Проект держбюджету на 2017 р. уже встигли охрестити "аграрним". Зроблено це з подачі самих урядовців, які оголосили підтримку аграріїв одним із своїх головних пріоритетів у новому році. Голова уряду неодноразово називав головний фінансовий документ "бюджетом розвитку". Однак детальний аналіз саме аграрної складової бюджету наводить на сумні висновки. Ми можемо отримати стагнацію і спад не лише наступного року. Країна може впасти у рецесію на кілька років, зважаючи на те, який вплив сьогодні має агросектор на економіку.
Передісторія аграрного прориву
Логіка уряду була зрозумілою. Було бажання знайти додаткові джерела наповнення бюджету. Однак в уряді не зовсім усвідомили прямий зв'язок між коштами в обороті економіки, податковою системою і залежністю збільшення доходів бюджету від зростання економіки. А зростання економіки прямо залежить від рівня податкового тиску. Для такого розуміння треба знати передісторію українського "аграрного дива".
Сьогодні Україна — одна з провідних аграрних держав. Наша країна на першому місці у світі за експортом насіння соняшнику. Вийшла на перше місце за експортом кукурудзи, обійшовши навіть США. Займає другу позицію в експорті пшениці на глобальному ринку. За останні десять років дохідність у виробництві зернових зросла на 70%. Україна щороку здатна продукувати понад 60 млн т зерна.
Наша держава входить у топ-10 за виробництвом яєць. Ми — третій за обсягами експортер продукції птахівництва у Європу і сьомий експортер у світі. Займаємо шосту позицію у світі в експорті борошна і третє місце — за виробництвом меду. 3,5 млн українців працюють в агросекторі. 26 із 100 найбільших компаній в Україні належать до агросектору, і 70% території країни задіяно в аграрному виробництві. Більш як 40% становить частка агропродукції в нашому експорті. Протягом останніх десяти років в аграрному секторі спостерігалося постійне зростання на рівні 10–12%, навіть попри глобальні економічні кризи.
Сьогодні з упевненістю можна констатувати, що в Україні сформувався потужний агробізнес. Але так було не завжди. На зорі незалежності в Україні не було сегмента агробізнесу, здатного конкурувати з провідними країнами світу, як це відбувається зараз. Не було сучасної технічної бази, яка давала б можливість конкурувати на міжнародному ринку. Фактично ми мали малоефективне радянське сільське господарство.
Сам термін "сільське господарство" передбачає дещо інше, ніж "агробізнес". Основною функцією сільського господарства в СРСР було забезпечення продовольством населення. Основна функція бізнесу передбачає отримання прибутку. Отож агробізнес передбачає більшу ефективність, що, у свою чергу, потребує великих вкладень у технічне обладнання, насіння, селекцію. Усього цього не було в Україні на зорі незалежності. У середині 90-х у нас навіть не було господарств, здатних придбати хороші зарубіжні технології. Але був величезний потенціал. Адже Україна володіє 25% усіх світових запасів чорноземів.
У світовій практиці є два основні підходи з розвитку аграрного виробництва. У тих країнах, де аграрний сектор виконує роль допоміжного сегмента економіки, насамперед соціальну функцію (зайнятість населення, створення умов для розвитку сільських територій), працює модель дотацій для виробника, коли держава доплачує за одиницю виробленої продукції чи площі землі, що перебуває в обробітку. Така модель підтримки притаманна більшості європейських країн. Інша модель частіше використовується у країнах, які відіграють ключову роль на ринку експорту продовольства. Насамперед у США і Канаді. У цій моделі застосовуються механізми непрямої підтримки, коли аграрний виробник може отримати "дешеві" і "довгі" кредити під 3–5% річних на 10–20 років.
У 1990-х Україна не мала можливості запровадити ані першу, ані другу модель. Перша була неможлива через постійний брак коштів у бюджеті для фінансування захищених соціальних статей (фінансування медицини, соціальної сфери тощо). Постійний брак коштів був зумовлений кризою після розвалу СРСР, розривом економічних зв'язків, переходом від планової до ринкової економіки. Приватний сектор економіки тільки зароджувався.
Для другої моделі також не було умов. Економіка була нестабільною. Високі інфляційні ризики зумовлювали постійний брак кредитних коштів. Банки неохоче фінансували аграрний сектор, де рентабельність багато в чому залежить від низки факторів, таких, як погода, якість матеріалу. Тобто для банків не було гарантій повернення коштів. Виробники не могли отримати кошти для переоснащення виробництва. Ця ситуація зберігається досі. Можна порівняти середні ставки за кредитами у США та Європі на рівні 3–5% річних і в Україні на рівні 25–30%. При цьому у США і Європі кредити видаються на тривалий термін. В Україні це переважно кредитування під урожай. Тобто виробник змушений поспішно продавати вироблене у найменш сприятливий час і часто за найменшою ціною. Тому сьогодні в українському агросекторі близько 70% обігових коштів — це переважно власні кошти і лише третина — кредитні. У світі ситуація цілком протилежна. Там до 90% — це кредитні кошти.
У 1990-х держава була здатна лише на порівняно невеликий обсяг підтримки, насамперед у питанні закупівлі якісної сільгосптехніки. На все інше, починаючи з розвитку селекції, створення потужностей для зберігання зерна, підвищення врожайності, створення окремих елементів сучасного переробного комплексу в тваринництві, треба було шукати. Так народилася унікальна українська модель стимулювання розвитку аграрного сектору з обмеженими вливаннями державних коштів.
Наприкінці 1990-х було розроблено зміни до податкового законодавство, які передбачали дві основоположні новації. Перша — це фіксований сільськогосподарський податок. Виробник був зацікавлений у нарощуванні виробництва, бо від цього його податок не зростав. Друга новація — це спеціальний режим адміністрування ПДВ для агровиробників. Суть цього режиму полягала у запровадженні простого принципу. Виробник продавав вирощену продукцію переробному підприємству. 20% ПДВ від цього продажу залишалося на спеціальному рахунку. З нього виробник міг використовувати кошти виключно на розвиток: розширення потужностей, купівлю техніки, здійснення наукових розробок.
Бюджет-2017 і віртуальні розрахунки
Два роки тому уряд Яценюка (а потім і уряд Гройсмана) спільно з парламентом почав руйнувати стимулюючу податкову систему. Розрахунок був таким, що держава отримає додатково 20 млрд грн доходу.
Проте це був абсолютно хибний підхід, заснований на віртуальних розрахунках. Адже така сума коштів від спецрежиму ПДВ була зумовлена самим існуванням цього режиму як стимулу для розвитку агробізнесу, розширення його можливостей. Тобто коли у бізнесу було достатньо обігових коштів, він міг щороку нарощувати виробництво, підвищувати його ефективність, зменшувати втрати, більше продавати, більше заробляти, більше накопичувати на спецрахунках і знову вкладати.
У цьому був сенс, оскільки нам ще далеко до світових економік. Попри всі успіхи останнього десятиріччя, Україна продовжує експортувати переважно агросировину. Частка готової продукції не дотягує до 10%. Щоб догнати за ефективністю провідні західні економіки, нам потрібно щонайменше п'ять років і значні вкладення у переробку та наукові дослідження. В Україні лише почали формуватися власні наукові центри з селекції у тваринництві і рослинництві, здатні конкурувати із світовими аналогами. Ми продаємо багато і дешево замість того, щоб продавати менше і дорого.
Уряд розраховував на збереження темпів зростання агросектору на рівні 10–12%, які були у попередні роки. Але це неможливо без обігових коштів, які давалися спеціальним режимом оподаткування агровиробника. Натомість не було запропоновано іншої дієвої моделі.
Аграріям не вдалося досягнути консенсусу з урядом, попри численні спроби. Кабмін формально вирішив перейти від системи стимулювання через зниження податків і повернення коштів в економіку до системи прямих дотацій. При цьому таких дотацій в умовах економічного спаду, в якому ми перебуваємо зараз, не може забезпечити навіть економіка розвиненої країни, яка не потерпає від війни і розвивається у спокійних умовах. Рік тому було зрозуміло, що більша частина "допомоги агросектору" буде віртуальною і аж ніяк не замінить системи зі спецрежимом ПДВ і фіксованим сільськогосподарським податком.
Виконання програм підтримки агросектору у державному бюджеті-2017 уже зараз викликає великі сумніви, бо цих грошей просто немає. Їхня поява залежить від зростання економіки. А його не буде, якщо падатиме виробництво в аграрному секторі, котрий дає на сьогодні 41% ВВП. Лише за останній рік вартість виробництва в агросекторі зросла на 12%. Ця тенденція зберігатиметься і наступного року.
Уже зараз обіцянки уряду суттєво підкориговано. В опублікованому проекті бюджету на 2017 р. із заявлених раніше 5,5 млрд грн реально залишиться тільки 3,5 млрд.
На пряму фінансову підтримку сільгоспвиробників закладено 2,973 млрд грн, із яких 1,5 млрд — це кошти зі Спеціального фонду (незахищеної статті бюджету). Тобто в разі невиконання дохідної частини Спеціального фонду, а це більш ніж реалістичний сценарій, пряма фінансова підтримка сільгосптоваровиробників становитиме 1,473 млрд грн.
На здешевлення кредитів для аграріїв у бюджеті передбачено 300 млн грн; на підтримку галузі тваринництва — 210 млн; розвиток хмелярства, закладення молодих садів, виноградників та ягідників і нагляд за ними профінансують на 75 млн грн. Для порівняння: у 2012 р. державна підтримка розвитку садівництва становила 1,075 млрд грн; підтримка тваринництва — 732 млн грн. Тобто допомога виявиться віртуальною.
Аномальна логіка
Маємо парадокс. Аграріїв позбавляють тієї системи оподаткування, завдяки якій вони могли без держави себе самостійно розвивати і збільшувати відрахування до бюджету. Натомість гарячково шукають у бюджеті мільярди на підтримку самих агровиробників, поставлених на межу виживання. При цьому наповнення бюджету залежить від того, як працюватиме аграрний сектор.
На аномальну логіку уряду вказують цифри. Зокрема, в Міністерстві економічного розвитку прогнозують, що в разі повного скасування спецрежиму ПДВ надходження до бюджету зростуть на 10,6 млрд грн. При цьому ВВП країни може знизиться на 1% через падіння виробництва у аграрному секторі, а це 23,5 млрд грн. Тобто, щоб залучити до бюджету 10 млрд грн, уряд готовий втратити удвічі більшу суму.
Опора на віртуальні показники штовхає українську економіку до падіння. За прогнозом Мінекономрозвитку, виробництво в сільському господарстві у 2017 р. упаде на 6,2%. Незалежні ж експерти схиляються до цифри 10%. На їхню думку, 2017-го втрати агропромислового комплексу України від скасування спецрежиму ПДВ і неминучого зменшення експорту аграрної продукції можуть становити 100 млрд грн. А значить, навіть обіцяна від початку державна підтримка аграрної галузі становила би лише двадцяту частину від прямих втрат сільгоспвиробників, а з ними і втрат держави.
Наслідки для всієї економіки
Йдеться не про вузькогалузеві проблеми. Збільшення податкового тиску уже позначилося на ціні продуктів харчування. Вона зросла на 20–60% за останні місяці. Люди змушені економити на харчах, і вже сьогодні більшість українців споживають м'яса, риби і фруктів удвічі менше від біологічної норми. Різке падіння виробництва, а отже, й експорту ставить під загрозу надходження валюти і стабільність гривні.
Щоб не дати розвиватися цим негативним економічним сценаріям, аграрії кілька разів зверталися до уряду і прем'єра, виходили на страйки. Але напрацювати компромісні рішення не вдалося.
Нас також чекають великі втрати у майбутньому. За підрахунками експертів, збереження стимулюючої системи оподаткування аграріїв дало б Україні можливість удвічі збільшити ВВП протягом двох років. Тобто вже за два роки ми могли б мати на 1854 дол. США на душу населення більше. Це означає, що приблизно у два рази виросли б зарплати, збільшилися б надходження до бюджету, а відповідно, і різні гарантовані державою виплати.
Уникнути падіння і відновити зростання можливо навіть зараз. Треба повернути спецрежим ПДВ. Такі зміни виписані в законопроекті №3851-1 від 4 лютого 2016 р. Крім відновлення дії спеціального режиму, аграрії вимагають запровадити єдиний публічний Реєстр заяв на бюджетне відшкодування і дотримуватися відшкодування ПДВ виключно в порядку черговості надходження заяв.
Аграрії не припиняють спроб достукатися до влади і повернути економічну політику на безпечний курс. Тому цього тижня звернулися до президента, прем'єра та голови ВРУ з пропозицією зустрітися з нами, з аграрними асоціаціями та самими виробниками. Адже в цьому човні з пробоїною опинилися не лише фермери чи агрохолдинги, а вся країна й увесь український народ.
Віталій Скоцик
Сьогодні, 00:00
0 коммент.:
Дописати коментар