WWF Україна декілька років займався визначенням інших лісових масивів в Карпатах, які не зазнали прямого впливу людини та можуть бути захищені в статусі пралісових пам’яток.
Перші 20 тисяч гектарів з віднайдених пралісів Закарпатської на Івано-Франківської областей вже отримали визнання від лісових господарств. Але чи отримають вони найвищий охоронний статус пралісових пам’яток природи повністю залежить від рішень обласних департаментів екології та обласних рад. Повний пакет документів, які є основою для прийняття рішення, експерти WWF Україна передають цим державним органам у грудні.
На території України збереглися дуже давні ліси, унікальні для Центральної та Східної Європи своїми масштабами, які не відчували на собі людського впливу. Ці ліси – праліси, квазіпраліси та природні ліси.
Оскільки ці ліси розвивалися без втручання людини, вони є абсолютно самодостатніми, і століттями їхні екосистеми адаптувалися до зовнішніх змін. З огляду на це, вони є безцінним науковим майданчиком для отримання відповідей на те, як функціонує лісова екосистема.
“Останнім часом в Європі розпочалася зміна у підході до ведення лісового господарства, яка передбачає наближене до природи ведення лісівництва. Це передбачає появу змішаних та різновікових лісів, а не одновікових, створених однією породою”, — пояснює начальник відділу лісовідновлення та лісорозведення Державного агентства лісових ресурсів Володимир Ревуцький.
Для цього треба мати для вивчення модель відповідного лісу. І такою моделлю слугують саме праліси.
Вже зараз українські праліси приваблюють науковців-дослідників з інших країн.
“У Німеччині та Нідерландах таких ділянок фактично не лишилося і науковці їздять в букові українські ліси і переносять всю цю схему функціонування екосистем на свої терени”, — пояснює координатор проекту з підтримки сталого лісового господарства WWF Україна Михайло Богомаз.
Завдяки своїй недоторканності, праліси та квазіпраліси також є осередками збереження видів, які занесено до Червоної книги України, та своєрідним “депо вуглецю”, яке вони накопичували століттями.
“Переважна частина цих пралісів розміщена у важкодоступних районах, віддалених від населених пунктів. Тому вони не є принциповими для ведення лісового господарства, дуже мало впливають на права чи можливості місцевого населення щодо збору ягід чи грибів”, — додає Михайло Богомаз.
Чому процес заповідання пралісів такий тривалий і від кого він залежить?
Робота над визначенням пралісів та створенням пралісових пам’яток природи почалась близько 10 років тому.
Основні етапи — польові наукові роботи та тривалий бюрократичний процес (погодження з лісовими господарствами). Згідно законодавства України, це передує передує створенню пралісових пам’яток природи рішеннями обласних рад.
На етапі ідентифікації пралісів, квазіпралісів та природніх лісів було досліджено весь регіон Українських Карпат. Це включало вивчення карт та польовий огляд понад 100 тисяч гектарів лісу.
Станом на кінець 2018 року WWF Україна та іншими організаціями було попередньо ідентифіковано 93 777 тисяч гектарів пралісів в межах чотирьох областей – Закарпатської, Чернівецької, та Івано-Франківської.
Відповідно до методик Міністерства екології України протягом 2018 та 2019 років більше 20-ти лісгоспів Закарпатської та Івано-Франківської областей погодили офіційний статус і створення пралісових пам’яток природи більше 20 тисяч гектарів пралісів, квазіпралісів та природних лісів, ідентифікованих WWF Україна.
На цьому етапі робота, яку мали виконати експерти WWF Україна, завершена.
“Пакет документів буде поданий найближчими днями у департаменти екології Закарпатської та Івано-Франківської областей. Згідно регламенту, департамент екології, отримавши ці документи має у місячний термін надати відповідь на лист-клопотання”, — пояснює керівник лісового напрямку WWF Україна Андрій Плига.
Остаточне рішення щодо надання статусу пам’яток має бути прийнято обласними радами Івано-Франківської та Закарпатської областей
Що далі?
Наразі в Україні визнано близько 100 гектарів пралісових пам’яток, які були створені у березні 2019 року. Утім, це лише незначна частина тих територій, які мають опинитися під охороною держави. Отже робота над їхнім збереженням має тривати далі.
