Культивування модрини для підвищення продуктивності і стійкості лісів Полісся.
Про важливість удосконалення технології створення та вирощування швидкорослих насаджень модрини у відносно бідних та відносно багатих типах лісорослинних умов Західного Полісся з урахуванням її максимальної продуктивності та біологічної стійкості.
Проблема підвищення продуктивності насаджень є досить актуальною. Отже, виникає необхідність запровадження нових ефективних методів лісовирощування, введення у насадження деревних видів, які не лише відзначаються швидкорослістю, але й продукують цінну деревину. Однією з таких порід є модрина. Однак наукових досліджень з питань стійкості та продуктивності модрини у різних типах лісорослинних умов, доцільності створення і вирощування насаджень за її участю в умовах Західного Полісся дуже мало.
Актуальність питання стосується доцільності культивування модрини в регіоні, особливостей її сумісного росту з автохтонною породою – сосною звичайною, можливостей створення чистих або мішаних культур. Важливою проблемою залишається удосконалення технології створення та вирощування швидкорослих насаджень модрини у відносно бідних та відносно багатих (субори, сугруди) типах лісорослинних умов Західного Полісся з урахуванням її максимальної продуктивності та біологічної стійкості.
Об’єктами досліджень були чисті та мішані штучні лісові насадження за участю Larix decidua Mill. (Модрина європейська), Larix kempferi Carr. (Модрина Кемпфера, тонколуската або японська) та Larix eurolepis Henry (Модрина широколуската, єврояпонська або гібридна) в умовах Західного Полісся. Нами досліджені лісові культури за участю цих порід (0,5–10 од.) віком 1–101 років, які ростуть на території держлісфонду поліської частини Рівненського та Волинського обласних управлінь лісового і мисливського господарства. Найбільша кількість пробних ділянок закладена у сугрудових типах лісу (50 шт), помітно менше – в суборових (9 шт), три площі в грудових і одна – у борових умовах.
В Україні насадження з перевагою в їх складі модрини поширені на площі 9848 га, а запас стовбурової деревини в них оцінено в 2252 тис. куб. м. Поряд з цим, у західному регіоні насадження з перевагою породи займають 9242 га, тобто 94% модринових насаджень зосереджено на території Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської, Хмельницької, Рівненської, Волинської та Чернівецької областей.
Переважаючими за площею та запасами стовбурової деревини є пристигаючі (28,7 та 36,5% відповідно), стиглі (25,3 та 30,5%) і середньовікові (18,6 та 19,1%) модринові насадження. У лісовому фонді Рівненської та Волинської областей вони займають лише 3 та 1,5% площі лісового фонду відповідно.
У західному регіоні України насадження модрини ростуть у 62 типах лісу, з яких один – боровий, чотири – суборові, 34 – сугрудові та 23 – грудові. В умовах Західного Полісся насадження модрини ростуть у 10 типах лісу. Мішані насадження у західному регіоні займають у 2,7 рази більшу площу, ніж чисті.
Вивчення ходу росту модрини і сосни показало, що в 1–9-річних лісових культурах в умовах В2–В3…С2–С3 значну перевагу за висотою, порівняно із сосною звичайною, має модрина європейська (в 1,5–2,4 рази), та особливо – модрина широколуската (в 1,8–3,1 рази). Перевага за висотним річним приростом модрин над сосною у зазначеному віковому діапазоні становить 1,9–2,5 рази.
У пристигаючих насадженнях модрина європейська має значну перевагу над іншими головними породами як за діаметром (на 25–40%), так і за висотою (на 5–21%). Високих запасів стовбурової деревини (> 500 куб. м/га) в умовах С2 вона може досягати не лише у насадженнях 80–100-річного віку, але й значно раніше – у 60–65 років. Основну роль тут відіграють режими вирощування насаджень, а саме – густота, рівномірність розташування дерев, тип лісорослинних умов. Стійкі та продуктивні насадження модрина може формувати також у вологих типах лісорослинних умов, де відсутні процеси застійного зволоження.
Участь у складі навіть невеликої кількості дерев модрини (близько 50–100 шт/га) суттєво підвищує продуктивність мішаного модриново-соснового насадження у 60–65-річному віці (на 13–24%).
Модрина тонколуската має помітну перевагу за середньою висотою над модриною європейською та сосною звичайною у 31–40-річних лісових культурах. За ланкового способу змішування в умовах С2–С3 модрина тонколуската до 40-річного віку витісняє інші головні породи (дуб звичайний, сосну звичайну) зі складу насадження. У цих же типах лісорослинних умов у насадженнях 41–50-річного віку модрина тонколуската має суттєву перевагу над сосною за запасом стовбурової деревини (в 1,3–1,7 рази).
Вагомим аргументом доцільності культивування модрини у насадженнях Полісся є її біологічна стійкість. На фоні помітних кліматичних змін, насамперед – зниження середньорічної кількості опадів, тривалих посушливих періодів спостерігаємо локальне всихання соснових насаджень. Разом з цим, погіршення санітарного стану модрини поки що не зафіксовано. Проведені нами дослідження показали, що переважаючими категоріями життєвого стану у досліджуваних видів модрини є цілком здорові та відносно здорові особини: у насадженнях до 20 років – 74–85%, 21–40 років – 76–95%, 41–60 років – 87–99%, 61 р. і більше – 90–96%. Слабо- і середньовсихаючих особин зафіксовано у межах 1–13% (у середньому 4–8%), тоді як сильновсихаючі та засохлі особини практично відсутні. Життєвий стан модрини залежить від інтенсивності росту – насадження високих бонітетів характеризуються найкращим життєвим станом.
Найбільш вагомі запаси стовбурової деревини нагромаджують насадження за участю модрини європейської, оскільки саме ця порода росте у насадженнях 60–100-річного віку. На відміну від інших видів модрини, участь її в складі насаджень змінюється у значних межах (10–100%); таким же чином спостерігається і значна варіабельність за запасом стовбурової деревини (20–641 куб. м/га) в залежності від їхнього віку та участі породи у складі. Отже, модрину європейську почали культивувати на супіщаних грунтах Полісся більше 100 років тому. Експеримент виявився вдалим, оскільки, незважаючи на зменшення інтенсивності росту породи у висоту після 60-річного віку, продовжується інтенсивний ріст за діаметром, унаслідок чого порода нагромаджує значні запаси деревини – на поряд вищі, ніж сосна звичайна.
За результатами досліджень, в умовах свіжих і вологих сугрудів модрину європейську доцільно вводити у лісові культури сосни звичайної при ширині міжрядь 2–2,5 м за такими схемами: а) окремими садивними місцями рівномірно в ряди сосни у кількості 50–100 шт/га; б) чистими рядами – кожним 8–10-м рядом у культури сосни у кількості 250–400 шт/га; в) окремими біогрупами 10 х 10 м за початкової участі модрини у соснових культурах на рівні 10–12%.
Модрину тонколускату доцільно вводити: а) чистими окремими або парними рядами – кожним 8-10-м рядом у культури сосни у кількості 550–1100 шт/га; б) окремими біогрупами 10 х 10 м за початкової участі модрини у мішаних соснових культурах на рівні 10–15%; в) чисті культури з початковою густотою 2,2–2,7 тис. шт/га на місці всохлих соснових насаджень.
Модрину широколускату доцільно вводити: а) окремими садивними місцями рівномірно у ряди сосни у кількості 80–100 шт/га; б) чистими окремими або парними рядами – кожним 8-10-м рядом у культури сосни у кількості 550–1100 шт/га; в) окремими біогрупами 10 х 10 м за початкової участі модрини у мішаних соснових культурах на рівні 10–15%.
Використання модрини, як компонента соснових насаджень, забезпечить їх біологічну стійкість, нагромадження високих запасів стовбурової деревини, покращить сортиментну структуру, сприятиме підвищенню продуктивності соснових насаджень Західного Полісся.
Сергій БЕЛЕЛЯ,
директор ДП «Сарненське ЛГ»,
кандидат с.-г. наук,
“Лісовий і мисливський журнал”
