земля належить підприємцю з Ясіня Василю Маркульчаку. Чоловік отримав землю у 2016 році, а в 2018 році за його ініціативи ділянку розділили на дві. Цільове призначення не змінили.

Свидовецький заповідний масив має найвищу природоохоронну категорію Міжнародного союзу охорони природи - Іа. Також входить до складу Смарагдової мережі Європи і охороняється законодавством ЄС, а також як частина «Букових пралісів і давніх лісів Карпат та інших регіонів Європи» до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.


Кафе (зліва) і початок витягу (зправа) у підніжжя Жандарму


Закінчення витягу під вершиною Жандарму

І хоча в майбутньому цей витяг може вести до нових лижних трас на об’єкті ЮНЕСКО, в КБЗ кажуть, що претензій до такого сусідства не мають, адже витяг не порушує їхні межі.
Юрист МБО «Екологія-Право-Людина» Софія Шутяк пояснює, що дії підприємця порушення закону суперечать статті 20, 38, 50 та 208 Земельного Кодексу України, так як ділянка для ведення сільського господарства не передбачає будівництво кафе чи витягів. Тому перед будівництвом потрібно було змінювати цільове призначення.

Юрист зазначає, що за такі дії власники можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності відповідно до статті 53 Кодексу про адмінпорушення і оштрафовані на суму від п’яти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У випадку, якщо власники посадові особи - від п’ятнадцяти до тридцяти мінімумів.

Витяг для брата

Ще один витяг-«сусід» належить підприємцю з Рахівщини Петру Грапенюку. Нещодавно ТОВ «ОАЗА», яке на Драгобраті має готель, заклад харчування та витяг, отримало від заповідника погодження на будівництво ще одного витягу на території Ківелівського ПНДВ в зоні антропогенних ландшафтів у підніжжя Свидовецького заповідного масиву.
400 метрів витягу будуть побудовані в самому заповіднику, ще 600 - за його межами.
Третина «ОАЗИ» знаходиться у власності Василя Рибака - рідного брата директора заповідника Миколи Рибака. Окрім туристичного комплексу «ОАЗА», бізнес-партнерам належить спа-комплекс «Трембіта» у Велятині Хустського району. Також раніше в їхній власності був ще один туристичний комплекс в цьому ж селі - «Теплі Води».
На самій межі із заповідником на Драгобраті підприємцям належить щонайменше 12 ділянок розміщених поряд сумарною площею біля 1,5 га. Майже всі вони призначені для рекреації та туризму.


Ділянки Грапинюків-Рибака

1 - 2123656200:08:001:0036, Грапенюк Петро Петрович; 2 - 2123656200:08:001:0114, Грапенюк Петро Петрович; 3 - 2123656200:08:001:0037, Грапенюк Петро Петрович; 4 - 2123656200:08:001:0045, Грапенюк Семен Петрович; 5 - 2123656200:08:001:0043, Рибак Василь Петрович; 6 - 2123656200:08:001:0044, Грапенюк Секмен Петрович; 7 - 2123656200:08:001:0421, Грапенюк Надія Василівна; 8 - 2123656200:08:001:0038, ТОВ «ОАЗА»; 9 - 2123656200:08:001:0035, Грапенюк Петро Петрович; 10 - 2123656200:08:001:0422, Грапенюк Надія Василівна; 11 - 2123656200:08:001:0041, Рибак Василь Петрович; 12 - 2123656200:08:001:0042, Рибак Василь Петрович; 13 - 2123656200:12:001:0020, Карпатський Біосферний Заповідник.

Директор КБЗ Микола Рибак конфлікту інтересів у виділенні землі в заповіднику під підйомник не вбачає. Каже, що будівництво розвиває державно-приватне партнерство і рекреацію в природних умовах, а також забезпечує сталий розвиток територій, прилеглих до спадщини ЮНЕСКО.

За словами природоохоронця, після підготовки документів витяг перейде у власність КБЗ, а вже підприємство («ОАЗА» - ред.) через Фонд держмайна візьме його в оренду у заповідника, що дозволить останньому отримувати додаткові кошти в свій бюджет.
«По суті підприємець будує витяг для нас. Це перший випадок, який ми пробуємо реалізувати і це дуже добре для нас. По цьому варіанту можна робити і для інших випадків, коли треба збудувати, наприклад, для полонинського господарства. Але з обов’язковою передачею на баланс заповідника», - переконує природоохоронець.
Джип-тури через заповідник

Ще один наслідок від сусідства Драгобрата і заповідника - це вплив від джипінгу. Маршрути пропонованих джип-турів по Свидовецькому масиву пролягають через Велику і Малу Близницю, Перший і Другий Жандарм. Вершини входять до складу Свидовецького заповідного масиву. Жодних КПП чи попереджень, що починається заповідна територія на хребті немає.
Автомобільшу екскурсію на Драгобрат і Свидовець пропонують як місцеві власники позашляховиків і радянських УАЗів в Ясінях чи Рахові, так і на туристичних сайтах. Вартість коливається від 400 грн за годину катання 3-4 пасажирів у місцевих до 2600 гривень за машину при заповненні онлайн-заявки.



Водій на горі Другий Жандарм в очікуванні туристів з Близниці, 20.10.2019 року

Українське природоохоронне законодавство забороняє джипінг на природно-заповідних територіях. Серед них ЗУ «Про природно-заповідний фонд» та наказ колишнього Мінприроди, що забороняє джипінг на територіях природно-заповідного фонду.
Директор заповідника Микола Рибак каже, що за цю проблему знає, але відслідкувати на полонині за водіями на Драгобраті важко, а тим паче притягнути їх до відповідальності в заповіднику можливості немає:
«На всіх наших КПП є жорстка вказівка не пропускати джипи. Але вони заїжджають за межами заповідника, з території Ясінянського держлісгоспу. Озеро Герешаска зараз дуже в поганому стані через джипінг, але воно не включене в заповідник».
Сьогодні в службі державної охорони Карпатського біосферного заповідника працює 141 людина. Це безпосередньо ті, хто мають виявляти і попереджувати порушення природоохоронного законодавства на заповідній території. Однак систематичні факти порушень, за які в Україні призначена кримінальна і адміністративна відповідальність, показують, що службовці не справляються.
Еколог ГО «Екосфера» Оксана Станкевич-Волосянчук переконана, що охорона у межах будь-якого об’єкту та території природно-заповідного фонду в Україні неефективна через недосконале і вже застаріле законодавство: «У ПЗФі випадки браконьєрства не рідкість. Джипінг взагалі став символом варварського туризму у горах, який офіційно рекламують в Інтернеті, пропонуючи свої послуги підприємці. Лісова охорона, яка повинна миттєво реагувати на правопорушення, немає ні засобів для швидкого реагування, ні відповідних повноважень».
Фахівець приводить приклад США чи Польщі, де лісова охорона фактично є підрозділами поліції, або ж наділені повноваженнями поліції та мають право здійснювати арешт правопорушника.
«Сфера охорони природи потребує реформування за західним зразком. Адміністрації заповідників та національних парків не повинні бути переобтяжені величезним штатом працівників, як це є сьогодні. При цьому служба охорони повинна мати повноваження поліції й бути добре технічно оснащеною. Підпорядковуватись та фінансуватись ця служба охорони повинна центральному органу, а не адміністраціям ПЗФу на місцях», - додає експерт.
Не зважаючи на неефективну боротьбу з лісовими порушеннями, сьогодні в заповіднику продовжують нарощувати території фонду за рахунок, здебільшого, лісу. В той же час більш вразливі до впливу людини території, такі як озера Свидовця і сам хребет, чомусь залишаються поза увагою установи, а відтак - і в небезпеці повного зникнення разом з червонокнижними видами.

Олена МУДРА для «Голосу Карпат»
Цей матеріал було підтримано проектом "OPEN Media Hub" за фінансування Європейського Союзу

Олена Мудра
https://goloskarpat.info/society/5dc0ada76396f/

Закарпаття. Знахабнілі лісоруби не просто вбивають природу, а ще й погрожують людям!


Закарпаття. Вирубки на Замковій горі в Хусті тривають більше трьох років


На Закарпатті біля Хустському замку знову взялися за вирубки лісу — відео оприлюднила у одній зі спільнот Даринка Боклаганич.


“Хуст, Хустський замок. вирубають ліс“, – написала вона.

Люди кажуть, що вирубки «кришує» один із заступників міського голови. Утім знахабнілі лісоруби не просто вбивають природу, а ще й погрожують людям.

Слід зазначити, що вирубки на Замковій горі в Хусті тривають більше трьох років. Усе почалося тоді, коли мерія вирішила підсвітити мури фортеці. Проте тоді йшлося про вирубку лише кількох десятків рослин. Та на цьому вирубка не припинилася і якщо продовжуватимуться такими темпами, то невдовзі на ній зовсім не залишиться дерев.

Більше того, активістам, які цікавляться, чи вирубка є законною один із чиновників показує саме ті документи, видані ще кілька років тому.


Відео за посиланням

05 листопада 2019 вівторок
05.11.2019 (07:37)

Міністр економіки Милованов хоче ліквідувати 1261 держпідприємство


Тимофій Милованов заявив про плани ліквідувати 1261 держпідприємство 

Мінекономіки буде з'ясовувати у кожного центрального органу влади, навіщо йому потрібен той чи інший актив

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України планує провести ліквідацію 1261 державного підприємства.

Про це розповів міністр економіки Тимофій Милованов в інтерв'ю «Цензор.нет».

«Відправити на ліквідацію планується 1261 підприємство. Це означає, що цих підприємств не існує. Або там стіл і два стільці. Наприклад, у нас в концерні «Укрспирт« є такі заводи», - сказав Миілованов.

Мінекономіки буде узгожувати списки існуючих державних підприємств і з'ясовувати у кожного центрального органу влади, навіщо йому потрібен той чи інший актив.

«У нас 3733 підприємства. Але це включаючи ті, які знаходяться в зоні АТО і в Криму. Тобто, мінус 600, у нас залишається 3 з гаком тисячі підприємств. Їх складно порахувати - ми місяць не могли з МінАПК узгодити список їхніх підприємств», - зазначив міністр.

На даний момент існує 61 орган влади, який управляє підприємствами.

За словами Милованова, Офіс управління проектами сформував концепцію приватизації, згідно якої підприємства класифікуються на три категорії. Перша група - стратегічні підприємства, які залишаються в управлінні міністерств та інших органів влади. Друга група йде на приватизацію. Третя - на ліквідацію. На кожному такому підприємстві створять ліквідаційні комісії.

Нагадаємо, Верховна Рада 3 жовтня скасувала перелік заборонених до приватизації державних компаній, прийнявши законопроект № 1054-1 в цілому з подальшою техніко-юридичної доопрацюванням.

В Турции посадят 11 млн деревьев за один день

В Турции за один день будет высажено около 11 млн саженцев деревьев. Об этом в понедельник 4 ноября пишет информационное издание Акшам.



Согласно распространенному сообщению, кампания по посадке деревьев, организованная Министерством сельского хозяйства, стартует 11 ноября в 11:00.

Мероприятия по озеленению будут проводиться одновременно по всей Турции, но основные усилия будут сосредоточены в двух западных городах, Измире и Мугле, где пожары уничтожили сотни гектаров лесов.

Министр сельского и лесного хозяйства Пакдемирли рассказал, что всего в рамках акции было профинансировано более 10 миллионов саженцев.

"Граждане, желающие принять участие в акции, могут зайти на официальный сайт министерства, чтобы принять или пожертвовать саженец”,-сказал министр.

Также он подчеркнул, что Турция является третьей страной в мире, после Китая и Индии, с самым высоким уровнем посадки деревьев и нацелена на посадку 7 миллиардов саженцев к 2023 году.

В Беларуси изменили полномочия инспекторов природоохранной Госинспекции

Госинспекция охраны животного и растительного мира при президенте Беларуси больше не сможет приостанавливать всю деятельность организаций, нарушавших природоохранное законодательство.

Эти изменения предусмотрены новым положением о Государственной инспекции охраны животного и растительного мира при президенте Республики Беларусь, утвержденное указом президента от 15 июля 2019 года № 269. Новый нормативный документ уточняет полномочия должностных лиц Госинспекции.

"В применении некоторых мер по контрольно-надзорной деятельности появятся ограничения. Прежде инспекторы имели право приостанавливать всю деятельность организаций, нарушавших природоохранное законодательство. Теперь Госинспекция сможет приостановить только выполнение конкретного действия или мероприятия. Например, проведение рубки в определенном месте", - пояснил содержание данного документу журналу "Лесное и охотничье хозяйство" начальник отдела правового обеспечения Государственной инспекции охраны животного и растительного мира при Президенте Республики Беларусь Валерий Романовский.

"Кроме того, Госинспекция не сможет предъявлять иски в суд о прекращении деятельности юрлиц в случае возможного причинения вреда окружающей среде в будущем. Прежде такая возможность имелась, но ей практически никогда не пользовались", - уточнил он.

Под контролем Государственной инспекции отныне будут не только объекты животного и растительного мира, земли, ведение охотничьего хозяйства и охоты, рыболовного хозяйства и рыболовства, лесопользование и охрана леса, но и воспроизводство и защита лесного фонда. С 24 октября по этим двум направлениям должностные лица Госинспекции могут вести административные процессы. Кроме того, с инспекцией теперь придется согласовывать все проекты нормативно-правовых актов, регулирующих деятельность по лесовосстановлению и защите леса, в том числе технические регламенты и технические кодексы установившейся практики.

Госинспекторы получат свободный доступ ко всем документам и необходимой им информации как на этапе проведения контрольных мероприятий, так и при их подготовке. Кроме того, у Госинспекции появится доступ и ко всем отраслевым банкам и базам данных, информационным системам на безвозмездной основе. Например, инспекторы смогут свободно пользоваться ГИС «Лес» и АРМ «Лесопользование», информация с которых значительно упростит работу контролеров.

Госорганы, организации и граждане, которым Госинспекция выдаст предписание или предложение, теперь обязаны будут письменно информировать ведомство о принятых мерах. В срок – не позднее двух рабочих дней со дня истечения установленного срока на выполнение требования. За непредставление такой информации Госинспекция вправе составить протокол об административном правонарушении.

Уточнены полномочия госинспекторов при проведении полевых контрольных мероприятий. Согласно положению, появилось четкое указание на то, что сотрудники Госинспекции имеют право на досмотр всех граждан. Прежде – только «совершивших правонарушение», что ограничивало инспекторов в работе на упреждение. Также теперь для проведения процессуальных действий инспекторы вправе временно ограничивать и запрещать передвижение граждан.

Применение физической силы, спецсредств и оружия должностными лицами Госинспекции прежде регулировалось Правилами ведения охотничьего хозяйства и охоты, как и для гослесоохраны. Сейчас же по данному вопросу Указом утвержден отдельный порядок.

Инспекторам разрешено применять оружие не только при реальной угрозе их жизни и здоровью, но и для защиты других людей. Например, тех, кто находится рядом с ними в рейде – егерей, инженеров по охотничьему хозяйству и т.д. Оружие можно использовать для защиты зданий, сооружений, транспорта инспекции. А также для остановки транспортных средств нарушителей, когда те не подчиняются требованиям об остановке.

Боевые приемы борьбы по новому Положению смогут применять не только госинспекторы, но и водители, входящие в состав рейдовой группы, если это необходимо для задержания нарушителей.

https://interfax.by/news/policy/raznoe/1266812/

***


У Госинспекции охраны животного и растительного мира новое Положение и компетенции

С 24 октября вступило в силу новое Положение о Государственной инспекции охраны животного и растительного мира при Президенте Республики Беларусь, утвержденное Указом Президента от 15 июля 2019 года № 269. Новый нормативный документ уточняет полномочия должностных лиц Госинспекции.

О нововведениях рассказал начальник отдела правового обеспечения Государственной инспекции охраны животного и растительного мира при Президенте Республики Беларусь Валерий Романовский.

СФЕРА ВЛИЯНИЯ

Под контролем Государственной инспекции отныне будут не только объекты животного и растительного мира, земли, ведение охотничьего хозяйства и охоты, рыболовного хозяйства и рыболовства, лесопользование и охрана леса, но и воспроизводство и защита лесного фонда. С 24 октября по этим двум направлениям должностные лица Госинспекции смогут вести административные процессы. Кроме того, с инспекцией теперь придется согласовывать все проекты нормативно-правовых актов, регулирующих деятельность по лесовосстановлению и защите леса, в том числе технические регламенты и технические кодексы установившейся практики.




СВОБОДНЫЙ ДОСТУП

Госинспекторы получат свободный доступ ко всем документам и необходимой им информации как на этапе проведения контрольных мероприятий, так и при их подготовке. Кроме того, у Госинспекции появится доступ и ко всем отраслевым банкам и базам данных, информационным системам на безвозмездной основе. Например, инспекторы смогут свободно пользоваться ГИС «Лес» и АРМ «Лесопользование», информация с которых значительно упростит работу контролеров.

О ПРОДЕЛАННОЙ РАБОТЕ

Госорганы, организации и граждане, которым Госинспекция выдаст предписание или предложение, теперь обязаны будут письменно информировать ведомство о принятых мерах. В срок – не позднее двух рабочих дней со дня истечения установленного срока на выполнение требования. За непредставление такой информации Госинспекция вправе составить протокол об административном правонарушении.

В ПРЕДЕЛАХ ДОПУСТИМОГО

Уточнены полномочия госинспекторов при проведении полевых контрольных мероприятий. Согласно Положению, появилось четкое указание на то, что сотрудники Госинспекции имеют право на досмотр всех граждан. Прежде – только «совершивших правонарушение», что ограничивало инспекторов в работе на упреждение. Также теперь для проведения процессуальных действий инспекторы вправе временно ограничивать и запрещать передвижение граждан.




Применение физической силы, спецсредств и оружия должностными лицами Госинспекции прежде регулировалось Правилами ведения охотничьего хозяйства и охоты, как и для гослесоохраны. Сейчас же по данному вопросу Указом утвержден отдельный порядок.

Инспекторам разрешено применять оружие не только при реальной угрозе их жизни и здоровью, но и для защиты других людей. Например, тех, кто находится рядом с ними в рейде – егерей, инженеров по охотничьему хозяйству и т.д. Оружие можно использовать для защиты зданий, сооружений, транспорта инспекции. А также для остановки транспортных средств нарушителей, когда те не подчиняются требованиям об остановке.

Боевые приемы борьбы по новому Положению смогут применять не только госинспекторы, но и водители, входящие в состав рейдовой группы, если это необходимо для задержания нарушителей.

ЛИБЕРАЛИЗАЦИЯ

А вот в применении некоторых мер по контрольно-надзорной деятельности появятся ограничения. Прежде инспекторы имели право приостанавливать всю деятельность организаций, нарушавших природоохранное законодательство. Теперь Госинспекция сможет приостановить только выполнение конкретного действия или мероприятия. Например, проведение рубки в определенном месте.

Кроме того, Госинспекция не сможет предъявлять иски в суд о прекращении деятельности юрлиц в случае возможного причинения вреда окружающей среде в будущем. Прежде такая возможность имелась, но ей практически никогда не пользовались.

Источник: gosinspekciya.gov.by
5 Ноя 2019

Беларусь и Польша разработают план совместного управления Беловежской пущей

В белорусской и польской частях Беловежской пущи намерены разработать план совместного управления трансграничным объектом Всемирного наследия, сообщает БЕЛТА.

Такие рекомендации белорусской и польской сторонам выдал Комитет Всемирного наследия. «Нам нужно активизировать работу по подготовке единого трансграничного плана. Мы намерены до конца года провести с польскими коллегами совместное заседание по этому вопросу. Предстоит большая работа, рассчитанная не на один год. Сложности обусловлены разными законодательствами, которые необходимо адаптировать к совместному плану. Нам нужно определиться концептуально о подходах управления объектом в соответствии с критерием о его выдающейся универсальной ценности, находящимся под строгой охраной. Нужно решить, какие приоритеты и действия необходимо предпринять, чтобы сохранить объект Всемирного наследия потомкам», – пояснил заместитель генерального директора национального парка по науке и экологическому просвещению Василий Арнольбик.

Кстати, национальный парк «Беловежская пуща» получил предложение принять участие в 22-й сессии Генеральной ассамблеи государств-участников конвенции об охране всемирного культурного и природного наследия, которая состоится 27-28 ноября в штаб-квартире ЮНЕСКО в Париже.

В октябре 1979 года в Список объектов Всемирного наследия ЮНЕСКО был включен Беловежский национальный парк (Польша). А в 1992 году в этот перечень вошла и белорусская часть пущи. Таким образом, был создан первый в Европе природный трансграничный объект Всемирного наследия. Пять лет назад он был расширен до 140 тыс. га на всю историческую территорию Беловежской пущи под общим названием «Беловежский лес» (Biaіowieїa Forest). Сюда входят 60 тыс. га старовозрастного леса с польской стороны и 80 тыс. га – с белорусской.

В связи с сорокалетием получения Беловежским национальным парком почетного статуса в поселке Беловежа состоялось торжественное заседание, в котором приняли участие представители национального парка «Беловежская пуща». Мероприятия, посвященные этому событию, будут проходить в течение года. Их кульминацией станет проведение в октябре 2020 года международной конференции «Беловежская пуща – содержание, охрана, забота и развитие. Управление объектом Всемирного наследия в условиях прогрессивных изменений».

Источник: БЕЛТА
14 Ноя 2019